www.VuzLib.com

Головна arrow Літературознавство arrow "Молода Україна" Олени Пчілки та її погляди на проблеми дитячого читання
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

"Молода Україна" Олени Пчілки та її погляди на проблеми дитячого читання

Новаківська Л.В.

“МОЛОДА УКРАЇНА” ОЛЕНИ ПЧІЛКИ ТА ЇЇ ПОГЛЯДИ НА ПРОБЛЕМИ ДИТЯЧОГО ЧИТАННЯ

   За роки існування України як самостійної держави педагогічна наука зробила значний поступ уперед у дослідженні творчої спадщини тих діячів школи, освіти і педагогіки, які сприяли їх розвитку. Водночас діяльність і педагогічні ідеї деяких з них ще не вивчені і не систематизовані. У зв’язку з цим перед істориками української педагогіки постає немалий обсяг роботи, пов’язаний з поверненням імен людей, які задля духовного збагачення свого народу віддавали власні сили, здоров’я, а нерідко й життя.
   Немеркнучу сторінку в історію українського національного відродження вписала Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, більше відома під псевдонімом Олена Пчілка. Перші дослідження про письменницю здійснив А.Чернишов. Згодом до аналізу її літературної спадщини зверталися Н.Вишневська, М.Гнатюк, О.Ставицький, Є.Шабліовський. їхні наукові розвідки - це передмови до видань художніх творів письменниці. По-новому зробили спробу осмислити життя і творчість Олени Пчілки Л.Дрофань та А.Гуляк. Науковий інтерес до особистості і творчості письменниці проявляли Г.Аврахов, Т.Борисюк, В.Іваненко, Л.Кондратенко, В.Святовець, Л.Струганець та інші. Але всі названі вчені не зверталися до вивчення і аналізу зазначеної нами проблеми. Тому ми поставили перед собою завдання: дослідити питання дитячої літератури і дитячого читання у творчому доробку письменниці. В кінці Х1Х - на початку ХХ століття у Наддніпрянській Україні не видавалося і жодного дитячого журналу українською мовою. Письменники - Леся Українка, М.Коцюбинський, Л.Глібов, П.Грабовський, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, Олена Пчілка, Дніпрова Чайка та інші - друкували свої твори для дітей переважно у львівському “Дзвінку” (1890-1914), що виходив як орган “Руського товариства педагогічного”. Кардинальні зміни у цій важливій справі наступають після революції 1905 року. Початком цих змін Ю.Тищенко-Сірий у статті “З історії української дитячої книжки” називає 1908 рік, коли Олена Пчілка перенесла до Києва свій тижневик “Рідний край”: “Вона збагнула, що для національного виховання майбутніх поколінь треба працю виховання починати з колиски. Будучи послідовною у своїх поглядах, вірячи в те, що боротьбою ми досягнемо того, що Україна встане зі сну, вона не обмежувалась вихованням тільки своїх дітей у національному дусі. Вона не задовольнялась тим, що виховала й дала Україні славнозвісну поетку, свою доньку Лесю Українку. Вона бачила, що діти українських родин денаціоналізуються і , щоб запобігти цьому, засновує у Києві в 1908 році український дитячий журнал “Молода Україна” [17, 229].
   Видавати два часописи власним коштом Олені Пчілці було матеріально важко, до того ж більшість передплатників просто боялися мати у себе український часопис. Вона зверталася до Д.Яворницького, М.Міхновського, до читачів журналу “Рідний край” з проханням підтримати дитячий часопис, популяризувати його, адже в ньому була “... велика потреба і для сім’ї, і для школи , і для виховання свідомих українців” [1,3]. Попри всі труднощі письменниця утримувала видання аж до його закриття у 1914 році, тому що вважала працю для українських дітей своїм патріотичним обов’язком. Вона була однодумцем Б. Грінченка, котрий підкреслював важливість видання дитячих журналів, які своєю метою мають систематичний вплив на дитячу душу задля виховання дитини, заложити в її душі підвалини для доброго морального світогляду” [2,254].
