www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Програмове забезпечення сенсорного розвитку учнів початкової школи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Програмове забезпечення сенсорного розвитку учнів початкової школи

І. А. Барбашова,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Інститут педагогіки АПН України)

ПРОГРАМОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЕНСОРНОГО РОЗВИТКУ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

   Постановка проблеми. Забезпечення сенсорного розвитку молодших учнів обов’язково передбачає вивчення змістового потенціалу початкової школи, відображеного у державних нормативних документах.
   Аналіз досліджень і публікацій з проблеми вдосконалення сенсорної сфери молодших школярів свідчить про її багатоаспектне та різнопланове вивчення. Базовою засадою психологічних досліджень є положення розробленої у 60- ті роки ХХ століття теорії розвитку сприймання шляхом формування перцептивних дій (Л. Венгер, О. Запорожець, В. Зінченко, М. Подд’яков, А. Рузська, Н. Сакуліна, О. Усова, М. Шехтер та інші). Проблема педагогічного керівництва сенсорним розвитком молодших учнів була об’єктом досліджень минулих століть, особливого значення набула в 90-ті роки ХХ століття у зв’язку з вивченням особливостей пізнавальних процесів шестирічних першокласників, активно розробляється дотепер (Т. Байбара, Н. Бібік, М. Богданович, М. Вашуленко, І. Волобуєва, І. Ґудзик, С. Коробко, Л. Кочина, Л. Любарська, Л. Масол, В. Олійник, О. Проскура, О. Савченко, Н. Скрипченко, В. Тименко, Л. Хлєбникова, І. Школьна та інші).
   Мета статті полягає у виявленні ресурсів змісту початкової освіти у формуванні зорової, слухової та дотикової перцепції молодших школярів.
   Необхідною умовою наукового обґрунтування системи сенсорного розвитку молодших школярів є вивчення в цьому контексті змістового потенціалу школи І ступеня. З цією метою нами було проаналізовано Державний стандарт початкової загальної освіти та навчальні програми 1–4 класів.
   Державний стандарт початкової загальної освіти – це зведення норм і положень, що визначають вимоги до освіченості молодших школярів, а також гарантії суспільства щодо її здобуття. Він надає цілісне уявлення про зміст початкової загальної освіти, поданий через освітні галузі, які побудовано за певними змістовими лініями. І хоча розвиток процесів сприймання як окрема лінія не визначається в жодній галузі , навчальний матеріал, який сприяє формуванню в учнів початкової школи перцептивних утворень, подано як елемент їхньої загальноосвітньої підготовки.
   Аналіз змісту початкової освіти свідчить, що найбільші потенційні можливості для сенсорного розвитку мають освітні галузі: “Мови і літератури”, “Мистецтво”, “Математика” [3]. Їхній зміст передбачає безпосереднє формування перцептивних процесів молодших школярів, насамперед – зорових і слухових. Так, розвиток зорового (кольорового та просторового) сприймання забезпечує зміст галузей “Мистецтво” (лінія “Образотворче мистецтво”), “Математика” (лінії “Властивості та відношення предметів”; “Геометричні фігури та їх властивості. Геометричні тіла”); на вдосконалення фонетичного слуху спрямовано зміст галузі “Мови і літератури” (мовна лінія); розвитку музичного слуху сприяє змістове наповнення галузі “Мистецтво” (лінія “Музичне мистецтво”).
   Формування дотикового сприймання певною мірою забезпечує зміст освітніх галузей “Технологія” (лінія “Напрями трудової діяльності”) й “Людина і світ” (лінія “Об’єкти природи”), але опосередковано, під час оволодіння учнями художніми техніками обробки різних матеріалів, виготовлення навчально-дидактичних засобів; у процесі спостереження за змінами, що відбуваються з тілами і речовинами, під час визначення їхніх властивостей за допомогою дослідів.
