www.VuzLib.com

Головна arrow Теорія держави і права arrow Захист прав і свобод людини та громадянина міліцією: загальнотеоретичні та філософсько-правові аспекти
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Захист прав і свобод людини та громадянина міліцією: загальнотеоретичні та філософсько-правові аспекти

О.З. Панкевич

ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА МІЛІЦІЄЮ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

   Із загальнотеоретичних та філософсько-правових позицій висвітлюються проблеми захисту прав людини органами міліції, особлива увага приділяється пошуку оптимального балансу між безпекою і свободою в сучасних умовах.
   Ключові слова: правоохоронні інституції, міліція, права і свободи, природне право, безпека, прайвесі.
   Постановка проблеми. Для Української держави, що понад сімдесят років перебувала у складі тоталітарного за своїм політичним режимом Радянського Союзу, проблема захисту прав і свобод людини є надзвичайно актуальною. Попри деякі зрушення у процесі демократизації незалежної України, стан реального забезпечення прав людини і громадянина є ще далеким від того рівня, який досягнуто у розвинутих країнах світу. Особливе занепокоєння викликають як у громадян України, так й у світової громадськості численні факти порушення законних прав і свобод людини працівниками вітчизняних правоохоронних інституцій (міліції, СБУ судових органів), тобто тих органів, завдання яких - захист цих прав і свобод. Колегія МВС України, яка розглянула підсумки першого півріччя 2007 р., висловила стурбованість станом законності в діяльності ОВС з дотримання прав людини та дисципліни серед особового складу. Тільки на початку того року було порушено 196 кримінальних справ проти працівників міліції, з них 26 - проти керівників різних рівнів. Кожна п’ята справа - за хабарництво, кожна четверта - за фактом недотримання конституційних прав громадян [1, с. 2].А, як відомо, категорію „права людини і громадянина” визнано „основою основ” Конституції України 1996 р., де у ч. 2 ст. 3 зазначено: „Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним (виділено нами. - О.П.) обов’язком держави”. Виконання цієї конституційної норми прямої дії усіх органів держави, а насамперед ОВС України, які за критеріями чисельності особового складу і обсягу сфери компетенції займають провідне місце в національній системі правоохоронних органів. Доцільно тут підкреслити, що термін „правоохоронні органи” слід розуміти не лише, як це здебільшого прийнято з позитивістських позицій, як органи, що охороняють право, встановлене або санкціоноване державою (тобто позитивне право), й насамперед як органи, що охороняють права людини і громадянина (тобто в сенсі природного права). У цьому зв’язку О. В. Грищук цілком слушно підкреслює: „Природне право є первинним щодо позитивного права, існує як сукупність вимог, породжених об ’ єктивними умовами життєдіяльності людини, самим життям суспільства. Тому природне право містить такі можливості (права) людини, які зумовлені особливостями її природи (сутності), а також відповідають досягнутому рівню розвитку суспільства” [2, с. 30].
   Стан дослідження. Проблемі забезпечення прав людини і громадянина в діяльності ОВС присвячено чимало публікацій, а також докторських і кандидатських дисертацій. Серед авторів таких праць слід назвати О.М. Бандурку, В.В. Бухача, І.В. Гамалію, Є.О. Гіду, Ю.Ф. Кравченка, М.І. Логвиненка, О.В. Негодченка, С.В. Січкара та ін. Безумовно, ця проблема є надзвичайно актуальною, а водночас вона надто складна і бага- тоаспектна, тому недостатньо опрацьована на сучасному етапі державотворення в Україні та реформування національних органів внутрішніх справ.
   Враховуючи, що в системі цих органів провідна ланка - міліція, докладніше зупинимося на її діяльності із забезпечення прав та свобод людини і громадянина.
   Виклад основних положень. У забезпеченні реалізації конституційних принципів взаємодії держави і особи повинна відігравати важливу роль міліція України, реформування якої на сьогодні здійснюється за умов активізації злочинності та інших правопорушень і тому з метою забезпечення ефективної діяльності цього органу потрібно критично переосмислити та переглянути нормативно-правову базу діяльності міліції відповідно до потреб сучасного реформування законодавства України, визначити стратегічні напрями діяльності міліції, найефективніші форми і методи її роботи у забезпеченні реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні [3, с. 2].
