www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Деякі герменевтичні поняття у теоретичній та практичній юриспруденції
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Деякі герменевтичні поняття у теоретичній та практичній юриспруденції

Т. Дудаш

ДЕЯКІ ГЕРМЕНЕВТИЧНІ ПОНЯТТЯ У ТЕОРЕТИЧНІЙ ТА ПРАКТИЧНІЙ ЮРИСПРУДЕНЦІЇ

   Простежено застосовуваність герменевтичних понять розуміння та пояснення у правовому регулюванні, зокрема у правотлумаченні, правореалізації та правозастосуванні, й у теоретичній юриспруденції. З'ясовано зміст вказаних герменевтичних понять, що відображають різні пізнавальні процедури з урахуванням основних підходів до їх розуміння.
   Ключові слова: герменевтика, розуміння, пояснення, правотлумачення, правозастосування, правореалізація.
   Розвиток суспільства зумовлює потребу теоретичного осмислення наслідків такого розвитку. Одним із проявів останнього є ускладнення законодавства, що призводить до ускладнення його тлумачення та застосування. А це, безперечно, впливає і на параметри правового регулювання суспільних відносин. Відтак, виникає потреба з’ясувати ті механізми, які опосередковують правотлумачення та правозастосування, зокрема через посередництво таких герменевтичних понять, як “розуміння” та “пояснення”. Це завдання ускладнюється тим, що останні поняття є недостатньо досліджені у юриспруденції, а відтак потребує певної систематизації підходів щодо інтерпретації цих понять, в тому числі і у герменевтиці.
   Поняття розуміння та пояснення є центральними у різних герменевтичних концепціях. Проте немає єдиного підходу щодо розуміння змісту цих понять. Тут наявні принаймні дві протилежні позиції. Відповідно до першої з них, представленої первинно в історичному плані так званою герменевтикою свідомості, котра вважає сутністю розуміння проникнення у свідомість автора, розуміння притаманне для соціальних наук (наук про дух), а пояснення - для наук природничих (наук про природу). Аргументом на користь цієї позиції, що її представив ще В. Дільтей, Г. Зіммель, Б. Кроче та інші вчені, до якої, зрештою, схилився і російський вчений О. Овчінніков, є те, що суспільні науки досліджують не природничі об’єкти, а “живу душу”, яка формує в сукупності собі подібних суспільство, а тому не можна, аналізуючи людську діяльність, керуватися тими самими методологічними принципами астронома, який вивчає розвиток небесних тіл [1, с. 161-182]. Тому безпосереднє знання, інтуїція є методом гуманітарних наук, а опосередковане поняттями знання - метод природничих наук. Відповідно, основним способом вивчення предмета в гуманітарних науках є розуміння (інтерпретація), у природничих науках - пізнання (пояснення). П. Рікер констатує, що науки про природу мають справу з фактами, котрі спостерігаються, як і природа; далі йдуть процедури верифікації, що ґрунтуються на фальсифікованості гіпотез; пояснення є родовим терміном для трьох різних процедур: генетичного пояснення, що спирається на попередній стан; матеріального пояснення, що спирається на систему меншої складності, що покладено в основу; структурного пояснення через синхронне розташування елементів чи складових [2, с. 7]. Науки про дух можуть провести такі протиставлення: відкритим для спостереження фактам протиставити знаки, запропоновані для розуміння; фальсифікованості протиставити симпатію чи інтропатію, і нарешті трьом моделям пояснення (каузальній, генетичній і структурній) протиставити зв’язок, через посередництво якого ізольовані знаки з’єднуються у знакові сукупності. Тобто, домінувала на цьому етапі теза Дільтея про те, що “будь-яка пояснювальна процедура виходить з наук про природу і може бути поширена на науки про дух лише помилково чи з необережності і, відповідно, будь-яке пояснення у сфері знаків повинно вважатися незаконним і розглядатися як екстраполяція, продиктована натуралістичною ідеологією” [2, с. 7].
