www.VuzLib.com

Головна arrow Трудове право arrow До поняття правового захисту трудових прав працівників
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

До поняття правового захисту трудових прав працівників

В. Бурак

ДО ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ

   У статті Розглянено питання поняття захисту трудових прав та законних інтересів працівників, поняття та елементи права на захист, а також види форм захисту. Досліджено матеріально-правові способи захисту порушених прав та законних інтересів.
   Ключові слова: трудові права; захист трудових прав; форми захисту; матеріально- правові способи захисту.
   Захист порушеного суб’єктивного права - одна з найважливіших категорій теорії права. У науковій літературі дуже часто поняття захисту порушених прав ототожнюють з терміном охорона прав. В.А. Тарасова терміни “охорона” і “захист” визнає рівнозначними [1, с. 22-23]. Однак, видається, що захист і охорона не є рівнозначними поняттями. Охорона кожного права здійснюється постійно і переслідує мету забезпечення його здійснення і при цьому не допускати його порушень. Захист же передбачає засоби, за допомогою яких можна відновити порушене право. Важко погодитися з С.С. Алексєєвим, який під поняттям “захист” розуміє державно-примусову діяльність, спрямовану на здійснення “відновлювальних” завдань - на відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку [2, с. 202]. В такому випадку ми поза межами захисту виключаємо такий вид захисту, який широко застосовується в цивільному праві, а також і в трудовому праві як самозахист. Крім того, у вирішенні колективних трудових сопорів в трудових правовідносинах також немає діяльності державних органів, оскільки все вирішується за допомогою примирних органів. Крім того, захист включає в себе не лише діяльність державних органів, а і діяльність громадських та інших органів по відновленню порушеного права. Тому поняття захист порушеного права необхідно розуміти дещо ширше. І.В. Лагутіна розглядає поняття захисту трудових прав у широкому і вузькому значеннях:
   - у вузькому значенні це забезпечення додержання трудових прав, попередження і профілактика їх порушень, реальне поновлення незаконно порушених прав і встановлення трудовим законодавством та діями відповідних органів реальної ефективної відповідальності роботодавців за порушення трудових прав працівників;
   - у широкому значенні - це реалізація захисної функції трудового права, яка, у свою чергу відображає захисну функцію держави [3, с. 24]. Як бачимо, тут до поняття захисту трудових прав віднесено попередження і профілактика їхніх порушень, що є складовою частиною не захисту, а охорони прав. Крім того, до поняття захисту віднесено ще і встановлення відповідальності за їх порушення, що також сумнівно, оскільки відповідальність є самостійною правовою категорією і спрямована на встановлення негативних наслідків для порушника, а не на відновлення порушених прав.
   У трудовому праві під захистом прав та законних інтересів працівників розуміють сукупність матеріально-правових заходів, організаційних і процесуальних способів припинення і попередження порушень трудового законодавства, відновлення порушених трудових прав громадян і відшкодування понесеної внаслідок цього шкоди. В теорії права панує думка, що захист передбачає як діяльність державних і уповноважених державою органів, так і діяльність самих суб’єктів правовідношення по усуненню перешкод, а також відновленню порушених трудових прав.
   Правовий захист трудових прав та законних інтересів працівників включає в себе наступні елементи.
   По-перше, потрібно певні передумови для здійснення правового захисту; подруге, він здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто в певній формі; по-третє, він здійснюється за допомогою власних засобів і способів, які передбачені нормами трудового права. Необхідною передумовою правового захисту є наявність в особи права на захист. Право на захист можна розглядати як самостійне суб’єктивне право [4, с. 72-79]. Подібну позицію підтримує і З.В Ромовська [5].
   Суть права на захист порушених або оспорюваних трудових прав можна звести до двох основних позицій.
   М.Г. Александров вважав, що суб’єктивне право на захист складається з трьох правомочностей:
   а) можливості поведінки самого володільця права;
   б) можливості вимагати певної поведінки від зобов’язаних осіб;
   в) можливості застосувати примусову силу держави у випадку невиконання вимог зобов’язаними особами [6, с. 108-109].
   Аналогічної позиції дотримуються і автори підручника Цивільне право України [7, с. 75].
   Якщо в минулому столітті така позиція мала право на існування, то зараз очевидно, що не всі названі правомочності в достатній мірі складають в сукупності право на захист. Адже можливість працівника вимагати від роботодавця вчинення певних дій може бути реалізована як самостійно, так і шляхом звернення до відповідних уповноважених на це органів. Що ж стосується такої правомочності, як можливість застосування примусової сили держави, то в трудовому праві така правомочність в багатьох випадках не може бути реалізована. По-перше, вона виключає можливість самозахисту працівниками своїх прав та законних інтересів. А по-друге, у випадках, передбачених законом, працівники не можуть звернутися до державних органів з метою застосування примусової сили держави. Так, в багатьох випадках вони звертаються до профспілки, а також можуть вирішувати трудові спори шляхом здійснення примирних процедур. З такою позицією М.Г. Алесандрова не погоджувався В.П. Грибанов. Він вважав, що право на захист не зводиться лише до можливості звернення за захистом до державних органів. Воно включає в себе можливість особи використати всі дозволені законом засоби впливу на порушника, захищати належне їй право своїми діями [8, с. 106]. Це право можна реалізувати лише у зв’язку з порушенням або оспорюванням суб’єктивного права.
