www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Регіональні особливості формування ринку землі в Україні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Регіональні особливості формування ринку землі в Україні

М.П.БУТКО

Регіональні особливості формування ринку землі в Україні

   В українській економіці немає більш вагомої проблеми, ніж формування цивілізованого ринку землі. Адже невипадково Україну виділяють в світі як країну, котра має вагомий аграрний потенціал через найбільші запаси чорноземів. Це є те багатство, розумне використання якого дозволить отримати конкурентні переваги в цивілізованому світі, який давно випередив нашу країну по інших параметрах економічного розвитку. Якщо Україна володіє таким аграрним потенціалом, то агарний сектор економіки має бути локомотивним у складі національної економіки, але упродовж періоду економічних трансформацій він таким не став.
   Україна сьогодні — держава з ринковою економікою, але найбільш вагомий компонент продуктивних сил — земля цивілізовано не інтегрована у ринкове середовище. І тому навіть якщо нас не почує політичний істеблішмент, навіть якщо після цього і не відбудеться чогось радикального, але те, що в науковому середовищі ця тема сьогодні актуалізована і є болючою — це надзвичайна заслуга зібрання економістів-аграрників. У цьому контексті слід зазначити, що є багато прихильників і противників аграрних реформ. Але започатковані на початку 2000 року і нового століття аграрні реформи — це абсолютно правильний крок. Однак за цей період мало що зроблено в напрямку формування цивілізованого ринку землі — це є одночасно і причина, і наслідок некомплексного проведення реформ, і саме в цій царині є відповідь на запитання: „Чому в аграрному секторі нашої держави такі плачевні результати?”Формування цивілізованого ринку землі — це не лише тема для аграрної економіки, це тема для всіх гілок економічної наукової думки, в тому числі і для регіональної, тому що ринок землі, цивілізовані відносини на ньому, результати функціонування цього ринку отримують не на Печерському пагорбі, не на вулиці Банковій, не в столицях, не в мегаполісах, а в кожному населеному пункті, в регіоні, великому чи малому, з його особливостями.
   По-перше, ця категорія є регіональною тому, що земля — основа регіональної господарської системи. Оскільки вона виступає як найвагоміша компонента продуктивних сил, і найбільш вагома у складі засобів виробництва, оскільки вона є фундаментом відносин власності і для багатьох інших галузей. При цьому агропромисловий комплекс для більшості областей України є провідним сектором економіки.
   По-друге, ринок землі є основою регіональної соціальної системи, оскільки це об’єкт прикладання праці й отримання доходу від неї. Саме праця на землі формує попит і пропозицію на робочу силу в сільській місцевості і тому, коли говорять про маргеналізацію сільського населення, про те, що село вироджується і деградує, то це наслідок неналежної уваги формуванню цивілізованого ринку землі. В частині соціальної складової праця на землі формує і соціальну інфраструктуру та комфортність для проживання. Тому, коли у нас виникають запитання: чому наше село так жалюгідно виглядає, чому там люди якісь придавлені, — то вся причина в тому, що немає цивілізованих відносин стосовно головного засобу виробництва — землі, яка є базисом формування екологічної рівноваги та гармонізації відносин людей. Насамкінець, земля — основа регіональної екологічної системи. Саме тому вона є практично основою для сталого розвитку регіонів України, а значить і держави в цілому.
   Спробуємо ретельніше розібратися, чи є ринок землі в Україні. А звідси запитання перше: „чи є власники на землю?” Формально начебто є. Але по регіонах вони не однорідні. Порівняно із Закарпаттям, наприклад, на Чернігівщині ситуація діаметрально протилежна. В Чернігівській області землі припадає понад 4 га в розрахунку на сільського жителя, але через глибоку демографічну кризу, в якій перебуває Чернігівщина вже понад сорок років, потенціал де-юре власника не дозволяє формувати на його базі ефективного господаря. Саме тому в області фермерство погано приживається. На Чернігівщині теж є окремі фермери, які здатні взяти на себе сміливість ефективно працювати на землі. Але ж держава їм нічого не дала: ні достатньо землі, ні гарантованих можливостей працювати на ній, ні засобів виробництва, ні ресурсної підтримки. Але і за цих обставин держава прагне весь час обпертись на фермера, звинуватити його, що в Україні створюється той чи інший дефіцит продовольства і навіть загострюється проблема продовольчої безпеки. Друге, чи є ефективні землекористувачі? Є, але ефективних занадто мало і вони не здатні бути ефективними гравцями на регіональному ринку. На Чернігівщині серед них можна назвати Героїв України Леоніда Яковишина, Олександра Боровика і ще 2-3 більш скромних прізвища. А поряд понад 300 тис. га земель взагалі не обробляється і заросли бур’янами. Переважна більшість орендарів земель — це заїжджі компанії, як правило, столичні. Який принцип їх роботи: приїхали — посіяли, приїхали — обробили, приїхали — зібрали, і так до нового маркетингового року. В кінцевому випадку власник отримав якусь платню, як правило, в розмірі 1,5%, які задекларовані Указом Президента України, але при цьому не відчуває смак тої власності і можливості мати гарантовані доходи. Йому диктують умови, а у нього вибору іншого немає. Тому можна бачити, скажімо, що на дворі січень — а кукурудзу ще не збирали. Кажуть: «то нормально, збирати ще не пізно». За цих обставин мабуть можна і не сіяти, а кукурудза стане багаторічною культурою. За цих обставин нинішній власник