www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Судові правотворчі акти: загальнотеоретична характеристика
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Судові правотворчі акти: загальнотеоретична характеристика

  Н. Стецик

СУДОВІ ПРАВОТВОРЧІ АКТИ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

   У статті дається загальнотеоретична характеристика судових правотворчих актів як результатів судової правотворчості, встановлюються особливості їх різновидів.
   Ключові слова: судовий правотворчий акт, судовий нормативно-правовий прецедент, судовий нормативно-правовий акт.
   Можливість здійснення судової правотворчості в Україні жваво обговорюється у вітчизняній юридичній літературі. Проте, на жаль, Закон України “Про судоустрій та статус суддів” 2010 р. не наділив вищі судові інстанції чіткими правотворчими повноваженнями, а його автори не визначили чіткого ставлення стосовно судових правотворчих актів.
   У зарубіжній та вітчизняній науковій літературі характеристика судової правотворчості та її результатів здійснюється у працях О. Верещагіна, П. Гука, Б. Малишева, М. Марченка, О. Попова, Є. Сем’янова С. Чередніченка, С. Шевчука та ін. Проте і дотепер малодослідженим залишається питання юридичної природи судових правотворчих актів як результатів судової правотворчості, зокрема судового нормативно-правового прецеденту та судовго нормативно-правового акту.
   До результатів судової правотворчості у юридичній літературі відносять різні за своєю природою правові явища. Так, М. Марченко вважає, що до них належить судова практика, судовий прецедент, правові позиції суду, судовий розсуд [1; с. 99]. С. Шевчук до результатів судової правотворчості включає судову практику, судовий прецедент, правові позиції, правоположення, роз’яснення вищих судів [2]. Б. Малишев актами судової правотворчості називає судові прецеденти, квазі-прецеденти та нормативно-правові акти [3; с. 30]. На думку О. Верещагіна, формами судової правотворчості є судові прецеденти, правила судів, роз’яснення вищих судів, судові звичаї [4; с. 137-182]. С. Чередніченко до результатів судової правотворчості відносить судові прецеденти, акти роз’яснення судової практики, правоприпиняючі акти [5; с. 19]. Є. Сем’янов актами судової правотворчості вважає нормативно-правові акти, акти нормативного тлумачення, роз’яснення пленумів вищих судів, правоприпиняючі акти, акти квазі- прецедентного права [6; с. 163-164]. О. Попов актами судової правотворчості називає судові прецеденти та постанови [7; с. 156, 206].
   Різноманітність цих позицій щодо результатів судової правотворчості можна згрупувати у широкий та вузький підходи.
   Представники широкого підходу до результатів судової правотворчості в одних випадках, включають правові явища, що за своєю природою не входять до їх обсягу повністю (правотлумачні акти, судовий розсуд), а в інших - відносять правові явища, що належать до результатів судової правотворчості лише у певній їх частині (судова практика, судовий прецедент).
   Наприклад, такі вчені, як О. Верещагін, Б. Малишев, Є. Сем’янов, С. Чередніченко, С. Шевчук вважають правотлумачні акти результатами судової правотворчості. Так, Б. Малишев до результатів судової правотворчості відносить і “прецеденти тлумачення”, і “роз’яснення вищими судовими органами змісту норми права”, і “рішення органів конституційної юрисдикції з надання офіційного тлумачення” [8; с. 252-253]. На думку Є. Сем’янова, до результатів судової правотворчості належать “акти нормативного тлумачення конституції”, а також такі “акти роз’яснення, як постанови пленумів” вищих судів [6; с. 176]. С. Чередніченко однією із форм зовнішнього виразу результатів судової правотворчості називає акти роз’яснення судової практики [5; с. 19].
   Видається необгрунтованим до результатів судової правотворчості відносити підсумки інших типів юридичної діяльності судових органів, зокрема інтерпретаційно-правові акти. Судові правотлумачні акти є самостійними результатами інтерпретаційної діяльності судових органів [9].
   М. Марченко відносить до результатів судової правотворчості судовий розсуд, який вважає однією із форм судового права [1; с. 99]. Судовий розсуд є необхідним засобом судової правотворчості, за допомогою якого судові органи досягають відповідних результатів. Відтак судовий розсуд як засіб діяльності до її результатів не може належати у повному обсязі. В свою чергу, у певній частині обсягу судової практики та судового прецеденту їх необхідно відносити до результатів судової правотворчості.
