www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Стратегічні імперативи раціоналізації землекористування в контексті соціально-економічного піднесення України
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Стратегічні імперативи раціоналізації землекористування в контексті соціально-економічного піднесення України

М.А. ХВЕСИК

Стратегічні імперативи раціоналізації землекористування в контексті соціально-економічного піднесення України

   І. Земельні ресурси в економічній системі. В контексті реформування економічної системи України, земля, як сталий базис кредитно-фінансової системи, була і в майбутньому залишиться основним надійним ресурсом оздоровлення економіки. У нас є всі підстави вважати, що залучення в ефективний обіг земельно-ресурсного потенціалу та удосконалення земельних відносин є одним із стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку України. Справді, земельні ресурси, на використанні яких формується біля 95% обсягу продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання, по праву вважаються первинним фактором виробництва, фундаментом економіки країни. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил держави становить понад 40 відсотків. В ресурсній забезпеченості сільськогосподарського виробництва земля становить 40-44%, виробничі фонди та оборотні засоби — 20-21%, трудові ресурси — 38-39%. Середньозважена землезабезпеченість основних галузей економіки є достатньою для їх нормального розвитку і функціонування. Земельний фонд України характеризується наявністю високого біопродуктив- ного потенціалу, в його структурі переважають землі з родючими ґрунтами, основна база землеробства України розміщується на ґрунтах чорноземного типу (60,2% площі орних земель) і це дає підстави вважати, що і у майбутньому країна не матиме проблем в галузі продовольчої безпеки. Разом з тим, зараз в більшості галузей економіки через недосконалість нормативів, низький рівень проектно-технічних рішень земля використовується нераціонально. Окремі галузі промисловості, транспорту характеризуються дуже високою питомою землеємністю. Існуючі нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,5-2,7 рази перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Обмеженість і вичерпність територіальних ресурсів землі, поступове скорочення площі продуктивних земель може загострити в окремих регіонах проблему землезабезпечення.
   Таким чином, як об'єкт загальних інтересів і "наскрізний" фактор відтворювального процесу, земля є центральним, базовим об'єктом економічної системи в Україні, а земельні відносини у загальній структурі суспільних відносин займають відповідне місце у їх фундаменті, і в такому сенсі ці відносини стають регулятором всієї сукупності суспільних зв'язків, включаючи не тільки економічну, але і соціально-демографічну, політичну, екологічну та інші складові просторового розвитку.
   ІІ. Напрями ринкової трансформації. Стратегія ринкової трансформації економіки України має передбачати створення більш ефективних форм землегоспо- дарювання, і в першу чергу, — сільгоспвиробництва. Трудність вирішення цього завдання і у майбутньому буде визначатись низкою обставин, дією об'єктивних і суб'єктивних чинників, які визначають спрямованість і динамізм сучасних змін стратегічних імперативів раціоналізації землекористування. Зокрема, це стосується статусу землі і земельних відносин.
   В сучасних умовах розвитку формування інституту приватної власності на землю, різних форм господарювання посилюється економічна і політична роль землі як товару. В Україні практично створені основи нових земельних відносин: зліквідована державна монополія на землю, здійснено перехід до різноманіття форм земельної власності; проведено безкоштовний перерозподіл землі на користь громадян; уведене платне землекористування; основна частина сільськогосподарських земель передана у приватну власність; землі лісового фонду, природоохоронні й інші найбільш цінні землі знаходяться в державній власності; виконані значні обсяги земельно-кадастрових робіт; створені об'єктивні умови для обігу землі. Разом з тим, здійснювана в Україні земельна реформа не вирішила поставлених перед нею завдань, оскільки процеси земельного реформування в цей період через відсутність належної законодавчої бази протікали повільно, земельне питання стало украй політизованим, а шляхи переходу землі до ефективних користувачів були практично заблоковані. За короткий термін в аграрному секторі України виявилися зруйнованими господарські зв'язки, був здійснений неефективний переділ власності, ефективність сільськогосподарського виробництва стрімко впала, підсилився ціновий диспаритет, має місце беззу- пинне падіння родючості землі. Втрата цінних продуктивних земель, деградація ґрунтів, зниження їх родючості та погіршення екологічних функцій з позицій усвідомлення обмеженості земельних ресурсів повинні розглядатись як загроза економічній незалежності і навіть національній безпеці України. Тому основні напрями діяльності щодо вирішення посталих проблем у найближчі роки повинні спрямовуватись на забезпечення та посилення: - раціонального використання земель (в тому числі під господарськими системами і поселеннями) за рахунок упорядкування структури їх розподілу за категоріями, угіддями і власниками;
   - екологічної стабілізації ландшафтів шляхом встановлення збалансованого співвідношення природних і антропогенно змінених земель, а також розвитку рекреаційного та санаторно-лікувального потенціалу;
   - розширеного відтворення продуктивності і родючості сільськогосподарських угідь на основі впровадження ґрунтозахисного екологічного землеробства;
   - процесу створення корпоративних форм об'єднань землевласників, поширення системи спільного користування сільськогосподарськими угіддями на основі різноманітних форм власності на землю;
   - ефективних якісних систем планування та управління власністю на землю, спрямованих на підтримку оптимальних форм землекористування.
