www.VuzLib.com

Головна arrow Аграрне право arrow Особливості формування категорії "сталий розвиток сільських територій"
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості формування категорії "сталий розвиток сільських територій"

В. М. ЄРМОЛЕНКО

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «СТАЛИЙ РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ»

   Здійснено аналіз сучасних наукових підходів до визначення складної міждисциплінарної категорії «сталий розвиток сільських територій», на основі якого надається авторське узагальнювальне визначення цього поняття та його складових.
   Сільська територія, сталий розвиток, сталий розвиток сільських територій.
   Набуття певною соціально-економічною проблемою відповідної суспільної значущості, зокрема її потрапляння в поле зору державних інтересів і постійне або періодичне мусування в засобах масової інформації, у виступах політиків чи державних діячів або на нормотворчому рівні завжди викликає підвищену увагу науковців. Не є виключенням і проблема сталого розвитку сільських територій (у деяких сучасних інтерпретаціях «сталого розвитку села»). Водночас при ближчому розгляді, перефразовуючи старе прислів’я, приходимо до висновку, що ця проблема, як і багато інших, не є новою у цьому світі. Відповідні аспекти розвитку сільських територій можна віднайти у платформі будь-якої з аграрних реформ, які проводились у територіальних межах сучасної України: селянської реформи 1861 p., столипінських реформаційних зрушень тощо. У матеріалах майже кожного з радянських партійних з’їздів з п’ятирічною періодичністю ставилися різні за своєю глобальністю завдання, загальна сутність яких зводилась до зрівнювання соціально-економічних умов проживання населення міст і сільської місцевості. І це не завжди було декларацією. У другій половині 80-х років минулого століття переважна більшість сіл впритул наблизилась до можливості вирішення проблем централізованого газо,- питного водопостачання, асфальтування внутрішніх доріг, будівництва шкіл, ФАПів тощо. На жаль, проведені вже у незалежній Україні аграрні реформи, відкинули розвиток сільських територій на рівень 50-60-х років минулого століття. Тому дуже приємно відзначити нарешті факт хоч якогось повернення держави і науки обличчям до проблем села, зокрема комплексного розвитку сільських територій.
   Так, різні аспекти розвитку сільських територій відображено у низці прийнятих останнім часом різноієрархічних нормативно-правових актів, чільне місце серед яких посідають Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 p., Концепція Комплексної програми розвитку українського села на 2006-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 536-р., Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158, Концепція Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 р. № 121-р. У зв’язку з цим цілком зрозумілою стає й активізація наукових пошуків у зазначеній сфері, здійснюваних вітчизняними науковцями економічного профілю О. І. Павловим [1], А. В. Лісовим [2], юристами-аграрниками А. М. Статівкою [3], В. Ю. Уркевичем [4]. Можна навести також публікації вчених- юристів ближнього зарубіжжя М. І. Козиря [5], М. М. Мельникова [6],І. П. Кузьмич [7] тощо. Водночас не вирішеними до кінця залишаються питання уточнення сутності та змісту системоутворювального поняття «сталий розвиток сільських територій», його складових та їх співвідношення з іншими тотожними поняттями. Тому метою цієї статті виступає дослідження міждисциплінарної категорії «сталий розвиток сільських територій» та її складових і спроба надати узагальнювальної дефініції цього поняття.
   Таким чином, повторимось, що основу предмету нашого дослідження становить складна синтетична термінологічна конструкція «сталий розвиток сільських територій», яке є, насамперед, науковою абстракцією. Тому логічний напрям дослідження цього поняття спонукає до застосування діалектичного методу сходження від конкретного до абстрактного і навпаки. Це зумовлює необхідність диференціації загального поняття сталого розвитку сільських територій спочатку на складові, тобто конкретні поняття, з яких складається загальне досліджуване поняття, і визначити їхню сутність і зміст. Виконання цих завдань дасть змогу перейти до наступного етапу, тобто з’ясувати сутність загального абстрактного поняття сталого розвитку сільських територій.