   Робота над виданням “Молодої України” розкрила погляди Олени Пчілки на завдання дитячого журналу і книжки у справі виховання українських дітей. Щонайперше завдання: виховання у них любові до рідної мови, тому що з мови починається пізнання світу, свого народу, його духовності, у мові беруть витоки національно-патріотичне, моральне виховання. Звертаючись до майбутніх читачів “Молодої України”, Олена Пчілка писала: “Будемо розмовляти - розмовляти по- українському. Довго ми ждали сього. Всі діточки мають свою часопись: французи - французьку, німці - німецьку, отак і інші, тільки у нас не було своїх кубельців для українського слова. Тепер вони єсть. Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка!” [6, 2] Привертає увагу той факт, що про “Молоду Україну” схвально відгукувався педагогічний часопис “Світло” (Київ, 1910-1914). Він радив учителям, батькам, дітям пильніше придивитися до цього єдиного часопису українською мовою і подбати про те, щоб він знайшов своє місце у родині, у школі “на втіху й навчання діткам, а батькам на полегшення виховувати “малих сих” на добрій розумовій страві” [18, 72].
   Прагнучи дати дітям високохудожні твори освітньо-виховного спрямування, Олена Пчілка дбайливо добирала авторів свого журналу, серед яких є відомі і маловідомі сучасному читачеві: Леся Українка, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Спиридон Черкасенко, Надія Кибальчич, Христя Алчевська, Людмила Старицька-Черняхівська, Грицько Григоренко, Олександр Олесь, Микола Фон-Рендель, Сергій Мартос, Марія Ішуніна, Одарка Романова, Валер’ян Тарноградський та інші. Чимало різноманітних за жанрами творів належать перу Олени Пчілки. У “Рідному краї” вона зізнавалась читачам: “...коли хотілось мені додати якесь відповідніше оповідання, чи віршик, чи розповідь із світознання, чи якусь казочку, або сміховинку, чи щось інше, то сідала й писала сама, - часом підписуючи своє ймення або становище, а часом ні” [1, 3]. Своїм змістом, чудовою мовою, уміло дібраним, цікавим і повчальним матеріалом журнал був дуже цінним. При його укладанні Олена Пчілка виявила свій талант педагога і психолога. “Молодою Україною” вона прагнула допомогти педагогічній громадськості у справі національного виховання молодого покоління. “Діти, - писала педагог, - се наш дорогий скарб, се - наша надія, се - молода Україна. Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, - се багато залежить від виховання” [15, Арк.1].
   Вбачаючи у художній літературі один з найдійовіших засобів виховання, Олена Пчілка вважала, що для дитячого читання слід добирати такі твори, які б всебічно розвивали, збагачували і виховували дітей.
   Великої ваги необхідно надавати творам історичної тематики, тому що вони, за переконанням письменниці, поглиблюють духовність, зароджують почуття причетності до героїчних подій минулого, до славних традицій батьків, дідів та прадідів і виховують відповідальність за майбутнє. Формуванню національної самосвідомості дітей сприяли розповіді про Київську Русь, Запорізьку Січ, козацьких гетьманів, кращих представників української культури Т.Шевченка, М. Лисенка, Б.Грінченка та інших, які подавала Олена Пчілка у “Молодій Україні”. Розуміючи важливість ознайомлення дітей з надбанням людства, письменниця поставила перед собою ще одну важливу педагогічну мету, яку успішно реалізувала: прилучити молодих українців до здобутків світової культури. Вона знайомила дітей з творами Ч.Діккенса, С.Лагерльоф, Р.Кіплінга, В.Гауфа, Д.Свіфта, Е.Сетона-Томпсона, А.Доде, В.Гюго, Г.Андерсена, О.Уайльда, О.Пушкіна, Л.Толстого, М.Гоголя, І.Тургенєва, Д.Маміна-Сибіряка, М. Лермонтова. Переважну більшість творів переклала українською мовою сама письменниця, і кожен з них несе у собі пізнавальне і виховне значення, бо призначений, за її словами, “для втіхи і для науки” [10, 2]. Отже, письменниця переконана, що художній твір для дітей має давати поживу не лише дитячому розумові, а й дитячій душі, а тому обов’язково мусить бути цікавим.
