www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародне право arrow Значення узагальнень судової практики у контексті проведення в Україні судово-правової реформи згідно з європейськими стандартами
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Значення узагальнень судової практики у контексті проведення в Україні судово-правової реформи згідно з європейськими стандартами

І.М. Яворська

ЗНАЧЕННЯ УЗАГАЛЬНЕНЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У КОНТЕКСТІ ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ ЗГІДНО З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СТАНДАРТАМИ

   Досліджено роль і значення узагальнень судової практики в контексті судово-правової реформи в Україні, місце і значення рішень верховних судів у системі джерел права України, визначено тенденції розвитку правової системи України і у зв 'язку з цим переосмислено значення узагальнень судової практики в умовах проведення судової реформи в Україні згідно з європейськими стандартами.
   Ключові слова: узагальнення судової практики, правова система України.
   Постановка проблеми. Як і у міжнародному [1, с. 204-209], так . . * . . . . і у національному праві все чіткіше простежується тенденція до посилення ролі і значення судової правотворчості. У процесі гармонізації законодавства України з правом ЄС, в умовах проведення судово- правової реформи в Україні значення і роль рішень верховних судів безперечно підлягатиме переосмисленню. Так, про необхідність визначення ролі постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальному судочинстві як джерела права та про необхідність взаємозв’язку та співвідношення приватного і публічного права в період адаптації правової системи України до права ЄС відзначено у Рекомендації, прийнятій у рамках проведення Міжнародної науково- практичної конференції «Сучасні проблеми правової системи України», що проходила 29 жовтня - 1 листопада 2009 р. у м. Алушта. Проте питання правотворчої діяльності судових органів все ж залишається спірним. З цього приводу існують різні, часто протилежні, точки зору.
   Стан дослідження. Питання судової правотворчості останнім часом викликає жвавий інтерес не лише у колі науковців, а й практиків. Так питання щодо можливості існування прецедентного права в Україні досліджувалися В. Мідзяновською, В. Собковою. Роль та значення узагальнень судової практики, значення постанов Пленуму Верховного Суду України стали предметом наукових зацікавлень Д. Притики [2, с. 3-9], А. Осетинського [3, с. 106-116], А. Яреми [4]. Необхідність та актуальність дослідження ролі і значення судової правотворчості обумовлена проведенням судово-правової реформи в Україні. Виклад основних положень. Питання судової правотворчості протягом століть займали увагу не тільки давньоримських, а пізніше, у
   * Протягом останніх п’яти років у Російській Федерації предметом дисертаційних досліджень виступали питання ролі і значення судової правотворчості у національних правових системах. Висновки, отримані в ході зазначених досліджень, засвідчили тенденції щодо посилення ролі узагальнень судової практики та навіть визнання їх як зовнішній вираз права. Див.: Неша- таева Т.Н. К вопросу об источниках права - судебный прецедент и доктрина // Судебная практика как источник права. - М.: Юрист, 2000. - С. 91-97; Марченко М.Н. Судебное правотворчество и судейское право. - М., 2009. - 512 с.; Петрушев А. Я. Юридическая природа актов судебного толкования права // Академический юридический журнал Института законодательства и правовой информации. - 2000. - № 1 (июль - сентябрь).середні віки - англійських та інших західноєвропейських учених [1, с. 204-209]. Роль правосуддя у формуванні права настільки значна, що відомий вчений О. Холмс зазначав, що «право - це не що інше, ніж передбачення того, що судді будуть робити насправді» [5, с. 173].
   Незважаючи на те, що правова система України має найбільше спільного з правовими системами саме європейської континентальної (романо-германської) правової сім’ї*, все ж гострою, як зазначає Д. Притика, є проблема наявності випадкових нормативних неузгод- женостей у праві України, що насамперед стосується колізій між нормами законодавства та суперечностей у приписах одного і того ж закону. Недосконале законодавство є причиною неоднакового тлумачення та застосування норм права суб’єктами господарювання [2, с. 3-9]. Саме тому цінним та необхідним є досвід судової практики, що знаходить вияв в узагальненнях судової практики.Згідно з ч. 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 р. [6] Верховний суд України дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз’яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Викладаючи своє бачення подальшої судової реформи щодо забезпечення однакового та правильного застосування судами законодавства та вдосконалення процесуального законодавства, А. Осетинський [3, с. 106-107] пропонує нормативно закріпити визнання правових позицій, викладених у роз’ясненнях президій вищих спеціалізованих судів, Президії Верховного Суду України та Пленуму Верховного Суду України, визнати їх такими, що підлягають врахуванню судами при розгляді аналогічних справ.
   * Її характеризують такі відмінні риси: 1) органічний зв’язок з римським правом; 2) доктринальність і концептуальність; 3) особливе значення закону в системі джерел права; 4) кодифікований характер, а також: 5) не ототожнення закону і права, внаслідок чого, певну роль відіграє судове тлумачення; 6) оптимальна узагальненість, абстрактність (не казуальність) норм права (вони не являють собою конкретного прецеденту, адресовані невизначеному колу осіб); 7) зв’язок права з моральністю; 8) наявність ретельно розробленого законодавства, його ієрархія, в якій головне місце обіймає Конституція, та обмежена роль правового звичаю.
   Заступник голови Верховного Суду України А. Ярема пропонує «вдосконалювати правозастосування в судах, яке буде забезпечувати рівень захисту цивільних прав, що відповідає визнанню України правовою державою, за наявності того нормативного матеріалу, який є» [7, с. 6]. Одним із напрямів посилення ролі судової влади та удосконалення правозастосування слід визнати позицію у цьому напрямку Верховного Суду, що передбачена ч. 3 п. 3 ст. 54 та ч. 2 п. 6 ст. 55 Закону «Про судоустрій України» та полягає у розгляді матеріалів узагальнення судової практики і прийнятті відповідних рекомендацій Президією Верховного Суду, а також у наданні Пленумом Верховного Суду України судам загальної юрисдикції роз’яснень з питань застосування законодавства.