   Аналіз діючого цивільного і трудового законодавства свідчить, що в матеріально-правовому аспекті  право на захист включає в себе наступні елементи:
   - можливість особи, право якої порушене, використати не заборонені законом засоби примусу на порушника, у тому числі і за допомогою самозахисту;
   - можливість особи, права якої порушені, звернутися до компетентного органу (державного чи іншого) з вимогою про захист порушеного права.
   Необхідно погодитися з висновком В.П. Грибанова про те, що вказані можливості пов’язані з характером порушеного права [8, с. 107]. Тому в багатьох випадках ці правомочності визначаються законодавством. Так, вирішення колективного трудового спору можливе лише шляхом здійснення примирних процедур. Однак необхідно додати, що право на захист передбачає наявність у працівника відповідного права, а також наявність факту його порушення.
   Право на захист трудових прав у процесуальному аспекті передбачає можливість особи звернутися за захистом порушених прав до уповноваженого органу, або можливість самостійно вчиняти дії по захисту порушеного права (самозахист). Це право передбачає обов’язок відповідного органу застосувати передбачені законом способи поновлення порушеного права.
   Право на звернення до відповідних органів передбачає наявність у працівника процесуальної правосуб’єктності. При розгляді питання про правосуб’єктність у правовідносинах по захисту трудових прав і законних інтересів працівників, необхідно зважати на те, що у правовідносинах при зверненні до суду права і обов’язки працівника регулюються Цивільним процесуальним кодексом і законодавством про працю. Що ж стосується правовідносин по зверненню до комісії по трудових спорах, то права і обов’ язки врегульовані тільки законодавством про працю. У цьому випадку процесуальна правоздатність і дієздатність залежить від трудоправової правоздатності і дієздатності суб’єкта у матеріальних трудових правовідносинах. У всіх інших видах правового захисту питання правосуб’єктності регулюються спеціальним трудовим законодавством, або спеціальним законодавством, що регулює відповідний вид захисту. Захист трудових прав та законних інтересів здійснюється в передбаченому законом порядку. А це означає, що він здійснюється у певних визначених законом формах. Під формою захисту розуміють комплекс внутрішньо узгоджених і врегульованих законом міроприємств по захисту трудових прав та законних інтересів. Аналіз тенденцій розвитку трудового законодавства свідчить про розширення форм захисту трудових прав та законних інтересів.
   Розрізняють наступні форми захисту:
   а) юрисдикційну;
   б) неюрисдикційну.
   Під юрисдикційною формою захисту розуміють діяльність уповноважених державою органів по захисту порушених або оспорюваних суб’єктивних прав. Суть юрисдикційної форми захисту полягає у тому, що особа, яка оспорює право чи законний інтерес, звертається до державних або інших компетентних органів, на які законом покладено обов’ язок прийняти необхідні заходи для відновлення порушеного права і припинення правопорушення.
   У межах юрисдикційної форми розрізняють загальний і спеціальний порядок захисту трудових прав та охоронюваних законом інтересів. Загальний порядок передбачає судовий захист. Серед спеціальних форм захисту трудових прав та законних інтересів можна виділити адміністративний захист, який включає в себе захист органами прокуратури, а також іншими державними органами, які здійснюють контроль за дотримання трудового законодавства. Сюди також можна віднести розгляд індивідуальних трудових спорів в порядку підлеглості. Він здійснюється в порядку, передбаченому законом України “Про звернення громадян”, а також розгляд індивідуального трудового спору в комісії по трудових спорах. Видається, що в умовах правової держави КТС повинен виконувати не юрисдикційну функцію, а лише примирну. З таких позицій виходить проект Трудового кодексу України. При цьому видається незрозумілим, чому у кодексі збережено сьогодні існуючий перелік трудових спорів, які підлягають виключній підвідомчості суду. Видається, що КТС, як примирний орган, може розглядати усі спори, які випливають з трудових правовідносин, якщо сторони про це попередньо домовилися.
   Наступною формою захисту трудових прав та законних інтересів працівників є неюрисдикційна форма захисту, яка охоплює собою дії працівників по захисту порушених суб’єктивних прав, які здійснюються ними самостійно без звернення до державних або інших компетентних органів. Неюрисдикційні форми захисту трудових прав та законних інтересів працівників передбачені трудовим законодавством. До них належать:
   а) примирно-третейські процедури, які застосовуються при вирішенні колективних трудових спорів;
   б) самозахист;
   в) громадський захист, який здійснюють виборні профспілкові органи.