   Найкращим подарунком для дитини Олена Пчілка вважала цікаві і корисні книги, а тому часто дарувала їх як своїм, так і дітям друзів, знайомих. Б.Комаров, пригадуючи приїзди Олени Пчілки до Одеси, писав, що вона завжди привозила в “гостинець” книги: поезії Надсона, оповідання Діккенса, казки Андерсена, свою збірку “Думки-мережанки”, переклади та перші твори своїх дітей Михайла і Лесі. Книги для подарунка Олена Пчілка добирала з певною педагогічною метою, наприклад: щоб викликати серед дітей дискусію з того чи іншого питання, а також спонукати їх мислити, аналізувати, порівнювати, шукати істину [3, 140-141]. Цікаві думки щодо важливості ролі книги у навчанні та вихованні дитини Олена Пчілка виклала в листах до Л.М.Драгоманової-Шишманової з приводу освіти сина М.Драгоманова - Світозора, який після смерті батька певний час жив у родині Косачів. Читання книг, відзначає письменниця, розширює кругозір дитини, її уявлення, знання, виховує почуття, естетично збагачує, а через те, що Зоря мало читає, йому важко висловлювати свої думки, переказувати навіть невеличкі історії зі святого писання [4].
   Як досвідчений педагог Олена Пчілка вважала, що в коло дитячого читання повинні входити твори, що несуть наукові відомості про природу і навколишній світ. У серії “Світознання” протягом усіх років виходу “Молоді України” вона у доступній формі подавала науково-пізнавальний матеріал, який створювала також переважно сама. Завдяки названій серії, діти мали можливість поповнити свої знання про землю та різноманітні зміни на її поверхні, про море, вулкани, коралові острови, “крейдяні гори”, повітря, сніг, водяну краплю, амебу, інфузорію, вітер, про життя тварин та тропічні рослини; а також познайомитися з книгою популяного дослідника Ф.Нансена, дізнатися про давньогрецького вченого- математика Архімеда тощо. Як бачимо, інформативний спектр пропонованого матеріалу досить широкий. Завдяки йому діти ознайомлювалися з навколишнім світом, формувалися їхні пізнавальні інтереси, розвивалися інтелектуальні здібності.
   До цінних джерел національного виховання Олена Пчілка відносила фольклор, а тому у “Молодій Україні” використала могутній виховний потенціал народної творчості. Тут є казки, дитячі пісні, ігри та забавки, приповістки, жартівливі вірші, колискові, шаради, загадки, прислів’я, приказки, швидкомовки- спотиканки, сміховинки, щедрівки та колядки, різдвяні привітання, великодні жарти.
   Народна творчість протягом усього життя не виходила з поля зору Олени Пчілки. Особисто збираючи зразки фольклору і привчаючи до цього власних дітей, вона прагнула, щоб українські діти відчули красу рідної мови і глибину мудрості народу. Зміст кожного такого твору ніс заряд морального виховання. Зокрема, про казку вона писала: “Візьми дитину з найінтелігентнішої сім’ї - й та хоче казки!.. Казкою так само можна провадити ідею добра, як і реальною мовою, тільки, що при тім, казка має більше рель’єфних образів і глибше врізується в думку” [14, 213]. Завдяки казкам та приповідкам на все життя у свідомості дитини закарбовується розуміння добра, справедливості, краси, співчуття та жалю, водночас виховується неприйняття зла, нетерпимості, жорстокості, підступності. Олена Пчілка мала всі підстави так стверджувати, тому що в дитинстві на собі відчула виховуючий вплив казок, які вона називає “нашими друзями”. “Це був цілий калейдоскоп, особливо, коли прилучити до них і дрібні приповістки, що з кожного поводу щедрою рукою сипалися” [16, 521-522].
   Вважаючи, що дітей з раннього віку слід ознайомлювати з традиційними особливостями українського побуту, розвивати творчі смаки і, разом з тим, виховувати любов до свого рідного, національного, Олена Пчілка цілеспрямовано і систематично подавала народознавчий матеріал. Зокрема, на сторінках журналу “Молода Україна” знаходимо зображення гончарних виробів, писанок, узори вишивок, розповіді про них і навіть практичні поради, як, наприклад, вишивати: “Отсе вам, діточки, узорчик, наче рамка. Можна таке вишити, та й зробити рамку до портрета чи якогось малюночка. Або можна вишити таким узором комірець, чи хустинку, чи серветки. Можна вишити одним цвітом, або додати іншого...”, “... узори придадуться... для подаруночка мамі або татові на Різдво” [7,17]. Великий досвід виховання власних дітей підказав Олені Пчілці, що вся діяльність дітей-дошкільнят, молодших школярів виливається у форму гри. Черпаючи із скарбниці народної творчості, письменниця подає різноманітні народні ігри, будучи переконаною, що у грі розвиваються допитливість і кмітливість дітей, піднімається життєвий тонус, збуджуються емоції.
