www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Ідея космополітизації права: ґенеза процесів конституціоналізації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ідея космополітизації права: ґенеза процесів конституціоналізації

Я. Чернопищук

ІДЕЯ КОСМОПОЛІТИЗАЦІЇ ПРАВА: ҐЕНЕЗА ПРОЦЕСІВ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ

   Дослідження нагальних процесів конституціоналізації права європейської інтеграції актуалізують закономірну потребу вирішення питання походження ідеї взаємозближення правових систем, запозичення фундаментальних норм та принципів. У роботі висловлено гіпотезу, за якою головним джерелом конституційно-правового механізму євроінтеграційних перетворень є ідея космополітичного права. Виявляють певні спільні риси космополітизації та конституціоналізації права, з урахуванням часових та географічних відмінностей, однак за неможливості їх повного ототожнення.
   Ключові слова: космополітизація, конституціоналізація, європейська інтеграція, право ЄС, верховенство права, принцип прямої дії, наднаціональність.
   Сучасна міжнародно-правова організація суспільства та зростаюча політико- правова роль європейської спільноти виявили тенденцію до зростання значення новоутвореного європейського права та конституціоналізації європейських відносин між державами-членами ЄС, а також між ЄС та її державами членами. Відбувається еволюція права як права міждержавних організацій, трансформація у загальнообов’язкові норми прямої дії стосовно країн-членів такої міждержавної організації та перехід до нової якості права через конституціоналізацію інтеграційних процесів. За часів сучасного інформатизованого суспільства, породженого глобалізацією, спостерігається відмова від традиційної держави-нації та всезагальна уніфікація образів життя у транскордонному суспільстві. Щоб попередити негативні наслідки глобалізації демократії та права, група дослідників на початку 90-х років розвинула політичний проект космополітичної демократії з метою впровадження інтелектуальних аргументів на користь демократії на державному, міждержавному та наддержавному рівнях.
   Досліджуючи процес космополітизації права та його сучасне втілення у європейських інтеграційних процесах, потрібно наголосити на важливій ролі Європи у постійному забезпеченні розвитку людства в економічному, соціальному, культурному, а особливо - правовому розумінні.
   Питання космополітизму та космополітизації отримали наукове висвітлення у дослідженнях таких вчених, як Ф. Віллем, М. Нуссбаум, В. Фрейхоф, Р. Робертсон. Проте засновниками та апологетами концепції космополітичного права є такі західні науковці, як Д. Арчібуті, Д. Хелд, У. Бек, Е. Макгрю та ін. їхній проект коспомолітизації демократичного суспільства охоплює план реформації та демократизації світових інституцій. Ця мета буде досягнута у разі створення нового політичного статусу громадянина світу в рамках демократично обраного світового парламенту. Виконавча влада майбутнього утворення втілюватиме в життя міжнародні норми, розроблені Загальною декларацією прав людини 1948 р. Там, де міжнародне право держав програє у захисті індивіда, пише Г. Ленг, космополітичне право обіцяє отримати успіх шляхом перетворення кожного індивіда у космополітичного легального суб’єкта, світового громадянина з усіма закріпленими за ним інституційними правами та свободами [1, с. 4]. Вочевидь ця концепція є потенційно суперечливою, тому наше дослідження переслідує мету розкрити історичний процес формування космополітичної ідеї права та виявити сучасне її втілення, яке простежується у феномені наднаціонального права Європейського Союзу як нового типу демократичного врядування.
