www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародне право arrow Сучасні тенденції правотворчої діяльності міжнародних міжурядових організацій
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сучасні тенденції правотворчої діяльності міжнародних міжурядових організацій

 Градецька Н.М.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ МІЖУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

   Діяльність міжнародних міжурядових організацій (далі - ММО) у світі набуває дедалі більш масштабного характеру й охоплює виконання функцій, основу здійснення яких, у тому числі правотворчої, становить їх міжнародно-правова природа, що далеко не завжди викликає однозначне розуміння.
   Правові аспекти діяльності ММО, включаючи їх правотворчу функцію, більшою мірою розроблені в працях зарубіжних учених. У науковій літературі запропоновано різні підходи до визначення юридичної природи ММО. У різний час такі відомі вчені, як італійський професор Д. Анцилотті [1, с. 257], американський професор Г. Кельзен, французький професор С. Бастид, англійський професор Дж. Брайєрли, єгипетський професор А. Эль-Эріан [24, с. 15-16], радянські професори Г. Морозов [17, с. 55] і Е. Крівчикова [10, с. 25] формулювали різні дефініції міжнародної організації.
   О. Шибаєва і М. Поточний запропонували таке визначення, що стало класичним: "Міжнародна (міждержавна) організація - це об'єднання держав, що створене на основі міжнародного договору для виконання певної мети, має відповідну систему постійно діючих органів, має міжнародну право- суб'єктність і засноване відповідно до міжнародного права" [24, с. 21].
   На думку російського вченого К. Бєкяше- ва, "міжнародна міжурядова організація - це добровільне об'єднання суверенних держав або міжнародних організацій, що створене на основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній сфері співпраці, має відповідну систему головних і допоміжних органів, має автономну волю, відмінну від волі її членів" [15, с. 291].
   Згідно з визначенням О. Шибаєвої та М. Поточного, членами ММО є виключно держави, проте це не зовсім відповідає практиці, що склалася. З визначенням К. Бєкяшева також не можна повністю погодитися. У ньому закріплюються створення ММО на підставі рішення міжнародної організації та членство міжнародних організацій у ММО, проте немає вказівки на інших суб'єктів міжнародного права, які можуть бути членами ММО.
   О. Шибаєва і М. Поточний зазначають, що "мають місце явища, коли міжнародна організація створювалася не на підставі міжнародного договору, а на підставі резолюції органу міжнародної організації", наприклад, коли Генеральна Асамблея ООН на підставі компетенції створювати допоміжні органи 17.11.1966 р. ухвалила резолюцію про заснування Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) [24, с. 18]. З 21 червня 1985 р. ЮНІДО стала спеціалізованою установою ООН. Проте О. Шибаєва вважає, що ЮНІДО, а також Конференцію ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) і Програму ООН з довкілля (ЮНЕП), створені аналогічним способом, все ж не можна віднести до традиційних допоміжних органів навіть у тому вигляді, в якому вони були створені [24, с. 18]. У Резолюції Генеральної Асамблеї про установу ЮНІДО зазначено, що "Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку засновується як орган", але також спеціально вказано, що ЮНІДО "функціонуватиме як автономна організація в рамках ООН" [25]. Водночас російський юрист Т. Нешатаєва вважає, що ця резолюція засновує допоміжний орган Генеральної Асамблеї й вказівок на створення міжнародної організації не містить [18, с. 25]. Об'єднання держав, не засноване на міжнародному договорі або рішенні міжнародної організації, не є ММО, як, наприклад, "Велика вісімка". Крім того, в ММО було перетворено Раду з безпеки і співпраці в Європі в 1994 р., що стала Організацією з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ) [14, с. 233].
