www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Стратегія інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Стратегія інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств

М.М. КУЛАЄЦЬ, Л.О. КУЦЕКОНЬ

Стратегія інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств

   У процесі формування стратегії розвитку підприємства важливу роль відіграють послідовність і зміст етапів її формування, що зумовлюється значенням та розумінням самого поняття стратегії інноваційного розвитку, сприйняттям споріднених категорій і класифікації стратегій підприємства.
   Проблемі розробки інноваційної стратегії присвячено наукові праці Й. Шумпетера, К. Фрімена, Б. Твісса, Р. Фостера, П. Санта, П. Друкера, М. Портера, О. Лапка, Д. Черваньова, Л. Антонюка, А. Поручника, В. Савчука та інших вчених-економістів. їхні дослідження спрямовані на принципи побудови економічної стратегії розвитку підприємств та фактори, що забезпечують ефективність її застосування. Проте проблеми формування стратегії інноваційного розвитку залишаються маловивченими й потребують подальшого дослідження. На увагу заслуговують також методологічні підходи щодо обґрунтування послідовності та етапів її формування. Метою дослідження є формування методологічних засад визначення етапів розробки стратегії інноваційного розвитку підприємства.
   Розвиток будь-якого підприємства неможливий без вироблення стратегічних напрямів діяльності, які ґрунтуються на нововведеннях і мають інноваційний характер. Стратегія розвитку підприємства включає використання науково- технічних досягнень у сфері організації управління, техніки й технології та комплексний підхід до інноваційної діяльності.
   Категорія «стратегія» походить від грецького слова, яке складається з двох частин: «stratos» — військо і «ago» — веду. Це військовий термін, який означає «вести військо». В сфері економіки він набув поширення в 60—70-ті роки XX ст. у зв’язку із загостренням конкурентної боротьби в галузях виробництва. Саме тоді сфера економічної діяльності почала нагадувати військове поле дій, а стратегія затвердилася як генеральна програма діяльності підприємства, в основі якої знаходиться:
   визначення основних довгострокових цілей і завдань;
   розробка напрямів діяльності;
   ресурсне забезпечення досягнення поставлених цілей та порядку їх виконання.
   За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування. Стратегічне планування — це процес здійснення сукупності систематизованих і взаємоузгоджених робіт з визначення довгострокових (на певний період) цілей та напрямів діяльності підприємства.
   Важливе значення має розробка стратегії для забезпечення інноваційного розвитку підприємства. Під поняттям «інноваційна стратегія» розуміємо комплекс нововведень, які змінюють традиційні, архаїчні форми мислення й діяльності. В сучасному розумінні інноваційний розвиток трактується як парадигма економічного, соціально-політичного, інформаційного розвитку країн, передумова їх інтеграції до постіндустріального, інформаційного суспільства.
   На початковому етапі формування інноваційної стратегії підприємства слід визначити її тип. Нині існує кілька типів стратегій, які відповідно й трактуються по- різному. Найпоширенішими з них є наступальна (активна), імітаційна і комбінована стратегії. Вони взаємозв’язані між собою, але послідовність їх застосування може бути різною. Так, вибір імітаційної стратегії передбачає поступовий перехід до наступальної. При досягненні певного успіху керівництво підприємства не повинно чекати стадії спаду комерційно-виробничої діяльності, а має відразу ж придбати нову ліцензію або здійснити наукові розробки з підвищення технологічного рівня виробництва. Таким чином підприємство переходить до наступальної стратегії, яка ґрунтується не на окремій інновації, а включає їх серійне впровадження. Вибір адаптаційної (пасивної) стратегії може спричинити відставання від конкурентів у техніко-технологічному, а потім і в економічному відношенні.
   За класифікацією К. Фрімана виділяється шість типів інноваційної стратегії підприємства: наступальна, захисна, імітаційна, залежна, традиційна, «за нагодою».
