www.VuzLib.com

Головна arrow Конституційне право arrow Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації: тенденції реформування і гармонізації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації: тенденції реформування і гармонізації

Фисун Ю.І.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ: ТЕНДЕНЦІЇ РЕФОРМУВАННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ

   Анотація. У статті проведений аналіз законодавства України про свободу совісті та релігійні організації, а також наголошено на важливості його гармонізації не лише з універсальними міжнародно-правовими актами, але й з загальноєвропейськими стандартами в цій сфері.
   Постановка проблеми. Неухильне дотримання основоположних принципів свободи совісті як важливого елемента загальнолюдських цінностей і невід’ємних прав людини є сьогодні ознакою відкритого демократичного суспільства. В умовах нових реалій, які склалися в Україні, релігійні організації активно сприяють поцесу духовного та національного відродження, розширюють сферу свого соціального служіння. Саме ці зміни ролі релігійних організацій у суспільному житті країни і ставлять на порядок денний питання про необхідність реформування чинного законодавства України про свободу совісті та релігійні організації. Цей процес безсумнівно матиме непересічне практичне значення, оскільки даний етап розвитку відносин держави і церкви в Україні може бути охарактеризований як збалансована співпраця, в той час як основні проблеми у цій сфері суспільного життя пересуваються у сферу відносин релігійних організацій між собою як самостійних утворень, юридичних осіб і господарюючих суб’єктів, і саме зараз виникає необхідність у розгалуженні системи державних гарантій на вільну реалізацію права на свободу віросповідання і діяльності релігійних організацій, гарантування державою рівності яких перед законом є запорукою стабільності релігійного середовища.
   Ступінь розробки теми. Окремі проблеми конституційно-правового регулювання права на свободу віросповідання в Україні вивчались представниками вітчизняної науки В.Бондаренком, П.Рабиновичем, Л.Ярмол, П.Яроцьким, втім особливої уваги ця проблематика не привертала, а питання напрямків потенційних трансформацій законодавства України про свободусовісті та релігійні організації взагалі лишилось поза увагою вчених, хоча над ними активно і працювали вітчизняні законотворці, створена якими законопроектна база і надала можливість осмислити існуючі у цій сфері тенденції і виявити необхідно важливі напрямки реформування. Мета статті. Метою статті є проведення аналізу законодавства України про свободу совісті та релігійні організації, а також розгляд проблем його гармонізації з універсальними міжнародно-правовими актами та з загальноєвропейськими стандартами в цій сфері.
   Викладення основного змісту. Визначення пріоритетів держави в галузі державно-церковних відносин не є втручанням у внутрішні справи релігійних організацій. Воно базується на такому розумінні принципу відокремлення церкви від держави, який враховує специфіку церкви, але трактує її не лише як виключно сакральну інституцію, а як суспільний інститут, що має такі сторони діяльності, розвиток яких повинен корелюватися з інтересами держави та народу, а відтак, у разі потреби, регулюватися інтегральним суспільним інтересом - державою без найменшого втручання у догматичні, віросповідні чи обрядові сторони життя церкви. Саме тому активну участь у реформуванні законодавства України про свободу совісті та релігійні організації, гармонізації його з діючими у цій сфері міжнародними стандартами і приведення його у відповідність до вимог сучасної суспільної практики беруть і урядові структури, зокрема державні органи у справах релігій. Так, за дорученням Кабінету Міністрів України Державним комітетом України у справах релігій був підготовлений новий законопроект "Про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 13.12.1999 р. №1178-2, який враховував об’єктивні реалії розвитку релігійно-церковного життя та державно-церковних відносин, і мав послугувати вирішенню проблем, що накопичились у цій сфері.
   Цей проект передбачав внесення ряду змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Їх можна умовно розподілити на дві основні групи. До першої відносились зміни, пов ’ язані із приведенням закону у повну відповідність до положень Конституції, в тому числі це стосувалось і суто термінологічної відповідності, разом з тим помножувались існуючі понятійні розбіжності з міжнародно-правовими актами у цій сфері. До другої групи відносились зміни, що пропонувались у відповідь на проблеми, що виникли у релігійному середовищі країни, зокрема релігійну діяльність іноземців, порядок реєстрації релігійних організацій та державний контроль за дотриманням законодавства про свободу совісті та релігійні організації.
