www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Загальна теорія держави і права визначення основних засад міжнародного права на розвиток в рамках конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Загальна теорія держави і права визначення основних засад міжнародного права на розвиток в рамках конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД)

М. Гребенюк

ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСАД МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НА РОЗВИТОК В РАМКАХ КОНФЕРЕНЦІЇ ООН З ТОРГІВЛІ І РОЗВИТКУ (ЮНКТАД)

   У статті висвітлено питання формування права на розвиток - невід'ємної частини сучасного міжнародного права, яке грунтується на таких принципах, як рівність і справедливість, що є основоположними і закріплені в Статуті ООН. Запропоновано характеристику діяльності Конференції ООН з торгівлі і розвитку щодо прийняття низка міжнародних актів, які регламентують міжнародні економічні відносини з метою встановлення балансу між політиками ефективності і справедливості та сприяння країнам, що розвиваються, а також країнам з перехідною економікою в їх економічному становленні. Ключові слова: міжнародні організації, міжнародні економічні відносини, принципи рівності та справедливості, преференції, право на розвиток.
   Міжнародні організації є повноправними учасниками міжнародних відносин і активно впливають на характер співробітництва держав, сприяючи вирішенню глобальних економічних, політичних, соціальних проблем, а також відіграють важливу роль у формуванні таких галузей права, як міжнародне економічне право, право міжнародних договорів, дипломатичне право і, врешті, саме право міжнародних організацій. Вплив міжнародних інституцій на формування засад міжнародного права недостатньо вивчений у вітчизняній юридичній науці, хоча це має важливе теоретичне і практичне значення, особливо з огляду на перспективу їх подальшого розвитку. Недостатньо дослідженим залишається також міжнародне право на економічний розвиток, проблемні аспекти якого розглянені у цій статті. Воно містить чимало дискусійних питань, зокрема щодо принципів цього напряму права та їхнього трактування. Зазначимо, що право на розвиток переживає період формування і становлення, тому недостатньою є нормативна база, що пояснюється певною специфікою питання та суперечностями стосовно головних його положень.
   Серед основних публікацій на задану тему виокремим статті І. Ніколайка, А. Коста, М. Булаїка та інших, проте системно досліджувану проблему у вітчизняній науці практично не проаналізовано. Окрім того, вплив ЮНКТАД на формування міжнародного права на розвиток не відшукав належної оцінки, і тому в цій статті автор звертається саме до висвітлення цієї проблеми, особливо зупинившись на формуванні принципів міжнародного права на розвиток. Одним із найважливіших процесів міжнародного життя другої половини минулого століття був розпад колоніальної системи і утворення на її місці нових суверенних держав, що значно вплинуло на розвиток міжнародного правопорядку.
   Через те, що значно збільшилася кількість суверенних держав у міжнародному співтоваристві, змінився багато в чому тип міжнародних відносин. Особливо гостро постала проблема економічного розвитку і диверсифікації господарської інфраструктури цієї групи країн, які наполегливо привертали увагу до своїх проблем а також висловлювали вимоги певного визнання багатими націями того, що вони мають моральний обов’язок допомагати країнам, які були раніше в правовому та економічному підпорядкуванні. Ці вимоги дали поштовх до появи нового напряму в міжнародному праві - право на розвиток. Як пише У. Фрідман: „Новим виміром міжнародних відносин з часу закінчення останньої світової війни є стурбованість міжнародним економічним розвитком - головним аспектом публічних міжнародних відносин [1, с. 365]”. Наприкінці 50-х років з’явилася концепція міжнародного права у сфері економічного розвитку, яку опрацьовавали правники країн, що розвиваються, серед яких М. Булаїк (Югославія), О. Ріверо (Перу), М. Беджуан (Алжир) і грунтувалася вони на твердженні про взаємозв’язок між торгівлею та розвитком. Зазначимо, що ця концепція викликала значну критику з боку розвинених країн, „у спробі відкинути, чи „делегалізувати” певні правові принципи і практику, котрі розглядаються країнами, що розвиваються, як ворожі до їхніх потреб і розвитку [2, с. 1-16]”.
