www.VuzLib.com

Головна arrow Конституційне право arrow Релігійні організаціїяк суб’єкт права на свободу віросповідання в Україні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Релігійні організаціїяк суб’єкт права на свободу віросповідання в Україні

 О.М. Биков

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇЯК СУБ’ЄКТ ПРАВА НА СВОБОДУ ВІРОСПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ

   Вивчено сутність та значення релігійних організації як суб’єктів права на свободу віросповідання в Україні, з’ясовано правову природу поняття «релігійні організації.» та їх роль і значення в суспільному розвитку нашої держави, окреслено найважливіші завдання та функції релігійних організацій України.
   Релігія, релігійні організації, свобода віросповідання, право на свободу віросповідання.
   Упродовж багатьох років марксиська ідеологія мала значний вплив на всі сфери суспільного розвитку, зокрема й на релігійну. Ставлення до релігії та її ролі в історії українського народу було вкрай негативним. Державна влада радянських часів виходила з принципів сили й неповаги до переконань та віросповідання людини, вдавалася до насильства і незаконних акцій. Націоналізація церковного майна, вилучення церковних цінностей, масова руйнація храмів, адміністративно-командні методи утвердження атеїзму у свідомості людей супроводжувалися терором та репресіями проти діяльності релігійних організацій, насиллям над віруючими.
   Після 1991 p., отримавши незалежність, Українська держава засудила політику тоталітарної влади, стала на шлях цивілізованих відносин із релігійними організаціями. Одним із перших її законодавчих актів став Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», першочерговими завданнями якого стало гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов’язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов’язків релігійних організацій перед державою і суспільством (ст.1) [1]. Останніми роками вплив релігійних норм і цінностей на життя суспільства в постсоціалістичних державах помітно посилився. Це пояснюється певною мірою істотними змінами умов життєдіяльності й підходом до релігії як до фактора духовного відродження народів. Природно, це зумовлює і підвищення інтересу науковців до питань щодо діяльності релігійних організацій в Україні. З’ясування сутності та значення діяльності релігійних організацій, їх взаємозв’язок із державою та церквою стали предметом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних учених. Окремим аспектам окресленої проблематики присвячені праці І.А. Куніцина, Ю.О. Розенбаума, Л.В. Ярмол, Г.П. Лупарєва, В.М. Малишка, Г.В. Лаврик, О.П. Ананьєвої, Г.Л. Сергієнко, В.Д. Фучеджі, І.М. Кучеренка, В.В. Клочкова та ін. Однак, не зменшуючи значущості проведених авторських досліджень, все ж таки деякі питання, пов’язані з діяльністю релігійних організацій, мають суперечливий характер і потребують додаткового доопрацювання. Метою даної статті є дослідження сутності та значення релігійних організації як суб’єктів права на свободу віросповідання в Україні. Для досягнення поставленої мети доцільним буде з’ясувати: по-перше, правову природу поняття «релігійні організації»; по-друге, їх роль та значення в суспільному розвитку нашої держави.
   Розглядаючи поняття «релігійні організації», слід зазначити, що воно має власні детермінації та правові конструкції різних галузей права. З’ясування сутності будь-якого поняття має важливе значення для правильного та об’єктивного бачення того чи іншого питання. З цього приводу слушно зауважує С.С. Алексеев, на думку якого дефініційні норми безпосередньо не передбачають ані юридичних прав та обов’язків, ані заходів впливу. Однак вони сприяють правильному розумінню і втіленню в життя регулятивних заходів [2, с. 266]. Розглядаючи питання, пов’язані з легітимним визначенням поняття «релігійні організації», слід звернути увагу на те, що поряд з даною дефініцією в науці вживаються й інші. Наприклад, достатньо поширеним є використання терміну «релігійні об’єднання», який притаманний як релігієзнавству, так і філософії та соціології. В радянській енциклопедії релігійні об’єднання визначено як групу осіб, що становить колектив як єдине ціле, об’єднане на основі спільних інтересів, завдань, програм, статуту [3, с. 43]. Таким чином, наведене визначення характеризує об’єднання як певну корпоративну структуру, що наділена повноваженнями і має визначені завдання. У соціології під релігійними об’єднаннями розуміють інституціолізовані соціальні утворення, які активно беруть участь у громадському житті суспільства [4, с. 35].
   З іншого боку, релігійні об’єднання розглядають вчені- релігієзнавці. Вони вважають, що це відображення сутності та закономірності відносин, що складаються в процесі реалізації релігії [5, с. 62]. Хоча наведені дефініції не в повній мірі розкривають правову природу досліджуваного соціального утворення.