   На думку О. І. Павлова, незважаючи на те, що останнім часом поняття «сільські території» широко використовується в науковій літературі, проте у визначенні їх сутності, змісту поки що переважає вузькоспеціалізований підхід, тобто кожна наукова дисципліна щодо дефініції поняття «сільські території» виокремлює власне дослідницьке поле [1, c. 18]. Загалом, таке становище є досить прийнятним. Методологічно важливим є завдання вивести загальне, широке розуміння сутності поняття сільських територій, зміст якого одержуватиме подальше конкретне наповнення залежно від специфіки сфери його застосування. Зокрема, такі особливості накладатимуть різні галузі науки, де застосовуватиметься це поняття, а також нормотворчої і правозастосовної діяльності. Так, для землеустрою, економіки, соціології, політології, права тощо первісного значення набувають різні змістоутворюючі складові синтетичного поняття «сільські території». Навіть у межах однієї сфери суспільного буття, наприклад, правової, залежно від особливостей певної галузі пріоритетними стають різні атрибутивні властивості цього поняття. Наприклад, для адміністративного права первісне значення має адміністративно-територіальний поділ певного сільського регіону, для земельного права - раціональна організація території адміністративно-територіальних утворень і суб’єктів господарювання, а також форми власності на землю всередині цієї території, для кримінального права - взаємне розташування і співвідношення утворюючих відповідну сільську територію природних і штучних факторів, тобто середовище і умови можливого здійснення злочинів тощо. Так само різних значень і проявів набуває поняття «сільські території» залежно від мети і комплексу завдань, спричинених особливостями кожної окремої теми наукового дослідження, навіть у межах однієї галузі права.
   Для аграрно-правових досліджень наведені пріоритети інших галузевих юридичних та інших наук у своєму комплексі теж безумовно мають відповідне значення, але - другого плану, тоді як на передній план виходить одержуваний соціально-економічний ефект від впровадження певної правової моделі організації сільської території. Така особливість безперечно накладатиме свій відбиток на результати нашого дослідження, проведеного у пропонованій статті.
   Дослідження доцільно розпочати з визначення сутності утворюючого поняття «територія» та уточнюючої категорії «сільська» у контексті їх сталого розвитку. В етимологічному значенні слово «територія» має латинське походження від слова «земля» [8, с. 552]. Але земля це надто широке поняття, якою відповідно до ГОСТ 26640-85 є найважливішою частиною навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами і є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства [9].
   У чинному Земельному кодексі міститься близько 100 вживань терміну «територія» та пов’язаних з цією категорією понять у різних інтерпретаціях, але не розкривається його сутність і зміст. Безпосередньо природниче (географічне) розуміння території закладене у ст. 1 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 p., відповідно до якої територія - частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами.
   Існує й «організаційно-виробничий» підхід (назва моя - В. Є.), відповідно до якого територіальна організація суспільства охоплює організацію суспільного виробництва, в т.ч. територіальний поділ праці; систему розселення; територіального природокористування; науки і науково- технічної діяльності; адміністративно-територіальний поділ; економічне, соціальне, еколого-економічне районування; територіальні аспекти економічних відносин [10, с. 278]. Проте найближче, на наш погляд, до вияснення сутності поняття «територія» у широкому розумінні підійшов «антропологічний» підхід (назва моя - В. Є.), в основу якого покладено людський чинник. Наприклад, існуюча теоретична модель територіальної антропоекологічної системи включає населення і відповідний йому ареал життєдіяльності (середовище поселень, виробничих, комунальних, рекреаційних територій [11, с. 84].