   Розуміння виглядає як дедуктивний умовивід, в якому першою передумовою є твердження про те, що повинно бути, а меншою - початкова умова, наприклад, у вигляді конкретної ситуації, події, дії. Тобто, за словами А. Івіна, розуміння - це підведення думок, переживань, дій під загальні цінності, певні норми, ідеали принципи [3, с. 43]. Власне у такій інтерпретації цінності слугують необхідним, тим, що повинно бути, і саме знання загальних цінностей, або навіть їхня наявність дає змогу підвести під них конкретні поняття, дії, реалії. А це, своєю чергою, дає відповідь на питання про те, який же смисл та мета конкретних реалій, проявами яких є соціальні дії чи поняття. Згідно з П. Рікером, розуміння - це осягнення значень знаків, які надаються однією свідомість і сприймаються іншими свідомостями через їх зовнішнє вираження (жести, пози, мовлення). Ціль розуміння - здійснити перехід від цього вираження до того, що є основною інтенцією знака, і вийти назовні через вираження [2, с. 3]. Пояснення є дедуктивним умовиводом, в якому одним посиланням є загальне твердження у вигляді універсального зв’язку речей, наприклад, який-небудь закон природи, а іншим - твердження про первинні умови існування того чи іншого явища. Пояснення простежується тоді, коли з’ясовуються причини явища чи процесу, встановлюються закони причинного зв’язку, окремим випадком якого є це явище чи процес [4, с. 198]. Пояснення базується на тому, що всі явища соціальної дійсності, так само як і в природі, детерміністично пов’язані між собою. Іеакше кажучи, пояснення гркнтується на причинності соціальних явищ. За твердженням Г. фон Рігта, пояснити подію означає показати, що вона повинна була відбутися, тобто подати її як наслідок певної причини, окремий випадок дії закону [4, с. 202]. У такій інтерпретації справді науковим виглядає пояснення, тоді як розуміння - інтуїтивною, ціннісною основою пояснення. З огляду на те, що завданням науки є пошук закономірностей, а вони відшукуються в ході пояснення, наука у раціоналістичному розумінні є неможливою без пояснення.
   Протилежних поглядів щодо співвідношення розуміння та пояснення дотримується П. Рікер. Згідно з нею для соціальних наук притаманні як процедури розуміння, так і процедури пояснення. Він називає пояснення “справді методологічним”, оскільки основа розуміння залишається інтуїтивною. Дихотомію між науками про природу та науками про дух було подолано у ХХ ст. на прикладі пари “мова-мовлення”, розмежував які Соссюр. Було доведено, що семіологія, застосована до мови, не залежно від її функціонування у мовленні, відноситься якраз до однієї з модальностей пояснення - структурного пояснення [2, с. 7]. Зрештою, саме поширеність структурного аналізу на різні категорії письмового дискурсу призвело до остаточного краху протиставлення пояснення та розуміння. Тому саме текст, на думку П. Рікера, у його прямому розумінні, знаходиться на стику розуміння та пояснення, а не на лінії їх розмежування. П. Рікер доходить висновку, що розуміння супроводжує пояснення тією мірою, якою пара “письмо- читання” продовжує формувати сферу інтерсуб’єктивної комунікації і у цій якості підноситься до діалогічної моделі питання і відповіді, що описав Коллінгвуд і Гадамер. Нарешті, розуміння завершує пояснення тією мірою, якою воно долає географічну, історичну чи культурну відстань, що відділяє текст від його інтерпретатора. Кінцеве розуміння не знищує дистанцію через певне емоційне злиття, воно швидше за все полягає у грі близькості та відстані, грі, при якій сторонній визнається таким навіть тоді, коли це обертається спорідненістю з ним. Тому розуміння передбачає пояснення тією мірою, якою пояснення розвиває розуміння. З огляду на це П. Рікер пропонує такий девіз герменевтики: більше пояснювати, щоб більше розуміти [2, с. 9].