   Характерною рисою нормативної системи міжнародного права є наявність комплексу основних принципів, які користуються вищим авторитетом. Найважливіші з них закріплені в Статуті ООН і становлять нормативний фундамент сучасного міжнародного правопорядку. Як зазначає І. Лукашук: „будь яка галузь міжнародного права спирається на основні принципи, які при цьому дещо модифікуються стосовно галузі [3, с. 91]”.
   У цьому випадку вчені, які розробляли концепцію міжнародного права на розвиток, черпаючи вагомі аргументи з економічного аналізу, наполягали на перегляді низки принципів міжнародного економічного права. При цьому відокремлення правових питань від економічних виявилося досить складною проблемою, оскільки обидві групи займають одну „територію”. Вони наголошували на необхідності перегляду таких принципів міжнародного права, як принцип рівності та взаємності, а також недискримінації. Не лише допустимим, але й рекомендованим ними вважається виняток з принципу найбільшого сприяння з метою диференціації правозастосування відповідно до економічного становища держав [4, с. 216].
   Згідно з тлумаченням принципу суверенної рівності держав, яке сформувалося на конференції в м. Сан-Франциско (США): „Юридична рівність держав не залежить від їх фактичної сили, розмірів території, кількості населення та інших соціально-економічних і політичних факторів. Всі держави рівні між собою в якості суверенних, незалежних учасників міжнародного спілкування і будь яка з них бере участь в міжнародних організаціях на рівних з іншими державами основах. Всі держави виступають як рівні суб’єкти міжнародного права, володіють рівними правами, несуть рівні обов’язки з міжнародного права і в однаковій мірі зобов’язані дотримуватися всіх приписів цього права [5]”. Проте, на думку вітчизняних та зарубіжних вчених, між державами все ще існує фактична нерівність, яка, зокрема, виявляється в їхній економічній діяльності. Французький юрист-міжнародник П. Фошіль пише: „...держави, рівні з точки зору володіння правами, не можуть бути такими з точки зору здійснення цих прав. Держави, могутність, розміри і ресурси яких незначні, в дійсності не можуть, будучи повністю суверенними і незалежними, користуватися своїми правами так само, як це роблять сильні держави [6, с. 464]”. Ж. Ссель зводить принцип рівноправності держав до формули рівності перед правом. „Ми вважаємо, - підкреслює він, - що з точки зору міжнародного життя може бути тільки одна рівність - рівність перед нормою права і судовими органами, якими б не були важливими національні інтереси, про які йде мова, тобто рівність юридична. Володіння публічними функціями є, навпаки, питанням індивідуальних здібностей і можливостей. Фактична рівність є соціально неможливою. Вона породжує найбільші ускладнення і вперто заважає розвитку міжнародної соціальної організації [7, с. 116]. На думку І. Лукашука: „Ніхто не стане заперечувати фактичної нерівності держав, але це лише підкреслює значення встановлення їх юридичної рівності [8, с. 268]”. В. Денисов теж зазначає, що: „Юридична рівність держав, однак, не завжди означає їх фактичну рівність.Кардинальні зміни в структурі міжнародних відносин, що відбулися у другій половині 20 ст., вимагають відповідного коригування у структурі та сфері міжнародних прав, в тому числі перегляду традиційної концепції державного суверенітету [9, с. 123-124]”.
