www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародне право arrow "Гуманітарні інтервенції": до проблеми визначення поняття
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

"Гуманітарні інтервенції": до проблеми визначення поняття

 Горб Н.О. 

“ГУМАНІТАРНІ ІНТЕРВЕНЦІЇ”: ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ

   У статті проаналізовано правову природу гуманітарних інтервенцій. Досліджено різні підходи до визначення цього поняття, подано класифікацію видів гуманітарних інтервенцій, визначено критерії допустимості і правомірності відповідних акцій. Проведено розмежування між непорушністю державного суверенітету та захистом прав людини в аспекті використання державами збройного втручання з гуманітарних причин.
   Ключові слова. Агресія, гуманітарні інтервенції, державний суверенітет, права людини, Статут ООН.
   І. Вступ
   Глобальні зміни, що відбулися у світі наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. XX ст., призвели до кардинальної перестановки сил на міжнародній арені і, як наслідок, сприяли корекції концептуальних підходів світової спільноти та окремих держав до проблем безпеки. Крах колишньої біполярної системи міжнародних відносин ініціював справжній вибух суперечностей і міжнародних проблем, які штучно стримувалися чи залишалися другорядними в період “холодної війни”. На зміну загрозі широкомасштабного військового протистояння, ядерної війни двох наддержав прийшли нові виклики - міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, дестабілізація політичної обстановки в колишніх республіках СРСР. Однією з головних загроз міжнародній безпеці у 1990-х рр. стали внутрішньодержавні етнічні конфлікти. Актуальність проблеми застосування гуманітарних інтервенцій зумовлена їх принциповою значущістю як зовнішньополітичного інструменту сучасних міжнародних відносин. Особливу увагу необхідно звернути на небезпеку використання державами збройного втручання з гуманітарних причин у національних інтересах.
   Для визначення місця гуманітарної інтервенції у міжнародних відносинах необхідно чітко визначити рівень забезпечення гарантій дотримання прав людини, вирішити проблему інституціоналізації механізмів їх захисту: ким, у яких випадках і якими методами захищаються основні права і свободи людини. Вирішення цього завдання вкрай важливе при розгляді більшості сучасних міжнародно-політичних проблем і залежить, передусім, від подальшої ролі у ньому державного суверенітету. Дослідженню проблем гуманітарних інтервенцій присвячені праці В.М. Баринькина, Т.В. Бордачова, І.Г. Воробйова, Є.Ю. Гуськової, І.Н. Манжурина, Г.М. Михайлова, С.А. Романенко, О.О. Хохлишевої, А.В. Худайкулової, С.В. Черниченка та інших вчених.Окремі питання набули подальшого розвитку у працях західних дослідників Т. Ботхема, Т. Вудхауса, Дж. Доннеллі, Ф. Еб’ю,  Р. Кеохана, О. Рамсботхема, С. Томаса, Дж. Холцгріфа, Д. Шеффера тощо.
   Одні дослідники обмежуються розглядом конкретних прикладів застосування гуманітарних інтервенцій [1; 2; 9], інші ставлять питання про необхідність виявлення усього спектра реальних причин проведення відповідних акцій, виділення у їх складі публічно заявлених і юридично значущих підстав на відповідність чинним нормам міжнародного права [6; 10; 12].
   II. Постановка завдання
   Мета статті - сформулювати поняття гуманітарних інтервенцій, визначити їх природу та особливості реалізації в системі міжнародних відносин.
   III. Результати
   При науковому розгляді інституту гуманітарних інтервенцій однією з ключових є проблема термінології. Зрозуміло, що розглядуваний термін утворений сукупністю двох відповідних слів. Слідом за Р.В. Орешкиним, термін “інтервенція” визначимо як один із видів застосування сили, що виражається у втручанні однієї або кількох держав у справи іншої держави як шляхом використання збройних сил, які вторглися на територію держави з метою збройної агресії, так і в будь-якій іншій формі [7, с. 4].