   ІІІ. Інституціональне управління землегосподарюванням. Земельні трансформації мають супроводжуватися синхронною перебудовою інституціонального управління економікою землегосподарювання. Тут потрібно створити нові інститути та види послуг, орієнтованих на ринкову економіку, удосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, відтворення та використання земельних ресурсів, тощо. Одним із пріоритетних завдань на майбутнє є формування цивілізованої системи земельних ринкових інститутів. Вона повинна, в першу чергу, бути погоджена із правовими та директивними регуляторами змін. В економічній і правовій базі земельної реформи слід відпрацювати правові норми і механізми, які дозволяли б не тільки ефективно використовувати земельно- ресурсний потенціал, але й охороняти та відтворювати його. До механізмів регулювання раціонального використання і охорони земель доцільно включити:
   - встановлення податкових і кредитних пільг тільки землевласникам, які виконують за власні або позичені кошти заходи по відтворенню родючості ґрунтів, поліпшенню якісного стану земель (звільнення від оподаткування частини прибутку, яка включається в земельноохоронні інвестиції, виплата державою процентів по кредитах, що використовуються на охорону земель);
   - бюджетне фінансування робіт по відновленню земель, що зазнали погіршення не з вини сільськогосподарських землекористувачів, а також заходів з тривалим строком дії (реконструкція агроландшафтів, значна по території трансформація угідь, будівництво гідромеліоративних систем, тощо);
   - звільнення землекористувачів від сплати податку на земельні ділянки, які знаходяться в стані рекультивації чи сільськогосподарського освоєння впродовж проектного періоду проведення робіт;
   - часткова компенсація товаровиробникам доходу, не отриманого в результаті тимчасової консервації деградованих земель;
   - прискорена амортизація основних фондів земле- і природоохоронного значення;
   - встановлення на екологічно чисту продукцію цінових надбавок, розмір яких відшкодовував би землекористувачам додаткові витрати, пов'язані з охороною ґрунтів (наприклад, на впровадження вирощування культур без застосування пестицидів). Одночасно слід передбачити запровадження системи економічних і юридичних санкцій за погіршення якості, порушення або знищення ґрунтового покриву. Штрафні стягнення повинні справлятись із доходу товаровиробників, а їх розміри визначатись на рівні розміру встановленої еколого-економічної шкоди та нормативних витрат на грунтовідновлювальні заходи. В разі повної втрати земельною ділянкою споживчої якості до юридичних чи фізичних осіб, винних у заподіянні шкоди, необхідно застосовувати заходи адміністративного впливу.
   Із інституціональних аспектів оптимізації землекористування пріоритетними мають стати: надання процесу трансформації земельної власності економіко- соціальної спрямованості; визначення економічної оцінки земель як природного капіталу; удосконалення системи плати за землю, виходячи із її комплексного оцінювання, як ресурсу природи тощо. З наукових позицій удосконалення діючої системи державного управління земельними ресурсами, в контексті інститу- ційних змін, повинно орієнтуватись на розвиток різноманітних форм співпраці та партнерських домовленостей між органами державного управління, землевласниками та землекористувачами, впровадження регуляторних механізмів екологічно адаптованого використання земельних ресурсів.
   ІV. Стратегічні завдання з охорони земель. Серед стратегічних завдань з охорони земель найважливішими є: 1) зменшення розораності ґрунтового покриву; 2) дотримання екологічних вимог охорони земель при землеустрої територій; 3) поетапне встановлення екологічно збалансованого співвідношення земельних угідь в зональних системах землекористування.
