www.VuzLib.com

Головна arrow Аграрне право arrow Характерні особливості сучасних аграрних законів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Характерні особливості сучасних аграрних законів

В.М. Єрмоленко

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНИХ АГРАРНИХ ЗАКОНІВ

   Здійснено аналіз загальнотеоретичних та аграрно-правових наукових досліджень, присвячених такому нормативно-правовому акту, як закон, на основі якого визначено атрибутивні властивості сучасних аграрних законів.
   Нормативно-правовий акт, аграрний закон, кодифікаційний закон.
   Закон завжди визнавався юристами-науковцями найважливішим, найефективнішим регулятором суспільних відносин, ґрунтоутворюючим компонентом системи нормативно-правових актів. У зазначеній якості закон виступає одним з центральних формальних джерел права. Але, не дивлячись на зовні нібито досконале вивчення закону як суспільно-правового явища, все ж слід відзначити наявність досить багатьох білих плям у його «автобіографії». Не є виключенням при цьому й аграрні закони як різновиди закону в цілому.
   Із загальнотеоретичних позицій феномен закону вивчали М.М. Марченко, Р.Я. Демків, Д.А. Монастирський, Г.І. Дутка, І.М. Овчаренко та ін. Визначенню ролі аграрних законів у регулюванні аграрних відносин присвятили свою увагу вітчизняні вчені юристи-аграрники А.М. Статівка [1], А.М. Земко [2]. Водночас зазначені науковці розглядали лише окремі аспекти проблематики аграрних законів, тоді як вони вимагають більш комплексного підходу. Тому метою статті є дослідження особливостей сучасних законів у контексті розгляду їх як джерел аграрного права.
   З боку теорії права першим кроком пізнання закону є його формально- юридична ідентифікація, яка відповідає на питання, якими зовнішніми ознаками і особливостями він наділений. Ця процедура включає в себе встановлення атрибутивних формально-юридичних ознак, що є лише техніко- юридичним аспектом вивчення законів, який не може бути продуктивним без пізнання інших сторін пізнання законів, зокрема, соціально-юридичним, економіко-юридичним та іншими аспектами. Далі належить здійснити фактичну (сутнісну і змістовну ідентифікацію), яка дає змогу з’ясувати чиї інтереси і цінності відбиває, захищає і обслуговує певний закон, як співвідноситься він з інтересами суспільства, чи грає він конструктивну або, навпаки, деструктивну, руйнівну роль щодо суспільства та ін. [3, с. 123-125].
   У літературі також склалася думка, що закони регулюють найважливіші (корінні) питання суспільного і державного життя [4, с. 7; 5, с. 8]. Основна проблема, однак, полягає в тому, що саме розуміється під цими «найважливішими» або «важливішими» питаннями, який зміст вкладається в них і за яким критерієм проводиться відмінність між «важливими», «важливішими» і звичайними питаннями і суспільними відносинами. Іншими словами, як проводиться межа між відносинами, які повинні бути врегульовані за допомогою норм, що містяться в законах, і відносинами («не важливими» чи
   звичайними), які повинні бути опосередковані за допомогою норм, що містяться в інших нормативно-правових актах [3, с. 126]. Така невизначеність на загальнотеоретичному рівні питання про предмет закону безумовно тягне за собою відповідне недосконале бачення сутності закону й законотворчої діяльності галузевими юридичними науками. Дійсно, підміна властивої правознавству атрибутивної чіткості формулювань невиразною дефініцію- конструкцією «найважливіших (корінних) суспільних відносин» не слугує ефективному розмежуванню предметів законодавчого і підзаконного регулювання. Стає очевидним, що закон повинен врегульовувати будь-який спектр суспільних відносин, які потребують такої фундаментальної регламентації. Водночас на конституційному рівні, зокрема у ст. 92 Конституції України, зроблено спробу виокремлення сфери суспільних відносин, що відносяться виключно до предмету закону.
   Разом з тим у механізмі аграрно-правового регулювання існують загальновідомі випадки порушення зазначеного конституційного принципу. Йдеться, насамперед, про пам’ятний Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. № 1529/99, яким в імперативному порядку було запроваджено реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 pp. колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом створення цілої низки нових форм аграрного господарювання. Таким чином, були грубо порушені конституційні засади, виокремлені у п. 7 ст. 92 Конституції України щодо виключності встановлення законами правового режиму власності, а також у п. 8 ст. 92 Конституції України щодо визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва. Крім того, було проігноровано чинний і досі Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Водночас не можна обійти увагою кодифіковану форму закону. Науковцями відзначається той факт, що в Україні пріоритет кодифікаційних законів над звичайними на офіційному рівні не закріплений - вони поставлені на одну ступінь ієрархічної драбини зі звичайними законами. Тому і виділяти кодифікаційні закони у самостійну групу нормативних актів можна лише теоретично [6, с. 12]. З таким висновком досить складно погодитись. І хоч попри тривалі розмови й дискусії вітчизняна правова реальність ще так і не дозріла до створення Аграрного кодексу України, аграрне право через комплексність свого характеру при побудові власного механізму правового регулювання спирається на кодекси іншої галузевої належності, зокрема Цивільний, Господарський, Земельний та інші. Щодо першого з названих кодексів, то є всі підстави стверджувати пріоритет ЦК України за юридичною силою над іншими актами цивільного законодавства. Такий висновок можна зробити на основі закріпленої у ст. 4 ЦК України загальної вимоги відповідності актів цивільного законодавства Цивільному кодексу України. Виходячи з глобальності правового впливу на суспільні відносини, що вчиняється ЦК України, можна екстраполювати зазначений висновок і на інші кодекси приватної сфери системи права України (зокрема ГК України).
