www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Організація військової служби у службі правопорядку збройних сил України
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Організація військової служби у службі правопорядку збройних сил України

Б.М. Ринажевський

ОРГАНІЗАЦІЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ У СЛУЖБІ ПРАВОПОРЯДКУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

   Розглядаються питання організації військової служби правопорядку у Збройних силах України, її основні завдання та організаційно- штабна структура.
   Ключові слова: організація, військова служба, Служба правопорядку, Збройні сили України, військовий обов ’язок, військовослужбовець.
   Постановка проблеми. Військова служба у Службі правопорядку здійснюється у відповідності із Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» [1]. Порядок і строки проходження військової служби військовослужбовцями Служби правопорядку, присвоєння їм військових звань та звільнення їх з військової служби визначаються відповідно до Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» [2]. Служба правопорядку це державний озброєний орган виконавчої влади в системі Збройних Сил України, що захищає життя, здоров’я, права і свободи військовослужбовців та інших громадян, задіяних у військовій сфері, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань у військових частинах та на військових об’єктах.
   Важливість таких завдань зумовлює актуальність наукових досліджень як правового статусу Служби правопорядку, так й організації військової служби у зазначеній структурі Збройних сил України.
   Стан дослідження. Проблеми організації військової служби у Службі правопорядку Збройних Сил України певною мірою були предметом досліджень П.П. Богуцького, О.І. Гриненка, І.Ф. Коржа, А.Ф. Моти, В.О. Паламарчука, О. Саржевського та інших науковців. Проте ряд актуальних і практично значущих проблем у цій сфері потребують подальшої розробки, тому метою цієї статті є аналіз сучасного стану організації військової служби у Службі правопорядку Збройних Сил України, її основних завдань та організаційно-штабної структури.
   Виклад основного матеріалу. Військова служба у Службі правопорядку має базуватися на принципах законності, поваги до особи, її прав і свобод, соціальної справедливості, централізованого керівництва та єдиноначальності, взаємодії з громадськістю. Організація військової служби у Службі правопорядку обумовлюється правовим регулюванням військової служби, під яким розуміється здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини, що виникають під час проходження військовослужбовцями служби у Військовій службі правопорядку Збройних Сил України з метою їх впорядкування, закріплення, охорони і розвитку, а також вплив на поведінку та свідомість військовослужбовців шляхом проголошення їх прав та обов’язків встановлення певних дозволів та заборони, затвердження певних правових актів.
   У науковій юридичній літературі загальне поняття «військова служба» відсутнє. В якості визначальної ознаки військової служби виділяється така її ознака як те, що вона є державною. «Військова служба - особливий вид державної служби, почесний обов’язок кожного громадянина України, пов’язаний з виконанням загального військового обов’язку і служби на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, утворених відповідно до чинного законодавства. Регулюється Конституцією України та Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» [3, с. 459]. «Військова служба - вид державної служби, яка полягає у виконанні громадянами встановленого законом військового обов’язку (повинності) у складі Збройних Сил» [4, с. 196]. «Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни» [5]. Однак, як зазначає І.Ф. Корж наведені вище термінологічні визначення не можна назвати цілком вдалими, оскільки вони ґрунтуються на різних за значенням загальних ознаках - в одному випадку це «військовий обов’язок (повинність)», у другому - «це «почесний обов’язок кожного громадянина», у третьому - це «професійна діяльність». Тим самим зміщуються різні сторони цього виду діяльності громадян» [6, с. 9].
   Військова служба у Службі правопорядку бере свій початок з моменту прийняття Верховною Радою України Закону України «Про військову службу правопорядку у Збройних силах України», який став правовою основою для початку формування Служби правопорядку, яка на сьогоднішній день є дієвим правоохоронним органом, здатним злагоджено діяти у тісній взаємодії з органами військового управління, командирами (начальниками) усіх рівнів.
   Військова служба, в тому числі і у Службі правопорядку Збройних Сил України, являє собою систему правових норм, що регламентують права, обов’язки, обмеження, заборони та відповідальність військовослужбовців, проходження ними військової служби, порядок виникнення та припинення військово-службових правовідносин [7, с. 206].
   Система правових норм, що здійснює правове регулювання проходження військової служби у Службі правопорядку включає норми адміністративного права, конституційного, міжнародного, цивільного, фінансового права, права соціального забезпечення та інших галузей права.
   На виконання вимог Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» міністром оборони України було видано наказ «Про заходи щодо створення Військової служби правопорядку у Збройних Силах України» [8], яким було затверджено організаційну структуру Служби правопорядку, місця дислокації та зони діяльності її органів управління та підрозділів.