   Міжнародне право на розвиток, на відміну від основних постулатів міжнародного права, спирається на припущення, що рівність в умовах економічної нерівності є рівносильною легалізації нерівності... У процесі прогресивного розвитку міжнародного права принципу формальної рівності держав потрібно надати характеру фактичної рівності. Рівність є основним принципом міжнародного права на розвиток тому, що вона слугує вирішенню суперечностей між вимогами стосовно економічної незалежності і організованої взаємної допомоги, рівності у преференційному застосуванні, спільних вигод та заперечення взаємності щодо країн, які розвиваються [10, с. 49-50]. Однак далеко не всі погоджуються з такими аргументами. На думку американського вченого Р. Хюдека: „Нове міжнародне право економічного розвитку включає як одне з нових зобов’язань, що слід визнати, обов’язок преференційного і невзаємного застосування стосовно країн, що розвиваються. Немає загального принципу в правовій теорії, який можна використати, щоб визначити особливі права і обов’язки щодо застосування таких юридичних зобов’язань [11, с. 186-187]”.
   Опорою у цій ситуації, на яку посилаються прихильники міжнародного права на розвиток, є принцип справедливості, зокрема, полягає в обов’язку колишніх колоніальних держав допомагати в минулому залежним країнам у їх економічному становленні і рості. Хоча в міжнародній практиці досі не має чіткого нормативного змісту принципу справедливості, проте, зокрема в Преамбулі Статуту ООН, однією з цілей організації є досягнення справедливості. Крім того, в ст. 1 Статуту ООН йдеться про обов’язок держав вирішувати свої міжнародні спори відповідно до принципів справедливості та міжнародного права. Статут ООН встановлює зобов’язання вирішувати міжнародні спори мирними засобами так, щоб „не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість” (п. 3 ст. 2). Отже, мир, безпека і справедливість розглянені в Статуті ООН як однопорядкові взаємопов’язані категорії. Справедливість слугує вищим критерієм у визначенні не лише моральної, але й юридичної обґрунтованості правових норм. Йому належить основоположна роль у визначенні змісту правотворчого і правозастосовчого процесів. Він є універсальним, загальним. Що стосується його нормативного змісту, то він розкривається головно в системі міжнародного права загалом і особливо в його основних принципах [12, с. 74-78].
   Велику роль у формуванні і закріпленні основних положень міжнародного права на розвиток саме на принципах рівності та справедливості відіграє ЮНКТАД, яка з самого початку була трибуною проголошення та втілення найпрогресивніших та найсміливіших ідей цього права. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1995 (ХІХ) від 30 грудня 1964 р., яка є актом, що засновує ЮНКТАД, визначено основні функції Організації, до яких належить: встановлення принципів і політики, які стосуються міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку (пункт 3b); розробленні рекомендацій для втілення зазначених принципів і політики (пункт 3с) тощо [13, с. 1-5].
   Одним з найавторитетніших прибічників концепції економічного розвитку був перший Генеральний секретар ЮНКТАД - Рауль Пребіш. Згідно з його підходом, світ розділився на аграрно-сировинну „периферію” та розвинений „центр”, який зосередив науково-технічні досягнення, де відбувається швидший ріст накопичення капіталу та підвищення продуктивності праці. У своїй доповіді на Женевській конференції з торгівлі і розвитку в 1964 р. „За нову торговельну політику, що забезпечує розвиток” він зробив висновок, що: „той значний кодекс правил і принципів, який був опрацьований в Гавані і частково втілений в Генеральній угоді з тарифів та торгівлі (ГАТТ), не відповідає концепції позитивної економічної політики, якщо під нею розуміти намір здійснити раціональний і обгрунтований підхід до економічних сил для того, щоб змінити їхній стихійний розвиток і досягти чітко сформульованих цілей. Навпаки, ці правила і принципи, очевидно, грунтуються на концепції, згідно з якою достатньо усунути перешкоди, що стоять на шляху стихійної дії цих сил в міжнародній економіці для того, щоб розширити торгівлю в спільних інтересах всіх учасників. Ці правила і принципи спираються, крім того, на абстрактне поняття економічної однорідності, що перешкоджає визнанню величезних відмінностей в структурі між промисловими центрами і периферійними країнами... [14, с. 7]”. Вирішення цієї проблеми Р. Пребіш вбачає в ідеях класичного протекціонізму, концепції компенсації втрат молодих держав на світовому ринку, необхідності відкриття ринків розвинених країн для товарів „периферії”, зазначаючи, що ці рішення стосовно даних питань не повинні прийматися ізольовано, оскільки вони є складовою більш загальної політики міжнародного співробітництва в інтересах економічного розвитку [15, с. 18-22, 90]. У 1964 р. на Женевській конференції ЮНКТАД були прийняті Принципи, які визначають міжнародні торговельні відносини і торговельну політику та сприяють розвитку. В них визначено обов’язок розвинених країн надавати преференційні, тарифні і нетарифні поступки всім країнам, що розвиваються (принцип восьмий), проголошувалася необхідність збільшити надходження міжнародної фінансової, технічної і економічної допомоги (принцип одинадцятий) тощо. Принцип четвертий визначив, що економічний розвиток і соціальний прогрес мають бути спільною справою всього міжнародного співтовариства [16, с. 22-26].
