www.VuzLib.com

Головна arrow Трудове право arrow Поняття, сутність та значення міжнародно-правових актів як джерел трудового права України
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Поняття, сутність та значення міжнародно-правових актів як джерел трудового права України

М. Вісьтак

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ЯК ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

   Автор розкриває поняття та сутність міжнародно-правового актів, як джерел трудового права України. Наведено аргументи на користь розмежування термінів “міжнародно-правовий акт” та “міжнародний договір”. Окрема увага приділяється значенню міжнародно-правових актів у регулюванні трудових відносин.
   Ключові слова: міжнародно-правовий акт, міжнародний договір, міжнародно-правове регулювання.
   Формування єдиного економічного простору зумовлює розширення міждержавного співробітництва, яке сприяє вирішенню глобальних проблем людства, а також ефективнішому захисту прав та свобод людини і громадянина. На сучасному етапі розвитку світової спільноти практично не існує країн, які б, вирішуючи свої політичні, економічні проблеми тощо, не вступали у відповідні відносини з іншими країнами світу та міжнародними організаціями.
   Міжнародно-правове регулювання перетворилося на важливий чинник, що характеризує соціальні реалії сучасного світу. Однак так вважали не завжди. Міжнародно-правові норми вважалися частиною внутрішньої правової системи раніше тільки в країнах англосаксонської правової родини (США й Великобританії). Країни Європи лише після ІІ Світової Війни (Франція, ФРН, Греція тощо) визнали міжнародне право одним із джерел внутрішнього права. При цьому конституції цих країн проголосили примат міжнародного права, тобто його пріоритетне застосування перед своїми законами. Так, ст. 55 Конституції Франції 1958 р. встановила, що договори або угоди, належним чином ратифіковані або схвалені, з моменту їхнього опублікування мають вищу силу порівняно з внутрішніми законами за умови застосування таких договорів чи угод іншою стороною. Стаття 25 Основного Закону ФРН (1949 р.) закріпила положення, відповідно до якого загальні норми міжнародного права є складовою частиною федерального права. Вони мають перевагу перед внутрішніми законами і породжують права й обов’язки безпосередньо для осіб, які проживають на території Федерації. Конституція Греції (1975 р.) у п. 1 ст. 28 проголошує, що “загальновизнані норми міжнародного права є складовою частиною внутрішнього грецького права і мають вищу юридичну силу щодо будь-якого протилежного положення закону”. [1, с. 28-65]. У СРСР 50-60 рр. ХХ ст. були відзначені пануванням позитивізму в правовій теорії, що й визначило її ставлення до міжнародного і внутрішнього права як до відокремлених правових систем. Водночас природно-правові ідеї, що поступово прокладали собі шлях, зумовили появу в радянській правовій науці концепції прямої дії норм міжнародного права [2, с. 26].
   Україна як демократична правова держава теж визнає пріоритет міжнародного права над національним і як суб’єкт міжнародних відносин вона зобов’язана дотримуватись норм і принципів міжнародного права.
   У ст. 9 Конституції України [3, с. 141] передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Щодо положень трудового законодавства, то ст. 8-1 Кодексу законів про працю України [4, с. 375] конкретизує положення Основного Закону. Вона містить норму, згідно якої, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
   Як видно з перелічених нормативних положень, відсутнє однозначне розуміння того, що саме має пріоритет перед внутрішнім правом: міжнародне право, норми міжнародного права чи лише міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких у встановленому порядку надали компетентні органи відповідної держави. Основний Закон України, як і Конституція Франції, містить норму про чинність саме міжнародних договорів, а не міжнародних актів чи норм міжнародного права, як, наприклад, наведені норми конституцій ФРН чи Греції.
