www.VuzLib.com

Головна arrow Господарське право і процес arrow До питання правового визначення інноваційної діяльності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

До питання правового визначення інноваційної діяльності

 Ю. Є. Атаманова

ДО ПИТАННЯ ПРАВОВОГО ВИЗНАЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

   Проаналізовано зміст та ознаки інноваційної діяльності для надання їй правового визначення. З цією метою розглянуто особливості національної інноваційної системи та з’ясовано коло відносин, що складаються у зв’язку з її функціонуванням.
   Ключові слова: національна інноваційна система, інноваційна діяльність, інновації.
   Актуальність проблеми. Інноваційні процеси і пов’язані з ними трансформації відбуваються завдяки функціонуванню сукупності організацій та інститутів, які здійснюють розроблення, впровадження чи використання і комерціалізацію інноваційних продуктів та забезпечують успішну реалізацію інноваційних проектів на кожній їх стадії. У їх єдності та взаємозв’язку з урахуванням правових, фінансових, організаційних і соціальних аспектів вони утворюють структуру, що отримала назву національної інноваційної системи.
   Організацією з питань економічних зв’язків та розвитку були проведені дослідження з визначення змісту поняття національної інноваційної системи, в результаті яких до неї були віднесені інститути, що індивідуально й у взаємодії один з одним зумовлюють розвиток і поширення нових технологій у межах конкретної держави: інноваційні та виробничі компанії, університети, дослідницькі лабораторії, технологічні концерни, технопарки та бізнес- інкубатори. Інша частина національної інноваційної системи охоплює комплекс інститутів правового, фінансового і соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси і мають міцні національні корені, традиції, політичні та культурні особливості [1, с. 188]. Метою функціонування національної інноваційної системи визнається забезпечення стійкого розвитку економіки країни на підставі ефективного використання інтелектуального потенціалу, генерації, поширення і реалізації нових знань [2, с. 38-41]. Національна інноваційна система як категорія системного порядку характеризується структурованістю, цілісністю, відокремленістю, підпорядкуванням загальній меті стимулювання, забезпечення та поширення інноваційних трансформацій. Системний характер поняття національної інноваційної системи означає, що технологічний розвиток розглядається не у вигляді однобічно спрямованих причинно-наслідкових зв’язків, що ведуть від науково- дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт до інновацій, а як процес взаємодії та зворотних зв’язків між усім комплексом економічних, соціальних, політичних, організаційних та інших чинників, що визначають створення інновацій [3, с. 180]. Національна інноваційна система не тільки охоплює сферу, яка генерує нові знання та доводить їх до стану практичного застосування чи впровадження, а й виступає механізмом реалізації інтелектуального капіталу держави.
   Отже, національна інноваційна система, з одного боку, є генератором нових знань та виконує трансформаційну функцію — забезпечує їх доведення до стану інноваційних продуктів та інновацій, а з другого — вона самостійно визначає напрями інноваційних процесів, активність і результативність інноваційної діяльності суб’єктів господарювання.
   Таке значення національної інноваційної системи актуалізує зацікавленість держави у результатах її діяльності, зумовлює необхідність створення умов для її ефективного функціонування. Задоволення таких державних потреб вимагає, перш за все, з’ясування предмета та ознак власно інноваційної діяльності та встановлення кола відносин, які виникають у зв’язку із її здійсненням, а також у зв’язку із функціонуванням національної інноваційної системи в цілому, з метою забезпечення їх ефективного правового врегулювання, що визначається автором за мету цієї статті. Актуальність розв’язання поставлених питань підвищується вкрай незадовільним станом національної економіки України, підвищення рівня якої все менше залежить від використання її матеріальної бази та сировинних ресурсів і все більше — від реалізації її інтелектуального потенціалу.
