www.VuzLib.com

Головна arrow Конституційне право arrow Права жінки та права дитини: співвідносний аналіз
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Права жінки та права дитини: співвідносний аналіз

 Гончаренко О.М.

ПРАВА ЖІНКИ ТА ПРАВА ДИТИНИ: СПІВВІДНОСНИЙ АНАЛІЗ

   Здійснено співвідносний аналіз прав жінки та прав дитини. Зроблено висновок про те, що права жінок і права дітей взаємопов’язані, доповнюють, а в деяких випадках і протиставляються один одному.
   Права жінки, права дитини, четверте покоління прав людини.
   Світовим співтовариством жінок і дітей відносять до найбільш соціально вразливих категорій населення. Така вразливість є наслідком соціальної дискримінації, яка має системний характер та здійснюється в межах конкретної держави. Особлива соціальна вразливість цієї категорії населення підкреслюється багатьма міжнародними договорами. З огляду на це жінки та діти потребують створення найбільш ефективного міжнародного механізму забезпечення їх прав.
   У світі прийнято ряд міжнародних договорів, які закріпили обов’язкові для держав стандарти прав жінок і дітей, враховуючи фізіологічні, вікові, психологічні, статеві особливості цієї частини населення Землі.
   Права жінки й дитини в суспільстві являють собою складне соціально- політичне явище. їх можна розглядати як певний історичний феномен, який утворений у результаті взаємодії багатьох чинників: моральних, релігійних, культурних, соціальних, економічних, політичних, правових та наукових. І хоча права жінок і права дітей взаємопов’язані, доповнюють, однак в деяких випадках між ними виникають протиставлення та конфлікти. Зазначені питання недостатньо дослідженні в юриспруденції та потребують досконального вивчення з застосуванням широкого спектра наукових джерел різних галузей наук із зверненням до практичного досвіду.
   Як бачимо, права жінки та права дитини досліджувалися переважно в світлі соціальних гарантій, враховуючи особливу вразливість цієї категорії населення. Теоретичним основам співвідношення прав жінки та прав дитини не було приділено достатньої уваги, тому метою цієї статті є розгляд прав жінок і прав дітей з позиції їх взаємодії та взаємопроникнення, а також взаємопротиставлення.
   Питанням міжнародного захисту прав людини приділялась значна увага науковцями, зокрема і правам жінки та правам дитини. Над цією проблематикою працювали такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В.Г.Буткевич, О.І. Вінгловська, В.Н.Денісов, Г.К. Дмітриєв, В.І. Євінтов, Л.Г. Заблоцька, В.А. Карташкін, І.І. Лукашук, П.О. Недбайло, А.С. Мацько, Н.В. Плахотнюк та ін.
   У суспільстві, зокрема в українському, панує думка про особливості мислення жінок, про наявність в них особливих інтересів, які перш за все пов’язані з функцією дітонародження. Всі ж інші інтереси приблизно однакові і у чоловіків і в жінок, тому перебуваючи при владі чоловіки, без шкоди для справи, можуть представляти та виражати не тільки свої інтереси, але й інтереси жінок. На думку Н.В. Плахотнюк: «Соціальний статус жінки (як нормативний, так і фактичний) характеризується інтегративністю й об’єднує в собі велику кількість параметрів, що характеризують жінку як рівноправного члена соціуму й водночас суб’єкта, котрий несе основну вагу з відтворення людської популяції й виховання дітей. Така соціальна дихотомія лежить в основі соціальної дискримінації й об’єктивно детермінує необхідність державного й міжнародно-правового захисту жінок і дітей» [1, с. 6].
   Звичайно, на першому місці у жінки-матері в усьому світі стоять соціальні питання, питання охорони здоров’я дітей, ефективного забезпечення прав дітей, здорового навколишнього середовища, і такі уявлення значно відрізняються від уявлень чоловіків. Згідно з Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини [2].
   Для досягнення цілей наукової статті, вважаємо за доцільне здійснити співвідносний аналіз прав матері і прав дитини розглядаючи право людини на життя та право на здоров’я.
