www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародне право arrow Особливості правового статусу жінок-комбатантів у міжнародних збройних конфліктах
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості правового статусу жінок-комбатантів у міжнародних збройних конфліктах

 Горб Н.О.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЖІНОК-КОМБАТАНТІВ У МІЖНАРОДНИХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ

   У статті проаналізовано особливості міжнародно-правового статусу жінок-комбатантів, встановленого міжнародним гуманітарним правом. Досліджено вихідні положення спеціального захисту відповідної категорії учасників міжнародних збройних конфліктів, звичаєві та договірні норми у цій сфері, визначено основні проблеми та сформульовано пропозиції щодо вдосконалення захисту жінок-комбатантів від наслідків збройного конфлікту.
   Ключові слова
   Жінки-комбатанти, міжнародний збройний конфлікт, міжнародне гуманітарне право, збройні сили, військовополонені, інтерновані особи, правовий статус.
   I. Вступ
   Важливе місце у системі норм міжнародного гуманітарного права (далі - МГП) посідають норми, які регламентують правовий статус законних учасників збройних конфліктів. У сучасній літературі з міжнародного права аналогами терміна “правовий статус” є поняття “правове положення” (legal position), “правова якість” (legal quality) або “правовий характер” (legal character) [3, с. 2].
   Правовий статус законних учасників збройних конфліктів взагалі і жінок-комбатантів зокрема є комплексом їх прав і обов’язків, а також відповідальністю, яка настає у випадку порушення ними норм МГП, що застосовується у період збройних конфліктів. Повне й чітке визначення правового статусу жінок-комбатантів покликано сприяти вирішенню однієї з найважливіших проблем - підвищення рівня їх захисту від наслідків збройного конфлікту. Вивченню загальних питань правового статусу учасників збройних конфліктів присвячені праці Н.С. Алєксєєва, І.Н. Батирь, І.П. Бліщенка, В.Ю. Калугина, В.А. Карташкина, Ф.І. Кожевникова, І.І. Котлярова, Д.Б. Левіна, Ф.Ф. Мартенса, Г.М. Мелкова, В.В. Пустогарова, П.С. Ромашкина, О.Н. Хлестова та інших відомих учених.
   Поряд з цим, у доктрині міжнародного права проблемам міжнародно-правового захисту жінок-комбатантів увага майже не приділяється. Серед ґрунтовних монографічних праць у цій сфері можна відзначити, хіба що, дослідження Ш. Ліндсей “Жінки і війна”, проведене за сприянням МКЧХ [8]. Над окремими питаннями цієї проблематики працювали Е. Жийар, М. Кемпф, Ф. Крілль, Ж. Лавуайє та інші вчені, однак всебічному аналізу ця проблема дотепер не піддавалася.
   II. Постановка завданняМетою статті є дослідження проблем, пов’язаних з особливостями правового статусу жінок-комбатантів у міжнародних збройних конфліктах.
   III. Результати МГП у сфері захисту жінок-комбатантів відзначається доволі повільним розвитком. Наприкінці ХІХ - початку ХХ століть це питання не було особливо актуальним, а жінки не виділялися в окрему категорію комбатантів у силу їх незначної безпосередньої участі у військових діях.
   Під час Першої світової війни у складі збройних сил західноєвропейських держав уперше з’явилися військовослужбовці “слабкої” статі. Одним уз найбільш помітних формувань того часу був Жіночий королівський допоміжний корпус, створений у Великобританії. МГП відреагувало на такі зміни додатковим захистом жінок-комбатантів шляхом прийняття у 1929 р. Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, у якій підкреслювалося, що до жінок “належить ставитися з усією повагою, притаманною їх статі” [5, с. 122].
   Друга світова війна характеризувалася значним зростанням питомої ваги жінок, які прямо чи опосередковано брали участь у військових діях. Саме ця війна висвітлила їх місце, в першу чергу, в резерві та допоміжних службах (включаючи роботу на оборонних підприємствах) збройних сил. Водночас, кількість жертв, як серед жінок-комбатантів, так і серед цивільного населення, порівняно з кількістю жертв попередніх збройних конфліктів, збільшилася багатократно. З’явилася нагальна потреба додаткового правового врегулювання ситуацій, що виникають як для учасників збройних конфліктів, які носять зброю, так і серед осіб цивільного населення.
