www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Формування гуртового ринку плодоягідної продукції
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Формування гуртового ринку плодоягідної продукції

Ж.В. ПОПЛАВСЬКА, В.Г. ПОПЛАВСЬКИЙ

Формування гуртового ринку плодоягідної продукції

   На внутрішньому ринку плодоягідної продукції в Україні функціонують два основних товаровиробники — господарства населення та сільськогосподарські підприємства. Основну масу товарної продукції (64 — 66 %) формують господарства населення країни. Вони виробляють майже 88 % плодів та ягід і свою продукцію реалізують в основному на стихійних ринках. Це зумовлює нестабільність реалізації виробленого, звужений асортимент, низьку їхню якість, антисанітарію. Водночас промислове виробництво плодів та ягід з кожним роком скорочується на 12 — 14 %. В результаті вітчизняний плодоягідний ринок характеризується низьким рівнем задоволення потреб населення (менше третини). Це обумовлено складністю фінансового забезпечення плодоягідних господарств, помилками в їх інвестуванні, в маркетинговій діяльності, низькою платоспроможністю споживачів.
   Складною і поки що нерозв’язаною проблемою залишається збут виробленої продукції через різко виражену сезонність виробництва, низьку матеріально- технічну забезпеченість підкомплексу, швидке псування та втрату якісних властивостей плодів і ягід. Все це змушує плодоягідні підприємства реалізовувати вироблене відразу та за невисокими цінами. Отже, пізнання маркетингового середовища, вивчення й удосконалення торговельної структури — це той напрям, який дає змогу розв’язати наявні проблеми.
   У зв’язку з тим, що в країнах-імпортерах діє потужна державна підтримка плодоягідництва, їхня продукція за товарним виглядом і ціною конкурентоспроможніша, ніж вітчизняна. Це особливо актуально в умовах вступу України до СОТ, коли в державі офіційно починає панувати спрощений порядок просування імпортної плодоягідної продукції на вітчизняні продовольчі ринки.
   Продовольчий ринок — це єдність його суб’єктів (продавців і покупців), необхідних один одному, незважаючи на значний конфлікт інтересів. Ринкова ціна, що врівноважує попит та пропозицію, неминуче усуває з ринку певну кількість як покупців, так і продавців: для перших вона недоступна, для других — втратна. Такий антагонізм — важкорозв’язувана соціально-економічна проблема навіть для найбагатших країн. Сільське господарство в ринкових умовах — це не тільки сфера виробництва, це вже сфера бізнесу. І тут головним має бути не лише продукування, а й успішна реалізація виробленого. Ажіотажний попит виникне тоді, коли на ринку появиться товар, який створить нову суспільну категорію, принципово нову якість. Це вже буде не старий поліпшений товар, а принципово новий, який і займе свою нішу на ринку. Для успіху на споживчому ринку потрібні не якась особлива обдарованість та удача, а знання, які роблять успіх прогнозованим, передбачуваним.
   Виробляти в Україні навчилися, а продавати — ні, бо надзвичайно якісна, екологічно чиста й багата на смакові параметри сільськогосподарська продукція — неконкурентоспроможна на світових ринках через високу її собівартість і непомірну енерго- та ресурсомісткість, а також відсутність належної рекламної інформації й уміння торгувати. Водночас наявне плодоягідне виробництво України функціонує в нових умовах, для яких на сучасному етапі характерним є відсутність централізованих державних закупівель. Перехідний період в українській економіці призвів до розпаду оптового плодоягідного ринку, а в безпосередніх товаровиробників відсутні необхідні навики й уміння формувати вигідні умови для реалізації своєї продукції. Це спричинило виникнення стихійних різновидів реалізації садовини. Вони активізували неконтрольовану посередницьку діяльність у сфері пропозиції та попиту й присвоєння посередниками вагомої частини прибутку, створеного при виробництві плодоягідної продукції, та уникнення від податкообкладання. Водночас сільський товаровиробник з аграрного ринку постійно витісняється, канали збуту монополізуються торговим і фінансовим капіталом. У них домінують тіньові схеми обміну, відсутні державні регулятори фунціонування прозорого ринку. Ситуація ускладнюється ще й тим, що в державі й досі не створено мережі досконалих посередницьких структур у сфері реалізації. Саме вони мали б гарантувати своєчасний збут виробленого на конкурентній основі та за вигідними цінами.