   Стаття 8-1 Кодексу законів про працю теж містить норму про застосування лише міжнародної угоди чи міжнародного договору. Так, у вітчизняній правовій науці джерелами національного права, зокрема трудового права, визнаються міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. У визначенні поняття міжнародно-правового регулювання праці окремі вчені-трудовики або ототожнюють міжнародні договори з міжнародними актами, або згадують лише міжнародні договори. Наприклад, Г.І. Чанишева [5, с. 84-87] визначає міжнародно-правове регулювання праці як встановлену міжнародними договорами (актами) систему стандартів з регулювання праці, яку держави, котрі приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували його), використовують в національному трудовому законодавстві. О.В. Смирнов [6, с. 356] визначає це поняття як врегулювання за допомогою міжнародних угод (багатосторонніх та двохсторонніх договорів) й інших міжнародно-правових засобів питань, пов’язаних із застосуванням найманої праці, покращенням її умов, охороною праці, захистом індивідуальних і колективних інтересів працівників.
   В зв’язку з цим доречно звернути увагу також на співвідношення понять “міжнародний акт” та “міжнародний договір”. Заради справедливості варто зазначити, що ці поняття не є тотожними. Якщо розтлумачити дані поняття, можна прийти до висновку, що вони можуть відрізнятися. В українській мові термін “акт” трактується по різному [7, с. 18-19]: 1) окремий прояв якої-небудь діяльності; дія, подія, вчинок; 2) писаний указ, грамота, постанова державного, суспільного значення; 3) офіційний документ, протокол, запис про який-небудь факт. У правознавстві цей термін використовується у декількох аспектах: “нормативно- правовий акт”, “акт міжнародної організації”, “акт органу державної влади”, “правозастосувальний акт” тощо. Загальним є те, що термін “акт” розуміється як прояв діяльності, що фіксує наявність або відсутність певного факту. Водночас термін “міжнародний” тлумачиться як такий, що [7, с. 670-671]: 1) існує між народами, поширюється на них; 2) у ньому беруть участь представники різних країн, народів; 3) використовують для зв’язку між країнами, народами. Отож, в широкому значенні міжнародний акт можна трактувати як прояв діяльності різних держав, народів, їх представників, зусилля яких спрямовані на фіксацію фактів.
   Термін “договір” в український мові тлумачиться як [7, с. 310-311]: 1) взаємне зобов’язання, письмова або усна угода про права та обов’язки між державами, установами, підприємствами та окремими особами. А під міжнародним договором у правовій науці розуміють угоду між двома або декількома державами чи іншими суб’єктами міжнародного права щодо встановлення, зміни чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у політичних, економічних чи інших відносинах відповідно до основних принципів міжнародного права. У практиці міжнародного співробітництва для позначення міжнародного договору крім терміна “договір” використовують і наступні терміни: “угода”, “конвенція”, , “пакт”, “регламент”, “протокол”, “хартія”, “трактат”, “статут” тощо. У ст. 2 Закону України від 29 червня 2004 р. “Про міжнародні договори України”, розробленого з урахуванням норм Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., зазначено [8, с. 540], що під міжнародними договорами слід розуміти укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). З наведеного вбачається, що поняття “міжнародного договору” і “міжнародного акту” є відмінними за своїм змістом. Дані поняття можуть збігатися, але не обов’язково такий збіг буде наявний в кожному окремому випадку. Тому, вважаю доречним розглядати термін “міжнародний акт” як родове поняття щодо терміна “міжнародний договір”, який в свою чергу є видовим поняттям і ці терміни необхідно розрізняти. Так міжнародний договір є міжнародним актом, однак не кожний міжнародний акт є міжнародним договором. Рішення Європейського Суду з прав людини є міжнародним актом, однак в жодному випадку його не можна назвати договором. Оскільки Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 р. [9, с. 260], визнає рішення Європейського суду з прав людини джерелами права України і питання щодо їхньої належності до останніх вже не викликає сумніву, можна стверджувати, що норми ст. 9 Конституції та ст. 8-1 Кодексу законів про працю потребують доопрацювання.