   Визначені проблеми, безумовно, привертають увагу спеціалістів, особливо представників економічної науки. Правові дослідження окремих із поставлених питань проводилися Д. Є. Висоцьким, Д. В. Задихайло, В. К. Мамутовим, О. П. Орлюк, І. В. Спасибо-Фатєєвою, О. Д. Святоцьким та ін. Однак системного аналізу змісту відносин, які складаються в інноваційній сфері, та інноваційної діяльності ще проведено в Україні не було. Інноваційні відносини, що складаються у зв’язку зі створенням, поширенням та реалізацією інновацій, становлять ядро всієї системи відносин, які виникають в інноваційній сфері, однак не вичерпують їх, — між підсистемами національної інноваційної системи встановлюються функціональні зв’язки, які отримують об’єктивацію у вигляді відносин між її суб’єктами, спрямованих на вирішення різних питань організації та здійснення інноваційної діяльності.
   Відносини, пов’язані з розробленням, створенням, комерціалізацією та впровадженням інноваційних продуктів як інновацій, складаються у рамках національної інноваційної системи на декількох рівнях: 1) на рівні здійснення інноваційної діяльності (реалізації інноваційного циклу); 2) на рівні функціонування інноваційної інфраструктури; 3) на рівні функціонування інноваційного ринку. Відносини, що виникають у зв’язку з функціонуванням національної інноваційної системи, охоплюють: 1) відносини, які виникають під час реалізації інноваційного циклу; 2) відносини, які виникають при взаємодії з інноваційною інфраструктурою; 3) відносини, які складаються на інноваційному ринку.
   Центральну ланку в межах національної інноваційної системи, безумовно, становлять відносини, що виникають протягом здійснення інноваційного циклу. Економічна наука під інноваційним циклом розуміє певну послідовність етапів життєвого циклу інновацій. Найчастіше виділяють такі стадії інноваційного циклу: 1) фаза генерації ідеї; 2) фаза комерціалізації; 3) фаза використання та аналізу результатів [4, с. 179]. За детальнішого підходу протягом періоду перетворення ідеї в інноваційний товар виокремлюють стадії фундаментальних та прикладних досліджень, інжинірингу, дрібносерійного виробництва, випробувань, серійного виробництва [5, с. 37].
   Відносини, що виникають протягом здійснення інноваційного циклу, досить різноманітні. Вони складаються щодо різних об’єктів, між різними суб’єктами, тобто характеризуються багатооб’єктністю та неоднорідним суб’єктним складом. Протягом окремо взятого інноваційного процесу виникають, зокрема, відносини щодо створення об’єктів права інтелектуальної власності, відносини щодо доведення об’єктів права інтелектуальної власності до стану інноваційних продуктів, відносини щодо безпосереднього їх впровадження як інновацій у виробничій сфері.
   Відзначена неоднорідність відносин, що виникають протягом здійснення інноваційного циклу, пов’язана із особливостями змісту та здійсненням самого інноваційного процесу, — його реалізація забезпечується та опосередковується здійсненням низки видів діяльності, кожний з яких має власний предмет і завдання, а саме: науковою та науково-технічною діяльністю; патентно- ліцензійною діяльністю, інноваційною діяльністю; інноваційно-виробничою (інноваційно-впроваджувальною) діяльністю. Таке співвідношення інноваційного циклу та видів діяльності, що опосередковують його здійснення, дозволяє надати визначення інноваційної діяльності з різних позицій, а саме: за вузького та широкого підходів. Інноваційна діяльність у вузькому значенні являє собою діяльність, пов’язану зі створенням та оформленням інноваційного продукту, його комерціалізацією та підготовкою до впровадження як інновації у сфері суспільного виробництва з метою отримання нової або суттєво вдосконаленої продукції, виконання інноваційних робіт, надання інноваційних послуг, а також підвищення техніко-технологічних показників відповідної господарської діяльності, виробничого процесу та/або з метою досягнення соціального ефекту. За такого підходу вона становить лише один із видів діяльності, що опосередковує реалізацію інноваційного циклу, який завершується випуском інноваційної продукції, наданням інноваційних послуг, упровадженням інноваційних технологій, а також створенням інноваційного виробництва в межах інноваційно-впроваджувальної (інноваційно-виробничої) діяльності.