   Взагалі, термін організація означає: а) внутрішню упорядкованість, узгодженість, взаємодію диференційованих і автономних частин цілого; б) сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення й удосконалення взаємозв’язків між частинами цілого, і об’єднання людей, які спільно реалізують програму або ціль і діють на підставі певних правил; в) діяльність людей щодо створення стану впорядкованості об’єкта і суб’єкта управління, так само як і відносин між ними [6, с. 935]. У ст. 10 Конвенції МОП «Про свободу асоціації та захист права на організацію» під «організацією» розуміється будь-яка організація трудящих чи роботодавців, котра має за мету забезпечення та захист інтересів трудящих або роботодавців [7]. В управлінні під організаціями розуміють складні соціально-технічні системи, на функціонування яких впливають багаточисельні та різноманітні чинники як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Люди, які працюють в організаціях та з організаціями - це головний чинник, урахування якого потребує не тільки використання наукового підходу, але й мистецтва його застосування в конкретних ситуаціях [8, с. 6]. В свою чергу, при встановленні юридичної сутності релігійної організації слід зазначити, що вона являється найбільш значимою та впливовою формою самоорганізації прихильників певної релігійної течії. Саме релігійна організація як громадське об’єднання, що має на меті задоволення релігійних потреб громадян, є організаційною ланкою, що виступає суб’єктом правовідносин, і в такому статусі взаємодіє з іншими фізичними чи юридичними особами (суб’єктами правовідносин) та, зокрема, з державою. Таким чином, релігійні організації є складовою сфери регулювання національного законодавства, де найчастіше і наводиться їх законодавче визначення, яке залежить від волевиявлення законодавця, а отже, є специфічним для кожної національної правової системи.
   Легітимне визначення релігійних організації закріплено в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації». Так, в ст. 7 даного нормативного акту зазначено, що релігійні організації - це релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями). Фактично, цим визначенням законодавець дає вичерпний перелік організаційно-правових форм релігійних організацій. Цією ж статтею встановлено мету, з якою утворюються подібні організації: задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями) [1]. Даючи таке визначення, законодавець ставить за мету: по-перше, дати вичерпний перелік релігійних утворень, правове положення яких визначається чинним законодавством; по-друге, встановити коло суб’єктів, яким надано право здійснювати власні релігійно-правові повноваження.
   Таким чином, на основі вищезазначених аспектів, спільним для релігійних організацій є те, що вони являються об’єднаннями віруючих, основною організаційною формою буття релігії в суспільстві, головним суб’єктом якдержавно-церковних, так і канонічно-правових відносин.
   Також релігійна організація - це об’єднання віруючих на основі єдиного віровчення, якому властиві всі ознаки соціальної групи та яке побудоване згідно з приписами віровчення; має право на набуття статусу юридичної особи з усіма правовими наслідками, що з цього випливають [9]. Колодний А.М. під релігійною організацією розуміє об’єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення (догмати, ідеї, морально- світоглядні цінності, традиції) та культу, системою організаційних принципів, правил, ролей [10, с. 224]. Тобто автор основну увагу сконцентровує на формально-організаційне підґрунтя. Любченко П.М. вважає, що релігійні організації можна розглядати як одну з форм самоврядування, що здійснюється віруючими громадян одного й того ж культу, віросповідання, напрямку, течії, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб [11, с.35]. На думку Ю.В. Кривенка, релігійні організації - це організації, що утворені в Україні з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями) [12, с. 131]. Більш змістовне визначення наводить А.М. Черній, на переконання якого релігійні організації - це об’єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність яких забезпечується змістом віровчення та культом, системою організаційно оформлених правил і ролей; система різновидів організаційно оформлених релігійних об’єднань, що мають управлінські й виконавчі органи, чітку структуру, цілісність і єдність яких забезпечується змістом релігійної парадигми і культу [13, с. 36]
   З урахуванням вищезазначених поглядів, під релігійними організаціями слід розуміти систему організаційно оформлених добровільних релігійних об’єднань, які утворені з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати будь-яку віру та діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.
   Зважаючи на історичний характер релігійних організацій, необхідно відзначити, що в УРСР вони були витиснуті зі сфери благодійництва і соціального служіння людям. Це мотивувалося тим, що церква нібито прагнула в такий спосіб залучити до релігії людей, які опинилися в скрутному матеріальному чи моральному становищі. Подібними «дрібними подачками», на думку радянської влади, церковники принижували гідність громадян соціалістичного суспільства, а тому доброчинна діяльність релігійних організацій була заборонена [14, с. 201]. Із здобуттям незалежності, норми українського законодавства повернули релігійним організаціям широкі політичні, економічні та соціальні права.
