www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Судова правотворчість у континентальному праві: загальнотеоретична характеристика
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Судова правотворчість у континентальному праві: загальнотеоретична характеристика

Н. Стецик

СУДОВА ПРАВОТВОРЧІСТЬ У КОНТИНЕНТАЛЬНОМУ ПРАВІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

   У статті із загальтеоретичних позицій аналізується правотворча активність вищих судових інстанцій у континентальних правових системах, виявляються її правотворчі елементи, обгрунтовується необхідність офіційного наділення їх правотворчими повноваженнями для ефективного здійснення функцій судової влади.
   Ключові слова: судова правотворчість, судова влада, судові правотворчі акти.
   Становлення судової системи України згідно з принципом розподілу влад тісно пов’язане із питанням судової правотворчості. Завданням ж юридичної науки є виявлення природи судової правотворчості та умов, за яких вона може здійснюватися в Україні. А оскільки конструкція судової правотворчості є подібною до відповідних конструкцій континентального права, то характеристика саме цього типу правотворчості є вкрай важливою.
   Ті чи інші аспекти судової правотворчості у континентальному праві аналізувалися у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, зокрема: С. Боботова, Ж. Вігьє, Ф. Газьє, П. Гука, О. Коростелкіної, М. Марченка, Н. Подольської, О. Попова, С. Чередніченка, С. Шевчука та ін. Проте питання судової правотворчості в сучасних реаліях і дотепер залишаються малодослідженими з позицій як загальної теорії права, так і порівняльного правознавства.
   Судова правотворчість є різновидом правотворчої діяльності і їй притаманні всі ознаки, що характеризують правотворчість. На підставі цієї конструкції під судовою правотворчістю необхідно розуміти зумовлену основними функціями судової влади юридичну діяльність вищих судових інстанцій, уповноважених на створення, зміну чи скасування нормативних приписів.
   Як і будь-яка інша правотворча діяльність, судова правотворчість містить такі елементи: мету, суб’єкт, об’єкт, дії (правотворчу активність), результат. Тим самим особливості судової правотворчості у правових системах континентального типу можна визначити завдяки умовам, суб’єктам, діям, меті та результату.
   Насамперед, необхідно звернути увагу на те, що обставинами, які зумовлюють наділення вищих судових інстанцій правотворчими повноваженнями, є об’ єктивна невизначеність права та одночасна необхідність виконання їх основних функцій.
   Формами невизначеності права є відсутність, неоднозначність та суперечливість правового регулювання. Відсутність правового регулювання проявляється у правових прогалинах, коли частково або повністю відсутні нормативні приписи, що мали б застосовуватися для вирішення конкретного спору. Неоднозначність нормативних приписів наявна, коли застосовуються занадто абстрактні чи оціночні поняття, відкриті переліки тощо. Суперечливість нормативних приписів виникає при колізії нормативних приписів.
   Саме невизначеність права як умову судової правотворчості підтверджує і законодавство країн континентального права. Так, в Австрії Адміністративний суд приймає до розгляду скарги на рішення нижчестоящих інстанцій за умови принципового значення справи. Принципове значення справи, відповідно до припису ч. 3 ст. 131 Конституції, полягає, зокрема, в тому, що судова практика відсутня взагалі або з розглядуваного правового питання в існуючій до даного часу судовій практиці Адміністративного суду не давалась однозначна відповідь [1, с. 97]. Відтак наявність у відповідних судових органів правотворчих повноважень має безпосередній зв’язок та необхідна для забезпечення єдності судової практики.
   Забезпечення єдності судової практики є важливою функцією вищих судових органів у континентальному праві. Конституційне законодавство цих правових систем наділяє вищі судові інстанції загальної юрисдикції, крім функції касації, ще і самостійною функцією уподібнення судової практики.