   З урахуванням вимог Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р., затвердженої Указом Президента України [9], формування та розвиток Служби правопорядку здійснювались у три етапи (перший - червень-грудень 2002 р., другий - до кінця 2003 р., третій - до кінця 2005 р.). На першому етапі здійснювалось формування Г оловного управління Служби правопорядку, Центрального управління по місту Києву та Київській області, Південного та Західного територіальних управлінь з окремими батальйонами, Північного та Кримського територіальних управлінь з окремими ротами, зонального відділу з окремою ротою (м. Вінниця), а також Навчального центру Служби правопорядку. Гранична чисельність військовослужбовців і працівників Служби відповідно до Закону України «Про Військову службу у Збройних Силах України» не повинна перевищувати 1,5% загальної чисельності Збройних Сил України. Наявність певних обмежень, передбачених на законодавчому рівні, визначення організаційної структури органів управління та підрозділів Служби правопорядку, їх оптимальної чисельності, яка дозволяла б повною мірою забезпечувати виконання покладених на Службу правопорядку завдань в цілому, стало одним із складних і відповідальних заходів щодо формування правоохоронного органу.
   Нині Служба правопорядку складається з:
   органів управління, до яких належать:
   - Головне управління Служби правопорядку (м. Київ);
   - Центральне управління Служби правопорядку по місту Києву та Київській області (м. Київ);
   - 4 територіальних управління Служби правопорядку (м.м. Львів, Одеса, Чернігів, Сімферополь);
   - 9 зональних відділів Служби правопорядку розташованих у містах Севастополі, Дніропетровську, Миколаєві, Вінниці, Хмельницькому, Рівному, Харкові, Полтаві, Житомирі;
   - 16 зональних відділень Служби правопорядку розташованих у містах Кривому Pозі, Луганську, Запоріжжі, Kipoвограді, Донецьку, Болграді, Євпаторії, Феодосії, Івано-Франківську, Луцьку, Чернівцях, Тернополі, Ужгороді, Черкасах, Білій Церкві та Сумах; підрозділів Служби правопорядку:
   - окремі батальйони, окремі роти і окремі взводи ВСП, підпорядковані відповідним територіальним управлінням, зональним відділам і відділенням ВСП;
   - Навчальний центр Служби правопорядку (м. Львів); - Дисциплінарний батальйон (м. Київ).
   Органи управління з підрозділам ВСП мають:
   - Центральне управління Служби правопорядку по місту Киеву і Київській області (з окремим батальоном) - у межах м. Киева та Київської області (за винятком Білоцерківського гарнізону); - Південне територіальне управління Служби правопорядку (з окремим батальйоном) - у межах Південного оперативного командування за винятком Автономної республіки Крим;
   - Західне територіальне управління Служби правопорядку (з окремим батальйоном) - у межах Західного оперативного командування;
   - Північне територіальне управління Служби правопорядку (з окремою ротою) - у межах Північного оперативного командування;
   - Кримське територіальне управління Служби правопорядку (з окремою ротою) - у межах Автономної республіки Крим;
   - дев’ять зональних відділв та шістнадцять зональних відділень Служби правопорядку (з окремими ротами i взводами) - в межах відповідних областей (гарнізонів). Оптимізація структури органів управління та підрозділів Служби правопорядку викликана як загальним реформуванням Збройних Сил України, так і необхідністю включення до штатів нових підрозділів (режимної служби, службових розслідувань), відділу оборонного планування та удосконалення існуючих (дізнання, протидії, диверсіям і терористичним актам і т. ін.), що потребуює постійних зусиль організаційного штатного характеру.
   Серед підрозділів Служби правопорядку, формування яких відповідно до наказу Міністру оборони України № 196 «Про заходи щодо створення Військової служби правопорядку у Збройних Силах України» повинно було завершитись на другому етапі формування та розвитку Служби правопорядку, особливе місце належить підрозділам дізнання, які на відміну від інших підрозділів Служби правопорядку, раніше у Збройних Силах України структурно не існували. Специфічність завдань підрозділів дізнання вимоги щодо укомплектованості їх військовослужбовцями з юридичною освітою, відсутність на етапах формування та функціонування Служби правопорядку належної нормативно-правової бази створює низку суттєвих труднощів у виконанні Службою правопорядку завдань, відведених саме для цих підрозділів.
   На погляд О. Саржевського, виявлення причин, передумов та обставин злочинів та інших правопорушень, вчинених у військових частинах і на військових об’єктах, провадження у встановленому порядку дізнання у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини, є найскладнішими завданнями серед основних завдань, визначених ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України». Ці завдання у Службі правопорядку покладено на підрозділи дізнання. Ефективне та у повному обсязі виконання таких завдань є можливим лише за умови наявності у кожної посадової особи підрозділу дізнання відповідного професійного рівня та морально- ділових якостей, а також спроможності керівників цих підрозділів створити у колективах атмосферу бездоганного виконання вимог закону під час правоохоронної діяльності, суворого дотримання законних прав та інтересів осіб [10, с. 12]. З метою удосконалення правового забезпечення діяльності Служби правопорядку Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» [11], яким внесено зміни до ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу України. Відповідно до цих змін до переліку органів дізнання віднесено й посадових осіб Служби правопорядку - начальників органів управління та їх заступників з питань провадження дізнання.
