www.VuzLib.com

Головна arrow Аграрне право arrow Актуальні проблеми кодифікації аграрного законодавства України
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Актуальні проблеми кодифікації аграрного законодавства України

САЛЬМАН І.Ю.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОДИФІКАЦІЇ АГРАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

   Ключові слова: аграрне законодавство, Аграрний кодекс, кодифікація, аграрне право, аграрний комплекс, Цивільнийкодекс України, джерело права, правовеэабезоечгвня
   Світова фінансова криза виявила "вузькі місця" і у вітчизняному агарному секторі. Щодо аграрного законодавства України, наявними є недостатньо відпрацьовані законодавчі акти, в яких подекуди мають місці суперечності, прогалини, повтори. Це не сприяє внутрішній узгодженості, цілісності, системності і повноті правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі.
   Постановка завдання
   Довести необхідність комплексної кодифікації аграрного законодавства.
   Результати
   Ця проблема не є новою. До неї зверталися в своїх дослідженнях В.З.Янчук, В.В.Янчук, О.Х.Юлдашев та інші, але нові реалії вітчизняного буття, глобальні кризові явища, потенційно можлива продовольча криза, вимагають додаткового вивчення і нового осмислення [3;4;5].
   В аграрно-правовій літературі вже піднімалося питання про необхідність кодифікації сільськогосподарського законодавства, пропонувалося на загальносоюзному рівні прийняти Основи сільськогосподарського законодавства Союзу РСР і союзних республік. Вважаємо, що на той час такі пропозиції були вельми слушними [3]. Однак, враховуючи реалії сьогодення, коли замість колишнього Союзу існують незалежні держави, прийняття таких основ вже не є можливим, хоча проблема кодифікації аграрного законодавства України залишається ще не вирішеною.
   Вважаємо, що в умовах, коли в Україні відновлено право приватної власності на землю, закріплено рівність всіх форм власності і господарювання на землі, коли всі приватні й інші аграрні товаровиробники визнані суб'єктами підприємництва, коли кардинально змінена система привласнення, розподілу, обміну, на нашу думку, основним комплексним кодифікованим актом, що регулює суспільні аграрні відносини в Україні, має стати Аграрний кодекс України.
   Предметом правового регулювання запропонованого кодифікованого акту мають стати аграрні відносини, які являють собою комплекс взаємопов'язаних між собою майнових, підприємницьких, земельних, трудових та управлінських суспільних відносин, що складаються в сфері виробничих, підприємницьких, споживчих відносин за участю аграрних товаровиробників всіх форм власності й форм господарювання, відносин, націлених на насичення продовольчого ринку продуктами харчування [5].
   Визначальним тут має бути, по-перше, об'єкт - земля та інші рухомі й нерухомі засоби виробництва, сільськогосподарська продукція, сировина та інші продукти харчування як об'єкти права власності самих аграрних товаровиробників всіх форм власності й форм господарюван ня та об'єкти цивільного обігу, по-друге, земля, мисливські угіддя та внутрішні водойми як об'єкти, що використовуються як основні засоби виробництва та добування продуктів харчування, по-третє, земля, водні, лісові, мисливські угіддя як об'єкти навколишнього природного середовища.
   Щодо змісту Аграрного кодексу, то тут мова повинна йти про участь держави в господарському житті країни, шляхом врегулювання як внутрішньодержавних господарських відносин, так і зовнішньоекономічної діяльності. Саме ці напрями - головна мета створення Аграрного кодексу. Необхідність його розробки зумовлюється потребою підвищення ступеня участі держави в господарській діяльності [1], участі шляхом видання кодифікованого акту, а не шляхом її регулювання розрізненими законами, відомчими актами органів виконавчої чи місцевої влади.
   Світу відомі різні підходи до визначення ролі держави в економіці країни, починаючи від концепції повної "деполітизації економіки" (XIX ст. - А.Сміт, Д.Рікардо), в контексті якої роль держави зводиться лише до контролю за правилами гри в економіці. Вважалося, що держава не повинна брати учать у міжнародних економічних відносинах. У другій половині XX сторіччя офіційною стала кейнсіанська (Дж.Кейнс) доктрина регулювання економіки, згідно з якою держава вже в значній мірі бере участь у регулюванні економіки. Аграрний кодекс доцільно інтерпретувати як джерело аграрного права, права людини на сільськогосподарське виробництво, зміст якого повинен відображати наше уявлення про економічну роль держави в цій сфері - сфері правового забезпечення сільськогосподарського виробництва. Зокрема, в цей кодекс могли б бути включені: а) правові норми, ділові звичаї, судові рішення (рішення господарських судів), що регулюють економічні відносини в сфері сільськогосподарського виробництва, які на сьогодні опосередковуються значною мірою нормами адміністративного права. Питання про те, що такі економічні відносини мають суттєву специфіку, що відрізняє їх від інших відносин адміністративного (поліцейського) права, тут не обгрунтовується як очевидне питання; б) інші самостійно існуючі регламенти економічних відносин (наприклад, конкурентне право, антидемпінгове законодавство нетарифікованої зовнішньої торгівлі тощо ).