   У юридичній літературі з’ясуванню природи судової практики приділено достатньо уваги. У різний час її досліджували С. Братусь, О. Венгеров, В. Жуйков,В. Карташов, О. Коростелкіна, Р. Лівшиц, Д. Хорошковська та ін. При тому сформувалися три підходи до розуміння судової практики. Автори першого з них зводять та ототожнюють судову практику із судовою діяльністю. Представники другого підходу вбачають у судовій практиці єдність судової діяльності та її результатів. І третій підхід - полягає у трактуванні судової практики як сумарного результату діяльності судових органів [10; с. 43-44]. Видається, що саме останнє розуміння судової практики, як сумарного результату судової діяльності, дозволяє віднести її до результатів судової правотворчості. Проте не вся судова практика належить до результатів судової правотворчості. Так, оскільки судова діяльність виокремлюється на правозастосовчу, правотлумачну та правотворчу, то і їх сумарні результати необхідно поділяти на судову правозастосовчу, правотлумачну та правотворчу практики. І судову практику можна віднести до результатів судової правотворчості лише в частині судової правотворчої практики. Таким чином, сумарним результатом судової правотворчості є судова правотворча практика.
   Стосовно ж судового прецеденту, то більшість вчених (О. Верещагін, Б. Малишев, М. Марченко, О. Попов, Є. Сем’янов, С. Чередніченко, С. Шевчук) до результатів судової правотворчості відносять усі його різновиди - як нормативно- правовий, так і правотлумачний. Такий підхід можна прослідкувати у твердженнях Б. В. Малишева про те, що “судовий прецедент є актом судової правотворчості та формою (джерелом) права передусім із тієї причини, що містить в собі прецедентну норму права” [3; с. 109], а тому “будь-який судовий прецедент є продуктом судової правотворчості” [3; с. 30]. З такою позицією погодитись не можна, адже відомо, що не усі судові прецеденти закріплюють норми права. Так, правотлумачні судові прецеденти закріплюють не норми права, а правила їх розуміння [11; с. 13], і є результатами правотлумачної діяльності судових органів. Відтак, не усі судові прецеденти належать до результатів судової правотворчості, а лише ті, що містять норму права - судові нормативно-правові прецеденти. Представники вузького підходу включають до результатів судової правотворчості не всі правові явища, що мали б до них входити, або характеризують лише їх певну сторону або частину. Так, вчені які називають результами судової правотворчості правові позиції, правові положення вказують лише на їх змістовний аспект.
   В останній час все більше уваги присвячується дослідженню правових позицій. Спочатку вони піддавались поглибленому вивченню у судовій практиці конституційних судів (М. Вітрук, Г. Гаджієв, Л. Лазарєв, М. Тесленко, П. Ткачук та ін.), а тепер їх аналіз виходить на загальнотеоретичний рівень (М. Власенко,А. Гринева, В. Степанков та ін.). Так, М. Власенко визначає правову позицію як оцінку фактичної реальності та систему аргументів, висновків та пропозицій щодо її правового регулювання, а також класифікує їх на нормотворчі, правозастосовчі та доктринальні [12; с. 80-81]. Стосовно ж належності правових позицій до результатів судової правотворчості, необхідно погодитись із точкою зору С. Чередніченка. Цей вчений вважає, що правові позиції є найбільш повним вираженням змісту судової правотворчості і проявляються у створенні судом норм, їх зміні та скасуванні [5; с. 19], а тому відображають лише змістовну сторону результатів судової правотворчості.
   Подібно до правових позицій змістовним аспектом результатів судової правотворчості є і правові положення. І хоч у юридичній літературі відсутній єдиний підхід до їх розуміння, все ж варто підтримати твердження О. Попова, що термін “правоположення” досить невизначений та багатозначний, оскільки ним можуть охоплюватись і нові правові норми, і результати тлумачення норм, і обгрунтування судового рішення. Випливає, що будь-яке положення, що володіє юридичним значенням, можна позначати терміном “правові положення”. [7; с. 109] Тому доцільною є відмова від терміну “правоположення” в контексті підміни ними “судових правотворчих актів”. Адже саме судові правотворчі акти є результатами судової правотворчості.
   Поняття “правотворчі акти” є родовим щодо поняття “судових правотворчих актів”, і загальні ознаки правотворчих актів притаманні судовим правотворчим актам. При тому вони володіють і специфічними видовими властивостями.