   Неабияке педагогічне значення Олена Пчілка вбачала у гумористичних народних творах: сміховинках, жартівливих пісеньках, небилицях, дотепах. Особливо багато в часописі пісень-небилиць, що мобілізують дитину до активного мислення, загострюють розум, шляхом порівняння змісту пісні з реальним життям вчать бачити відносини і взаємозв’язки у навколишньому світі. До того ж такі твори пробуджують і виховують надзвичайно цінне почуття - почуття гумору. Сама кохаючись у творчості Т.Г.Шевченка і усвідомлюючи великі виховні можливості його поезій, життя та діяльності, Олена Пчілка чимало місця відводила таким матеріалам на сторінках свого часопису. Найбільш сильним елементом творчості Кобзаря письменниця вважала любов до України.
   Життєдіяльність і творчість його повинні слугувати прикладом самовідданості рідному краєві і праці для його блага.
   Завдяки зусиллям письменниці, журнал був непогано ілюстрований, а малюнки, як відомо, відіграють не останню роль у будь-якому дитячому часописі і дитячій книзі, тому що допомагають розуміти текст, збуджують уяву, виховують естетичні смаки. Матеріальна скрута не давала Олені Пчілці можливості мати постійного художника, а тому вона вишукувала малюнки різними шляхами. Зокрема у “Рідному краєві” писала: “з малюнками для “Молодої України” мала я завжди великий клопіт, бо їх нема, або треба їх добувати з великою бідою, - через те, що треба шукати чогось такого, щоб воно було й гарненьке й відповідне” [1, 4]. Отже, вона дбала про те, щоб малюнки були органічно пов’язані з текстом і відповідали рівню дитячого сприйняття.
   Хоч передплатників “Молодої України” було небагато через боязнь виписувати україномовні видання, все ж він відіграв важливу роль у навчанні та вихованні дітей, особливо в роки створення УНР, коли стало запроваджуватися у школах навчання українською мовою і часопис якоюсь мірою компенсовував відсутність українських підручників. Комплекти журналу використовували як хрестоматію для класного і позакласного читання. Зокрема, П.Одарченко пригадує, що, здобуваючи кваліфікацію народного вчителя на педагогічних курсах, він разом із товаришами користувався комплектами “Молодої України” на уроках у школах. “У “Молодій Україні”, - писав він, - було багато чудових оповідань, віршів, які стали мені в великій пригоді під час моєї педагогічної практики ’ [11, 73].
   Високо оцінюючи вклад І.Франка у дитячу літературу, письменниця прагнула ввести його твори в коло читання східноукраїнських дітей. Зокрема, у статті “Іван Франко й його праця” вона писала, що поема “Лис Микита”, казки “Абу-Касимові капці”, “Дон Кіхот”, “Тоді, як ще звірі говорили”, “... дуже люблені в Галичині, повинні б ... бути і в нас у шкільних бібліотеках...” [13, Арк.5]. Взагалі проблемі дитячої літератури і дитячого читання у структурі своєї педагогічної і просвітницької діяльності Олена Пчілка надавала надзвичайно великої уваги. Вона не визнавала книжок такого змісту, який орієтував лише на пасивне сприйняття дійсності, засуджувала “кисло-солодке сюсюкання” [5,41], що переважало в той час у творах для дітей. Дитяча книжка повинна вчити мислити, стимулювати самостійні висновки, формувати світогляд, естетичні смаки, моральні переконання молодого покоління.
   Однією із перших в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття Олена Пчілка почала писати для дітей, враховуючи їх вікові особливості. Вона залишила багату літературну спадщину для дітей: поезії, поеми, оповідання, байки, драматичні твори, фольклорні записи. Її твори позбавлені формального дидактизму, їх об’єднує прагнення автора розбудити у дітей любов до рідного краю, виховати кращі моральні почуття, навчити бачити прекрасне в навколишньому світі. Більшість з творів, адресованих дітям, були надруковані в часописі “Молода Україна”, а також у збірнику “Українським дітям” (1882), збірці “Думки-мережанки” (1886), у журналах “Зоря”, “Дзвінок”, частина (в основному - це драматичні твори) зберігаються в рукописах. У наш час найповніше видання дитячих творів Олени Пчілки з’явилося у 1991 році під назвою “Годі, діточки вам спать!” з передмовою О.Таланчук.
