www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Методичні підходи з організації агропромислового виробництва на кластерній основі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Методичні підходи з організації агропромислового виробництва на кластерній основі

А.В. ІВАНЬКО

Методичні підходи з організації агропромислового виробництва на кластерній основі

   У процесі становлення ринкових відносин в економіці України важливим є визначення пріоритетних секторів, розвиток яких може вплинути на зростання національної економіки. Одним із таких секторів є аграрний, результати діяльності якого впливають на рівень життя населення та формують ситуацію на споживчому ринку держави. Відповідно до цього важливим є вивчення питань раціональної організації виробництва в аграрному секторі на ринкових засадах та опрацювання існуючих методичних підходів з раціональної організації агропромислового виробництва.
   Актуальність даної проблеми зумовлена потребою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників агропромислової продукції та досягнення збалансованості розвитку аграрного сектору економіки й сільських територій. Одним із підходів, у рамках якого можна узгодити питання досягнення конкурентоспроможності при забезпеченні збалансованості територіального розвитку, є підхід щодо формування територіальних агропромислових кластерів. Одним із зарубіжних класиків, який досконало вивчив засади даного підходу, є Майкл Портер. Акцентом його робіт було виявлення взаємозв’язку конкурентоспроможності окремих підприємств із станом конкурентоспроможності галузей. Ним виділено чотири передумови формування конкурентного середовища діяльності суб’єктів підприємництва, зокрема: 1) факторні умови або конкретні фактори, які задіюють окремі фірми в процесі своєї діяльності та конкурентної боротьби в даній галузі; 2) умови внутрішнього попиту на продукцію та послуги, що пропонуються на ринку даною галуззю; 3) наявність для визначеної галузі країни споріднених і підтримуючих галузей, які були б конкурентоспроможні на міжнародному ринку; 4) наявність стратегії діяльності фірми, в якій були б враховані спеціалізація її діяльності, характер конкуренції на внутрішньому ринку, структурне побудування та особливості управління. При цьому, акцентуючи увагу на потребі опанування стратегічного підходу в управлінні, ним внесені пропозиції з порядку формування стратегій конкуренції у галузях, що за ринковим підходом класифікуються на: фрагментовані, новоутворені, зрілі, занепадаючі та глобальні. Відповідно до цього Портером пропонується методичний апарат оцінки ефективності інтеграції та розширення виробничих потужностей. В Україні дана проблема викликає дедалі більший інтерес. Огляду практичного досвіду створення інтегрованих структур у різних галузях певних країн світу присвячена робота С.І. Соколенка. В рамках розгляду еволюції стратегій розвитку виробничих відносин ним окремо розкриваються проблеми та перспективирозвитку кластеризації в регіонах. Одним із питань дослідження територіально-самоврядної системи управління в аграрному секторі шляхом кластерної організації агропромислового виробництва та сільських територій присвячена робота М.Ф. Кропивка. Висвітливши класифікацію кластерів, принципи їх побудування, порядок об’єднання в кластери Г.К. Броншпак виділяє заходи державної підтримки, завдяки яким можна досягнути загальноекономічного ефекту. Д.Ф. Крисанов, С.М. Черненко на підставі використання фактичних форм фінансової звітності опрацьовують методичний підхід із рейтингової оцінки галузей АПК. Дослідження переліку учасників кластера, мотивів до об’єднання та особливостей їхньої діяльності в промисловості розглядаються Н.Н. Волковою і Т.В. Сахно. Висвітленню регіональних особливостей реалізації кластерного підходу присвячені роботи Г.М. Заболотного зі співавторами та А.В. Іванька.
   У центрі висунутої М. Портером теорії національної, регіональної та місцевої конкурентоспроможності поставлена кластерна модель господарювання. В рамках зазначеного підходу саме завдяки кластерам економіка набуває інноваційного характеру. „Кластер або мережева промислова група — це група близьких, географічно взаємозв’язаних компаній та організацій, що співпрацюють із ними, спільно діючих у певному виді бізнесу, які характеризуються спільністю напрямів діяльності та взаємодоповненням один одного”. Формування конкурентного середовища діяльності підприємств зумовлюється наявністю: ресурсів і професійних навичок, що сприяють одержанню конкурентної переваги в галузі; інформації, за допомогою якої характеризуються можливості використання наявних ресурсів і навичок та одержання конкурентних переваг у галузі; зовнішніх впливів (дій держави та внутрішніх і зовнішніх конкурентів), що зумовлюють здійснення підприємствами визначених видів діяльності й проведення певних заходів з оновлення виробництва. Разом із цим слід зазначити, що рівень конкурентоспроможності фірм залежить від узгодженості цілей та дій власників, менеджерів і персоналу.