   Негативні тенденції, що склалися в галузі використання земельного фонду в умовах екстенсивного розвитку продуктивних сил, обумовлюють вже в найближчі роки необхідність перегляду як існуючої структури розподілу земель за категоріями, угіддями та власниками, так і концепції розвитку земельних відносин. Пріоритетні напрями оптимізації територіальної структури землекористування повинні базуватись на:
   - врахуванні земельно-ресурсної бази, динаміки розселення, регіональних особливостей розвитку продуктивних сил;
   - здійсненні заходів щодо екологічного планування територій, зокрема консервації малопродуктивних, деградованих та технічно забруднених угідь;
   - обмеженні відведення продуктивних угідь для несільськогосподарських цілей;
   - застосуванні економічних важелів впливу на суб'єкти землекористування щодо забезпечення сталості оптимальної структури агроландшафтів. В перспективі повинна здійснюватись диференціація земель за принципом самодостатнього соціально-економічного розвитку територій у відповідності до вимог забезпечення їх екологічної стійкості, застосування у промисловості та сільському господарстві технологій, спрямованих на підтримання екологічно безпечного стану ґрунтів, посилення їх екологічних функцій в природних і антропогенних ландшафтах.
   V. Земельна політика в Україні. Земельна політика в Україні повинна бути орієнтована на вирішення складних завдань щодо створення української системи землегосподарювання, яка дозволила б на основі поєднання вільного володіння землею і соціальної справедливості її використання задовольнити соціально- економічні та екологічні потреби суспільства.
   По-перше, вона повинна допомогти впоратися з першочерговими завданнями по подоланню економічної кризи і її соціальних та екологічних наслідків, а подруге, вона повинна створювати територіально-ресурсні передумови для здійснення радикальної структурної перебудови в економіці. Заходи з вирішення першочергових завдань кризового періоду повинні бути неподільно пов'язані з заходами щодо вирішення основних проблем оптимізації землекористування в майбутньому.
   Просторове, етнографічне і грунтокліматичне різноманіття України - головне обмеження радикалізму в соціально-економічному реформуванні, а також вирішальна перешкода для домінування якого-небудь одного аспекту соціально- економічної політики, приміром, приватної власності на землю. У зв'язку з цим вимальовується декілька важливих проблем, що вимагають невідкладного державного розгляду. У першу чергу необхідно в короткий термін переглянути та доопрацювати Земельний кодекс, оскільки в Україні відсутня цілісна система земельного законодавства. Серед заходів, покликаних виправити сформоване положення, важливу роль відіграє створення повноцінної інституці- онально-правової бази регулювання земельного ринку, у концепції якої повинні бути враховані і реальна економічна ситуація, і особливості земельних відносин у перехідній економіці.
   Одним з найважливіших завдань держави є здійснення заходів стосовно виділення в складі земельного фонду країни земель загального призначення, забезпечення управління використанням цих земель і збору відповідних платежів у державний бюджет. У земельному законодавстві варто не тільки зберегти, але і розширити державну власність на землю. Без цього держава не може в повній мірі забезпечувати оборону і безпеку, захищати свої кордони, розвивати єдину інфраструктуру, транспорт і зв'язок, охороняти природу. Тобто в даному випадку мова йде, по суті, про економічну спроможність і цілісність держави. Має бути здійснена велика робота зі створення в нових умовах інструментарію державного управління земельним фондом країни - державного земельного кадастру, державного контролю за використанням земель, землевпорядкування, оцінки і моніторингу земель як єдиної системи взаємозалежних між собою елементів для прийняття державою управлінських рішень. Ще одна дуже складна проблема, що стоїть перед державою, полягає в доцільності реформування сільськогосподарського землекористування, виходячи з необхідності самодостатнього виробництва продовольства.
   Підвищення раціональності українського сільськогосподарського землекористування повинно відбуватись за рахунок концептуального вирішення комплексу загальних стратегічних і тактичних проблем, таких як:
   - розвиток різноманіття форм власності, у тому числі на землю;
   - удосконалення земельних відносин, у першу чергу, через розвиток заставних і орендних інститутів;
   - реформування системи оподатковування шляхом встановлення єдиного сільськогосподарського (земельного) податку. Ще одним важливим для реформування земельних відносин завданням є здійснення на всій території державної кадастрової оцінки землі і забезпечення переходу на систему земельних платежів, що формуються виходячи з рентної вартості землі. У зв'язку з цим в діючу систему земельних платежів в Україні необхідно терміново внести зміни.