   Вже у визначенні, даному в ст. 1 Закону України „Про міліцію” 1990 р., чітко вказується, що „міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, Львівського державного університету внутрішніх справ власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань”, а в ст. 2 серед основних завдань міліції виділяється „забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів”.
   Аналіз цих законодавчих положень дає підстави наполягати на необхідності внесення до них певних уточнень. По-перше, видається, що положення ст. 1 Закону України „Про міліцію” в частині, де зазначається, що вона „...захищає... права і свободи громадян”, не відповідає змісту ст. 26 Конституції України: „Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України”.
   По-друге, у зв’язку з утворенням місцевої міліції видається слушною пропозиція щодо узгодження Законів України „Про місцеве самоврядування в Україні” та „Про міліцію” шляхом доповнення ст. 1 цього Закону визначенням міліції як „державного озброєного органу виконавчої влади та місцевого самоврядування...”.
   Безперечно, у структурі механізму забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина міліція відіграє надзвичайно важливу роль. Як зауважили А.М. Колодій та А.Ю. Олійник, діяльність міліції із забезпечення охорони і захисту прав та свобод має зовнішній і внутрішній бік. Зовнішній бік діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав особи характеризується тим, що міліція: а) виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом; б) поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення; в) захищає права людини і громадянина незалежно від походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань; г) не розголошує відомості, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагають іншого; г) тимчасово, у межах чинного законодавства, обмежує права і свободи особи, якщо без цього неможливо виконати покладені на неї обов’язки; д) забезпечує право на захист та інші юридичні права затриманих і взятих під варту; е) створює умови для реалізації прав, охороняє і захищає особистість від правопорушення, вживає всіх передбачених законом заходів до поновлення порушеного права.
   Внутрішній бік діяльності міліції характеризується тим, що вона: а) у межах своїх завдань і функцій, своєї компетенції виконує свої обов’язки; б) застосовує заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на законних підставах; в) використовує правові та організаційні форми і методи при забезпечені прав людини і громадянина; г) її працівники не повинні самі порушувати закони, права і свободи особи [4, с. 293].
   В.О. Січкар відзначає, що в сучасному демократичному суспільстві поліція (міліція) поступово набуває ознак організації, що надає послуги людині щодо забезпечення її прав і свобод. Важливими функціями міліції в цьому напрямку є надання допомоги людям у відновленні порушених прав і свобод; у надзвичайних ситуаціях; потерпілим від правопорушень; неповнолітнім, які залишилися без опіки; особам, які звільнилися з місць позбавлення волі, щодо їх ресоціалізації; надання охоронних послуг тощо [5, с. 8].
   О.В. Негодченко запропонував таку класифікацію прав і свобод людини на підставі їх функціонального забезпечення органами внутрішніх справ: перша група - права і свободи, забезпечення яких здійснюється винятково органами внутрішніх справ або спільно з іншими державними органами за ініціативою органів внутрішніх справ; друга група - права і свободи, до забезпечення яких органи внутрішніх справ залучаються іншими державним органами та установами; третя група - права і свободи, забезпечення яких покладено на інші державні інституції, а органи внутрішніх справ забезпечують їх у межах покладених на них функцій боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку [6, с. 16].
   Є.О. Гіда розглянув форми реалізації загальнолюдських стандартів прав людини, а саме регулятивну, правоохоронну, організаційну, виховну. Регулятивна форма передбачає створення необхідних умов для реалізації міліцією своєї компетенції, зокрема для забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Правоохоронна форма спрямована на охорону найважливіших суспільних відносин, врегульованих нормами права, від будь- яких посягань. Вона безпосередньо пов’язана із захистом прав і свобод громадян, а також створенням найбільш сприятливих умов для їх реалізації. Організаційна форма потрібна для створення умов з метою забезпечення виконання правозастосовних актів, що регламентують діяльність міліції у сфері охорони особистих прав і свобод. Виховна форма допомагає створити необхідні умови для підвищення рівня правосвідомості як громадян, так і співробітників міліції [7, с. 10].