   Звертаючись до питання про членство в ММО інших, крім держави, суб'єктів, необхідно зауважити, що членами ММО можуть виступати й інші міжнародні організації. Наприклад, разом з нинішніми державами - учасниками Європейського Союзу (ЄС) європейські спільноти самостійно є членом Світової організації торгівлі (СОТ) з 1995 р., а Європейська комісія виступає від імені держав - членів ЄС на засіданнях СОТ [29]. Таким чином, ЄС і його держави-учасники утворюють 28 зі 150 членів СОТ [27, с. 127-128]. Правовою підставою такого членства є статті 11 і12 Угод про установу СОТ [26, с. 260]. ЄС також є членом Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО). Далі треба згадати нації й народи, що борються за незалежність. Зазвичай їх представляють органи, які координують боротьбу та виступають від їх імені до створення незалежної держави, як, наприклад, Організація звільнення Палестини, яка має статус постійного спостерігача при Генеральній Асамблеї ООН [25, с. 21]. Статут ООН передбачає повноправне членство тільки держав. Незважаючи на відсутність прикладів повноправного членства націй і народів, що борються за незалежність, в ММО, можливість такого членства виникає з їх міжнародної правосуб'єктності. Договірну правосуб'єктність мають усі загальновизнані суб'єкти міжнародного права, а статут міжнародної організації - це також міжнародний договір. Отже, право націй і народів, що борються за незалежність, бути повноправними членами ММО цілком обґрунтовано з теоретичного погляду, за умови, що статут ММО це допускає. Зважаючи на вищевикладені факти, доцільно розширити існуючі визначення ММО й відобразити в них участь інших загальновизнаних суб'єктів міжнародного права.
   Питання про необхідність розробки нового визначення міжнародної організації розглядалося Комісією міжнародного права ООН у рамках роботи над Проектом статей про відповідальність міжнародних організацій. Зі статті 2 Проекту можна зробити висновок про те, що міжнародна організація - це організація, котра має міжнародну правосуб'єктність, заснована на підставі міжнародного договору або іншого документа, що відповідає міжнародному праву, членами якої разом з державами можуть бути й інші утворення [4, с. 35].
   Таким чином, у рамках ООН за основу було взято ширше поняття, ніж "загальновизнаний суб'єкт міжнародного права", що об'єднало різних членів ММО формулюванням "держави й інші утворення". Варто також наголосити на деяких тонкощах визначення, що міститься в Проекті статей. По-перше, згідно із цим положенням, не вимагається, щоб такі утворення мали міжнародну правосуб'єктність. Проте неприпустимо наділяти яке б то не було об'єднання міжнародною правосуб'єктністю, не маючи при цьому своєї власної. Адже, як відомо, правосуб'єктність міжурядових організацій похідна від правосуб'єктості її держав- членів. По-друге, у доповіді англійською мовою про роботу 55-ї сесії Комісії, що містить проект ст. 2, стосовно документа, що засновує міжнародну організацію, використовується термін instrument governed by international law [28, с. 33]. У цій самій доповіді російською мовою використано термін "документ, що регулюється міжнародним правом". Оскільки міжнародне право все ж регулює міжнародні відносини, а не документи, варто було використати еквівалент "документ, що відповідає міжнародному праву". Крім того, коректнішим з юридичного погляду є формулювання "організація, заснована на підставі міжнародного договору або іншого документа відповідно до міжнародного права". Підсумовуючи всі засадничі характеристики ММО, можна стверджувати, що це міжнародне об'єднання, для досягнення певної мети наділене власною міжнародною правосуб'єктністю державами та/або іншими утвореннями, що мають міжнародну правосуб'єктність, засноване на підставі міжнародного договору або іншого документа відповідно до міжнародного права. Як правило, ММО мають у розпорядженні систему органів, що діють на постійній основі. Водночас ознака постійної основи діяльності органів у вищезгаданому Проекті статей особливо не позначена.
   Міжнародна правосуб'єктність є ключовим елементом функціонування ММО в правотворчій сфері і структурно не відрізняється від відповідної характеристики інших суб'єктів міжнародного права, включаючи правоздатність, дієздатність і делік- тоздатність [15, с. 144]. Якість міжнародної правосуб'єктності передбачає можливість мати повноваження на встановлення, зміну, відміну міжнародно-правових норм. Формування міжнародного права полягає не лише в прийнятті нових норм, скасуванні або зміні старих. Під міжнародною правот- ворчістю необхідно розуміти процеси пізнання й оцінювання правових потреб суб'єктів міжнародного права, підготовки, прийняття, відміни ними міжнародних договорів і рішень у рамках відповідних процедур, а також процес формування, зміни та припинення міжнародного звичаю.
   Одночасно з поняттям "правотворчість" використовують і поняття "нормотворчість", причому часто з тотожним значенням. Проте, на нашу думку, між ними є певна відмінність, що пов'язано, передусім, з існуванням не лише правових норм, а й норм моральності, моралі, релігії тощо. Наприклад, норми, що містяться в священних книгах світових релігій, цілком можна вважати міжнародними, проте правовим характером, принаймні в країнах романо- германської правової сім'ї, вони не володіють. У зв'язку із цим можна стверджувати, що нормотворчість являє собою ширше поняття, котре включає правотворчість як процес створення саме правових норм.
