www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Інвестування в агросектор: ідентифікація та напрями усунення перешкод
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Інвестування в агросектор: ідентифікація та напрями усунення перешкод

О.В. ГАВРИЛЮК, Ю.О. ЛУПЕНКО

Інвестування в агросектор: ідентифікація та напрями усунення перешкод

   Для України нинішній складний період характеризується дуже різким скороченням припливу валюти по капітальному й товарному рахунках платіжного балансу. Після чотирьох-п’яти років постійного припливу інвестицій і кредитів в іноземній валюті економіці доводиться перебудовуватися на кредитування в гривні. Це дуже складно.
   Інфляція в 2008 році становила 22,3%, що стало рекордом за останні вісім років (2001-2008), і навіть перевищила показники росту цін у період фінансової кризи 1998 року. Реальний ефективний обмінний курс (РЕОК) гривні в 2008 році девальвував на 23,7%. Істотна девальвація РЕОК була пов’язана зі значним зниженням курсу гривні стосовно долара, євро й російського рубля. Тому в 2009 році український ринок сільськогосподарської продукції збільшиться в гривні за рахунок подорожчання продуктів харчування, при цьому у фізичному обчисленні він скоротиться за рахунок інфляції. Водночас, незважаючи на несприятливі умови в сільському господарстві, кон’юнктура сприяє змінам: девальвація гривні вигідна експортерам, попит на продовольство зростає, європейські фермери втрачають головний козир — субсидії, а дешевих робочих рук у країні стає дедалі більше.
   Фінансування агропромислового комплексу в державному бюджеті 2009 року скорочено вдвічі порівняно з минулим роком (2008) — з 12,1 млрд. грн. до 6,4 млрд. грн. В умовах економічної кризи це може мінімізувати прибутковість невеликих фермерських господарств. Шанс уникнути краху бізнесу мають великі вертикально інтегровані агрохолдинги — наявність у їхній структурі кількох господарських напрямів дає змогу диверсифікувати ризики.
   Активний розвиток українського аграрного сектору почався в 2006-2007 роках. Світова криза продовольства, зумовлена збільшенням населення планети й ростом обсягів виробництва біопалива, спричинила небувале зростання цін на продукти харчування у світі. На початку 2008 року світові ціни на більшість продовольчих товарів піднялися до найвищого рівня за останні 50 років. У результаті середня рентабельність вирощування сої в Україні досягла 220%, пшениці — 151, кукурудзи — 164, ячменю — 119%. Для порівняння: рентабельність у будівництві житла становила 240-320%, у металургії — 160, імпорті побутової техніки — близько 80%. Ріст прибутковості в аграрному секторі зумовив приплив іноземних інвестицій. Якщо в 2006 році у загальному обсязі коштів, залучених від продажу акціонерного капіталу, на компанії аграрного сектору припадало не більше 7% (31 млн. дол.), то в 2007 році — вже до 25% (435 млн. дол.), а в 2008-му — понад 80% (609 млн. дол.).
   По мірі зростання прибутковості практично всі великі аграрні холдинги заявили про плани збільшення земельних банків у п’ять-шість разів до 2011 року. У результаті завдяки високому інтересу до сільськогосподарських земель вартість їхньої оренди виросла з 1,1-1,2% кадастрової вартості в 2006 році до 2-3% на початку 2008 року. А переуступка прав оренди на початку 2008 року досягла вже 1-1,5 тис. дол./га проти 250 дол./га в 2006 році.
   Україна в 2008 році зібрала 53,3 млн. т зерна, що на 82% більше порівняно з2007 роком. Збільшення врожаю зумовлено ростом урожайності зернових культур в 1,6 раза порівняно з показником 2007 року і зібраних площ — на 14,4%. Внутрішнє споживання зерна в Україні становить близько 26 млн. т на рік. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за  2008 рік порівняно з 2007-м збільшився на 17,5%. Однак велику проблему становить зношеність устаткування: 90% сільгосптехніки відслужило свій термін експлуатації, і її використання істотно знижує ефективність функціонування аграрних підприємств. На її відновлення щорічно необхідно понад 15 млрд. грн. (майже 2 млрд. дол.). З одного боку, в Україні існують сприятливі для ведення сільського господарства природні й кліматичні умови та можливості підвищення врожайності в кілька разів. Проте, з іншого боку, майже всі підприємці очікують скасування мораторію на продаж землі.