   Однорідність за юридичною силою інших законів поки що сумнівів не викликає. Це не дає змоги за наявності колізій між ними застосувати ієрархічний принцип їх усунення, відсутність якого достатньо компенсується використанням інших принципів: темпорального, змістовного тощо. Іншою проблемою джерел аграрного права, яка має загальнотеоретичне підґрунтя, є якість аграрних законів [1, с. 23-24]. Нині склався незадовільний баланс між кількісно-якісними характеристиками чинного масиву аграрних законів. Велика кількість прийнятих законів далеко не завжди співвідноситься з якістю правової системи. Це якраз той випадок, коли не стільки кількість, скільки якість кваліфіковано підготованих і прийнятих нормативно-правових актів грає вирішальну роль. Для порівняння, у СРСР за останні п’ятдесят років існування радянської влади (1938-1988 pp.) було прийнято всього біля 100 законів [3, с. 127]. За нашими підрахунками в Україні за двадцять років незалежності прийнято понад 4 тис. законів, з них більше 120 - безпосередньо в аграрній сфері (враховуючи внесення змін і доповнень). Водночас слід зауважити, що сьогодні в теорії права поряд із поняттям «закон» застосовується також поняття «законодавчий акт», яким, окрім законів, охоплюються акти делегованої законотворчості - декрети Кабінету Міністрів України, видані відповідно до статті 97-1 Конституції України 1978 p., та укази Президента України, видані ним у порядку реалізації пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» чинної Конституції України [7, с. 14]. Таких актів (крім законів) у аграрній сфері нараховується нині понад п’ятдесят. Таким чином, лише у сфері аграрних відносин в Україні вже видано законодавчих актів майже вдвічі більше, ніж радянських законів, дія яких розповсюджувалась на весь існуючий пласт суспільних відносин. Загальна теорія права дійшла висновку, що складовою високої якості закону є його стабільність. Однак між стабільністю та якістю закону існує суттєва різниця. По-перше, якість закону визначається переважно на етапі створення закону, а його стабільність - як при створенні закону, так і протягом його реалізації. По-друге, якщо поняття якості закону стосується, загалом, аналізу цілісних нормативно-правових актів, то поняття стабільності закону звертає увагу на зміни до законів, які складають переважну частину законодавства. Наявність стабільності закону - це підтвердження його якості протягом всього періоду дії закону. Слід відрізняти також стабільність від ефективності закону. Серед основних відмінностей цих понять виділяються такі:
   • по-перше, ефективність закону показує результативність його дії, свідчить про вдалу реалізацію завдань, закладених при створенні закону; стабільність закону свідчить про сталість нормативних приписів закону, здатність закону унормовувати суспільні відносини, вимірює рівень усталеності моделі правового регулювання;
   • по-друге, стабільність закону може бути виміряна (через аналіз змін до закону), тому є змога використовувати це поняття на практиці; висновки про ефективність закону можна зробити тільки після тривалого вивчення закону і його аналізу, що безперечно ускладнює практичне використання цього поняття [8, с. 8].
   Як приклад низької якості законів А.М. Статівка наводить Земельний кодекс України, прийняття якого потребувало додаткового прийняття майже 30 законів [1, с. 23]. Не є виключенням і базові аграрні закони. Так, Закон УРСР «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р. вже через півтора року своєї чинності потребував комплексних змін у вигляді нової редакції, закріпленої однойменним Законом України від 15 травня 1992 p. 2346-XII на фоні 12 загальних змін, внесених відповідними декретами і законами. У свою чергу, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р. за час існування зазнав 15 пертурбацій у вигляді змін, зокрема потребував двох нових редакцій, введених Законами України від 22 червня 1993 р. № 3312-ХІІ та від 19 червня 2003 року № 973-IV. Так само Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17 липня 1997 р. зазнав 20 змін. Натомість Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» від 25 червня 2009 р. за дворічну тривалість своєї чинності отримав лише 1 зміну. Недостатній рівень стабільності аграрних законів можна пояснити як значною мінливістю аграрних відносин, так і недостатнім рівнем законотворчоїдіяльності. На думку дослідників цього питання недостатня якість законів пов’язана з об’єктивними і суб’єктивними факторами. До основних об’єктивних факторів необхідно віднести:
   1) незначний досвід демократичної законотворчої діяльності та її історичних традицій, через те, що в період розвитку Радянської України основним інструментом управління державою і економікою було підзаконне регулювання суспільних відносин;
   2) відсутність стабільності в країні призводить до того, що відпрацьований законопроект до моменту розгляду його в Верховній Раді часто стає неактуальним або морально застарілим;
   3) неадекватність законів відповідає реальному стану суспільства, дисбаланс між темпами оновлення законодавства та суспільства.
   До суб’єктивних необхідно віднести фактори:
   1) постійного оновлення законодавства потребує інтеграція України в світову і європейську правові системи;
   2) ментальність населення і вибраних ним законодавців;
   3) відсутність чітких законодавчих механізмів, які б протистояли проникненню в парламент та інші органи всіх гілок державної влади представників великого бізнесу та мафіозних структур;
   4) відсутність чіткої концепції реформ взагалі і законів зокрема [5, с. 8].
   У руслі позитивного сприйняття зазначеної загальної класифікації чинників неналежної якості сучасних законів уявляється необхідним розширити її з врахуванням аграрно-правової специфіки. Серед об’єктивних чинників видяляють:
   1) значно переважаючий за темпами виникнення і розвитку динамізм аграрних відносин над своєчасністю їх законодавчого закріплення;
   2) відсутність високопрофесійного прошарку юристів-аграрників у компетентних державних органах, наділених правом законодавчої ініціативи, на фоні відсутності належного механізму законотворчої техніки.
   Суб’єктивні чинники неналежної якості аграрних законів становлять:
   1) »недооцінка» законодавцем об’єктивно зумовленої потребами населення країни «первісності» аграрних відносин, яка штучно підміняється
   наданням пріоритету розв’язанню політичних, економічних та інших проблем правлячої еліти;
   2) недостатній рівень доктринального обґрунтування створюваних проектів аграрних законів;
   3) неврахування цілісного комплексу потреб практики здійснення аграрних відносин;
   4) негативний вплив на законотворчий процес лобіювання інтересів аграрно-олігархічних кіл нашого суспільства.