   Дипломатична конференція з прийняття міжнародних конвенцій про захист жертв війни, що відбулася у Женеві в 1949 р., завершилася прийняттям чотирьох Женевських конвенцій (далі - ЖК), дві з яких (“Про поводження з військовополоненими” та “Про захист цивільного населення під час війни”) містили понад 30 статей, що стосувалися захисту жінок та дітей у період збройних конфліктів. У зв’язку з тим, що численні збройні конфлікти, які виникали у різних регіонах світу вже після прийняття вказаних Конвенцій, супроводжувалися величезною кількістю жертв, назріла потреба в подальшій деталізації правового захисту їх учасників, що й знайшло відображення у прийнятих в 1977 р. на Дипломатичній конференції з питання розвитку МГП Додаткових протоколах до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. (далі - ДП).
   З 1977 р. жодних універсальних міжнародних угод з питань особливого захисту жінок- комбатантів не укладалося, хоча з того часу їх роль у міжнародних збройних конфліктах значно зросла. Наприклад, у збройних силах США частка жінок серед військовослужбовців становить, у середньому, 14%, а серед військовослужбовців, які брали участь в операціях в Персидській затоці (1990-1991 рр.), було близько 40 тис. жінок. У багатьох визвольних і партизанських війнах жінки відіграли найважливішу роль як в збройних силах, так і виконуючи допоміжні функції. Так, у Нікарагуа жінки становили, за деякими оцінками, до 30% чисельності Сандіністської армії, їх було багато серед командирів, зокрема, батальйонної ланки. У Сальвадорі частка жінок серед солдатів Фронту національного визволення ім. Фарабундо Марті сягала 25% [7, с. 53-54].
   Незважаючи на приклади добровільної та примусової участі жінок у збройних конфліктах як комбатантів або тих, що служать у допоміжних підрозділах, деякі країни і культури не дають їм змоги виконувати бойові функції в лавах збройних сил, а в ряді держав існують закони, що забороняють або обмежують використання військовослужбовців жіночої статі в бойових діях. Перше стосується Бельгії, Іспанії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії і ФРН, друге - Великобританії, Данії, Канади, США, Туреччини і Франції (у сухопутних військах). Крім того, в Греції, США і Франції вони не мають права брати участь у бойових діях ВПС і ВМС, у ФРН - служити на бойових кораблях і в польових госпіталях. Жінкам, які проходять службу в бундесвері, не дозволяється видавати зброю, їм пропонуються лише посади офіцерів-медиків [8, с. 211]. Необхідно зауважити, що громадськість також часто не схвалює участі жінок у збройних конфліктах та їх службу в лавах збройних сил узагалі. Зокрема, на думку Б. Мітчела, військовослужбовці-жінки не мають можливості вирішувати серйозні завдання в реальному бою, що може знизити бойову готовність [6, с. 13]. Утім, не дивлячись на подібні твердження, відсоток жінок у збройних силах багатьох країн світу продовжує збільшуватися, і вони утворюють окрему категорію комбатантів з особливим правовим статусом.
   Надання підсиленого захисту жінкам-ком- батантам зазвичай пояснюють їх “уразливістю” під час збройних конфліктів. Чи є жінки більш уразливими, ніж чоловіки в ситуаціях збройного конфлікту? Так і ні одночасно. В принципі, вони не повинні бути більш уразливими, але слід визнати, що жінки особливо схильні до маргіналізації, зубожіння та інших знегод, викликаних збройним конфліктом, особливо якщо вони є жертвами дискримінації. Жінки особливо вразливі, якщо співтовариство, частиною якого вони є, бачить у них символічних носійок культурної та етнічної ідентичності й потенційних матерів. У таких ситуаціях жінки можуть стати об’єктом нападу за відхід від цієї ролі та включення у збройну боротьбу. “Чоловік, який відмовляється стати воїном, може бути висміяний, ув’язнений або, навіть, страчений за брак “хоробрості” або мужності. Жінки, які навчилися вбивати, ламають рамки традиційного жіночого стереотипу і вважаються набагато більш девіантними й аномальними, ніж чоловіки, які відходять від своєї ролі” [8, с. 154]. З іншого боку, необхідно визнати, що і чоловіки є уразливими: в деяких конфліктах їх частка серед затриманих сягає 96%, серед зниклих без вісті - 90%. Як члени особового складу збройних сил або угрупу- вань, які продовжують черпати переважну частину необхідних їм людських ресурсів серед чоловічого населення, вони можуть бути поранені або вбиті на законних підставах.
