www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Функції правоохоронних органів у демократичній державі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Функції правоохоронних органів у демократичній державі

В.В. Волоско

ФУНКЦІЇ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ

   Розкриваються критерії класифікації та розуміння функцій правоохоронних органів у демократичній державі, що залежать від сутності, соціального призначення права в житті суспільства та мети правового регулювання.
   Ключові слова: правоохоронні органи, демократична держава, соціальна держава, взаємодія, функція права, правоохоронна функція, правова охорона.
   Постановка проблеми. Однією з невід’ємних функцій держави є правоохоронна. Від рівня її забезпеченості юридичними, інтелектуальними, матеріально-технічними ресурсами залежить як ступінь захищеності людини та суспільства, так і значною мірою перспективи розвитку самої держави. Останні роки існування України як незалежної держави були дуже складними як з огляду на практичне забезпечення правоохоронної діяльності, так і на законодавче регулювання цієї діяльності. Значне зростання кількості правопорушень, виникнення нових видів злочинів, підвищення рівня технічного оснащення та кваліфікації злочинців - все це вимагало від держави швидкого реагування. Практично всі державні органи, що здійснюють правоохоронну діяльність, були залучені до боротьби з цими негативними явищами. У чинних правоохоронних відомствах створювалися нові підрозділи, які раніше не були властиві цим державним структурам. Вимоги до законотворчого процесу також були досить жорсткими: необхідно було у стислі терміни забезпечити правоохоронні органи дієвим механізмом юридичного супроводження виконання власних функцій. Усі ці дії держави мали забезпечити позитивні результати, зокрема у подоланні значного «валу» злочинності.
   Стан дослідження. Проблеми функцій права взагалі, правоохоронних органів зокрема були предметом дослідження відомих учених минулого століття (А. Горовцева, Л. Дюгі, Г. Канторовича, Н.Коркунової, Р. Паунда, Л. Петражицького та ін.) та сучасних науковців (С. Алексеева, М. Байтіна, М. Марченка, М. Матузова, Т. Радько, О. Скакун, В. Смирнова, І. Фарбера). Враховуючи їхній внесок у вивчення функцій права, вважаємо за необхідне узагальнити результати цих досліджень, спираючись на сучасний рівень розвитку правової науки, а також здійснити класифікацію функцій права. Тож наша мета - розкрити суть правоохоронної функції як напрямку діяльності держави на конкретному історичному етапі, що спрямовано на вирішення основних завдань, пов’язаних із забезпеченням охорони конституційного ладу, прав та свобод громадян, законності та правопорядку, усіх установлених та врегульованих правом суспільних відносин і здійснюваного у відповідних формах та особливими методами.
   Виклад основних положень. Сутність будь-якого явища визначається у процесі характеристики його функцій. Саме вони є тією основою, що забезпечує аналіз своєрідних ознак певного явища, його взаємодію з іншими категоріями та місце в системі понять. Цінність категорії «функція» проявляється як у характеристиці реальних дій суб’єктів правового регулювання, так і при з’ясуванні залежності між нормами права, правовідносинами, юридичними актами у певному соціальному контексті. В результаті складається цілісне уявлення про функціонування права, його взаємодію та вплив на різноманітні соціальні, явища. Саме ця обставина й зумовлює актуальність досліджуваної теми, її теоретичне та практичне значення.
   Поняття «функція» (від лат. functio - виконання, здійснення) у сучасній науці має декілька значень і вживається як для характеристики певного явища (його ролі, цілей, завдань, властивостей), так і для визначення сутності сукупності явищ, тобто об’єктивної реальності (її напрямків, видів, форм, способів функціонування). Принагідно зауважимо, що серед учених немає одностайності у характеристиці поняття «функція». Науковці обирають різні критерії для класифікації та розуміння функцій, що свідчить про недостатню розробку цього питання на загальнотеоретичному рівні, а це призводить до того, що нерідко обираються критерії класифікації функцій, виходячи винятково з суб’єктивних мотивів, передовсім власних наукових інтересів чи кінцевої мети досліджень. Аналіз функцій права як цілісної системи норм дає змогу не лише систематизувати знання у процесі вивчення окремих функцій, а й забезпечує можливість глибше та повніше зрозуміти зміст кожної з них. Функції права визначають природу права, його соціальне призначення, тобто історичну мету і роль права в житті суспільства, адже право активно впливає на суспільство як один із регуляторів суспільних відносин.