   В якості основних об'єктів правового регулювання могли б виступати такі важливі сфери сільськогосподарського виробництва, як: 1) виробництво; 2) торгівля (організація тендерів, біржової торгівлі); 3) посередництво між виробництвом і споживачем.
   Що стосується сільськогосподарського виробництва, то коло регламентованих відносин пропонується визначити на основі системного підходу, зокрема, використання категоріального апарату циклу (етапів) життєдіяльності системи: створення, функціонування, розвиток, елімінація. Звідси адекватні завдання публічної влади з регламентації таких адміністративно-економічних (господарських) груп функцій як створення, функціонування і розвиток (елімінація) господарюючих суб'єктів в сфері сільськогосподарського виробництва (їх реєстрація, ліцензування, стандартизація (державні і міжнародні стандарти типу ISSO) і сертифікація, формування конкурентного середовища, державний контроль (його форми, порядок здійснення), банкрутство, примусовий поділ, реорганізація та інші). Регламентація сфери торгівлі включає тарифне і нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності (імпорт/експорт сільськогосподарського виробництва), регламентацію антидемпінгової політики та ін.
   Відносно посередництва, то цей вирішальний компонент господарської діяльності, зокрема, в галузі сільського господарства врегульований в законодавстві України дуже стисло [1]. В той же час у законодавстві розвинутих держав з ринковою системою господарювання він одержав досить детальну правову регламентацію. Наприклад, в Німеччині, де посередницький прибуток юридично легітимізований, передбачені різні варіанти визначення його розміру і встановлений розвинутий інститут відповідальності за несплату посереднику комісійних, у тому числі й те, що нагадує відомий нам інститут не- доотриманого прибутку. Результатом відсутності правового регулювання посередництва є його нерозвиненість, стриманість потенцій торгового обігу, наявність напрацьованих практикою, дослідним шляхом, різних схем отримання винагороди, в тому числі й таких, що не відповідають принципам чесного підприємництва (різного роду "відкати"), що примикають до таких правопорушень і злочинів як корупція, хабарництво.
   Включення в Аграрний кодекс відповідних норм сприятиме не тільки розвитку сільськогосподарського виробництва, а й декриміналізації суспільства.
   В умовах глобалізації, інтеграції України у всесвітні та європейські господарські процеси актуалізуються й завдання захисту національних інтересів [1], забезпечення економічної безпеки держави.
   Слова "забезпечення економічної безпеки держави" сьогодні далеко не праздні. Механізми глобалізації виступають в останній час об'єктом серйозних досліджень, значна частина яких стосується саме відповідних змін ролі і статусу національної держави в цілому та її здатності виконувати економічні функції. Одним з результатів таких досліджень і є висновок про те, що вже сьогодні панування транснаціональних корпорацій (ТНК) і найкрупніших банків, безконтрольний рух фінансового капіталу призводить до девальвації ролі держави. Саме це і дозволяє говорити про зникнення державного суверенітету. Останні перетворюються лише у віртуальну реальність, а держава стає нездатною ефективно впливати на економічний і соціальний розвиток. Поруч з розвитком законодавства про зовнішньоторгівельну діяльність, міжнародного торгового права, має адекватно розвиватися і національне законодавство протекціоністської орієнтації з питань внутрішньої компетенції держави і суб'єктів господарювання. Мова йде в тому числі і про Закони України "Про захист національного товаровиробника від субсидіованого імпорту " , "Про захист націанального товаровиробника від демпінгованого імпорту", "Про митний тариф", що складають так званий антидемпінговий кодекс України, але, безумовно, потребують на кодифікацію. І це, якщо мова йде про сільськогосподарське виробництво, доцільно було б зробити на рівні Аграрного кодексу. Тоді цей кодекс, закладаючи основи протекціоністської політики, регулював би господарські відносини фізичних та юридичних осіб з державою в цій сфері, встановлював би механізми взаємодії національних норм законодавства і міжнародно- правових актів.
