www.VuzLib.com

Головна arrow Аграрне право arrow Особливості правосуб'єктності товаровиробників винограду та його садивного матеріалу, як суб’єктів аграрних правовідносин
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості правосуб'єктності товаровиробників винограду та його садивного матеріалу, як суб’єктів аграрних правовідносин

А. М. СТАТІВКА

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТОВАРОВИРОБНИКІВ ВИНОГРАДУ ТА ЙОГО САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ, ЯК СУБ’ЄКТІВ АГРАРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

   Розглянуто теоретичні підходи й законодавче закріплення спеціальної аграрної правосуб’єктності, зокрема у сфері товарного виробництва винограду і його садивного матеріалу. Здійснено порівняльний аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства, яке закріплює зазначений вид правосуб’єктності.
   Правосуб’єктність, права і обов’язки, правовий статус, товаровиробники винограду і його садивного матеріалу.
   Суб’єкти права реалізують свої права й обов’язки завдяки наявності в них правосуб’єктності. Оскільки чинне законодавство України її легальної дефініції не містить, то існують різноманітні точки зору щодо визначення складових елементів і сутності правосуб’єктності. Загальноприйнятим серед правознавців є думка про те, що її зміст складається з правоздатності (спроможності володіти правами й нести обов’язки) та дієздатності (спроможності самостійно здійснювати права й обов’язки. У сучасних наукових теоріях поряд із правоздатністю та дієздатністю, виокремлюється серед елементів правосуб’єктності деліктоздатність як здатність суб’єкта права нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення [1, с. 138— 146]. Зокрема, Г. К. Матвєєв відмічає, що правосуб’єктність юридичної особи виявляється назовні саме через її майнову відповідальність, наголошуючи на невідривності правосуб’єктності та відповідальності юридичної особи [2, с. 212]. На нашу думку, правосуб’єктність включає як правоздатність, так і дієздатність разом з деліктоздатністю, тому що правам, як правило, кореспондують обов’язки, за невиконання яких настає юридична відповідальність.
   Цивільний кодекс України закріплює визначення правоздатності осіб фізичних (ст. 25), юридичних (ст. 68) та дієздатності фізичних (ст. 30). Поняття правоздатності фізичних і юридичних осіб фактично тотожні. Невизначеність дієздатності юридичних осіб у ЦК України, в юридичній літературі пояснюється тим, що стосовно них поняття правоздатності й дієздатності практично завжди існують нерозривно, тобто наявність правоздатності в юридичної особи означає одночасно, що остання володіє також і дієздатністю. Правосуб’єктність юридичної особи, зазначає Т. В. Свістунова, це об’єднуюче поняття, яке відображає ті ситуації, коли правоздатність та дієздатність неподільні у часі і органічно зливаються воєдино [3]. Російські вчені правосуб’єктність визначають як особливе суб’єктивне право, яке є частиною загальних правовідносин й у єдності з іншими правами та обов’язками охоплюються поняттям «правовий статус» [4, с. 180]. При співвідношенні понять «правовий статус» і «правосуб’єктність» В. І. Форманюк правосуб’єктність розглядає як правову категорію, яка вказує на те, якими якостями повинні володіти суб’єкти права для того, щоб мати права й обов’язки. А безпосередньо сам обсяг суб’єктивних цивільних прав та обов’язків особи науковець розуміє як її правовий статус [5, с. 252-254]. Досліджуючи сутність правосуб’єктності комерційних підприємств, В. М. Єрмоленко зазначає, що правосуб’єктність окреслює загальне коло потенційних прав і обов’язків, які втілюються в процесі господарської діяльності в конкретні права й обов’язки. При цьому правосуб’єктність не є сумою реальних, конкретних прав і обов’язків, являючи собою лише дозволену законом можливість їх набуття [6, с. 425].
   Таким чином, під правосуб’єктністю товаровиробників виноградної продукції ми будемо вважати дозволену законом можливість набуття потенційних прав і обов’язків, які втілюються в процесі їх виробничої та іншої діяльності в конкретні права і обов’язки.
   Метою цієї статті є дослідження особливостей правового статусу товаровиробників винограду та його садивного матеріалу, як носіїв спеціальної правосуб’єктності.
   У сучасних правових джерелах питання правосуб’єктності юридичних осіб як суб’єктів аграрних правовідносин гостро дискутується. Це, мабуть, пояснюється тими кардинальними змінами, яких зазнали в останні роки законодавство й суспільні відносини в Україні.