   Підсумовуючи сказане, можна узагальнити, що поняття території первісно пов’язане із земною поверхнею і у широкому розумінні генерується як частина земної поверхні у певних просторово-географічних межах. Як наслідок, територія набуває природних ознак просторовості і обмеженості. Водночас не варто забувати, що розглядуване поняття виступає таким лише у свідомості людини (внаслідок категорійності характеру її мислення [12, с. 39]) і має значення лише для людини з приводу можливості і необхідності її просторової фіксації. Отже, з боку ознаки антропологічності територія являє собою відповідну категорію людського мислення, яка виокремлює певний ареал її переважного перебування, а також природні й штучні умови, які сукупно визначають якість її проживання. Тому, територія - це кількісно- якісне поняття, кількісна складова якого охоплює географічні координати проживання певної людини (людей) та співвідношення природних і штучних факторів, формуючих навколишнє середовище, а якісна - рівень відповідності стандартам комфортності щоденного буття.
   Наступним кроком нашого дослідження є визначення сутності поняття «сільська територія». На думку В. Ю. Уркевича, сільською територією можна вважати територію, що знаходиться поза межами міст та до якої входять як сільські населені пункти, так і переважно зони сільськогосподарського виробництва та сільської забудови [4, с. 25]. Подібний «залишковий» (крім територій міст) підхід містить і сучасна економічна доктрина [2, с. 36]. За образним виразом О. О. Корнєва, розуміння під сільською територією всіх населених пунктів крім міських, робітничих, курортних та дачних селищ - це дуже дивний критерій поділу. Дивність його полягає в тому, що виражає визначення через заперечення [13, с. 69].
   На нашу думку, наведене визначення потребує уточнення щонайменше з таких підстав. По-перше, відбулося звуження сільської території до поняття позаміського населеного пункту і зон сільськогосподарського виробництва. Між тим, сьогодні досить тяжко розмежувати сільський і міський типи забудови, наприклад, території сучасної котеджної забудови, яка об’єднує ознаки обох цих типів. Невиясненою залишається й доля інших, ніж сільськогосподарських, зон, наприклад, рекреаційних, зон відпочинку, лісових і водних масивів, не використовуваних для сільського господарства тощо. По-друге, потребує також уточнення поняття сільських населених пунктів. Нарешті, вимагає ясності питання, чи є сільськими територіями землі, що належать сільськогосподарським підприємствам, але перебувають в межах міст?
   Поселенсько-мережевий підхід (назва моя - В. Є.) традиційно уособлює розуміння села як населеного пункту, переважна більшість населення якого займається сільським господарством [14, с. 508]. Майже дослівно таке визначення дублюється й у сучасній юридичній енциклопедичній літературі [15, с. 809].
   Таким чином, поняття «село» є трирівневим, перший рівень якого (антропологічний) утворює населення, другий (виробничий) рівень формує характер зайнятості населення, яке у переважній більшості здійснює сільськогосподарську діяльність, а третій рівень (поселенсько-мережевий) закладає розуміння села як населеного пункту (сільського поселення). Поряд з цим, не задіяним залишається організаційно-управлінський аспект, який уособлює найнижчий, базовий рівень адміністративно-територіального організаційного устрою в межах сільської громади з органом управління на рівні сільської ради.
   Викладене дає змогу здійснити класифікацію системоутворювальних чинників поняття «сільська територія»: просторово-географічний, антропологічний, ресурсно-виробничий, поселенсько-мережевий, організаційно-управлінський. Тому цілком зрозумілим є те, що найповніше за обсягом і найглибше за змістом визначення поняття «сільська територія» повинне охоплювати всі зазначені чинники, хоча, безумовно, пріоритет має антропологічний чинник.
   Виходячи з цієї класифікації сільську територію можна визначити як просторово-географічне середовище проживання і виробничої діяльності населення, яке у переважній більшості займається сільськогосподарським виробництвом і організоване переважно у межах окремого сільського населеного пункту з територіальним органом управління на рівні сільської ради, а також - середовище розміщення виробничих і рекреаційних ресурсів, необхідних для забезпечення життєдіяльності сільського населення і сільськогосподарської діяльності на цій території.