   Указаним Законом було також внесено зміни до Виправно- трудового кодексу України. який тоді діяв, до Кодексу України про адміністративні правопорушення та до законів України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про державний захист працівників суду і право охоронних органів», «Про боротьбу з корупцією», «Про попереднє ув’язнення», «Про дорожній рух» та «Про правовий режим надзвичайного стану».
   Але, попри прийняті зміни до чинного законодавства, практика діяльності Служби правопорядку свідчить про необхідність перегляду багатьох законодавчих норм, у тому числі й норм Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України». Виникнення такої необхідності пов’язане як із реформуванням Збройних Сил України, так і у зв’язку зі змінами, що відбулися у законодавстві України з моменту прийняття Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України».
   Служба правопорядку є достатньо дієвим правоохоронним органом, спроможним виконувати визначені законодавством завдання та функції. Кожен правоохоронець цієї Служби має робити свій внесок у загальнодержавну правоохоронну справу. Важливість цієї справи та її специфічність потребують високого рівня правосвідомості, адже за кожним рішенням посадової особи Служби правопорядку стоїть не тільки авторитет самої правоохоронної структури, а й честь та гідність людини, а у деяких випадках - навіть і її доля. Організація Служби правопорядку передбачена ст. 5 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», яка гласить, що чисельний склад органів управління, підрозділів Служби правопорядку, їх дислокація визначаються Міністром оборони України, виходячи з умов дислокації військ (сил).
   Фінансування Служби правопорядку здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються на утримання Збройних Сил України і передбачаються у кошторисі Міністерства оборони України окремим рядком.
   Служба правопорядку створювалась на базі відповідних структурних підрозділів і служб Міністерства оборони України, функції яких цим Законом було покладено на Службу правопорядку.
   Рішення про створення відповідних підрозділів Служби правопорядку ухвалює Міністр оборони України. Загальне керівництво Службою правопорядку здійснює Міністр оборони України через начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
   Безпосереднє керівництво Службою правопорядку здійснює Головне управління Служби правопорядку Збройних Сил України.
   Зони діяльності органів управління та підрозділів Служби правопорядку визначає Міністр оборони України. Начальник Головного управління Служби правопорядку Збройних Сил України та його заступники, начальники Центрального та територіальних управлінь Служби правопорядку та їх заступники призначаються на посади Міністром оборони України за поданням начальника Г енерального штабу Збройних Сил України.
   Начальники управлінь Головного управління Служби правопорядку Збройних Сил України та начальники відділів Центрального та територіальних управлінь, начальники зональних відділів (відділень) Служби правопорядку, їх заступники, командир дисциплінарного батальйону, керівники підрозділів дізнання, охорони військових об’єктів, патрульно-постової служби, безпеки дорожнього руху, спеціального призначення, начальник Навчального центру Служби правопорядку призначаються на посади начальником Генерального штабу Збройних Сил України за поданням начальника Головного управління Служби правопорядку. Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» дозволяє в окремих випадках до виконання завдань Служби правопорядку щодо охорони військових об’єктів, забезпечення військової дисципліни серед військовослужбовців на вулицях та в громадських місцях, запобігання правопорушенням, які вчиняються військовослужбовцями, та їх припинення тимчасово залучати військовослужбовців інших військових частин Збройних Сил України. Під час виконання зазначених завдань на них поширюються права, гарантії соціального і правового захисту, передбачені для військовослужбовців Служби правопорядку. Безпосереднє керівництво під час виконання цих завдань покладається на відповідну посадову особу Служби правопорядку.
   Порядок залучення військовослужбовців інших військових частин Збройних Сил України до виконання окремих завдань Служби правопорядку, визначається Міністром оборони України.Участь військовослужбовців Служби правопорядку та інших військових частин Збройних Сил України у здійсненні заходів правового режиму воєнного та надзвичайного стану регулюється відповідними законами. Правове регулювання військової служби в Україні, в т.ч. і в Службі правопорядку має свою специфіку, яка обумовлюється конституційними положеннями про те, що однією з найголовніших функцій держави є забезпечення захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканості кордонів.
   Суб’єктні відносини у військовій службі виникають та існують у межах функціонування Воєнної організації суспільства та інших сфер суспільного життя, пов’язаних з функціонуванням військової сфери.
   Присутність держави у військових та військово-цивільних відносинах через визначені та уповноважені органами влади й управління як одного із суб’єктів є обов’язковою.