   Наступальна інноваційна стратегія охоплює активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг, стратегію злиття та стратегію придбання. Захисна інноваційна стратегія передбачає реакцію підприємства на дії конкурентів і побічно на потреби й поведінку споживачів. Імітаційна інноваційна стратегія підприємства пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів і придбанням ліцензії на виробництво такого продукту.
   Залежна інноваційна стратегія характеризується тим, що інноваційні зміни в підприємстві залежать від політики інших фірм, які виступають як основні у кооперативних технологічних зв'язках. «Залежні» підприємства не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки вони тісно пов'язані з вимогами до неї провідного підприємства.
   Традиційна інноваційна стратегія означає відсутність технологічних змін у підприємстві. У таких підприємствах закріплюються певні інноваційні форми на тривалий термін їхнього життєвого циклу. Традиційна стратегія уникає власне інноваційної поведінки.
   Інноваційна стратегія «за нагодою» пов'язана з використанням інформації та можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства. її характерною особливістю є відсутність власної науково-технічної діяльності. Такий тип стратегії називають ще «стратегією ніші».
   Конкурентні переваги товаровиробника залежать від обраної ним інноваційної стратегії та успішного втілення її у життя.
   А. Чендлер у своїй книзі «Стратегія і структура» зазначає, що стратегія — це визначення основних довготермінових цілей і завдань підприємства, прийняття курсу дій та розподілу ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей. Б. Твісс пропонує наступну класифікацію інноваційних стратегій: наступальні; захисні; ліцензійні; проміжні; стратегія створення нового ринку; “розбійні'.
   Л. Антонюк, А. Поручник, В. Савчук та інші вважають, що метою центральної інноваційної стратегії України є створення умов для стійкого економічного зростання, виходу інноваційної продукції на внутрішній та зовнішній ринки, заміщення імпортної продукції на внутрішньому ринку за рахунок високого технологічного рівня і конкурентоспроможності виробництва. Відповідно до цієї мети вони розрізняють такі інноваційні стратегії: стратегія „нарощенні’, яка базується на використанні власного науково- технічного й виробничо-технологічного потенціалу. В процесі використання наукових результатів і виробничого потенціалу освоюються високі технології та зростає випуск конкурентоспроможної продукції;
   стратегія „запозиченні’ полягає в тому, що використовуючи інноваційний потенціал власної країни, освоюється випуск наукомісткої продукції високорозви- нутих держав світу. Виробництво зростає з одночасним розвитком науково- технічного і промислового потенціалу, який спроможний самостійно проводити роботи протягом інноваційного циклу;
   стратегія „переносу" передбачає використання зарубіжного науково- технічного й виробничого потенціалу в економіці держави шляхом залучення прямих іноземних інвестицій та трансферу новітніх технологій.
   Загальним елементом для кожної із зазначених стратегій є активізація інноваційної діяльності й досягнення нових економічних результатів. Різниця в стратегіях визначається співвідношенням результатів, що досягаються, і вихідними (фінансовими та матеріально-технічними) можливостями держави. Рекомендувати для широкого використання стратегію «переносу» стосовно умов України складно через обмежені ресурси, недостатність інвестицій, незадовільний стан національної матеріально-технічної бази виробництва.
   У реальному секторі економіки може бути частково використана стратегія «запозичення», оскільки науково-технічний потенціал країни не втрачений. Раціональне сполучення державного сектора з підприємницьким в окремих випадках дасть змогу ефективно використовувати основні елементи стратегії «запозичення», активізувати інноваційну діяльність, наростити обсяги виробництва наукомісткої конкурентоспроможної продукції. Такі ж умови й обмеження характерні для стратегії «нарощування». Її можна успішно застосовувати в галузях промисловості реального сектора економіки.
   Узагальнюючи сутність висвітлених інноваційних стратегій слід зазначити, що інноваційна стратегія як складова загальної стратегії підприємства являє собою комплекс інноваційних заходів щодо визначення найважливіших напрямів, вибору пріоритетів ефективного розвитку підприємства та підвищення його конкурентоспроможності.
