www.VuzLib.com

Головна arrow Аграрне право arrow Сутність аграрної політики ФРН стосовно функціонування й розвитку сільского господарства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сутність аграрної політики ФРН стосовно функціонування й розвитку сільского господарства

 П.О. Рижко

СУТНІСТЬ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ФРН СТОСОВНО ФУНКЦІОНУВАННЯ Й РОЗВИТКУ СІЛЬСКОГО ГОСПОДАРСТВА

   Досліджено питання, пов’язані із сутністю аграрної політики ФРН стосовно функціонування й розвитку сільського господарства. Визначено законодавчі основи аграрної політики ФРН згідно основних орієнтирів діяльностіі цілей Спільноїаграрноїполітики ЄС.
   Стратегічні завдання аграрної політики ФРН, норми національного законодавства ФРН, правове забезпечення Спільної аграрної політики ЄС.
   ФРН - одна з найбільш економічно розвинутих країн світу. У 2009 році з рівнем валового національного продукту у 2 трлн. 811 млрд. доларів Німеччина знаходилась на п’ятому місці у світі (після США, Китаю, Японії та Індії). Окрім того, ФРН займає одне з провідних місць у світі за обсягами експорту [1]. Економічний устрій, який на сьогодні склався у цій державі, звичайно називають соціальним ринковим господарством. Основними його принципами є: приватна власність на засоби виробництва за умови посиленої відповідальності власника за використання своєї власності; вільна конкуренція і відкритість ринку у поєднані з державним регулюванням, спрямованим на забезпечення стабільності господарської політики та валюти; підтримка інтеграційних процесів як всередині держави, так і в межах ЄС; дієва система соціального захисту населення від негативного впливу ринку [2].
   Аграрний сектор ФРН характеризується як потужний та високоефективний. У сільському господарстві функціонують 346 тис. сільськогосподарських підприємств, зайнято 1,1 млн. працюючих, посівні площі займають 16,9 млн. га, валовий дохід складає 48,5 млрд. євро. При цьому ФРН займає позицію одного з найбільших виробників сільськогосподарської продукції у Європейському Союзі. Так, наприклад, Німеччина займає провідне місце у виробництві зернових на ринку ЄС, забезпечуючи виробництво 20% загального обсягу пшениці, 20% - ячменю та майже 40% жита [3]. Друге місце у ЄС Німеччина посідає з виробництва цукру (після Франції) [4]. Виходячи з того, що аграрна політика держави має будуватися на основі певних базових принципів, реалізація яких спрямована на створення конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва, яке в змозі забезпечити продовольчу безпеку держави. До таких принципів можна віднести: цільовий програмний характер державної аграрної політики; стабільність механізмів державного регулювання; гарантованість засобів державної підтримки; дотримання міжнародних зобов’язань та ін. Аграрна політика держави визначає характер правового регулювання аграрних відносин, її положення та цілі є вектором для розробки норм аграрного законодавства. У зв’язку з цим набуває значущості дослідження та аналіз аграрної політики ФРН.
   Аграрна політика ФРН змінювалася з плином часу та зміною політичних та соціально-економічних умов. Спочатку вона визначалась Німеччиною самостійно та будувалася на основі розроблених у 1955 році плану Любке, у 1971 - плану Ертеля щодо реорганізації структури сільського господарства [5, с. 655]. Наприкінці 20 ст. з набуттям статусу повноправного члена Європейського Співтовариства ситуація змінилася - визначального значення для формування внутрішньої аграрної політики ФРН набуває Спільна аграрна політика ЄС.
   Спільна аграрна політика Співтовариства - це напрями діяльності інститутів ЄС у галузі сільського господарства. Вона є найбільш інтегрованою поміж політик Співтовариства і реалізується через систему інструментів підтримання цін на сільськогосподарську продукцію і субсидіювання сільського господарства, яка складається з трьох елементів:
   а) доходно-цінового: регулювання цін на сільськогосподарську продукцію і підтримання доходів сільськогосподарських товаровиробників на належному рівні;
   б) структурального: формування оптимальної господарської структури сільськогосподарського виробництва, тобто визначення переважних форм і методів ведення сільського господарства;
   в) сільського: підтримка соціального розвитку села.