   Таке визначення абсолютно не звужує ареал сільських територій лише до територій сільських населених пунктів, а надає багатоаспектне розуміння досліджуваного поняття. По-перше, це не виключає можливості визнати сільськими територіями землі, що належать сільськогосподарським товаровиробникам, але перебувають в межах міст. Для цього достатньо, щоб більшість населення, яке проживає на певній території, займалось сільським господарством або щоб більша половина земель цієї території використовувались для сільськогосподарського виробництва. При цьому не набуває первісного значення показник товарності вироблюваної сільськогосподарської продукції, яка може призначатися і для власного споживання. По-друге, не важливим є тип забудови (міський, сільський чи комбінований), адже основним критерієм виступають цільове призначення земель, використовуваних для сільськогосподарського виробництва або для щоденного відтворення виробничих емоційно-енергетичних витрат сільського населення.
   Наступним кроком після визначення змісту базової лексичної конструкції «сільська територія» є уточнення розуміння її сталого розвитку. В. Ю. Уркевич визначає розвиток сільських територій як неповоротну, спрямовану, закономірну зміну цього об’єкту [4, с. 25]. Не заперечуючи в цілому таке узагальнювальне визначення, все ж варто відзначити, що воно не враховує напрям змін, адже крім позитивного (прогресивного) може бути розвиток і негативний (регресивний).
   Розроблена нині філософська концепція розвитку розглядає останній як процес саморуху від нижчого (простого) до вищого (складного), що розкриває, реалізує внутрішні тенденції та сутність явищ, який веде до виникнення нового. При цьому розвиток визнається іманентним процесом [16, с. 380]. В історії філософської думки вирізняють три основних тлумачення розвитку: як збільшення і зменшення; як перехід можливості в дійсність, а в більш загальному вигляді - як розуміння руху взагалі; як виникнення нового, втіленням чого можуть бути численні концепції прогресу. Водночас розвиток може бути як прогресивний, так і регресивний [17, с. 555].
   Тому розвиток у нашому випадку доцільно розглядати саме як процес прогресивних змін, які відбуваються пропорційно й одночасно у кожній зі складових сільської території. Що ж до сталості такого розвитку, то тлумачення застосовуваного терміну «сталий» (внаслідок набрання ним світового рівня значущості) надало широке поле для дискусії у різних сферах науки.
   Цікавою з цього приводу є думка російського вченого у сфері економічного моделювання В. І. Данилова-Данильяна, який відзначає неточність перекладу англійського терміну «sustainable development», що убуквальному перекладі означає «непорушне», «тверде». На його думку, російський аналог цього терміну «устойчивое развитие» є одним із найвдаліших [18, с. 123]. Загалом російський термін «устойчивый» перекладається українською, насамперед, як «стійкий». Іншими аналогами є поняття «сталий» (постійний), «усталений» (який устоявся), тривалий [19, с. 570]. Безумовно, термін «стійкий» є відповіднішим сутності розвитку, але наука і практика сьогодення все ж зупинилась на дефініції «сталий», з чого і будемо виходити надалі. Вироблена філософською доктриною «концепція стійкого розвитку» (саме «стійкого», а не «сталого» - підкреслено мною (В. Є.) - це система уявлень та соціально-філософських ідей про умови і спрямованість суспільного розвитку, за якого уможливлюється досягнення гармонізації й узгодженості основоположних чинників соціоприродної еволюції людини, суспільства і природи. Поняття «стійкість» тлумачиться як спроможність подолати дисбаланс соціальної динаміки, запобігти кричущим диспропорціям і дисфункціям, що за сучасних умов загрожують підвалинам існуваннялюдства [20, с. 554].
