www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Система судів загальної юрисдикції
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Система судів загальної юрисдикції

Р.В. Ігонін

СИСТЕМА СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

   Розглядається феномен судів загальної юрисдикції з позицій системності. Досліджується структура системи судів загальної юрисдикції. Виокремлюються її ознаки. Формулюється поняття системи судів загальної юрисдикції.
   Ключові слова: система, ознаки, суд загальної юрисдикції.
   Постановка проблеми. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції [1]. Своєю чергою, відповідно до ст. 2 зазначеного Закону суди загальної юрисдикції утворюють окрему від Конституційного Суду України єдину систему судів [1].
   Відповідно, судова система України складається із двох елементів, які щодо неї є системоутворювальними, - судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України.
   Суди загальної юрисдикції є системою судів, на відміну від Конституційного Суду України, який лише визнається єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції є складним, комплексним елементом, і самі собою виступають цілісною системною категорією.
   Метою статті є дослідження сутнісних характеристик системи судів загальної юрисдикції.
   Основними завданнями є:
   - визначити склад судової системи України;
   - проаналізувати загальні ознаки судової системи України;
   - дослідити гарантії єдності системи судів загальної юрисдикції;
   - розглянути структуру системи судів загальної юрисдикції;
   - виокремити ознаки системи судів загальної юрисдикції;
   - сформулювати поняття системи судів загальної юрисдикції.
   - з’ясувати сутнісні характеристики судової влади.
   Стан дослідження. Вивченню судової влади у своїх працях приділяли значну увагу такі вчені, як: В.В. Кульчицький, О.М. Толочко, Ю.В. Ткаченко, О.В. Білова, Л.М. Москвич, Ю.С. Шемчушенко, В.Ф. Погорілко, В.Б. Авер’янов, А.О. Селіванов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, В.Т. Маляренко, В.В. Молдован, І.Є. Марочкін, Н.В. Сибільова, М.Ю. Мельник, В.В. Городовенко, С.Г. Штогун тощо.
   Виклад основних положень. Термін «система» грецького походження. Зазвичай, під системою розуміють цілісне та, водночас, структуроване на окремі відносно самостійні елементи явище. Цілісність такого явища обумовлюється наявністю інтеграційних взаємозв’язків між її елементами.
   Л. Берталанфі характеризував систему з точки зору взаємодії її елементів [2, с. 611]. М.Г. Гаазе-Рапопорт акцентував увагу на двох компонентах системи: «сукупності об’єктів та взаємозв’язках між ни- ми»[3, с. 156]. В.Г. Афанасьєв, вивчаючи систему, звертав увагу на виникнення нових інтегративних якостей системи, що не властиві її складовим [4, с. 24]. В.С. Тюхтін під системою розумів сукупність пов’язаних між собою різних компонентів, що певним чином впорядковані та формують єдину множину, яка наділена новими інтегральними якостями та функціями [5, с. 11].
   Отже, «система» є цілісним утворенням, що набуває суттєво нових інтегрованих якостей, які не є притаманними її первинним складовим та «продукуються» завдяки їх взаємодії у системі [6, с. 19], а самі складові утворюють певний зв’язок, єдність [7, с. 329].
   Поряд із загальною характеристикою категорії «система» багато вчених зважали на особливості соціальних систем. До їх складу також входять і правові системні утворення.
   На думку С.А. Саркісяна і Л.В. Голованова, соціальна система «це не просто поєднання великої кількості одиниць, в межах якого кожна одиниця підпорядкована законам причиноспрямованих зв’язків, а єдність відносин та зв’язків окремих частин, що детермінують потенцію реалізації функції певної складності, виникнення якої стимулюється та обумовлюється існуванням структури з високим сту пенем концентрації взаємопов’язаних і взаємодіючих один з одним елементів» [8, с. 5-6].
   Описуючи категорію «система», В.Н. Сагатовський зазначав, що вона є: «цілеспрямованою, функціонуючою конструкцією, спроможною до вирішення проблемної ситуації за умови відповідних зовнішніх обставин» [9, с. 75].