   Загальна система преференцій, запропонована ЮНКТАД, упродовж короткого періоду була сприйнята практично всіма розвиненими країнами, які представили свої схеми національних преференційних тарифів. Вони різняться колами бенефіціантів номенклатурою товарів, обсягом преференцій, режимами для найменш розвинених країн і правилами походження товарів. Як зазначає С. Войтович, ці рекомендації вплинули як на муніципальне право (національні преференційні схеми), так і на міжнародні договори (положення ГАТТ, преференційні положення Ломських конвенцій, відповідні угоди щодо регіонального економічного співробітництва), а також стали початком виникнення нових звичаєвих норм (зокрема, звичай, згідно з яким преференції на користь країн, що розвиваються, не повинні кваліфікуватися як неправова дискримінація розвинених держав) [17, с. 92]. ЮНКТАД також опрацював Глобальну систему торговельних преференцій між країнами, які розвиваються [18]. Завжди активною була і залишається робота ЮНКТАД стосовно опрацювання важливих міжнародно-правових документів у сфері економічного розвитку. У 1972 р. в ході третьої сесії ЮНКТАД було прийнято рекомендацію про підготовку Хартії економічних прав і обов’язків держав, текст якої був представлений на Генеральній Асамблеї ООН та прийнятий резолюцією у 1974 р [19]. ЮНКТАД брала участь у розробленні низки розділів Декларації ООН про встановлення нового міжнародного економічного порядку [20] та Міжнародної стратегії розвитку [21], розробленої для забезпечення структурних змін у світовій економіці і міжнародного співробітництва для розвитку в інтересах країн з різним рівнем розвитку. Важливими також є резолюції, прийняті в ході шостої Конференції ЮНКТАД у Белграді про відмову від заходів економічного примусу, де засуджувалася політика торговельних обмежень, блокади, ембарго та інших економічних санкцій [22].
   У 1976 р. в рамках ЮНКТАД була прийнята Інтегрована програма щодо сировинних товарів (ІПСТ) [23], метою якої є стабілізація цін на сировину та сприяння країнам, що розвиваються, у їхньому промисловому розвитку. Зазначена Програма охоплює понад 20 міжнародних угод з торгівлі такими сировинними товарами, як какао, натуральний каучук, цукор, тропічна деревина, джут, алюміній тощо, які укладаються між основними експортуючими та імпортуючими країнами з метою сприяння економічному розвитку держав-експортерів, здебільшого країн, що розвиваються, та укріплення економічного співробітництва. Ці угоди глобально впливають на поліпшення структури ринку міжнародної торгівлі. Положення міжнародного права на розвиток закріплені також в Кодексі поведінки лінійних конференцій (1975 р.) [24], Комплексі узгоджених на різнобічній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою (1981 р.) [25], опрацьованому Міжнародному кодексі поведінки в області передачі технології (1985 р.) [26]. Зазначені документи мають універсальну сферу застосування та рекомендаційний характер
   В рамках ЮНКТАД був розроблений індекс торгівлі і розвитку (ІТР), який відкриває великі можливості для впровадження у практику міжнародних економічних відносин, оцінки об’єктивного взаємозв’язку між розширенням торгівлі і розвитком людського потенціалу. ІТР побудований як взаємоумовлена система одинадцяти компонентів, якими є: людський капітал, фізична інфраструктура, фінансове середовище, якість інституційних структур, екологічна стабільність, економічна структура, ступінь відкритості торгівлі, реальний доступ до іноземних ринків, економічний розвиток, соціальний і тендерний розвиток в сукупності з 29 показниками. Під час одинадцятої сесії ЮНКТАД у 2004 р. в м. Сан Паулу (Бразилія) було підкреслено, що потрібно знайти баланс між цілями ефективності і справедливості.