   Функції права - це відображення іманентних, специфічних властивостей права. У функціях акумулюються властивості права, що характеризують його як сутнісну цілісність, як соціальний феномен. Функції права - це «відображення» сутності права в суспільних відносинах. Проте було б помилкою механічно пов’язувати функції та сутність права. Адже функції права - це система напрямів його впливу на суспільні відносини, потреба в яких породжує право як соціальне явище. Функції права безпосередньо пов’язані з практичною реалізацією його властивостей як владного регулятора відносин між суб’єктами, його місцем у структурі правової системи суспільства [1, с. 12].
   Можна стверджувати, що функція права характеризує напрям впливу права, без якого суспільство на сучасному етапі свого розвитку обійтися не може (регулювання, охорона та забезпечення прав і свобод людини). Функція відображає найістотніші риси права, визначає напрям його активної дії, що впорядковує певний вид суспільних відносин. Тому однією з найважливіших ознак функцій права є їх динамізм. Сталість як необхідна ознака функції характеризує стабільність, її безперервність, тривалість її дії. Про сталий характер функцій права можна говорити в тому сенсі, що вони йому притаманні. Але це не означає, що незмінними залишаються механізм і форми їх реалізації, котрі змінюються та розвиваються відповідно до потреб практики.
   У сучасній науці нема одностайності у визначенні природи та сутності функцій права. Узагальнюючи різні підходи до аналізу цієї проблеми, можна дійти такого висновку: під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або те й інше разом [2, с. 54-55].
   Таким чином, під функціями права розуміють основні напрями юридичного впливу на суспільні відносини. Функції права залежать від сутності, соціального призначення права в житті суспільства й мети правового регулювання. Поняття функцій права, на наш погляд, охоплює внутрішньо взаємоузгоджене подвійне значення: роль права (соціальне призначення права) та конкретні напрями правового впливу на поведінку суб’єктів. Отже, як соціальне призначення, так і напрямок впливу права на суспільні відносини, взяті окремо, не вичерпують поняття «функції права» [3, с. 115-118], адже основні напрями впливу права на суспільні відносини завжди реалізуються відповідно до його соціального призначення, яке є його змістом.
   Функції права - це водночас і окрема юридична категорія, яка має певні особливості: це відображення сутності права, оскільки через функції пізнається сутність права та його багатоманітні зв’язки із суспільством; це основні напрями впливу права на суспільні відносини, в яких конкретизується й дістає певну цілеспрямованість правове регулювання; функції відображають найістотніші риси права і спрямовані на виконання основних завдань, що постають перед правом на певному етапі розвитку суспільства; функції визначають основні напрями активного впливу права на суспільні відносини з метою його упорядкування; функції права є взаємопов’язаною системою; вони мають об’єктивний характер, оскільки зумовлені певними суспільними чинниками.
   Різноманітні шляхи впливу права на відносини між людьми зумовлюють виникнення багатьох функцій права, а важливим науково-практичним завданням є проблема їх класифікації. В результаті узагальнення та аналізу накопичених юридичною наукою знань про функції права їх можна характеризувати наступним чином. У реальному житті функції права не ізольовані одна від одної, вони тісно переплітаються. Тому жодну з них не можна всебічно вивчити без з’ясування її взаємодії з іншими функціями, тобто без вивчення їх у системі. Система функцій права - це складне, багаторівневе утворення, вона тісно пов’язана із системою права. Можна виокремити п’ять груп функцій права, які утворюють їхню систему: загальноправові (властиві всім галузям права); міжгалузеві (властиві двом і більше галузям права); галузеві (властиві одній галузі права), правових інститутів (властиві конкретному інституту права); норм права (властиві конкретному виду норм права).
   Одне із центральних місць у різноманітній та багатоплановій діяльності держави займає виконання завдань, пов’язаних із захистом прав і свобод людини, охорони прав та законних інтересів державних і недержавних організацій, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями. Деякі фахівці, зокрема Р. Лівшиць, таку функцію держави відносить до головної у цивілізованому суспільстві [4]. Цей різновид державної діяльності у юридичному аспекті отримав назву «правоохоронна діяльність», а установи, що її здійснюють - «правоохоронні органи».