   Інноваційний розвиток економічного суб’єкта починається з вироблення стратегії управління підприємством. У більшості розвинутих країн дана стратегія охоплює такі етапи: інноваційний задум, інноваційний проект, інноваційний план, що використовуються для одержння інформаційного забезпечення інноваційного процесу. Інноваційну стратегію підприємства слід розглядати як опорну для всього кола питань і проблем, які має розв’язувати товаровиробник. Ефективна інноваційна стратегія розвитку підприємства передбачає оцінювання всіх форм інноваційної діяльності підприємства, що мають прояв у нововведеннях різного типу. Проте на практиці дотриматися цього положення досить складно, оскільки інноваційний процес у підприємстві має охоплювати всі сторони господарської діяльності та входити до всіх підрозділів підприємства. Наприклад, до основних (до того ж різновекторних) цілей виробництва підприємства входить випуск високоякісних виробів у заданих обсягах і видах у призначений час, підвищення ефективності використання науково-виробничого потенціалу, активне ведення зовнішньоекономічних операцій, забезпечення екологічної безпеки виробництва та навколишнього природного середовища тощо. Все це має бути скориговане з провадженням інноваційної стратегії. Отже, інноваційна стратегія — це цілеспрямована діяльність щодо визначення важливих напрямів вибору пріоритетів перспективного розвитку підприємства й вироблення комплексу заходів для їхнього втілення.
   Інноваційна стратегія підприємства визначається такими найвагомішими складниками, як об'єкт і набір ресурсів, які має (або планує мати) підприємство, ринковими позиціями та загальногосподарською структурою (контрольована частка ринку, доступ до джерел фінансування й сировини, стан конкурентоспроможності). На початковому етапі розбудови інноваційної стратегії визначається термін формування стратегії підприємства, оскільки:
   інновація потребує тривалого періоду часу, що, звичайно, позначається на всьому процесі виробничого життя підприємства;
   період формування нової стратегії підприємства неможливий без інвестиційної стратегії підприємства.
   Взаємозалежність інноваційної та інвестиційної стратегій настільки щільна й глибока, що ці процеси, направлені на єдину мету, і стають одним цілим. Дехто навіть схильний до думки, що інновація — це вкладення інвестиційного капіталу в нововведення. У всякому разі можна констатувати, що інвестиційні рішення — це невідокремлювана частина інноваційної стратегії будь-якого підприємства.
   На початковому етапі впровадження інновацій у підприємстві формуються цілі інноваційної стратегії. Необхідно враховувати напрям загальної стратегії розвитку підприємства, а також спосіб організації інноваційного процесу. Відомо три моделі такої організації: внутрішня, якщо інновація створюється і засвоюється внутрішніми підрозділами підприємства; зовнішня, коли замовлення на створення передається іншим організаціям; венчурна — при створенні дочірніх венчурних фірм для реалізації інноваційних проектів.
   Формулювання цілей інноваційної стратегії має бути пов'язане з життєвими циклами продукції, які проходять стадії: народження, дитинство, юність, рання зрілість, остаточна зрілість, старіння і відродження. І на кожній з цих стадій інноваційний розвиток підприємства має свої особливості.
   Інноваційна політика підприємства (стратегія нововведень) — це об'єднання цілей технічної політики та політики капіталовкладень і спрямування їх на впровадження нових технологій та нових видів продукції. Інноваційна політика передбачає досягнення майбутніх результатів шляхом налагодження інноваційного процесу, який включає в себе стадії дослідження, запровадження нововведень у виробництво, одержання нового продукту, просування його на ринок і одержання результату.