   Кластер конкурентоспроможних галузей та підприємств не є рівнозначним поняттям для порівняння з сукупністю даних підприємств при їх окремому розгляді. Ефект злагоджених дій завжди є більшим за суму ефектів. Поряд із цим, в результаті конкурентних переваг узгодженої дії, кластер має тенденцію до зростання. Це відбувається завдяки тому, що одна конкурентоспроможна галузь породжує інші. Спеціалізація та структура самих кластерів зумовлюють напрями й особливості цього зростання.
   Перевага кластера проявляється в тому, що всі види виробництв спрямовані в ньому на надання взаємної підтримки. Позитивний ефект при цьому діє по всіх напрямах зв’язків. Більше зосередження виробничої діяльності багатьох виробників у рамках кластера стимулює його розвиток, оскільки ними опрацьовуються різні підходи до впровадження наукових розробок та є більше можливостей для впровадження нових стратегій і технологічних новацій. Передумовою цього є вільний обмін інформацією та швидке опрацювання ринкових інформаційних сигналів від споживачів і постачальників, що мають численні контакти з конкурентами. Наявність більшої кількості людських ресурсів та ідей дає змогу генерувати й опрацьовувати нові комбінації розвитку. Численні взаємозв’язки всередині кластера створюють нові можливості в опрацюванні стратегічних і тактичних дій та дають можливість оцінювати різні шляхи ведення конкурентної боротьби. Кластер стає засобом для подолання ізольованості, інертності, відсутності гнучкості, замкненості на внутрішніх проблемах, антиринкових угод між конкурентами, що блокують розвиток конкуренції та появу нових підприємств.
   За рахунок зростання обміну інформацією з’являються нові підходи з її реалізації. В  рамках кластера виникають нові виробники як із середовища споживачів та постачальників кластера, так і з суміжних галузей. Це створює передумови для підтримання своїх переваг національними галузями, особливо для активізації їх позицій у конкурентній боротьбі з суб’єктами підприємництва тих країн, в яких проявляється більша схильність до оновлення. У процесі формування й розвитку кластера в його діяльність залучаються ресурси з ізольованих галузей, в яких дані ресурси використовуються не так ефективно. Більшого прогресу досягає розвиток кластерів у галузях, орієнтованих на міжнародну конкуренцію. В цілому конкурентоспроможність національної економіки певним чином може залежати від рівня розвитку кластерів окремих галузей. Цей факт має велике значення в процесі формування та реалізації державної економічної політики. З боку держави за допомогою кластеризації є можливість посилити процес спеціалізації й поділу праці між суб’єктами підприємництва.
   Процес еволюції економіки супроводжується зародженням нових конкурентоспроможних галузей. Зазначена особливість може сприяти розширенню кластера, оскільки вони природно орієнтовані на інноваційний характер виробництва та взаємозв’язків між суб’єктами ринку. Таким чином, позитивний ефект, що формується в зазначених галузях, виходить за галузеві рамки і стає могутньою силою економічного розвитку. Формування галузевих кластерів забезпечує прогрес їхнього розвитку. Процеси взаємного посилення всередині кластерів сприяють інтенсивному розвитку інновацій як у галузі кластера, так і в суміжних та споріднених галузях національної економіки. Це підвищує конкурентоспроможність суб’єктів кластера на внутрішньому й світовому ринках.
   Терміном, за допомогою якого характеризується властивість до концентрації певних суб’єктів підприємництва в межах певної географічної території, є клас- теризація. В зв’язку з цим актуальним для України є опрацювання кластерних ініціатив і методичного апарату з їх реалізації. Метою даної статті є викладення методичних підходів з організації агропромислового виробництва шляхом формування агропромислових кластерів. Реальність постановки даного завдання викликана як для України, так і для її окремих областей наступними обставинами: сприятливістю погодних умов, наявністю родючих земель, достатньої чисельності висококваліфікованих кадрів, тобто стратегічною виправданістю та пріоритетністю розвитку агропромислового виробництва (АПВ) у рамках господарського механізму України в процесі очікуваного загострення світової продовольчої кризи. В Україні проживає близько 50 млн. осіб. За експертними оцінками, за рахунок використання природно-ресурсного потенціалу держави, можна забезпечити виробництво агропродовольчої продукції, для забезпечення продовольством від 150 до 250 млн осіб. Тобто з огляду реальності входження України в світовий економічний простір, що вже проявилось у вступі до СОТ, у подальшому, за умови періодичного виникнення фінансових та економічних криз у виробництві промислової продукції, для галузей агропродовольчої сфери очікується стабільний розвиток за рахунок наявності стабільного попиту на продовольство.