   Видається, що саме останній формі діяльності міліції, зрештою як й усіх інших правоохоронних органів (у широкому розумінні, тобто всіх державних органів, що забезпечують дотримання прав і свобод людини і громадянина, законність і правопорядок), приділяється, на жаль, найменша увага. А таке ігнорування потенційних можливостей виховної функції є неприпустимим.
   Слід погодитися з О. Новіком, який зазначає, що „переконання, як ефективний метод правоохоронної діяльності, кардинально вирішує проблему забезпечення правопорядку, оскільки людина, у якої сформовані правові переконання та правосвідомість, не лише сама дотримується норм права та закону, а й сприяє їх додержанню іншими” [8, с. 123]. Це тверджгння можливо буде визнане занадто ідеалістичним, навіть утопічним, у колі скептиків, що вірять в ефективність лише каральних заходів. Однак, як видається, воно є вірним не тільки з філософсько-правового погляду, а й з практичного: адже історія свідчить, що лише посиленням жорстокості покарань тривалих успіхів у боротьбі із злочинністю в жодній країні досягти не вдавалось. Як наголошує С. Сливка, „... цілковиту справедливість кари людина встановити не може. Вона безсила в цьому. Тоді філософія права схиляється до функцій профілактики. Тобто, покарання повинно опам’ятати людину, дати можливість олюднити себе, а не розправитися з нею за неправомірні (на жаль) дії [9, с. 8-9].
   Доречним у контексті з’ясування ролі правового виховання щодо зближення природного і позитивного права звернутися до творчої спадщини видатного українського мислителя П. Д. Юркевича (1826-1874). Сучасний дослідник його творчості Р. Гринюк зазначає: „Розв’язуючи проблему співвідношення природного і позитивного права, П. Юркевич принципово відмовляється від будь-яких утопічних проектів створення „ідеальної та довершеної” системи позитивного права (як пише П. Юркевич, це неможливо за визначенням) і від мрій про скасування позитивного права як такого. Натомість він розробляє власну концепцію їх взаємоузгодження, в основі якої лежить ідея поступового вдосконалення суспільства і держави, які реалізують у своєму розвитку ідеї розуму і тим самим дозволяють, з одного боку, зменшити тиск держави на громадян (оскільки останні будуть діяти правомірно через своє внутрішнє переконання), а, з другого, - наблизити систему позитивного права до принципів природного права” [10, с. 28]. На погляд Є. Гіди, можна виділити три основні види порушень прав людини з боку працівників міліції: тиск чи погроза застосування насильства до затриманої або якоїсь іншої особи. Такі протиправні дії трапляються тоді, коли працівникові, що проводить допит, не вдається отримати потрібну інформацію законним способом. Фабрикування доказів пов’язано з усними свідченнями, які ніколи не давалися затриманою особою під час допиту, або з речовими доказами, що були підкинуті особі при затриманні або у приміщення, де проводився обшук. Під час допиту затриманій особі пропонується угода, згідно з якою вона отримує свободу в обмін на певні свідчення або винагороду [7, с. 12-13].
   Цей же науковець характеризує також конкретні методи діяльності міліції у сфері реалізації прав та свобод громадян, серед яких - створення умов для реалізації громадянами їх прав; профілактика порушень прав громадян; припинення порушення прав громадян; поновлення порушених прав громадян; притягнення до юридичної відповідальності порушників прав громадян [7, с. 10-11].
   У цьому контексті позитивної оцінки заслуговує факт запровадження 2004 р. у штатному розписі МВС України посади радника міністра з прав людини та тендерних питань. Крім того, МВС України ввело посади помічників міністра з прав людини, які працюватимуть в усіх областях, містах Києві та Севастополі. „Помічники міністра входитимуть до Управління з моніторингу з прав людини у діяльності органів внутрішніх справ і будуть підпорядковуватися безпосередньо цьому підрозділу, а не обласним УМВС”, - пояснила К. Левченко, радник міністра з питань забезпечення прав людини. За її словами, незалежність цих працівників від місцевого керівництва - „дуже важливий фактор”, який ефективно дозволить здійснювати контрольно-спостережні функції за дотриманням прав людини у діяльності служб ОВС. Коментуючи створення нової структури в системі МВС, відомий правозахисник Є. Захаров наголосив, що це „важливий крок на шляху поглиблення громадського контролю за діяльністю міліції”. Водночас він зазначив, що ситуація, коли „працівники міліції захищатимуть людей від самої міліції” виглядає нестандартною. Проте, за його словами, проблема конфліктів інтересів буде зменшена, зокрема, завдяки незалежному статусу помічників міністра [11]. На думку К. Левченко, найактуальніше завдання МВС щодо дотримання прав людини - це насамперед приведення відомчої нормативно- правової бази до норм міжнародних документів у галузі прав людини та Конституції України; запровадження експерименту стосовно щоденного фіксування стану здоров’я утриманих в ІТТ; розробка та запровадження нового порядку обліку скарг населення та статистичної звітності, який би відображав скарги на катування та жорстоке поводження (ставлення) збоку працівників міліції; внутрішній моніторинг справ, поданих українськими громадянами до Європейського Суду з прав людини, які стосуються порушень Європейської конвенції про основні права та свободи з боку працівників ОВС; створення інституту виділеної скарги.