   З позиції широкого тлумачення інноваційної діяльності вона охоплює повний інноваційний цикл від винайдення, розроблення певної ідеї та її оформлення як об’єкта права інтелектуальної власності до отримання нової (вдосконаленої) продукції від її впровадження. До її складу слід відносити ще й наукову та науково-технічну діяльність, патентно-ліцензійну та інноваційно- впроваджувальну (інноваційно-виробничу) діяльність.
   Законодавче визначення інноваційної діяльності міститься у декількох нормативно-правових актах. Згідно зі ст. 325 Господарського кодексу України (ГКУ) інноваційною є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм із тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Інноваційна діяльність відповідно до ч. 3 п. 1 ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність» розглядається як діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок та зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [6]. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності, здійснюваної з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає: випуск і поширення принципово нових видів техніки та технології; прогресивні міжгалузеві структурні зміни; реалізацію довгострокових науково-технічних програм із тривалими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розроблення і впровадження нової, ресурсозберігальної технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.
   Слід звернути увагу на те, що наведені дефініції поняття «інноваційна діяльність» містять певні відмінності, зокрема: щодо кола суб’єктів, об’єктів інноваційної діяльності, щодо обов’язкової наявності при здійсненні останньої інвестиційної компоненти діяльності. Однак принципова відмінність полягає у самому підході до визначення інноваційної діяльності. У статті 327 ГКУ вказано на таку ознаку інноваційної діяльності, як інвестування наукових досліджень і розробок. При цьому слід виходити з розуміння інвестицій згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» як всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності. Зазначена норма надає підстави для включення до складу інноваційної діяльності ще й стадії фундаментальних та прикладних досліджень, а також проведення науково-технічної діяльності. Визначення ж інноваційної діяльності у Законі України «Про інноваційну діяльність» ґрунтується на вузькому підході, оскільки до неї не включаються стадії фундаментальних та прикладних досліджень, а інноваційною діяльністю визнається діяльність, що спрямована саме на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.
   Таким чином, законодавчі дефініції інноваційної діяльності діаметрально різняться у головному — у підході до їх визначення: у ГКУ закріплено широкий, а у Законі України «Про інноваційну діяльність» — вузький підхід. Тому для надання правового визначення інноваційної діяльності необхідно не тільки проведення системного аналізу законодавчих дефініцій цього терміна, які закріплені в ГКУ та спеціальних нормативно-правових актах, а й урахування її основних ознак.
   Діяльність зі створення інноваційних продуктів, упроваджуваних надалі як інновації, починається, як уже зазначалося, з наукових досліджень та розробок. Інноваційна діяльність спрямована на трансформацію ідей (звичайно — результатів досліджень та розробок) у новий або вдосконалений продукт, упроваджений на ринок, у новий або вдосконалений технологічний процес, новий підхід до соціальних послуг.
   Однак далеко не всі результати наукової діяльності приводять до появи інновацій — тільки частина з них стає об’єктом подальших робіт з доведення їх до впровадження. Вибір наукових розробок для використання їх у практичній площині зумовлений потребами суб’єктів господарювання та населення країни, а тому діяльність із реалізації результатів інтелектуальної діяльності спрямована саме на їх використання та комерціалізацію в різних сферах із метою задоволення наявного попиту. Тому об’єктами інноваційної діяльності виступають результати інтелектуальної діяльності, які доводяться до стану інноваційних продуктів і впроваджуються як інновації у виробництво та соціальну сферу. Роботи з реалізації результатів наукових досліджень вимагають проведення різного роду технічних, конструкторських, інженерних, випробувальних та інших робіт, які виявляють практичну можливість упровадження розробок у виробництво чи іншу сферу. Такі підготовчі етапи до впровадження, а також власне впровадження інноваційних продуктів вимагають інвестування грошових коштів. Відсутність фінансування фактично унеможливлює виконання інноваційного проекту, а тому реалізація інвестицій визнається необхідною умовою здійснення інноваційної діяльності. Інвестування в нематеріальні об’єкти може здійснюватися не лише за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання, що впроваджують нові розробки у власну господарську діяльність та/або виробничий процес, а також за рахунок залучених коштів. В останньому випадку до реалізації інноваційного проекту залучаються інвестори, які здійснюють його фінансування, як правило, з метою отримання прибутку в майбутньому. Фактично інвестори належать до суб’єктів інноваційної інфраструктури, які у рамках інноваційного процесу виконують насамперед функцію забезпечення, підтримання, полегшення здійснення інноваційної діяльності її суб’єктами.