   Існує досить велика ймовірність того, що всі вищеозначені проблеми попереднього урядового законопроекту про свободу совісті та релігійні організації залишаться і у новому, який вже буде виноситися на розгляд парламенту після ухвалення Верховною Радою України новорозробленої Концепції державно-конфесійних відносин, яка вже кілька років поспіль знаходиться в процесі узгодження із представниками провідних релігійних організацій України. Адже в ході обговорення попереднього законопроекту як в середовищі релігійних організацій, так і у Верховній Раді звучали перш за все нарікання з приводу відсутності законодавчо закріпленого пріоритету окремих релігійних організації, що, звичайно, є прямим порушенням конституційно закріпленого принципу рівності всіх релігійних організацій перед законом, а також надання правоздатності юридичної особи ієрархізованим релігійним організаціям і питанням повернення релігійним організаціям не тільки культових споруд, але і предметів культу, вилучених у них за часів радянської влади. Новий урядовий законопроект розробляється робочою групою при Міністерстві юстиції України, на яке Указом Президента України від 26.11.2003 р. №1348 “Про поліпшення організації законопроектної діяльності” покладено функції головного розробника проектів законів, що вносяться Президентом України та Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України. Втім, варто відзначити жваву законопроектну роботу у цій галузі, що велась протягом сесій Верховної Ради IV скликання, в ході якої робились спроби як замінити чинний Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” в цілому (законопроект №4185 від 24.09.03 народного депутата Л.Григорович “Про свободу віросповідання та релігійні організації”; законопроект №5041 від 28.01.04 народного депутата І.Стойка “Про свободу віросповідання та діяльність релігійних організацій”), так і внести зміни до його окремих положень (законопроект №2637 від 14.01.2003 р. народного депутата України О.Турчинова “Про внесення доповнень до статті 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо термінів "конфесії" та "релігійні організації"); законопроект № 3436 від 23.04.2003 р. народного депутата В.Кафарського “Про внесення змін до законів України "Про пенсійне забезпечення" та "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо трудової пенсії працівникам релігійних організацій)”; законопроект №6051 від 21.08.2004 р. народного депутата Л.Чернівецького “Про фінансування державою релігійних громад”; законопроект №6235 від 07.10.2004 р. народного депутата Ю.Бойка про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо державної підтримки добродійних закладів)”), законопроект №8397 від 02.11.2005 р. народного депутата В.Співачука про внесення змін та доповнень до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо небезпечного психологічного впливу). Разом з тим слід зауважити, що в рамках планового ведення законопроектної роботи законотворці вдаються до пропонування змін і доповнень до чинного законодавства України, які прямо порушують конституційно закріплений принцип свободи віросповідань. Так, у V скликанні розглядався законопроект №3035 від 26.01.2007 р. народного депутата України О.Фельдмана про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», щодо зловживання правом на свободу світогляду і віросповідання, а останнім із зареєстрованих на час написання даної роботи законопроектів є поданий народним депутатом України Г.Москалем проект Закону про внесення змін до Закону України«Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо запобігання діяльності релігійних культів деструктивного типу та тоталітарних сект) (реєстрац. №2419 від 21.04.2008 р.), який пропонує створити Державний реєстр релігійних організацій та запровадити їх реєстрацію та щорічну перереєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, які існують в Україні менше 10 років, розширити підстави для ліквідації релігійних організацій за рішенням суду, а також встановити низку заборон та обмежень щодо діяльності релігійних організацій. Законопроект не повною мірою узгоджується з чинним законодавством України, зокрема, з Конституцією України, ратифікованими Україною міжнародними документами та положеннями чинного Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Так, відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”. Натомість, законопроект містить чимало положень, які спрямовані на звуження прав і свобод, наданих Конституцією та Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Зокрема, законопроектом пропонується запровадження низки заборон щодо діяльності релігійних організацій (орендувати та проводити будь-які заходи у приміщеннях навчальних закладів усіх форм власності; здійснювати культову діяльність за межами території того регіону, де зареєстровані їхні статути (положення), в той час як Загальною декларацією прав людини (стаття 29) [1], Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (частина третя статті 18 та ін.) [2], Конституцією України (частина друга статті 35) передбачені лише обмеження права на свободу світогляду і віросповідання в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я, моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Окремі положення законопроекту недостатньо узгоджені з нормами чинного Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Йдеться, про недотримання закріпленого у частині п’ятій статті 5 цього Закону принципу рівності релігій, віросповідань та релігійних організацій. Це виявляється у пропозиціях щодо встановлення різних строків реєстрації статутів релігійних організацій залежно від терміну їх існування в України (стаття 14 законопроекту), запровадження щорічної перереєстрації у державному органі у справах релігій впродовж перших десяти років діяльності статутів (положень) релігійних громад, які не належать до вже зареєстрованих об’єднань існуючих в Україні віросповідань (конфесій). Спірним є й положення, яким пропонується надання права на утворення нового релігійного об’єднання, яке складається не менше як із десяти релігійних громад, причому хоча б одна із яких легально існує на території України не менше 10 років. По-перше, це положення теж суперечить принципу рівності релігій, віросповідань та релігійних організацій, оскільки ставить у нерівні умови ті з них, які існують в Україні менше десяти років, з тими, що існують понад десять років. По-друге, “легальність“ чи “нелегальність” існування окремих релігійних громади (особливо тих, що не мали чи не мають статусу юридичної особи) довести нелегко, оскільки з часу прийняття у 1991 р. Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації^ “повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов’язковим” (частина третя статті 8) [3].