   Характерною ознакою неюрисдикційних форм захисту є не вирішення спору, а сприяння сторонам спору у досягненні компромісу шляхом прийняття взаємного рішення.
   Якщо громадський захист порушених трудових прав або оспорюваних законних інтересів завжди був характерним для трудового права, то примирно- третейські процедури, які застосовуються при вирішенні колективних трудових спорів, а також самозахист, є порівняно новими у трудовому праві. Примирні процедури також повинні застосовуватися при вирішенні індивідуальних трудових спорів. На жаль чинний КЗпП України наділяє комісію по трудових спорах юрисдикційними функціями, що є неправильним. КТС повинна виконувати функцію примирення працівника і роботодавця. Необхідно підтримати позицію Лазора В.В. про те, що за умов ринкових відносин та пріоритету договірного методу регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин, які виникають у процесі застосування найманої праці, комісія з вирішення індивідуальних трудових спорів повинна бути постійно діючим примирним органом [9, с. 198-199]. Що ж стосується самозахисту працівниками своїх трудових прав і законних інтересів, то нажаль у трудовому законодавстві ця форма захисту належно не урегульована. Чинне трудове законодавство містить лише декілька норм, які надають працівникові право здійснювати самозахист. Це стосується відмови працівника від незаконного переведення на іншу роботу та відмови продовжувати роботу, якщо склалася ситуація, що є небезпечною для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.
   Видається, що у новому проекті Трудового кодексу ця форма захисту повинна знайти своє належне регулювання.
   Разом із порядком вирішення спорів трудове законодавство врегульовує і матеріально-правові засоби захисту прав та законних інтересів суб’єктів трудових правовідносин.
   Передбачені законом засоби захисту трудових прав та охоронюваних законом інтересів залежать від характеру порушення цих прав і є обов’язковимі для роботодавця і працівника приписи органу, який розглядає трудовий спір. До таких засобів можна віднести дій та приписи органів, які розглядають трудові спори, спрямовані на відновлення порушених або оспорюваних прав суб’єкта трудового правовідношення.
   Серед них в першу чергу необхідно виділити такий засіб захисту як відновлення положення, яке існувало до порушення права і припинення дій, які порушують право. У трудовому праві застосовують також і інші способи захисту, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, а також відшкодування заподіяної шкоди Усі вони носять матеріально-правовий характер, оскільки безпосередньо забезпечують захист права чи охоронюваного законом інтересу. Застосування цих засобів можливе лише за допомогою певної процесуальної форми. Це дає підставу стверджувати про наявність процесуальних способів захисту трудових прав. Основними процесуальними способами захисту прав є винесення рішення органом, який здійснює захист права. Орган на вимогу особи, права якої порушені, може застосувати один або декілька матеріально-правових засобів захисту суб’єктивних прав або охоронюваних законом інтересів.
   Матеріально-правові засоби захисту порушених чи оспорюваних трудових прав чи охоронюваних законом інтересів є взаємопов’язаними і дуже часто застосовуються органами, які вирішують трудові спори в сукупності. Так, якщо суд приймає рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, то на його вимогу він також приймає рішення про виплату йому заробітної плати за час вимушеного прогулу. Крім того, особа, яку незаконно звільнили, може вимагати стягнення моральної шкоди, яка була заподіяна незаконним звільненням.
   Отже, на основі викладеного можемо прийти до висновку про те, що під захистом прав та законних інтересів працівників необхідно розуміти сукупність матеріально-правових заходів, організаційних і процесуальних способів припинення порушень трудового законодавства, відновлення порушених трудових прав громадян і відшкодування понесеної внаслідок цього шкоди. Правовий захист трудових прав та законних інтересів працівників включає в себе наступні елементи: наявність передумов для здійснення правового захисту; здійснення його в передбаченому законом порядку за допомогою власних засобів і способів, які передбачені нормами трудового права.

   1. Тарасова В.А. Охрана прав граждан в пенсионном обеспечении. - М.: Издательство МГУ, 1978, 162 с.
   2. Адексеев С.С. Общая теория права: ученик. М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008, 576 с.
   3. Лагутіна І.В. Форми захисту трудових прав працівників. Монографія. Одеська юридична академія. - Фенікс, 2008, 160 с.
   4. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. - М.: Юридическая литература., 1976, 243 с.
   5. Ромовська З.В. Проблеми захисту в радянському сімейному праві. Автореф. дис доктора юрид. наук. Харків., 1987. 18 с.
   6. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. М., 1955, 265 с.
   7. Цивільне право України: Академічний курс Підручник. У двох томах., т.1./ за заг. ред. Я.М.Шевченко. К., “Ін-Юре”, 2003, 520 с.
   8. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. - М.: Статут, 2000, 411 с.
   9. Лазор В.В. Правове регулювання трудових спорів, конфліктів і порядок їх вирішення на сучасному етапі: Монографія. - Луганськ: Вид-во “Література”, 2004. 362 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com