   Як вважає Л.А. Петрушенко, до складових соціальних систем можна віднести: цілісність системи, наявність у системі двох або більше типів зв’язків (просторових, функціональних, генетичних тощо), структуру (організацію) системи, наявність рівнів та їх ієрархію, управління, мету і доцільність організації, самоорганізацію, функціонування та розвиток [10, с. 61-64].
   Намагаючись пояснити організаційну і функціональну складність систем, В.Н. Садовський зазначає: «...властивості системи не відображаються сумою якостей окремих елементів, які її складають, а обумовлюються також наявністю і специфікою зв’язку та відносин між елементами, тобто, конституюються як інтеграційні якості цілого, а наявність зв’язків і відносин між елементами системи та народжувані ними інтеграційні, цілісні її якості забезпечують відносно самостійне, відокремлене існування, функціонування (а в певних випадках і розвиток) системи» [11, с. 83-84].
   Розглянувши погляди вчених щодо визначення загальної сутності категорії «система» та зважаючи на особливості функціонування соціальних систем, вважаємо за доцільне перейти до дослідження феномена судів загальної юрисдикції з позицій системності цього явища.Аналізуючи таке складне соціально-правове явище, яким є система судів загальної юрисдикції, нам необхідно обрати належний науково-методологічний інструментарій. Враховуючи природу об’єкта дослідження, а також завдання та напрямок дослідження, виправданим буде використання системного підходу, який, на думку Л.Б. Тіунової, дозволяє «аналізувати об’єкт як складне, багатогранне, різноякісне явище, що конституюється з компонентів, зв’язки між якими утворюють відносно незмінну структуру і забезпечують його цілісність» [12, с. 12], а, на думку Е.С. Маркаряна, є «однією із фундаментальних стратегій наукового дослідження, історично викликаною необхідністю вивчення складно організованих систем адекватними пізнавальними засобами» [13, с. 77]. Однак, перш ніж розпочати дослідження судів загальної юрисдикції з позицій системності, виокремимо передбачені Законом
   України «Про судоустрій і статус суддів» ознаки більш загального щодо нього поняття - судової системи України.
   Так, стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює спільне, об’єднувальне для всієї судової системи завдання, яким є: «забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України» [1].
   Ч. 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає спільний спосіб реалізації судової влади - правосуддя [1].
   Ч. 3 ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює спільну форму реалізації правосуддя - судочинство [1].
   З наведених законодавчих положень робимо висновок про те, що здійснення судової влади шляхом відправлення правосуддя у формі судочинства заради забезпечення кожній особі права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, передбачених законодавством, якраз і є тими фундаментальними, «цементуючими» для всієї судової системи України правовими ознаками, що забезпечують її системний характер.
   Щодо систему судів загальної юрисдикції, то відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права; обов’язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів винятково з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування [1]. Зазначені положення є опосередкованим свідченням наявності чисельних взаємозв’язків всередині системи судів загальної юрисдикції, які забезпечують багаторівневість і структурно-функціональну різноманітність відносин, в які вступають окремі компоненти цієї системи та створюють умови для цілісності, стабільності та впорядкованості її структури. Водночас, привертає до себе увагу те, що частина гарантій, які забезпечують єдність системи судів загальної юрисдикції скерована або зовні на саму систему (єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів), або назовні щодо самої системи (обов’язковість виконання судових рішень).
   З огляду на зазначене, всі встановлені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії єдності системи судів загальної юрисдикції можуть бути згруповані у три основні види:
   - внутрішні (виникають всередині системи судів загальної юрисдикції та підтримуються визначеним законодавством порядком її організації та функціонування.);
   - зовнішні - вхідні (виникають поза системою судів загальної юрисдикції, але з приводу забезпечення її належного функціонування та направлені (скеровані) на неї);
   - зовнішні - вихідні (виникають у межах системи судів загальної юрисдикції, але направлені (скеровані) назовні стосовно неї та пов’язані з забезпеченням функціонування системи судів загальної юрисдикції). Ч. 2 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України [1].
   Ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказує, що: «суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення, а ч. 2 цієї статті додає, що: «у судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ» [1].
   Ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що місцевими судами є:
   а) місцеві загальні суди (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди);
   б) місцеві господарські суди (господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя);
   в) місцеві адміністративні суди (окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом) [1].
