www.VuzLib.com

Головна arrow Конституційне право arrow Інститут імпічменту президента: конституційно-правова природа, функціональна належність
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Інститут імпічменту президента: конституційно-правова природа, функціональна належність

 О.О. МАЙДАННИК

ІНСТИТУТ ІМПІЧМЕНТУ ПРЕЗИДЕНТА: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ПРИРОДА, ФУНКЦІОНАЛЬНА НАЛЕЖНІСТЬ

   Розглядаються питання сутності, ознак, функціональної належності процедури імпічменту.
   Імпічмент, влада, статус, судова функція, підстави юридичної відповідальності.
   Світова конституційна практика по-різному вирішує питання відповідальності президента. У президентських і напівпрезидентських республіках невід'ємним елементом системи стримувань і противаг виступає імпічмент. Процедура усунення Президента з поста у порядку імпічменту встановлюється у Конституції та законах країни. Хоч відомо, що на практиці цей засіб застосовується досить рідко, однак світовий досвід показує, що імпічмент становить найбільш сильний засіб впливу законодавчої влади на виконавчу владу й Президента (США, Бразилія та інші президентські республіки).Дослідженню проблем відповідальності держави перед людиною і суспільством за свою діяльність, відповідальності органів, що належать до окремих гілок державної влади, присвятило свої праці чимало вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: А. 3. Георгіца, А. Б. Зеленцов, А. М. Колодій, М. І. Козюбра, Л. Т. Кривенко, О. В. Марцеляк, В. Ф. Погорілко, В. Ф. Сіренко, О. Ф. Фрицький, В. І. Шаповал, Ю. С. Шемшученко та ін. [1-10]. Однак потребують більш глибокого аналізу питання відповідальності президента, як глави держави, ролі та призначення інституту імпічменту, як невід'ємного елементу системи стримувань і противаг, функціональної належності процедури імпічменту. Розглядові цих питань присвячена пропонована стаття.
   Термін «імпічмент» походить від латинського impedicare - буквально «заважати», «перешкоджати». Спочатку він вживався як синонім слова «звинувачення». У юридичній енциклопедії В. М. Шаповалом дане таке тлумачення термін «імпічмент»: «Імпічмент (англ. impeachment осуд, обвинувачення, від старофранц. empechement перешкода, тортури) за конституціями ряду держав, процедура притягнення парламентом до відповідальності вищих посадових осіб у випадках вчинення ними певних злочинів» [11]. В юридичні літературі існують різні погляди стосовно функціональної належності процедури імпічменту [7; 8; 12]. На відміну від науковців, які вважають, що процедура імпічменту є судовою функцією парламенту, інші вчені стверджують, що процедура імпічменту - це певна форма парламентського контролю [9; 10]. Про обґрунтованість віднесення імпічменту до форм парламентського контролю свідчить наступне. За загальною практикою, питання про застосування імпічменту щодо Президента порушується в результаті реалізації парламентарями контрольних повноважень, починаючи від збору необхідної для цього інформації і закінчуючи прийняттям рішення про усунення президента з поста. Серед загальних характеристик імпічменту слід виокремити:
   - його індивідуалізацію;
   - здійснення у стінах парламенту;
   - залучення органу конституційної юрисдикції.
   Виходячи із принципу поділу влади, що загальновизнаний у світі і встановлений у ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади мають здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Функція правосуддя здійснюється в Україні виключно судами. У ст. 124 Конституції встановлено, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Виходячи із наведених конституційних приписів, парламент України не вправі здійснювати судову функцію у будь-якій формі.
   Відповідно до Конституції України, Президент може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину [13]. Слід зазначити, що можливість застосування імпічменту із зазначених підстав урівноважується досить складною процедурою його здійснення. Така процедура передбачає реалізацію поряд із контрольною функцією парламенту також і його установчої функції - створення спеціальної слідчої комісії, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальний слідчий, що регламентовано у ч. 3 ст. 111 Конституції України. У Конституції України та у Регламенті Верховної Ради України встановлена наступна процедура усунення Президента з поста у порядку імпічменту. Згідно із законодавством, для проведення розслідування із зазначеного питання парламентом створюється спеціальна тимчасова слідча комісія, до складу якої включаються спеціальний прокурор та спеціальні слідчі. Повноваження та порядок діяльності названої комісії встановлено у Регламенті Верховної Ради України. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на пленарному засіданні Верховної Ради України. За наявності відповідних підстав Верховна Рада не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення ж про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту може бути прийняте парламентом лише після перевірки справи у Конституційному Суді України та Верховному Суді України. Конституційний Суд України надає висновок стосовно додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, а Верховний Суд України - висновок про те, чи діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після отримання висновків зазначених органів парламент приймає рішення щодо усунення Президента з поста у порядку імпічменту.
   Таким чином, із змісту відповідних положень Конституції України, в яких основним принципом функціонування державної влади в Україні встановлено принцип поділу влади (ст. 6) та визначено правовий статус Верховної Ради України як органу законодавчої влади, випливає, що парламент не уповноважений здійснювати судову функцію. Дії, які він виконує за процедурою імпічменту, не належать до не властивої парламенту судової функції з точки зору закону та праворозуміння змісту діяльності даного органу.