   Право на життя - основоположне право людини, без якого неможлива реалізація всіх інших прав, воно визнається за всіма людьми незалежно від віку та статті. Право на життя - це невід’ємне та необмежуване право (саме так трактується зміст цього права в наукових джерелах). А чи на справді це право є невід’ємним та необмежуваним? Визнаючи право на життя світове співтовариство визнало і право жінки розпоряджатися власним тілом, в зміст якого фактично входить право на проведення штучного переривання вагітності. Не вдаючись в моральні та релігійні дискусії щодо можливості вчинення за згодою жінки штучного переривання вагітності, зауважимо що останнє фактично позбавляє права на народження, права на життя дитини. Отже, можна сказати, що право на життя не є необмежуваним та невід’ємним.
   В деяких країнах дівчинка з моменту народження знаходиться в гіршому становищі, ніж хлопчик (країни Азії, Африки). Це може виявлятися в якості і обсязі батьківського піклування, в засобах, які вкладаються в її розвиток, в гіршому харчуванні і догляді, особливо якщо ресурси обмежені, менших можливостях освіти та інше. В географічному зображенні райони, в яких надається перевага дітям чоловічої статті, найчастіше співпадають з районами, в яких погано розвинута система охорони здоров’я для жінок, що нерідко прямо відображається в показниках дитячої смертності. Тобто, в тих державах, де ефективно працює механізм забезпечення прав жінок, ефективно реалізуються і права дитини. В Загальній декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей зазначено, що зміцнення ролі жінки в цілому піде на користь дітям усього світу. З самого початку слід забезпечити рівність відносно дівчаток, їм слід надати рівні можливості [3].
   Право на здоров’я матері та дитини знаходиться в тісному взаємозв’язку з проблемою екологічного благополуччя життя на Землі в цілому та в окремих регіонах. Стан здоров’я жінок багато в чому визначається тим, які репродуктивні права має жінка, який їх зміст та обсяг і чи може вона ними реально користуватися. Систему репродуктивних прав людини відносять до четвертого покоління прав людини, яке перебуває на сьогодні на стадії становлення та постійного розвитку. В різноманітних міжнародних документах до репродуктивних прав відносять: право всіх подружніх пар та індивідуумів вільно та відповідально вирішувати питання про кількість своїх дітей, інтервали між їх народженням, час їх народження; володіння необхідною інформацією та засобами щодо реалізації права на батьківство та материнство. Зокрема, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок від 18 грудня 1979 року вказує на необхідність вжиття всіх заходів щодо правильного сімейного виховання, розуміння материнства як соціальної функції і визнання спільної відповідальності чоловіка і жінки за виховання і розвиток своїх дітей, притому, що в усіх випадках інтереси дітей є панівними (ст.б Конвенції) [4]. Однією з основних передумов, на якій будується концепція репродуктивних прав, є доступ інформації та до засобів щодо шляхів планування сім’ї. Без доступу до такої інформації і таких засобів репродуктивні права не знаходять своєї реалізації.
   Жінки мають право на безпечне материнство, тобто на таку медико- соціальну допомогу, яка зводиться до мінімального ризику для її здоров’я та здоров’я дитини в період вагітності, пологів і післяродовий період, на використання репродуктивних технологій. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом [б].
   Отже, в міжнародних актах спостерігається своєрідний спосіб закріплення прав дитини і прав матері: через взаємопов’язаність та в певний період часу нерозривність інтересів матері та дитини, формальне їх вираження в міжнародних договорах відбувається у шляхом поєднання, тобто під правами матері можна розуміти права дитини та навпаки, під правами дитини - права матері. Такий взємозв’язок простежується і в Конституції України. Зокрема, стаття 51 Основного закону проголошує, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою [6]. Крім цього, стаття 43 Конституції України встановлено, що використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
