www.VuzLib.com

Головна arrow Конституційне право arrow Конституційні організаційно-правові гарантіїправа на материнство в Україні: поняття, особливості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Конституційні організаційно-правові гарантіїправа на материнство в Україні: поняття, особливості

 О.В. ГРОНТЮК

КОНСТИТУЦІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇПРАВА НА МАТЕРИНСТВО В УКРАЇНІ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ

   У статті розглянуто різні підходи до визначення поняття конституційних організаційно-правових гарантій прав людини і громадянина. Особлива увага приділена з’ясуванню поняття та системи організаційно-правових гарантій права на материнство в Україні. Проведена класифікація цих прав.
   Права та свободи людини і громадянина, гарантії прав людини і громадянина, конституційні організаційно-правові гарантії прав людини і громадянина, організаційно-правові гарантії права на материнство, класифікація організаційно-правових гарантій права на материнство.
   У другому розділі Конституції нашої держави проголошено права людини і громадянина, а також гарантії їх забезпечення, що є важливим кроком до побудови суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Реалізація положення Основного Закону про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, забезпечується не тільки застосуванням нормативно-правових гарантій, а й за допомогою організаційно-правових гарантій.
   У науковій літературі в останні роки проблемі конституційних організаційно-правових гарантій приділялось достатньо уваги. Видано ряд ґрунтовних праць, в яких розглядались означені питання. Зокрема, це наукові публікації таких вчених, як О. Гончаренко, Т. Заворотченко, А. Колодій, В. Погорілко, В. Пашинський, Ж. Пустовіт, О. Скакун. Однак конституційні організаційно-правові гарантії права на материнство в Україні комплексно не досліджено, а наявні наукові роботи висвітлюють лише окремі аспекти цієї тематики.
   Конституційні організаційно-правові гарантії права на материнство в Україні є актуальною темою, особливо на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, враховуючи соціальні зміни в правовому статусі чоловіка та жінки. Тому метою цієї статті є визначення поняття та системи конституційних організаційно-правових гарантій права на материнство в Україні.
   Традиційно гарантії прийнято поділяти на загальносоціальні та юридичні. Але в умовах правової держави всі гарантії слід визначити як юридичні. Система гарантій прав та свободи людини і громадянина є досить складною й розгалуженою. Вчені-конституціалісти виділяють як один із видів конституційно-правових гарантій організаційні [1, с. 20].
   Можна сказати, що організаційними гарантіями реалізації права є ті оптимальні організаційні форми, в яких вони знаходять своє відображення. Пояснюється це тим, що не всяка організаційна діяльність сама по собі може забезпечити ефективну реалізацію права, а тільки та, яка є ефективною, тобто протікає в оптимальних для цього організаційних формах [2, с. 34].
   Існують різні точки зору щодо організаційних гарантій прав, свобод і законних інтересів громадян. Одні вчені вважають, що організаційні гарантії є різновидом спеціальних (юридичних) [1, с. 20]. Інші стверджують, наприклад, що організаційні гарантії не можна обґрунтовано об'єднувати в поняття «юридичні гарантії» і відводять їм проміжне місце між соціальними та юридичними гарантіями [3, с. 127]. Не зважаючи на різницю в наведених міркуваннях, спільним для них є те, що організаційні гарантії розглядаються у взаємозв'язку з юридичними. На основі зазначеного можна зробити висновок, що виокремлювати юридичні і «... організаційні гарантії недоцільно, організаційні і правові гарантії також невід'ємні одні від одних, як невід'ємні між собою держава і право». [2, с. 36]
   Для нас науковий та практичний інтерес має питання про те, як забезпечується конституційне право на материнство за допомогою організаційно-правових гарантій.
   У багатьох демократичних державах світу організаційно-правові гарантії мають перевагу над нормативно-правовими. Наприклад, Конституції Німеччини, Швейцарії, США та інших демократичних держав не відображують у собі такого широкого переліку гарантій конституційних прав і свобод і не відповідають такому ступеню сучасних міжнародно-правових стандартів, як Конституція нашої держави. Натомість правовий і демократичний характер цих держав підтверджуються завдяки організаційним гарантіям прав і свобод людини [4, с. 111].