   Ринкова економіка, якій притаманна гостра конкурентна боротьба, передбачає особливий підхід до інновацій. Маючи на меті підвищення ефективності, інновації відкривають широкі перспективи для розвитку сучасного підприємництва. Успішна інноваційна діяльність дає можливість підприємству сформувати позитивний імідж, підвищити конкурентоспроможність, ефективніше використовувати обмежені ресурси, збільшити прибуток. Розробка стратегії інноваційного розвитку забезпечує поступальний, пропорційний, ефективний розвиток підприємства, його економічну стійкість і безпеку. При цьому, як показує досвід зарубіжних країн, підприємства повинні зосереджувати свої зусилля на чотирьох пріоритетних напрямах:
   1) перетворення техніко-технологічної бази, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва й управління;
   2) формування нового складу персоналу, зокрема, шляхом підвищення кваліфікації і творчої активності працівників, а також інноваційне оновлення всіх сфер діяльності, напрямів організації виробництва та праці, елементів систем управління;
   3) посилення спрямованості діючої системи мотивації праці на підтримання інноваційної діяльності й інноваційного клімату в підприємстві;
   4) об’єктивне та достовірне оцінювання інноваційного рівня підприємства — визначення системи показників соціально-економічного його розвитку, ефективності розробки і впровадження у виробництво, реалізації науково-технічної політики. При розробці інноваційної стратегії необхідно враховувати такі її особливості:
   стратегії підприємств перебувають під впливом змін у навколишньому природному середовищі. Вони можуть самі формувати ці зміни своїм активним впливом або реагувати на них (стратегія пристосування). Зміни навколишнього природного середовища можуть бути такими, що вже настали, чи такими, що лише очікуються; стратегії дають змогу встановити, яким чином можна ввести в дію наявний потенціал з урахуванням існуючих та очікуваних у майбутньому подій, щоб можна було ефективно задіяти можливості підприємства;
   стратегія підприємства дає лише загальний напрям його розвитку, тому їх потрібно доповнювати заходами тактичного порядку; мета стратегії підприємства — формування стійкого успіху й переваг перед конкурентами3.
   Центральне питання технології розроблення інноваційної стратегії — прийняття стратегічних рішень на альтернативній основі. До об'єктивно необхідних компонентів такого підходу належать: параметри рішення, альтернативи рішення, цільова настанова. Якщо ці компоненти залишені поза увагою, то розроблення інноваційної політики підприємства втрачає сенс.
   Параметри рішення враховують такі показники:
   а) екзогенні (зовнішні) — правові й соціальні норми, технічні знання, потреби населення, ціна на виробничі чинники, ціна та якість конкуруючої продукції;
   б) ендогенні (внутрішні) — стан підприємства (виробнича потужність, кваліфікація робітників тощо).
   Можливості продовження політики підприємства базуються на безлічі рішень. Особа, яка приймає рішення, визначає, яке з множини рішень можливо прийняти. У процесі управління інноваціями всі управлінські дії можуть оцінюватися з позиції ринку. Такий підхід управління інноваціями називається підходом «від ринку». Якщо дослідження й розробка інновації відбувається без вивчення майбутнього ринку, а створені продукти «проштовхуються» на ринок, такий підхід має назву «агресивного». Серед стратегічних процедур існують і такі, що заздалегідь приречені на невдачу. Це нереальні планові завдання, неправильна оцінка ресурсів, відсутність зобов'язань керівного складу щодо реалізації стратегії.
   Отже, передумовою досягнення економічного успіху суб’єктами господарювання є розробка відповідної інноваційної стратегії, основою якої є новизна виробів, поліпшення технологічності виробництва, економічний ефект і соціальні результати впровадження інноваційного оновлення підприємства. При цьому першочерговим завданням постає визначення пріоритетних напрямів розвитку підприємства, забезпечення конкурентоспроможності продукції, підвищення ефективності виробництва. Побудова економічної стратегії інноваційного розвитку підприємства повинна забезпечити організаційні аспекти розробки, обґрунтування, вибору оптимального варіанта інновацій, впровадження в підприємстві й підвищення економічної ефективності, конкурентні переваги, стабільність та інтенсивний тип розвитку.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com