Список літератури

   1. Статівка А.М. Деякі питання щодо підвищення ролі та якості закону в регулюванні аграрних відносин // Сучасне земельне, аграрне, екологічне та природоресурсне право: актуальні проблеми теоріїта практики. Матер. міжнар. наук.- практ. конф. (21-22 травня 2010 р., м. Біла Церква). Біла Церква , 2010. - С. 23-24.
   2. Земко А.М. Закон як джерело аграрного права // Сучасне земельне, аграрне, екологічне та природоресурсне право: актуальні проблеми теорії та практики. Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (21-22 травня 2010 р., м. Біла Церква). Біла Церква , 2010. - С. 64-65.
   3. Марченко М.Н. Источники права: учеб. Пособие / М.Н. Марченко. - М.: Проспект, 2009. - 768 с.
   4. Овчаренко І.М. Закони у системі джерел (форм) права та їх класифікація: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Нац. ун-т внутр. справ. - X., 2004. - 19 с.
   5. Демків Р.Я. Закон в системі нормативно-правового регулювання діяльності міліції: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. - К., 2007. - 16 с.
   6. Рогач О.Я. Кодифікаційні акти в системі законодавства України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. - К., 2003. - 19 с.
   7. Дутка Г. І. Закон у системі нормативно-правових актів України [Текст]: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Г. І. Дутка; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2003. - 18 с.
   8. Монастирський Д.А. Стабільність закону: поняття, сутність та фактори забезпечення: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Д.А. Монастирський; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2009. - 20 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com