   Крім інвестування у грошовій формі, реалізація інноваційного проекту може потребувати передавання майнових прав на результати інтелектуальної діяльності або надання прав на користування ними, зокрема, у разі, коли суб’єкти господарювання впроваджують не власні розробки. У такому разі можна говорити про здійснення інвестування в немайновій формі. Навіть при самостійному впровадженні суб’єктами господарювання отриманих самостійно результатів інтелектуальної діяльності за рахунок власних коштів та без залучення додаткових інвестицій здійснюється самоінвестування суб’єктами господарювання власної інноваційної діяльності. Отже, в будь-якому разі суб’єкти господарювання, які створюють та/або впроваджують результати інтелектуальної діяльності, здійснюють з цією метою реалізацію інвестицій. Таким чином, інвестування, з одного боку, становить необхідну умову інноваційної діяльності, а з другого — є її невід’ємною складовою. Це також означає, що до предмета інноваційної діяльності, крім впровадження, використання та комерціалізація результатів наукових досліджень і розробок у виробництво і соціальну сферу, входить інвестування у відповідні нематеріальні активи.
   Більшість науковців, які досліджують проблеми здійснення інноваційної діяльності, вказують на її підвищено ризиковий та підприємницький характер. Підвищена ризиковість діяльності із упровадження нових наукових розробок у виробництво чи інші сфери суспільного життя пов’язана із непередбачува- ністю її можливих результатів: часто досить складно напевно визначити необхідний обсяг робіт, час та витрати, необхідні для реалізації інноваційного проекту, труднощі, в тому числі технічного характеру, які можуть виникнути при безпосередньому впровадженні інноваційного продукту та випуску інноваційної продукції, а також припустити час окупності понесених витрат. Загальнопоширеною є думка, згідно з якою кінцевою метою впровадження нових розробок є отримання прибутку від реалізації інновацій, їх використання у виробництві. Однак, як зазначають представники економічної науки, строк окупності витрат на реалізацію інноваційних проектів та отримання стабільного прибутку становить у середньому від 3 до 6 років залежно від сфери чи галузі, в якій запроваджуються інновації; в інформаційній сфері цей строк скорочується — до 1-2 років. Тому деякі науковці не схильні вважати інноваційну діяльність прибутковою.
   М. В. Волинкіна визначає характер інноваційної діяльності: підприємницька вона чи ні — залежно від суб’єктного складу її учасників. Авторка зазначає, що «абсолютна їх більшість... — це комерційні юридичні особи та громадяни- підприємці... Однак у складі учасників наявні й некомерційні юридичні особи, для яких підприємницька діяльність не є основною» [7, с. 85-86].
   Крім того, відповідно до положень ст. 325 ГКЦ та ст. 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» упровадження досягнень науково-технічного прогресу може відбуватися не лише у виробництві, а й у соціальній сфері. Здійснення інноваційної діяльності в соціальній сфері, безумовно, матиме соціальний ефект, який може полягати в поліпшенні обслуговування населення, наданні йому нових послуг, підтриманні чи збереженні стану довкілля, підвищенні екологічності продукції та ін. Більше того, реалізація інновацій навіть у виробничій сфері також створює соціальний (точніше, соціально- економічний) ефект, який, щоправда, виступає супутнім результатом інноваційної діяльності, а не має характеру основної мети при її здійсненні. Наприклад, упровадження нових технологій чи застосування нового обладнання з метою зменшення витрат і випуску нової чи вдосконаленої продукції часто супроводжується не тільки підвищенням технологічного рівня виробництва в цілому, а й зниженням його матеріало- та енергоємності, поліпшенням ергономічних характеристик товару.