   На відміну від ЦК УРСР 1963 p., який передбачав спеціальну правоздатність юридичних осіб, у чинному ЦК України законодавець став на позицію визнання загального характеру їх правоздатності, відповідно до якої, юридична особа має такі ж права й обов’язки, як і фізична, окрім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91). Юридичні особи за сучасних умов господарювання повинні мати здатність до вступу в ширше коло правовідносин порівняно з тими, що передбачались раніше діючим законодавством, а тому їх правосуб’єктність набула більш, так би мовити, розмитого характеру [7, с. 105]. Це пояснюється перш за все тим, що у власності громадян та юридичних осіб може знаходитися будь-яке майно без обмежень щодо його кількості й вартості, крім випадків, коли такі обмеження прямо передбачено нормативно- правовими актами. Проте не всі дослідники погоджуються з наданням юридичним особам загальної правоздатності, а в цілому і їх правосуб’єктності. Існує точка зору, відповідно до якої, якщо у засновницьких документах комерційної організації не міститься вичерпного переліку видів діяльності, яку вона здійснює, то ця організація вправі займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Якщо ж установчими документами юридичної особи визначено вичерпний перелік можливих видів діяльності, то можна вважати, що вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої неприпустимо [8, с. 171— 174].
   Деякі правознавці доводячи цю точку зору вказують на те, що правосуб’єктність юридичних осіб, їх участь у господарських правовідносинах характеризується рисами спеціальної правоздатності, тому що вони створюються для здійснення певних цілей і досягнення мети зафіксованих в установчих документах [9, с. 252, 253]. Щодо останнього, то І. П. Грешніков указує, що організації зі спеціальною правосуб’єктністю можна назвати «суб’єктами мети», наявність яких обумовлена потребою досягнення поставленої цілі, зафіксованої в установчих документах, або здійсненням діяльності, яка тягне обмеження прав подібних організацій [10, с. 162]. Уявляється, що такий висновок відповідає вимогам ст. 57 ГК України, за якою в установчих документах суб’єкта господарювання повинні бути вказані мета і предмет господарської діяльності цього суб’єкта, тобто йдеться про спеціальну (статутну) правосуб’єктність юридичної особи. Провадження нею діяльності, яка суперечить установчим документам або забороняється законом, вважається позастатутною, що є підставою для постановления судового рішення про припинення юридичної особи (п. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 p.). Статтею 86 ЦК України закріплено, що непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) й установи можуть провадити підприємницьку діяльність, якщо вона відповідає меті, для якої вони були створені, і сприяє її досягненню, тобто в цій статті теж ідеться про цільову (спеціальну) правоздатність указаних юридичних осіб. Серед особливостей правосуб’єктності державних унітарних підприємства відповідно до гл. 8 ГК України можна відрізнити наступні: а) обов’язок діяти на підставі статуту; б) заборона безоплатно передавати належне їм майно іншим юридичним особам чи громадянам (крім випадків, передбачених законом); в) право іншим способом розпоряджатися майном, яке належить до основних фондів, лише в межах повноважень й у спосіб, що передбачені ГК та спеціальними законами; г) зобов’язання використовувати кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, відповідно до затвердженого фінансового плану. Установлення таких обмежень указує на спеціальну правосуб’єктність державних унітарних підприємств.
   На підставі аналізу законодавства, а також теоретичних висновків учених, можемо стверджувати що віднесення правосуб’єктності юридичної особи до загальної або спеціальної має здійснюватись на основі закріплення в її статуті відповідних положень. Звідси загальна правоздатність комерційних організацій змінюється на спеціальну при внесенні обмежень або шляхом установлення вичерпного переліку дозволених чи заборонених видів діяльності для певної юридичної особи. Отже, за чинним законодавством України непідприємницькі товариства й установи, державні підприємства мають спеціальну правоздатність, в установчих документах яких належить визначати предмет і цілі їх діяльності.
   Право провадити діяльність, яка потребує відповідного дозволу, входять до змісту її правоздатності тільки після отримання такого дозволу, наприклад ліцензії. Ліцензування, як різновид заходів з урегулювання господарської діяльності, здійснюється шляхом видачі уповноваженим державним органом відповідного документа (ліцензії) щодо допуску суб’єкта господарювання на відповідний ринок, який надає йому право виконувати певні види господарської діяльності протягом визначеного строку за умови дотримання ліцензійних умов. У випадку спливу строку дії останньої зміст правосуб’єктності юридичної особи повертається в його попередні загальні межі. З приводу цього К. Ю. Тотьєв відмічає, що підприємець отримує ліцензію не для обмеження, а для поступового розширення сфери своєї підприємницької діяльності [11, с. 13-14].
