www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародне право arrow Тимчасове застосування міжнародних договорів: проблеми теорії та практики
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Тимчасове застосування міжнародних договорів: проблеми теорії та практики

О.В. Київець

ТИМЧАСОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

   Розглядаються питання тимчасового застосування міжнародних договорів як одного із основоположних інститутів міжнародного права, підтверджується, що практика такого застосування характерна для усіх сфер міжнародного співробітництва.
   Ключові слова: міжнародний договір, право міжнародних договорів, тимчасове застосування, дія міжнародного договору, вступ договору в силу.
   Постановка проблеми. Питання, чи належать норми міжнародних угод до норм права вже не є предметом дискусії, хоча ще на початку минулого століття воно достатньо жваво обговорювалося у правовій науковій літературі*. Сучасне розуміння міжнародного договору виникає тільки у другій половині ХХ ст. у зв’язку з прийняттям Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. (далі - Віденська конвенція 1969 р.) [2].
   Однак цьому передувала робота не одного покоління юристів, які намагалися призвести до одного знаменника сучасну для них практику міжнародних відносин та доктринальне розуміння суті феномена міжнародної угоди. В сучасному міжнародному праві міжнародний договір стає не просто основним джерелом для врегулювання міжнародних публічних відносин, а й найнадійнішим. Базовим питанням сучасного права міжнародних договорів є вступ міжнародного договору в дію та можливість його тимчасового застосування (ст.ст. 24 та 25 Віденської конвенції 1969 р.).
   Стан дослідження. Міжнародний договір викликав і викликає чималий інтерес у дослідників. Широко відомі праці «батька» вітчизняної науки про право міжнародних договорів 1.1. Лукашука, в тому числі і його остання монографія «Право международных договоров» у двох томах. Працю видано в Москві 2004 р. В ній між іншим розглянуто й вузьку проблему права міжнародних договорів, що стосується тимчасового застосування договору до його вступу в дію. Чимало уваги цій проблемі приділили зарубіжні учені, зокрема Г. Скот, М. Роґофер, Б. Гаудітц, О. Еліас, М. Фітумауріце, Т. Лебер та ін.
   Враховуючи актуальність цієї проблематики, наша мета - обґрунтувати основні положення, що стосуються вступу міжнародного договору в дію та його тимчасового застосування.
   Виклад основних положень. Зі вступом у дію міжнародного договору він стає обов’язковим для сторін, а його положення створюють диспозитивний ефект. Віденська конвенція 1969 р. передбачає, що міжнародний договір вступає в дію після підписання (ст. 12), після ратифікації, якщо договір передбачає таку процедуру вступу (ст. 14), прийняття, затвердження або приєднання (ст. 14, 15). У випадку, якщо договір передбачає обов’язкову ратифікацію міжнародного договору, існує часовий проміжок, коли текст договору вже погоджено і підписано, однак він не вступив в дію. Такий проміжок, як правило, використовується сторонами для приведення свого законодавства у відповідність із міжнародним договором задля спрощення процедури імплементації положень міжнародного договору у національне законодавство. Практика показує, що дедалі більше міжнародних договорів містять положення про обов’язковість їх ратифікації. Проте інколи виникають такі об’єктивні обставини, які потребують максимально швидкого застосування договору, не чекаючи закінчення процедури ратифікації (обміну ратифікаційними грамотами, як це передбачено ст. 16 Віденської конвенції 1969 р.). Саме такі потреби зумовили появу ст. 25 Віденської конвенції 1969 р. (тимчасове застосування) та відповідної статті Віденської конвенції про право міжнародних договорів, укладених між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. (далі - Віденська конвенція 1986 р.). Зокрема, ст. 25 передбачає, що договір або його частина застосовуються тимчасово до вступу договору в дію, якщо: а) це передбачається самим договором; b) держави, які брали участь у переговорах, домовилися про це іншим чином.Суперечки серед науковців щодо можливості застосування ст. 25 стосовно ряду міжнародних договорів не припиняються досі. Це породжує ряд обставин, через які зменшується ефективність таких договорів. Зокрема, маємо на увазі Договір про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань 1996 р. та Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї та її знищення, адже до вступу договорів в дію було створено Попередні комісії зі створення організацій за контролем щодо дотримання договорів, а це, Львівського державного університету внутрішніх справ на думку ряду вчених, є de facto попереднім застосуванням положень міжнародних договорів.