   Основу репродуктивних прав жінок складає право на планування сім’ї. Практично реалізувати це право можна, з однієї сторони, шляхом запобіганню небажаній вагітності, з іншої - якщо вона таки сталася, шляхом її штучного переривання. В більшості держав світу на користь інтересів жінки було розв’язана задача щодо переривання вагітності у разі загрози життю жінки, чи за іншими медичними показаннями. Так, Л.А. Ольховик зауважує: «У цьому випадку необхідність забезпечення здоров’я жінки або захисту її життя є переважаючою причиною проведення аборту стосовно права чоловіка. Конкуренція інтересів жінки і чоловіка та жінки і ембріона (плоду) складається на користь жінки [7, с. 6]».
   В Україні та в інших державах обговорюються питання визнання людського ембріона суб’єктом права, а в деяких державах така позиція закріплена законодавчо, навіть на конституційному рівні. Так, у США відбувались судові процеси над вагітними жінками, які не бажали приймати ліки для збереження життя ембріона. Декларація прав дитини в принципі другому визначила, що дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Саме дитині, тобто народженій людській особі. Закріплення за ненародженою дитиною таких прав на міжнародному рівні нами не знайдено. Однак, вагітна жінка іпороділля, повинні бути забезпеченні достатнім харчуванням (План дій щодо здійснення Загальної декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей [8]). На нашу думку, майбутня мати також повинна бути юридично зобов’язана, з однієї сторони, не робити нічого, щоб нашкодило ембріону (не палити, не вживати психотропні та наркотичні речовини, алкоголь, харчуватися здоровою їжею, дотримуватися порад лікарів), а з іншої- може бути примушена приймати медичні процедури на благо ненародженої дитини. На жаль, слід констатувати, що в більшості держав на зміст репродуктивних правжінки впливають політичні міркування. Проблемним питанням на сьогодні, яке пов’язано як з правами жінки так і правами дитини є прогалини в правовому регулюванні сурогатного материнства. Репродуктивні технології розвинуті в одних країнах і заборонені в інших, тому свого розповсюдження набув репродуктивний туризм. Наприклад, гучна справа французького подружжя, яке намагалося вивести незаконно «своїх» дітей з території України народжених сурогатною матір’ю. При чому в Україні сурогатне материнство дозволене, а у Франції - ні. В даному випадку відкритим залишається питання співвідношення, міжнародних конвенцій, в яких закріплено принцип панування інтересів дитини та національного законодавства Франції, в якому, як було зазначено, заборонено сурогатне материнство. Що переважить - вище благо дитини, право на яке визначено на міжнародному рівні, чи законодавчі особливості конкретноїдержави?
   Отже, можна прийти до наступних висновків: права жінки та права дитини взаємопов’язані; в багатьох міжнародних документах існують статті в яких вони закріплені у тісному поєднанні; деякі інтереси жінки та інтереси дитини не співпадають, що породжує конфлікт між правами та обов’язками матері та дитини; більшістю міжнародних договорів закріплено такий перелік прав жінки та прав дитини, який пов’язаний з їх особливою вразливістю; міжнародні договори спрямовані на посилення соціального захисту жінок та дітей.

Список літератури

   1. Плахотнюк Н.В. Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.11 «Міжнародне право» Наталія Вікторівна Плахотнюк. - К., 2002. -18 с.
   2. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року, дата ратифікації 27 лютого 1991 року, набула чинності для України 27 вересня 1991 року
   3. Всемирная декларация об обеспечении выживания, защиты и развития детей 30 сентября 1990 года// Права ребенка: Основные международные документы - М., Дом, 1992.
   4. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок від 18 грудня 1979 року
   5. Декларация прав ребенка: принята Резолюцией 1386 (XIV) Генеральной Ассамблеи ООН от 20 ноября 1959 г.
   6. Конституція України від 28 червня 1996 року
   7. Ольховик Л.А. Особисті немайнові права дитини за цивільним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00. 03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право»/ Людмила Анатоліївна Ольховик. - X., 2006. -14 с.
   8. План действий по осуществлению Всемирной Декларации об обеспечении выживания, защиты и развития детей в 90-е годы// Права ребенка: Основные международные документы - М., Дом, 1992.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com