   В Україні законодавством закріплене основне джерело права - закон, але останнім часом все частіше виступають предметом дискусій питання про те, чи можуть поряд із законом існувати і мати легальне становище інші джерела права - судовий прецедент та звичай [7, с. 7], так само, як це має місце і в інших країнах [8, с. 157-159]. У зв’язку з цим вітчизняні автори називають ряд тенденцій, що характеризують розвиток правової системи сучасної України, а саме: радикальна якісна новелізація права (прискорення формування нових галузей та інститутів права та законодавства); інтенсифікація законотворчої діяльності; плюралізація форм (джерел) права; зменшення рівня формалізованості права, ступеня визначеності його норм. Розглядаючи прецедент як можливе джерело права України, Д. Кирилюк вважає, що, по-перше, прецедент може вважатися безпосереднім джерелом права, тобто належним чином оформленим положенням, на яке можна покластися при прийнятті юридично значущих рішень; по-друге, може впливати на процеси правотворчості та правозастосування, а також на формування юридичної практики загалом [9, с. 79-80].
   На думку В. Мідзяновської, що коли йдеться про місце судового прецеденту в українській правовій системі, то слід зазначити, що він лише починає стверджуватися як джерело права в Україні, а тому ще передчасно говорить про структуру, зміст та види українських судових прецедентів. Існують поодинокі випадки застосування судового прецеденту судами України, в основному це випадки застосування норм Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини [10. с. 122].
   Сьогодні у законодавстві України навіть немає визначення поняття «прецедент», хоча з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства, у якому зазначена необхідність застосовування судами України рішень Європейського суду з прав людини, такий стан речей повинен бути переглянутим. Істотним кроком у напрямку посилення ролі і значень узагальнень судової практики у правовій системі України стало закріплення у Господарсько-процесуальному кодексі України серед підстав оскарження судових рішень, можливості оскарження рішень внаслідок його невідповідності рішенням Верховного Суду України або ж рішенню вищого спеціалізованого суду (ч. 2 ст. 111 ГПК України). Важливим видається і положення, закріплене у п. 3 цієї ж статті стосовно можливості оскарження рішення у разі виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акту в аналогічних справах [11]. Заступник директора Центру суддівських студій А. Алексєєв відзначає, що на сучасному етапі розвитку правової системи України виникають професійні правові дискусії стосовно можливостей існування в якості джерела права судового прецеденту, визначення ролі судової влади у формуванні та реалізації правової політики держави, механізмів формування однакової судової практики, нового визначення ролі Верховного суду України у спрямуванні процесів право- застосування [12, с. 3].
   Розвиток правової системи України має бути стратегічно зорієнтований на поступове впровадження в неї позивних елементів, властивих правовим системам англо-саксонської правової сім’ї (так званої системи «загального права») [13, с. 253] Цієї ж думки дотримується В. Мідзяновська, яка вважає, що роз’яснення Пленуму Верховного Суду України є однією з фундаментальних основ впровадження інституту судового прецедента в національну правову систему України, яка, в свою чергу, потребує законодавчого закріплення в нормативно-правових актах [10, с. 123].
   Правотворча роль судової практики офіційно визнається також в Іспанії. Ця практика, що заснована в низці рішень Верховного Суду Іспанії, формує так звану загальну правову доктрину (doctrina legal). Її порушення згідно із законом є однією з найважливіших підстав для оскарження судових рішень до Верховного Суду. До держав, що офіційно визнають прецедент джерелом права, належить і Швейцарія [14, с. 95].У контексті досліджуваного питання істотним кроком на шляху забезпечення однакового застосування норм права судами України стало прийняття Верховною Радою України 22 грудня 2005 р. Закону України «Про доступ до судових рішень», яким запропоновано врегулювати відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції у цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справах, а також у справах про адміністративні правопорушення та відносини щодо ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Роль і значення судової правотворчості також обумовлюється і необхідністю правильної імплементації норм міжнародного права у нормативні акти України.
   За результатами аналізу судової практики у цивільних, кримінальних, господарських справах можна констатувати, що акти Верховного Суду України вже давно відіграють роль судового прецеденту для нижчестоящих судів. Адже, як зазначають науковці, узагальнення судової практики та керівні роз’яснення щодо питань застосування законодавства є його правовою позицією щодо того чи іншого праворозуміння. Таким чином, можна беззастережно погодитися з Д. Кирилюком стосовно того, що сучасне континентальне право країн, на які Україна традиційно орієнтується у своєму правовому розвитку, - це не тільки і не стільки кодекси і закони, скільки сотні і тисячі рішень судів різноманітних інстанцій, які стали результатом аналізу обставин конкретних справ, аргументів, покладених в основу попередніх рішень, а іноді і досить вільного та сміливого тлумачення цих кодексів (законів). Будь-яка систематизація законодавства, проведена навіть на найвищому науково-практичному рівні, в умовах динамічної ринкової економіки не може забезпечити по-перше, необхідний рівень деталізації правового регулювання, а по-друге - здатність правової системи динамічно реагувати на розвиток відповідних соціальних та економічних інститутів. Договірне, банківське, податкове право сучасної континентальної Європи розвинуте саме у вигляді прецедентів - рішень не тільки вищестоящих, але і регіональних та місцевих судів, що вперше розглядають оригінальний, тобто безпрецедентний спір з визначеного питання.
   Висновок. Отже, існує тісний взаємозв’язок між нормою права та рішеннями суду, часто на підставі узагальнень судової практики формується позиція законодавця, закріплючись у положеннях прийнятих нормативно-правових актів. Узагальненнях судової практики, не будучи формальним джерелом права, все ж мають істотний вплив на формування та застосування оцінювальних понять, особливо у кримінальному праві. У законі все частіше вбачають тільки вираження загальних принципів, які надають великого простору для тлумачення, через що постійна судова практика все виразніше стає самостійним джерелом права.