   При застосуванні імпічменту парламент, відповідно до встановленої у ст. 111 Конституції та у Регламенті Верховної Ради процедури, розглядає питання про відповідні діяння Президента, які, з точки зору законодавства, є підстави розцінювати як державну зраду або як інший злочин. Правову ж оцінку і кваліфікацію діянням Президента, у яких він звинувачується, дає, відповідно до Конституції, Верховний Суд України, як орган судової влади. Слід підкреслити, що реалізація процедури імпічменту передбачає тісну взаємодію між парламентом України та органами судової влади, а не здійснення парламентом судової функції. Таким чином, усунення Президента України з поста у порядку особливої процедури (імпічменту) слід вважати однією із форм здійснення Верховною Радою України, як і переважною більшістю парламентів зарубіжних країн, функції парламентського контролю, що застосовується при здійсненні парламентом контролю за діяльністю Президента України.
   Оскільки відповідальність влади одночасно лежить у двох площинах - юридичній і політичній, то питання про підстави юридичної і, зокрема, конституційно-правової відповідальності найвищих посадових осіб держави, про санкції цієї відповідальності у науковій літературі завжди було спірним. Існує думка, що неможливо визначити чіткий перелік підстав притягнення до юридичної відповідальності суб'єктів конституційних правопорушень і, зокрема, найвищих посадових осіб держави [14].
   Аналіз проблеми співвідношення конституційно-правової та політичної відповідальності свідчить, що зазначені твердження не можна визнати достатньо обґрунтованими. Юридичній відповідальності, як одному з найважливіших різновидів соціальної відповідальності, притаманно ряд характерних ознак, основними серед яких зокрема є а) юридична відповідальність невіддільна від правопорушення, є його наслідком; б) юридична відповідальність пов'язана із реалізацією санкцій, що встановлені в нормах права. Таким чином, юридична відповідальність - це застосування до правопорушника заходів державного примусу, що передбачених санкцією правової норми.
   Для політичної відповідальності не є властивими ті характерні ознаки, які притаманні юридичній відповідальності. Так, політична відповідальність: по-перше, не пов'язана із вчиненням правопорушення, не є його наслідком; подруге, на відміну від юридичної відповідальності, заходи впливу, що передбачені політичною відповідальністю, містяться не у нормах права, а у статутах та інших документах політичного й організаційного характеру. Однак прояв політичного характеру, зокрема такого виду юридичної відповідальності, як конституційно-правова, стосовно владних суб'єктів, серед яких центральне місце займає президент, не може бути підставою для ототожнення юридичної відповідальності із політичною відповідальністю. Стосовно сумнівів щодо можливості визначення підстав юридичної, зокрема, конституційно-правової відповідальності владних суб’єктів, то необхідно зазначити наступне. У підставах юридичної відповідальності загальноприйнято виділяти дві сторони, а саме: а) нормативну, тобто на підставі чого суб'єкт правопорушення може нести юридичну відповідальність; б) фактичну, тобто за що конкретно несе відповідальність даний суб'єкт.
   Нормативною основою будь-якого виду юридичної відповідальності є ті законодавчі акти, у яких передбачено можливість та умови притягнення до певного виду юридичної відповідальності. Фактичною підставою юридичної, насамперед конституційно-правової відповідальності, є конституційне правопорушення, тобто юридичний факт неправомірної дії чи бездіяльності владних суб’єктів у конституційно-правовій сфері. Якщо виходити із аналізу тієї правової норми, порушення якої має своїм наслідком настання конституційно- правової відповідальності, то можна стверджувати, що підставами конституційно-правової відповідальності слід визнавати порушення норм Конституції України, законів та інших правових актів, що є джерелами конституційного права України.
   Таким чином, підставою для притягнення до юридичної, в тому числі, конституційно-правової відповідальності владних суб'єктів правовідносин, до яких насамперед належить президент, є невиконання чи не належне виконання ними встановлених законодавством повноважень. Цей висновок випливає із конституційних положень, згідно із якими:
   а) органи законодавчої, виконавчої та судової влади зобов'язані здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6);
   б) «...органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ст. 19) [15; 16].
   Повертаючись до проблеми, що стосується можливості визначення підстав притягнення до відповідальності Президента України, слід зазначити, що аналіз положень ст. 111 Конституції дає можливість чітко визначити такі підстави. Отже, підставами для застосування такої форми парламентського контролю, як імпічмент щодо Президента України та притягнення його до відповідальності у порядку імпічменту , відповідно до ст. 111 Конституції, є:
   а) вчинення Президентом державної зради;
   б) вчинення Президентом будь-якого іншого злочину, види яких встановлені, як відомо, у Кримінальному Кодексі України. Нормативну основу для притягнення Президента України до відповідальності становлять положення ст. 85, 111 Конституції України, Регламенту Верховної Ради України, а також положення інших законодавчих актів України.
   Таким чином, аналіз питань функціональної належності процедури імпічменту, визначення підстав застосування імпічменту як виду юридичної відповідальності приводять до висновку про відсутність підстав вважати імпічмент судовою функцією парламенту України. Імпічмент є однією із форм парламентського контролю за діяльністю Президента України, як зовнішній прояв змісту контрольної діяльності Верховної Ради в її конкретних контрольних діях, які обумовлені встановленими в Конституції її контрольними повноваженнями. Такі повноваження парламенту України визначають порядок його контрольної діяльності та юридичні її наслідки.