   Для визначення терміна “гуманітарна інтервенція” доповнимо наведену вище цитату думкою К. Грінвуда про те, що “...метою інтервенції є запобігання широкомасштабним стражданням і загибелі населення” [12, с. 37]. Однак існує також інше, близьке до традиційного для міжнародного права визначення терміна “гуманітарна інтервенція” як “...втручання у суверенні справи держави з метою зміни внутрішньополітичної ситуації у своїх власних інтересах ... під прикриттям гуманітарної риторики” [3, с. 403]. Для використання терміна “інтервенція” в будь-якому контексті також підходить запропоноване американським істориком С. Томасом визначення інтервенції як “збройного втручання однієї або групи країн у внутрішні справи суверенної держави, здійснене незалежно від згоди його уряду для підтримки або зміни існуючого порядку речей” [7, с. 18].
   Гуманітарну інтервенцію необхідно відрізняти від агресії, якою, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1974 р., є застосування державою збройних сил проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим чином, несумісним зі Статутом ООН [8].
   Більшість політологів і фахівців з міжнародного права розуміє гуманітарну інтервенцію як “застосування сили або загрозу силою, здійснювані державою або групою держав за межами своїх кордонів без згоди країни, на території якої застосовується сила, і спрямовані на запобігання або припинення масштабних і грубих порушень основних прав людей, які не є громадянами цих держав” [12]. Зрозуміло, вказівка на те, що зовнішні сили мають право, і навіть зобов’язані, втручатися з метою допомогти людям, що стикаються з грубою силою уряду або групи співгромадян, відображає формуван ня нового ставлення до непорушності державного суверенітету [12]. Найважливішою проблемою, із цього погляду, виявляється практична неможливість примирити сучасне міжнародне право з практикою гуманітарних інтервенцій, знайти оптимальний баланс між правомочністю й обґрунтованістю такого втручання. Донині не вирішене протиріччя між юридичними принципами суверенітету держав і моральним імперативом захисту прав людини. Якщо не вдаватися в деталі дискусій, які розгорнулися навколо цього, можна зазначити, що прихильники гуманітарного втручання використовують для його обґрунтування два основні прийоми: вони намагаються, по-перше, якнайповніше визначити перелік тих порушень фундаментальних прав людини, відповіддю на які стає інтервенція; по-друге, конкретизувати, який саме інститут уповноважений ініціювати міжнародне втручання [7, с. 14].
   Сьогодні результати відповідних суперечок зводяться до того, що, зазвичай, інтервенція визнається легітимною тільки в тому випадку, якщо вона застосовується задля припинення геноциду, релігійних чи етнічних чисток, а також для запобігання ситуаціям, розвиток яких загрожує злочинами проти людства [15, с. 24]. При цьому втручання має бути санкціоновано або відповідними структурами ООН, або регіональними міжнародними організаціями. Однак, на наш погляд, цього недостатньо для вироблення комплексного і несуперечливого підходу до визначення гуманітарної інтервенції та конструювання механізмів її здійснення. Вже при визначенні цього поняття принципово важливим завданням стає вирішення ключової дилеми двох положень міжнародного права: прав людини, контролю за їх дотриманням з боку міжнародного співтовариства і суверенітету держави, принципу невтручання в її внутрішні справи. Концепція суверенітету проголошує принцип невтручання у внутрішні справи суверенної держави і кваліфікує втручання як акт агресії. Відомо, проте, що суверенітет має як зовнішню, так і внутрішню складову, і що “цінність суверенітету виглядає неочевидно, якщо тільки він не сприймається як інструментальне благо, тобто як засіб досягнення більш фундаментальних цілей, [а тому] масштабне порушення прав людини є не тільки очевидним нехтуванням людської гідності, а й нехтуванням самого принципу суверенітету” [7, с. 10]. Крім того, “допомога у вирішенні гуманітарних проблем стає необхідною тільки тоді, коли уряди не хочуть або не здатні виконувати свої прямі обов’язки” [7, с. 11].