   Найчіткіше космополітичну ідею в її класичній формі як політичну філософію артикулював І. Кант у “Вічному мирі”, причому на основі її зіставлення, не з націоналізмом, а з теоріями, що перебільшують роль національної держави [2, с. 34]. Зі своєю концепцією “космополітичного правопорядку” І. Кант вийшов за рамки міжнародного права, орієнтованого винятково на держави. Лише внаслідок двох світових воєн конституціоналізація міжнародного права відповідно до припису Канта еволюціонувала у напрямку космополітичного права. В кантівській республіканській перспективі миротворна функція права концептуально поєднана з функцією захисту свободи, притаманної для правового стану, яке громадяни власним вибором приймають як легітимне. До космополітичного розширення національного стану громадянських свобод, вперше досягнутих в рамках конституційної держави, прагнуть, оскільки це дає початок вічному миру не тільки як переважній цілі, а й принципу права. Цей концептуальний зв’язок між етосом світу та принципом права також пояснює перспективу, завдяки якій Кант відгадав загальний хід історії: “Проблема встановлення досконалого громадянського устрою залежить від проблеми законоузгоджених зовнішніх зв’язків між державами і не може бути вирішена без розв’язання останньої” [3, с. 101]. Тут ставлення до “громадянського устрою” є вирішальним: міжнародне право, котре регулює відносини між державами, має бути витиснуте конституцією співтовариства держав. Лише тоді держави та їхні громадяни увійдуть у повноцінні “правові відносини” один до одного. Кант використовує модель “громадянського устрою” національної держави, щоб дати зміст загальній ідеї “космополітичного устрою” у формі “загальної держави народів”. Суть нововведення кантіанського проекту полягає у трансформації міжнародного права, як права держав, в космополітичне право, як права держав та індивідуумів. Останні є суб’єктами права не лише як громадяни власних держав, але і як члени “космополітичного союзу” [4, с. 328]. Громадянські права індивідуальних осіб сьогодні пронизують навіть міжнародні відносини. Але за Кантом ціна, яку суверенним державам доведеться заплатити за те, що їх громадяни стануть громадянами світу, - виражається у підпорядкуванні вищій державній владі. Чи не нагадує описана ідея космополітизації правопорядків засади організації Європейського Союзу, а особливо принципів функціонування правової системи Об’єднаної Європи?
   Свого часу І. Кант вважав, що національні держави ще недостатньо дозріли і їм належить пройти процес. Як світовий “сурогат” республіці він, отже звернувся до добровільної федерації держав, які морально прихильні до справи світу, навіть якщо вони залишаються юридично суверенними державами. І. Кант розумів постійний мир у світовому масштабі як наслідок конституціоналізації міжнародних відносин. Ті ж принципи, які до сьогодні були реалізовані лише в конституціях окремих республіканських країн, повинні тепер сконструювати космополітичний правопорядок. Такий підхід спонукав до розробки нового устрою в термінах заснування світової республіки. Однак І. Кант вбачав перешкоду на шляху негайної реалізації цієї ідеї, оскільки побоювався деспотичних тенденцій, які, як він вважав, властиві зрівняльній структурі світової республіки [5, с. 10].
   У своїх роботах І. Кант ніколи не відмовлявся від ідеї конституціоналізації міжнародного права у формі світової республіки. Він був переконаний в тому, що зрештою має бути досягнуто прогрес.
   Вбачається, що такий прогрес вже досягнуто саме в актуальних (таких, що відбуваються нині) процесах конституціоналізації права Європейського Союзу, але у більш ліберальній та політично коректній формі - формі міждержавного європейського інтеграційного утворення, яке при всій можливій уніфікації, гармонізації, стандартизації та інтернаціоналізації правопорядків не спростовує значення національної ідентичності, тим самим власне загальноєвропейський правопорядок постає як наднаціональний. Ядром космополітичного бачення демократії є космополітичне демократичне право як вираження нової транснаціональної структури політичної діяльності, в якій право стає керівним принципом космополітичного співтовариства. Як зазначає Дж. Хелд, “космополітизм включає зобов'язання працювати над встановленням міжнародного співтовариства демократичних держав, прихильних підтримці міжнародного публічного права як усередині своїх кордонів, так і поза ними” [6, с. 157].
   Проект космополітичного правопорядку нині фактично втілюється у стрімкій побудові європейського співтовариства через створення і функціонування органів та інституцій ЄС, а ідея космополітичного права виявляється у наднаціональній природі права Європейського Союзу та правових процедур конституціоналізації європейської інтеграції. Еволюція права Європейського Союзу від підсистеми міжнародного права до окремої інституційованої системи значною мірою завдячує нормозастосовчій та нормотворчій діяльності Суду Європейських Співтовариств. Загальносистемна криза європейської цивілізації, зміна соціальних цінностей та інші чинники зумовили та дали змогу Суду відіграти особливу роль у розвитку європейської правової системи, що стало особливо важливим під час “системної кризи” ЄС у 70-ті роки. Саме в умовах політичної невизначеності подальшого шляху розвитку європейської інтеграції, що настав після періоду “la politique de la chaise vide” та Люксембурзьких угод, Суд у цілій низці своїх рішень розпочав процес “конституціоналізації” права ЄС. Зокрема, Суд підтвердив принцип верховенства права ЄС, зазначивши, що положення національного законодавства може бути скасоване, якщо воно суперечить праву Співтовариства [7, P. 00585].
