www.VuzLib.com

Головна arrow Аграрне право arrow Генезис законодавства, що регулює аграрні страхові відносини
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Генезис законодавства, що регулює аграрні страхові відносини

І. В. Горіславська

ГЕНЕЗИС ЗАКОНОДАВСТВА, ЩО РЕГУЛЮЄ АГРАРНІ СТРАХОВІ ВІДНОСИНИ

   На основі ретроспективного аналізу нормативно-правових актів, що регулювали порядок проведення страхування у сільському господарстві, пропонується виділення основних періодів розвитку аграрного страхового законодавства.
   Страхування, страхування сільського господарства, страхова реформа, етапи розвитку аграрного страхового законодавства.
   Історія розвитку страхових відносин бере початок з часів античності, коли виникли перші об’єднання, подібні сучасним страховим організаціям. Метою створення таких організацій було надання фінансової допомоги своїм членам у випадку завдання збитків. На думку В. К. Райхера, страхування існувало за часів рабовласницького ладу, продовжувало розвиватися у епоху феодалізму та обумовлювалося докапіталістичними суспільно-економічними відносинами [1, с. 28].
   В епоху великих географічних відкриттів стали розвиватися торговельні відносини між кранами та континентами, що потребувало захисту майнових інтересів сторін. Юридична наука та економіка у XVIII—XIX століттях були обізнані з значним колом страхових ризиків: починається страхування сільськогосподарських тварин, страхування боргів (прототип сучасного кредитного страхування). Розвиток економічних та майнових відносин сприяв зростанню кількості страхових організацій, збільшенню обігу їх капіталів. Початкові товариства спільного страхування з часом стали перетворюватися у комерційні професійні страхові компанії, які будувалися на принципах підприємництва та отримання вигоди з подібних операцій. Перші відомості про страхування на території сучасної України пов’язуються з такою пам’яткою права, як «Руська правда», тоді як у окремий інститут страхування почало формуватись у середині XVIII століття. Тривалий період державної монополії на страхування перешкодив повинному розвитку цього інституту, адже страхування мало формальний характер [2, с. 18]. Починаючи з XIII століття і до появи залізниці на території України велику роль у перевезенні сільськогосподарської продукції відігравало чумацтво. Чумаки спільно купували засоби перевезення, волів, допомагали один одному у випадку поламки воза чи загибелі вола. На думку А. М. Зальотова, такі відносини слід вважати першими страховими відносинами на територіїУкраїни [3, с. 21].
   Теоретичною основою нашого дослідження є доробки відомих радянських вчених - представників радянської та російської шкіл цивільного та господарського права (М.М. Веденін, А.Н. Залетов, В. К. Райхер, М.Я. Шиминов, В. М. Яковлев та інші), українських учених-правознавців у галузі аграрногоправа (Н.О. Багай, В.М. Єрмоленко, І.І. Каракаш, В.Л. Мунтян, В.І. Семчик, А. М. Статівка, В.Ю. Уркевич, Ю.С. Шемшученко, В.З. Янчук та інші). Широка семантична форма юридичних категорій «правове регулювання» та «страхування» зумовила також використання праць учених в галузі економіки (В. Д. Базилевича, М.І. Басакова, О.Є. Гудзь, С.Л. Єфімова, М.С. Жилкіної, та ін.). Метою цієї статті є ретроспективне дослідження нормативно-правових актів, що регулювали страхування у сільському господарстві, та виділення на основі проведеного аналізу періодів розвитку аграрного страхового законодавства.
   На теренах Російської імперії перший досвід страхування відноситься до 1771 року. Маніфест від 28 червня 1786 року про заснування Державного банку позик заборонив страхувати майно в іноземних компаніях. Для забезпечення застави нерухомості у тому ж році при банку було відкрито Державну страхову експедицію, страхові операції якої обмежувалися обраними ризиками. У 1826 році за ініціативою Державної ради було створено спеціальну комісію, результатом діяльності якої було створення першого акціонерне товариство - «Російське страхове товариство від вогню», яке з 1827 року стало проводити свої операції страхування на власний ризик від вогню будівель та іншої нерухомості [4].