   Становить інтерес розгляд дій держав на міжнародній арені в контексті процесів демократизації. У зв’язку із цим, зокрема, С. Хоффман пише, що свобода дій суверенної держави на світовій арені має бути в ряді важливих аспектів обмежена і піддана контролю з боку міжнародного співтовариства подібно до того, як абсолютна влада суверена - будь-то монарх або народ - у межах держави має обмежуватися, обумовлюватися тими чи іншими обставинами і завжди бути підзвітною [13, с.14]. Отже, якщо підходити до проблеми з таких позицій, виявляється, що масштабні порушення прав людини означають не більше і не менше, як делегітимізацію державного суверенітету - як внутрішнього, так і зовнішнього. На жаль, це положення, центральне для розуміння природи гуманітарних інтервенцій, ніколи чітко не формулювалося в сучасному міжнародному праві. Як відомо, сучасна теорія державного суверенітету виникла в Європі в епоху релігійних воєн XVII ст. Відповідно до цієї теорії, суверен мав право встановлювати закони у своїй державі і вимагати від підданих їх виконання; при цьому він не міг втручатися в справи інших государів і віддавати накази їх підданим. Звертаючись до цієї теми, нерідко нехтують тим фактом, що уявлення про суверенітет виникли в умовах, коли безперервні переділи Європи перетворилися на загрозу виживанню народів Старого світу. За цими уявленнями, існувала жорстка межа між самопроголошеними суверенними державами і “тими територіями, які не могли вважатися державами згідно з критеріями, прийнятими європейською державною системою” [11, с. 32]. Саме це стало однією з основних передумов будівництва європейських колоніальних імперій. Надалі неєвро- пейські держави набували більшої ваги, а їх вплив у світі зростав - у міру того, як США стали домінуючою державою в Західній півкулі, Японія утвердилася на Тихому океані, а більшість колишніх європейських колоній в Латинській Америці добилися незалежності від метрополій. Дві світові війни XX ст., розділені нетривалим мирним перепочинком, - явним свідчення того, що подальші переділи світу загрожують існуванню всього людства; природною відповіддю на це стало надання принципу державного суверенітету універсального характеру [11, с. 34].
   Аналіз відповідної літератури дає змогу вказати на існування двох основних підходів до трактування поняття “гуманітарна інтервенція”. Перше, “широке” трактування, найбільш повно і структуровано представлене в працях Т. Вудхаус, Ф.К. Еб’ю, О. Рамсботхема, Д. Шеффера.Зокрема, Д. Шеффер запропонував таку класифікацію видів гуманітарних інтервенцій:
   1. Примусова гуманітарна інтервенція (попередньо не узгоджена з урядом країни, що піддається вторгненню):
   а) примусова гуманітарна інтервенція з використанням сили;
   б) примусова гуманітарна інтервенція без використання сили (дипломатичні й економічні санкції).
   2. Непримусова “гуманітарна інтервенція”:
   а) непримусова збройна гуманітарна інтервенція (миротворчі операції, узгоджені з владою країни, в якій вони проводяться);
   б) непримусова гуманітарна інтервенція без використання сили (гуманітарна допомога) [7, с. 15].