   У поетичній творчості Олени Пчілки знайшли відображення глибока увага до дитини, добре знання її психології. Маючи великий педагогічний досвід, знаючи літературні уподобання власних дітей, вона переконалася, що діти люблять і надзвичайно легко сприймають вірші, адже саме через них вчаться відчувати гармонію слова, ритм, бачити прекрасне. У дитячому віці душа відкрита різноманітним впливам, життєвим враженням, дитина спрагло вбирае в себе все оточуюче, і важливо не прогаяти цього сприятливого у виховному відношенні моменту. Особливо успішно естетичне виховання здійснюється завдяки поетичним творам про природу, ознайомлюючись з якими діти поринають у безмежність, вічність природи, розуміють її взаємозв’язок з людиною (“Весняні квіти”, “Діточкам”, “До діточок”, “Весна-красна”, “Діброва смутная вже листячко ронила...”, “Як швидко літо проминуло”, “Змінилося все...” та ін.).
   Світ поезії авторки несе в собі могутній заряд гуманізму, доброти, сердечності. Олена Пчілка намагається виховати у дітей почуття любові один до одного, необхідність допомагати у біді, рятувати від небезпеки (“Зайчатко й хлоп’ятко”, “Сестричка й братик”, “Дітвора”, “Івасик” та ін.).
   Високо цінуючи взаєморозуміння і порядність в родинних стосунках, Олена Пчілка чимало віршів написала про сім’ю. Вони вчать поважати старших, цінувати турботу батьків, піклуватися про менших себе (“'Мама і доня”, “Люлі, люлі”, “Вишеньки-сережки”, “Сестричка і братик”, “Сусіди”).
   Виховне спрямування мають також байки письменниці (“Снігир та щиглик”, “Метелик”, “Миша-городянка і миша-хуторянка”, “Котик та кухар”, “Гнідко та Сірко”, “Микола і Лиска”, “Котова наука”, “Орел на визволі” та ін.). Втілюючи в собі мудрість народу, вони проголошують, що не слід втішатися чужим горем, ображати слабших, здобуваючи життєвий досвід, брати все на віру; засуджують неробство, зраду, обман. Серед оповідань особливу увагу привертають ті, в яких Олена Пчілка відображає духовний світ селянської дитини (“На хуторі”, “Сосонка”, “Хлопчик та ведмідь”, “Збентежена вечеря”, “Півтора оселедця”). Вона показує глибоку порядність і душевність дітей із селянських родин, підкреслює, що навіть найсуворіші життєві обставини не можуть зруйнувати ті чесні і благородні почуття, успадковані ними від старших, від народу. Вона засуджує бездушність, лицемірство, нещирість у ставленні до дітей, прагне художнім словом допомогти сьогоднішнім дітям чуло сприйняти поняття “людська гідність”, тому що в умовах дефіциту духовності душа людей не завжди відкрита щирому співчуттю.
   Чудовою мовою, патріотичним змістом, моральними мотивами відзначаються такі дитячі п’єси Олени Пчілки, як: “Весняний ранок Тарасовий”, “Казка Зеленого Гаю”, “Дві чарівниці”, “Щасливий день Тарасика Кравченка”, “Мир миром”, “Без’язикий”, “Кобзареві діти” та інші. З них лише перші дві було надруковано, а інші ставилися на сцені з рукописів і користувались великим успіхом у юних глядачів. Майже в кожній з них згадується ім’я Т.Шевченка, або використовуються і обігруються сюжети його творів, або розповідається про нелегке життя поета. Таким чином письменниця хотіла прилучити дітей до скарбниці натхненного, полум’яного Кобзаревого слова, прагнула, аби він став для них уособленням кращих сподівань народу.
   Загалом Олену Пчілку приваблювали сильні особистості. Тому в центрі багатьох її творів - людина активної життєвої позиції, цілеспрямована, горда, наділена патріотичними почуттями, здатна діяти ініціативно, самостійно, неординарно. Письменниця цінувала в людині особистість, а не її приналежність до класу чи нації. Це яскраво засвідчують як її власні поетичні твори, так і ті, що вона добирала для перекладу з інших мов (“Козачка Олена”, “Юдіта”, “Пророк”, “Увінчаний співець”, “Анчар” Пушкіна, “Мцирі” М.Лєрмонтова, “Співець” Сирокомлі та ін.).