   Обмеження в здійсненні підприємницької діяльності та її заборона в окремих випадках передбачені ст. 43 ГК України, а також іншими нормативно-правовими актами, серед яких Закони України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 p., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 p., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р.
   Отже в українському цивільному й господарському законодавстві не має єдиного напрямку щодо визначення загальної або спеціальної правосуб’єктності юридичних осіб, що викликає немало дискусій й труднощів як у теорії, так й на практиці. Аналіз приписів нормативних актів України приводить до висновку, що вітчизняному законодавцеві повністю відстояти принцип загальної правосуб’єктності юридичних осіб, закріпленим ЦК України, не вдалось. На наш погляд, доцільно було б звернутися до досвіду російських законодавців, які в якості загального правила у чинному Цивільному Кодексі Російської Федерації (далі - ЦК РФ закріпили положення про спеціальну (цільову) правоздатність юридичних осіб. Воно визначено у п. 1 ст. 49 ЦК РФ, де вказано, що юридична особа може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його засновницьких документах, і нести пов’язані з цією діяльністю обов’язки. Найбільш правильно, з нашого погляду, було б віднести до правоздатності юридичної особи мати такі ж самі права й обов’язки, як і фізичної, за винятком випадків, передбачених законом. Передусім це стосується державних підприємств, які діють в публічних інтересах (головним чином щодо розпорядження майном), некомерційних товариств та установ. Виключення із загального правила про спеціальну правоздатність зроблено для комерційних організацій, які наділені загальною правоздатністю, що проявляється в тому, що вони можуть мати цивільні права і нести цивільні обов’язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом (ч. 2 ст. 49 ЦК РФ). Але ж і з цього правила про загальну правоздатність у російському законодавстві є виключення для деяких комерційних організації, таких як державні і муніципальні унітарні підприємства, банки, страхові компанії, які в силу спеціальних нормативно- правових актів наділені лише спеціальною правосуб’єктністю. До юридичних осіб, які мають спеціальну правосуб’єктність, з нашої точки зору, слід віднести також і суб’єктів господарювання, що зайняті виробництвом сільськогосподарської продукції, зокрема виноградної. Так, В. М. Єрмоленко вказує, що специфіка здійснення аграрного виробництва накладає свій відбиток на обсяг прав і обов’язків аграрного товаровиробника порівняно з іншими видами господарювання - промислового виробництва, торговельної діяльності, сфери надання послуг тощо [6, с. 245-247]. Також в аграрно-правовій літературі неодноразово відмічалось, що майнові права, наприклад, сільськогосподарського виробничого кооперативу за своїм обсягом значно ширше тих, якими володіє юридична особа у цивільному обігу. При цьому майновою правоздатністю володіють не тільки сільськогосподарський виробничий кооператив в цілому, але й різноманітні внутрігосподарські підприємства та підрозділи, які не наділені правами юридичної особи, - виробничі ділянки, відділення, бригади, ферми, підсобні підприємстватапромислитощо [4, с. 186].
   З метою доведення вищенаведеного положення щодо спеціального характеру правосуб’єктності товаровиробників винограду та його садивного матеріалу, розглянемо де-яки особливості їх діяльності.
   Товаровиробниками садивного матеріалу для садіння й розмноження виноградників є фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися його виробництвом. Загальні засади отримання права на виробництво й використання садивного матеріалу регламентовано ст. 14 Закону України «Про насіння і садивний матеріал». За цією статтею право на виробництво й реалізацію оригінального й елітного насіння садивного матеріалу надається суб’єктам розсадництва за результатами атестації, проведеної спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики за участю Української академії аграрних наук і безпосередньо цих суб’єктів.
   Право на виробництво й реалізацію репродукційного садивного матеріалу, гібридів першого покоління надається спеціалізованим розсадницьким і фермерським господарствам та іншим суб’єктам розсадництва за результатами атестації, проведеної спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань аграрної політики АРК і областей за безпосередньою участю вказаних суб’єктів.
   Проводиться атестація на право виробництва й реалізації садивного матеріалу відповідно до Порядку проведення атестації суб’єктів господарювання на право виробництва і реалізації насіння і садивного матеріалу, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики України від 29 травня 2003 р. № 152.
   Суб’єкти розсадництва залежно від результатів проведеної атестації одержують паспорт на виробництво й реалізацію садивного матеріалу винограду відповідних категорій, які вказуються в паспорті й заносяться до Державного реєстру виробників насіння й садивного матеріалу. Паспорт на виробництво й реалізацію садивного матеріалу видається на строк дії ліцензійного договору між власником сорту і виробником садивного матеріалу, але не більше, ніж на 5 років. Суб’єкти розсадництва не занесені до цього Державного реєстру, не мають права виробляти садивний матеріал з метою його реалізації.
