www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Критерії виокремлення суб’єктів малого та середнього підприємництва
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Критерії виокремлення суб’єктів малого та середнього підприємництва

Р.В. РУДНИК

Критерії виокремлення субєктів малого та середнього підприємництва

   Ускладненість теоретичного та практичного виокремлення суб’єктів малого підприємництва серед інших господарських одиниць може бути причиною наявності значної низки якісних і кількісних характеристик малого підприємництва, а також причиною відсутності єдиної думки серед науковців щодо наявності достатніх підстав для виділення малого підприємництва в особливий сектор економіки.
   Так, розробка кількісних критеріїв виокремлення суб’єктів малого підприємництва є важливою справою, головним чином, із погляду необхідності визначення кола об’єктів впливу заходів підтримки й особливого режиму економічного та організаційно-правового регулювання малого підприємництва на загальнодержавному і регіональному рівнях, визначення ефективності цих заходів, а також для ведення загального економіко-статистичного обліку в країні.
   Зазначена проблематика тією чи іншою мірою перебуває в полі зору таких українських науковців, як З. Варналій, Л. Воротіна, М. Долішній, В. Кредисов, О. Кужель, А. Пасхавер та інших. Проте незважаючи на цінність проведених досліджень, єдиної думки щодо цього питання немає. Мета статті — на основі аналізу досвіду країн світу щодо виокремлення суб’єктів малого та середнього підприємництва навести рекомендації з наближення відповідних вітчизняних критеріїв до європейських.
   Кількісні критерії виокремлення суб’єктів малого підприємництва не є стандартними для країн світового господарства. Цей факт викликає нарікання з боку вчених, що досліджують дану проблему, з приводу значної ускладненості порівняння процесів розвитку малого підприємництва в різних країнах. З метою розв’язання такої проблемної ситуації проводяться численні спроби створення нових уніфікованих критеріїв.
   Так, за підрахунками Світового банку, налічується понад 50 різноманітних критеріїв віднесення суб’єктів господарської діяльності до суб’єктів малого підприємництва1. Практична необхідність створення міжнародних кількісних критеріїв визначення суб’єкта малого підприємництва викликана процесом виникнення стійких співдружностей країн. Результатом цього стає розробка уніфікованих міжнародних систем критеріїв віднесення економічних суб’єктів до сектора малого підприємництва, які пропонуються до використання країнам-учасницям міжнародних об’єднань. Наприклад, Комісією ЄС була запропонована система критеріїв виокремлення суб’єктів малого підприємництва, в якій зазначено, що: чисельність зайнятих працівників не повинна перевищувати 100 осіб; розмір власних основних коштів має бути менше 75 млн. євро; частка великої компанії в уставному капіталі фірми не повинна перевищувати одну третину.
   Разом із тим, визнаючи недостатність укрупнених кількісних показників, Комісія ЄС виокремлює у складі сектора малого підприємництва підгрупи мікропідп- риємств із чисельністю зайнятих до 9 осіб та дрібних фірм із чисельністю зайнятих 10-99 осіб.
   У межах світового господарства існують системи критеріїв віднесення фірм до малого підприємництва, що були розроблені та запроваджені міжнародними економічними інститутами. Наприклад, Міжнародна Організація економічного співробітництва та розвитку, до якої входять розвинуті країни світу, як головний критерій віднесення використовує чисельність зайнятих. На основі цього критерію вона визначає фірми із чисельністю зайнятих до 19 осіб — як дрібні, до 99 — як малі, від 100 до 499 — як середні, від 500 осіб — як великі. Дещо подібна ситуація стосовно кількісних критеріїв віднесення спостерігається і в США. Так, згідно з Федеральним законом про малий бізнес малою фірмою є така, що має одного або кількох власників, із чисельністю зайнятих до 500 осіб, розміром активів до 5 млн. дол. США та річним прибутком до 2 млн. дол. США. Проте поняття “малий бізнес” у США не є монолітним. За даними Адміністрації малого бізнесу, усі підприємства, у тому числі підприємства малого бізнесу, залежно від чисельності найманих працівників поділяються на такі групи: найменші — 1-24 особи, малі — 25-99, середні — 100-499 осіб.