   Крім того, ст. 25 Конвенції сприяє зменшенню негативного впливу часового розриву між підписанням міжнародного договору та його ратифікацією. Такий час може бути значний, на чому неодноразово наголошувалося як фахівцями ООН, так і представниками держав, адже «кількість ратифікацій та/або приєднань, до ряду багатосторонніх договорів, залишається нижчою від очікуваної» [1]. Однак виникає ряд питань практичного характеру. Найважливіше з них - які правові наслідки мають договори або їх частини, що діють на підставі ст. 25 Віденської конвенції 1969 р. і звісно який час може діяти договір у такому форматі?
   Щоб відповісти на ці питання, необхідно встановити, що мали на увазі автори Конвенції, приймаючи ст. 25 саме в такій редакції. Для цього слід прослідкувати історію прийняття статті.
   Одну з перших спроб кодифікації права міжнародних договорів було зроблено ще Лігою Націй. 22 вересня 1924 р. Асамблея Ліги Націй прийняла резолюцію про необхідність скликання міжнародної конференції з питань кодифікації права міжнародних договорів. Така конференція відбулася в березні-квітні 1930 р. і була достатньо репрезентативною (47 держав-учасниць) [3]. Термін «тимчасове застосування» було вперше вжито в ч. 1 ст. 42 Проекту статей щодо права міжнародних договорів, які було включено до доповіді спеціального доповідача сера Фітцморіса [4]. Формулювання цієї статті викликає інтерес з ряду причин. По-перше, окремі її положення увійшли до ст. 25 Віденської конвенції 1969 р. Зокрема, це стосується «зобов’язання виконувати договір на тимчасовій основі», передбаченого в ст. 42 Проекту, яке трансформувалося в «тимчасове застосування» в ст. 25. По-друге, вжито більш вдале, на наш погляд, формулювання «зобов’язання виконувати договір», а не тимчасове застосування, яке тягне за собою нечітко визначені правові наслідки.
   У 1962 р. сер Хемфрі Вальдок (Humphrey Waldock) виступив спеціальним доповідачем у Комісії міжнародного права стосовно проекту статей щодо права міжнародних договорів, який містив у тому числі ст. 20, яка, зокрема, передбачала можливість тимчасового застосування договору після підписання, а ст. 21 передбачала, що тимчасово договір може діяти до його вступу в дію, у порядку, передбаченому в самому договорі. До того ж стаття передбачала можливість встановлення строку тимчасового застосування за умови, що тимчасова дія договору була продовжена [5, p. 25]. В результаті проведених дискусій Комісією було сформульовано ст. 24 (яка до цього була ст. 21, однак у результаті проведеної дискусії щодо запропонованих змін загальну нумерацію було змінено) у такій редакції: «Договір може передбачати, що перед тим, як остаточно вступити в дію він може вступити в дію частково або повністю у визначену дату або при настанні певних обставин .... і діє тимчасово до вступу договору в силу або до дати його кінцевого вступу в дію або якщо сторони не погодилися і далі подовжити тимчасову дію міжнародного договору» [5, p. 259]. По суті, цей проект повторював вже існуючу на той момент пропозицію, за винятком положення щодо того, чи вступає договір тимчасово в дію повністю або частково.
   Формулювання цієї статті викликало жвавий інтерес. Представники ряду держав висловилися негативно загалом або щодо формулювання самої норми. Шведи вважали, що коментарі, які надали держави в ході обговорення, є ціннішими, ніж власне наявність такої норми, оскільки ці позиції відображали практику держав. Представники США та Японії взагалі не вважали доцільною таку статтю.