   Уразливість різних груп - чоловіків, жінок, людей похилого віку, дітей - буде різною залежно від ступеня їх незахищеності у зв’язку з наявністю тієї чи іншої проблеми, а також від значення цієї проблеми для відповідної групи. Наприклад, і чоловіки, і жінки можуть “зникнути” або бути піддані затриманню як політичні опоненти, тоді як чоловіки, як дійсні або потенційні військові супротивники, передусім, ризикують бути затриманими або страченими без суду [4]. По суті, вразливість жінок більшою мірою може бути віднесена на рахунок їх особливих фізіологічних потреб, нижчого рівня фізичного розвитку, а також жіночої гідності та уявлень про жіночу моральність.
   Аналіз договірних джерел МГП дав змогу визначити міжнародні документи, що надають особливий захист жінкам у період збройних конфліктів. До них належать:
   I. Женевська конвенція щодо поводження з військовополоненими 1929 р.: статті 3,4.
   II. Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р.: - Конвенція І: статті 3, 12;
   - Конвенція ІІ: статті 3, 12;
   - Конвенція ІІІ: статті 3, 14, 16, ч. 4 ст. 25, 49, частини 2 і 3 ст. 88, ч. 4. ст. 97, ч. 2 ст. 108;
   - Конвенція IV: ст. 3, ч. 1 ст. 14, 16, 17, 21, ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 27, п. 5 ст. 38, ч. 5 ст. 50, ч. 4 ст. 76, ч. 4 ст. 85,
   ч. 5 ст. 89, ч. 2 ст. 91, ч. 4 ст. 97, ч. 2 ст. 98, ч. 2 ст. 119, ч. 3 ст. 124, ч. 3 ст. 127, ч. 2 ст. 132.
   III. Додаткові протоколи 1977 р.: - Протокол І: 8а; п. 1; п. 1 і 6 ст. 75; ст. 76;
   - Протокол ІІ: 4; п. 2е; п. 2b ст. 5; п. 4 ст. 6. Виходячи з принципу рівності чоловіків і жінок, ЖК і ДП суворо забороняють дискримінацію і передбачають рівне поводження “без будь-яких несприятливих відмінностей, заснованих на ознаках статі...”[2]. У Конвенціях принцип рівного поводження закріплений у статтях 12 (ЖК I і ЖК II) і 14 (ЖК III), які встановили, що до жінок належить ставитися з усією повагою, властивою їх статі.
   ЖК містять окремі положення, за якими жінкам надаються додаткові гарантії, зокрема, при обшуку, переміщенні, встановленні особистості, розподілі їжі та одягу, а також гарантії в сфері інтелектуального життя та освіти. Разом із цим ЖК і ДП надають можливість багато статей тлумачити з точки зору режиму найбільшого сприяння для жінок без будь-яких обмежень.
   Ураховуючи, що комбатанти, зокрема й жінки, - це єдина категорія учасників збройного конфлікту, щодо якої правомірним є застосування “дозволеного” насильства, вбивство або поранення жінки-комбатанта під час військових дій не є порушенням МГП. Водночас Конвенція відкидає будь-який замах на життя, фізичну і психічну недоторканність, а також тілесні покарання, тортури, погрози щодо жінок, які не беруть участі у таких діях, і дає право постраждалим скаржитися до неу- передженого і незалежного суду.
   Зауважимо, що ст. 76 ДП і значно розширює коло осіб, які користуються особливими правами, - це всі жінки і діти, які стали жертвами збройних конфліктів. Захист розповсюджується на всіх жінок і дітей на територіях сторін, що перебувають у конфлікті, а також на жінок і дітей держав, які не є учасницями Конвенцій, на громадян нейтральних держав, громадян союзних держав, що воюють, але не захищає від злочинів проти гідності, вчинених у випадках, що не стосуються збройного конфлікту. У зв’язку з розширенням участі жінок у збройних конфліктах ЖК ІІІ врегулювала їх правове положення з метою надання їм статусу військовополонених у випадку потрапляння в полон. Сьогодні Жк ІІІ і ДП І надають широкі можливості для захисту жінок, які беруть участь у збройних конфліктах. Неодноразово у ЖК ІІІ знаходить закріплення принцип поважного ставлення до жінок, регламентуються правила щодо більшості ситуацій, із якими можуть зіткнутися жінки- комбатанти та військовополонені. Особливо підкреслюється можливість застосування до жінок полегшеного режиму при використанні їх на трудових роботах та при призначенні їм дисциплінарних і кримінальних покарань.