   Щодо “вузького” тлумачення відповідного поняття, то його, зазвичай, розуміють як втручання у справи суверенної держави із застосуванням сили з гуманітарних причин (з метою захисту прав людини) без санкції Ради Безпеки ООН. Зокрема, таке трактування наводиться й обґрунтовується в працях В.Д. Вервея, Д. Кріціотіса, С. Мерфі та інших дослідників, які при цьому не відносять до гуманітарних інтервенцій такі втручання, як:
   - збройні втручання, здійснені чи санкціоновані Радою Безпеки ООН (у випадках, коли масові порушення прав людини були визнані загрозою миру і міжнародній безпеці); - збройні втручання, узгоджені з урядом країни, до якої відбувається вторгнення;
   - втручання у справи суверенної держави без використання збройних сил (економічні та дипломатичні санкції). Як зазначає у зв’язку із цим Д. Кріціотіс, “гуманітарна інтервенція” є більш вузьким поняттям, ніж “інтервенція з метою захисту прав людини” і не включає право на збройне втручання, що здійснюється з санкції Ради Безпеки ООН відповідно до Глави VII Статуту [14, с. 16].
   На сьогодні відсутній загальновизнаний міжнародний документ (на кшталт Резолюції Генеральної Асамблеї ООН “Визначення агресії” 1974 р.), у якому надавалося б вичерпне поняття гуманітарної інтервенції. Серед доктринальних підходів до визначення розглядуваного терміна найбільш обґрунтованою видається думка В.Д. Вервея, який під гуманітарною інтервенцією розуміє захист державою або групою держав основних прав і свобод громадян іншої держави шляхом збройного втручання, несанкціонованого відповідними органами ООН і неузгодженого з урядом країни, що піддається вторгненню [12, с. 36]. Видається, що саме таке формулювання цього поняття дасть змогу більш чітко визначити роль і місце збройного втручання з метою захисту прав людини без санкції Ра ди Безпеки ООН у процесі забезпечення міжнародної безпеки на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин; проаналізувати справжні причини і цілі, а також результати відповідного типу інтервенцій. При цьому слід пам’ятати, що механізм ефективного та справедливого регулювання гуманітарних інтервенцій хоча і вимагає нормативного, міжнародно-правового оформлення, все ж, як слушно зазначає М.В. Модін, не є виключно проблемою тільки міжнародного права. “Проблема допустимості та процедури проведення гуманітарних інтервенцій є питанням широкої міжнародної взаємодії, яка для свого результативного й адекватного вирішення вимагає спільних зусиль ООН як універсальної та найбільш представницької міжнародної організації, членів світового співтовариства, представників широких кіл міжнародної громадськості, - пише дослідник. - Результативне та адекватне рішення проблеми регулювання гуманітарної інтервенції є показником успішності процесу демократизації системи сучасних міжнародних відносин” [5, с. 22].
   Роль гуманітарної інтервенції як демократичної форми міжнародних відносин має розглядатися як вимушений захід, пов’язаний з двома ключовими проблемами: 1) захист прав людини і 2) вимушене та доцільне застосування збройних сил у міжнародних відносинах. В умовах, коли силові операції проти держав під “гуманітарним” приводом, незважаючи на їх протиправність, все одно здійснюються в обхід Ради Безпеки ООН, іноді з посиланням на відсутність ясних вказівок у Статуті ООН на цей рахунок, необхідно змінити нормативне регулювання гуманітарних інтервенцій, внести до Статуту ООН ряд додаткових положень, які б жорстко регламентували проведення таких операцій.
   Має принципове значення відпрацювання більш чітких механізмів реалізації принципу “відповідальності за захист” та інших принципів міжнародного права [4, с. 54]. Водночас наявність необхідного нормативного, міжнародно-правового оформлення гуманітарних інтервенцій не виключає того, що проблема допустимості та процедури їх проведення є питанням широкої міжнародної взаємодії спільних зусиль ООН як універсальної та найбільш представницької міжнародної організації, а також членів світового співтовариства і представників широких кіл міжнародної громадськості.