   Не зважаючи на всі зусилля на національному і міжнародному рівнях стосовно стимулювання економічного росту країн, що розвиваються, проблема їхнього розвитку залишається центральним питанням глобального порядку денного [27]. Вирішення цієї проблеми тісно пов’язано із забезпеченням безпеки міжнародного співтовариства. Як зазначає В.Н. Денисов: „Причини війни часто криються в економічних проблемах розвитку країн і міжнародних відносин. Тому. мета Організації Об’єднаних Націй - це здійснення співробітництва між державами у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру [28, с. 437]”.
   Діяльність ЮНКТАД - координаційного центру системи ООН з комплексного розгляду проблематики торгівлі і розвитку та взаємопов’язаних питань в області фінансів, технології, інвестицій і стійкого розвитку, сфокусована головно на реструктуризації міжнародних економічних та торговельних відносин з метою посилення ролі країн, що розвиваються, у світовій торгівлі та пришвидшені їхнього економічного росту. Робота Організації зосереджена на розгляді та вирішенні найважливіших проблем економічного розвитку, об’єднуючи країни світу та використовуючи усі доступні для цього міжнародно-правові механізми, формуючи необхідний нормативний та доктринальний масив. Ця діяльність виражається у визначенні в міжнародному праві розвитку спеціальних принципів і формування основних напрямів політики держав та угодах. В рамках ЮНКТАД від часу її створення проголошувалися та формувалися основні засади міжнародного права на розвиток. Одним з найпрогресивніших був крок щодо перегляду головних принципів міжнародного права, зокрема принципу суверенної рівності держав. На думку італійського вченого А. Коста, рівність нині тлумачать як активний принцип втручання для переходу від формальної рівності до справжньої рівності [29, с. 74]”. Прийняття Принципів, які визначають міжнародні торговельні відносини і торговельну політику та сприяють розвитку, Загальної системи преференцій, Глобальної системи торговельних преференцій між країнами, які розвиваються, та інших документів закріпили нормативні основи міжнародного права на розвиток та сформували правовий звичай у цій сфері.
   Сьогодні в рамках ЮНКТАД проводять активну роботу щодо подальшого опрацювання положень міжнародного права на розвиток, які слугують, шляхом орієнтації урядів країн на конкретні дії щодо активного співробітництва між державами, для вирішення глобальної проблеми підвищення рівня життя населення у країнах, що розвиваються, укріпивши міжнародний мир, економічну рівновагу та безпеку на планеті.

   1. Friedman W. The Changing Structyre of International Law. Columbia University Press, New York, 1964. - P. 365.
   2. Schachter O. The Evolving International Law of Development // Columbia Journal of Transnational Law. - 1976. - Vol. 15. N 1. - P. 1-16.
   3. Лукашук И. И. Нормы международного права в международной нормативной системе / Лукашук И. И. - М. : Издательство „Спартак”, 1997. - С. 91.
   4. BulajicM. Principles of International Development Law. Progressive development of the principles of International Law relating to the New International Economic Order. Dordrecht / Boston / Lancaster, 1986. - P.216.
   5. „Documents of the United Nations Conference on International Organisation. San Francisco, 1945”. United Nations Information Organisation, London - New York, 1945, T. VI. Doc. 944, I/1/34/1.