   У низці країн, із огляду на значну складність встановлення доцільної межі між суб’єктами малого та середнього підприємництва, проводиться лише відокремлення означених суб’єктів від суб’єктів великого підприємництва. Прикладом такого підходу є досвід Німеччини, де офіційно виокремлюється сектор “малого та середнього підприємництва”. Віднесення до цього сектора здійснюється на підставі відповідності суб’єкта підприємницької діяльності ряду кількісних та якісних критеріїв. До кількісних критеріїв належать чисельність зайнятих (до 500 осіб) та річний обіг (до 50 млн. євро).
   Із якісного боку, до сектора малого й середнього підприємництва відносять фірми, керівництво якими здійснюється юридично самостійними власниками. При цьому власники безпосередньо беруть участь у виробництві, повністю покладають на себе економічний ризик і фінансують діяльність підприємства, як правило, без залучення кредитних коштів. Мале підприємництво у Німеччині офіційно не відокремлюється від середнього підприємництва, але, за класифікацією Федерального міністерства господарства, до малих належать фірми з чисельністю зайнятих до 50 осіб та щорічним обігом до 10 млн. євро. Конкретніші показники віднесення підприємства до суб’єктів малого підприємництва розробляються і застосовуються безпосередньо при впровадженні заходів фінансової та іншої підтримки. У Швеції виокремлюється узагальнений сектор малого та середнього підприємництва, головним критерієм віднесення фірми тут є чисельність зайнятих. Проте заслуговує особливої уваги побудова внутрішньої структури сектору малого й середнього підприємництва, яка визначається низкою якісних показників: стадія росту (початкова, виживання, зростання); галузева належність; географічне середовище діяльності (локальні, регіональні, національні масштаби); специфічні характеристики власників і керівників (іноземці, жінки-підприємці тощо); типи проблем, що характерні для суб’єкта підприємницької діяльності (фінансування, управління якістю й інше).
   Така система, враховуючи якісні особливості малих фірм, дає змогу створити оптимальні умови для виявлення груп суб’єктів, що різною мірою потребують уваги та захисту суспільства, проведення найбільш ефективного розподілу допомоги держави як у кількісному, так і якісному розрізі (тобто, має місце попереднє групування суб’єктів малого підприємництва за типами проблем, що створює підґрунтя для надання високоефективної адресної допомоги).
   Аналогічним чином побудована система критеріїв виокремлення суб’єктів малого підприємництва у Франції. Згідно з даними Загальної конфедерації підприємців цієї країни, суб’єктами малого та середнього підприємництва вважаються такі, власникам яких належить більша частка капіталу фірми й власники яких здійснюють особисте керівництво працівниками та підтримують із ними постійний і прямий контакт. Серед них виокремлюють мікропідприємства з чисельністю працівників до 10 осіб, малі підприємства — від 10 до 50 осіб, середні підприємства — від 50 до 500 осіб. У світовій практиці є приклади розв’язання проблеми оптимізації виокремлення малого підприємництва установленням гнучкої системи критеріїв віднесення фірм до малого підприємництва. Так, у Великобританії, згідно із Законом про компанії, суб’єктом малого підприємництва визнається фірма, що відповідає двом із трьох запропонованих критеріїв: обіг не більше 2,3 млн. євро; активи не більше 1,5 млн. євро; середня чисельність зайнятих не більше 50 осіб.
   У деяких розвинутих країнах Азії існують аналогічні європейським традиції виокремлення малого підприємництва за допомогою впровадження низки кількісних та якісних критеріїв.
   В Японії кількісне значення критеріїв віднесення фірми до малого та середнього підприємництва (чисельність зайнятих та розмір капіталу) диференційовано залежно від галузевої належності підприємства.
   Так, верхніми межами критеріїв належності фірми до малого та середнього підприємництва у промисловості виступає розмір статутного капіталу до 100 млн. єн і чисельність працівників — до 300 осіб, в оптовій торгівлі розмір статутного капіталу — до 30 млн. єн і чисельність працівників — до 100 осіб, у роздрібній торгівлі розмір статутного капіталу — до 10 млн. єн і чисельність працівників — до 50 осіб.
   Означені критерії є лише орієнтирами для загальних випадків, причому вони можуть зазнавати змін у законодавчому порядку, якщо цього потребує головна спрямованість економічної політики уряду.
   Так, згідно із Законом про модернізацію обладнання, малими та середніми підприємствами у порцеляново-фаянсовому виробництві й гумовій промисловості вважаються підприємства з чисельністю зайнятих до 900 осіб. Згідно з японською класифікацією малого підприємництва, у його складі також виокремлюється дрібна частка, яка разом із тим потребує особливої підтримки — маломасштабні підприємства з чисельністю зайнятих до 20 осіб у виробництві й до 5 осіб у торгівлі та послугах.