   Виконані розрахунки показують, що перехід на нову систему платежів за землю дозволить збільшити їхні щорічні обсяги до 14-15 млрд. грн., у тому числі: за землі міст і селищ - до 5,0-7,0 млрд. грн. З огляду на постійний і стабільний характер надходження коштів від земельних платежів у дохідну частину місцевих бюджетів, вони можуть служити основою фінансування робіт з поліпшення земель, народної освіти, охорони здоров'я, як це робиться в багатьох країнах світу.
   Важливе значення для України набуває розробка і прийняття довгострокової (наприклад, до 2015 року) програми розвитку земельних відносин. Науково обґрунтована інтегрована стратегічна програма розвитку землекористування повинна включати комплекс скоординованих технічних, соціально-економічних, землевпорядних і екологічних заходів. Стратегія земельних перетворень в Україні повинна включати наступні ключові напрямки: перший — реформування відносин власності на землю; другий — облік і вартісна оцінка на рентній основі земельно-ресурсного потенціалу в складі національного багатства України і взяття його на державний баланс; третій — організація ефективного управління земельними ресурсами України як національним надбанням (незалежно від форм власності), загальним просторовим базисом економіки і головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, матеріальною основою біосфери. Наявний в Україні потужний земельно-ресурсний потенціал, вирішення зазначених проблем дозволять висунути нашу країну на головний і визначальний напрямок у розв’язанні складних проблем глобального масштабу (екологія, продовольство, сировина, простір). Отже, специфіка подальшого реформування земельних відносин полягає, з одного боку, у їх відносному обмеженні щодо володіння і розпорядження територіально-земельними ресурсами, а з іншого боку - у їх суб'єк- тності, багатомірності, багатофункціональності і соціальній універсальності. Така переорієнтація суті удосконалення земельних відносин обумовлюється тим, що, ще раз наголошую, здійснювана в Україні земельна реформа не вирішила поставлених перед нею завдань, земельне питання стало вкрай політизова- ним, а перехід землі до ефективних користувачів був практично заблокований через відсутність еколого-економічного обґрунтування цієї реформи: адміністративно-примусова модель земельних перетворень на селі виходила з принципу соціальної справедливості, а не з економічної ефективності; значну частину земельних часток одержали пенсіонери і працівники сільської соціальної сфери, хоча було цілком очевидно, що працювати на землі вони навряд чи зможуть, як це і мало місце на практиці.
   Крім того, всі заходи земельної реформи торкнулися переважно тільки земель сільськогосподарського призначення. Поза увагою залишалися інвестиційно найбільш привабливі землі міст та інших населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв'язку; землі оборони; землі природоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призначення тощо. Зовсім не охоплені земельною реформою 10,5 млн. га лісових та вкритих лісом земель; 2,5 млн. га території, покритої водою. Для успішної реалізації визначених пріоритетів подальшого удосконалення земельних відносин в Україні необхідно забезпечити відповідні інституціональні і економіко-правові передумови. У створенні правовог середовища, в першу чергу, необхідно в короткий термін переглянути і доопрацювати діючий Земельний кодекс та розробити весь комплекс пов'язаних з ним нормативно-правових актів,що забезпечують удосконалення земельних відносин: на сьогоднішній день в Україні відсутня цілісна система земельного законодавства. Значна частина діючих земельних правових норм застаріла і вичерпала себе, багато з них носять суперечливий характер. Все ще має місце розпорошування земельних правових норм по інших законодавчих актах. Перегляд та оновлення окремих статей
   Земельного кодексу, наповнення його статтями прямої дії дозволить ліквідувати протистояння між державними і регіональними органами влади, в повній мірі ввести в дію Цивільний кодекс та застосовувати інші закони, в яких з питань володіння, користування і розпорядження земельними ділянками зроблені посилання на недосконалі норми Земельного кодексу. Особливо це стосується земель несільськогосподарського призначення, правовий режим використання яких вимагає жорсткої економіко-правової регламентації. Найбільш гострим і складним є процес становлення ринку земель сільськогосподарського призначення. Серед першочергових заходів, покликаних виправити ситуацію, є створення повноцінної інституціонально-правової бази регулювання земельного ринку, в концепції якої повинні бути враховані і реальна економічна ситуація, і особливості землі як поліфункціонального ресурсу природи. Основні чинні правові норми, що врегульовують становлення багатоукладного земельного ладу в Україні, виявилися недостатньо соціально-економічно та екологічно обґрунтованими.