   Кластер узагальнено можна охарактеризувати як концентрацію певних виробництв або виробників у межах певної території. В інших країнах кластер символізував собою організаційне оформлення існування сукупності багатьох виробників певної продукції на певній території держави. Це може бути результатом як наявності природної переваги з виробництва певного виду продукції (наприклад, пшеничний, або кукурудзяний пояси в США), так і зусиль держави з концентрації інвестицій у певному напрямі підприємницької діяльності в рамках певної території (наприклад, Силіконова долина США як центр комп’ютерних технологій). Відповідно до цього, кластерна організація АПВ ототожнюється з активізацією важелів територіального, а не галузевого управління.
   Учасниками кластера можуть бути суб’єкти підприємництва, представники влади, наукових кіл. До складу аграрного кластера серед суб’єктів підприємництва можуть входити виробники сільськогосподарської продукції, суб’єкти, що здійснюють переробку продукції та постачання ресурсів. Наявність серед учасників представників місцевих органів влади надає кластеру переваг щодо питань виробничо-маркетингової діяльності. При кластерній організації виробництва вступають у дію державні важелі з регулювання маркетингової діяльності його учасників по матеріально-технічному забезпеченню та з реалізації виробленої в кластері продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках. Учасники кластера можуть ефективніше використовувати елементи ринкової інфраструктури із зберігання, транспортування, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції. Специфічність кластеру також надає участь у ньому представників наукових закладів. Завдяки останнім досягається акумулювання передових наукових розробок, швидше впровадження їх у виробництво, більша скоординованість роботи в рамках державно визначених пріоритетів. Формування організаційної структури кластера буде виправданим як за умови ефективнішої роботи, так і за рахунок заходів державної підтримки. Зважаючи на перелічені вище переваги, формування кластерів повинно виправдати себе з економічного погляду.
   У цілому організація агропромислового кластера передбачає проходження наступних підготовчих етапів:
   1. визначення психологічної готовності виробників і потенційних учасників кластера до об’єднання, що передбачає підготовку пропозицій щодо залучення суб’єктів господарювання до спільної діяльності в кластері на підставі входження окремих суб’єктів у територіально окреслені зони сприятливого виробництва певного продукту;
   2. обґрунтування одержання синергетичного ефекту в кластері за рахунок: відсутності посередників при просуванні продукції від ланки виробництва до ланок переробки та реалізації; наявності ефекту масштабу об’єднаного виробництва за відокремлене; економії трансакційних витрат.
   Поєднання зусиль багатьох підприємств взаємозв’язаних галузей кластера створює передумови для інвестування в спеціалізовані технології, способи збору та обробки інформації, інфраструктуру, трудові ресурси, що стимулює розвиток нових суб’єктів ринкової інфраструктури. Кластер, виступаючи як об’єднання окремих підприємств, сприяє великим капіталовкладенням. Зростання розмірів і потенціалу кластера робить його привабливим місцем роботи для молоді та кваліфікованого персоналу.
   Кластер можна представити об’єднанням підприємств і постачальників ресурсів, що являє собою локально сконцентрований ринок праці. Це дає змогу окремим підприємствам вийти на більші масштаби діяльності, пропонувати продукцію більшій кількості споживачів, користуватися послугами ширшого кола продавців. Виробнича наближеність суб’єктів підприємництва дає можливість оперувати значними обсягами інформації про виробничі можливості учасників кластера та інших операторів ринку, що виробляють певний вид продукції.
   Визначення ефекту масштабу від формування кластера передбачає порівняння обсягів виробництва продукції як результату діяльності багатьох суб’єктів підприємництва та в рамках кластера:
   1. Аналіз конкурентоспроможності продукції, що виробляється в кластері. Одними з основних критеріїв оцінки конкурентоспроможності продукції виступають її якість, собівартість і ціна.