   Специфіка розвитку страхування в Україні того періоду тісно пов’язана з практикою страхування в Імперії взагалі та обумовлена зв’язком страхування з державою. Це могла бути безпосередня участь держави у страховій справі чи її протекція у вигляді надання монополії страховим товариствам. Так, 6 березня 1835 року утворене друге «Російське товариство страхування від вогню», яке отримало монополію на 12 років у 40 губерніях країни [5]. У другій половині XIX століття спектр страхових послуг розширився. До страхування від вогню додалося страхування будівель, транспортних засобів, вантажів, тварин, життя. Перша страхова компанія в Україні з’явилася у 1863 році у Полтаві та спеціалізувалася на взаємному страхуванні від вогню. Згодом такого типу підприємства з’явилися в Харкові, Одесі, Києві, і стали обслуговувати представників великого бізнесу в межах населеного пункту. Страхуванню сільського господарства такі організації не приділяли уваги, а їх зусилля були переважно спрямовані на страхування домовласників, купців, фабрикантів.
   Особливе значення у розвитку страхування сільськогосподарської діяльності відігравали не тільки нормативні акти, а і юридична наука. Серед праць юристів заслуговує на увагу дослідження А. Я. Поленова «Про кріпосний стан селян в Росії», де вперше доводиться необхідність майнового страхування. В роботі автор зазначає, що у випадках паводків, загибелі худоби, неврожаю хліба та інших нещасних випадків селянське господарство потребує економічноїдопомоги грошима чи тимчасового скасування податків з наступним відшкодуванням [6].
   Після революційних перетворень 1918-1920 pp. державне страхування сільськогосподарських виробників не тільки втратило актуальність, а стало фактично нереальним. Державне майнове страхування у грошовій формі було відновлено з прийняттям 6 жовтня 1921 року РНК Декрету «Про державне майнове страхування», яким було покладено початок подальшому розвитку державного майнового страхування [7]. У роки радянської влади страхування в УРСР розвивалося безсистемно. Націоналізація практично встановила державний контроль над усіма видами страхування та оголосила страхування державною монополією. Монополія держави у здійсненні страхування була закріплена положенням про Державне страхування СРСР, затвердженим ЦВК і РНК СРСР 18 вересня 1925 року.
   Політика страхування майна сільськогосподарських організацій була побудована на проведенні обов’язкового страхування в окладній, тобто нормативній формі [8, с. 617]. Обов’язковому страхуванню підлягало також належне державі майно, передане у користування приватним особам та підприємствам на правах оренди. Добровільне страхування здійснювалося проти вогню, посівів, сільськогосподарських тварин, транспорту. Окрім цього здійснювалося гарантоване страхування, що мало на меті покрити збитки, спричинені суб’єктам сільськогосподарської діяльності з необережності чи злочинних дій окремих осіб [9, с. 114].
   Постановою ЦВК та РНК СРСР від 4 вересня 1929 року вводиться обов’язкове страхування державної промисловості, яке охопило практично все майно, а у 1931 році ввели обов’язкові страхові платежі до сплату податку з обігу, що обумовило зміни механізму відшкодування збитків [7]. Страхування кооперативних підприємств, у тому числі колгоспів, також було переведене на державну основу. Декретом РНС РРФСР від 6 жовтня 1921 року передбачалося організувати у всіх місцевостях державне майнове страхування приватних господарств від стихійних лих: пожеж, падіння худоби, градобиття рослинних культур. Монополізація страхової справи в СРСР мала на меті максимальне здешевлення страхових послуг, зведення до мінімуму накладних витрат із страхових операцій. Проте окремі види страхування були збитковими, що вимагало виправлення ситуації, зокрема, це стосувалося страхування тварин та посівів. Зазначене призвело до перегляду тарифів з цих видів страхування та створення страхових резервів. РНК СРСР у квітні 1928 року прийняла рішення про побудову сільського страхування на беззбитковій тарифній основі та неприпустимості покриття збитків з цього страхування за рахунок прибутків у міському та промисловому страхуванні.
   Проведення податкової реформи 1930-1931 років зумовило необхідність зміни державної страхової політики: було різко обмежено сферу страхування державного майна, зберігалося страхування майна підприємств, але без стягнення страхових платежів.