   Раптовий демонтаж адміністративно-управлінської системи надзвичайно ускладнив фінансово-виробничу діяльність плодоягідних господарств. Якщо раніше вони не мали клопоту з реалізацією виробленого, бо добре діяла налагоджена система державного замовлення, а фіксовані ціни забезпечували певну прогнозованість і прибутковість ведення плодоягідництва, то нині ситуація кардинально змінилася: з’явилися проблеми з капітальними вкладеннями для створення нових багаторічних насаджень та потрібної інфраструктури, а також з ко- рткотерміновими позиками для формування обігових коштів. Така ситуація викликає необхідність утворення мережі місцевих, регіональних і міжрегіональних оптових продовольчих (плодоягідних) ринків — найбільших споживачів виробленого товаровиробниками. Саме вони мали б формувати ефективний ринковий механізм щодо прискорення просування плодоягідної продукції та продуктів її переробки до споживача, позитивно впливати на якість, асортимент, стандарти; формувати торгову доробку, оптимізувати рівень цін, сприяти підвищенню конкурентоспроможності, надходженню коштів до бюджету за рахунок обмеження тіньової торгівлі та вагомішого насичення ринку вітамінним товаром.
   Оптовий плодоягідний ринок — це суб’єкт підприємницької діяльності, який створюється згідно із чинним законодавством України. Метою його діяльності є створення необхідних умов для здійснення операцій із продажу та купівлі наявних видів сільськогосподарської продукції й продуктів їх переробки, укладання відповідних торгових угод. Вони можуть бути збільшені за обсягами товарного обороту, бо мають ряд переваг. Зокрема: надання товаровиробникам необхідних умов для реалізації основної частини продукції у максимально короткий термін; формування партій стандартної якості товарних і помологічних сортів; зменшення ризиків втрат товаровиробниками при реалізації плодоягідної продукції та заінтересованості останніх у збільшенні обсягів виробництва; підтримання цінового паритету на споживчому ринку за рахунок забезпечення відповідної якості товарної продукції плодів та ягід і свочасне їхнє постачання у роздрібну мережу.
   Механізм руху плодоягідної продукції на вітчизняних оптових ринках мав би здійснюватися за допомогою спеціально створених служб: інформаційної, розрахунково-фінансової, юридичної, консультативної, громадського харчування, готельного господарства, транспортної, державних засобів сертифікації та контролю за якістю пропонованої продукції. Через фінансову обмеженість сільськогосподарських підприємств оптові ринки повинні створюватися із залученням потенційних засновників і співучасників такої структури, а також місцевих держадміністрацій. Таке багаточленство може забезпечити низку найрізноманітніших послуг: відведення потрібної земельної ділянки; надання великих інвестицій, суттєвих капіталовкладень, застосування висококваліфікованих фахівців, застосування дієвої реклами. За підрахунками авторів законопроекту “Про оптові ринки сільськогосподарської продукції”, для їх створення потрібно 30—40 млн. грн. За рентабельності 8 — 10 % ці кошти можуть окупитися за 10—12 років.Діяльність оптового плодоягідного ринку мала б грунтуватися на принципах самоокупності, контрольованості, юридично-господарській незалежності. Вибір організаційно-правової форми такого ринку проводиться в рамках чинного законодавства щодо форм господарювання. Для формування статутного фонду такого новоутворення можуть бути залучені кошти державного й місцевого бюджетів, приватних інвесторів, господарських товариств. Робота гуртового плодоягідного ринку організується згідно з його статутом, правилами оптової торгівлі, ветеринарними і санітарними нормами та іншими нормативними документами. Оскільки вітчизняний плодоягідний ринок майже не саморегулюється, то тут потрібне потужне державне втручання для обмеження ринкової стихії. З цією метою державні кошти на підтримку плодоягідництва варто не розпорошувати, а спрямовувати у ті виробничі структури, які вже мають потрібну матеріально- технічну базу, грамотних фахівців, навики ведення галузі, добрі грунтово- кліматичні умови.
   Певні зрушення у плодоягідництві вже є, але вони були б вагоміші, якби зросла дієва допомога держави, бо одновідсотковий збір від продажу алкогольних напоїв на розвиток садівництва не повною мірою знаходить свого адресата.
   Напрацьований досвід і практика торгівлі плодоягідною продукцією засвідчують, що найефективнішою системою реалізації виробленого даною галуззю є оптові та оптово-роздрібні ринки. Найвідомішими в Україні є: “Озерка” (м. Дніпропетровськ), “Фермер” (м. Київ), “Григорян” (м. Горлівка), “Ринок ПФ” (м. Харків), “Кримський Привоз” (м. Сімферополь), “Копані” (містечко Великі Копані), “Шувар” (м. Львів) тощо. Наприклад, щоосені у Львові протягом місяця проводяться сільськогосподарські ярмарки. На них особливо великий асортимент плодоягідної продукції, яка за своїми смаковими якостями, дешевизною й великим розмаїттям не має собі рівних. Однак брак досконалого маркетингового супроводу гальмує просування її як на нові внутрішні, так і на зовнішні ринки.