   Питання щодо визначення поняття «правоохоронні органи» дискусійне у теорії права. Такі науковці як С. Лихова [5] та В. Осадчий [6] уважають, що цим поняттям охоплюються всі державні органи та громад ські організації, хоча б у деякій мірі наділені правоохоронними функціями. А Р. Тевлін пропонує розглядати це питання у широкому (всі державні органи, наділені певними повноваженнями у галузі контролю за дотриманням законності та правопорядку) та вузькому (державні органи, спеціально створені для забезпечення законності та правопорядку, боротьби зі злочинністю, і саме з цією метою їм надані відповідні повноваження застосовувати передбачені законами заходи примусу та перевиховання правопорушників - через суд, органи юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки) розумінні [7].
   В. Бож’єв уважає, що правоохоронні органи утворюють певним чином відособлену за ознакою професійної діяльності самостійну групу органів держави, що мають чітко визначені завдання. Останні полягають або у відновленні порушеного права, наприклад, у галузі цивільних правовідносин, або у покаранні правопорушника, коли відновити порушене право неможливо (при скоєнні деяких злочинів, наприклад, при вбивстві), або у відновленні порушеного права і покаранні одночасно, коли можливість відновити порушене право є, але правопорушник заслуговує ще й покарання [8]. Тобто критерієм виділення правоохоронних органів із загального числа органів держави у цьому разі виступає коло зазначених вище завдань, яке й визначає сукупність державних органів, покликаних їх виконувати.
   К. Гуценко та М. Ковальов виділяють правоохоронні органи, виходячи з основних напрямів (функцій) правоохоронної діяльності, тобто для виконання основних функцій (напрямів) правоохоронної діяльності існують конкретні органи, які відповідно і називаються «правоохоронними» [9]. А О.Бандурка вважає, що правоохоронними органами прийнято називати функціонуючі у суспільстві та державі установи й організації, основним завданням яких є забезпечення законності, боротьба зі злочин-ністю та іншими правопорушеннями. Він відносить до таких органів в Україні: органи прокуратури, Міністерство юстиції, МВС, Службу безпеки, адвокатуру [10]. Можна погодитися з думкою В. Молдована, який визначає правоохоронні органи як важливу ланку в системі органів Української держави, мета, завдання та функції якої - забезпечення законності та правопорядку в усіх сферах життєдіяльності нашої країни. Він відносить до них органи прокуратури, внутрішніх справ, Службу безпеки, органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органи дізнання, органи попереднього слідства, Міністерство юстиції та його органи, нотаріат, адвокатуру [11].
   Натомість Н. Клименко стверджує, що правоохоронними є такі органи, діяльність яких (або основна її частина) спрямована на реалізацію правоохоронної функції держави. Він відносить до основних правоохоронних органів України судову систему, органи юстиції, прокуратуру, органи внутрішніх справ, органи досудового розслідування, Службу безпеки, адвокатуру, нотаріат, Державну податкову службу, митну службу, органи охорони державного кордону, Адміністрацію Президента України, а також Інтерпол, Міжнародний кримінальний суд, Європейський суд з прав людини, Міжнародний комерційний арбітраж та Державну виконавчу службу [12, с. 193-194]. Д. Фіолевський визначає, що правоохоронний орган - це передбачений Конституцією та створений у встановленому Законом порядку спеціальний орган, установа, організація чи підрозділ, на які покладено правоохоронну діяльність у державі. Він відносить до цих органів прокуратуру, органи МВС, Службу безпеки [13, с. 251-253].
   Група науковців, серед яких А. Гель, Г. Семаков та С. Кондракова, дотримуються тези, що правоохоронні органи - це існуючі у суспільстві й державі установи та організації, що здійснюють правозастосовну та правоохоронну функції, основне завдання котрих полягає у забезпеченні законності, захисті прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Вони відносять до таких органів прокуратуру, Службу безпеки, органи внутрішніх справ, Державну податкову службу, Державний департамент України з питань виконання покарань, органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органи досудового слідства і дізнання, органи юстиції, нотаріат та адвокатуру [14, с. 261-264]. Як випливає із наведених вище висловлювань, у вітчизняних науковців не існує єдиного, уніфікованого визначення правоохоронних органів. Саме тому, на нашу думку, вирішення проблеми визначення поняття «правоохоронні органи» залежить від розв’язання питання про те, які саме функції державних органів слід визнавати правоохоронними. Можна зробити висновок, що функціональний критерій необхідно визнати головним при визначенні того чи іншого державного органу як правоохоронного. Адже правоохоронна діяльність виходить за межі діяльності лише правоохоронних органів, а окремі її функції виконують законодавча та виконавча гілки влади, президентські органи, інститути громадянського суспільства тощо. Тому суб’єктами правоохоронної діяльності виступають держава через свої законодавчі, виконавчі, судові, президентські органи, прокуратура, деякі громадські організації та об’єднання, окремі громадяни, яким державою делеговано певні повноваження з урахуванням відповідного розподілу між ними компетенції, форм і засобів здійснення.