   Рівень конкуренції в українському АПК можна оцінити як високий, однак це не відлякує транснаціональні компанії. Дана галузь має великий потенціал, але інвестиції в аграрний сектор вважаються вельми ризикованими навіть для українських підприємців. До числа лімітуючих факторів насамперед належать політичні ризики, не прогнозована макроекономічна ситуація, заборони експорту, неповернення ПДВ, нульові ставки рентабельності, сіра й чорна контрабанда, непередбачене введення квотування продукції й ліцензування тих або інших видів діяльності, заборона на міжрегіональне перевезення продукції. Однак головним із них є те, що земля не являє собою повноцінного товару. Парламент України в черговий раз продовжив мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення до 1 січня 2010 року. Інвестори, що виявляють інтерес до сільського господарства України, володіють багатим досвідом роботи в інших країнах, який можливо застосувати. Головним фактором привабливості для них є земля, яка в Україні істотно виграє за якістю й вимагає у два-три рази менше добрив і техніки на гектар, ніж європейський ґрунт. Застосування технологій, апробованих у Європі, в даних умовах дасть максимальний і швидкий ефект.
   Приблизно 2/3 світових інвестицій так чи інакше зв’язані з будівництвом або реконструкцією (житло, будинки, споруди й т.п.), тому земельні відносини мають першочергове значення для інвестиційної стратегії.
   У класичних теоріях прямих іноземних інвестицій (ПІІ) власність на землю ніколи не визначалась як мотив інвестиційного поводження. Проте у країнах перехідної економіки, зокрема, Україні, приватизація землі традиційно вважається засобами зниження ризику державного втручання й політичної та регуляторної нестабільності. Досвід країн Центральної та Східної Європи і СНД вказує на наявність прямого зв’язку між політикою щодо торгівлі землі й рівнем ПІІ. В умовах перехідної економіки існування вільного продажу землі, що стає можливим після її приватизації, позитивно впливає на приплив ПІІ. Що менше обмежень на продаж землі — тим більший приплив ПІІ. Існує певний дуалізм земельних відносин. З одного боку, земельні ресурси є самостійним об’єктом, що має значну інвестиційну привабливість; з іншого — це місце розміщення капіталів та інвестиційної активності у цілому. Перший аспект більш актуальний для земельних ділянок сільськогосподарського призначення, другий — для земель несільськогоспо- дарських (зокрема, земель населених пунктів).
   Земля відіграє вагому роль у діяльності іноземних інвесторів. Особливо це стосується компаній, які виробляють продукти харчування, здійснюють операції з нерухомістю, ведуть будівництво або мають безпосереднє відношення до сільського господарства (наприклад, Cargil, Kiev Atlantic, “Чумак”). У країні на різних рівнях існує розуміння необхідності перетворення землі на товар. Відомо й те, що якщо іноземний капітал вкладається в розвиток якого- небудь виробництва, то згодом воно у зв’язку з розширенням може потребувати додаткових територій. А це, у свою чергу, пов’язано з необхідністю придбання нових земельних ділянок. І тільки після перетворення землі в повноцінний товар і набрання чинності всіх положень Земельного кодексу в Україну почнеться приплив капіталу.
   Землі сільськогосподарського призначення — один з найбільш значимих стратегічних ресурсів України. Існує кілька пояснень привабливості даного активу. В умовах світової продовольчої кризи українська земля стає золотим дном для компаній, що працюють в агропромисловому секторі. Величезний потенціал вітчизняного продовольства і його привабливість на зовнішніх ринках виправдовують великі капіталовкладення в землю та забезпечують інвесторові довгостроковий дохід, можливо, навіть більш стабільний, ніж банківський депозит або золото.