   Водночас останніми роками на Львівщині відбулися як кількісні, так і якісні зміни в процесі виробництва та маркетингу плодоягідної продукції: збільшилася кількість споживачів даного виду продукції, формуються й розвиваються нові канали збуту, зростають вимоги щодо якості, кількості та асортименту, стабілізуються ціни. Суттєву роль починає відігравати система гуртової торгівлі й гуртові ринки, чисельність яких зростає. Львівський сільськогосподарський ринок “Шувар” почав розгортати свою діяльність у 2000 році на площі 0,5 га. У 2003 році площа території розширилася до 2,5 га, а в 2004-му — до 7,8 га. На ньому здійснюється гуртова торгівля безпосередньо з транспортних засобів товаровиробників. Крім того, тут успішно почали функціонувати плодоягідні стаціонарні крамниці, сформувалося два павільйони для торгівлі плодоягідною продукцією (5600 м2), а також зона первинної переробки й підготовки до реалізації фруктів та ягід (1600 м2).
   Для зручності клієнтів і для налагодження контактів між продавцями та покупцями створено інформаційний центр “Шувар-Інф”, де можна одержати інформацію про сформовані реалізаційні ціни на сільськогосподарські продукти, про величину попиту й рівень пропозиції. Ринок працює цілодобово. Тут є все необхідне для його нормального функціонування.
   У червні 2005 року ТзОВ “Шувар” створив дочірнє підприємство “Шувар- Продукт”, яке є гуртовою компанією в західноукраїнському регіоні. Основна мета компанії — забезпечення роздрібних торгових мереж, підприємств громадського харчування та інших покупців безперервним постачанням широкого асортименту високоякісної плодоягідної продукції. Для цього налагоджується система замовлень від компанії на породно-сортові види продукцї, її асортимент, терміни постачання, а також забезпечуються вимоги щодо якості. Така продукція закуповуватиметься на гуртовому ринку чи поставлятиметься безпосередньо виробниками із саду чи поля фермера, на контрактній основі. Нині пропозиція продукції плодоягідного підкомплексу на внутрішньому ринку формується за рахунок вітчизняного виробника, який забезпечує трохи більше 50 % товарообороту. Водночас ця пропозиція характеризується великою нестабільністю і має чітко виражену сезонну циклічність. Так, на літо припадає третина річного товарообороту плодоягідної продукції, на осінь — до 30 %, на зиму — 18 %, а на весну і того менше. Така строкатість пропозицій пояснюється тим, що вона формується в основному за рахунок природних чинників, а організаційно-менеджерські зведено до мінімуму. Ця проблема збільшується ще й тому, що у садівництва економічний процес відтворення тісно переплітається з природним.
   Крім того, основними проблемами на плодоягідному ринку є деформована структура попиту через невисоку купівельну спроможність населення та відчутний рівень самозабезпечення покупців; привласнення перекупниками частини прибутку, створюваного при виробництві плодоягідної продукції, бо торгова мережа ними монополізована і вони мають можливість занижувати закупівельні ціни й підвищувати роздрібні; несприятлива цінова ситуація, оскільки ціни високі для споживачів і низькі для товаровиробників; відсутність належної ринкової інфраструктури та споживчої кооперації на плодоягідному ринку. Без належної ринкової інфраструктури не можна сподіватися на успішність у реалізації плодів та ягід у потрібних обсягах і багатому асортименті, які б задовольняли попит споживачів. Невирішеним залишається питання формування первинної ланки інфраструктурного ланцюга плодоягідного ринку — існування закупівельних кооперативів у місцях виробництва плодів та ягід. А у зв’язку з тим, що нові форми організації торгівлі продукцією садівництва проходять період становлення, а відповідна інфраструктура плодоягідного ринку тільки створюється, то на найближчу перспективу оптова торгівля здійснюватиметься через посередників, які привласнюють значну частку прибутків безпосередніх товаровиробників.