   З огляду на багатоманітність правоохоронних функцій необхідно провести їх класифікацію. Так, за значенням усі правоохоронні функції слід розділити на головні та другорядні (допоміжні) [15]. До головних належать ті, що безпосередньо пов’язані з боротьбою зі злочинністю і правопорушеннями та передбачають юридичну відповідальність. До таких функцій належать профілактична, захисна, охоронна, ресоціалізаційна, оперативно-розшукова, розслідування злочинів, виконавча, а також судовий розгляд справ про злочини, розгляд справ про адміністративні правопорушення, розгляд справ про фінансові та господарські правопорушення. До другорядних функцій належать контрольна, дозвільна, право-роз’яснювальна, аналітична та методична, інформаційна, нормотворча, координаційна.
   Для визначення будь-якого поняття необхідно проаналізувати його основні ознаки. Найбільш істотні ознаки правоохоронної функції держави характеризуються відповідним чином.
   По-перше, правова охорона виступає головним напрямком діяльності держави, без якого неможливо обійтися на всіх етапах її існування. Особливо загострюється потреба у якнайкращому здійсненні правоохоронної функції на перехідних етапах розвитку суспільства, коли помітний ріст правопорушень, невиконання окремими суб’єктами правовідносин вимог законності, правових норм, порушення прав і свобод громадян. Нині наше суспільство перебуває саме в такій перехідній фазі розвитку, тому держава повинна приділяти якнайбільше уваги підвищенню рівня правопорядку загалом.
   По-друге, через правоохоронну функцію проявляється найбільш глибинне та стійке в державі - її сутність. Саме через цю функцію можна визначити сутність держави, простежити її зв’язки з суспільством. Лише держава, де панує право, де забезпечується його високий рівень усіма гілками влади, є правовою за суттю.
   По-третє, здійснюючи правоохоронну функцію, держава тим самим вирішує завдання, що стоять перед нею, перш за все з правової охорони та правового управління суспільством. Завдання та функція держави дуже близькі за своїм змістом. Завдання - це те, що потребує вирішення, а функція - вид діяльності, спрямований на таке вирішення.
   По-четверте, правоохоронна функція, як і кожна функція держави, - поняття управлінське. Вона конкретизує мету державного управління на певному історичному етапі розвитку суспільства. Так, зростання злочинності примушує державу своєчасно впроваджувати серйозні практичні дії, спрямовані на посилення боротьби з нею, виявлення та усунення причин та умов, що її породжують.
   По-п’яте, правоохоронна функція реалізується у відповідних (переважно правових) формах (правотворча діяльність, правовиконавча діяльність та правоохоронна діяльність) і особливими, характерними для державної влади, методами (переконання, заохочення, примус).
   Виходячи з характеристики сутності та ознак досліджуваної функції, на наш погляд, доцільно запропонувати таке: правоохоронна функція - це напрямок діяльності держави, що виражає її сутність на конкретному історичному етапі, спрямований на вирішення основних завдань, пов’язаних із забезпеченням охорони конституційного ладу, прав та свобод громадян, законності та правопорядку, усіх установлених та врегульованих правом суспільних відносин і здійснюється у відповідних формах та особливими методами.
   У центрі правоохоронних дій держави перебуває, насамперед, особистість як громадянин, як член суспільства, як вільний індивід, а також сама держава та її різноманітні структури. Тому, охороняючи законні права та інтереси особистості, держава одночасно охороняє свої інтереси, інтереси усього суспільства. Завданням установлення та підтримання правопорядку повинна бути підпорядкована вся система державних органів.
   Однак правоохоронну функцію держави не слід ототожнювати з правоохоронними функціями державних органів. Функція держави - це основний напрямок її діяльності, яким зумовлюється робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого органу держави свідчать про соціальне призначення цього органу як особливої частини механізму держави. Вони мають свій вияв та конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов’язках.