   Участь ММО в міжнародній правотворчо- сті зводиться до двох складових: безпосередня участь у створенні норм міжнародного права та участь у правотворчому процесі держав (квазіправотворча функція ММО).
   Справді, при здійсненні квазіправотвор- чої функції ММО беруть участь у підготовці та укладенні державами міжнародних договорів, виконують функції депозитарію міжнародних договорів, займаються кодифікацією міжнародного права. ММО може бути не лише ініціатором, що виступає з пропозицією про укладення певного міжнародного договору, а й автором проекту тексту договору, а також може мати певні повноваження щодо інтерпретації або перегляду договору, укладеного за її участю [16, c. 110]. Особливо це актуально для універсальних міжнародних договорів з великою кількістю сторін, ефективна діяльність з прийняття яких видається можливою або під егідою міжнародної організації, або в її рамках. Незважаючи на високу оцінку ММО як структур, що опосередковують процес міждержавної правотворчості, найбільший інтерес викликає безпосереднє створення міжнародно-правових норм. У цій сфері ММО укладають угоди з державами й іншими суб'єктами міжнародного права, приймають рішення з внутрішньоорганізаційних питань, а також з основних питань діяльності.
   Рішення ММО з внутрішньоорганізаційних питань, що, по суті, становлять так зване внутрішнє право міжнародних організацій, як правило, мають обов'язкову силу для держав - членів ММО. На наш погляд, багато актів внутрішнього права міжнародних організацій є джерелами міжнародного права. Норми таких рішень створюють права й обов'язки для держав і забезпечені відповідними засобами примусу - за їх недотримання організацією можуть бути застосовані певні міжнародно-правові санкції. Проте внутрішнє право міжнародних організацій не є однорідним і, на думку деяких учених, наприклад, Т. Ковальової, включає дві складові: норми міжнародного публічного права і "правила, що приймаються органами міжнародної організації і спрямовані на додаткову регламентацію окремих питань внутрішнього життя міжнародної організації у рамках і на основі відносин, урегульованих нормами міжнародного права". Вказані правила не є джерелами міжнародного права і, у свою чергу, поділяються на акти індивідуально визначені й інтерпретаційні [9, с. 89].
   Рішення з основних питань діяльності організації за загальним правилом носять рекомендаційний характер для держав-членів, але водночас часто набувають подальшого визнання в звичайній або договірній практиці держав. Існують і винятки із загального правила про рекомендаційну силу рішень так званого зовнішнього права міжнародних організацій. Обов'язковий характер таких рішень часто пов'язують з питанням передачі частини державного суверенітету організації, що має наднаціональні повноваження. Насправді ж передачі частини суверенітету такої організації не відбувається. Білоруський юрист Е. Довгань справедливо зауважує, що необхідно чітко розмежовувати концепцію державного суверенітету й внутрішню компетенцію держави: обмежується лише внутрішня компетенція, можливість країни діяти в тій чи іншій сфері, сам суверенітет при цьому не страждає, а виступає як певна юридична ідея, символ, схожа на державний прапор і герб [3, с. 33]. Унікальним у цьому плані утворенням і єдиним прикладом наднаціональної міжнародної організації на сьогодні є Європейський Союз. Держави-учасники визнали повноваження Союзу видавати ті приписи, що мають обов'язкову силу, у тому числі щодо громадян і організацій, укладати міжнародні договори, представляти народи у відносинах з третіми країнами [11, с. 34]. Крім ЄС, існує цілий ряд організацій з елементами наднаціо- нальності. Стосовно системи ООН розвиток наднаціонального елементу найбільшою мірою відбувся за рахунок створення валютно- фінансових організацій, що включають групу організацій Світового банку (СБ) і Міжнародний валютний фонд (МВФ) [18, с. 79]. Ці організації на сьогодні мають широкі повноваження регулювання валютно-фінансових питань, причому механізми регулювання фіксуються не в статутах, а в правилах, що створюються органами СБ і МВФ. Елементи наднаціональності властиві Раді Безпеки ООН, оскільки цей орган наділений правом приймати рішення про застосування примусових заходів до держав, його рішення мають обов'язковий характер [18, с. 80]. Тенденції розвитку наднаціональних рис властиві й іншим ММО. У практиці деяких організацій існують спрощені процедури для визнання державами-членами обов'язкової сили рішень ММО: це стосується регламентів Асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров'я [7, c. 78]. Проте такі повноваження міжнародної організації не є в прямому розумінні наднаціональними, оскільки у держав є можливість відмовитися від обов'язковості того чи іншого рішення ММО.