   Висновки. Аналіз змісту законопроектів останніх років, що спрямовані на перегляд чи вдосконалення існуючих норм правового регулювання державно-церковних відносин, питань свободи совісті, діяльності релігійних організацій в нових умовах, вивчення вітчизняної практики реалізації чинної нормативно-правової бази у цій сфері дозволяють виділити основні тенденції, властиві сьогодняшній трансформації правових норм вітчизняного законодавства стосовно релігії, церкви та віруючих. Основоположне місце серед них посідають наступні:
   - більша зорієнтованість вітчизняного законодавця на застосування у національному законотворенні стосовно релігії, церкви та віруючих положень діючих на сьогодні міжнародно-правових актів, а також зарубіжного досвіду з метою якнайповнішого забезпечення прав й інтересів віруючої людини, релігійних організацій в Україні;
   - звуження до оптимальної регулятивно-правової ролі держави у сфері, що охоплює питання свободи совісті та діяльність релігійних організацій, виключення втручання держави у внутрішньоцерковні питання, недопущення контролю держави за релігійними організаціями як елементами соціальної структури суспільства;
   - послідовне правове забезпечення статусу держави і церкви (релігійних організацій) як рівноправних суб’єктів державно-церковних відносин;
   - актуалізація правового регулювання навіть найбільш проблемних, болючих питань в сфері свободи совісті, діяльності релігійних організацій, вирішення яких десятиліттями відкладалось, серед яких реституція колишньої церковної власності, надання статусу юридичної особи церкві як сукупності суб’єктів відносин у сфері відправлення культу тощо;
   - більш адекватне реагування вітчизняного законодавця на зміни в релігійному середовищі, державно-церковних відносинах, в міжнародному праві та практиці його реалізації;
   - блокування законодавчих ініціатив, що можуть порушити рівність церков, релігійних організацій чи конфесій перед законом, або права громадян на свободу думки, совісті та релігії; - вилучення з чинного законодавства про свободу совісті та релігійні організації положень, що не відповідають нинішнім концептуальним засадам ставлення держави до інституту церкви та віруючих, і залишились від періоду домінування в державі атеїстичного світогляду;
   - демократизація розробки законопроектів щодо свободи совісті і діяльності релігійних організацій (розгляд альтернативних законопроектів, врахування пропозицій релігійних організацій в рамках процедур багатостороннього узгодження пропозицій як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівні, місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, громадськості тощо).
   Серед перелічених тенденцій особливо продуктивною і органічною як для суспільства, що обрало нові, кардинально відмінні від попередніх політичні, економічні, соціальні, духовні цінності, є, на нашу думку, зорієнтованість українського законодавця на поєднання досвіду України в правовому регулюванні питань свободи совісті та релігії, державно- церковних відносин з правовими напрацюваннями у цій області, відображеними у законодавстві європейських країн, які мають безперервний досвід стабільного функціонування системи державно-церковних відносин. І зрештою, найбільш відчутною і без сумніву позитивною рисою сучасних перспективних трансформацій українського законодавства про свободу совісті та релігійні організації є його гармонізація не лише з універсальними міжнародно-правовими актами, адже закріплені в них стандарти знайшли своє відображення і у чинному законодавстві, але й з загальноєвропейськими стандартами в цій сфері, які знаходяться в стадії трансформації у напрямку розширення гарантованих свобод.
   Розглянуті тенденції нинішньої трансформації національного законодавства про свободу совісті та релігійні організації засвідчують його цивілізований рух у напрямку розширення конституційно-правових гарантій діяльності релігійних організацій і права людини сповідувати віру як одноосібно, так і разом з іншими у приватному чи публічному порядку.

Використані джерела

   1. Всеобщая декларация прав человека 1948 г. // Действующее международное право: В 3 т. /Сост. Ю.М.Колосов, Э.С.Кривчикова. - М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1997. - Т.2. - С. 5-10.
   2. Международный пакт о гражданских и политических правах 1966 г. //Действующее международное право: В 3 т. /Сост. Ю. М. Колосов, Э.С.Кривчикова. - М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1997. - Т.2. - С.21-39.
   3. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації". // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №25. - Ст. 283.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com