   Економічна теорія виокремлює три аспекти, у яких необхідно забезпечити сталість розвитку цивілізації: по-перше, охорона навколишнього середовища (гарантоване не перевищення антропогенними впливами господарської ємності біосфери); по-друге, охорона геному людини та її популяційного здоров’я для запобігання біологічного виродження; по-третє, формування механізмів (соціальних, економічних, політичних та ін.), які забезпечили б вирішення завдань перших двох аспектів і гарантували від розвалу структур цивілізації, життєво важливих для неї. При цьому найважливіша роль належатиме механізмам, що «обслуговують» відразу три аспекти. На його думку, такі механізми лежать у сфері культури, етики і, відповідно, виховання та освіти [18, с. 126]. Навіть на поверхневий неупереджений погляд видно, що зазначені механізми лежать у площині соціального розвитку. Екстраполюючи наведені концептуальні висновки на сільські території, можна дійти висновку, що провідна роль у подоланні проблем сталого розвитку останніх належить, насамперед, заходам, які забезпечують сталий соціальний розвиток цих територій з метою виховання висококультурного сільського жителя, як сучасного, так і майбутнього.
   Таким чином, «сталість» у широкому, загальному розумінні означає, що створено достатньо ефективний механізм забезпечення розвитку сільських територій, який працює рівно, на однакових «обертах», не збільшуючи чи зменшуючи їх залежно від впливу зовнішніх чинників.
   З урахуванням специфіки нашого дослідження відповідний інтерес становлять спроби легального закріплення категорії сталого розвитку сільських територій і дотичних понять. Так, стаття 1 Містобудівничого кодексу Російської Федерації від 24 грудня 2004 р. визначає, що сталий розвиток територій - це забезпечення при здійсненні містобудівної діяльності безпеки і сприятливих умов життєдіяльності людини, обмеження негативного впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє середовище та забезпечення охорони і раціонального використання природних ресурсів у інтересах нинішнього і майбутнього поколінь. У ст. 5 Закону РФ «Про розвиток сільського господарства» від 29 грудня 2006 р. № 264-ФЗ під сталим розвитком сільських територій розуміється їх стабільний соціально-економічний розвиток, збільшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення ефективності сільського господарства, досягнення повної зайнятості сільського населення і підвищення рівня його життя, раціональне використання земель [21]. О. П. Анісімов вважає, що сталий розвиток сільських територій у контексті ст. 5 цього Закону має два напрямки. По-перше, це стійкий розвиток сільських населених пунктів, призначених для забудови і проживання населення з розвитком відповідної інженерної, транспортної та іншої інфраструктури. По-друге, це стабільний розвиток сільських поселень і між сільських територій у частині збільшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення ефективності сільського господарства, досягнення повної зайнятості сільського населення та підвищення рівня його життя, раціональне використання земель [22, с. 175].
   З урахуванням вищевикладеного можна дійти висновку, що «сталий розвиток сільських територій» - це система організаційних, економічних, політичних і правових заходів, спрямованих на забезпечення пропорційних і одночасних, незворотних і стабільних прогресивних змін у виробничій, соціальній і екологічній сферах, які відбуваються пропорційно й одночасно у кожній зі складових сільської території. Сільською територією при цьому є просторово-географічне середовище проживання і виробничої діяльності населення, яке у переважній більшості займається сільськогосподарським виробництвом і організоване переважно у межах окремого сільського населеного пункту з територіальним органом управління на рівні сільської ради, а також - середовище розміщення виробничих і рекреаційних ресурсів, необхідних для забезпечення життєдіяльності сільського населення і сільськогосподарської діяльності на цій території.

Література

   1. Павлов О. І. Сільські території України: функціонально-управлінська модель : монографія / О. І. Павлов. - Одеса. : Астропринт, 2009. - 344 с.
   2. Лісовий А. В. Державне регулювання розвитку сільських територій» / A. В. Лісовий. - К. : [Дія], 2007. - 400 с.
   3. Статівка А. М. Правові аспекти забезпечення сталого розвитку сільських територій / А. М. Статівка // Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (14-15 травня 2010 р., м. Хмельницький). - Хмельницький,: ХУУП, 2010. - С. 134-136.