   Правоохоронну функцію слід також відрізняти від правоохоронної діяльності держави, яка здійснюється або спеціально уповноваженими на те органами держави (правоохоронними), або структурними підрозділами певної кількості органів. В юридичній літературі під правоохоронною діяльністю розуміють владну, оперативну та правозастосовчу діяльність з охорони правопорядку, що здійснюється шляхом застосування засобів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання визначених заходів покарання (стягнень), а також вжиття заходів щодо попередження правопорушень у майбутньому [16, с. 16]. Таким чином, якщо правоохоронна функція - це лише напрямок державної діяльності, то правоохоронна форма її здійснення - це сама діяльність із охорони правового порядку.
   Правоохоронна функція тісно пов’язана з іншими основними функціями держави, що проявляється у взаємозв’язках та взаємопроникненні. Взаємодія правоохоронної та економічної функцій полягає в тому, що ефективна економічна діяльність держави забезпечує органи охорони правопорядку необхідним матеріальним фінансуванням, технічним обладнанням. Правоохоронна діяльність держави, як і кожна невиробнича діяльність, потребує достатнього державного фінансування для належного виконання усіх своїх завдань. Це фінансування безпосередньо залежить від належного здійснення державою економічної функції. Не секрет, що саме економічна криза стає головною причиною скорочення чисельності працівників правоохоронних органів, що не може не позначитися на якості здійснення охорони правопорядку в державі.
   Взаємодія правоохоронної та соціальної функції держави дозволяє задовольнити соціальні потреби правоохоронців та їх сімей (охорону Здоров’я, забезпечення житлом, надання часу для відпочинку, комунальні послуги, пенсії тощо). Однак, як відомо, через катастрофічну нестачу коштів у державі останнім часом помітна тенденція до звуження меж соціальної допомоги зазначеній категорії осіб.
   Правоохоронна функція взаємодіє із зовнішніми функціями держави, зокрема з функцією боротьби з міжнародними злочинами. У зв’язку з інтеграцією суспільств відбувається й дифузія злочинних контактів. Це призводить до того, що злочинність окремої країни не можна розглядати лише як її власне «надбання». Ця проблема набуває загальносвітового значення, тому боротьба з міжнародною злочинністю, співпраця у цій сфері з іншими країнами безперечно позначиться на зміцненні правопорядку у власній державі.
   Висновки. Отже, можемо констатувати, що в умовах перехідного періоду правоохоронна функція стає одним з пріоритетних напрямків державної діяльності. Виражаючи сутність сучасної держави, вона спрямована на вирішення завдань щодо забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, усіх установлених та врегульованих правом суспільних відносин. Тому належна її реалізація повинна стати запорукою гармонійного розвитку суспільства та побудови правової держави.

   1. Байтин М.И. О принципах и функциях права: новые моменты // Правоведение. - 2000. - № 3. - С. 12.
   2. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. - Т. 2. Теория права / Под ред. М.Н. Марченко. - М., 1998.
   3. Радько Т.Н. Методологические вопросы познания функций права. - Волгоград, 1974.
   4. Лившиц Р.З. Государство и право в современном обществе / Теория права: новые идеи. - М., 1991. - Вып. 1.
   5. Лихова С. Про визначення поняття «правоохоронні органи» // Радянське право. - 1984. - № 7.
   6. Осадчий В.І. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-правового захисту // Право України. - 1997. - № 11.
   7. Тевлін Р. Про поняття «правоохоронні органи» у вузькому та широкому розумінні // Радянське право. - 1985. - № 7.
   8. Божьев В.П. Правоохранительные органы Российской Федерации. - М., 1996.
   9. Гуценко К.Ф., КовалевМ.А. Правоохранительные органы: Учебник. - 2е изд. - М., 1996.
   10. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. A. M. Бандурки. - Харьков, 1999. - 350 с.
   11. Молдован В.В. Правоохоронні органи. Курс лекцій: Навч. посібник. - К., 1998. - 160 с.
   12. Клименко Н.І. Правоохоронні органи України: Навч. посібник. - К., 2002.
   13. Фиолевский Д.П. Судебная власть и правоохранительная система Украины: Учеб. пособие. - Донецк, 2003.
   14. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посібник / А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова. - К., 2004.
   15. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: Навч. посібник. - К., 2002. - 576 с.
   16. Лукашевич В.Г. Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ. Вступ до спеціальності: Навч. посібник. - Запоріжжя, 1998.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com