   В правовій літературі значна увага приділяється порядку укладення і виконання міжнародних актів. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. визначає основні положення щодо укладення договорів і набрання ними чинності. Відповідно до Закону “Про міжнародні договори України” [8, с. 540] чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню нашою країною згідно з нормами міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб інші сторони міжнародних договорів також неухильно виконували свої зобов’язання за цими договорами. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов’язань (закон).
   Аналізуючи наведені положення, міжнародні акти можна поділити на дві групи: перша включає ті міжнародні акти, які виконуються самостійно, друга - міжнародні акти які самостійно виконуватись не можуть. Варто очевидно погодитись з точкою зору О.М. Ярошенка [10, с. 15], який вважає, що так держава вирішує проблему диференціації своїх міжнародних зобов’язань на дві категорії. Перша - це ті зобов’язання, які держава приймає на себе і з моменту вступу міжнародного договору в силу готова забезпечити їх виконання; вони і є такими, що виконуються самостійно. Друга - ті зобов’язання, реалізацію яких держава в силу різних причин не здатна забезпечити на даний момент. І поки в неї не з’явиться відповідних можливостей, вона не буде приймати внутрішньодержавні акти. Водночас прийняття відповідного акта є свідченням, що держава з цього моменту готова до виконання цих зобов’язань. Дане твердження дозволяє зробити припущення, що якщо деякі норми закріплені в міжнародно-правовому акті, але не вважаються такими, що виконуються самостійно, вони носять лише декларативний характер. Тобто мають політичне значення і держави повинні докладати максимум зусиль для їх реалізації. Недоліком такого підходу, як вважає О.М. Ярошенко [10, с. 15], є реальна ймовірність, що держави без особливої потреби будуть затягувати переведення політичних зобов’язань у рамках міжнародних домовленостей в юридичні. Ця проблема, поза будь-яким сумнівом, є надзвичайно важливою.
   Зрештою, прийняття на себе міжнародних зобов’язань, є швидше правом держав, а не їх обов’язком. Прикладом може бути Конвенція МОП № 182 “Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці”. Ст. 1 Конвенції зазначає [11, с. 412], що кожна держава-член, яка ратифікує цю Конвенцію, негайно вживає ефективних заходів щодо забезпечення в терміновому порядку заборони та ліквідації найгірших форм дитячої праці, стаття 4 передбачає, що національне законодавство або компетентний орган визначають після консультацій із заінтересованими організаціями роботодавців і трудящих, види робіт, які за своїм характером чи умовами, в яких вони виконуються, можуть завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей. У ст. 5 закріплено [11, с. 412], що кожна держава-член після консультацій з організаціями роботодавців і трудящих створює чи визначає відповідні механізми контролю за впровадженням положень, які втілюють у життя цю Конвенцію. Як бачимо, названа Конвенція прямо вказує, що кожен член МОП, для якого вона є чинною, зобов’язується її виконувати. Отже, прийняття державою на себе тих чи інших зобов’язань є її правом, а не обов’язком. Щодо питання значимості міжнародно-правових актів у правовій літературі не виникає жодних сумнівів, що міжнародно-правові акти є важливим засобом, який призначений для забезпечення і захисту основних прав людини, в тому числі трудових прав. Особливістю міжнародно-правового регулювання праці є те, що норми міжнародних актів про працю, як правило, безпосередньо не регулюють трудові відносини, а встановлюють певні стандарти в галузі праці, які через їх імплементацію в національному законодавстві кожної країни, що бере в них участь, конкретизуються й наділяються певним правовим механізмом реалізації [12, с. 72-73].
   Визначальним міжнародно-правовим актом з прав людини варто насамперед назвати Загальну декларацію прав людини, ухвалену генеральною асамблеєю ООН 10  грудня 1948 р., яка є основою для чисельних конвенцій та національних конституцій. І хоч Декларація не є юридично обов’язковим документом, вона відображає загальну домовленість народів світу, щодо визнання людини найвищою соціальною цінністю, а також щодо невідчужуваності її прав та свобод. У Загальній декларації захисту трудових прав є низка статей. Зокрема тут закріплено [13, с. 300], що: кожна людина має право на працю; на вільний вибір роботи; на справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття; кожна людина без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату; кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та оплачувану періодичну відпустку.