   Так, Верховний суд Албанії відповідно до ч. 2 ст. 141 Конституції “має право брати на розгляд із об’єднаних колегій деякі судові справи для уніфікації судової практики^" [1, с. 269]. Касаційний суд Бельгії виконує регулятивну роль, забезпечуючи єдність права.[2, с. 62] Відповідно до статтей 124 та 125 Конституції Болгарії Верховний касаційний суд здійснює верховний судовий нагляд за точним та одноманітним застосуванням закону у всіх судах, а Верховний адміністративний суд - в адміністративному судочинстві [1, с. 415]. У правовій системі ФРН відповідно до ч. 2 ст. 543, ч. 4 ст. 566, ч. 2 ст. 574 Цивільного процесуального уложення ревізія рішень апеляційних судів та судів першої інстанції дозволена, якщо постанова ревізійного суду необхідна, зокрема, для забезпечення єдності судової практики [3, с. 169, 176, 181]. Згідно з приписом ст. 100 Конституції Греції Вищий спеціальний суд вирішує сумніви щодо положень формально прийнятого закону, якщо щодо нього видані суперечливі рішення Державної ради, Ареопагу чи Контрольної ради, [1, с. 686] тим самим забезпечує єдність судової практики. Верховний касаційний суд Італії згідно з приписом п. 65 Уложення “Про судоустрій” 1941 забезпечує, зокрема, точне застосування та одноманітне тлумачення закону, єдність національного об’єктивного права [4, с. 304]. Відповідно до ст. 101 Конституції Македонії Верховний суд як вищий орган судової влади у республіці забезпечує єдність у застосуванні законів судами [5, с. 453]. Так само Верховний суд Хорватії відповідно до положень ст. 116 Конституції забезпечує одноманітне застосування законів та рівноправність громадян [6, с. 467]. І хоча здійснення функції уподібнення судової практики не є правотворчістю у повному розумінні, проте деякі правотворчі аспекти при цьому прослідковуються.
   У континентальному праві суб’єктами судової правотворчості є лише вищі судові інстанції. До вищих судових інстанцій залежно від особливостей побудови судових систем та виду юрисдикцій належать вищі суди загальної та спеціальної юрисдикцій. Суб’єктами судової правотворчості спеціальної юрисдикції можуть бути конституційні суди, а загальної - верховні суди у системі судів цивільної, кримінальної, адміністративної, трудової, фінансової, соціальної юрисдикцій.
   В одних правових системах континентального права існує єдиний вищий суд, що функціонує як вища інстанція для судів усіх видів загальної юрисдикції, а в інших - декілька верховних судів, що є вищими інстанціями для різних видів юрисдикцій - цивільної, кримінальної, адміністративної, фінансової, трудової, соціальної. При цьому, суб’єктами судової правотворчості можуть бути лише ті вищі суди, які уповноважені на здійснення правотворчої діяльності. Такі повноваження закріплюються за конституційними судами Австрії, Албанії, Андорри, Бельгії, Іспанії, Ліхтенштейну, Македонії, Мальти, Монако, Польщі, Словаччини, Словенії, Хорватії, Чехії, Швейцарії для розгляду скарг щодо порушення конституційних прав та свобод. Так, конституційний суд Федеративної республіки Німеччини у порядку вирішення індивідуальних конституційних скарг надає своїм рішенням обов’язкового характеру в наступних аналогічних справах [7, с. 331].
   Крім цього конституційні суди Австрії, Болгарії, Італії, Німеччини, Македонії, Польщі, Словенії уповноважені приймати регламенти з питань організації судової діяльності. У цій частині здійснюється регламентарна судова правотворчість.
   У юридичній літературі ведуться дискусії стосовно наділення вищих судів загальної юрисдикції правотворчими повноваженнями у прямий та непрямий (опосередкований) спосіб [8, с. 21].
   Обговорюється і питання щодо можливості здійснення правотворчих повноважень через механізм передач справ на розгляд касаційних судів у правових системах континентального права. Його прикладом може бути ч. 2 ст. 131-2 Кодексу судочинства Франції, за якою передача справи на розгляд пленуму може бути приписана, якщо справа містить питання принципового характеру, особливо коли існують різні думки або між суддями, які розглядають справу по суті, або між цими суддями та Касаційним судом [9, с. 312]. А припис ст. 131 Конституції Австрії уповноважує Адміністративний суд приймати скарги для вирішення, якщо незалежний Адміністративний сенат відхиляється від судової практики Адміністративного суду [1, с. 97].Обговорюється у літературі і питання про можливі правотворчі повноваження спеціальних підрозділів у вищих судах загальної юрисдикції. Так, у правовій системі Італії відповідно до п. 68 Уложення “Про судоустрій” 1941 р. у структурі Верховного касаційного суду функціонує управління з формування максимаріїв. [4, с. 304] Основними функціями даного управління є, зокрема, аналіз касаційних скарг щодо можливості застосування до них прецедентних рішень касаційного суду, а також виявлення із усієї судової практики касаційного суду прецедентних рішень або так званих максим. Як зазначає Н. Попов максими - це цитати (витримки) із судових рішень, що містять у собі правовий принцип. А італійський вчений І. Б’янка стверджує, що у максимаріях повинні зазначатися та конкретизуватися норми діючого законодавства. Проте насправді у них часто викладається така специфічна інтерпретація норм судом, яка може як заповнювати прогалину в законі, так і значно розійтись із точним значенням нормативного матеріалу [10, с. 29]. А у правовій системі ФРН згідно ч. 4 ст. 11 Закону про адміністративні суди сенат, який розглядає справу по суті, може передати питання, яке має принципове значення, для прийняття по ньому рішення Великого сенату, якщо це необхідно для подальшого розвитку права чи забезпечення єдності судочинства [11, с. 262].