   Нарівні з проведенням наукових досліджень з питань сортовивчення та з іншими видами наукового забезпечення розсадництва організовувати вирощування й реалізацію оригінального, елітного садивного матеріалу винограду відповідно до ст. 11 Закону «Про насіння і садивний матеріал» мають право здійснювати Українська академія аграрних наук, Національна академія наук України, інші науково дослідні установи й наукові організації та фізичні особи, які займаються науковими дослідженнями у сфері розсадництва, а також наукові організації та їх дослідні господарства, що діють у системі вищої професійної освіти у даній сфері.
   Отже, особливий порядок набуття права на виробництво й реалізацію товаровиробниками садивного матеріалу винограду, регламентований порядок діяльності з його виробництва й реалізації, обов’язкове визначення у статуті товаровиробника чіткого переліку видів діяльності й мети вказують на наявність у них спеціальної правосуб’єктності.
   Переходячи до характеристики правосуб’єктності таких юридичних осіб, як товаровиробників винограду, зазначимо що вони, як і будь-які товаровиробники сільськогосподарської продукції, в процесі своєї господарської діяльності беруть участь у різних правовідносинах - цивільних, господарських, земельних, трудових, організаційних, фінансових та інших, для участі в яких повинні мати відповідну правосуб’єктність. Отже, складовими частинами їх правосуб’єктності є цивільна, господарська, земельна, трудова, організаційна, фінансова та ін.
   Земельна і трудова правосуб’єктність товаровиробників винограду є найбільш специфічними порівняно з іншими її складниками, адже саме через їх наявність ці товаровиробники відрізняються від товаровиробників будь-якої іншої сільськогосподарської продукції. Тому особливості правосуб’єктності товаровиробників винограду варто досліджувати саме через розкриття специфіки їх трудової й земельної правосуб’єктності.
   Трудова правосуб’єктність сільськогосподарського підприємства виявляється в процесі організації праці, в праві обирати форми внутрішньогосподарської організації, визначати умови й нормування затрат праці, забезпечувати належну дисципліну праці та її охорону тощо. В управлінні ж своїми справами сільськогосподарське підприємство наділено здатністю володіти правами й нести відповідні обов’язки щодо цього, бути суб’єктом певних відносин [12, с. 84].
   Правомочності товаровиробників винограду в трудових відносинах, залежать від наступних чинників, які відображають специфіку їх правосуб’ єктності:
   1. Особливий процес вирощування винограду як багатолітньої культури, яка за період свого існування проходить цілу низку вікових стадій від молодого до зрілого віку, вельми повільно досягаючи часу повного плодоношення.
   2. Відсутність рівномірного використання трудових ресурсів у силу сезонності проведення робіт з піком їх витрат у період збирання врожаю.
   3. Технології оброблення виноградних насаджень є трудомісткими, з великими витратами ручних робіт при відносно невисокому рівні їх механізації.
   4. В основу технології вирощування насаджень і виробництва винограду поряд з агробіологічними вимогами до рослин закладаються вимоги до режиму їх вирощування відповідно до наявного ресурсного забезпечення трудових процесів з урахуванням напрямків використання вирощеного врожаю.
   5. Технологічні прийоми догляду за насадженнями винограду орієнтовані на систему колективного їх виконання, зокрема, у формі спеціалізованих виробничих бригад з відрядно-преміальною й відрядно- прогресивною системами оплати праці. Спеціальна правосуб’єктність товаровиробників винограду обумовлюється також наявністю у них земель сільськогосподарського призначення, які надаються їм як основний засіб виробництва для використання за цільовим призначенням - для виробництва винограду. Суб’єктами права сільськогосподарського землекористування у виноградарстві є фізичні та юридичні особи, які у встановленому законом порядку одержали земельну ділянку під виноградники на праві власності або на праві користування (оренди), у необхідних випадках набули право посадки (облаштування) виноградників і мають у зв’язку із цим суворо визначені земельні права й обов’язки.
   Земельна правосуб’єктність товаровиробників винограду закріплена ЗК України, Законом України «Про виноград та виноградне вино» від 16 липня 2005 р. та іншими спеціальними нормативно-правовими актами.
   Товаровиробник винограду відповідно до розд. III ЗК України вправі володіти земельною ділянкою на праві власності, постійного землекористування або оренди для вирощування на ній винограду. Загальні засади набуття й реалізації прав на землю встановлені розд. IV ЗК України.