   Вимоги Державного стандарту початкової загальної освіти до обізнаності учнів молодшого шкільного віку конкретизуються в навчальних програмах з окремих дисциплін. Навчальна програма – це державний документ, що визначає обсяг і зміст знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, подає зміст окремих розділів і тем за роками навчання. У вступі до чинних програм для 1–4 класів визначено, що в молодших школярів формується розгорнута навчальна діяльність (уміння вчитися) шляхом оволодіння багатьма загальнопізнавальними уміннями і навичками, у тому числі й сенсорними: визначати певні ознаки предметів, розрізняти розмір, форму, колір, смак тощо; знаходити в двох об’єктах однакові, схожі й різні зовнішні ознаки; зіставляти групи предметів за однією суттєвою ознакою, помічати зміни у спостережуваних об’єктах за орієнтирами, вказаними вчителем [4, с. 8].
   Простежимо далі, як згадані види умінь і навичок формуються протягом усього періоду початкового навчання відповідно до змісту програмового матеріалу з різних предметів. Змістове забезпечення розвитку зорового (кольорового та просторового) сприймання відображено в програмах навчальних предметів “Мистецтво” та “Образотворче мистецтво”, розроблених двома авторськими групами.
   Програму курсу “Мистецтво” (Л. Масол, Е. Бєлкіна, О. Оніщенко, Н. Очеретяна, В. Рагозіна) побудовано на засадах інтеграції знань. Вона передбачає декілька змістових ліній відповідно до основних видів мистецтва. Домінуючою для вдосконалення зорової перцепції є лінія візуального (образотворчого) мистецтва.Одним із основних завдань початкової образотворчої освіти автори вважають опанування учнями елементарних художніх умінь [4, с. 304], до яких, за нашим припущенням, можна віднести й уміння розрізняти кольорові та просторові властивості предметів. Програмою передбачається ознайомлення учнів з розмаїттям кольорів у художніх творах та довкіллі ; засвоєння груп кольорів: хроматичні – ахроматичні, основні – похідні, холодні – теплі; виконання спеціальних вправ на змішування й отримання кольорів та їхніх відтінків; зображення ліній, простої форми предметів; розміщення зображень предметів на аркуші залежно від форми і розмірів (пропорційне співвідношення); відтворення об’ємної форми предметів у ліпленні. Зміст програми орієнтує вчителя на вдосконалення зорової перцепції школярів упродовж усього періоду навчання в початковій школі, при цьому засвоєння більшості уявлень і понять про елементи художньо-образної мови візуального мистецтва планується саме в 1 класі.
   Аналізуючи програму в аспекті забезпечення формування в учнів еталонних уявлень про кольорові й просторові властивості предметів та вдосконалення засобів обстеження таких властивостей, констатуємо, що повною мірою зміст навчального матеріалу спрямовано на вирішення другого завдання шляхом організації сприймання творі в мистецтва, їхнього аналізу-інтерпретації та оцінювання, відтворення зовнішніх властивостей предметів у різних видах практичної художньо-творчої роботи з паралельним засвоєнням школярами відповідних естетико-мистецтвознавчих понять і термінів . Але зміст освіти щодо формування еталонних уявлень потребує, на нашу думку, певного доповнення. Так, оскільки загальноприйнятим еталоном кольору є сонячний спектр, було б доцільно знайомити учнів з хроматичними кольорами на основі характеристики спектру як певної системи кольорів з особливими відношеннями між ними – поділом на групи основних і похідних, теплих і холодних. Серед просторових еталонів головна увага приділяється засвоєнню різних форм ліній, взаємного розташування предметів, співвідношень між ними за розміром, що ми пояснюємо врахуванням авторами особливостей образотворчої діяльності . Формування ж уявлень про геометричні форми, які складають основу просторових еталонів, у програмі не передбачається, тому додаткова актуалізація цих знань сприяла б систематизації у свідомості учнів образів різноманітних просторових властивостей предметів.