   4. Уркевич В. Ю. Про категорію «сталий розвиток сільських територій» / B. Ю. Уркевич // Сучасне земельне, аграрне, екологічне та природоресурсне право: актуальні проблеми теорії та практики: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (21-22 травня 2010 р., м. Біла Церква). - Біла Церква : БНАУ, 2010. - С. 24-26.
   5. Козырь М. И. Правовое обеспечение социального развития и устойчивого развития сельскохозяйственных территорий / М. И. Козырь // Аграрное и земельное право. - 2008. - № 10 (46). - С. 36-45.
   6. Мельников Н. Н. Устойчивое сельское развитие как условие преодоления бедности // Аграрное и земельное право. - 2005. - № 9. - С. 13-25.
   7. Кузьмич И. П. Правовое обеспечение развития социальной сферы села в Республике Беларусь / И. П. Кузьмич // Актуальні проблеми правового регулювання аграрних, земельних, екологічних відносин і природокористування в Україні та країнах СНД: Міжнар. наук.-практ. конф. (10-11 вересня, м. Луцьк): зб. наук. праць. - Луцьк : ЛНТУ, 2010. - С. 118-122.
   8. Етимологічний словник української мови: У 7 т./ Редкол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. - К.: Наук. думка, 1983. Т. 5: Р-Т / Уклад. Р. В. Болдирєв та ін. - 2006. - 704 с.
   9. Земли. Термины и определения. ГОСТ 26640-85 (СТ СЭВ 4472-84) : постанова Державного комітету СРСР зі стандартів від 28 жовтня 1985 p., № 3453
   10. Поповкін. В. А. Територіальна організація суспільства // Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Редкол.: ... О. М. Маринич (відп. ред.) та ін. - К. «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989-1993. Т. 3: П-Я. - 486 с.: іл. - (В опр.).
   11. Рященко С. В. Региональная антропоэкология в системе географических знаний // География и природные ресурсы. - 2007. - № 3. - С. 84-88.
   12. Копнин Л. В. Логика научного познания / Л. В. Копнин // Вопросы философии. - 1966. - № 10. - С. 39-48.
   13. Корнев А. А. Пути повышения эффективности юридического регулирования отношений в сфере социально-экономического развития сельских территорий / А. А. Корнев // Аграрное и земельное право. - 2009. - № 10 (58). - С. 67-70.
   14. Юридический словарь. - М. : Госюриздат, 1953. - 782 с.
   15. Батанов О. В. Село / О. В. Батанов // Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. - К. : Юридична думка, 2007. - С. 809.
   16. Философский словарь. Под ред. М. М. Розенталя и П. Ф. Юдина. - М.: Политиздат, 1963. - 544 с.
   17. Кизима В. Розвиток / В. Кизима // Філософський енциклопедичний словник. - К. : Абрис, 2002. - С. 555.]
   18. Данилов-Данильян В. И. Устойчивое развитие (теоретико-методологический анализ) / В. И. Данилов-Данильян // Экономика и математические методы. - 2003. - № 2. - С. 123-135.
   19. Російсько-український словник: у 3-х т. Т. 3: Про-Я / За ред. С. I. Головащука, Л. А. Коробчинської, М. М. Пилинського. - К.: Наукова думка, 1970. - 727 с.
   20. Заблоцький В. Розвиток / В. Заблоцький // Філософський енциклопедичний словник. - К. : Абрис, 2002. - С. 554-555.
   21. О развитии сельского хозяйства : Закон РФ от 29 декабря 2006 г. № 264-ФЗ
   22. Анисимов А. П. Правовые проблемы обеспечения устойчивого развития сельских территорий / А. П. Анисимов // Правовое регулирование аграрных, земельных отношений, природопользования и охраны окружающей среды в сельском хозяйстве в России, Украине, Белоруссии, Казахстане, других странах СНД и государствах ЕС: состояние, проблемы, пути совершенствования: Сб. науч. труд.: Т. 1. - М. : РСХА, 2009. - С.172-176.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com