www.VuzLib.com

Головна arrow Аграрне право arrow Генезис поняття "меліорація земель сільськогосподарського призначення" у науковій літературі та законодавстві
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Генезис поняття "меліорація земель сільськогосподарського призначення" у науковій літературі та законодавстві

 М. А. Дейнега

ГЕНЕЗИС ПОНЯТТЯ «МЕЛІОРАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ» У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ЗАКОНОДАВСТВІ

   Досліджено генезис поняття «меліорація земель сільськогосподарського призначення» у науковій літературі та законодавстві, виокремлення основних його ознак і наведення його визначення.
   Земельні поліпшення, зрошення земель, осушення земель, меліорація земель, землі сільськогосподарського призначення, ґрунт.
   При дослідженні будь-якого юридичного явища одним із першочергових завдань є визначення його поняття. Визначення поняття - це логічна операція, за допомогою якої розкривається зміст поняття, тобто робиться перелік ознак, які у ньому мисляться. Завдяки операції визначення поняття з’ясовуються універсальні ознаки явища, його істотні та загальні властивості, найбільш характерні складники та елементи. Потреба у визначенні понять часто виникає саме на початковому етапі пізнання відповідних явищ [1, с. 66]. Не є винятком і поняття «меліорація земель сільськогосподарського призначення».
   З визначенням поняття «меліорація земель» зустрічаємося у наукових працях таких вчених з галузі агрономії, економіки, меліорації, як І.П. Айдарова, К. А. Вернера, А. І. Воейкова, М. В. Глістина, А.І. Голованова, О.М. Костякова, С. М. Польчиної, О. І. Скворцова, Т. І. Сурікової, Ю. І. Сухарева, М. Т. Устінова, М. С. Фролова, А. М. Шульгіна та інших. Дослідженням цього поняття у правовому аспекті займалися вчені-юристи С. Д. Іосіфіді, 3. С. Каценеленбаум, П. Ф. Кулинич. В той же час комплексного дослідження поняття «меліорація земель сільськогосподарського призначення» у сучасній науковій літературі ми не знаходимо. Тому метою статті є дослідження генезису поняття «меліорація земель сільськогосподарського призначення» у науковій літературі та законодавстві, виокремлення основних ознак досліджуваного поняття і наведення його визначення. Оскільки поняття «меліорація земель сільськогосподарського призначення» є збірним, тому досягнення поставленої мети можливе за умови дослідження змісту понять «меліорація», «меліорація земель», «землі сільськогосподарського призначення», що є елементами даного поняття.
   Формування поняття «меліорація» пройшло досить тривалий період розвитку. Майже до кінця XIX ст. у науковій літературі та вітчизняному законодавстві поняття «меліорація» і «меліорація земель» не використовувалося.
   У меліоративному законодавстві, що діяло на території нашої держави, тривалий час використовувалися поняття окремих складових меліоративного процесу. Перші законодавчі згадки меліоративних відносин з’являються у трьох основних редакціях Литовських Статутів (1529, 1566, 1588 pp.). Однак норми Литовських статутів використовували лише поняття способів здійснення процесу меліорації: експлуатація водяних млинів, гребель тощо. Подальші нормативні джерела так само врегульовували понятійний апарат меліоративних відносин. Ситуація дещо змінилася у другій половині XIX ст., коли почав діяти систематизований збірник законів Російської імперії («Звід законів Російської імперії»), у 12 томі якого почали використовуватися вже такі поняття, як «зрошення» та «осушення», «зрошення земель», «зрошувальні та осушувальні роботи», «зрошувальні води» тощо.
   Водночас у науковій літературі першим узагальненим поняттям меліорації стають «земельні поліпшення», основна мета яких, на думку А. І. Воейкова, полягає у тому, щоб «упорядкувати води й рослинність і тим підготувати ґрунт для сільськогосподарської діяльності» [2, с. 19]. Поняття «земельні поліпшення» було у використанні до 1919 року. Хоча ще у 1898 році російський науковець К. А. Вернер у своїй праці «Лекції по сільськогосподарській економії» вперше у вітчизняній літературі дає визначення поняттю «меліорації». На думку К. А. Вернера, меліорації - це такі поліпшення, які, діючи довговічно, так чи інакше змінюють природні властивості ґрунту, підвищуючи його продуктивність [3, с. 119; 4, с. 85]. Російський економіст О. І. Скворцов застосовував одночасно два поняття: «меліорації» та «корінні поліпшення». Так, під поняттям меліорації (або корінних поліпшень), О.І. Скворцов розумів такі заходи, які змінюють докорінно природні умови виробництва, підвищуючи, наприклад продуктивність ґрунту, або усуваючи відомі несприятливі впливи клімату, і які діють дуже тривало і довговічно [5, с. 375-376].