   Виходячи з положень законодавства, цілком зрозуміло, що термін «суди загальної юрисдикції» є доволі умовним. Говорячи про «загальну юрисдикцію», законодавець тут же обмовляється про спеціалізацію судових інституцій, а поряд із місцевим господарським судом та місцевим адміністративним судом виокремлює ще й місцевий загальний суд. Природно виникає питання про співвідношення понять«суд загальної юрисдикції» та «місцевий загальний суд». Якщо виходити з точки зору формального підходу, то будь-яка відмінність у конструкції цих понять свідчить про відмінність їх змісту. Тому, у цьому випадку, жодних сумнівів стосовно їх співвідношення не виникає. Проте, якщо виходити з їх фактичного тлумачення, то, видається, існує певна неузгодженість щодо їх співвідношення, яка полягає в тому, що родове поняття «суд загальної юрисдикції» за своїм змістом стає майже ідентичним поняттю видовому «місцевий загальний суд» (мається на увазі функціональний, а не структурно-ієрархічний аспект змісту зазначеного поняття, оскільки зрозуміло, що стосовно останнього поняття «суд загальної юрисдикції» у будь-якому разі є значно ширшим та охоплює поняття «місцевий загальний суд»).
   Зважаючи на фактичне тлумачення цих понять, логічно припустити, що у тих випадках, коли законодавець інкорпорує до назви місцевого суду поняття «адміністративний» чи «господарський», то цим самим він опосередковано вказує на його юрисдикцію. Тому, синонімічною категорією до, наприклад, слова «адміністративний», можна вважати словосполучення «адміністративної юрисдикції», а до слова «загальний», відповідно, словосполучення «загальної юрисдикції». Таким чином, на рівні місцевого суду поняттю «суд загальної юрисдикції» у буквальному значенні, відповідає лише поняття «місцевий загальний суд», який, як ми зазначали вище, є фактично «місцевим судом загальної юрисдикції». Для усунення цієї логічної колізії нами пропонується змінити назву «місцевий загальний суд» на іншу, більш спеціалізовану, наприклад, місцевий суд із розгляду цивільних і кримінальних справ. Вважаємо, що цей підхід краще відповідатиме природі місцевих судів, які є складовою системи судів загальної юрисдикції. Також, наша позиція повністю узгоджується з думкою, висловленою В.В. Медведчуком та В.В. Костицьким, згідно з якою спеціалізованими судами: «мають визнаватися усі суди загальної юрисдикції, так як кожний суд загальної юрисдикції спеціалізується на розгляді певних категорій справ (кримінальних, адміністративних, цивільних, господарських тощо), то він і є спеціалізованим» [14, с. 17]. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», «у системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення» [1].
   Згідно з ч. 2 і 3 згаданої статті Закону України «Про судоустрій і статус суддів», «апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, а апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України» [1]. Ч. 1, 2 ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що «у системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України» [1].
   Стосовно Верховного Суду України, то ч. 1 ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визнає його найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції [1].
   Своєю чергою, законодавець у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що ліквідація і утворення судів загальної юрисдикції здійснюється «Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, а відповідно до ч. 4 ст. 19 цього ж Закону «кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів» [1].
   На нашу думку, участь у процесі утворення і ліквідації судів та у визначенні кількості суддів Міністра юстиції України, з точки зору доцільності, є необгрунтованою. Нам видається доволі сумнівною потреба судів загальної юрисдикції у наявності такого «посередника». Виникає чимало природних питань: чому голова відповідного вищого спеціалізованого суду має звертатися з пропозицією про утворення чи ліквідацію судів до Міністра юстиції України, а не безпосередньо до Президента?; або чому той же голова має звертатися з пропозицією до Міністра юстиції України щодо кількості суддів, а не безпосередньо до Державної судової адміністрації України?; та в чому полягає необхідність залучення до цього процесу Міністра юстиції України? Ми не вбачаємо жодної необхідності у вчиненні Міністром юстиції України перелічених дій. Надання Міністру юстиції України повноважень у сфері утворення та ліквідації судів загальної юрисдикції та вирішенні питань кількості суддів не відповідають ні його статусу керівника центрального органу виконавчої влади, ні реальним потребам судочинства, ні логіці вирішення зазначених питань. Більше того, наявність цього «посередника» є «принизливою» для судів загальної юрисдикції та заподіює шкоду оперативності вирішення відповідних питань.