   Необхідно звернути особливу увагу на тлумачення міжнародно-правових норм, що містяться в рішеннях міжнародних організацій. Залишаючись допоміжними джерелами міжнародного права, такі рішення мають важливі правові наслідки. Так, наприклад, при розгляді питання про правомірність проведення Сполученими Штатами Америки операції в Афганістані в 2001 р. резолюції Ради Безпеки ООН із цього питання [20; 21] на практиці дали змогу виявити деяку двозначність: одночасно тлумачилися як такі, що містять, і як такі, що не містять, санкції Ради Безпеки на проведення операції, передбачену главою VII Статуту ООН, що призвело до формування різних позицій представників зацікавлених держав. Міжнародна правотворчість ММО і правот- ворчість держав перебувають у постійній взаємодії. Розглядаючи правотворчу функцію ММО в цілому, потрібно відзначити їх надзвичайно вагомий внесок у розвиток національних правових систем. Поняття "правова система" є комплексним і охоплює не лише право як сукупність законодавчих та інших правових актів, а й праворозуміння, правотворчість і правозастосування [27, с. 419]. У тих випадках, коли йдеться про вплив норм міжнародного права на національне право за допомогою різних механізмів імплементації, процес видається чітко вираженим, хоча і є певні особливості, що являють собою, як правило, предметом самостійних правових досліджень. Складніше простежити зв'язок між положеннями, що містяться в рішеннях ММО, які не мають обов'язкового характеру, і їх подальшою роллю в національній правовій системі. Абсолютно точно при цьому можна стверджувати, що рекомендаційні положення ММО на законодавство прямо не впливають. Водночас на інші компоненти правової системи вони, безумовно, впливають.
   Такі положення часто включаються в так звані норми "м'якого права". На наш погляд, невиправдано вузьким є віднесення до норм "м'якого права" положень, що містяться виключно в резолюціях міжнародних організацій [8, с. 26], враховуючи, що резолюції - це один із видів актів разом з іншими, об'єднаними родовим поняттям "рішення міжнародної організації". На думку Ю. Колосова, рішення міжнародної організації - це погоджене волевиявлення держав-членів у компетентному органі відповідно до правил процедури й положень статуту цієї організації [14, с. 258]. При цьому в статутах міжнародних організацій зазвичай обирається конкретна правова форма: рекомендація, резолюція тощо [5, с. 132]. Водночас рішення ММО називають актом [13], що підкреслює наявність у ММО самостійної волі, відокремленої від волі держав-членів.
   Дія міжнародного права на національні правові системи здійснюється також через модельні акти, що розробляються ММО. Так, у 1990 р. резолюціями Генеральної Асамблеї ООН затверджено Модельний договір про взаємну допомогу у сфері карного правосуддя. Враховуючи спрямованість на застосування моделей, що містяться в резолюціях, у тому числі при укладенні двосторонніх угод, можна зробити висновок про значний вплив положень резолюцій як на національні правові системи, так і на міжнародну правотворчість. Опосередкована дія рішень міжнародних організацій на правові системи держав виявляється і через систему судових органів, особливо конституційних судів. Проте проекти резолюцій та інших рішень ММО пропонуються державами- членами, і в цьому полягає основна дія національних правових систем на рішення міжнародних організацій. Небезпідставним було б припустити, що при цьому можлива непряма, опосередкована дія держави на правові системи інших держав шляхом втілення в життя власних ініціатив у рамках ММО. У сучасних умовах процес міжнародної правотворчості характеризується посиленням ролі міжнародних організацій, що демонструють численні приклади на практиці. Поза всяким сумнівом, держави зі зміцненням ролі ММО не втрачають свого значення, а тільки отримують зручний, такий, що відповідає духу часу, потужний організаційно- правовий механізм для взаємодії, який позитивно впливає на вирішення актуальних проблем і розвиток міжнародного права.

Література

   1. Анцилотти Д. Курс международного права / Д. Анцилотти. - 4-е изд. - М., 1961. - Т. 1.
   2. Барковский И.А. Правотворческая деятельность международных организаций: теоретические аспекты и современные тенденции / И.А. Барковский // Бел. журн. междунар. права и междунар. отношений. - 2003. - № 2.- С. 12-20.