   Важливим є і з’ясування питання про правотворчість пленуму Касаційного суду Франції. Про обов’язковість для судів рішень пленуму свідчить ч. 2 ст. 131-4 Кодексу судочинства Франції, яка встановлює, що якщо передача справи на новий розгляд приписана пленумом, суд, якому скеровується справа, повинен дотримуватись висновків цього пленуму з питань належного застосування права [9, с. 312]. Видається, що ці акти все ж мають не джерельний характер, а є критеріями правильного правозастосування. Оскільки метою судової правотворчості вищих судів загальної юрисдикції є забезпечення цілісності правового регулювання, ефективності розгляду та вирішення юридичних справ, забезпечення інтересів суб’єктів суспільних відносин, то досягається вона завдяки створенню нових приписів, зміні чи скасуванні існуючих.
   Результатом судової правотворчості має бути акт судової правотворчості (джерело права). Не всі рішення судів набувають джерельного характеру. Ними є лише ті, що містять норму чи принцип права, підлягають застосуванню в аналогічних справах як джерело права. Для цього рішення суду необхідно опублікувати. Так, відповідно до ст. 1031-6 Цивільного процесуального кодексу Франції у рішенні може бути вказано, що воно підлягає опублікуванню в Офіційній газеті Французької республіки[12, с. 256]. В Італії з періодичністю два рази в місяць максими публікуються в офіційному виданні Касаційного суду - “Зібранні рішень Касаційного суду ”[10, с. 29].
   На підставі викладеного можна зробити висновок, що умовами надання вищим судам континентального права правотворчих повноважень для ефективного виконання функцій судової влади може бути невизначеність права, зокрема прогальність та дефектність правового регулювання. А вищі судові органи могли б вирішувати її у ході здійснення правосуддя шляхом встановлення чи зміни норм права, які фіксувалися б у їх рішеннях, що набували б джерельного характеру.
   У правових системах континентального права суб’єктами судової правотворчості у повному обсязі цього поняття є лише конституційні суди у межах виконання правозахисної та регламентарної функцій. Водночас, необхідно звернути увагу на ті зміни, які відбуваються у Європі під впливом інтеграційних процесів, зокрема на ускладнення правового регулювання, функціонування у єдиному правовому полі джерел міжнародного та національного права, збільшення кількості колізій та інших деформацій у системі джерел права. Все це свідчить про те, що надання правотворчих повноважень вищим судовим органам додало б гнучкості системі правового регулювання, сприяло б ефективності та досконалості правового регулювання, підвищило б авторитет судової влади.

   1. Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1 / под. общ. ред. Л. А. Окунькова. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - 824 с.
   2. Судебные системы европейских стран: Справочник / пер. с франц. Д. И. Васильева и с англ. О. Ю. Кобякова. - М.: Межнунар. отношения, 2002. - 336 с.
   3. Федеративная Республика Германии. Законы. Гражданское процессуальное уложение Германии: Ввод. Закон к Гражд. процессуальному уложению / введ., сост. Вильфрид Бергманн. - М.: Волтерс Клувер, 2006. - 472 с.
   4. Италия: Конституция и законодательные акты / пер. с ит. Т. А. Васильева; сост. и вступ. ст. Н. Ю. Попов. - М.: Прогресс, 1988. - 392 с.
   5. Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / под. общ. ред. Л. А. Окунькова. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - 840 с.
   6. Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / под. общ. ред. Л. А. Окунькова. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - 792 с.
   7. Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты / пер. с нем. Т. Г. Морщакова; под ред. и со вступ. ст. Ю. П. Урьяс - М.: Прогресс, 1991. - 472 с.
   8. Гук П. А. Судебный прецедент: теория и практика / П. А. Гук. - М.: Юрлитинформ, 2009. - 128 с.
   9. Французская республика. Конституция и законодательные акты / пер. с франц. В. В. Маклаков, В. К. Пучинский, В. Л. Энтин; сост. В. В. Маклаков, В. Л. Энтин [и др.]. - М.: Прогресс, 1989. - 448 с.
   10. Попов Н. Ю. Верховный кассационный суд Италии // Вестник Верховного суда СССР. - 1991. - № 12. - С. 27-29
   11. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / автори- упорядники І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. - К.: Факт, 2003. - 536 с.
   12. Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции / пер. с франц. В. Захватаев; отв. ред. А. Довгерт. - К.: Истина, 2004. - 544 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com