   Впровадження наукових досягнень у виробництво має ще один вагомий наслідок, зумовлений виключною природою прав на результати інтелектуальної діяльності, — це отримання конкурентних переваг над іншими суб’єктами господарювання на відповідному сегменті ринку. Підвищення якості, ергоно- мічності продукції, зниження виробничих витрат завдяки поліпшенню технологічних характеристик виробничого процесу, випуск принципово нового товару чи надання нових послуг виступають чинниками зростання конкурентоспроможності як самих суб’єктів господарювання, так і їх продукції. Тому одним із результатів здійснення інноваційної діяльності слід визнати також підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання та продукції, що ними випускається на базі реалізації інновацій.
   Отже, основними ознаками інноваційної діяльності слід визнати такі:
   1) її предметом є впровадження, використання та комерціалізація результатів наукових досліджень і розробок у виробництво та соціальну сферу;
   2) здійснюється щодо нематеріальних благ — результатів інтелектуальної діяльності (результатів наукових досліджень і розробок), які доводяться до стану інноваційних продуктів та впроваджуються як інновації;
   3) довгостроковий характер;
   4) високий ступінь непередбачуваності наслідків та результатів, що дає змогу говорити про її ризиковий характер;
   5) необхідну умову інноваційної діяльності становить реалізація інвестицій, що може здійснюватися як у майновій, так і немайновій формі. У той же час, інвестування є невід’ємною складовою інноваційної діяльності, а тому фактично входить до предмета інноваційної діяльності;
   6) викликає позитивні соціально-економічні зрушення;
   7) одним із результатів її здійснення є підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання та продукції, що випускається ними на базі реалізації інновацій. У частині 2 статті 327 ГКУ визначено основні напрями інноваційної діяльності, до яких належать: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково- технічної продукції; розроблення, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розроблення і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.
   Зазначені напрями фактично розкривають можливі форми реалізації інновацій. Однак напрями інноваційної діяльності можуть бути встановлені й за галузями господарства, видами та об’єктами господарської діяльності, в які впроваджуються інновації. За таким підходом визначаються пріоритетні напрями інноваційної діяльності. Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» до стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки віднесено: модернізацію електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології; машинобудування та приладобудування; розвиток високоякісної металургії; нанотехнології, мікроелектроніку, інформаційні технології, телекомунікації; вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій; високотехнологічний розвиток сільськогогосподарства і переробної промисловості; транспортні системи (будівництво і реконструкція); охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища; розвиток інноваційної культури суспільства [8].
   Висновки. З урахуванням викладеного інноваційна діяльність як об’єкт правового регулювання може бути визначена як діяльність зі створення результатів інтелектуальної діяльності, готових до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва чи господарської діяльності, їх комерціалізації та впровадження (використання) як інновацій у виробництві та соціальній сфері, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з отриманням нової або суттєво вдосконаленої продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, а також підвищенням техніко-технологічних показників відповідної господарської діяльності та виробничого процесу.
   1. Відносини, що пов’язані з розробкою, створенням, комерціалізацією та впровадженням інноваційних продуктів як інновацій, складаються в рамках національної інноваційної системи на кількох рівнях: 1) на рівні здійснення інноваційної діяльності (реалізації інноваційного циклу), 2) на рівні функціонування інноваційної інфраструктури, 3) на рівні функціонування інноваційного ринку.