   Прийнятий 20 травня 1902 р. Закон «Про будівництво канав та інших водопровідних споруджень на чужих землях для осушувальних, зрошувальних і обводнювальних цілей», незважаючи на вже певну розробку поняття «меліорації» у науковій літературі, знову повертається до застосування понять «зрошення» та «осушення». Поняття «меліорації» не застосовувалося і у Земельному кодексі Української СРР від 25 жовтня 1922 p., де містилася лише одна стаття, що врегульовувала меліоративні відносини, і дотична вона була до використання зрошувальних та осушувальних земель. У 1922 році побачила світ праця російського юриста та економіста, професора Московського державного університету З.С. Каценеленбаума «Меліорації, меліоративні товариства і меліоративний кредит у Росії». Автор виводить своє бачення поняття «меліорації». На його думку, меліорації - це «поліпшення, що має чисто-господарський характер і не пов’язане зі зміною ґрунтових або інших природних умов сільського господарства, підводять іноді під категорію меліорації, але лише у тому випадку, коли дане поліпшення має зробити корінний переворот у господарстві» [6, с. 53].
   У 1927 році видатний російський вчений, засновник меліоративної науки у СРСР, член-кореспондент АН СРСР О. М. Костяков видає фундаментальну працю «Основи меліорації». Ця подія, на думку багатьох науковців (Б. С. Маслов, Б. М. Кізяєв, Л. М. Рекс та ін.), завершила формування меліоративної науки у СРСР. В усіх редакціях «Основ меліорації» (1927, 1931, 1933, 1938, 1951, 1960 pp.) вчений звертав особливу увагу на понятійний апарат і постійно вдосконалював і уточнював визначення поняття «меліорації», «сільськогосподарські меліорації» тощо.
   У перших виданнях «Основ меліорації» (1927 і 1931 pp.) О. М. Костяков визначає сільськогосподарські меліорації як тривалі (міцні) зміни - у бік поліпшення - природних умов сільського господарства на певній території, здійснювані за допомогою відповідних технічних прийомів і засобів [7, с. 1; 8, с. 3]. У подальших редакціях поняття «меліорації» постійно змінювалося, і остаточне визначення науковець наводить в останній редакції «Основ меліорації» (1960 p.), де під сільськогосподарськими меліораціями розуміє систему організаційно-господарських і технічних заходів, що мають завданням корінне поліпшення несприятливих природних (гідрологічних, ґрунтових, агрокліматичних) умов з метою найефективнішого використання земельних ресурсів відповідно до потреб господарства [9, с. 12]. Це визначення стало основою для формування цього поняття іншими науковцями. Не зважаючи на стрімкий розвиток меліоративної науки, у тому числі і широку розробку понятійного апарату, у радянський період розвитку нашої держави, прийняті у 1968 році Основи земельного законодавства, у 1970 році - Земельний кодекс Української РСР і у 1972 році - Водний кодекс УРСР, а також інші нормативно-правові акти меліоративного законодавства цього часу, майже не використовували наукові доробки попередніх дослідників і продовжували вживати такі поняття як «зрошення», «осушення», «зрошувальні та осушувальні землі» тощо.
   Ситуація дещо змінилася після Пленуму ЦК КПРС 1984 року, коли була прийнята Постанова «Про Довгострокову програму меліорації, підвищення ефективності використання меліорованих земель, з метою стійкого зростання продовольчого фонду країни». Прийняття цього документу стало новим етапом у розвитку меліоративного законодавства. У Довгостроковій програмі досить широко вжито меліоративний понятійний апарат, де меліорація розглядається як вирішальний фактор подальшого підйому сільського господарства. Подальший розвиток наукових підходів до визначення поняття «меліорація» переважно базувався на останніх наукових доробках О. М. Костякова в «Основах меліорацій» у редакції 1960 року. Серед науковців-меліораторів, які займалися дослідження цього поняття, слід виділити Ю. О. Бакшеєва [10, с. 5], Б. П. Карука [10, с. 5], В. В. Колпакова [11, с. 3], І. П. Сухарева [11, с. 3], М. С. Фролова [12, с. 3], А. М. Шульгіна [13, с. 6] та інших.Дослідженням меліорації земель в юридичному аспекті займався і видатний науковець П. Ф. Кулинич. Так, зокрема, у своїх наукових працях він визначав меліорацію земель як спосіб підвищення їх родючості у цілях здобуття високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур, а правове регулювання меліорації має велике значення для законодавчого забезпечення родючості ґрунтів, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і вирішення продовольчої проблеми в Україні [14, с. 7, 10].