   3. Довгань Е.Ф. К вопросу о соотношении принципа невмешательства во внутренние дела государств и государственного суверенитета / Е.Ф. Довгань // Бел. журн. междунар. права и междунар. отношений. - 2002. - № 3. - C. 31-36.
   4. Доклад Комиссии международного права о работе ее пятьдесят пятой сессии : док. ООН А/58/10. - Нью-Йорк : ООН, 2003.
   5. Зайцева О.Г. Международные организации: принятие решений / О.Г. Зайцева. - М., 1989.
   6. Филимонова Е. Правотворческая функция международных межправительственных организаций: современные тенденции / Е. Филимонова // Бел. журн. междунар. права и междунар. отношений. - 2007.- № 3. - С. 34-35.
   7. Каркищенко Е.И. Нормотворческая деятельность Всемирной организации здравоохранения / Е.И. Каркищенко // Мос- ков. журн. междунар. права. - 2004. - № 1. - С. 76-84.
   8. Кашлач О.В. Нормы "мягкого права": понятие и признаки / О.В. Кашлач // Журн. междунар. права и междунар. отношений. - 2006. - № 2. - C. 26-32.
   9. Ковалева Т.М. О внутреннем праве международных организаций / Т.М. Ковалева // Правоведение. Изв. вузов. - 1987. - № 1. - С. 84-90.
   10. Кривчикова Э.С. Основы теории права международных организаций / Э.С. Кривчикова. - М., 1979.
   11. Лепешков Ю.А. Право Европейских сообществ: основополагающие принципы / Ю.А. Лепешков // Бел. журн. междунар. права и междунар. отношений. - 1998. - № 3. - С. 33-37.
   12. Лукина Л.С. Правотворческий процесс в рамках Совета Европы / Л.С. Лукина // Бел. журн. междунар. права и междунар. отношений. - 2003. - № 1. - С. 11-15.
   13. Малинин С.А. Правовая природа административно-регламентационных актов, издаваемых межгосударственными организациями / С.А. Малинин, Т.М. Ковалева // Правоведение. Изв. вузов. - 1999. - № 2.- С. 213-220.
   14. Международное право : учебник / [отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова]. - М., 2005.
   15. Международное публичное право / [под общ. ред. К.А. Бекяшева]. - М., 2007.
   16. Моравецкий В. Функции международной организации / В. Моравецкий. - М., 1976.
   17. Морозов Г.И. Международные организации. Некоторые вопросы теории / Г.И. Морозов. - М., 1974.
   18. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании / Т.Н. Нешатаева. - М., 1999.
   19. Резолюция Совета Безопасности ООН S/RES/1368 (2001) // Резолюции и решения Совета Безопасности 01.01.2001 г. - 31.07.2002 г. Совет Безопасности. Официальные отчеты. - Нью-Йорк : ООН, 2003.- С. 328.
   20. Резолюция Совета Безопасности ООН S/RES/1373 (2001) // Резолюции и решения Совета Безопасности 01.01.2001 г. - 31.07.2002 г. Совет Безопасности. Официальные отчеты. - Нью-Йорк : ООН, 2003.- С. 328-331.
   21. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН A/RES/2152 (XXI) // Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на двадцать первой сессии: 20.09.1966 г. - 20.12.1966 г. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты: двадцать первая сессия. - Доп. № 16 (A6316). - Нью-Йорк : ООН, 1967. - С. 35-41.
   22. Соглашение об учреждении Всемирной торговой организации // Дюмулен И. И. Всемирная торговая организация / И.И. Дюмулен. - М., 2003. - С. 251-263.
   23. Теория государства и права / [под ред. Р.А. Ромашова]. - СПб., 2005.
   24. Шибаева Е.А. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций / Е.А. Шибаева, М. Поточный. - М., 1988.
   25. Madfai Al. The United States and the Middle East Peace Process 1974-1991 / Al Madfai, M.R. Jordan. - Cambridge : Cambridge University Press, 1993.
   26. International Atomic Energy Agency. Annual Report 2005. - Vienna : IAEA, 2006.
   27. International Trade Rules: an Export Answer Book on the WTO Agreements for Small and Medium-Sized Exporters. - Geneva : International Trade Centre UNCTAD/WTO, 2001.
   28. The European Communities and the WTO // World Trade Organization 
   29. Universal Postal Union - Members // Universal Postal Union

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com