   П. Рабинович та М. Хавронюк зазначають: «організаційно-правові гарантії представлені як суспільно-політичні інституції, закріплені в нормативно- правових актах, на які покладаються відповідні функції та повноваження щодо організації та здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина» [5, с. 60]. Як бачимо, ці науковці під організаційно-правовими гарантіями розуміють суспільно- політичні інституції, закріплені в нормативно-правових актах. З такою думкою важко погодитись: по-перше, видається незрозумілою дефініція суспільно- політичної інституції; по-друге, суперечливою є теза про закріплення в нормативно-правових актах цих інституцій та покладання на них відповідних функцій, оскільки не вказано, ким ці функції покладаються. Вважаємо, що це визначення організаційно-правових гарантій потребує роз’яснення, особливо щодо ролі держави в гарантуванні прав людини і громадянина. В. Пашинський розглядає організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод військовослужбовців як систематичну організаторську діяльність держави та всіх її органів, а також органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, громадських організацій і політичних партій, засобів масової інформації, спрямовану на забезпечення реалізації, охорони та захисту прав особи [6, с. 171].
   Думка цього вченого видається більш обґрунтованою. Однак слід зазначити, що Україна є стороною багатьох міжнародних договорів, і на її території здійснює свою діяльність значна кількість міжнародних урядових організацій (ВООЗ, ЮНІСЕФ та ін.). Крім того, захистом прав людини займаються й міжнародні неурядові організації (Червоний хрест, Християнський дитячий фонд, Всесвітня організація асоціацій молодих християнських жінок (World YWCA) тощо). Погоджуємося з визначенням Т. Заворотченко, яка під організаційно- правовими гарантіями конституційних прав та свобод людини і громадянина розуміє «систему органів і організацій держави, місцевого самоврядування, посадових осіб, громадських організацій і політичних партій, засобів масової інформації, а також міжнародних правозахисних організацій у сфері правотворчості і правозастосування, та їх діяльність, спрямовану на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами, свободами і виконання обов’язків» [4, с. 167]. Однак, як і у визначенні В. Пашинського, в цьому тлумаченні відсутня вказівка на міжнародні неурядові організації, які відіграють значну роль у процесі забезпечення та захисту прав людини. Аналіз вказаної дефініції приводить до висновку, що йдеться тільки про міжнародні урядові організації.
   Отже, враховуючи зазначене вище, під організаційно-правовими гарантіями права на материнство слід розуміти систему органів держави, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, політичних партій та громадських організацій, засобів масової інформації, міжнародних урядових організацій, міжнародних неурядових організацій, діяльність яких спрямована на створення сприятливих умов для забезпечення реалізації, охорони та захисту прав і свобод матері.
   В юридичній літературі окремо не окреслено систему гарантій права на материнство, тому доцільно спочатку розглянути систему організаційно- правових гарантій прав людини і громадянина.
   Систему організаційно-правових гарантій становлять: держава як соціальна і правова, органи державної влади - Верховна Рада України (статті 85, 92), Уповноважений Верховної Ради з прав людини (стаття 101), Президент України (статті 102 - 106), Конституційний Суд України (статті 147  150) , органи правосуддя (статті 124 - 129), органи прокуратури (стаття 121), Кабінет Міністрів України та інші центральні органи державної виконавчої влади (стаття 116), місцеві державні адміністрації (статті 118-119), органи місцевого самоврядування (статті 143 - 144), органи міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна (стаття 55), адвокатура (стаття 59), політичні партії та громадські організації (статті 36-37), профспілки й інші неурядові організації (молодіжні, дитячі, релігійні та інші), засоби масової інформації [7]. Отже, Конституція України досить чітко визначає систему органів та посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права людини і громадянина, зокрема й права на материнство. Основним організаційним гарантом права на материнство є Українська держава в цілому. Адже, відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Також Основний Закон надає жінці і чоловіку рівні права, забезпечуючи це створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, моральною і матеріальною підтримкою материнства і дитинства (стаття 24).
   Однак кожна система органів державної влади повинна бути забезпечена матеріально-технічною базою для кращого функціонування. Для гарантування материнства така умова є дуже важливою, оскільки розгалужена система закладів, у тому числі державних, сприятиме забезпеченню і реалізації права на материнство. До матеріально-технічної бази вказаного права можна віднести систему закладів охорони здоров’я, певні соціальні установи і організації (дошкільні і шкільні заклади та ін.), які створюються як суб’єктами публічного, так і приватного права, як з ініціативи органів державної влади, так і з власної ініціативи. Однак користування матеріально-технічною базою не є загальнодоступним для всіх матерів. Наприклад, не має відведених місць для годування грудьми дитини в місцях загального користування (дитячі поліклініки, супермаркети), хоча ЮНІСЕФ рекомендує грудне вигодовування дитини до двох років. На нашу думку, таке ставлення держави до прав матері можна назвати дискримінацією.