   Судові правотворчі акти можна розглядати з двох позицій - як правотворчі акти- документи, і як правотворчі акти-дії [13]. Судовий правотворчий акт-дія вказує на внутрішній аспект судової правотворчості, а судовий правотворчий акт-документ - на її зовнішньо виражений результат. При тому комплекс логічно послідовних правотворчих актів-дій формують стадії (етапи) судової правотворчості і належать до її процесуальної форми, а судові правотворчі акти-документи являють собою її результати і відносяться до зовнішньої форми судової правотворчості. Розглядаючи судові правотворчі акти у значенні актів-документів, необхідно зазначити, що вони поряд із правозастосовчими та інтерпретаційно-правовими актами є зовнішньо вираженими результатами відповідних типів юридичної діяльності судових органів та самостійними різновидами юридичних актів.
   Загальними ознаками правотворчих актів-документів є вольовий характер, його зовнішнє вираження, спрямованість на породження юридичних наслідків. В той же час правотворчі акти характеризуються і тим, що вони приймаються лише спеціально-уповноваженими суб’єктами, завжди мають документальну форму, їх змістом є нормативно-правові приписи, які мають загальнообов’язковий та нормативний характер.
   Спеціальними ознаками судових правотворчих актів є їх прийняття уповноваженими судовими органами та оприлюднення в офіційних джерелах.
   Таким чином, судовий правотворчий акт - це опублікований в офіційних виданнях результат волевиявлення спеціально уповноважених судових органів, що закріплює нормативно-правові приписи і має загальнообов’язковий характер.
   Загальнообов’язковий характер судових правотворчих актів повинен фіксуватись у законодавстві. Наприклад, обов’язковість судових рішень відповідних судів випливає із законодавства таких правових систем континентального права, як Албанія, Андорра, Болгарія, Греція, Естонія, Іспанія, Італія, Македонія, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, Хорватія, Чехія та ін. Так, відповідно до припису ст. 119 конституції Португалії “в офіційному органі “Щоденна газета Республіки” оприлюднюються, зокрема, рішення Конституційного суду, а також інших судів, яким закон надає загальнообов’язкової сили” [14], а згідно ст. 145 конституції Румунії рішення конституційного суду є обов’язковими та мають силу лише на майбутній час та публікуються у “Монітору Офіціал ал Романіе” [14].
   Нормативно-правовий зміст судових правотворчих актів полягає у наявності в них загальних правил поведінки, що поширюють свою дію на невизначене коло осіб, а також не вичерпують дію фактом застосування. В той же час, певні особливості судових правотворчих актів можна виявити за допомогою аналізу їх форми, змісту та структури. Судові правотворчі акти можуть набувати таких форм - судового нормативно-правового прецеденту та судового нормативно-правового акту.
   Судові нормативно-правові прецеденти є результатами судової правотворчості, в яких фіксуються нормативно-правові приписи. Судові прецеденти, які містять правила-розуміння нормативних приписів, тобто виступають результатами правотлумачної діяльності судів, називаються у юридичній літературі судовими правотлумачними прецедентами [11; с. 13].
   Судовий нормативно-правовий прецедент поряд із загальними рисами правотворчого акту володіє такими властивостями: приймається у процесуальній формі правосуддя - судочинстві, носить казуальний характер, одночасно містить нормативно-правовий та індивідуальний припис, має складну структурну будову, поширює свою дію на наступні аналогічні справи.
   Відтак, судовий нормативно-правовий прецедент - це оприлюднене в офіційних виданнях рішення суду у конкретній справі, що містить нормативно- правовий припис і поширює загальнообов’язковий характер в наступних аналогічних справах.
   Судові нормативно-правові акти є письмовими юридичними актами, що містять нормативно-правові приписи про організацію та порядок діяльності відповідних судових органів. Наприклад, Міжнародний Суд ООН, Суд Європейського Союзу, Європейський суд з прав людини, більшість вищих судів загальної та конституційної юрисдикції, а також їх структурні підрозділи функціонують на підставі прийнятих ними регламентів.
   Так, Європейський суд з прав людини прийняв у 2006 р. регламент, який містить нормативні приписи про організацію та роботу суду (Розділ І), а також процес у ньому (Розділ ІІ). Крім того, згідно ст. 148 Федерального конституційного закону Австрії, більш детальні положення про організацію та провадження конституційного суду регулюються регламентом, що приймається на підставі федерального закону конституційним судом [14], а згідно ст. 127 Конституції Хорватії “внутрішня організація Конституційного суду Республіки Хорватії регулюється його регламентом” [14].