   Питання, що стосуються правового статусу осіб, які в передбаченому чинним законодавством порядку виконують обов’ язки військової служби, тобто військовослужбовців, є надзвичайно актуальними. Вирішення численних проблем правового регулювання матеріального та інших видів забезпечення військовослужбовців, соціальний захист цієї специфічної категорії громадян у сучасних умовах є одним із визначальних для розвитку соціальної правової держави та важливим завданням правового регулювання військової сфери.
   Великий масив питань, що стосуються діяльності громадян у військовій сфері, їх відносин під час виконання обов’язків військової служби між собою та з державними органами, у тому числі з такими, які утворюють Воєнну організацію суспільства, є тією специфічною ознакою відносин у військовій сфері, які потребують окремого специфічного правового регулювання та фундаментального правового дослідження.
   Сама специфіка організації та функціонування військової сфери обумовлює відособлення її в окрему сферу суспільного життя з притаманними лише їй об’єктами, характером, внутрішніми зв’язками, способами та формою дії.
   Правила, які застосовуються для регулювання відносин у військовій сфері суспільної діяльності, зокрема, у військовій службі є такими, що не можуть застосовуватися повною мірою в будь-якій іншій галузі. Військова служба, попри спеціальний режим її функціонування, обумовлюється завданнями, які полягають в обов’язку забезпечити захищеність суспільства від зосередження небезпечних для людей елементів матеріального і соціального походження. У контексті цієї проблеми суспільство передбачає не лише засоби цивільного контролю над діяльністю воєнної організації держави [12], але й намагається чітко впорядкувати таку діяльність через застосування специфічних засобів правового регулювання особливого правового режиму, яким є військова служба.
   Правовий регулятивний вплив на весь комплекс відносин у військовій службі спроможна забезпечити відокремлена інтегрована галузь системи права, якою, як вважає П.П. Богуцький, має бути комплексна галузь - військове право [13, с.42]. О. І. Гриненко також вважає, що військова служба має регламентуватися комплексом нормативно-правових актів, які б передбачали регулювання всіх специфічних відносин, які виникають у зв’язку з діяльністю військової організації [14, с. 39].
   Висновки. Домінування держави у військово-правовому регулюванні є очевидним та за своєю суттю обов’язковим. Правовий режим військового правового забезпечення супроводжує виконання важливої функції держави - захисту суспільства від загроз військового характеру. Необхідно забезпечити правовий режим військової сфери таким набором засобів реагування та механізмом правової дії, які могли б ефективно впливати на чітко визначені групи публічних відносин, пов’язаних з військовою сферою, та забезпечувати реалізацію конституційного положення, що Україна є суверенною і незалежною демократичною соціальною правовою державою. Відповідно до вимог Конституції України організація і порядок діяльності Збройних Сил України, військових формувань та правоохоронних органів держави визначаються виключно законами. В силу цього принцип законності в організації та діяльності суб’єктів військової справи є пріоритетним, закріпленим Основним законом держави. Законність у військовій сфері має забезпечуватись, насамперед, належним правовим регулюванням та створенням відповідних умов для виконання громадянами України свого конституційного обов’язку.
   Організація військової служби у Службі правопорядку спрямована на подальше зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, захисту конституційних прав військовослужбовців.

   1. Про військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - Ст. 358.
   2. Про Військову Службу правопорядку у Збройних силах України: Закон України від 7 березня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. -  2002. - № 32. - Ст. 225.
   3. Кравець Є.Я. Військова служба / Є.Я. Кравець // Юридична енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана. - 1998. - Т. 1. - С. 459-460.
   4. Советская военная энциклопедия. - М.: Воениздат МО СССР. - 1976. - Т. 2. - 689 с.
   5. Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 18 червня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 33. - Ст. 270.
   6. Корж І.Ф. Військова служба в Україні: вступ, просування, припинення: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 - «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І.Ф. Корж. - К., 2004. - 222 с.
   7. Манохин В.М. Служба и служение в Российской Федерации: правовое регулирование / В.М. Манохин. - М.: Юристъ. - 1996. - 296 с.
   8. Про заходи щодо створення Військової служби правопорядку у Збройних Силах України: Наказ Міністра оборони України від 12 червня 2002 року № 198.
   9. Про затвердження Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України до 2005 року: Указ Президента України від 28 липня 2000 року № 927/2000.
   10. Саржевський О. Військова служба правопорядку у Збройних Силах України: історичний аспект / О. Саржевський // Право військової сфери. - 2007. - №6. - С. 10-12.
   11. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 15 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. -  2003. - №30. - Ст. 247.
   12. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №46. - Ст. 366.
   13. Богуцький П. П. Військове право України: джерела, структура та розвиток: монографія / П.П.Богуцький. - Одеса: Фенікс, 2008. - 185 с.
   14. Гриненко О.І. Проблеми формування цивільно-військових відносин в Україні / О.І. Гриненко // Наука й оборона. - 2002. - №2. - С. 36-40.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com