   Комісія міжнародного права, проаналізувавши позиції держав, вирішила врахувати їх практику. Спеціальний доповідач у 1965 р. представив нове формулювання статті, яке, по суті, було розраховано на двосторонні договори, хоча прямо це і не було передбачено, однак стаття містила вказівку «якщо одна із сторін не ратифікує.», котру було розцінено проф. Аречагою та проф. Розеном як таку, що обмежувала сферу застосування цієї статті тільки двосторонніми договорами [6]. Окремо в ході засідання обговорювалося питання про формулювання статті: «тимчасовий вступ в дію» чи «тимчасове застосування». На думку ряду експертів (Федросс, Бріггс та інші), формулювання «тимчасовий вступ в дію» є відображенням практики держав, однак таке формулювання є некоректним. З огляду на правовий зміст явища таке застосування договору є тимчасовим застосуванням його положень, які не вступили в дію [7]. Така точка зору, на нашу думку, є абсолютно виправданою, оскільки при тимчасовому застосовуванні міжнародний договір не застосовується повністю (зокрема, положення про вступ договору в дію) і відповідно відсутній повний заключний конвенційний цикл. Тому цілком очевидно, що йдеться не про вступ в дію, а про тимчасове застосування. Зокрема, Роберто Аго (Roberto Ago), представник Італії, заявив про те, що неможливо, щоб договір вступив в дію двічі [8].
   Представник США проф. Г ерберт Брігс (Herbert Briggs) відзначав, що при такій ситуації основними є два елементи: власне сам договір і домовленість сторін щодо його застосування. Представник СРСР проф. Тункін висловився досить жорстко щодо умови, викладеної у ст. 24 проекту («якщо стане очевидним, що одна із сторін не має наміру ратифікувати договір»). Він вважав, що така умова є занадто суб’єктивною і не може бути об’єктивно розцінена як правова підстава [9, р. 111]. Ряд експертів взагалі висловлювався проти прийняття такої норми, однак ця позиція не знайшла підтримки Комісії міжнародного права.
   Незначні зміни було внесено до ст. 24 на 18-й сесії Комісії міжнародного права 1966 р., і вона була прийнята саме на цій сесії. У такому вигляді її і було представлено на конференції 1968 р. (у цій редакції Проекту статей її номер був 22). Протягом всього 1968 та 1969 р. ця стаття була однією з найбільш обговорюваних як у ході засідань проектного комітету, так і на пленарному засіданні конференції. На жаль, доступними для вивчення є лише підсумкові звіти конференції та підсумкові звіти комітету загалом. Лише обговоренню цієї статті було присвячено двадцять шосте та двадцять сьоме зібрання Комісії 17 квітня 1968 р. Зокрема, було запропоновано ряд змін до цієї статті представниками Кореї, В’єтнаму, США, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Греції, Індії, які навіть наполягали на вилученні цієї статті. Зрештою, на конференцію 1969 р. було винесено повний текст Конвенції, прийнятий протягом 1968 р., який було прийнято в остаточній редакції.
   Юристи-міжнародники наголошували, що прийняття договору саме в такій редакції сприятиме [10,  p. 82-83]: застосуванню договору до його вступу в дію для врегулювання відносин, які потребують термінового врегулювання; переконанню держави в необхідності ратифікації, оскільки договір de facto вже було виконано; домовленню сторін про тимчасове застосування договору у зв’язку з необхідністю забезпечити узгодженість попередніх правовідносини із наступними; домовленню сторін багатостороннього договору між собою, що договір вступає в дію саме між ними незалежно від того, чи вступає він в дію між іншими підписантами; домовленню сторін багатостороннього договору домовитись про тимчасове застосування змін та доповнень до міжнародного договору. Це ж стосується в тому числі багатосторонніх договорів, які засновують міжнародну організацію і відповідно підпадають під дію ст. 5 Віденської конвенції 1969 р.
   Основною причиною для тимчасового застосування міжнародного договору ще до його вступу в дію є терміновість, яка необхідна задля врегулювання певних питань. На необхідності включення до Віденської конвенції умови про тимчасовість наголошували ряд держав, зокрема Венесуела та Румунія.