   6. Fauchille P. Traite de droit international public, T. 1, Paris, 1922, P. 464.
   7. Scelle G. Cours de droit international public. Paris, 1948, P. 116.
   8. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. Учебник. / Лукашук И. И. - М. : Издательство БЕК, 1996. - С. 268.
   9. Денисов В. Н. Принцип суверенної рівності держав / Денисов В. Н. // Юридична енциклопедія : В 6 т. / Редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К., 1998. - Т. 5 : П-С. - 2003. - с. 123-124.
   10. BulajicM. Principles of International Development Law. Progressive development of the principles of International Law relating to the New International Economic Order. Dordrecht / Boston / Lancaster, 1986. - P. 49-50.
   11. Hudec R. E. Developing Countries in the GATT Legal System. Gower, Aldershot, Brookfield USA, Hong Kong, Singapore, Sydney for the Trade Policy Research Centre - London, 1987. P. 186-187.
   12. Дмитриева Г. К. Принцип справедливости в международном праве / Дмитриева Г. К. // Советский ежегодник международного права 1983. - М. : Изд-во „Наука”, 1984. - С. 74-78.
   13. Establishment of the United Nations Conference on Trade and Development as an organ of the General Assembly, GA res. 1995 (XIX) of 30 December 1964, GAOR 19th Sess., Suppl.15. - P. 1-5.
   14. Пребиш Р. За новую торговую политику, обеспечивающую развитие / Пребиш Р. // Бюллетень иностранной коммерческой информации. - 1964. - № 1б - 7 с.
   15. Пребиш Р. За новую торговую политику, обеспечивающую развитие / Пребиш Р. // Бюллетень иностранной коммерческой информации. - 1964. - № 1б - 18-22, 90 с.
   16. Документы Конференции Организации Обьединенных Наций по вопросам торговли и развития. Женева, 23 марта - 16 июня 1964 года, Нью-Йорк, 1964, Т. 1, стр. 22-26.
   17. Voitovich S. International economic organizations in the international legal process. Netherland, 1995. - P. 92.
   18. TD/UNCTAD/GSTP/MM Global System of Trade Preferences among Developing Countries.
   19. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3281 (ХХІХ) від 12 грудня 1974 р.
   20. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3201 (S-VI) від 1 травня 1974 р.
   21. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 45/199.
   22. UNCTAD VI-161 (V!) Внешняя задолженность ; 162(V!) Международные валютные вопросы ; 163 (VI) Официальная помощь в целях развития от 2 июля 1983 г.
   23. UNCTAD 93 (IV) Интегрированная программа для сырьевых товаров от 30 мая 1976 г.
   24. TD/CODE/13/Add.1 Конференция полномочных представителей ООН по Кодексу поведения линейных конференций. Т. II. Заключительный акт (включая Конвенцию и резолюции) и требования по тоннажу. ООН. Нью-Йорк, 1975 г.
   25. TD/RBP/CONF/10/Rev.1 Комплекс согласованных на многосторнней основе справедливых принципов и правил для контроля за ограничительной деловой практикой. ООН. Нью-Йорк, 1981 г.
   26. TD/CODE/TOT/47 Проект международного кодекса поведения в области передачи технологии. ООН. 1985 г.
   27. TD/412 Доклад Конференции Организации Обьединенных Наций по торговле и развитию о работе ее одинадцатой сессии, проходившей в Сан-Паулу (Бразилия) с 13 по 18 июня 2004 года.
   28. Денисов В. Н. Организация Обьединенных Наций как гарант поддержания мира и безопасности / Денисов В. Н. // Международное право XXI века И. И. Лукашук ; под ред. В. Г. Буткевича, - Киев : Издательский дом „Промени”, - 2006. - 437 с.
   29. Коста А. Питання розвитку, що регулюються міжнародним правом, у системі світового співробітництва / Коста А. // Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми) : Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [відп. ред. В. Ф. Опришко]. - К. : КНЕУ, 2004. - С. 74.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com