www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Шляхи удосконалення законодавчого забезпечення розвитку земельних відносин в Україні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Шляхи удосконалення законодавчого забезпечення розвитку земельних відносин в Україні

 Л.Я. НОВАКОВСЬКИЙ

Шляхи удосконалення законодавчого забезпечення розвитку земельних відносин в Україні

   Конституція України визнала землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Однак чинне законодавство до цього часу не визначило механізмів і інструментів цієї особливої охорони. Стосовно заходів щодо охорони земельного фонду, то, крім прийняття Закону України „Про охорону земель”, суттєвих змін не відбулося. Державної програми використання і охорони земель не існує. Централізація коштів земельного податку на охорону земель, що передбачалася Законом України „Про плату за землю”, відмінена. Фактично припинено державне фінансування землевпорядних і землеохоронних робіт. Ситуація у сфері охорони земель державою, порівняно з періодом до прийняття Конституції України, погіршилася. З прийняттям Конституції України створено необхідну правову базу для формування земельного законодавства. З 1 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України, на підставі якого розроблено і прийнято низку нових законодавчих актів. Проте повноцінного правового поля для регулювання земельних відносин до цього часу не створено. Зміни, що вносилися до чинного Кодексу, мали в основному фрагментарний характер. Окремі з них лобіювалися і не могли суттєво поліпшити його норм.Як відомо, одним із основних принципів забезпечення обґрунтованості регулювання земельних відносин є цільове використання земель. Віднесення земель до певної категорії і переведення їх з однієї категорії в іншу є важливим фактором організації раціонального та екологобезпечного землекористування, захисту державою прав на землю. Однак, за останні роки необґрунтовані, хаотичні і незаконні зміни цільового призначення призвели до зайняття навколо великих міст значних площ особливо цінних орних земель під забудову, приватизацію лісів під котеджне будівництво.
   За чинним Кодексом зміна цільового призначення трактується як самодостатній фактор, що не пов’язується з передачею, вилученням (викупом), наданням земель; створенням природоохоронних та історико-культурних об’єктів. Затвердження проектів землеустрою зараз можна трактувати двобічного: або як пов’язане з наданням і вилученням земель, або ж як самостійну дію щодо зміни цільового призначення земель.
   На практиці, у випадках намірів порушення законодавства саме спочатку розробляють проекти зміни цільового призначення земель, а потім — проекти надання або передачі земель, вже іншої, зміненої категорії. При цьому уникають сплати втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, необхідності погодження з Верховною Радою України зайняття особливо цінних земель, впроваджують схеми спекулятивного обігу ділянок з перевищенням у 50100 разів вартості перепродажу земель. Проекти зміни цільового призначення розробляються ліцензованими суб’єктами підприємництва і позитивно експертуються державними землевпорядними органами незважаючи на те, що Закон України „Про землеустрій” розробки такого виду землевпорядної документації не передбачає взагалі. Зміна цільового призначення повинна відбуватися лише одночасно з затвердженням проектів землеустрою про передачу, надання, вилучення (викуп) земель або організацію природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних об’єктів. І це слід чітко зафіксувати в земельному законодавстві.
   Удосконалення земельного законодавства в сучасних умовах слід зосередити на розробку законодавчих актів на таких напрямах регулювання земельних відносин.
   1. Встановлення порядку використання земель окремих категорій земельного фонду, зокрема:
   а) наповнення конкретними правовими нормами статусу щодо пріоритетності земель сільськогосподарського призначення; про землі сільськогосподарських підприємств, установ і організацій; про землі садівницьких товариств та для індивідуального садівництва;
   б) про порядок використання земель житлової та громадської забудови (індивідуальне житлове будівництво, багатоквартирні житлові будинки, житлово- будівельні та гаражно-будівельні кооперативи);
   в) порядок використання земель оздоровчого, рекреаційного, історико- культурного призначення; земель промисловості, енергетики, зв’язку.
   2. Визначення правових засад щодо обмежень прав на землю, зокрема правового режиму земель в охоронних зонах, в зонах санітарної охорони, в санітарно-захисних зонах, в зонах особливого режиму використання земель.
   3. Набуття права на землю, зокрема продаж земельних ділянок на конкурентних засадах, а саме:
   а) удосконалення порядку продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам, юридичним особам, іноземним державам, іноземним юридичним особам;
   б) особливості обороту земель сільськогосподарського призначення.