   Механізм спільної аграрної політики ґрунтується на таких базових принципах: принцип єдності аграрного ринку - вільне пересування товарів між країнами-учасницями ЄС, встановлення єдиних цін; принцип переваги (преференції) Співтовариства - захист спільного ринку від імпорту сільськогосподарської продукції з третіх країн з метою гарантування доходів європейських товаровиробників; принцип фінансової солідарності - витрати на реалізацію спільної аграрної політики мають здійснюватися спільно всіма державами-учасницями на загальних підставах незалежно від національних інтересів, у зв’язку з чим у 1962 р. було засновано єдиний аграрний фонд. У 2005 році цей фонд було поділено на два окремі фонди: Європейський Фонд Гарантування сільського господарства та Європейський Сільськогосподарський Фонд сприяння розвитку села. На сьогодні відповідно до вимог аграрного законодавства Співтовариства особливої актуальності набуває формування нового принципу екологізації аграрного виробництва, який полягає в стимулюванні екологічно безпечного ведення сільського господарства та реалізації екологічних програм на селі [6, с. 234- 235].
   Спільна аграрна політика ЄС має на меті підвищення продуктивності сільського господарства через сприяння технічному прогресу, забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва, продовольчої безпеки, належного рівня життя сільських жителів, відповідних цін на сільськогосподарську продукцію для споживачів, збереження довкілля, стабілізацію аграрного ринку тощо. Невід’ємною складовою САП ЄС завжди було забезпечення стандартів життя сільських громад та збереження довкілля й унікального європейського сільського спадку, адже для європейців сільське господарство не лише продовольство та сировина, сільська місцевість - це і різноманітні ландшафти, і культурна спадщина, традиції [7].
   Початок спільної аграрної політики ЄС був закладений Римським договором від 25 березня 1957 року про заснування Європейського економічного співтовариства, де закріплювалося, що спільний ринок має охоплювати сільське господарство та торгівлю сільськогосподарською продукцією. Однак САП не є сталою, вона постійно модернізується з урахуванням потреб часу [8, с. 132-133]. Етапами реформування й модернізації спільної аграрної політики, які значно змінювали її сутність та пріоритети, були:
   • Реформа Мак Шеррі 1992 р.
   • План дій 2000.
   • Реформа Фішлера 2003 р.
   • Аграрна політика ЄС після 2013 року.
   Так, у червні 2003 року міністри сільського господарства держав-членів ЄС ухвалили пакет реформування європейської Спільної аграрної політики (т.з. реформа Фішлера). Одним із центральних елементів реформи було скасування залежності обсягу субсидії ЄС від обсягу продукції, що її виробляє фермер. З одного боку, реформа змушуватиме фермерів орієнтуватися безпосередньо на потреби ринку, з іншого боку, субсидії ЄС спрямовуватимуться на підтримку якості європейської сільськогосподарської продукції, зокрема на зміцнення екологічних стандартів, норм безпечності продуктів харчування та якості питної води. Однією з головних складових реформи також було підвищення вимог до умов господарювання з метою захисту навколишнього середовища та забезпечення якості сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження. Реформа, розпочата у 2003 році, є багаторівневим та багаторічним процесом. 20 листопада 2007 р. Європейська Комісія оприлюднила спеціальне Повідомлення, спрямоване на аналіз досягнень реформи САП Співтовариства та шляхів її подальшої модернізації. Серед ініціатив Комісії - спрощення механізмів надання субсидій європейським фермерам та подальше від’єднання обсягу субсидій від обсягів продукції, що її виробляє аграрне підприємство; поступове зменшення обсягів підтримки для великих ферм, що комфортно відчувають себе на ринку; перегляд списку вимог, що їх має виконати фермер для отримання допомоги від ЄС, і зокрема наголос на дотриманні екологічних норм та стандартів якості води і продуктів харчування; спрямування надалі коштів САП не так на пряму фінансову підтримку аграрних господарств, як на цілі стратегічного розвитку сільської місцевості (rural development). Крім цього, у документі міститься пропозиція скасувати норми, що не відповідають нинішнім цілям аграрної