   Першим нормативним актом незалежної України, який регулював меліоративні відносини, став Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 p., у редакції від 13 березня 1992 р. У цьому Кодексі були представлені лише три статті, що регулювали відносини у сфері меліорації земель. На жаль, зазначені норми не використовували узагальнене поняття, а застосовували такі поняття як «зрошувальні та осушувальні землі», «зрошувальні та осушувальні системи» тощо. 21 січня 1994 р. було введено в дію Лісовий кодекс України, а 6 червня 1995 р. - Водний кодекс України. Ряд статей цих нормативних актів стосуються меліоративних відносин. Але ж лише Лісовий кодекс України використовує поняття «меліорація» і визначає його як один з заходів щодо підвищення продуктивності та родючості ґрунтів. Водний кодекс України, врегульовуючи відносини, що складаються під час спеціального користування водними об’єктами для потреб сільського і лісового господарства, продовжує застосовувати такі поняття як «зрошення та осушення земель».
   Затяжна економічна криза 90-х років XX ст. в Україні негативно вплинула на розвиток меліоративної науки та меліоративного законодавства. За перші 10 років незалежності нашої держави було опубліковане лише одне наукове дослідження з питань меліорації земель як юридичної категорії. У 1995 році В.О. Ситнік захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук на тему «Правове регулювання меліорації земель в Україні». Під поняттям «меліорації» автор розуміє сукупність організаційно-господарських і технічних заходів, спрямованих на будь-яке поліпшення землі і природних комплексів як операційного базису будь-якої діяльності і засобу виробництва у відповідних господарських галузях або інших сферах антропогенної діяльності [15, с. 14].
   Неабияке значення для розвитку поняття «меліорація земель» мало прийняття Закону України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р. № 1389-XIV. Закон вперше на державному рівні закріпив понятійний апарат меліоративних відносин, дав визначення цілої низки понять: меліорація земель, меліоративні заходи, меліоровані землі, меліоративна система тощо. Так, ст. 1 Закону визначає меліорацію земель як комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь. Крім того, вперше на законодавчому рівні ст. 3 Закону визначено види меліорації земель залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна. У подальших статтях Закону дається їхня характеристика. У чинному Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 р. також застосовуються вже такі поняття як «меліорація», «меліоровані землі», «меліоративні системи», досить велика увага приділяється використанню меліорованих земель та експлуатації меліоративних систем.
   Щодо останніх наукових досліджень, що торкалися питань меліорації земель, то можна виділити праці С.Д. Іосіфіді [16, с. 29], С.М. Польчиної [17, с. 3], М. М. Радкевича [18, с. 8], М.А. Хвесика [18, с. 8], В.М. Шкури [19, с. 3] та інших. Так, С.Д. Іосіфіді визначає меліорацію земель як один із засобів раціонального сільськогосподарського впливу людини на природу. Меліорація земель, на його думку, має на меті проведення заходів щодо поліпшення фізичних і хімічних характеристик земель, створенню оптимального повітря, водного теплового і живильного режимів, а також інших умов, необхідних для ведення сільського господарства [16, с. 29]. Слід також зазначити, що в останніх наукових дослідженнях все частіше зустрічаються нові підходи до визначення поняття «меліорація» та «меліорація земель». Так, М.В. Глістин та М. Т. Устінов у своїх наукових працях неодноразово порівнюють меліорацію земель з вихованням та лікуванням людини [20, с. 7]. Відомий російський вчений-меліоратор, професор І. П. Айдаров у своїх останніх своїх дослідженнях все більше увагу звертає на нову течію у підходідо розвитку поняття «меліорація», яку започаткували А. І. Голованов, Т. І. Сурікова та Ю. І. Сухарев у науковій праці «Основи природообустройства». Айдаров І. П. підкреслює, що науковцям вдалося сформулювати нове поняття меліорації, яке на відміну від традиційного відомчого підходу трактувало її як процес взаємодії і співіснування природи і людини. Нове поняття, зазначає І. П. Айдаров, є ширшим від традиційного і має назву «природообустройство» [21, с. 39], що представляє собою систему організаційно-господарських і технічних заходів, які забезпечують узгодження вимог природокористувачів і природних систем, відтворення оновлюваних природних ресурсів (ґрунт, біота, вода), оптимізацію структури, підвищення споживчої вартості і екологічної стійкості природно-господарських систем [22, с. 17]. Проте, нове «ширше» поняття було сприйняте науковцями не однозначно, у результаті чого виникло багато заперечень, основними з яких була зміна уявлень, що традиційно склалися про меліорацію як про корінне поліпшення природи. Отже, все вищезазначене дає підстави розглядати меліорацію земель як комплекс заходів, спрямованих на поліпшення земель з метою найбільш ефективного їх використання.