   Автори програми “Образотворче мистецтво” (Л. Любарська, Л. Вовк) розвиток сенсорних здібностей відносять до головних завдань навчального курсу [4, с. 395], чітко визначаючи особливості формування компетентності учнів стосовно кольору і форми впродовж кожного року початкового навчання. Так, у 1–2 класах рекомендовано основну увагу приділяти опануванню учнями елементарних основ кольорознавства і формоутворення (групи основних і похідних, теплих і холодних, споріднених і контрастних кольорів, відтінки кольорів та способи їхнього отримання; основні геометричні форми та тіла, взаємозв’язок основної форми та її частин, передавання об’ємної форми у ліпленні); програма 3 класу передбачає актуалізацію раніше набутих знань, їх поглиблення та розширення на ґрунті ускладнення палітри кольорів та збагачення композиційної організації зображувальної площини; у 4 класі пропонується узагальнити вивчене, намагаючись досягти системи знань з основ образотворчої грамоти.
   Основними видами художньої діяльності з організації сенсорного розвитку молодших школярів є, на думку авторів програми, цілеспрямоване сприймання явищ і об’єктів навколишнього світу, творів мистецтва, а також практична художня діяльність (творча, репродуктивно-творча).
   Програма курсу “Образотворче мистецтво” орієнтує вчителя на впорядкування уявлень молодших школярів про сенсорні еталони та формування повноцінних способів обстеження зовнішніх властивостей предметів. Слід зазначити, що у програмі вдало підібрано навчальний матеріал для утворення як кольорових, так і просторових еталонних уявлень. Цілком виправданим, на наш погляд, є ознайомлення молодших школярів з кольоровим колом – своєрідною моделлю відношень між спектральними тонами. Вона відображає послідовність розташування хроматичних кольорів, класифікаційний розподіл на групи основних і похідних, теплих і холодних, споріднених і контрастних, а також серіаційний ряд відтінків окремих тонів. Проте ознайомлення учнів з колірним колом планується лише у третьому класі; на нашу думку, доцільніше було б здійснювати це вже у першому класі й на основі аналізу забезпечувати поступове засвоєння дітьми всіх класифікаційних та серіаційний відношень між хроматичними кольорами. Такий висновок можемо зробити й щодо введення понять “ахроматичних” і “хроматичних” кольорів, яке передбачається лише в четвертому класі, хоча саме з цього розподілу логічніше було б розпочинати знайомство молодших школярів з розмаїттям кольорових відтінків навколишньої дійсності. Навчальний матеріал для засвоєння просторових еталонів подано послідовно – від розрізнення простих геометричних форм, об’єднаних у класифікаційні групи площинних і об’ємних, до аналізу складної форми шляхом з’ясування взаємозв’язків між її частинами та відтворення форми в зображенні на площині або в об’ємі. Удосконалення цих умінь планується впродовж усіх років навчання в початковій школі та доповнюється формуванням уявлень про розмір предметів, їхнє взаємне розташування у просторі.
   Забезпечення оволодіння учнями способами обстеження кольору та форми передбачено у програмі через: а) виконання репродуктивних і репродуктивно-творчих вправ, дидактичних ігор, художньо-творчих завдань на змішування фарб, аналіз складання форм об’єктів; б) засвоєння різних технік образотворчої діяльності, зокрема, ліплення, аплікації, вирізування витинанок, колажу, об’ємної паперопластики, конструювання тощо.
   Величезний потенціал розвитку зорового просторового сприймання закладено у програмі курсу “Математика” (М. Богданович, Л. Кочина, Н. Листопад, В. Шпакова). Уточнення, поглиблення й розвиток сенсорних умінь молодших школярів визначається авторами як одне з найважливіших завдань вивчення математики [4, с. 161]. Значущість вирішення цього завдання пояснюється тим, що за допомогою сенсорних умінь учні зможуть успішно орієнтуватися в навколишньому середовищі.