   2. Відносини, що виникають протягом здійснення інноваційного циклу, досить різноманітні та охоплюють: відносини щодо створення об’єктів права інтелектуальної власності, відносини щодо доведення об’єктів права інтелектуальної власності до стану інноваційних продуктів, відносини щодо безпосереднього їх упровадження як інновацій у виробничій сфері.
   3. Реалізація інноваційного циклу забезпечується та опосередковується здійсненням низки видів діяльності, кожний з яких має власний предмет і завдання, а саме: науковою та науково-технічною діяльністю; патентно- ліцензійною діяльністю, інноваційною діяльністю; інноваційно-виробничою (інноваційно-впроваджувальною) діяльністю.
   4. Основними ознаками інноваційної діяльності є:
   1) предмет — впровадження, використання та комерціалізація результатів наукових досліджень і розробок у виробництво й соціальну сферу;
   2) здійснюється щодо нематеріальних благ — результатів інтелектуальної діяльності (результатів наукових досліджень і розробок), які доводяться до стану інноваційних продуктів та впроваджуються як інновації;
   3) має довгостроковий характер;
   4) властивий високий ступінь непередбачуваності наслідків та результатів, що дозволяє говорити про її ризиковий характер;
   5) необхідну умову інноваційної діяльності становить реалізація інвестицій, що може здійснюватися як у майновій, так і немайновій формі. У той же час, інвестування є невід’ємною складовою інноваційної діяльності, а тому фактично входить до предмета інноваційної діяльності;
   6) викликає позитивні соціально-економічні зрушення;
   7) одним із результатів її здійснення є підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання та продукції, що ними випускається на базі реалізації інновацій.
   5. Інноваційна діяльність — це діяльність зі створення результатів інтелектуальної діяльності, готових до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва чи господарської діяльності, їх комерціалізації та впровадження (використання) як інновацій у виробництві та соціальній сфері, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з отриманням нової або суттєво удосконаленої продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, а також підвищенням техніко-технологічних показників відповідної господарської діяльності та виробничого процесу.

Література

   1. Гальчинський А. С. Інноваційна стратегія українських реформ / А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, А. К. Кінах та ін. — К. : Знання України, 2002. — 326 с.
   2. Бочаров А. В. Государственная инновационная политика — формирование инновационной системы / А. В. Бочаров, Ю. М. Шмелев // Национальные инновационные системы: Формирование. Развитие : темат. інформ.-аналіт. добірка. Вип. 5 / упоряд. В. Нежиборець. — К. : НДІ ІВ, 2005.
   3. Маренков Н. Л. Инноватика : учеб. пособие / Н. Л. Маренков. — М. : КомКнига, 2005. — 304 с.
   4. Хименко О. А. «Фундація українських винаходів» — составляющая процесса коммерциализации интеллектуальной собственности / О. А. Хименко, Р. П. Хлыстов // Актуальные проблемы охраны интеллектуальной собственности : 8-я междунар. науч.-практ. конф., 6-11 сент. 2004 г., Алушта : материалы выступлений. — К. : ТОВ «НВП Поліграфсервіс», 2004. — С. 178-182.
   5. Хименко О. А. Пропозиції до концепції державної підтримки та стимулювання винахідницької та інноваційної діяльності на 2005-2015 роки / О. А. Хименко // Актуальные проблемы охраны интеллектуальной собственности: 9-я междунар. науч.-практ. конф., 5-9 сент. 2005 г., Алушта : материалы выступлений. — К. : ТОВ «НВП Поліграфсервіс», 2005.- С. 35-41.
   6. Про інноваційну діяльність : Закон України від 4 лип. 2002 р. № 40-FV // Відом. Верхов. Ради України. — 2002. — № 36. — Ст. 266.
   7. Волынкина М. В. Инновационное законодательство России / М. В. Волынкина. — М. : Аспект Пресс, 2005. — 240 с.
   8. Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні : Закон України від 16 січня 2003 р. № 433- IV // Відом. Верхов. Ради України. —2003. — № 13. — Ст. 93.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com