   Проте з наявністю пояснення у соціальних науках, зокрема у юриспруденції, не погоджується російський вчений О. Овчінніков, який стверджує, що те, що на перший погляд виглядає як пояснення у сфері юриспруденції, зокрема, коли вчений говорить про право як про спосіб вирішення конфліктів, насправді ґрунтується на спробі зрозуміти, телеологічно осмислити, наділити смислом таке соціальне явище, як право. На його думку, той факт, що у повсякденному житті правознавець трактує право як інструмент профілактики та мирного вирішення конфліктів, не свідчить про те, що у різних культурах право є закономірним результатом появи конфліктів. Він доходить висновку про квазі пояснювальний характер раціонального науково-правового мислення [5, с. 39]. Відтак, перше завдання цієї статті полягає у тому, аби з’ясувати, які ж пізнавальні процедури наявні у юриспруденції. Видається, що якщо говорити саме про юриспруденцію як науку з урахуванням загальновідомих наукознавчих параметрів, то вона повинна бути спрямована на пошук закономірностей (які можуть бути різних видів - структурними, генетичними та функціональними), аби відповідати таким параметрам. Якщо ж звернутися до аргументу О. Овчіннікова про те, що не завжди те, що пояснюється як закономірність, є таким, то під сумнів ставиться наявність такої науки, як юриспруденція загалом, або ж це, як мінімум вимагає перегляду критеріїв науковості у соціальних науках. Тому пізнавальна процедура пояснення повинна бути присутньою у юриспруденції, хоча питома вага розуміння є значно вищою, аніж пояснення. Це насамперед зумовлене тим, що пояснення у соціальних науках може мати місце тоді, коли його предметом є факти, існування яких не ставиться під сумнів у науці, так званих аксіоматичних фактів, як, наприклад, наявності держави, наявності законодавства та інших фактів. Ці факти, однак, є усталеними у межах певного конкретно-історичного періоду. Проте пояснення, в силу того, що йдеться про науку соціальну, є таким, що становить основу розуміння, а точніше, передрозуміння, оскільки аксіоматичні факти разом з іншими компонентами стають передрозумінням інших явищ. Тобто, у соціальних науках пояснення входить до передрозуміння, яке передує розумінню. Саме тому “розуміння передбачає пояснення у тій мірі, у якій пояснення розвиває розуміння” у термінах П. Рікера. Питома ж вага пояснення у соціальних науках, порівняно з розумінням, є меншою з огляду на те, що ціннісні оцінки, які домінують у соціальних науках, не піддаються верифікації чи фальсифікації. Правове регулювання значно відрізняється від юридичної науки, оскільки є сферою юридичної практики. Найяскравіше поняття розуміння та пояснення “діють” у правореалізації, правозастосуванні та правотлумаченні. Це зумовлене тим, що ці сфери правої реальності мають справу як з текстами джерел права, так і з соціальними діями, а, як відомо, герменевтика тексту та герменевтика соціальної дії є двома напрямами у герменевтиці, які розвивають поняття пояснення та розуміння.
   У правотлумаченні об’єктом розуміння є безпосередньо тексти нормативно- правових приписів. У теорії тлумачення юридичних норм усталеною є позиція, згідно з якою етапами тлумачення є тлумачення-з’ясування та тлумачення-роз’яснення. На перший погляд може видатися, що тлумачення-з’ясування тексту є розумінням, яке завершує інтерпретацію тексту, а тлумачення-роз’яснення є поясненням у герменевтичному сенсі, тобто пояснює причинно-наслідкові, генетичні чи структурні зв’язки. Проте це не зовсім відповідає природі тлумачення-роз’яснення, оскільки, єдиною ознакою, яка відрізняє його від тлумачення-з’ясування є вихід поза межі свідомості суб’єкта тлумачення [6, с. 315]. Відтак, герменевтична природа тлумачення- з’ясування та тлумачення роз’яснення потребує аналізу крізь призму змісту понять “розуміння” та “пояснення”. Видається, що з герменевтичної точки зору як тлумачення-з’ясування, так і тлумачення-роз’яснення поєднують процедури розуміння та пояснення з огляду на те, що пояснення аксіоматичних фактів може входити до передрозуміння тексту нормативно правового припису. Крім того, при формулюванні нормативно-правових приписів застосовуються як судження про факти, так і оцінні судження, що також свідчить про необхідність поєднання процедур пояснення та розуміння. З огляду на те, що нормативно-правові приписи формулюють вимоги щодо належної поведінки, то можна припустити, що у правотлумаченні переважають процедури розуміння. Тому якщо у тексті, який тлумачиться, поєднуються оцінні та фактичні компоненти, то основу його розуміння становлять як пояснення, так і розуміння його структурних елементів - залежно від герменевтичної природи останніх. Процедури розуміння та пояснення можуть забезпечуватися різними способами тлумачення, проте винятково для розуміння можуть застосовуватися так звані динамічні способи тлумачення - функціональне, еволюційне. У процесі правореалізації та правозастосування текст норми належної поведінки підводиться під юридично значимі факти. Отож, відбувається визначення того, чи конкретна дія дозволена, чи заборонена текстом нормативноправового припису, або які наслідки випливають з певних дій чи подій. Відтак, у процесі правореалізації, здійснюваної суб’єктом права, чи правозастосування, здійснюваного компетентними державними органами, відбувається потрійна процедура. По-перше, з’ясовується зміст норми через процедури розуміння, в основу яких покладено і пояснення. По-друге, з’ясовується зміст фактів. Однак з огляду на те, що герменевтика соціально дії доводить, що дії стають зрозумілими лише тоді, коли вони стають у ланцюжок з іншими діями, можна припустити, що не завжди тлумачення дій матиме характер пояснення. Дуже часто така інтерпретація буде відбуватися через посередництво оцінювальної процедури розуміння. По-третє, пояснюється, чи та чи інша фактична поведінка передбачена, дозволена, заборонена текстом нормативно-правового припису.