   Для вирішення проблеми постановою ЦК ВКП(б) СРСР від 8 березня 1933 року було прийнято положення про усунення перекручень у роботі із страхування на селі [10, 11]. Після цього відбулася переоцінка ставлення влади до страхування, яка відновила систему страхових органів, інститут страхових агентів і ревізорів. У сільських радах та колгоспах держава сформувала сільські страхові комісії та сигнальні страхові пости, які займалися питаннями довгострокового страхування життя селян, майна колгоспів, кооперативних організацій. Важливим для страхування сільського господарства став Закон СРСР від 4 квітня 1940 року «Про обов’язкове окладне страхування», який став результатом тривалого досвіду державного страхування в СРСР [12]. Закон брав під підвищений захист колективні посіви сільськогосподарських культур і колгоспних тварин, а також тварин у господарстві громадян.
   Практику страхування втрат врожаю сільськогосподарських культур на території України розпочав Держстрах у 1941 році. Це було так зване обов’язкове окладне страхування, яке поширювалося на всі сільськогосподарськї культури, а також сади, ягідники, виноградники, посіви i насадження у парниках i теплицях. Причому такого широкого охоплення страхуванням культур і площ у світовій практиці не спостерігалося [13, с. 15]. Страхування проводили на випадок несприятливої дії граду, зливи, бурі, вогню, вимокання, вимерзання, випрівання, заморозків, повені, посухи. Тарифні ставки диференціювалися за видом стихійного лиха, групами культур, їх територіальним розташуванням. Закон 1940 року передбачав страхове відшкодування за вимушений забій худоби в господарствах громадян, а також скасував страхування культур рослинництва на присадибних ділянках колгоспників. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1942 року «Про зміни та доповнення закону про обов’язкове окладне страхування» встановив, що з 1 січня 1943 року значно підвищувалися норми забезпечення страхування сільськогосподарських культур та тварин. Більшість колгоспів України знаходилися на території, яка найбільше постраждала від воєнних дій, на відміну від аналогічних підприємств глибинки Росії, не мали достатньо коштів для того, щоб більш повно забезпечити своє майно від наслідків стихійних лих. «Йдучи назустріч» таким зруйнованим чи напівзруйнованим колгоспам, РНК СРСР 4 липня 1942 року прийняв постанову «Про добровільне страхування сільськогосподарських культур, тварин та засобів транспорту» [14, с. 19]. Якщо у 1940-ві роки сільськогосподарські культури можна було страхувати лише в межах різниці між вартістю врожаю та нормою відповідальності між обов’язковим окладним страхуванням, що становило невелику суму, то за новим порядком в основу оцінки таких культур та продукції поклали державну роздрібну ціну на рослинну сировину. На худобу, що мала молочну продуктивність та вік до 10 років, оціночна надбавка додавалася прямо пропорційно віку та продуктивності.
   У післявоєнні роки державне майнове страхування відновилося. Положення ради міністрів СРСР від 28 грудня 1948 року «Про головне управління державного страхування СРСР» закріплювало монополію держстраху на проведення страхових операцій в країні, визначало функції, права та обов’язки всіх ланок страхової системи, структуру засобів та порядок їх використання [15].
   Великим досягненням державного страхування у 1950-ті - 1960-ті роки стала реформа страхування майна колгоспів. З 1 січня 1961 року було змінено порядок відрахувань коштів на попереджувальні заходи. Грошові кошти стали відраховувати у розмірі 8-10% платежів як обов’язкового, так і добровільного страхування та спрямовувати їх на заходи із попередження не тільки пожеж та падіння худоби, але і загибелі та пошкодження сільськогосподарських культур.
   Протягом 1960-х, 1970-х років були запроваджені нові види страхування майна. Суттєво змінилися умови страхування тварин та рослин внаслідок загибелі від стихійних лих. Відповідно з постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР від 13 квітня 1967 року № 319 у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах, переведених на повний госпрозрахунок, утворювався страховий фонд за рахунок відрахувань у розмірі до 20% від фактично отриманого річного прибутку [16]. Указ Президії Верховної Ради СРСР та постанова Ради Міністрів СРСР «Про державне обов’язкове страхування майна колгоспів» від 28 серпня 1967 року встановили обов’язок страхування всього майна колгоспів (врожаїв, тварин, будівель, споруд, сільськогосподарської техніки, обладнання, продукції, багаторічних насаджень) [17]. Цим Указом було максимально розширено обсяг відповідальності з обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур, включаючи випадки засухи, браку тепла, зайвого зволоження, хвороб рослин та інших надзвичайних негативних явищ, тобто обсяг відповідальності було доведено по суті до страхування від неврожаю. Державному обов’язковому страхуванню підлягало наступне майно колгоспів:
   • врожай сільськогосподарських культур (крім врожаю сінокосів);
   • сільськогосподарськї тварини;
   • домашня птиця;
   • кролі, хутрові звірї та сім’ї бджіл;
   • будівлї, споруди, передавальнї пристрої;
   • силові, робочі та інші машини;
   • транспортні засоби, обладнання;
   • знаряддя лову, інвентар,;
   • продукція, сировина, матеріали;
   • багаторічні насадження.