   Нетарифні інструменти - це комплекс обмежено - заборонних заходів, які перешкоджають засиллю імпортною сільськогосподарською продукцією на внутрішньому ринку. Метою цих заходів є не тільки ускладнення умов конкуренції в країні імпорту, але і здійснення раціональної національної макроекономічної політики в аграрному секторі, галузях охорони життя і здоров'я населення, розвитку національного сільськогосподарського виробництва, захисту моралі, релігії, національної безпеки. Основними господарсько-правовими заходами, які могли б бути закріплені в кодексі, є такі засоби як ембарго, кількісні обмеження, ліцензування, квотування, обов'язкові стандарти, технічні бар'єри та інші вимоги до сертифікації сільгосппродукції, їх упаковки та маркування, пріоритет національного товаровиробника при проведенні торгів, державних закупок, самообмеження експорту та інші. Прийняття такого роду заходів могло б бути віднесено кодексом до господарської компетенції органів виконавчої влади, місцевого самоврядування. Цим, зокрема, і відрізняються нетарифні методи від тарифного регулювання (мита і митні збори, кількісні обмеження, умови здійснення платежів та інші), яке здійснюється лише на законодавчій основі. Звичайно ж, застосування нетарифних засобів не повинно порушувати ринкові механізми (про що чітко має бути сказано в Аграрному кодексі) і навіть, навпаки, могло б сприяти налагодженню більш чіткого функціонування ринку.
   Чітке визначення господарської компетенції органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в сфері застосування заходів нетарифного регулювання мало б значення в забезпеченні принципу законності в народному господарстві. Справа в тому, що міністерства і відомства, користуючись відсутністю на сьогодні відповідних законодавчих актів, що регулюють застосування нетарифних методів, зловживають їх застосуванням далеко не в інтересах економіки України (наприклад, корупційна система розміщення державних замовлень, умови транспортування, що дискримінують іноземні вантажі; регіональна політика розвитку, що передбачає необгрунтовані пільги для окремих регіонів по імпорту/експорту, дискримінаційна політика по відношенню до іноземних інвестицій; дискримінаційні податкова, фінансова, валютна політики; політика регулювання платіжних балансів, яка створює переваги для окремих трейдерів, або гальмуюча їх діяльність ), дублюючи діяльність законодавчих органів, а то і прямо підмінюючи її. Ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції " визнає "антиконкурентними дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-аграрного управління і контролю за прийняттям будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов та інших), наданню письмових або усних вказівок, укладанню угод, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження або перекручення конкуренції". На нашу думку, створення конкурентного середовища є найважливішою функцією держави.
   Висновки
   Аграрний кодекс має відображати уявлення про функції публічної влади в галузі створення, забезпечення функціонування і розвитку аграрного комплексу країни. При цьому мова йде не тільки про наявність відповідних правових норм (позитивного регулювання), але й про наявність механізмів, які б забезпечували реалізацію цих норм. Розробка Аграрного кодексу України, яка випливає із викладених концептуальних ідей, забезпечить ефективність цього документу, чітке його розмежування з Цивільним кодексом, унеможливить дублювання і розбіжності з Господарським кодексом [1;2].

Література

   1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року № 436-ІУ//Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18-22. - Ст.144
   2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-ІУ//Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40 - Ст.356
   3. Сальман І.Ю., Юлдашев O.X., Янчук В.З. До питання про Аграрний кодекс України // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки: Матеріали державної наукової конференції (Біла Церква 29 квітня 2004 р.) - Біла Церква, 2004. - С. 88 - 94.
   4. Сальман І.Ю., Юлдашев O.X. Питання регуляторної реформи в аграрному секторі України // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: Перспективи в XXI ст.: Матеріали міжнародної наукової конференції (Біла Церква 27 - 28 квітня 2006) - Біла Церква, 2006 - С. 28 - 32.
   5. Сальман І.Ю. Земельне законодавство в умовах реформування аграрного сектору України // Аграрна наука - виробництву: тези доповідей У державної науково - практичної конференції (Біла Церква 23 - 25 листопада 2006) - Біла Церква, 2006 - С. 80.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com