   Однак, для всебічного дослідження поняття «меліорація земель сільськогосподарського призначення», слід визначити і встановити основні ознаки поняття «землі сільськогосподарського призначення». Землі сільськогосподарського призначення посідають особливе місце у структурі земельного фонду України і тісно пов’язані зі сферою сільськогосподарського виробництва. До цих земель належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання у сільському господарстві [23, с. 214].
   Чинне земельне законодавство України базується на пріоритеті розвитку правового регулювання цієї категорії земель [24, с. 25]. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 p. № 2768-111 землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Виходячи з цього визначення, можна виокремити дві основні правові ознаки зазначених земель - надання їх для потреб сільського господарства і призначення для використання у сфері сільськогосподарського виробництва [23, с. 214; 24, с. 25]. Поряд з цим, дослідник цього питання М. В. Шульга наголошує на тому, що закріплені у законодавстві ознаки земель сільськогосподарського призначення фактично не враховують природних властивостей і якостей даної категорії земель [25, с. 25]. На думку Т. Г. Ковальчук, землі сільськогосподарського призначення виконують триєдину функцію: екологічну, економічну та соціальну. Тому Т. Г. Ковальчук зазначає, що землі сільськогосподарського призначення виступають як основний засіб виробництва у сільському господарстві, як складова навколишнього природного середовища та як умова життєдіяльності людини у зв’язку з вирощуванням екологічно безпечних продуктів харчування та сировини для промислового виробництва [26, с. 32].
   Сутність земель сільськогосподарського призначення об’єктивно зумовлена їх природною здатністю родючості та необхідністю забезпечувати суспільство екологічно чистою продукцією сільського господарства [27, с. 249-250]. Родючість виступає однією з властивих лише землям сільськогос подарського призначення якостей [24, с. 27]. Тому слід погодитися з М. В. Шульгою у тому, що при визначенні поняття земель сільськогосподарського призначення законодавець повинен акцентувати увагу, у першу чергу, на природних властивостях і якості земель як елемента екосистеми [27, с. 250]. З огляду на це, Н. І. Титова під землями сільськогосподарського призначення розуміє найбільш суспільно цінну категорію земель, які за природними властивостями ґрунтів (родючістю) здатні бути основним засобом для вирощування сільськогосподарських культур (зерна, овочів тощо) за умов їхнього раціонального використання, а також для ведення тваринництва та інших сільськогосподарських галузей [28, с. 11]. І саме завдяки своїй властивості - родючості ґрунтів, землі сільськогосподарського призначення виступають основним засобом виробництва у сільському господарстві [26, с. 32].
   Для більш детального дослідження поняття «землі сільськогосподарського призначення», слід розкрити зміст понять «ґрунт» і «родючість ґрунту». Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 p. № 962-IV ґрунт розглядається як природно-історичне органо- мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості, а родючість ґрунту розглядається як здатність ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі у достатніх кількостях для їх нормального розвитку, які у сукупності є основним показником якості ґрунту. В екологічному аспекті під ґрунтом розуміють поверхневий пухкий насичений органо-мінеральними речовинами шар землі, що має родючість і особливу побудову і утворився у результаті тривалої взаємодії органічних і неорганічних природних чинників [29, с. 361].
   Щодо дослідження поняття «ґрунт» в юридичній літературі, то на даний час це питання є досить дискусійним. Аналіз наукових джерел свідчить про відсутність єдиного розуміння поняття «ґрунт» і про існування різноманітних підходів до співвідношення понять «ґрунт» і «земля». Дослідженням вказаних проблем займається П. Ф. Кулинич. Так, науковець зазначає, що у законодавстві радянських часів поняття «ґрунт» і «земля» ототожнювалося [30, с. 79]. На неідентичність понять «земля» і «ґрунт» вперше звернув увагу Л. Б. Шейнін. Він зауважував, що у конституційному розумінні термін «земля» охоплює тверду поверхню, як покриту ґрунтом, так і позбавлену останнього. У такому розумінні поняття «земля» не збігається з поняттям «ґрунт». Крім того, вчений підкреслював, що ґрунт є особливим природним і господарським об’єктом, що повинно знайти своє відображення у праві. Згодом аналогічну точку зору висловив Г. І. Петров [30, с. 80]. На противагу наведеним поглядам, А. В. Луняченко вважає, що оскільки родючість властива тільки землям сільськогосподарського призначення, то поняття «земля» і «ґрунт» є ідентичними. На його думку, різниця між ними полягає лише у тому, що земля є більш загальним поняттям, а ґрунт пов’язується з конкретною уявою про якість землі та здатністю її використання у сільському господарстві [24, с. 27].