   Головним резервом насичення внутрішнього ринку продуктами плодоягідного підкомплексу є поліпшення використання наявних ресурсів продукуючих підприємств і їхнього біокліматичного потенціалу на основі впровадження інтенсивних ресурсозберігаючих технологій. Також потрібно віддати перевагу технологіям, які скорочуть втрати продукції та оптимізують затрати живої праці, запобігають забрудненню навколишнього природного середовища. Важливим завданням сільськогосподарських товаровиробників є не лише вміле продукування, а й добре організований збут виробленого, який вимагає розвитку мережі ефективних маркетингових служб та інфраструктури оптового ринку. Це досягається тим, що він повинен мати розвинуту систему управління, яка прискорюватиме процес просування продукції при одночасному створенні передумов для зниження її ціни шляхом збільшення обсягів товарообороту; надаватиме учасникам торгівлі приміщення, послуги, забезпечуватиме товаровиробників відповідними умовами для поліпшення якості, асортименту, умов пакування продукції тощо. Останнє є дуже актуальним як для власників ринку, так і для його користувачів.
   Крім того, оптові ринки сприяють надходженню коштів у місцевий бюджет, активізують соціальний розвиток населених пунктів, особливо сільських. При цьому дільничні медпункти забезпечуються добротним приміщенням, сучасним обладнанням, відкриваються центри соціального захисту місцевого населення, розвиваються спортивно-оздоровчі комплекси, поліпшується харчування дітей у школах, реконструюються водопровідні мережі, дороги тощо. Всі ці заходи здійснюються в основному на кошти місцевих бюджетів. У більшості регіонів країни доцільно створювати багатогалузеві оптові продовольчі ринки, використовуючи для цього виробничі площі колишніх плодоовочевих баз, холодильників, складів. Останнім часом одержали поширення розподільчі центри, які об’єднують товаровиробників, оптову та роздрібну торгівлю. Основним представником останньої на Львівщині вважається супермаркет “Арсен”, а також мережа дисконтних крамниць — “Барвінок”, “Інтермаркет”, низка універсамів “Сільпо”, ТзОВ “Торгово-виробнича компанія”, “Львівхолод” із системою супермаркетів “Рукавичка”. У західноукраїнському регіоні, в т.ч. й на Львівщині, працюють й інші представники роздрібної торгівлі. Найвагоміші серед них ЗАТ “Агромаркет” з мережею супермаркетів “Колібрі”, “Лідер“, які функціонують в умовах франчайзингу під керівництвом ТзОВ “Українська торгова система”, а також мережа “Домашніх магазинів” компанії “ЕкоЛан” тощо.
   Роздрібна торгівля плодоягідною продукцією на Львівщині (як і в Україні) характеризується значним розвитком супермаркетів, звичайно за рахунок скорочення продажу плодів і ягід на міських ринках. Це майже третина всіх торгових роздрібних мереж.
   Перевагами реалізації плодоягідної продукції у супермаркетах такі: широкий асортимент; висока якість продукції; досконалий сервіс; висока санітарія; продукція відсортована, відкалібрована, упакована і зберігається у холодильних камерах; зручність тощо. Такі переваги може забезпечити тільки імпортована продукція. Вітчизняна продукція не завжди надається до супермаркетингової реалізації та й асортимент її невеликий. Продукція власного виробництва характеризується різко вираженою сезонністю, відсутністю належної упаковки тощо. Альтернативою для вітчизняних товаровиробників є співраця супермаркетингової торгівлі з оптовими плодоягідними ринками. Маючи бази зберігання, нагромаджувальні центри скоротять час і зменшать витрати на проходження продукції до безпосередніх споживачів. Крім того, це дає можливість посилити контроль за якістю виробленого, забезпечити додаткову переробку, фасування і пакування, формування партій на замовлення, прискорити обіг товару та фінансових ресурсів, тобто інтенсивно формувати додану вартість, максимально задовольняючи потреби сучасних покупців.
   За таких обставин важливим є вміння досконало орієнтуватися у споживчому попиті на плоди та ягоди, що вже практикує гуртовий ринок “Шувар”, який добре заявив про себе на Львівщині. Однією з його важливих ознак є надання споживчих переваг тому чи іншому помологічному сорту, що безпосередньо впливає на цінову ситуацію. А він (життєвий цикл помологічних сортів плодів і ягід) формується з таких етапів: виведення сорту, впровадження його у товарне виробництво, стабілізація обсягів виробленого, скорочення періоду використання, витіснення сорту з ринку. Останнє зумовлюється тим, що нові сорти мають вищу ринкову цінність, а сорти тривалішого використання з часом поступаються новим. Важливим при цьому є вміння дуже оперативно реагувати на запити споживачів, які часто бувають вишуканими та мінливими.