Список літератури

   1. Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах: учеб. пособие. - М.: Изд-во РУДН, 2002.
   2. Фрицький О.Ф. Проблема конституційної відповідальності в Конституції України (окремі питання) // Державно-правова реформа в Україні: матеріали науково- практичної конференції. - К., 1997. - С. 185-187.
   3. Майданник О.О. Парламентський контроль в Україні. - К.: Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2004. - С. 220 - 254.
   4. Майданник О.О. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав людини в Україні // Адвокат. 2006 - № 3. - С. 14 -18.
   5. Петренко А.А. Питання вдосконалення парламентського контролю і Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України» // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. - К., 1997. - С. 163 - 165.
   6. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України.К.: ін Юре, 1997 (Б-чка «Нова Конституція України»). - С. 22 - 41.
   7. Шаповал В. Парламентаризм в Україні: пошуки парадигми чи рух до нового // Віче. - 1997. - № 5. - С. 17.
   8. Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран. - М., 1998. - С. 223.
   9. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: учебник.М., 1997. - С. 253-256.
   10. Ківалов С. В. Парламентський контроль в Україні: законопроекты обґрунтування. Парламентаризм в Україні: теорія і практика // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К., 2001. - С. 417.
   11. Юридична енциклопедія. - К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1999. - Т. 2. -666 С.
   12. Конституционное право зарубежных стран / под общ. ред. Баглая М.В., Лейбо Ю.И., Энтина Л.М. - М., 1997. - С. 251.
   13. Конституція України. - К.: Парламентське видавництво, 1999. - 111 С.
   14. Шон Д.Т. Конституционная ответственность // Гос. и право. - 1995. - № 7. - С. 39.
   15. Майданник О.О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб'єкти. // Право України, 2001. - № 2. - С. 92-96.
   16. Майданник О.О. Конституційно-правова відповідальність. - К.:Вид-во Товариства «Знання» України. - К., 2000.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com