   Військовополонені, а також інтерновані жінки можуть піддаватися затриманню, обшуку, арешту, їм можуть бути висунуті обвинувачення, проте, в будь яких випадках, забороняється проведення обшуку особою іншої статі (ст. 97 ЖК IV), розміщення жінок у загальних приміщеннях разом із чоловіками (якщо тільки це не одна сім’я), позбавлення жінок засобів гігієни і санітарії (ст. 85 ЖК IV). Вони мають перебувати під безпосереднім наглядом жінок-охоронниць.
   Звісно, в цілому, жінок рідше позбавляють волі у зв’язку із конфліктом, ніж чоловіків. Проте, коли це відбувається, умови їх утримання іноді бувають гіршими, ніж у інших ув’язнених. Приміщення, що надаються жінкам, можуть бути дуже тісними, якщо для них відведено лише одне місце утримання під вартою. Відсутність жіночого персоналу у в’язницях може мати серйозні наслідки, що включають різні форми утисків з боку охорони. Саме тому міжнародні організації, зокрема МКЧХ, ЮНІСЕФ, Фонд порятунку дітей та інші міжурядові та неурядові організації, приділяють особливу увагу становищу жінок, які утримуються під вартою, крім того, їх зазвичай відвідують делегати-жінки [4].
   У статті 76 ДП І визначаються правові підстави для позачергового звільнення вагітних жінок і матерів з малолітніми дітьми [2, с. 283]. ЖК ІІІ містить вказівку на типову угоду, за якою мають відбуватися репатріація й госпіталізація до нейтральних країн поранених і хворих жінок [2, с. 113].
   Для збереження здоров’я вагітних жінок, породіль та матерів з малолітніми дітьми ЖК і ДП встановлюють для них особливі пільги при затриманні, арешті та інтернуванні: їхні справи розглядаються у першу чергу, а справи про репатріацію, повернення на місце проживання, госпіталізацію у нейтральних країнах розглядаються на підставі угоди між воюючими сторонами, що воюють; їм надається додаткове харчування і лікування; їх не можна переміщувати, якщо “переміщення завдасть шкоди здоров’ю”.
   ДП І у ст. 8 прирівнює проділь і вагітних жінок до хворих і поранених, виходячи з того, що їм у будь-якому випадку може знадобитися медична допомога, а при транспортуванні їм належить виявляти повагу і заступництво [2, с. 232].Особливе місце у ДП І посідає розгляд питання про смертну кару для вагітної жінки і матері малолітніх дітей у випадку міжнародного та неміжнародного збройного конфлікту. Виходячи з усталеної практики ст. 76 ДП І рекомендує утримуватися від ухвалення смертних вироків для такої категорії осіб, а тим більше приведення їх у виконання [2, с. 283]. Окремо слід вказати на проблему порушення статевої недоторканості та насильства щодо жінок під час збройних конфліктів. Незважаючи на те, що статті ЖК IV і ДП спеціально захищають жінок від усіляких посягань на їх честь, зокрема, від зґвалтувань, примушування до проституції та будь- яких інших форм посягання на їх гідність, ця проблема лишається вельми актуальною.
   Зґвалтування жінок-військовополонених досить поширені та часто мають наслідками травми, інфекції, що передаються статевим шляхом, зокрема, ВІЛ і СНІД, вагітність, небезпечне переривання вагітності (самою жінкою, що знаходиться під вартою, або утримуючими властями) і навіть смерть. Жінки, які піддалися зґвалтуванню в ув’язненні, потребують відповідної допомоги, лікування і консультацій. Жінки повинні бути захищені від будь-яких форм сексуального насильства і загрози їх вчинення. Хоча сексуальному насильству можуть піддаватися і жінки, і чоловіки, жертвами зґвалтування, примушення до проституції й сексуального поневолення стають, у більшості випадків, жінки і дівчатка, а примусова вагітність, примусове материнство і примусове переривання вагітності є специфічними злочинами, які можуть бути вчинені виключно відносно осіб жіночої статі.