   IV. Висновки
   Аналіз літератури з цієї теми показує, що в дослідженнях накопичений серйозний і цінний матеріал, сформульовані цікаві наукові підходи, але в них не завжди забезпечується необхідна комплексність у теоретичному осмисленні проблем гуманітарних інтервенцій та практики її реалізації в сучасних умовах. Зокрема, досліджено багато аспектів проблеми гуманітарних інтервенцій, проте, в них не знайшли належного відображення деякі важливі питання, що становлять безперечний інтерес з погляду їх адекватної адаптації до процесів, що відбуваються сьогодні у міжнародних відносинах. Крім того, потребують подальшого дослідження і вирішення міжнародно-правові аспекти суверенітету держав, зважаючи на їх значення для реалізації такого виду інтервенцій. Отже, нагальною лишається необхідність більш чіткого визначення поняття гуманітарних інтервенцій та їх завдань і закріплення відповідних положень на конвенційному рівні.

Література

   1. Гуськова Е.Ю. Кризис в Косове. История и современность / Е.Ю. Гуськова // Новая и новейшая история. - 1999. - № 5. - С. 26-51.
   2. Данилов Д.А. Косовский кризис: новые европейские реалии / Д.А. Данилов, A. Л. Мошес, Т.В. Бордачев. - М. : РАН: Институт Европы, 1999.
   3. Дипломатический словарь : в 3 т. / [гл. ред. А.А. Громыко]. - 4-е изд., перераб. и доп. - М. : Наука, 1984. - Т. 1: А-И. - 421 с.
   4. Котляр В.С. Концепция “ответственности за защиту” как проект кодекса проведения гуманитарных интервенций / В.С. Котляр // Международное публичное и частное право. - 2005. - № 3-4. - С. 53-55.
   5. Модин Н.В. Гуманитарная итервенция в современных международных отношениях : автореф. дисс. ... канд. полит. наук : 23.00. 04 “Политические проблемы международных отношений, глобального и регионального развития” / Н.В. Модин. - М., 2010. - 23 с.
   6. Наган В. Новая доктрина национальной безопасности президента Буша и верховенство права (часть 2, окончание) /  B. Наган, К. Хаммер ; [пер. с англ. К.Н. Лаптевой] // Право и политика. - 2006. - № 6. - С. 23-53.
   7. Орешкин Р.В. “Гуманитарная интервенция” в общей внешней политике и политике безопасности Европейского союза в 90-е гг. XX века : автореф. дисс. ... канд. ист. наук / Р.В. Орешкин. - Волгоград, 2005. - 26 с.
   8. Определение агрессии : Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН : принята 14.12.1974 г. на 29-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН // Международное публичное право : сб. док. : в 2 т. / [сост. К.А. Бекяшев и А.Г. Ходаков]. - М. : БЕК, 1996. - Т. 2. - С. 3-5.
   9. Хохлышева О.О. Действующее международное право и современный миро- творческий процесс / О.О. Хохлышева. - Н. Новгород, 2000. - 155 с.
   10. Черниченко С.В. Гуманитарная интервенция: международные противоречия / С.В. Черниченко // Актуальные международно-правовые и гуманитарные проблемы : сб. ст. - М., 2001. - Вып. 2. - С.134-147.
   11. Черниченко С.В. Государство как личность, субъект международного права и носитель суверенитета / С.В. Черничен- ко // Российский ежегодник международного права. - СПб., 1995.
   12. Черниченко С.В. Права человека и гуманитарная проблематика в современной дипломатии / С.В. Черниченко // Московский журнал международного права. - 1992. - № 3. - С. 33-48.
   13. Bumgardner J. Altruism or Self-interests: What Prompts Humanitarian Military Intervention?
   14. Kritsiotis D. Reappraising Policy Objections to Humanitarian Intervention / D. Kritsiotis // Michigan Journal of International Law. - 1998. - № 4.
   15. Murphy S.D. Humanitarian Intervention: The United Nations in an Evolving World Order / S.D. Murphy. - Philadelphia : University of Pennsylvania Press, 1996.
   16. Ramsbotham О. Humanitarian Intervention in Contemporary Conflict: a Reconceptualization / О. Ramsbotham, Т. Woodhouse. - Cambridge : Cambridge University Press, 1996.

 
Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com