політики, зокрема зняти вимогу тримати певну кількість земель під паром та скасувати квотування різних типів сільськогосподарської продукції [9]. Як бачимо, реалізація спільної аграрної політики з самого початку свого існування й до сьогодні залишається одним з найбільш складних елементів спільної політики Спільноти, про що, зокрема, свідчать зміни кардинальних підходів щодо її фінансування. Мету САП сформульовано як збереження економічного сектора з нестандартними інституційними та соціальними рисами - соціально та економічно неоднорідного, «багатофункціонального» та заснованого на праці членів родини на сімейних фермах, що не дає змоги запровадити тут принципи промислового виробництва та конкурентних ринків. Цілісність і прогресивність спільної аграрної політики визначається загальним усвідомленням її базових принципів, обов’язковості виконання умов і досягненням на цій основі компромісних взаємовідносин між державами- членами ЄС. Результатом проведення такої політики є захисна стратегіямодернізації сільського господарства в умовах глобалізації, внутрішньої загрози індустріалізації суспільства та зовнішнього впливу світових конкурентів, зокрема такого торгового партнера, як
   США. Спільна аграрна політика з часу її зародження була найважливішим консолідуючим чинником для народів Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) [10, с. 112]. На сьогодні визначено нові завдання Спільної аграрної політики ЄС після 2013 року [11]. До них належать:
   1) ефективне забезпечення виробництва високоякісних і безпечних продуктівхарчування і сировини рослинного і тваринного походження. На фоні зростаючого дефіциту ресурсів та продовольчої кризи забезпечення продовольчої безпеки вимагає постійного підвищення продуктивності праці у сільському господарстві та більш ефективного використання ресурсів. Для європейського споживача найбільше значення має не кількість продовольства, а його якість та безпечність. Для забезпечення високої якості та безпечності сільськогосподарської продукції на рівні кінцевого споживача необхідним є використання ефективних систем забезпечення якості протягом всього процесу виробництва і переробки продукції. Саме держава має надавати підтримку суб’єктам підприємницької діяльності за допомогою належних механізмів контролю та санкцій з метою забезпечення продовольчої безпеки, дотримання мінімально необхідного рівня якості та безпеки продукції рослинного і тваринного походження, а також захисту споживачів від недостовірної інформації;
   2) підвищення конкурентоспроможності аграрного і продовольчого сектора. Для орієнтації політики у галузі сільського господарства на досягнення цієї мети необхідно замість прямих виплат на перший план вивести такі питання, як розвиток виробничих ланцюжків і заохочення інновацій в аграрному секторі. У цьому аспекті перед аграрною політикою стоїть подвійне завдання. З одного боку, важливо принципово підтримувати технологічний прогрес та структурні зміни, а з іншого, - цей процес має формуватися таким чином, щоб проявлялися позитивні ефекти від сільськогосподарської діяльності (стосовно екології, здоров’я тварин тощо).
   Слід зазначити, що за останні десятиріччя структура аграрного сектору ЄС зазнала суттєвих змін. Ці зміни призвели не лише до ліквідації одних і до збільшення чи спеціалізації інших підприємств, але й до спеціалізації окремих регіонів на виробництві тієї чи іншої сільськогосподарської продукції. Важливими детермінантами структурних перетворень є не лише технічний прогрес, це й системні зміни структури споживання, наявність можливостей торгівлі і правових рамкових умов. У поєднанні ці фактори вимагають постійної адаптації сільськогосподарських підприємств до нових умов. У зв’язку з цим основними завданнями європейського сільського господарства стають забезпечення конкурентоспроможності та інтеграція у міжнародні аграрні ринки;
   3) забезпечення стабільності цін (прямі виплати, інтервенції, підтримка експорту, інтенсивне використання ф’ючерсних ринків та ін.);
   4) охорона ресурсів (яка включає адаптацію до змін клімату, (укорочення викидів, джерелом яких є сільське господарство, збереження біологічного різноманіття), виробництво суспільно значимої продукції;
   5) стабільний розвиток сільських територій.