   4. Правові норми щодо припинення прав на землю вимагають прийняття ряду законів, зокрема про відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; удосконалення порядку та спрощення процедур надання і вилучення земельних ділянок та пов’язаного з ними погодження питань місця розташування об’єкта; встановлення більш жорсткої системи вилучення особливо цінних земель та зміни їх цільового призначення. Потребують урегулювання та розвитку окремі положення щодо охорони земельного фонду. Це — рекультивація порушених земель, режим і порядок використання техногенно забруднених земель, порядок консервації земель. Ці питання повинні бути врегульовані відповідними законодавчими актами.
   Окремо слід зупинитися на питаннях законодавчої неврегульованості проблем управління в галузі використання та охорони земель. До цього часу не визначено порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень (районів, сіл, селищ, міст), не затверджено форму державного акта на вказані межі та порядок його видачі. З 2003 року розробляється Загальнодержавна програма використання та охорони земель до 2015 року. Ми не маємо конкретної програми робіт, внаслідок чого на проведення земельної реформи у 2009 році, наприклад, передбачено виділити лише 7 млн. грн. коштів державного бюджету, в той час як від сплати земельного податку держава щорічно одержує понад 6 млрд. грн.
   Не прийнято й Закону про зонування земель, а тому ці роботи ще не розпочиналися.
   Нам слід перебудувати систему контролю за використанням і охороною земель. Державний контроль, що здійснюється, є неефективним. Кількість порушень законодавства постійно зростає. Земельні органи часто-густо самі порушують закони. Держава не має надійного впливу на порушників — державних службовців. Як це має місце в країнах Європейського Союзу та Америки, і нам слід піднести на належний рівень здійснення контролю громадськими організаціями.
   В США, наприклад, вказаний контроль провадять близько 3 тис. громадських організацій. Наші громадяни, як правило, не мають належної інформації про перерозподіл земель, відведення ділянок, їх оборот та оцінку. Тому прийняття законів про громадський контроль, а також про самоврядний контроль за землекористуванням є дуже актуальним в сучасних умовах. Серед складових частин управління землекористуванням особливе місце належить державному земельному кадастрові. Сучасна автоматизована система земельного кадастру нам потрібна не лише як інформаційна база для регулювання земельних відносин, а як засіб захисту прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави на землю. На жаль, у пореформений період вказана інформаційна база значною мірою втрачена. Ми не створили планово- картографічного і земельно-кадастрового матеріалу на сучасні землеволодіння і землекористування.
   Реєстрація земельних ділянок зведена лише до обліку державних актів, що видаються на земельні частки (паї) і присадибні ділянки в населених пунктах. У країні з реєстрацією прав на землю склалася парадоксальна ситуація. З липня 2004 року діє Закон про реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень. За ним вказана реєстрація покладена на Держкомзем України, однак вона не запроваджена. Автоматизована система кадастру, яку за Програмою Кабміну, що прийнята у 1997 р., слід було впровадити до 2007 року, не створена. Втрачено багато часу. Належним чином не використано кошти позики Світового банку на розвиток земельного кадастру. Не створено уніфікованої програми автоматизації, належного програмного забезпечення, структур які б забезпечили автоматизацію цих робіт.
   Не можна не зупинитися на питаннях структури органів управління земельними ресурсами. Як відомо, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів неодноразово реорганізовувався, змінював частину своїх функцій та органи, які спрямовували і координували його діяльність. Реорганізація суттєво знизила імідж земельного органу, його самостійність і роль у державі. Тривалий час не вирішується питання спрямування і координації роботи Комітету безпосередньо Кабінетом Міністрів України. Не вжито заходів щодо його належного кадрового, матеріально-технічного, фінансового забезпечення. В умовах, що склалися, законодавче урегулювання діяльності земельної служби України стало досить нагальним, а тому Рада національної безпеки і оборони України у січні минулого року прийняла рішення про необхідність прийняття відповідного закону.
   Необхідно остаточно визначитися із питаннями законодавчого врегулювання ринку земель. Перш за все це стосується порядку функціонування земельних конкурсів і земельних аукціонів. Це питання безпосередньо випливає з норм статті 137 Земельного кодексу про необхідність прийняття закону про порядок проведення земельних торгів. Дуже важливо при цьому вивести з-під дії аукціонів продаж земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель й споруд, гаражного будівництва, продаж права оренди земельних ділянок для вказаних потреб, а також для городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо.
   Крім обмежень площ земель сільськогосподарського призначення у приватній власності, слід було б ретельно розглянути питання щодо необхідності регулювання землекористування на умовах оренди.
   Потрібно врегулювати низку інших питань обороту земель сільськогосподарського призначення, зокрема резервного фонду, запасу, зайнятих виробничими будівлями і спорудами, передчасного спекулятивного переходу права на землю, зміни цільового призначення.

 
< Попередня

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com