   Створенню чітких еталонних уявлень форми буде сприяти геометричний навчальний матеріал, поданий у програмі за принципом багаторівневої класифікації. Ознайомлення з розмаїттям форм передбачено так, що учні усвідомлюють властивості плоских геометричних фігур та об’ємних геометричних тіл. Геометричні фігури, в свою чергу, подано групами іншого порядку – точка, лінії, відрізки, промені, кути, многокутники. У групах цього рівня наявні подальші класифікаційні підрозділи – лінії: прямі, криві, ламані; кути: прямі, тупі, гострі; серед многокутників виокремлюються трикутники, чотирикутники, п’ятикутники, шестикутники, у межах яких теж є підрозділи – трикутники прямокутні, тупокутні, гострокутні або різносторонні, рівносторонні, рівнобедрені тощо.
   Усвідомлення відношень за величиною та розміщенням у просторі програмою пропонується здійснювати у процесі опанування молодшими учнями класифікаційно-серіаційних групувань предметів. Наприклад, навчальний матеріал із розрізнення величини предметів містить завдання на порівняння за певною ознакою (загальним розміром, довжиною, шириною, товщиною, висотою) з наступним упорядкуванням об’єктів сприймання за спаданням або зростанням міри вираження цієї ознаки (більший, менший за розміром, або довший, коротший тощо). Так само поданий матеріал, який забезпечує формування в учнів уявлень про розміщення предметів на площині: засвоєння просторових ознак: зліва – справа, зверху – знизу доповнюється з’ясуванням серіаційних відношень: лівіше – правіше, вище – нижче.
   Удосконалювати способи обстеження просторових властивостей предметів рекомендується програмою шляхом організації різних видів практичної та пізнавальної діяльності молодших школярів. Насамперед, це такі навчальні дії, у яких вирішення перцептивного завдання становить весь зміст. До них належать завдання на розрізнення геометричних фігур і тіл; групування наочних засобів навчання за певними просторовими ознаками; порівняння предметів у процесі їх накладання, прикладання, вкладання тощо; розміщення предметів за вказаними відношеннями, орієнтування дитини у просторі в зазначених напрямках; розташування предметів відносно себе; креслення геометричних фігур на папері в клітинку. В інших видах навчальної діяльності виконання перцептивного завдання є умовою комплексної вправи, коли зображення геометричних фігур застосовується як дидактичний матеріал для вивчення чисел і арифметичних дій з ними, для розв’язання задач, як ілюстративний засіб, для розкриття утворення частин та дробів тощо [4, с. 165]. Проаналізуємо далі можливості змісту початкової освіти в аспекті забезпечення розвитку слухового (фонетичного та музичного) сприймання учнів.
   Одним з головних завдань курсу “Українська мова” (М. Вашуленко, І. Ґудзик, К. Пономарьова, О. Прищепа, В. Мартиненко) є забезпечення засвоєння школярами знань про мову, формування в них мовленнєвих умінь [4, с. 12], тобто умінь розрізняти звуки мовлення, виконувати з ними різні аналітико-синтетичні операції. Необхідність розвитку в учнів фонетичного слуху аргументується авторами програми тим, що уміння сприймати мовні звуки є базовими для формування навички читання і письма [4, с. 13].
   Утворення еталонних уявлень про звуки рідної мови рекомендовано здійснювати протягом ознайомлення школярів з групами немовних і мовних звуків, які далі класифікуються на групи голосних і приголосних звуків, а в групі приголосних – із короткими (двоелементними) серіаційними рядами твердих – м’яких та дзвінких – глухих звуків. Ретельно дібраний у програмі навчальний матеріал щодо удосконалення способів обстеження звуків – відтворення послідовності звуків у почутому слові, виокремлення окремих звуків слова або поєднання окремих звуків у склади та слова, спостереження за роботою артикуляційних органів, відпрацювання правильної вимови окремих звуків, вправляння у вимовлянні слів складами тощо.