   Напрями аграрної політики кожної держави, що входить до складу ЄС, формуються згідно основних орієнтирів діяльності і цілей Спільної аграрної політики країн-членів Спільноти, які викладені у ст. 33 Договору про створення Європейського Союзу: підвищення продуктивності сільського господарства шляхом сприяння науково-технічному прогресу, раціоналізації сільськогосподарського виробництва та оптимального використання факторів виробництва, особливо робочої сили; збільшення доходів селян, перш за все за рахунок підвищення доходів сільськогосподарських товаровиробників, забезпечення їм життєвого рівня міського населення; стабілізація ринків; забезпечення продовольчої безпеки; постачання населенню аграрної продукціїза прийнятними цінами.
   Отже, Спільна аграрна політики ЄС, її базові принципи і стратегічні цілі є основою для формування та визначення національної аграрної політики ФРН. Основи правового забезпечення аграрної політики ФРН визначено в Конституції ФРН від 23 травня 1949 року з наступними змінами і доповненнями від 20 жовтня 1997 року. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Основного Закону Федеративна Республіка Німеччини є демократичною і соціальною федеративною державою. Закріплена у Конституції соціальна спрямованість гарантує виконання державою обов’язку щодо дотримання прав усіх своїх громадян і на продовольчу безпеку, і на соціальний захист, і на захист навколишнього середовища та ін., які безпосередньо реалізуються в аграрному секторі. Ач .1 ст. 91а визначає загальні завдання органів федерації і земель, до яких віднесено поліпшення економічної та аграрної структури. Таким чином врегулювання аграрних відносин та правове забезпечення аграрної політики є спільним завданням державних органів двох рівнів: федеральних та регіональних (органів земель).
   На сьогодні сутність національної аграрної політики Федерального уряду Німеччини зводиться до зближення внутрішнього сільськогосподарського ринку до основних принципів та елементів Спільної аграрної політики ЄС, а також вдосконалення національного агропромислового сектору у відповідності до вимог СОТ. Основними стратегічними завданнями аграрної політики ФРН проголошено:
   • підвищення конкурентоспроможності сільського господарства Німеччини у світовому агропромисловому виробництві;
   • стимулювання виробництва якісних, високо вартісних, типово німецьких продуктів харчування;
   • розвиток екологічно чистого сільськогосподарського виробництва;
   • використання великого потенціалу аграрного сектору Німеччини у сфері виробництва альтернативних видів енергії та біопалива.
   Слід зазначити, що внаслідок передбаченого Законом ФРН про поновлювальні джерела енергії субсидування електростанцій, які працюють на біопаливі, у багатьох регіонах лише виробництво кукурудзи (без врахування прямих виплат) забезпечує можливість отримання земельної ренти від 800 до 1000 євро за га. Дефіцит земельних площ у всьому світі, як прогнозується, буде лише збільшуватися (не в останню чергу) через зростання попиту на біоенергію [12, с. 8].
   Ще одним напрямком сучасної аграрної політики ФРН є структурні перетворення німецького сільського господарства шляхом підвищення ефективності сільськогосподарських підприємств поряд с посиленням їх диверсифікації. До речі, даний напрямок аграрної політики Німеччини у 2010 році займав друге місце за обсягом фінансування. З процесами структурних перетворень пов’язано тенденцію до поступового скорочення чисельності зайнятих у сільськогосподарському виробництві. За даними Федерального статистичного відомства, їх чисельність у 2009 році, у порівнянні з 2008 роком, скоротилася на 2,6%. При цьому 61% зайнятих у сільському господарстві Німеччини, або близько 750 тис. осіб, включаючи власників, працюють у сільськогосподарських підприємствах в якості членів сімей.
   Таким чином, слід зазначити, що аграрна політика ФРН є послідовною, виваженою, достатньо ефективною, ґрунтується на Спільній аграрній політиці ЄС та забезпечується як нормами національного законодавства ФРН (насамперед Конституції, законами), так і положеннями законодавства Співтовариства.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com