   При цьому слід пам’ятати, що проблема порушення прав людини не є внутрішньою проблемою діяльності ОВС. Якими б щирими та рішучими не були спроби керівництва ОВС викоренити незаконне насильство у діяльності міліції, цю проблему навряд чи вдається розв’язати без формування громадської думки щодо одностайного неприйняття таких методів розкриття і розслідування злочинів, без поєднання зусиль населення та тих працівників міліції, хто насправді хоче очистити свої лави і поліпшити роботу ОВС, у наглядових радах, громадських комітетах тощо [12].
   На погляд А. Хальоти, змістом кожної з форм діяльності ОВС із забезпечення конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина є сукупність однорідних, конкретних дій їх співробітників, пов’язаних зі створенням сприятливих умов використання особистостями благ індивідуальної свободи, усунення негативних факторів, що створюють труднощі щодо реалізації особистих прав і свобод, а також із забезпеченням умов для здійснення особистих прав людини [13, с. 44].
   Очевидно, що в процесі правоохоронної діяльності мають місце суперечності, вирішення яких можливе, як видається, лише на найбільш високому, філософсько-правовому рівні, а не на рівні галузевих юридичних наук. Йдеться, насамперед, про суперечності між обов’язками держави щодо створення гарантій забезпечення прав та свобод громадян, системи правового захисту їх від злочинних посягань та особливостями правоохоронної діяльності, які передбачають в окремих випадках обмеження прав та свобод громадян, зокрема під час проведення правоохоронними органами заходів щодо розкриття злочинів. У цьому зв’язку показовим є питання, яке ставиться дуже чітко вітчизняними науковцями-криміналістами: ,Дому саме віддається перевага в боротьбі із злочинністю - захисту прав та свобод людини або створенню умов для встановлення об’єктивної істини при розслідуванні кримінальних справ?” [14, с. 107].
   Чи не з цього приводу сперечалися ще Г. Жиглов і В. Шарапов - герої відомого роману братів Вайнерів „Ера милосердя”? Наведемо конкретні приклади для роздумів. У Німеччині гостро дебатується суперечливе нововведення. Телекомунікаційні компанії ФРН зобов’язано з 2008 р. зберігати протягом 6 місяців дані усіх телефонних з’єднань усіх громадян, а із 2009 р. - також дані Інтернет-сполучень, повідомляє „Deutsche Welle”. Як захистити населення від терактів, і при цьому не звузити громадянських свобод? Перевірка електронної пошти, прослуховування телефонних розмов, збирання даних про особу - методи поліції, які дратують суспільство в країнах ЄС.
   Коли йдеться про баланс між безпекою та свободою, в німецькому коаліційному уряді часто спалахує суперечка. Міністр внутрішніх справ християнський демократ Вольфганг Шойбле хоче надати поліції та спецслужбам якнайбільше повноважень, натомість міністр юстиції - соціал-демократ Брігіта Цюпрес вважає, що це вже занадто. Шойбле є ревним прихильником онлайн- контролю приватних комп’ютерів, а також б’ється за право федерального кримінального відомства прослуховувати адвокатів, священиків та політиків - так званих носіїв професійних таємниць. Якщо в цьому разі йдеться насамперед про внутрішню справу Німеччини, то збирання особистих даних авіапасажирів - питання міжнародного характеру. До цього заохочує своїх членів Європейський Союз. Існує такий проект рішення, і він є суперечливим. Не в останню чергу через те, що дані пропонується зберігати й використовувати протягом 13 років. Німецький міністр юстиції Б. Цюпрес категорично з цим не згодна: „Якщо поглянути на аргументи критиків створення бази даних, котрі базуються на положеннях конституційного права, стає зрозумілим: те, що хочуть зробити в Європі - це накопичення даних на майбутнє. Це несумісне з німецькими конституційними правами” [15].