   Усього в Україні зосереджено близько 60 млн. га землі, з яких 41,8 млн. га становлять сільськогосподарські угіддя. Інші 18,2 млн. га — землі загального призначення, які можна використовувати як у виробничих цілях, так і під забудову. Орні землі в Україні — 33 млн. га — оцінюються в 300 млрд. грн. (39 млрд. дол. за курсом долара на середину лютого 2009 р.). І в майбутньому цей показник стрімко зростатиме. Нині сільськогосподарські земельні угіддя поділено між 2,5 млн. власників і орендарів. Великих землекористувачів у багато разів менше, належні їм ділянки є досить великими за площею. Це великі вітчизняні аграрні холдинги, дочірні підприємства іноземних сільськогосподарських компаній, а також підприємства, які входять в українські фінансово-промислові групи.
   У 2007-2008 роки іноземні інвестори прагнули вкладати гроші в ті українські компанії, які нарощували земельний банк. Їх приваблювала земля як цінність, як майбутній товар, беручи до уваги скасування мораторію на продаж сільськогосподарських угідь. Нині цей процес трохи загальмувався, однак він відновиться, особливо якщо буде ухвалено рішення щодо присвоєння землі статусу товару.
   Але наслідки світової кризи позначилися й на агрохолдингах. Деякі з них відмовляються від частини земельних активів, придбаних на правах оренди, через неможливість залучення капіталу для обробки земель. Приміром, один із найбільших лендлордів в Україні — компанія Landkom — має намір щодо скорочення земельного банку на 40 тис. га, або на 35%. Реально компанія володіє 56 тис. га землі, а заявлені дані по оренді більше 110 тис. га угідь використовувалися для підвищення капіталізації компанії. Втім у вертикально інтегрованих холдингів з іноземним капіталом або холдингів, у яких існує можливість залучення на вигідних умовах додаткових коштів, з’явилася реальна можливість консолідації землі за мінімальною ціною. Вони мають дешевший кредитний ресурс порівняно із чистим фермерством за рахунок меншої циклічності й сезонності в бізнесі. Крім того, ці компанії мають можливість використання своїх активів як застави для банків.
   Великі бізнесмени добре розуміють різницю між поняттями “оренда” і “володіння”, тому очікують скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі. Сьогодні існує ряд компаній як вітчизняних, так і закордонних, які цілеспрямовано тримають напоготові кошти для швидкого скуповування українських земель при першій же появі ринку землі. Практично всі великі структури, що функціонують в Україні, вже встигли оцінити переваги землеволодіння й виділяють аграрний напрям в окремий повноцінний бізнес. Для них інвестиції в цей сектор — не тільки диверсифікованість ризиків, але й розвиток бізнес-напряму, рентабельність якого неухильно зростатиме. У цілому перерозподіл сільськогосподарських угідь між великими вітчизняними фінансово-промисловими групами, а також деякими іноземними інвесторами, де-факто практично завершено. Деякі з них купують землі для реалізації власних проектів, деякі купують частки в проектах, які вже перебувають у стадії реалізації.
   Оскільки до 1 січня 2010 року в Україні діє мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, сконцентрувати цей ресурс багато власників не мають можливості, поки що вони спроможні орендувати ділянки в сільського населення, причому за відносно недорогу плату — приблизно 30 дол. за гектар на рік. Проблема полягає в іншому — розрізненості земельних ділянок і обмеженій їх кількості у найбільш привабливих регіонах країни. Масштабні інвестори зайняті концентрацією земельних активів у найбільш вигідних регіонах країни, які дають змогу одержувати максимальний прибуток від ведення сільськогосподарської діяльності й реалізації проектів нерухомості. Іноземні інвестори скуповують корпоративні права українських аграрних холдингів і одержують першочергове право на викуп орендованих ними земель. Проблему розрізненості земельних ділянок і складності зосередження орендованих наділів у одному місці потенційні латифундисти розв’язують досить просто — за рахунок купування сільськогосподарських підприємств, що мають наділи в різних областях країни. Це їм обходиться в 200 дол. за гектар. Приміром, фінансово-промислова група “Приват” скупила десять таких підприємств у Дніпропетровській, Львівській і Хмельницькій областях, у результаті чого вдалося зібрати близько 120 тис. га земельних угідь.