   В Україні прикладами судових нормативно-правових актів можуть бути регламент Конституційного суду, регламент Пленуму Верховного суду, положення про науково-консультативні ради при вищих судових інстанціях та ін. Так, відповідно до преамбули Реламенту Конституційного суду України він визначає порядок обрання, призначення відповідних його органів та осіб; повноваження та порядок проведення засідань його певних структурних підрозділів; порядок підготовки матеріалів за конституційними поданнями та конституційними зверненнями; порядок розгляду справ та інші питання внутрішньої діяльності Конституційного Суду України [15; с. 76], тим самим містить нормативні приписи внутрішньої регулятивної дії.
   Вищенаведені судові нормативно-правові акти переважно визначають внутрішні правила діяльності відповідних судових органів і, як правило, приймаються у формі регламентів, а тому їх можна назвати судовими регламентарними актами.
   Оскільки документальна форма правотворчого акту передбачає відповідну структуризацію його тексту, дотримання правил юридичної технології, зокрема логічних, граматичних та стилістичних, то і судові правотворчі акти повинні мати особливі вимоги до їх форми та змісту. Ці аспекти судових правотворчих актів потребують подальшого дослідження.
   На підставі проведеного аналізу, в основу якого покладено загальнотеоретичну конструкцію правтворчого акту, до судових правотворчих актів можна віднести судовий нормативно-правовий прецедент та судовий нормативно-правовий акт, які є результатами судової правотворчості. Важливим є їх відмежування від інших судових актів, що не містять нормативно-правових приписів і не мають загальнообов’язкового характеру. Значимим є і формування технології прийняття таких судових правотворчих актів та її закріплення у законодавстві України.

   1. Марченко М.Н. Судебное правотворчество и судейское право / М.Н. Марченко. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - 512 с.
   2. Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні / С. Шевчук. - К. : Реферат, 2007. - 640 с.
   3. Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії / Б.В. Малишев. - К.: Праксіс, 2008. - 344 с.
   4. Верещагин А. Н. Судебное правотворчество в России. Сравнительно-правовые аспекты / А.Н. Верещагин. - М. : Междунар. отношения, 2004. - 344 с.
   5. Чередниченко С.П. Судебное правотворчество: сравнительно-правовое исследование : дис. ...канд. юрид. наук : 12.00.01 / Чередниченко Сергей Петрович. - М., 2005. - 203 с.
   6. Семьянов Е.В. Судебное правотворчество (вопросы общей теории права) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Семьянов Евгений Викторович. - М., 2005. - 193 с.
   7. Попов О.В. Теоретико-правовые вопросы судебного правотворчества в РФ : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Попов Олег Валериевич. - Тольятти, 2004. - 221 с.
   8. Малишев Б.В. Правосуддя і судова правотворчість / Б.В. Малишев. Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення : колективна монографія / А. М. Бернюков.В.С. Бігун та ін. - К., 2009. - С. 238-265
   9. Пиголкин А. С. Толкование норм права и правотворчество: проблемы соотношения / А.С. Пиголкин // Закон: создание и толкование / Под ред. : Пиголкина А.С. - М. : Спарк, 1998. - С. 65-75.
   10. Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. Под. ред. Матузова Н.И. / В.. Карташов. - Саратов : Изд. Саратовского университета, 1989. - 167 с.
   11. Луць Л.А. Перспективи становлення судового прецеденту як джерела права України / Л.А. Луць // Вісник центру суддівський студій. - 2006. - № 6. - С. 9-15
   12. Власенко Н.А. Правовые позиции: понятие и виды / Н.А. Власенко // Журнал российского права. - 2008. - № 12. - С. 77-86
   13. Илларионов А.В. Акты правотворчества в Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Илларионов Александр Васильевич. - Омск, 2008. - 184 с.; Алексеев С.С. Общая теория права: учеб. 2-е изд., перераб. и доп. / С.С. Алексеев. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - 576 с.
   14. Конституции государств Европы: В 3 т. / Под. общ. ред. Л.А. Окунькова. - М.: Издательство НОРМА, 2001.
   15. Рішення Конституційного Суду України про затвердження нової редакції Регламенту Конституційного Суду України від 14 жовтня 2008 року № 34-р / 2008 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 11. - Ст. 554

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com