   З огляду на особливий статус земель сільськогосподарського призначення важливим є комплексне визначення та врегулювання засад обігу прав власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у Законі України "Про ринок земель", у якому слід унормувати визначальні положення (принципи, стандарти, порядок, права, обов'язки та ін.) щодо відчуження сільськогосподарських земель в Україні, здійснення державного управління, економічної регламентації поведінки суб'єктів земельного ринку.
   Останніми роками у зв'язку з прийняттям нового земельного законодавства у незалежній Україні земля стала об'єктом ринкових відносин — підлягає купівлі та продажу. Введено земельні платежі (податок, орендна плата тощо). Вони відображають економічну суть землі як товару та нерухомості. Ця функція землі радикально змінювалась від заборон державою угод з землею до державного заохочення земельного обігу, однак, зміна стратегічних імперативів раціоналізації земельних відносин повинна забезпечувати верховенство суспільних інтересів над індивідуальними, за суспільством повинна залишатись можливість зміни "правил гри" та сутнісного наповнення прав землевласників і землекористувачів; суспільство повинне залишатись головним консолідованим "власником" територіально-земельного ресурсу, делегуючи конкретним земельним власникам свої розпорядчі та інші функції в досить вузьких, відкритих для зміни, межах земельного права. Звідси і вся система ринкових операцій із земельною власністю повинна мати відносно умовний характер, а тому розумно залишати власнику у володінні і розпорядженні не конкретну матеріальну (земельну) субстанцію, а тільки контрольоване право користування нею. Одним із важливих завдань для реформування земельних відносин є здійснення на всій території державної кадастрової оцінки землі і забезпечення переходу на систему земельних платежів, які формуються на основі рентної вартості землі. Систематичне проведення державної оцінки земель в системі державного земельного кадастру дозволить створити механізми, що забезпечать проведення більш раціональної податкової й інвестиційної політики держави, підвищити ефективність управління земельними ресурсами України, що в кінцевому підсумку забезпечуватиме збільшення дохідної частини бюджетів усіх рівнів і сприятиме якісному вирішенню соціально-економічних проблем суспільства. У зв'язку з цим у законодавство, що регулює систему земельних платежів в Україні, необхідно терміново внести серйозні зміни, виходячи з того, що:
   - ставки земельних платежів повинні бути економічно значущими і чітко відповідати рентній прибутковості відповідної земельної ділянки;земельні платежі повинні бути обов'язковими для усіх без винятку землекористувачів;
   - пільгове оподатковування повинне регулюватися тільки заходами і термінами сплати платежів і зборів;
   - система платежів за землю, крім земельного податку і орендної плати, повинна включати також і одноразові платежі за зміну цільового використання сільськогосподарських угідь, а також збори від трансакцій із землею, за користування земельною інформацією, штрафи;
   - земельні платежі необхідно встановлювати незмінними щонайменше на тридцятирічний термін. Цивілізоване кредитування сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств, індивідуального житлового будівництва в сільській місцевості можна забезпечити, створивши систему Українського державного земельного банку.
   Створення організаційної структури системи Українського державного земельного банку (державні, регіональні, районні і міські контори, комп'ютерне забезпечення, зв'язок, кадри) доцільно здійснити у два етапи: на першому етапі передати функції земельного банку декільком комерційним банкам, які заслуговують довіри, орієнтуючись при цьому на використання їх інфраструктури і кадрів; на другому етапі доцільно створити систему спеціалізованого Українського державного земельного банку із залученням інших банків. Сьогодні без термінового внесення якісних змін у політику земельних відносин в Україні не можна очікувати поліпшення життя і зміни характеру суспільства в цілому. Необхідні радикальні перетворення, пов'язані не стільки з фізичним перерозподілом землі, скільки з встановленням, вилученням та перерозподілом її рентної вартості, створенням економіко-правових регуляторів руху землі- капіталу, високоефективних територіальних систем землегосподарювання.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com