   1. Хорольський Р.Б. Судовий прецедент як джерело права Європейського Співтовариства / Р.Б. Хорольський // Проблеми законності. - 1999. - Вип. 39. - С. 204-209
   2. Притика Д. Сучасний стан та перспективи розвитку господарського судочинства / Д. Притика // Право України. - 2005. - № 9. - С. 3-9.
   3. Осетинський А.Й. Концептуальні аспекти подальшої судової реформи. Деякі питання вдосконалення організації системи судів / А.Й. Осетинський // Вісник господарського судочинства. - 2006. - № 1 - С. 106-116.
   4. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / під ред. А.Г. Яреми, В.Г. Ротаня. - К.: Реферат, 2005. - 336 с.
   5. Holmes O.W. Collected Legal Papers. - New York, 1920.
   6. Див.: Офіційний вісник України. - 2002. - № 10. - Ст. 441.
   7. Сірий М.І. Забезпечення єдності судової практики - важливий напрямок розвитку правової системи України / М.І. Сірий // Вісник Центру суддівських студій. - 2006. - № 6. - С. 6-9.
   8. Собкова В. Місце судового прецеденту серед інших джерел права в англосаксонській правовій системі / В. Собкова // Право України. - 2007. - № 5. - С. 155-159.
   9. Кирилюк Д. Чи визнається в Україні судовий прецедент? / Д. Кирилюк // Юридичний журнал. - № 4. - 2006. - С. 78-81.
   10. Мідзяновська В. Судовий прецедент: структура, види / В. Мідзяновська// Право України. - 2006. - № 3. - С. 119-124.
   11. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України: Закон України від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 30. - Ст. 246.
   12. Алєксєєв А. Вступна стаття // Вісник Центру суддівських студій. - 2006. - № 6. - С. 3.
   13. Марченко М.Н. О понятии «общее право» / М.Н. Марченко // Правоведение. - 1999. - № 4. - С. 251-263.
   14. Погребняк С. Вплив судової практики на юридичні акти в романо-германській правовій сім’ї /

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com