   Також, вважаємо, що питання утворення і ліквідації судів та визначення кількості суддів у межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів, можуть бути повністю віднесеними до компетенції Ради суддів України. З одного боку, Рада суддів України є органом суддівського самоврядування, який представляє інтереси всього суддівського корпусу, а з іншого - на відмінну від З’їзду суддів України, який скликається раз на два роки, Рада суддів України є постійно діючим органом суддівського самоврядування та може з високим ступенем оперативності вирішувати ці питання. Водночас, хочемо зазначити, що ми усвідомлюємо складність реалізації цієї пропозиції, яка пов’язана з її доволі дискусійним характером та з необхідністю внесення змін до відповідних положень Конституції України. Висновки. З огляду на проаналізовані положення звертаємо увагу на ознаки, що надають сукупності судів загальної юрисдикції ознак системності. До таких можна віднести: 1) єдність судів загальної юрисдикції; 2) наявність спільної мети; 3) інтеграція і диференціація її складових; 4) багаторівневість 5) ієрархічність; 6) наявність спільних функцій; 7) особливий тип взаємозв’язків:а) між нею та іншими системами; б) між її компонентами всередині системи; в) між її окремими компонентами і компонентами інших систем; г) між її окремими компонентами та іншими системами; 8) зовнішня відокремленість; 9) наявність спільних принципів функціонування для всіх її складових; 10) особливий порядок утворення; 11) постійний розвиток. Зважаючи на вищезазначене, систему судів загальної юрисдикції можна визначити як нормативно визначену, єдину, взаємопов’ язану, відособлену, структуровану цілісність, яка формується на основі принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності, складається з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України, своїм основним завданням має здійснення правосуддя та, водночас, є одним із основних, формувальних компонентів системи вищого порядку - системи судової влади.

   1. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 р. № 2453-VI // Вісник Верховної Ради України. - 2010. - № 142. - Ст. 1125.
   2. Берталанфи фон Людвиг. Общая теория систем - критический обзор // Исследования по общей теории систем / Людвиг фон Берталанфи. - М., 1969. - С. 611.
   3. Гаазе-Рапопорт М.Г. Большие системы / Модест Георгиевич Гаазе- Рапопорт // Методологические проблемы кибернетики. - М., 1970. - Т. 11. - С. 156.
   4. Афанасьев В.Г. Системность и общество / Виктор Григорьевич Афанасьев. - М.: Политиздат, 1980. - 368 с.
   5. Тюхтин В.С. Отражение, системы, кибернетика / В.С. Тюхтин. - М.: Наука, 1972. - 256 с.
   6. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познания и управления / Виктор Григорьевич Афанасьев. - М.: Политиздат, 1981. - 432 с.
   7. Философский энциклопедический словарь / гл. ред. Л.Я. Сухарева. - М.: Советская энциклопедия, 1984. - 415 с.
   8. Саркисян С.А. Прогнозирование развития больших систем / С.А. Саркисян, Л.В. Голованов. - М.: Статистика, 1975. - 192 с.
   9. Сагатовский В.Н. Опыт построения категориального аппарата системного похода / В.Н. Сагатовский // Философские науки. - 1976. - № 3. - С. 75-77.
   10. Петрушенко Л.А. Единство системности, организованности и самодвижения / Леонид Аврамиевич Петрушенко. - М.: Мысль, 1975. - 286 с.
   11. Садовский В.Н. Основание общей теории систем / В.Н. Садовский. - М.: Наука, 1974. - 279 с.
   12. Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности: методология и теория / Людмила Борисовна Тиунова. - СПб.: Изд-во С.-Петерберг. ун-та, 1991. - 135 с.
   13. Маркарян Э.С. Системное иссследование человеческой деятельности / Э.С. Маркарян // Вопросы философии. - 1972. - № 10. - С. 77-87.
   14. Костицький В.В. Суди в Україні: збірник матеріалів та нормативно- правових актів / В.В. Костицький, В.В. Медведчук. - К., 1999. - 271 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com