   Активну роботу над розвитком фонетичного слуху школярів програмою передбачається проводити у 1–2 класах з обов’язковим узагальненням отриманих умінь у наступні роки. Суттєвим додатком до цілеспрямованого розвитку фонетичного слуху молодших школярів у процесі опанування української та інших мов є зміст навчального предмета “Читання” (О. Савченко, В. Мартиненко), одне із завдань якого спрямовує вчителя на формування і розвиток в учнів початкової школи мовленнєвих умінь і навичок [4, с. 79], а саме навички читання. У 2–3 класах особливої уваги набуває вдосконалення звукової культури мовлення дітей: розвиток чіткої дикції, відпрацювання правильної вимови звуків рідної мови, правильного наголошення слів під час читання. Для реалізації цього завдання авторами чинної програми пропонується застосовувати спеціальні вправи для розминки і тренування мовленнєвого апарату; відпрацьовувати чітку вимову скоромовок, чистомовок, поєднання голосних і приголосних звуків, закінчення слів, багатоскладових слів тощо.
   Зміст початкової освіти, спрямований на розвиток у молодших школярів музичного сприймання, подано у програмі інтегрованого курсу “Мистецтво” (Л. Масол, Е. Бєлкіна, О. Оніщенко, Н. Очеретяна, В. Рагозіна), а також у двох програмах курсу “Музика” (О. Ростовський, Л. Хлєбникова, Р. Марченко; О. Лобова). Незважаючи на наявність певних відмінностей, підходи до формування музичних умінь у цих програмах схожі.
   Метою музичної освіти у початковій школі автори вважають оволодіння учнями основ музичної культури [4, с. 345, 372]. Важливим компонентом музичної культури є знання про художньо-образну мову музичного мистецтва, одиницею якої є музичні звуки. Тому розрізнення властивостей звуків музики становить зміст слухового музичного розвитку молодших учнів.Оскільки уміння розмежовувати музичні звуки розглядаються в музичній педагогіці як елементарні утворення, на базі яких формуються більш складні здатності до різних видів активної музично-творчої діяльності, природною є логіка ознайомлення молодших учнів з властивостями звуків музики у першому класі. Школярі мають розрізняти: а) звуки шумові та музичні; б) музичні звуки за висотою, довжиною, гучністю, тембром; в) звучання окремих музичних інструментів; г) людські голоси. Збагачення еталонних уявлень про названі властивості музичних звуків та вдосконалення засобів їх обстеження пропонується здійснювати через спеціально організоване сприймання музичних творів, вокально-хорову роботу, гру на дитячих музичних інструментах, в ансамблі, мелодичну та ритмічну імпровізацію, відтворення простих ритмічних супроводів, створення вокальних і ритмічних діалогів, виконання ритмічно-танцювальних рухів, музично-дидактичні ігри, ознайомлення з елементами нотної грамоти.Ресурс розвитку дотикового сприймання найбільш повно відображено у програмі навчальної дисципліни “Трудове навчання: технічна і художня праця” (В. Тименко, В. Вдовченко, І. Веремійчик, Н. Котелянець). Завдання на вдосконалення дотикової перцепції не мають у програмі самостійного статусу й підпорядковані основній меті навчального предмета – формуванню конструктивно-художніх і конструктивно-технічних умінь, які передбачають мовленнєву, графічну і предметно-пластичну творчість учнів [4, с. 202]. Предметно-пластична творчість і є, на нашу думку, джерелом збагачення дотикових відчуттів школярів.
   Навчальний матеріал курсу спрямовано на розвиток умінь розпізнавати на дотик форму, величину предметів, просторові відношення між ними, а також їх фізико-механічні властивості: твердість, міцність, пластичність, пружність, гладкість або шершавість поверхні, проникність, щільність тощо. Для вдосконалення просторового дотику найбільші можливості має запропонована у програмі практична робота учнів щодо відтворення різної форми об’єктів: вирізання геометричних фігур, макетування конструкцій простої форми з геометричних наборів або в техніці аплікації, конструювання з природного матеріалу та із сірникових коробок, виготовлення об’ємних іграшок на основі розгорток куба і конуса, монтаж моделей машин і механізмів з деталей конструкторів, складання будівельних споруд з різних матеріалів тощо. Виявлення просторових властивостей предметів здійснюється шляхом полісенсорного, зокрема зорово-дотикового обстеження, в якому дотикові відчуття виконують не головну, а додаткову функцію.