   Що стосується класифікації гарантій прав людини і громадянина, то в юридичній літературі не існує єдиної думки з цього питання. З метою оптимального дослідження системи гарантій права на материнство їх можна класифікувати за певними ознаками. Так, залежно від сфери дії організаційно- правові гарантії можуть бути національними (внутрішньодержавними) і міжнародними (інтернаціональними). Залежно від способів утворення організаційно-правові гарантії поділяються на державні та недержавні. Так, до державних належать органи-гаранти, зокрема Верховна Рада України, Президент України, Конституційний Суд України та ін. Недержавними гарантами є суб’єкти громадянського суспільства: політичні партії, громадські організації, професійні спілки, засоби масової інформаціїтощо [6, с. 150].
   Залежно від обсягу повноважень організаційно-правові гарантії поділяються на органи-гаранти загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) та органи-гаранти спеціальної компетенції (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений Президента України з прав дитини). Усі органи, які покликані бути гарантами прав людини і громадянина, також можна диференціювати за характером їх діяльності на контрольні, процедурні та організаційно-технічні [6, с. 151].
   Так, до контрольних організаційно-правових гарантів належать Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений Президента України з прав дитини, органи прокуратури; до процедурних організаційно-правових гарантів відносять Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, міжнародні судові та правозахисні установи й організації тощо; до організаційно-технічних гарантів - адвокатуру, нотаріат тощо [6, с. 151].
   Гарантування законних прав людини і громадянина, в тому числі й права на материнство, - є головним критерієм демократичності держави та її основним юридичним обов’язком. Так, обов'язок держави щодо захисту права на материнство визначений у ч. 1 ст. 51 Конституції України: «Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняють державою» [7].
   Гарантування материнства безпосередньо пов’язано з дитинством. Створення системи організаційно-правових гарантій права на материнство дає змогу ефективніше гарантувати права дитини і навпаки. Зазначимо, що створені організаційно-правові гарантії дитинства в Україні забезпечують належне дотримання прав матері. До спеціальних органів у сфері гарантування дитинства відносять: Міністерство соціальної політики України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство внутрішніх справ України, а також створене Управління забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з прав дитини, що займається питаннями забезпечення інтересів дітей. Ці особливі органи можна віднести і до органів-гарантів материнства. Однак загалом відсутній національний механізм забезпечення реалізації та контролю за додержанням норм законодавства про права дитини [8, с. 15].
   Так, в Україні існує система державних органів, на які покладено завдання сприяти охороні материнства, існує широка нормативно-правова база в даній сфері. Та на рівні сім'ї проблема захисту права на материнство залишається відкритою. Саме від сім'ї, безпосередньо від матері, дитина повинна отримувати все потрібне для життя.
   Отже, держава є головним організаційно-правовим гарантом забезпечення реалізації, охорони і захисту права на материнство, а також сім'ї, дитинства і батьківства. Усі інші організаційно-правові гарантії забезпечення права на материнство пов’язані і залежать від функціонування демократичної, соціальної й правової держави. Тому головне завдання держави - створення умов для підтримки материнства і дитинства, що забезпечить певні соціальні гарантії функціонування сім'ї в інтересах суспільства.

Список літератури

   1. Недбайло П.Е. О юридических гарантиях правильного осуществления советских правовых норм / П.Е. Недбайло/ Советское государство и право. - 1967. - № 6. - С. 20-28.
   2. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. - Воронеж, 1984.
   3. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР: (Правовые аспекты взаимоотношений). - М.: Наука, 1974.
   4. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Заворотченко Тетяна Миколаївна. - К., 2002. - 222 с.
   5. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 464 с.
   6. Пашинський В.Й. Конституційно-правовий статус військовослужбовців в Україні: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Пашинський Володимир Йосипович. - К., 2007. - 201 с.
   7. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - Ст. 141.
   8. Ісакович С. Несудові засоби захисту прав дитини в Україні / С. Ісакович // Український часопис прав людини. 1998. - № 3. - С. 15.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com