www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Державна ідеологія як один із засобів запобігання формуванню маргінальної свідомості особи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Державна ідеологія як один із засобів запобігання формуванню маргінальної свідомості особи

Г.Ю. Зубко

ДЕРЖАВНА ІДЕОЛОГІЯ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ ЗАПОБІГАННЯ ФОРМУВАННЮ МАРГІНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИ

   Виокремлено заходи, що запобігають формуванню маргінальної свідомості особи. Проаналізовано роль державної ідеології у запобіганні формуванню маргінальної свідомості особи.
   Ключові слова: маргінальна поведінка, маргінальна свідомість, державна ідеологія, політика держави.
   Постановка проблеми. Маргінальна поведінка є багатоаспект- ним явищем, що зачіпає різні сторони суспільних відносин та має негативні наслідки для розвитку соціокультурних зв’язків та відносин. Одна з найбільш небезпечних причин - це зв’язок між маргінальною поведінкою особи та правопорушенням. Держава, через діяльність своїх органів, може впливати на свідомість громадян з метою запобігання формуванню у них маргінальних установок.
   Проблеми свідомості особи розглядаються різними юридичними науками, проте саме наука «Теорія держави і права», при досліджені теми правової свідомості особи має визначити засоби, що запобігатимуть формуванню у особи маргінальних установок.
   Метою статті є визначення ролі державної ідеології як одного із засобів запобігання формуванню маргінальної свідомості особи.
   Для реалізації поставленої мети були сформовані такі завдання:
   1) виділити заходи, що запобігають формуванню маргінальної свідомості особи;
   2) проаналізувати роль державної ідеології у запобіганні формуванню маргінальної свідомості особи.
   Стан дослідження. У процесі дослідження маргінальної поведінки та маргінальної свідомості використовувались роботи теоретиків права, зокрема таких учених: В. Бабкіна, М. Козюбри, В. Котюка, П. Мартиненка, Є. Назаренко, Є. Нурпєісова, В. Оксамитного, П. Рабіновича, Р. Русинова, В. Селіванова, С. Тихонова, Л. Фомічової та інших. Виклад основних положень. Маргінальна поведінка передбачає хоч і формальне, але все ж таки дотримання приписів норм права. Стійка правомірна поведінка як сукупність вчинків не може відразу трансформуватися в протиправну, це відбувається під впливом певних умов. Саме тому держава має можливість вплинути на поведінку громадян з метою запобігання небажаній модифікації правових та ціннісних орієнтирів особи.
   Під впливом негативних життєвих обставин, соціальних інститутів, що не відповідають потребам громадян, змінюються ціннісні установки, орієнтації, правосвідомість, та як результат, поведінка останніх. Розрив соціальних зв’язків сприяє виробленню особливої системи цінностей, яка характеризується глибоким індивідуалізмом, ворожим ставленням до існуючих громадських інститутів, що стає основою для руйнування і дестабілізації суспільних відносин, відмови суспільства від підтримки реформ, що проводяться в Україні.
   Політика нашої держави має бути спрямована, насамперед, на створення таких умов соціального життя, за яких будь-який член суспільства міг би повною мірою реалізувати свої можливості та задовольнити потреби. Державна політика, що спрямована на розвиток та функціонування суспільних відносин, повинна перешкоджати широкому поширенню такого явища, як маргінальна поведінка особи. Для того, щоб знизити рівень маргінальної свідомості українського суспільства, потрібні як дії, спрямовані на усунення її передумов, що запобігатимуть появі нових суб’єктів маргінальної поведінки, так і заходи, що не дозволять маргінальній свідомості перетворитися на протиправні установки особи. Державна політика в цій галузі має включати заходи з прогнозування, профілактики, зменшення впливу умов формування маргінальної свідомості, усунення існуючих маргінальних установок та їх наслідків.
   У зв’язку з тим, що будь-які державні перетворення мають у своїй основі прийняття нормативно-правового акта, що закріплює нові норми (правила поведінки), основна увага має бути приділена прогнозуванню тих змін, що можуть відбутися у суспільстві після прийняття того чи іншого нормативно-правового акта. Неприпустиме прийняття нормативно-правових актів, що мають недоліки та порушують права, свободи і законні інтереси громадян. За відсутності належного вивчення можливих наслідків, реалізація нового нормативно-правового акта може мати негативні наслідки для усього суспільства. До таких наслідків можна віднести наявність норм права, що не мають практичної реалізації; норм, що мають протиріччя або що порушують права, свободи і законні інтереси учасників суспільних відносин; норм, за яких існує можливість вчинити правопорушення та уникнути юридичної відповідальності. Ці недоліки призводять до того, що порушення прав і свобод громадян є розповсюдженим явищем у житті нашого суспільства, а наслідком цього буде поява осіб із маргінальною свідомістю.
   Соціальні реформи, що спираються на нормативно-правові акти, що не відповідають вимогам науковості, можуть нанести шкоду суспільним відносинам. Ця шкода полягає в тому, що до нормативноправового акта, який не відповідає реаліям сьогодення, порушує права, свободи і законні інтереси особи, а також до реформ, що проводить держава, громадяни будуть ставитися негативно. Позитивне ставлення до нормативно-правових актів державних органів та політики, що провадиться ними, можливе лише за наявності науковості та публічності в діях держави. У зв’язку з тим, що ці принципи останнім часом не є пріоритетними в політиці держави, тому і ставлення громадян до прийнятих нормативно-правових актів, в більшості випадків, залишається негативним. Це пов’язано, з порушенням прав громадян, що призводить до напруги і конфліктів у суспільстві, відчаю тих, хто вважає, що не в змозі впливати на ситуацію, що склалася. Використання нормативно-правового акта для реалізації своїх можливостей та потреб у цьому випадку буде або обмежене, або взагалі відсутнє. При цьому будуть знайдені більш прийнятні шляхи, що дають можливість "обійти" положення нормативно-правового акта та задовольнити свої потреби. Серед основних заходів, необхідних для запобігання формуванню маргінальної свідомості особи, можна виділити:
   - заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для усіх членів суспільства і зменшення впливу негативних явищ. До таких дій можна віднести прийняття необхідних нормативно-правових актів, зменшення розшарування українського суспільства, підвищення рівня життя нижчих верств населення, покращення діяльності основних соціальних інститутів;
   - заходи, що спрямовані на підвищення рівня правової культури та правосвідомості громадян України, поширення позитивного ставлення і довіри до органів влади та їх діяльності;
   - заходи щодо поліпшення суспільного і психологічного стану певних категорій громадян, у тому числі надання допомоги в лікуванні, працевлаштуванні, проживанні, психологічна допомога мігрантам, безхатькам та іншим. Без цих заходів кількість осіб із маргінальною свідомістю буде збільшуватись. Прийняття нормативно-правових актів, здійснення соціальних реформ без наукового обґрунтування та експертизи матиме негативні наслідки, як для розвитку суспільних відносин, так і для правосвідомості та ставлення населення до державних інституцій і органів влади. Лише науково обґрунтовані нормативно-правові акти, та ті, що враховують практичний досвід реалізації, суспільні та національні інтереси отримають підтримку у суспільстві.
   СРСР був яскравим прикладом того, що суспільним ідеалам можна надавати набагато більшого значення, ніж матеріальним цінностям. Не дивлячись на те, що політика комунізму несла в собі значну кількість негативних моментів для суспільства, вона була сильною з ідеологічної точки зору. Проголошувані ідеали та принципи, порушення яких не припускалося, спричиняли свій вплив практично на усі сфери життєдіяльності суспільства. Проводилися заходи щодо усунення небажаних суспільних явищ: алкоголізму, жебрацтва, проституції. Цінності та пріоритети Радянської держави починали прищеплюватися на ранніх етапах розвитку особистості, для того, щоб згодом вони стали внутрішнім регулятором поведінки кожного громадянина.
   У порівнянні з радянським періодом, в наш час в Україні має місце значне збільшення кількості безхатченків, жебраків, безробітних. Передусім, це пов’язано з тим, що змінилася політика держави стосовно цих категорій громадян. Якщо раніше в боротьбі за викорінювання таких явищ, як бродяжництво, жебракування, дармоїдство, державою використовувалися практично усі засоби, у тому числі й кримінальна відповідальність, то нині провадиться політика заперечення цих явищ. Засобами масової інформації проголошується і підтримується думка про те, що жебрацтво і випрошування - це прибутковий бізнес (в більшості своїй - кримінальний), а не засіб виживання громадян України. Отже, ніякої соціальної допомоги від держави не потрібно. Держава, як правило, відмовляється створювати спеціалізовані місця для проживання (хоча б тимчасового) і допомоги безхатченкам. Відсутність допомоги держави на ранніх етапах формування маргінальних установок у громадян у поєднанні з практично повною бездіяльністю в галузі допомоги верствам населення, що вже мають такі переконання, позбавляє мешканців соціального «дна» якої б то не було можливості поліпшити своє положення. Відбувається повна відмова від суспільних цінностей, проблема виживання стає основною і з часом правопорушення стає одним із можливих, а може і єдиним способом задоволення потреб цих категорій громадян. Корупція, численні безкарні порушення прав громадян, особливо тими особами, на яких покладено обов’язок з їх захисту, призводить до руйнації соціальних інститутів, норм і правил, поширення правового нігілізму та формуванню маргінальної свідомості громадян. Заборонені дії перестають розглядатися як правопорушення, а санкція за нього вважається несправедливою.
   Принципи ринкової економіки, зазнавши деяких змін, призвели до того, що нині в нашому суспільстві дедалі більшого розповсюдження набуває індивідуалізм громадян. Процес лібералізації призвів до того, що популярною стала байдужість до проблем суспільства, діяльності органів влади, державних інститутів, у поєднанні з недовірою до державної влади, ідеологічний вакуум наповнюється небажаним для суспільства змістом.
   У ч. 2 ст. 15 Конституції України проголошено принцип відсутності ідеології, що визнається державою як обов’язкова [1]. Отже, держава самоусунулася від виховання громадян і контролю над їх переконаннями.
   Висновки. На нашу думку, реалії сьогодення свідчать про необхідність існування державної ідеології на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, оскільки саме за допомогою ідеології встановлюються державні пріоритети і цінності. У громадян повинні сформуватися внутрішні регулятори поведінки, основою яких, насамперед, мають стати норми права. Для цього держава повинна гарантувати безпеку, стабільність членів суспільства, всебічно захищати права, свободи та законні інтереси людини і громадянина.
   Держава, спираючись на суспільні організації, зобов’язана приймати заходи щодо подолання та мінімізації правової маргінальності населення. Саме державні органи мають розробити національну доктрину формування правосвідомості громадян, правову регламентацію та координацію участі в цій справі громадських об’єднань. Створення відповідного координаційного органу сприятиме виробленню дієвих програм та напрямів підвищення рівня правової свідомості громадян України.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com