   У зв’язку з тим, що на продуктовому ринку працюють різні суб’єкти комерційної діяльності, то відповідно вони мають свої індивідуальні потреби. Так, для товаровиробників важливим є: врожайність, органолептичні показники, швидко- стиглість, великоплідність, стійкість проти хвороб, шкідників, механічних пошкоджень, зимо- та посухостійкість, одночасність достигання, добра транспортабельність, біохімічний склад, термін зберігання. З огляду на вимоги оптової торгівлі для виробника плодів і ягід суттєве значення мають не розміри оптових партій, а класифікація продукції за термінами зберігання. Саме останні дають можливість визначитися з напрямами і строками її реалізації, розрахувати перспективу грошових потоків. Для торговця важливими є такі параметри, як транспортабельність, великоплідність, органолептичні ознаки, придатність до використання як у свіжому, так і в переробленому вигляді, термін зберігання. Для споживача — органолептичні ознаки, великоплідність, придатність до використання, смакові якості тощо.
   Для господарств населення схема оптових закупівель плодів і ягід у період їхнього масового збору найдоцільніша у вигляді обслуговуючих кооперативів. Вони мали б закуповувати свіжу продукцію безпосередньо на місцях виробництва і здійснювати її сортування, калібрування, упаковку та реалізацію через оптову чи розрібну торгівлю.
   Здійснювати технічну переробку плодоягідної продукції львівським товаровиробникам поки що невигідно, бо вони не можуть конкурувати з потужними, добре оснащеними сучасним обладнанням переробними фірмами. А забезпечивши себе плодосховищами, кожен господар зміг би значно розширити садові площі та спеціалізуватися на реалізації свіжої плодопродукції. А нестандартні плоди, падалиця — це цінна сировина для місцевої плодопереробної фірми “Галичина”, якій так катастрофічно її бракує. Все це вселяє впевненість у надійному збуті нестандарту на довгі роки. А якщо хоч трохи зросте реальний рівень добробуту населення України, проблем із збутом плодоягідної продукції взагалі не буде.
   Конкурентне середовище, яке запанувало на продовольчому ринку, вже обернулося користю для вітчизняного товаровиробника. Наприклад, соки з українських яблук, які продукує фірма “Галичина”, поліпшують якість аналогічної продукції, виробленої в деяких інших державах світу. У вітчизняному плоді вищий вміст сухих речовин, кращий склад амінокислот, фруктових цукрів. Ринкові відносини суттєво змінюють мету, завдання і мотиваційну природу виробництва та споживання продукції садівництва. Ринок — це те місце, де реально сходяться попит і пропозиція, виробник та споживач, а зміна співвідношення між ними сприяє переливу капіталу й переміщенню різного роду ресурсів між
галузями та регіонами. Це суттєво впливає на рівень і динаміку цін та є вагомим чинником формування доходів товаровиробників.
   Ринок — це задоволення потреб споживачів й одержання максимального прибутку на основі вільної та чесної конкуренції товаровиробників, маркетологів і посередників. Виробництво плодів та ягід повинно бути зорієнтоване на ринок, на найповніше задоволення потреб споживачів, а для товаровиробника — це одержання максимального прибутку. Щоб забезпечити вирішення вказаного, потрібно виробленим торгувати не сезонно, а цілий рік. Для цього потрібні сучасні фруктосховища з регульованим газовим середовищем, в яких фрукти можна зберігати тривалий час.
   Отже, перш ніж почати виробляти плодоягідну продукцію, потрібно провести економічне діагностування, тобто грамотно продумати, де можна буде її продати, за якими цінами і який прибуток одержати. Для цього варто опрацювати стратегію маркетингу, ефективність маркетингових служб. Саме це передбачає наявність оперативної інформації про ринкову кон’юнктуру, вимоги щодо кількості та якості продукції, яку постачають на ринок, умови її зберігання, формування товарних партій, транспортування тощо. Маркетинг — це не тільки виробництво, а й реалізація, вивчення періодичності коливання попиту як за строками реалізації, так і за окремими регіонами з тим, щоб у майбутньому першому потрапити на вибраний ринок. Маркетинг плодоягідної продукції можна розглядати як цикл наступних видів діяльності: визначення економічно найпривабливішого сегмента споживання продукту, обгрунтування оптимальної ціни, яка була б прийнятною для покупців і водночас давала б бажаний прибуток для товаровиробників.
   Для розв’язання зазначених проблем потрібно розробити державну програму розвитку промислового плодоягідництва на тривалу перспективу (хоча б до 2025 року) і підкріпити її фінансово як за рахунок 1 % збору, так і надання довгострокових пільгових кредитів; забезпечити галузь спеціальною технікою, новітніми технологіями; переглянути методи формування страхових тарифів і привести їх у відповідність з реальними потребами галузі, виробництво в якій має високо- ризиковий характер. Необхідно також стимулювати експорт продукції та обмежити її імпорт.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com