   За інформацією Держкомстату України станом на 1 липня 2009 р. у нашій державі зареєстровано 21 828 релігійних організацій. Релігійна мережа України за даними на 1 січня 2010 р. збільшилася на 719 релігійних організацій порівняно з 1 січня 2009 р. і склала 35 184 релігійні організації. За даними соціологічних досліджень вони, порівняно з іншими інститутами громадянського суспільства, мають найвищий рівень довіри населення, так як становлять складову частину суспільства. Створюються вони, як і інші громадські організації, на засадах самоорганізації людей. Як одна з форм об’єднань громадян (людей), релігійні організації є учасниками формування соціально-організованого суспільства - підґрунтя створення цивілізованої держави, яка відповідно до Основного Закону України, піклується про зміцнення громадянськоїзлагоди.
   Останнім часом в Україні відбулися значні зміни у сфері релігійного життя: розширилися межі релігійної свободи в суспільстві, кардинально змінилися характер та інтенсивність участі релігійних організацій в житті соціуму. Однією з примітних рис сучасних релігійних організацій є прагнення активної участі в усіх сферах життя суспільства. Стає звичною присутність представників релігійних громад на політичних, культурних, освітніх та соціальних заходах.
   Роль релігійних інституцій у вирішенні соціальних проблем може бути дійсно значимою та може проявлятися в декількох аспектах їх діяльності. По-перше, релігійні організації, які мають значний духовний потенціал, можуть зіграти важливу роль у вирішенні соціальних проблем завдяки таким соціальним аспектам релігії, як світоглядний, інтегруючий, регулюючий та комунікативний. У процесі реалізації найважливіших соціальних функцій релігії створюється згуртована організація віруючих, в якій діють особливі етичні стандарти, створюється особливий комунікативний простір і особливим чином регулюється поведінка. По-друге, релігійні організації володіють особливими соціально-психологічними засобами впливу на людину і суспільство, які накопичувалися століттями та мають здатність корегувати важливі риси особистості й впливати на її світоглядні й споживчо-мотиваційні сторони [15, с. 58]. З цього приводу Г. Гефдінг зазначає, що релігійні стани, в яких людина почуває себе у найтіснішій єдності з вищим відомим їй началом, породжують у світі нову силу і дають нові точки відправлення [16, с. 113].
   Варто звернути увагу на те, що стан забезпечення державою свободи віросповідання значною мірою залежить від характеру відносин держави й релігійних організацій, моделі та становлення таких взаємозв’язків, їх правового регулювання. Висвітлення зазначеного питання є умовою всебічної характеристики діяльності релігійних організацій, належного виконання державою зобов’язання забезпечити правомірну реалізацію й охорону свободи віросповідання, у тому числі з точки зору міжнародних і регіональних угод з прав людини [17, с. 27]. Релігійні організації прагнуть, з одного боку, інтенсифікувати релігійне життя своїх членів, зробити віру в релігійні догмати центром їх духовного життя і головним чинником, що мотивує їх поведінку. З іншого боку - вони побоюються будь-яких відхилень від встановлених догматів, норм і ритуалів, побоюються відходу від «ортодоксії», «єретичних відхилень». Але індивідуальні релігійні переживання, особливо в їх екстатичній формі, слабо піддаються контролю і регулюванню. Звідси і постійна проблема для церкви, що полягає в тому, що остання хоча і культивує містику, розпалює її, але в той же час побоюється таких форм містики, які не відповідають церковним канонам [18, с.131].
   Забезпечуючи права людини на свободу віросповідання, релігійні організації припускають і визнають лише такі обмеження у цій сфері, які диктуються необхідністю захисту конституційного ладу, громадського порядку, суспільної моралі, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, збереження традиційної релігійної культури суспільства, а також узгоджуються з нормами і принципами міжнародного права. Дбаючи про консолідацію українського суспільства, релігійні організації докладають зусиль до пошуку та встановлення балансу (узгодження) інтересів віруючих і невіруючих громадян та їхніх об’єднань, досягнення взаєморозуміння та взаємної толерантності між ними, забезпечення міжконфесійної стабільності, запобігання виникненню конфліктів на релігійній основі, протистоянню церков (релігійних організацій), у тому числі в питаннях розподілу сфер їхнього впливу на території України, повернення їм націоналізованого у минулому майна релігійного призначення [19, с. 97].