   Як зазначив з цього приводу суддя Девід Едвард, “не маючи “дійсної конституції”, Співтовариство вже має жорстку конституцію в сенсі того, що її правовий порядок визнає ієрархію норм, в якій право договорів має верховенство над національним правом та підпорядковує інші акти Співтовариства” [8,  c. 75]. Коментуючи наведену думку, професор Бруно де Віте додав: “Головним елементом у даному визначенні, яке проводить рoзмежування між правовою системою Співтовариства та конституціями інших міжнародних організацій, є верховенство над національним правом. Верховенство права ЄС над національним законодавством надає праву ЄС статусу квазіконституційного в національній правовій системі” [9, c. 12]. Наведене розуміння конституційного порядку права ЄС спочатку розробив Європейський Суд у вигляді концепції верховенства права. Зокрема, Суд у справі Parti Ecologiste “Les Verts” v. European Parliament підкреслив, що “... Європейське Співтовариство засноване на принципі верховенства права, оскільки ні йогодержави-члени, ні установи не можуть уникнути нагляду за відповідністю заходів, прийнятих ними, конституційній хартії - Договору ...” [10, P. 01339]. Суд також розширив концепцію прямої дії на директиви, дозволивши суб’єктам національного права посилатися на директиви як на акти, що встановлюють їхні права, які підлягають захисту в національних судах [11, P. 00625].
   Визначаючи правову природу ЄС, Європейський Суд в одному зі своїх рішень зафіксував, що “співтовариства утворює новий міжнародно-правовий порядок, на користь якого держави обмежили, хоча і в лімітованих галузях, свої суверенні права і суб’єктами якого є не тільки держави-учасниці, а й вихідці з цих країн” [7, P.00585].
   Отож, Суд ЄС дійшов двох принципових висновків щодо правової природи та статусу системи права Європейського Союзу, а саме: 1) це є особлива система права, інтегрована у систему права держав-учасниць (і має обов’язковий характер для їхніх судових органів); 2) право ЄС - це такий масив норм, який застосовують як до вихідців з цих країн, так і до самих держав.
   У західноєвропейській доктрині є дещо інший підхід, який розглядає наднаціональність як функціональну ознаку об’єднання держав, за якою певні суверенні права у визначених конституцією об’єднання галузях передаються державами певному наднаціональному органу, причому такий процес стає незворотним та поступово перестає залежати від волі окремих держав [12, P.I-06079]. Сутність наднаціональності англійський юрист Джо Шоу вбачає в поступовій передачі компетенції держав на вищий рівень, тобто об’єднанні держав, та еволюції особливої форми процесу прийняття рішень на такому рівні, де дедалі зростаючу кількість таких рішень приймають на мажоритарній основі, а не на основі консенсусу [13, с. 322]. Таку форму наднаціональності визначив інший дослідник права Європейського Союзу Джосеп Вайлер як “наднаціональність у прийнятті рішень” (decisional supranationalism) [14, с. 267]. Юрист також виділяє ще один її елемент наднаціональності - нормативну наднаціональність (normative supranationalism). На думку Вайлера цей термін означає повноваження Європейського Суду давати обов’язкові та вагомі роз’яснення щодо природи та дії права ЄС, що формують правову систему, де право ЄС має верховенство над національним правом держав-членів. Єдності поглядів на природу права ЄС у міжнародно-правовій літературі немає. Одні автори вважають, що право ЄС - це сукупність юридичних норм, створених його інститутами [15, с. 113], інші - що право ЄС є міжнародним правом [16, с. 128], ще інші - таким, що має комплексний характер, тобто не може бути відокремленим від загального міжнародного права і водночас певна його частина є формою координації, зближення та уніфікації внутрішнього права держав-учасниць [17, с. 44]. Наявний також погляд, згідно з яким право ЄС є правом sui generis, оскільки його не можна охарактеризувати в традиційних категоріях міжнародного та конституційного права. Це відображене у рішенні Конституційного Суду ФРН від 18 жовтня 1967 р., в якому зазначається, що Співтовариство не є державою; воно є правопорядком особливого роду, по відношенню до якого ФРН та інші держави-учасниці обмежили деякі суверенні права [18, с.125].
   І все ж найточнішою видається думка про комплексний характер права ЄС [19, с.83], хоча з позицій системного аналізу воно є самостійною системою, що функціонує поряд з національними системами права, а також системою універсального міжнародного права. Певною мірою можна сказати, що розвиток права ЄС є поверненням до наднаціональної правової системи, що була зруйнована Реформацією та Тридцятилітньою війною. З іншого боку, такий розвиток певною мірою завдячує саме специфіці європейських правових систем, що зазнали довгого шляху взаємних впливів, взаємного запозичення та навіть рецепції.