   Врожай страхували на випадок загибелі чи пошкодження в результат посухи, нєстзчі тепла, надмірного зволоження, вимокання, випрівання, заморозків, вимерзання, граду, зливи, бурі, урагану, паводку, селю, безводдя або маловоддя в джерелах зрошення і в результаті інших не типових для даної території метеорологічних або природних умов, а також від хвороб, шкідників рослин і пожежі. Сільськогосподарських тварин страхували на випадок загибелі, падежу, вимушеного забою чи знищення в результаті стихійного лиха, інфекційних хвороб і пожежі. Будівлі та інше майно колгоспів страхували на випадок знищення або пошкодження в результаті повені, бурі, урагану, зливи, граду, обвалу, зсуву, дії підгрунтових вод, селю, удару блискавки, землетрусу, просадки, пожежі, вибуху і аварій. Починаючи з 1 січня 1968 року був введений порядок страхування майна колгоспів, за яким обов’язковому страхуванню підлягав врожай сільськогосподарських культур, робоча та продуктивна худоба, хутрові звірі, споруди та будівлі, продукція, сировина, багаторічні насадження. Страхування посівів здійснювалося на основі договору, укладеного сільськогосподарським підприємством та страховою компанією страховиком. Як правило, страхувалися вони на період проведення посівних робіт. У порядку винятку можна було включати і озимі посіви осені попереднього року. Посіви сільськогосподарських культур вважалися застрахованими на випадок загибелі чи пошкодження в результаті нещасних випадків природного характеру, пожеж, шкідників рослин [18, с. 16-17].
   Велика реформа сільськогосподарського страхування здійснена у 19791984 роках. Було введене обов’язкове страхування майна радгоспів у тому самому обсязі, в якому раніше проводилося страхування колгоспного майна. Прогресивні умов було запропоновано у Постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 грудня 1987 року № 1428, яка встановлювала виділення коштів із страхових резервів на встановлення диференційованих надбавок до закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, бюджетні асигнування, що отримуються колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами, які планувалося перевести на повний господарський розрахунок та самофінансування [16]. Початок демонополізації страхової справи у колишньому СРСР поклав прийнятий Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року Закон СРСР «Про кооперацію», який встановив право кооперативів страхувати своє майно та майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови та порядок страхування [19, с. 356].
   Початок 1991 року ознаменувався визнанням за колгоспами права добровільного страхування майна, а радгоспи до 1996 року підпадали під дію обов’язкового страхування [20, с. 39]. З 1994 року держава відмовилася від відповідальності за розрахунок по страхових відшкодуваннях з сільськогосподарськими підприємствами.
   Створення сучасної системи законодавства, що регулює страхову діяльність в Україні, розпочалося з прийняття Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування». Декрет заклав фундамент системи правового регулювання страхової діяльності, визначив основоположні поняття, пов’язані з таким специфічним видом економічної діяльності, визначив принципи державної демонополізації та державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю.
   При аналізі еволюції законодавства, що регулює страхові відносини сільськогосподарських підприємств, можемо зробити наступний висновок і виділити три основних періоди розвитку аграрного страхового законодавства:
   • перший - страхування в Україні за часів її перебування у складі Російської імперії (1771-1917 pp.);
   • другий - страхування за часів радянської влади на території України (1917-1991 pp.), який включає в себе такі етапи: 1) державна монополізація страхової справи (1917-1960 pp.), 2) запровадження нових принципів та видів страхування (1960-1991 pp.);
   • третій - страхування в Україні за часів незалежності, який поділяється на декілька етапів: 1) прийняття Закону України «Про страхування», що регулює відносини у сфері страхування; 2) прийняття постанов Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Порядку та правил проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур» і «Про затвердження Порядку та правил проведення обов’язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків» та Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», який запровадив державне регулювання ринку сільськогосподарського страхування; 3) прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції», який практично скасував обов’язковість страхування у сільському господарстві і його державну підтримку.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com