   У 1966 р. було ухвалено Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, який, на відміну від Декларації, є юридично-обов’язковим документом. Держави, учасниці Пакту, взяли на себе зобов’язання дотримуватись процедур, обумовлених у відповідних його статтях. Він є обов’язковий тільки для держав, які є його учасниками. У Пакті закріплені наступні трудові права [14, с. 58-76]: право на працю, що включає право кожної людини одержати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на котру вільно погоджується; право на доступ до програм професійно-технічного навчання і підготовки; право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи винагороду, що забезпечувала справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної цінності, права жінок на рівні умови праці, з рівною платою за рівну працю, задовільне існування для жінок та їх сімей; право на однакову для всіх можливість просування по роботі на підставі трудового стажу і кваліфікації, право на відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку, право на винагороду за святкові дні тощо.
   З-поміж регіональних міжнародно-правових актів, які призначені для забезпечення і захисту трудових прав, необхідно виділити Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, яку Україна ратифікувала 17 липня 1997 р. [15, с. 58-76]. Одним із суттєвих результатів цієї ратифікації є створення нового механізму у системі захисту прав людини в Україні. Кожний громадянин має не тільки право, але й реальну можливість звернутися до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Все це свідчить, що міжнародно-правові акти як важливе джерело трудового права, є невід’ємною частиною національного законодавства, яке спрямоване на регулювання трудових відносин з метою становлення України, як демократичної, соціальної та правової держави, де людина, її права та свободи матимуть визначальне значення.

   1. Лукашук И.И. Конституции государств и международное право / И.И. Лукашук- М.: Спарк, 1998. -28-65 с.
   2. Гревцова Т.П. Международный договор в системе источников права / Т.П.Гревцова- М.: Наука, 1965. - 26 с.
   3. Конституція України: станом на 1 жовт.2008 р. / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. -141 с.
   4. Кодекс законів про працю України: станом на 1 жовт.2008 р. / Відомості Верховної Ради України. - 1971. - № 50. - С. 375.
   5. ЧанишеваГ.І. Трудове право України/ Г.І. Чанишева [практикум]. - К.: Юрінкомінтер. 1999 - 84-87 с.
   6. Смирнов О.В. Трудовое право Украины/ О.В.Смирнов. - К.:Проспект, 2005. - 356 с.
   7. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і ред. В.Т. Бусел]. - К.: Ірпінь: Перун, 2007. - 18-671 с.
   8. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.1004 р., № 1906-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 50. -540 с.
   9. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р., № 3477-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 30. -260 с.
   10. Ярошенко О.М. Джерела трудового права України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. юрид. наук: спец. 12.00.05 “Трудове право та право соціального забезпечення”/ О.М.Ярошенко. - Х, 2007. - 15 с.
   11. Конвенція МОП № 182 “Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці”: за станом на 05 жовт. 2000 р./ ратифіковано Законом Украни від 05.10.2000 р. № 2022 - ІІІ/ Відом. Верхов. Ради України. - 2000. - № 48. -412 с.
   12. Лазор В.В. Правове регулювання трудових спорів, конфліктів і порядок їх вирішення на сучасному етапі/ В.В Лазор; [монографія]. - Луганськ: Література, 2004 - 72-73 с.
   13. Загальна декларація прав людини/ Міжнародний захист прав людини./ документи та коментарі. - Х.: “Синтекс, ЛТД”, 1998. -300 с.
   14. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: прийнятий резолюцією 2200А (XXI) Генеральної асамблеї ООН від 16.12.1966 р. / Права людини: зб.нормат. док./укл. В.С.Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. - Х., 1997. -58-76 с.
   15. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод: прийнята Радою Європи від 04.11.1950 р. / Права людини: зб.нормат. док./укл. В.С.Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. - Х., 1997. -58-76 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com