   Розрізнення фізико-механічних властивостей предметів, універсальними способами дослідження яких є тертя та натискування, здійснюється за допомогою зворотної комбінації аналізаторів, у якій дотику належить головна функція, а зору – додаткова. Розвиток дотиково-зорового полісенсорного сприймання передбачається забезпечувати через організацію обстеження школярами різноманітних матеріалів: паперу, картону, ниток, тканин, глини, пластиліну, шишок, жолудів, горіхових шкаралуп та інших природних об’єктів у процесі різання, розривання, згинання та складання паперу; ліплення; шиття, вишивання, в’язання; виготовлення ікебани, флоромозаїки, аплікації з листя, трав, квітів, соломки; конструювання з дерев’яних, пластмасових і металевих технічних конструкторів; плетіння з тонких стебел і гілок.
   Утворенню в молодших школярів дотиково-зорових умінь розпізнавати певні фізико-механічні властивості сприяє також зміст навчальних предметів: “Я і Україна” (Н. Бібік, Н. Коваль), “Природознавство” (Т. Байбара) та “Я і Україна. Довкілля” (В. Ільченко, К. Гуз). Виконання програмного завдання цих дисциплін щодо формування уявлень про природне оточення як середовище життєдіяльності людини [4, с. 246, 277] передбачає ознайомлення учнів з властивостями повітря, води, снігу, льоду, гірських порі д, корисних копалин, ґрунту та проведення безпечних дослідів щодо їхнього обстеження.
   Висновки. Аналіз Державного стандарту початкової загальної освіти та навчальних програм 1–4 класів дає змогу стверджувати, що ці документи цілком визначено спрямовують вчителів на забезпечення сенсорного розвитку молодших школярів та містять певні рекомендації щодо його організації: по-перше, удосконалення перцепції передбачається здійснювати у трьох змістових напрямах – зоровому, слуховому та дотиковому; по-друге, формування процесів сприймання має досягатися шляхом утворення в учнів системних уявлень про зовнішні властивості предметів та опанування ефективних способів обстеження цих властивостей; по-третє, одиницею перцептивного розвитку учнів визначається сенсорне уміння як компонент їхньої загальнопізнавальної компетентності.
   Проте у більшості програм розвиток сприймання на рівні самостійного завдання не виокремлюється і складає частину загальної мети викладання певного предмета; сенсорні уміння різної модальності визначені у програмах нерівномірно – питому вагу серед них складають зорові та слухові уміння, дотикові ж уміння не позначаються зовсім, хоча їхнє опосередковане формування передбачено змістом навчального матеріалу з окремих курсів; ознайомлення учнів із зовнішніми властивостями предметів підпорядковано основним видам навчальної діяльності з різних дисциплін, без урахування загальних закономірностей функціонування перцептивних дій.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження.
   Характеристику програмового забезпечення сенсорного розвитку молодших школярів суттєво поглибить з’ясування проблеми наступності й неперервності початкової та інших ланок загальноосвітньої підготовки особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базовий компонент дошкільної освіти. – К. : Ред. журн. “Дошкільне виховання”, 1999. – 62 с.
2. Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2004. – № 1–2. – С. 30–65.
3. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2006. – № 2. – С. 23–44.
4. Програми для середньої загальноосвітньої школи: 1–4 класи. – К. : Початкова школа, 2006. – 432 с.
5. Барбашова І. А. Сучасні підходи до сенсорного виховання молодших школярів / І. А. Барбашова // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – № 1. – Бердянськ : БДПУ, 2008. – С. 29–36.
6. Савченко О. Я. Підсумки першого етапу функціонування початкової школи у складі 12-річної / О. Я. Савченко // Початкова школа. – 2006. – № 1. – С. 4– 8.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com