   Твори саме такого спрямування мали увійти до читанки, яку готувала письменниця, але згодом вони з’ явилися окремою книжкою під назвою “Українським дітям” (1881). У передмові до неї знаходимо таке пояснення: “Всі переклади готувалися до дитячої читанки, хрестоматії. Задля деяких уваг, книга ся не може хутко з’явитися у світ, тим часом, здалось мені, що не буде бездоладним, коли ці переклади будуть видані нарізно від хрестоматії, окремим виданням, щоб мовляв, раз уже зроблена праця не лежала мертвим статком, коли часом доведеться їй пролежати роки” [19,3]. Зважаючи на те, що навчання в школах рідною мовою і видання українських підручників були заборонені, і може спливти чимало часу, перш, ніж ці заборони будуть зняті, Олена Пчілка вирішила не чекати і дати українській дитині поживу для серця і розуму рідною мовою.
   Отже, у системі виховання підростаючого покоління Олена Пчілка важливого значення надавала змісту і спрямуванню творів, що призначалися для дитячого читання. Письменниця вважала, що книга повинна давати дітям матеріал для пізнання дійсності, розвивати їхню увагу, позитивні риси характеру і водночас відповідати їхнім запитам та інтересам. В коло дитячого читання мають входити як твори вітчизняних авторів, так і тих, чиї імена є окрасою світової літератури. Акцентуючи увагу на загальнолюдських гуманістичних цінностях, художня література для дітей має виховувати національно свідому людину, яка шанує історію, традиції, звичаї народу і відчуває відповідальність за його долю. Творчість самої Олени Пчілки для дітей відповідала усім цим вимогам. Цікавим і необхідним напрямом подальшого дослідження проблеми стане аналіз „Азбуки” і „Букваря” письменниці, які зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України.

Література

   1. Від редакції. В справі рідного краю // Рідний край.- 1910.- №1.- С.1- 4.
   2. Грінченко Б. Періодичні видання для дітей // Ми і наші діти. Дитяча література. Мистецтво. Виховання. - Торонто - Нью-Йорк: ОПДЛ ім.Л.Глібова,1965.-С.245-263.
   3. Комаров Б. Одеські зустрічі // Спогади про Лесю Українку. - К.: Дніпро,1971.- С.136-154.
   4. Косач О.П. Листи до Л.М.Драгоманової-Шишманової. - Відділ рукописів Інституту літератури НАН України. - Ф.28. - Од. зб.423. - 2арк.
   5. Косач-Кривинюк О.П. Леся Українка. Хронологія життя і творчості. - Нью- Йорк: Вид. Спілки “Гомін України”, 1970.- 923с.
   6. Молода Україна.-1908. - №1. - С.2.
   7. Молода Україна.-1909. - №9. - С.17.
   8. Молода Україна.- 1909.- №13. - С.17.
   9. Молода Україна.- 1911.- №4. - С.4.
   10. Молода Україна.- 1911.- №7.- С.2.
   11. Одарченко П. Мати Лесі Українки // Косач-Кривинюк О. Леся Українка: Хронологія життя і творчості. - Нью-Йорк: Вид. Спілки “Гомін України”, 1970.- С.888-891.
   12. Пчілка Олена. Іван Франко та його праця. - ІЛ. - Ф.28. - Од.зб.171. - 12арк.
   13. Пчілка Олена. Оповідання з автобіографією. - Х.: Рух,1930. - 284с.
   14. Пчілка Олена. Праця виховальна. Доповідь, виголошена на засіданні гадяцької “Просвіти”. - ІЛ. - Ф.28.- 191.- 5арк.
   15. Пчілка Олена. Спогади про Михайла Драгоманова //Олена Пчілка.Твори. - К.: Дніпро, 1988. - С.498-554.
   16. Тищенко-Сірий Ю. З історії української дитячої книжки. Видання видавництва “Лан” і “Український учитель” у Києві // Ми і наші діти. Література. Мистецтво. Виховання. - Торонто - Нью-Йорк: ОПДЛ ім.Л.Глібова,1965. - с.245-263.
   17. Тодосієнко С. ”Молода Україна” // Світло. - 1910. - №1. - С.72-73.
   18. Українським дітям: П’ять віршів-перекладів Олени Пчілки. - К.,1882. - 46с.

 
Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com