   У Південній Кореї мале і середнє підприємництво також об’єднане в єдиний економічний сектор, головним критерієм віднесення до якого є чисельність зайнятих: від 5 до 300 осіб у промисловості, до 200 — у будівництві, до 20 — у сфері послуг. До додаткових кількісних критеріїв віднесення фірми до малого й середнього підприємництва належать розміри суми активів та обсягу щорічного продажу.
   В Україні ж визначальними критеріями виокремлення підприємств малого й середнього підприємництва є чисельність працюючих та обсяг валового доходу.
   До останнього часу відповідно до Господарського кодексу України визначальними критеріями віднесення суб’єктів господарювання до категорії малого підприємства були: середньооблікова чисельність працюючих за звітний період, що не перевищувала 50-ти осіб, та обсяг валового доходу, який не перевищує 500 тис. євро. Для великих підприємств — це 1000 осіб і 5 млн. євро відповідно. Усі інші підприємства визначались як середні.
   Проте зростаючі масштаби підприємницької діяльності, інфляційні процеси, необхідність адаптації національних умов до міжнародних, і, передусім, європейських норм щодо регулювання підприємницької діяльності зумовили перегляд критеріїв віднесення підприємств до малих, середніх та великих.
   Результатом цього стало прийняття Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності”. Цим Законом встановлено, що малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50-ти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн. грн.
   Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує 100 млн. грн. Усі інші визнаються середніми.
   Таким чином, вже найближчим часом відбудеться перерозподіл суб’єктів господарювання згідно з новими критеріями. Результатом цього стане, з одного боку, збільшення кількості малих підприємств за рахунок середніх і великих, а також розширяться можливості підприємств щодо залучення державної підтримки, з іншого — збільшення кількості підприємств, які матимуть право на державну підтримку, призведе до розпорошення значних фінансових ресурсів держави та не матиме практичного ефекту. Водночас ці підприємства також матимуть право використовувати спрощену систему оподаткування, що запроваджена Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, що у свою чергу призведе до уникнення від оподаткування та зменшення надходжень до бюджету. Ще одним негативним моментом дії щойно прийнятого Закону, на нашу думку, є встановлення критеріїв у гривнях, а не в євро. Негатив пояснюється тим, що останнім часом вітчизняна грошова одиниця девальвує по відношенню до основних світових валют, зокрема, до долара США та євро. Тому через деякий час ці критерії потребуватимуть коригування.
   Слід також зазначити, що встановлення критерію для малих підприємств 70 млн. грн., а для великих — понад 100 млн. грн., нівелює грані між ними.
   Разом з тим, виділення в окрему категорію мікропідприємств чомусь залишилось поза увагою Закону. У зв’язку з цим вважаємо, що доцільніше було б на законодавчому рівні закріпити зіставні кількісні критерії віднесення підприємств до малих. Зокрема, малими (незалежно від форми власності) необхідно визнавати підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 5 млн. євро. Для великих підприємств — не менше 500 осіб і 25 млн. євро, у зв’язку з цим критерії віднесення до середніх підприємств будуть знаходитись в діапазонах між 50 та 500 осіб і 5-25 млн. євро.
   При цьому окремо необхідно визначити мікропідприємства, середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік яких не перевищує 10 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 1 млн. євро.
   Отже, можна зробити висновок, що кожна країна самостійно розробляє власну систему кількісних та якісних критеріїв віднесення суб’єктів підприємницької діяльності до малого (або малого й середнього) підприємництва залежно від національних традицій господарювання, особливостей економіки і пріоритетів економічної політики держави.
   Україна ж в умовах глобалізації та євроінтеграції також потребує актуалізації критеріїв віднесення суб’єктів господарювання до малих і середніх підприємств.
   Найбільш прийнятними для України критеріями виокремлення малих та середніх підприємств на нинішньому етапі розвитку, на думку автора, є:
   малі — чисельність працюючих не більше 50 осіб та обсяг валового доходу не перевищує 5 млн. євро;
   великі — не менше 500 осіб і 25 млн. євро; середні — усі інші.
   Причому серед малих підприємств необхідно виділити особливу категорію — мікропідприємства. Середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік у цих підприємствах не повинна перевищувати 10 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не повинен перевищувати суми, еквівалентної 1 млн. євро.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com