земельних паїв продасть їх за безцінь, як тільки буде знятий мораторій на продаж сільськогосподарських земель. А допустити цього аж ніяк не можна. І навпаки, є велика привабливість до угідь, у тому числі і сільськогосподарських, які межують з мисливськими. Тут конкуренція настільки жорстка, що до стрілянини доходить. Адже близько від столиці, облаштовані під’їзні шляхи і можна непогано провести час. Там все будується і облаштовується. А люди, які поряд проживають, збагнути не можуть природу таких контрастів, адже там є частка їхньої землі. Тільки вони вже в ліс, чи до території, яка прилягає до мисливських угідь, навіть підійти не можуть. Найстрашніший негатив у діях сьогоднішніх землекористувачів це — викривлена структура виробництва. Особливо в частині домінування зернового господарства, а поряд з цим втрати льонарства, промислового картоплярства, тваринництва в поліській зоні. Це, перш за все, втрата природної родючості землі. Ще не так давно Чернігівщина була ініціатором з багатьох напрямків щодо розвитку тваринництва, мала від цього відповідні результати, у тому числі і в частині родючості наших, взагалі то бідних, поліських земель. Не так давно в області було понад 1,5 млн. голів великої рогатої худоби, а на сьогодні — 200 тис. Кому ж за цих обставин потрібне наше зерно, якого уже котрий рік маємо понад 1 млн. т, тим більше зерно переважно є фуражним і повинно працювати на ефективність тваринництва.
   В результаті таких невідповідностей зарплата у сільському господарстві найнижча, прибутки мізерні, оскільки ринки сільськогосподарської продукції формують не її виробники, а посередники. Рефінансування прибутку в інвестиційне русло нульове, і тому стосовно ринку землі селяни не можуть побачити свою роль в цьому процесі. Але чи потрібен цей ринок саме зараз? Однозначно потрібен. Більше того, чим далі затягується цей процес на загальнодержавному рівні, тим більше він тінізується і криміналізується. На Чернігівщині є теж випадки, коли за 12 га землі, які розташовані ближче до столиці і до річки Десни, дехто знаходиться сьогодні на лаві підсудних за 150 тис. дол. США хабарів, які отримані за землю. Тобто і ціну вже знають, і за неї вже платять відповідним чином. Звідси висновок, що нам потрібен не просто ринок землі, а виключно цивілізований ринок. Але який він має бути? Хто і якою мірою повинен впливати на ці процеси? Наскільки ми зможемо надати цивілізованості цьому ринку? Відповідь одна: все повинно бути не так, як це відбувається сьогодні. В цьому процесі мають бути задіяні усі рівні влади.
   На центральному рівні потрібно провести моніторинг — що зроблено, як зроблено і що потрібно робити далі, виписавши дорожню карту і правове поле здійснення процесів формування цивілізованого ринку. Умова — земля тільки тим, хто прагне на ній працювати, має для цього знання, досвід і бажання. За інших обставин, як тільки буде знято мораторій, то на прикладі Чернігівщини 70% землі відійде до тих, хто на ній не працює і не прагне працювати так, як потрібно державі Україна. Він буде працювати у своєму напрямку — або в напрямку виробництва ріпаку чи соняшнику, або ще якоїсь іншої монокультури для задоволення власних інтересів і отримання маси прибутку. Загальнонаціональні інтереси при цьому будуть нехтуватись. Рентна політика має бути закладена в основу національного законодавства щодо формування цивілізованого ринку землі. Не буде цього — ми ніколи не отримаємо від сільськогосподарського виробництва того, чого прагнемо. Скажімо, у нас є бідні землі з природною родючістю близько 30 балів, але на цій землі теж прагнуть сіяти пшеницю, жито, ячмінь і навіть кукурудзу. Неможливо конкурувати зі 10-15 ц врожаями з Полтавщиною, Черкащиною, Дніпропетровщиною чи іншими житницями України, де за рахунок природної родючості уже можна отримувати 30 центнерів. Без рентної політики ніколи нічого не вирівняємо у цьому процесі на рівні держави, а остання від цього абсолютно ніколи і нічого не матиме. Це не всі інші ренти, по яких можна дискутувати, але політика в напрямку абсолютної ренти має бути закладена в основу національного законодавства формування ринку землі. На регіональному рівні сьогодні досить цікава ситуація: є управління земельних ресурсів, але воно цими процесами не управляє. Хто ж управляє? Виходить, що всі разом, кожний по — своєму, але ніхто персонально за свою квоту управлінську не відповідає. На регіональному рівні мають бути запроваджені конкурсні засади при визначенні тих, хто хоче, хто вміє і прагне працювати на землі, а не йти в полоні меркантильних інтересів. Необхідні цивілізовані прозорі процедури, які б дозволяли сформувати ефективного власника і ефективний ринок землі, на противагу тим перекосам, які були отримані в ході приватизації об’єктів промисловості, транспорту, торгівлі, сфери послуг.
   На місцевому рівні теж є проблеми, особливо на рівні органів місцевого самоврядування. Не можна їм віддавати сільськогосподарські землі, це однозначно, оскільки вони до цього не готові. Третина людей, особливо коли почали працювати по пропорційній системі, взагалі випадкові. Але там є землі із розряду не витребуваних паїв, землі резерву, запасу, які теж повинні бути залучені в процес формування цивілізованого ринку і повинні давати відповідну віддачу, в тому числі і для бюджетів територіальних громад.
   Сформувати цивілізований ринок землі можна і досить швидко, якщо для цього буде велика політична воля і бажання. На жаль, сьогодні ситуація в Україні не з кращих. Списи ламаються навколо інших проблем, а до землі справа не доходить. Науковці мають наполегливо про це говорити і активно діяти.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com