   Водночас це — дуже корумпований сектор, в якому існує багато схем тіньового придбання землі, де прямо порушуються закони без будь-якого покарання. В Україні землю здобувають на основі двох схем: для себе або для продажу. Для реалізації власних проектів землю одержують за правилами, з усіма необхідними документами, структуровано. З метою подальшого продажу її придбання здійснюється без попереднього аналізу інвестиційної привабливості. Це пов’язано з тим, що в ній немає ринкової складової, цільового споживача, фінансово-економічні показники незадовільні.
   Як правило, учасники ринку прагнуть здобувати землю сільськогосподарського призначення. її без особливих проблем потім можна перевести під необхідну цільову забудову. Дані питання легко вирішуються в рамках чинного законодавства. Схем для цього існує доволі багато: земля або передається в оренду, або у довгострокове користування, або здобуваються паї, які фактично продаються. Великі вітчизняні компанії, які мають кошти й знаходяться в пошуках об’єктів їх вкладення, вибирають землю. Це також здійснюється з метою мінімізації ризиків, у результаті чого інвестори вкладають у великі земельні ділянки (сьогодні це 200, 300, 400 га) і планують перепродаж протягом кількох наступних років. При правильному виборі капіталізація ділянки зростатиме напрочуд швидкими темпами.
   Для одержання прав власності на землю існує ряд лазівок у чинному законодавстві. Це й включення земельних ділянок у межі населених пунктів, і визнання їх малоцінними й непридатними для ведення сільського господарства. Проблема полягає в покупці не одного, а багатьох ділянок. В очікуванні скасування мораторію бізнесмени здобувають і землі під забудову. Криза на ринку нерухомості їх не відлякує — це проблема дрібних будівельних компаній, які не ризикують займати ділянки під нові проекти й прагнуть знайти можливості для закінчення розпочатого будівництва.
   Придбання землі іноземними компаніями має ряд законодавчих обмежень. Воно здійснюється на основі обов’язкового узгодження з Кабінетом Міністрів України, а в деяких випадках — із парламентом. Нерезиденти взагалі позбавлені права купування землі. Однак існують схеми, коли це стає можливим.
   Відповідно до Земельного кодексу України, землі поділяють на категорії сільськогосподарського й несільськогосподарського призначення. Іноземні компанії й СП можуть купувати тільки землі несільськогосподарського призначення. Іноземні компанії, які мають постійне представництво в Україні, а також СП можуть придбати у власність землю тільки у випадку купівлі нерухомості на цій землі або з метою спорудження на ній об’єктів для ведення підприємницької діяльності. Землекористування практично починається при купівлі нерухомості. Але використання землі до одержання правовстановлюючих документів на земельну ділянку заборонено. Тому разом із придбанням нерухомості варто оформляти договір оренди земельної ділянки, а вже після цього подавати клопотання про купівлю земельної ділянки.
   Про необхідність введення в товарний обіг землі сільськогосподарського призначення, починаючи з моменту прийняття нового Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, регулярно говорилося на всіх рівнях. Проте дотепер не прийнято законопроектів, які визначають контури майбутнього ринку сільськогосподарської землі. Крім того, недосконалим є чинний механізм продажу землі несільськогосподарського призначення. В Україні немає нового кадастру земель як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського призначення. Не завершена оцінка земельних ресурсів, відсутній законодавчо закріплений механізм проведення земельних торгів. Не здійснено розмежування земель на комунальні й державні, немає чітких критеріїв, які визначають зміну цільового призначення земель. По великому рахунку, ринок землі в Україні перебуває в зародковому стані. Необхідне прийняття законів “Про ринок землі”, “Про державний земельний кадастр”, “Про визначення правових основ виключення земель із права приватної власності”, “Про державний земельний іпотечний банк”.