   Проте не всі автори розділяють цю думку, оскільки вважають, що ідентичне використання в юридичному аспекті термінів «земля» і «ґрунт» є неправильним, тому що вони мають істотні відмінності. Так, зокрема, Н. С. Гавриш під ґрунтом розуміє самостійний об’єкт правовідносин з його якісною властивістю родючості, що є основним і незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції [31, с. 4; 32, с. 346].
   Проаналізувавши наукові підходи до визначення і співвідношення понять «землі сільськогосподарського призначення» і «ґрунт», можна зробити висновок, що ґрунт є специфічним і особливим об’єктом правових відносин. Поняття «ґрунт» є складовою поняття «землі сільськогосподарського призначення», якісною характеристикою цієї категорії земель. Завдяки вмісту гумусу - комплексу специфічних органічних речовин, ґрунт є тим безпосереднім природним тілом у структурі земель сільськогосподарського призначення, що зумовлює їх унікальну природну властивість - родючість. Цю властивість та прояв функції основного засобу виробництва продукції сільського господарства ґрунти реалізують за допомогою праці людини з використання земель сільськогосподарського призначення. І саме завдяки наявності у структурі такої складової як ґрунт і здатності до родючості, землі сільськогосподарського призначення займають особливе місце у структурі земельного фонду України.
   Поряд з цим, заслуговують на увагу і погляди науковців щодо виділення ґрунту як самостійного об’єкту правовідносин та визнання неідентичності понять «земля» і «ґрунт». Але це має місце лише у деяких суспільних відносинах, регламентованих земельним законодавством України (зокрема, під час пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, зняття та перенесення ґрунтового покриву тощо). У суспільних відносинах, що виникають під час проведення меліорації, ґрунт виступає як складова земель сільськогосподарського призначення, на покращення родючості якої і спрямований комплекс меліоративних заходів.
   Отже, дослідивши наукові підходи і законодавче визначення понять «меліорація», «меліорація земель» і «землі сільськогосподарського призначення» можна виокремити такі основні ознаки меліорації земель сільськогосподарського призначення:
   1) меліорація земель сільськогосподарського призначення - це комплекс заходів, які відповідно до Закону України «Про меліорацію земель» поділяються на п’ять видів: гідротехнічні, культуртехнічні, хімічні, агротехнічні і агролісотехнічні.
   2) меліоративні заходи спрямовані на:
   - поліпшення властивостей ґрунтів як складової земель сільськогосподарського призначення. Серед найважливіших властивостей ґрунтів виділяють: фізичні, механічні, водні, теплові властивості, кислотність і лужність ґрунтів тощо [33, с. 71-115];
   - збереження і підвищення родючості як основної властивості ґрунтів і якісноїхарактеристики земель сільськогосподарського призначення;
   - забезпечення стійкості ґрунтів до несприятливих природних умов і антропогенних факторів. Стійкість ґрунтів - це здатність ґрунтів до збереження і відновлення системних характеристик (властивостей, режимів, структури тощо) [34, с. 12].
   3) основна мета меліорації земель сільськогосподарського призначення - це найефективніше використання цієї категорії земель відповідно до потреб сільського господарства, зокрема, для отримання високих і стійких врожаїв сільськогосподарських культур.
   У той же час, аналіз наукової літератури свідчить про те, що науковці при визначенні досліджуваного поняття упускають ще одну досить важливу ознаку процесу меліорації. Ця ознака має передбачати обов’язкове дотримання екологічних вимог, з метою запобігання негативному впливу меліоративних заходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людей. Оскільки, інколи для приведення земель сільськогосподарського призначення у придатний для успішного вирощування сільськогосподарських культур стан та отримання за рахунок цього високих врожаїв шляхом проведення меліоративних заходів, слід докорінно порушити сталі у навколишньому природному середовищі взаємозв’язки та рівновагу [35, с. 12].
   Узагальнюючи вищевикладене, можна дійти висновку, що поняття меліорація земель сільськогосподарського призначення слід розглядати як комплекс заходів (гідротехнічних, агролісотехнічних, хімічних, культуртехнічних, агротехнічних), спрямованих на поліпшення властивостей ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості, забезпечення їх стійкості до несприятливих природних умов і антропогенних факторів, з метою найефективнішого їх використання відповідно до потреб сільського господарства, з обов’язковим дотриманням екологічних вимог, встановлених законодавством.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com