   Повага до жінок у військовий час і їх захист можуть і повинні стати реальністю. Для вирішення цієї проблеми:
   1) слід чітко заявити про необхідність захистити фізичну і психологічну недоторканність та гідність жінок;
   2) заборона зґвалтування та інших форм статевого насильства має бути включена до національного законодавства, кодексів військової юстиції і навчання військовослужбовців. Слід передбачити адекватні покарання за порушення відповідних норм;
   3) для випадків, коли потерпіла вважає за краще говорити з жінкою, необхідно мати у своєму розпорядженні жіночий персонал і перекладачку;
   4) необхідним видається проведення дослідження про долю дітей, що народилися в результаті зґвалтування, вчиненого у військовий час, і визначення адекватних форм надання їм допомоги та захисту. До порядку денного Всесвітньої конференції з прав людини, яка відбулася влітку 1993 р. у Відні, було вперше включене як самостійний пункт питання про права люди- ни-жінки як невід’ємну і неподільну частину загальних прав людини. У Віденській декларації і Програмі дій, прийнятих Конференцією, проголошується, що порушення прав жінок у ситуаціях збройних конфліктів є порушеннями основоположних принципів міжнародного права в галузі прав людини і гуманітарного права. Йшлося також про те, що систематичне зґвалтування, сексуальне рабство і примусова вагітність вимагають вжиття екстрених заходів. Конференція рекомендувала Генеральній Асамблеї ООН прийняти Декларацію про викорінення насильства відносно жінок, яка і була прийнята 20.12.1993 р. [1].
   У 1995 р. в Пекіні на Четвертій всесвітній конференції з положення жінок була прийнята Платформа дій, яка визнала вплив збройного конфлікту на жінок одним із 12-ти найбільш важливих питань, що вимагає дій від урядів і міжнародного співтовариства, і підкреслила необхідність рівної участі жінок у врегулюванні конфліктів на рівні ухвалення рішень [9].
   Під час сорок другої сесії у 1998 р. Комісія ООН з положення жінок обговорила проблему жінок і збройних конфліктів й запропонувала подальші дії, які повинні бути прийняті державами-членами і міжнародним співтовариством, щоб прискорити виконання стратегічних цілей Платформи в цій галузі, зокрема, включення тендерної перспективи до усіх програм і релевантної політики. Серед прийнятих на сесії узгоджених висновків були заходи зі встановлення справедливості у гендерних питаннях, збільшення участі жінок у підтримці миру, миробудівництві, ухваленні рішень до конфліктів і після їх завершення, а також щодо їх запобігання.
   IV. Висновки Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку про те, що положення МГП, які надають жінкам особливий захист, носять або загальний характер, на кшталт того, що “до жінок слід ставитися як і належить їх статі з пошаною”, або конкретніший характер, як положення, що передбачають, як цей загальний обов’язок має реалізовуватися на практиці. Саме ці конкретні норми і покликані надати жінкам-комбатантам додатковий захист, зважаючи на наявність у них особливих медичних і фізіологічних потреб, які часто, проте не завжди, пов’язані з дітородінням, або з міркувань недоторканності особистого життя.
   Порушення норм МГП, що застосовуються в період збройних конфліктів, а також незнання цих норм самими учасниками військових дій здатні заподіяти значну шкоду міжнародним відносинам і міжнародній спільноті. Подальші наукові дослідження зазначених проблем є актуальними також тому, що Україна, будучи учасницею практично всіх договорів у цій сфері, узяла зобов’язання з їх застосування, вивчення і розповсюдження у силових відомствах та серед цивільного населення.

Література

   1. Декларация об искоренении насилия в отношении женщин // Корбут Л.В. Международные конвенции и декларации о правах женщин и детей : сб. универсальных и региональных междунар. документов/ Л.В. Корбут, С.В. Поленина. - М. : ИЦ-Гарант, 1997. - С 75-78.
   2. Женевские конвенции от 12.081949 года и Дополнительные Протоколы к ним. - 3-е изд., испр. - М. : МККК, 2003. - 344 с.
   3. Зверев П.Г. Правовой статус законных участников вооруженных конфликтов : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10 “Международное право, Европейское право” / П.Г. Зверев. - М., 2005. - 21 с.
   4. Исследование МККК о воздействии вооруженного конфликта на женщин
   5. Калугин В.Ю. Курс международного гуманитарного права / В.Ю. Калугин. - Мн. : Тесей, 2006. - 496 с.
   6. Кузнецов С. Женщины-военнослужащие в странах НАТО / С. Кузнецов // Зарубе жное военное обозрение. - 1990. - № 5. - С. 13-15.
   7. Крилль Ф. Международное гуманитарное право о защите женщин / Ф. Крилль // Защита лиц и объектов в международном гуманитарном праве : сб. статей и документов. - М. : МККК, 1999. - С. 46-83.
   8. Линдсей Ш. Женщины и война : пер. с англ / Ш. Линдсей. - Б м/и : МККК, 2003. - 346 с.
   9. Пекинская Декларация и Платформа Действий : утверждена на Четвертой Всемирной конференции по положению женщин, Пекин, 4-15 сентября 1995 г.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com