   Однак закон “Про земельний кадастр”, який би дозволив провести інвентаризацію сільськогосподарських угідь, бізнесменам не потрібний. Це пояснюється тим, що документ частково унеможливить проведення махінацій, пов’язаних зі зміною цільового призначення сільськогосподарської землі для її подальшого продажу. Тому супротив ухваленню цього закону чинять і деякі «земельні» чиновники вищого рівня. Вимагає доопрацювання Закон України “Про розмежування земель на комунальні й державні” та внесення змін у Земельний кодекс України, термінове створення повноцінного земельного кадастру й приведення у відповідність щодо власності на землю Цивільного, Водного й Земельного кодексів України. З огляду на нинішній стан земельного законодавства, а також високу корупцію, кожний п’ятий акт на право користування й володіння землею може бути фактично скасовано судом. Відсутність фактичних гарантій збереження права власності на землю в майбутньому може привести до потужних соціальних заворушень і земельних бунтів.
   Резюмуючи вищевикладене, вважається можливим сформулювати наступні пропозиції.
   1. Уточнити зміст ст. 82 Земельного кодексу, згідно з якою нині набувати (купувати, одержувати в спадщину тощо) у власність земельні ділянки можуть юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами нашої держави. Більш логічно таке право можуть мати юридичні особи, що засновані відповідно до чинного законодавства України, оскільки нинішнє формулювання дає підстави відносити до вітчизняних ті юридичні особи, які створені за кордоном, відповідно до іноземного законодавства, громадянами або юридичними особами України, хоча за місцем створення вони є іноземними юридичними особами.
   2. Заборонити у частині першій зазначеної статті юридичним особам, заснованим за законодавством України, учасниками чи засновниками яких є іноземні громадяни, особи без громадянства чи юридичні особи, засновані за законодавством іншим, ніж законодавство України, набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення”. Водночас іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, щоправда, у разі придбання або спорудження об’єктів нерухомого майна. Чинна версія Земельного кодексу надає це право лише в межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, за межами — у разі придбання об’єктів нерухомого майна. Обмеження способів використання земельних ділянок залишає поза законом, приміром, використання земельної ділянки для розміщення дипломатичної місії, яка не здійснюватиме підприємницької діяльності.
   3. Виключити частину третю ст. 82, яка регламентує набуття права власності на земельні ділянки спільними підприємствами, заснованими за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, оскільки положення Земельного кодексу не дають чіткого визначення поняття “спільних підприємств” і не відсилають до інших чинних нормативних актів з метою визначення цього поняття. Передбачено, що землі сільськогосподарського призначення, одержані в спадщину юридичними особами, створеними за законодавством іншим, ніж законодавство України, підлягають відчуженню протягом року. Слід звернути увагу на те, що в чинному законодавстві залишаються неврегульованими випадки, коли до складу юридичної особи — власника земельної ділянки входить іноземний учасник або акціонер. Також акцентується увага на тому, що, з огляду на недосконалість Земельного кодексу, стає неможливим продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення українськими юридичними особами з іноземними інвестиціями.
   Запропоновані зміни допоможуть:
   1. Уникнути додаткових і безпідставних перепон для іноземних інвесторів, оскільки створять чіткі та ясні підстави для набуття права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення для юридичних осіб, створених відповідно до українського законодавства.
   2. Привести Земельний кодекс України у відповідність із міжнародними зобов’язаннями за міжнародними договорами про сприяння та взаємний захист іноземних інвестицій.
   3. Законодавчо врівноважити всіх належно зареєстрованих юридичних осіб у правах щодо власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення.
   4. Залишити право на розпорядження сільськогосподарськими угіддями виключно за громадянами України.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com