   Насадження виноградників для виноробства дозволяється лише у виноробних місцевостях із застосуванням районованих сортів винограду відповідно до проекту на створення виноградних насаджень. Цей проект розробляється Науково-дослідною і проектною установою землеустрою на підставі: (а) завдання на проектування, (б) акта вибору ділянки, (в) матеріалів ґрунтових, ботаніко-культуртехнічних вишукань, (г) аналізу кліматичних показників, (д) топозйомки ділянки, (е) заяви про екологічні результати діяльності, (є) довідки про наявність підземних комунікацій, (ж) державного акта на землю та інших необхідних документів.
   Враховуючи юридичне значення землевпорядної документації, ЗК України передбачає проведення державної експертизи окремих видів технічної документації у сфері землеустрою, зокрема прогнозних матеріалів використання і охорони земель, проекти землеустрою, проекти з питань використання і охорони земель, а також техніко-економічні матеріали обґрунтувань використання і охорони земель, яка здійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону (ч. 3 ст. 186 ЗК України).
   На підставі проведеної землевпорядної експертизи Українська державна помологічно-ампелографічна інспекція дає висновок на створення виноградних насаджень конкретним товаровиробником винограду. Проект на створення виноградних насаджень затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з сільського господарства - Міністерством аграрної політики України.
   Право на безпосередню експлуатацію земельної ділянки, наданої в землекористування під виноградники, передбачає наявність у товаровиробників винограду (виноградарів) низки конкретних прав та обов’язків (статті 95 і 96 ЗК України), перелік яких зумовлено правовим режимом земельної ділянки, яка використовується для виробництва винограду.
   Підсумовуючи вищевикладене, можемо стверджувати, що товаровиробники винограду та його садивного матеріалу в процесі виробництва продукції реалізують спеціальну правосуб’єктність, що підтверджується: господарською діяльністю товаровиробників, обумовленою
   цілями та завданнями, відображеними в статутних (засновницьких) документах; особливим порядком набуття ними права на виробництво й реалізацію продукції; регламентованим порядком діяльності з виробництва й реалізації садивного матеріалу; специфікою використання трудових ресурсів у виноградарстві; цільовим призначенням земельних ділянок, спеціально відведених для вирощування винограду.

Список літератури

   1. Алексеев С. С. Общая теория права: курс лекций в 2-х т. - Т. II. / С. С. Алексеев. - М. : Юрид. лит., 1982. - 360с.
   2. Матвеев Г. К. Основания гражданскоправовой ответственности / Г. К. Матвеев. - М. : Юрид. лит., 1970. - 312 с.
   3. Свистунова Т. В. Гражданское право (общая часть). Гражданские правоотношения; под. ред. Л. И. Александрова / Тамара Власовна Свистунова
   4. Аграрное право России: учебник / [М. И. Козырь, Ю. Н. Андреев, М. М. Бринчук и др.]; под ред. М. И. Козыря. - М. : Норма : Инфра-М, 2010. - 608 с.
   5. Форманюк В. І. Правова природа категорії «цивільна правосуб’єктність» // Правове життя сучасної України: тези доп. 10-ї ювіл. звітної наук. конф. проф.-викл. і асп. складу / відп. ред. О. М. Оборотов // Одес. нац. юрид. акад. - Одеса : Фенікс, 2007. - С. 252-254.
   6. Єрмоленко В. М. Майнова правосуб’єктність сільськогосподарських комерційних підприємств / В. М. Єрмоленко // Держава і право. Юрид. і політ. науки: зб. наук. пр. - К. : ІДіП НАН України, 2005. - Вип. 30. - С. 424-430.
   7. Уркевич В. Ю. Проблеми теорії аграрних правовідносин / Віталій Юрійович Уркевич. - X. : Харків юрид., 2007. - 494с.
   8. Харитонов Е. О. Гражданское право Украины: учебник / Е. О. Харитонов, Н. А. Саниахметова. - Харьков : ООО «Одиссей», 2004. - 960 с.
   9. Борисова В. І. Юридична особа в праві України / В. I. Борисова // Держава і право. Юрид. і політ. Науки : зб. наук. пр. - К. : ІДіП НАН України, 2001. - Вип. 11. - С. 250-254.
   10. Грешников И. П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве / И. П. Грешников. - СПб. : Юрид. Центр Пресс, 2002. - 331 с.;
   11. Тотьев К. Ю. Легитимация субъектов предпринимательской деятельности / Константин Юрьевич Тотьев // Законность. - 2002. - № 12. - С. 10-15.
   12. Правовое положение колхозов в СССР / [Башмаков Г. С., Козырь М. П., Павлов И. В. и др.]; отв. ред. И. В. Павлов. - М. : Госюриздат, 1961. - 379 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com