   Кредо сучасного космополітизму полягає в новому універсалізмі, а саме - в концепції прав людини, які, на відміну від партикуляризму нації, ефективніше підтримують ідентичність громадян світу, а не лише громадян окремих держав. Новий космополітизм відкидає ідею, що форми солідарності концептуально пов’язані винятково з національною державою, і звертається до затвердження постнаціональної, транснаціональної або глобальної демократій [20, с. 17].В західній літературі висловлюють погляд  про те, що контури сучасної політики в галузі прав людини задаються провідними демократичними державами, які сумісно з неурядовими організаціями чинять політичний тиск на країни, які порушують основні права людини [21, с. 165]. Попри загальну невизнаність повноцінного існування космополітичної ідеї права та збереження “однополярного” світоустрою космополітизм, на нашу думку, вже формується як ключовий напрям розвитку світової політики та права. Вже сьогодні права людини, визнані західними країнами-лідерами, починають репрезентувати себе як “загальнолюдськ цінност та норми”, а транснаціональні та наддержавні інститути трансформуються в інструменти політичного впливу “центра сили” на держави- аутсайдери у сфері забезпечення прав людини. Отож, з історичної ретроспективи формування космополітичної ідеї прав людини вбачається, що в сучасних умовах традиційна опозиція держава - особа перетворюється у складнішу структуру, що явно виявляє себе у контексті міжнародних відносин. Сьогодні вже протиставляється дві опозиції: держава - особа та держава - наддержавні структури.
   Керуючись засадами системного аналізу, зазначимо, що правова система ЄС охоплює значний соціальний зріз, структурує суспільне життя в Європі, сприяє формуванню єдиного європейського правопорядку і в майбутньому може стати підсистемою єдиної соціальної системи нового зразка. Зародившись з ідеї космополітичного правопорядку за І. Кантом, діалектична суперечність міжнародного права та новоутвореної правової системи ЄС знаходить свій сучасний вияв у якісно новому наднаціональному статусі останньої, яка і надалі еволюціонує шляхом конституціоналізації норм права, які інкорпоруються з джерел права ЄС, а також адаптації національних правових систем країн- учасниць ЄС. У підсумку можемо резюмувати, що колись прогресивні ідеї космополітичного устрою відродилися нині у створенні правопорядку наднаціонального характеру унаслідок запозичення конституційно-правових основ та принципів правових систем країн-учасниць такого міждержавного інтеграційного об’єднання, але поки лише у межах Європи.

   1. Leung G. Human Rights. World citizenship and cosmopolitan question / G. Leung // Human rights law review student supplement. - University of London. - 2003-2004. - P.3-6.
   2. Kant I. Idea for Universeral History with a Cosmopolitan Intent / I. Kant / In Kant “Perpetual Peace and Other Essays. - Trans. Ted Humphley. - Indianopolis; Hackett, 1983. - 448 p.
   3. Kant I. Toward Perpetual Peace and Other Writings on Politics Peace and History / I.Kant. - Edited by Paul Kleingeld; transl. by David L.Coeclausure. - 2006. - 304 p.
   4. Булатов М. Філософія І.Канта та деякі тенденції розвитку європейської філософії / М. Булатов // Філософська думка . - 2004 . - №5 . - С. 8-14.
   5. Кант И. Идея всемирной истории во всемирно-гражданском плане / И. Кант // Кант И. Сочинения на немецком и русском языках в 4-х т. - Т.1. - М., 1994. - 537 с.
   6. Held D. Democracy and the global order. From the modern state to cosmopolitan governance / D. Held. - Cambridge, 1995. - 388 c.
   7. Costa v. ENEL: Judgment of the Court of 15 July 1964. Case 6/64 // European Court Reports. - Page 00585. 
   8. Edward D. The Community’s Constitution - Rigid or Flexible? The Contemporary Relevance of the Constitutional Thinking of James Bryce / D. Edward // Institutional Dynamics of European Integration. - Eds: Schermers H.G., Curtin D., Heukels T. - 1994. - 145 p.
   9. De Witte B. Agreement of Constitution? / B. De Witte // Reforming the Treaty on European Union. - Eds: Winter J.A. et al. - 1996. - Vol. 3. - 186 p.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com