   До того ж, за наявності доказів поліція може оглянути персональні комп’ютери громадян - тепер це право буде й у Федерального відомства кримінальної поліції ФРН. Більшість користувачів навіть не підозрюють, що таке можливе, але якщо вони подорожують Інтернетом, то співробітники контррозвідки чи поліції можуть у режимі он-лайн добратися до їхнього домашнього комп’ютера і подивитися, чи не зберігають вони на своєму жорсткому диску заборонені матеріали, наприклад, дитячу порнографію або посібник зі створення бомби. Щоправда, тільки за наявності конкретних підозр і лише після одержання дозволу суду. Однак потім, варто їм тільки залізти в комп’ютер, як вони одразу все бачать: отримані електронні листи, посилання на переглянуті сайти, а також збережені файли. Слідчим більше не потрібно вилучати комп’ютер, обшук робиться в режимі он-лайн, дистанційно. Однак для СДПН це - „дозвіл держави на порушення недоторканності житла” [16]. Львівського державного університету внутрішніх справ
   Отже, колізії між правом на безпеку і правом на недоторканність особистого (приватного) життя (те, що в США прийнято називати „прайвесі” - правом на свій життєвий простір, правом бути залишеним в спокої) потребують філософського осмислення.
   Цікавою ілюстрацією в такому контексті можуть слугувати, наприклад, і деякі суперечливі інтерпретації поправки IV до Конституції США Верховним Судом цієї держави. У 1928 р. у процесі Olmstead v. USA представники захисту оспорювали можливість використання як доказів у справі стенограм телефонних розмов, що прослуховувалися поліцією без дозволу судової влади, через що нібито мали місце „необгрунтовані обшуки та арешти”, а отже, порушувалася згадана поправка до Конституції США. Верховний Суд США постановив, що ця поправка стосується лише „необгрунтованих обшуків та арештів” матеріальних об’єктів: дому, майна, паперів або ж самої людини. З погляду суду, неможливо провести аналогію між цими об’єктами та телефонним кабелем, до якого було підключено пристрій для прослуховування, оскільки не можна говорити про обшук, арешт, захоплення тощо у контексті прослуховування. Телефонний кабель є поза домом, а тому телефонні повідомлення не підпадають під захист поправки IV (у цьому роз’ясненні було використано, вочевидь, буквальне тлумачення - plane meaning method).
   Майже 40 років американські суди дотримувалися прецеденту, сформованого цим рішенням. Проте 1967 р. у ході слухання справи Katz Верховний Суд США дав нове тлумачення поправки IV до Конституції. Агенти ФБР прослуховували без санкції судді розмови обвинуваченого, які той вів із кабіни громадського телефону-автомата. Позиція Верховного Суду у цій справі містила низку принципових новел: по-перше, поправка IV захищає не місця, об’єкти чи речі, а людину; подруге, призначення цієї поправки - захист приватного життя від будь-якого незаконного втручання з боку влади.
   Тому, здійснюючи переговори з кабіни телефону-автомата, громадянин вправі розраховувати на захист з огляду на поправку IV (тут зустрічаємося з так званим вільним тлумаченням - loose interpretation method). У цьому випадку Верховний Суд США дав офіційне тлумачення, виходячи з реалій американського життя 60-х рр. XX ст., з потреб суспільства тих років, застосувавши на практиці доктрину „живої” конституції' [17, с. 34-35]. Отже, як слушно зазначає Л.А. Шаповал, „ у правовому суспільстві засоби забезпечення та захисту прав та свобод не можуть бути будь-якими, а благородна мета ніяк не виправдовує аморальних і протиправних діянь, спрямованих на її досягнення, бо в такій державі чинний принцип верховенства права, а це означає, що діяльність правоохоронних органів може грунтуватися лише на морально-етичних та правових засадах” [18, с. 35].