   Найважливішими завданнями релігійних організацій є донесення до віруючих певних норм і правил поведінки, формування у них певної мети, цінностей та ідеалів. Цедосягається виконанням низки функцій:
   1) виробленням систематизованого віровчення;
   2) розробленням системи його захисту й утвердження;
   3) управлінням культовою діяльністю;
   4) контролем і вжиттям санкцій у випадку неточного виконання релігійних норм;
   5) підтримкою зв’язків із державним апаратом та світовими орга- нізаціями [20, с. 36].
   Окрім зазначених функції, які виконують релігійні організації, слід відзначити функцію співробітництва з державою та громадськими організаціями. Таким чином, враховуючи сутність, завдання та функції релігійних організації як суб’єкта права на свободу віросповідання, до основних їх ознак доцільно віднести: по-перше, ті, які діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури; по-друге, вони мають на меті задоволення релігійних потреб громадян шляхом сповідування та поширення віри; по-третє, забезпечують процедуру і механізм юридично законної поведінки своїх членів внутрішніми засобами переважно морального характеру.

Список літератури

   1. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон від 23.04.1991 № 987-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - N 25. - ст. 283
   2. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2 т./ Алексеев С.С. Свердловск, 1972. Т.1. - 396 с.
   3. Українська Радянська Енциклопедія: в 12 т. / За ред. М.П. Бажана. - Вид. 2-ге. вид. - К., 1982. - Т. 8. - 527 с.
   4. Лупарев Г.П. Понятие и виды религиозных организаций в СССР / Г.П. Лупарев // Советское государство и право. - М.: Наука, 1991, № 5. - С. 35-42.
   5. Куницын И.А. Правовой статус религиозных объединений в современной России: Особенности и актуальные проблемы: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.02. / Куницын И.А. - Москва, 2000. - 196 с.
   6. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. - 4-е изд. - М.: Сов. энциклопедия, 1986. - 1600 с.
   7. Про свободу асоціації і захист права на організацію: Конвенція МОП від 09.07.1948 № 87 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua
   8. Новіков Б.В. Основи адміністративного менеджменту: навч. посіб. / Новіков Б.В. Сініок Г.Ф., Круш П.В.- К.: Центр навчальноїлітератури, 2004. - 560 с.
   9. Проект Концепції державно-конфесійних відносин в Україні. - К., 2004 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vrciro.org.ua
   10. Релігієзнавчий словник / За ред. А. Колодного та Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. - 389 с.
   11. Любченко П.М. Релігійні організації як елемент громадянського суспільства та їх взаємовідносини з органами місцевого самоврядування / Любченко П.М. //Проблеми законності. - 2010. - Вип. - 106. - С. 27-37
   12. Кривенко Ю.В. Щодо співвідношення понять «церква» та «релігійна організація» / Кривенко Ю.В. //Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. 2006. - № 2 (18). - С. 130-133.
   13. Черній А.М. Релігієзнавство: навч. посіб. / А.М. Черній, А.І. Лахно. - К.: Вид-во Свроп. ун-ту, 2004. - 288 с.
   14. Релігієзнавство: Навчальний посібник / О.М. Єременко, Н.С. Звонок, О.М. Литвинов та ін.; За ред. О.М. Єременка; МВС України, Луг. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. - 344 с.
   15. Манжалій X. Соціальна діяльність нових релігійних інституцій в сучасній Україні / Манжалій X. // Релігія та соціум. - 2008. - №1. - С. 58-60
   16. Гефдинг Г. Современная философия. / Гефдинг Г. - М.: «Биб-ка для самообразования» IV, 1907. - 260 с.
   17. Карпунчев.В.П. Прогалини в адміністративно-правовому регулюванні статусу релігійних об’єднань в Україні / Карпунчев.В.П. // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 4. - С. 26-35
   18. Угринович Д.М. Введение в теоретическое религиоведение. / Угринович Д.М. - М.: Мысль, 1973. - 239 с.
   19. Кочкадан А. Загальні засади взаємодії держави і релігійних обєднань в Україні: новелізація правового регулювання / Кочкадан А. //Вісник Львівського університету. Серія «Юридична». - 2009. - Вип. 49. - С. 95-100
   20. Черній A.M. Релігієзнавство: Навчальний посібник./ Черній A.M. - Київ «Академвидав», 2003. - 351 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com