   Застосування договору до того, як він вступить в дію, може призвести до ситуації, коли він взагалі ніколи не вступить в дію, або вступить в той момент, коли його вже виконано, адже сторони виконають взяті на себе зобов’язання і таким чином зникне предмет договору. Саме так сталося з договором, укладеним між Іспанією та Міжнародним Союзом Електрозв’язку (МСЕ), який вступив в дію через рік після того, як сторони його виконали [10].
   Якщо договір між Іспанією та МСЕ мав чисто технічний характер (йшлаося про порядок проведення зустрічей), то існує ряд міжнародних договорів, які мають надзвичайно вважливий характер і які застосовувалися задовго до того, як вони вступили в дію. Зокрема, практика США має три міжнародні договори щодо державного кордону з Мексикою, Кубою та Венесуелою, які застосувалися сторонами до того, як вони вступили в дію. Договір про делімітацію державного морського кордону між США та Кубою було підписано 16 грудня 1977 р. Застосовувати його сторони почали з 1 січня 1978 р. Його тимчасове застосування тривало до 30 грудня 2003 р., коли сторони обмінялися нотами [11]. Така практика відома і Європейському Союзу. Наприклад, п. 3 преамбули Рішення Ради 2003/457/ЄС щодо підписання Угоди про наукову та технічну співпрацю між ЄС та Ізраїлем передбачає, що тимчасове застосування угоди надасть ізраїльським юридичним особам можливість брати участь у ряді програм [11, p. 79].Тимчасове застосування багатосторонніх міжнародних договорів характерно для економічної сфери. Це стосується в тому числі і Генеральної Угоди про тарифи та торгівлю шляхом укладання протоколу про тимчасове застосування (стосувалося не всього міжнародного договору, а тільки ч. 1-3). Європейська конвенція про економічну співпрацю 1948 р., яка мала на меті реалізацію плану Маршалла, була тимчасово застосована за півроку до її вступу в дію. Договорів про економічне об’єднання західних африканських держав тимчасово застосовувалось з травня по червень 1975 р. 
   Висновки. Інститут тимчасового застосування міжнародних договорів є одним із ключових у праві міжнародних договорів, дозволяючи сторонам за необхідності терміново вирішити проблеми співробітництва, що сприяє реалізації базового принципу міжнародного права, передбаченого Статутом ООН - принцип співробітництва. Аналіз практики держав у цій сфері дозволяє виділити основні ознаки та правове підґрунтя для тимчасового застосування договорів, це зокрема створення можливості врегулювання правовідносин за неможливості повного застосування договору сторонами (потреба внесення змін до Конституцій держав-учасниць), правова сила такого договору (зокрема, порівняно з угодами modus vivendi) та правові наслідки, які може мати договір, який тимчасово застосовується сторонами.

   1. Венская конвенция о праве международных договоров 1969 г.
   2. UN Review of the Multilateral Treaty-Making Process. - A/35/312/Add. 1 dated 28 August 1980.
   3. Scott George. The Rise and Fall of The League of Nations // Leicester University Press. - 1974. - P. 305-432.
   4. Rogoff A. Martin, Gauditz Barbara. The Provisional Application of International Agreement. - 1987. - 53 p.
   5. Yearbook of the International Law Commission. - 1962. - vol. II. - document A/5209. - para. 17.
   6. Yearbook of the International Law Commission. - 1962. - vol. I. - P. 106-111.
   7. Report of the International Law Commission on the work of the first part of its seventeenth session // Official Records of the General Assembly. - Twentieth Session Supplement No.9 (A/6009) Document. - 3 May - 9 July 1965.
   8. Fitzmaurice M., Elias O. Contemporary issues in the Law o Treaties / M. Fitzmaurice, O. Elias. - Eleven International Publishing, 2005. - P. 17-355.
   9. Yearbook of the International Law Commission. - 1965. - vol. I. - P. 111
   10. Leber T. The provisional Application o Treaties / T. Leber. - 1998. - P. 82-83.
   11. Treaties and Other International Agreements: The Role of the US Senate.
   12. Council Decision of 13 May 2003 concerning the signature of the Agreement on scientific and technical cooperation between the European Community and the State of Israel (2003/457/EC) // OJ: L. - 2003. - № 154(21.06.2003). - P. 79.

 
< Попередня

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com