   Висновки. Необхідно привести систему ОВС України у відповідність до світових (зокрема, європейських) стандартів. Йдеться, насамперед, про перехід від карального до соціально-сервісного змісту ії діяльності. Нагальним завданням є перетворення міліції (із зміною назви на „поліцію” як більш адекватну сучасним вітчизняним реаліям та прагненням) з карального органу на правоохоронну інституцію європейського зразка; „гуманізація” міліції, та й усієї правоохоронної системи України. Вирішення вказаного завдання видається неможливим без вивчення та використання позитивного досвіду діяльності поліції зарубіжних країн (зрозуміло, з врахуванням вітчизняних історичних, ментально-психологічних та інших особливостей). І тут своє слово мають сказати, насамперед, провідні фахівці науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів системи МВС України.
   Наявність морально-етичних та філософсько-правових суперечностей, колізій у правоохоронній діяльності вимагає грунтовних досліджень не тільки у практичній площині (тактичний рівень), а й на найбільш загальному теоретичному рівні (стратегічний рівень).
   До навчальних планів відомчих закладів освіти МВС України для обов’язкового (а не факультативного) вивчення курсантами потрібно включити спеціальний курс „Забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ”, під час викладання якого особливу увагу слід приділяти вивченню, поряд із основоположними міжнародними пактами, спеціальних нормативних актів, що визначають світові стандарти правоохоронної діяльності (Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, Декларація про поліцію Ради Європи тощо).

   1. Діяльність міліції потребує докорінної перебудови: від карального до соціально - сервісного змісту // Іменем Закону. - 2007. - № 28. - С. 2-3.
   2. Грищук О.В. Природне право як духовна (ідеальна) основа позитивного права / О.В. Грищук // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 2. - С. 27-35.
   3. Гамалій І.В. Теоретичні проблеми правового регулювання діяльності міліції щодо забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / І.В. Гамалій; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2000. - 17 с.
   4. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: навч. посібник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 336 с.
   5. Січкар В.О. Використання досвіду поліції зарубіжних країн в діяльності міліції України по забезпеченню прав та свобод людини (організаційно - правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.07 /B. О. Січкар; Нац. ун-т ДПС України. - Ірпінь, 2007. - 20 с.
   6. Негодченко О.В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ. Організаційно-правові засади: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.07 / О.В. Негодченко; Нац. ун-т внутрішніх справ. - Харків, 2004. - 36 с.
   7. Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 / Є.О. Гіда; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2000. - 16 с.
   8. Новік О. Правоохоронна діяльність: її бачення крізь призму людини / О. Новік // Право України. - 2003. - № 9. - С. 121-124.
   9. Сливка С. Філософія права: предмет, принципи, функції / С. Сливка // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - 2000. - № 2. - С. 4-11.
   10. Гринюк Р.Ф. Співвідношення природного і позитивного права та розвиток правової держави у поглядах П. Юркевича / Р.Ф. Гринюк // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 2-3. - С. 17-28.
   11. Хто захистить права засуджених // Урядовий кур’єр. - 2008. - 27 лютого.
   12. Левченко К. Порушення прав людини не є внутрішньою проблемою органів внутрішніх справ / Катерина Левченко // Міліція України. - 2006. - № 10. - С. 8-9.
   13. Хальота А. Методи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації прав людини / А. Хальота // Право України. - 2001. - № 5. - C. 43-46.
   14. Строков І. Забезпечення прав і свобод людини у кримінальному судочинстві / І. Строков // Право України. - 2001. - № 3. - С. 106-110.
   15. „Ваші розмови записуються в інтересах безпеки!” // Урядовий кур’єр. - 2008. - 22 лютого.
   16. Обшук у режимі он-лайн // Урядовий кур’єр. - 2007. - 6 червня.
   17. Рабінович П. Конституційне судочинство як інструмент тлумачення законодавства відповідно до соціальних потреб і змін / П. Рабінович // Вісник Конституційного Суду України. - 2007. - № 1. - С. 31-37.
   18. Шаповал Л.А. Морально-етичні засади діяльності працівників органів внутрішніх справ / Л.А. Шаповал // Іменем закону. - 2007. - № 14. - С. 35.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com