   Узгодження дій різних суб’єктів, що виробляють продукцію та діють у рамках певного продуктового або товарного технологічного ланцюга, дає змогу одержати нижчу собівартість одиниці продукції. При цьому кластеризація уможливлює досягнення зниження вартості одиниці послуг із технічного обслуговування, якими користуються учасники кластера. Кластер поєднує декілька видів діяльності. Загальна конкурентоспроможність кластера є інтегрованим показником, в якому враховані рівні конкурентоспроможності різних видів діяльності. При цьому економічний розвиток може по- різному впливати на діяльність кластера.
   У стабільно зростаючій економіці збільшення факторних витрат по окремих видах діяльності кластера порівняно з продуктивнішими галузями внаслідок внутрішньої конкурентної боротьби призведе до зменшення деяких кластерів.
   Різні галузі кластера мають неоднакову можливість щодо збереження позицій на національному ринку через певні фактори, що впливають на їхню конкурентоспроможність. Ті галузі, в яких застосовують менш інноваційні технології та в яких через недостатню диференційованість продукції ресурси використовують менш ефективно, характеризуватимуться зниженням конкурентоспроможності. При цьому той вид діяльності окремого суб’єкта кластера, який матиме нижчу ефективність порівняно з іноземними підприємствами, буде переміщений за кордон.
   З погляду інновацій життєвий цикл кластера включає періоди, коли переважають або інноваційні, або факторні витрати. В процесі еволюції галузі є періоди, що характеризуються зниженням інтенсивності інноваційних процесів. Останнім часом належний рівень конкурентоспроможності більшою мірою залежить як від виробничих факторів, так і від здатності підприємств створювати та застосовувати знання й новітні технології. Розвиток інформаційних технологій, удосконалення технічних засобів обладнання, технологічних способів ведення виробництва, біоінженерії є основними передумовами посилення інноваційного характеру виробництва та його конкурентоспроможності;
   2. Картографічне накладення (узагальнення) територій сприятливого виробництва, тобто картографічне формування зон сприятливого виробництва певної сільськогосподарської продукції як визначального орієнтира по територіальному формуванню кластера;
   3. Обґрунтування механізмів, що забезпечать роботу кластера: формування капіталу, питання відповідальності по ризиках, залучення інвестицій, розподілу прибутку тощо.
   При формуванні кластерів обов’язково слід враховувати наявність у його учасників різних, навіть протилежних, цілей. Одним із основних протиріч у взаємовідносинах між постачальниками та покупцями виступає розбіжність у поглядах стосовно рівня цін і розподілу прибутку. Дана обставина може негативно впливати на обмін інформацією між ними, оскільки кожен із них матиме схильність до її трактування у власних інтересах. Обставина одержання конкурентних переваг учасниками кластера на зовнішніх ринках не виключає наявності стурбованості у учасників щодо порядку взаємовідносин у рамках національної економіки, а й навіть по взаємовідносинах всередині кластера. Проте слід враховувати, що наявність ефективного взаємообміну в окремих галузях і в кластерах приводить до того, що в них довше утримується досягнутий рівень конкурентоспроможності. У контексті цього в процесі організації кластера потребують урахування умови, що сприяють більш вільному руху інформації та координації зусиль учасників кластера, зокрема:
   фактори, що полегшують рух інформації — професійні взаємозв’язки в наукових колах, професійних або галузевих асоціаціях; взаємозв’язки, що сформувалися в результаті географічної наближеності; особисті взаємовідносини, що формуються в результаті співпраці, навчання, спілкування; норми поведінки тощо;
   фактори, що зумовлюють сумісність керівників підприємств внутрі кластерів та узгодження їхніх дій: взаємозв’язки між підприємствами, якими керують родичі; пайова участь в акціонерній власності; розуміння вигідності для окремого підприємства співпраці в рамках кластера; національний патріотизм тощо;
   обґрунтування взаємовідносин учасників кластера з державними інституціями та суб’єктами ринкової інфраструктури.
   Таким чином, формування кластера супроводжуватиметься більшим приділен- ням уваги розвитку спеціалізації по певному продукту. В зв’язку з цим інформаційні потоки логістичних і маркетингових підрозділів будуть більше зосереджені саме на зборі й обробці інформації більш звуженого характеру. При цьому формування дієвого кластера сприятиме підвищенню ефективності як окремих учасників кластера, так і всього вітчизняного агропромислового виробництва. Це підтверджено досвідом багатьох країн. Тому об’єднання зусиль окремих виробників певних видів продукції шляхом організації кластерів є виправданим як із мікроекономічного, так і з макроекономічного підходів. Вирішення цього питання сприятиме посиленню позицій України на світовому аграрному ринку та розвитку сільських територій.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com