   Адже у процесі правозастосування відбувається встановлення відповідностей між належним і сущим, між тим, що зрозуміло з тексту припису та фактичною поведінкою через визначення причинно-наслідкових, структурних чи генетичних зв’язків між діями, подіями та іншими фактами. Тому власне правозастосування повинно би було бути пояснювальною процедурою, яка змінює процедуру розуміння тексту нормативно-правового припису та юридично значимого факту. Адже зрозумівши належне, треба пояснити, чи суще йому відповідає. І це не є питанням оцінки, тому що оцінка вже зроблена як щодо належного, так і щодо сущого. Йдеться про встановлення відповідності ознак фактичної поведінки щодо тих ознак, які зрозумілі з тексту правової норми. Це має місце у разі виявлення складу злочину, складу правовідносин тощо. Тому і належне, і суще окремо одне від одного підлягають розумінню, а відтак - оцінці. Тому виникає те, що можна охарактеризувати як герменевтичний парадокс: пояснення відповідності чи невідповідності одне одному результатів двох оцінок - тексту нормативно-правового припису та фактичних дій.
   Основні висновки.
   1. Процедури розуміння та пояснення тексту не є взаємовиключними та можуть поєднуватися у соціальних науках. Пояснення стосується фактичних суджень, а розуміння - суджень оцінних. У будь-якому разі, пояснення може лежати в основі розуміння, а не навпаки. Результат пояснення може входити до передрозуміння.
   2. З огляду на те, що юриспруденція спрямована на пошук праводержавних закономірностей, вона повинна поєднувати в собі як пізнавальні процедури розуміння, так і пояснення. У протилежному разі ставиться під сумнів наявність такої науки.
   3. У тлумаченні нормативно-правових приписів домінують процедури розуміння, тоді як пояснення може мати місце щодо суджень про факти і бути основою розуміння. Застосування таких способів тлумачення, які забезпечують динамізм правового регулювання, свідчить про застосування пізнавальних процедур розуміння.
   4. При реалізації та застосуванні нормативно-правових приписів відбувається досить рельєфне поєднання процедур розуміння та пояснення. Текст нормативно правового припису, так само як і юридично значимі дії (факти) стають предметом незалежного розуміння (у передрозуміння якого за загальним правилом може входити і пояснення), тоді як їх відповідність чи невідповідність між собою є предметом пояснення через встановлення закономірних залежностей.

   1. Волков Ю.Г., Нечепуренко В.Н., Самыгин С.И. Социология: история и современность. - Ростов н/Д, 1999. - С. 161-182 // Цит. за: Овчинников А.И. Правовое мышление в герменевтической парадигме. - Ростов н/Д: Изд-во Рост. Ун-та, 2002. - С. 33
   2. Рикёр П. Герменевтика, этика, политика: Московские лекции и интервью. - М.: Академия, 1995. - 159 с.
   3. Ивин А. А. Ценности и понимание // Вопросы философии. - 1987. - №8. - С.31-44
   4. Вригт Г.Х. фон Логико-философские иследования: избр. труды. - М., 1986. - 335 с.
   5. Овчинников А.И. Правовое мышление в герменевтической парадигме. - Ростов н/Д: Изд-во Рост. Ун-та, 2002. - 288 с.
   6. Луць Л.А. Загальна теорія держави і права: Навч.-метод. посібн. (за кредитномодульною системою). - К.: Атіка, 2007. - 412 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com