www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Відповідність вітальних висловів чинникам національного комунікативного етикету
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Відповідність вітальних висловів чинникам національного комунікативного етикету

О.В. Бобир,
кандидат філологічних наук, професор
(Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка)

ВІДПОВІДНІСТЬ ВІТАЛЬНИХ ВИСЛОВІВ ЧИННИКАМ НАЦІОНАЛЬНОГО КОМУНІКАТИВНОГО ЕТИКЕТУ

   Постановка проблеми. Кожна людина з раннього дитинства поступово й досить швидко оволодіває рідною мовою. Чим усталеніші мовні засоби і повніше закріплені народною мовленнєвою традицією, тим потужнішою стає мова, тим повніше виявляються її можливості, а значить, і найрізноманітніші барви мовних одиниць. Кожна з них – неповторна в своїх індивідуальних виявах.
   Українцям споконвіку притаманні такі риси як сентиментальність, чутливість, ліризм, український гумор, артистизм, людяність, працьовитість, талановитість тощо. Такі риси становлять менталітет нашого народу, а тому використання в усному та писемному мовленні форм і елементів, сповнених української ментальності, має бути вмотивованим, доречним і підпорядкованим конкретній комунікативній меті. Мовленнєва поведінка людини повинна показувати її глибоку, справжню повагу до інших людей, адже тільки таке спілкування приносить задоволення співрозмовникам.
   Мовленнєвий етикет, як уже було зазначено, постав із живої практики українського народу. Недарма елементи національних традицій дуже широко представлено в народних піснях, казках, прислів’ях і приказках.
   Отже, філологічна підготовка майбутнього вчителя початкової школи потребує не тільки оволодіння теоретичними та практичними знаннями лексичних, граматичних, орфоепічних норм, а й умілого користування цими нормами в різних мовленнєвих ситуаціях.
   Із цією метою у вищих навчальних закладах бажано було б увести спецсемінар “Етикет учителя” [1, с.43-48] або принаймні включити відповідні теми в основні розділи курсу сучасної української літературної мови, що дозволило б майбутнім педагогам свідомо засвоїти стійкі формули щодо включення в мовленнєвий контакт, підтримання спілкування в обраній тональності.Аналіз досліджень і публікацій. Останнім часом з’явилися ґрунтовні дослідження з питань мовленнєвого етикету М. Стельмаховича, Я. Радевича-Винницького, С. Богдан, В. Кононенка, М. Стахів, у яких проаналізовано широкий спектр мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення.
   Метою статті є розгляд місця і ролі вітальних висловів та їхньої відповідності чинникам національного комунікативного етикету.
   Серед безлічі типових комунікативних ситуацій ми виділяємо вітання, з якого починається спілкування мовців і яке належить до найчастіше вживаних етикетних висловів. В. Скуратівський справедливо наголошував: “Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми звертань-вітань – не звичайна людська забаганка і, тим паче, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємостосунки, зрештою, наше здоров’я не тільки в буквальному, але й переносному значенні. Коротше кажучи, це наш спосіб життя” [5, с.96].
   Вітання, повітання, привітання супроводжуються багатьма чинниками комунікативного процесу. Адже його форми залежать також і від віку, статі, соціального статусу людей, характеру взаємин між співрозмовниками, часу вживання вітального виразу. Окрім того, важливе значення мають кінесика (міміка та жести), етикетна проксеміка (організація простору в етикеті), етикетна атрибутика (речі в етикеті), національна специфіка, регіональні традиції, умови вітання тощо. Ось тому ми ставимо за мету розглянути основні вітальні вислови залежно від комунікативних ситуацій.
   На мовному рівні етнопсихологічні ознаки українців реалізовувалися у доброзичливому, шанобливому ставленні до співрозмовників, що зазначалося вже в словах привітання з коренем добр-, здоров-: Доброго дня! Здоровенькі були! Доброго Вам здоров’я.Вітаючись, передусім потрібно зважати на статево-вікові та соціальні ролі мовців. Вітання задає тон спілкуванню загалом. Залежно від соціальної ролі співрозмовників, їхньої близькості вибирається ти-спілкування чи Ви-спілкування та відповідна форма вітання: здрастуй чи здрастуйте. “Множина ввічливості” функціонує в українській мові автоматично, є фактом мовленнєвим і психологічним. Поширені звертання на ви до осіб, віком старших від мовця або малознайомих (адже ти – ближче, інтимніше, ви – ввічливе, шанобливе). Історично звертання до особи на ти – східнослов’янське, на ви – західноєвропейське. Диференціація цих звертань почалася у XVII ст. і мала не лише етичний, а й соціальний зміст. “Множина ввічливості” виражається тільки другою особою (ти – Ви). Уживання її в третій особі не властиве сучасній літературній мові, становить рису розмовної мови.
   Спілкуватися з вихованою людиною легко, стосунки з нею відзначаються щирістю, невимушеністю, емоційною врівноваженістю. А це дуже важливо для життєвого ритму. Тому з жінками, літніми людьми, керівниками, а також із незнайомцями (ця традиція збереглася в українському селі) потрібно вітатися ввічливо, зазвичай використовувати повну форму привітання: Здрастуйте! Доброго Вам ранку! Моє шанування! Вітальні слова треба вимовляти чітко і ясно.
   Незважаючи на те, що зараз в українській мові стягнена форма “Добридень!” вживається досить рідко, вона надає вітанню урочистості й піднесеного настрою.
   А як багато важить звичка називати старшу людину на ім’я та по батькові. Звертання “дядю”, “тьотю” (якщо ці люди не родичі), “діду”, “бабо” свідчать про невихованість, байдужість до чиєїсь особи та звучать образливо.
   А використання імені й по батькові додасть вітальному вислову шанобливості: Доброго дня, Петре Івановичу! Якщо вживається лише ім’я, варто до нього додати пане/пані: Моє шанування, пані Вікторіє!
   Необхідно зауважити, що слова пан і пані поступово повертаються у традиційному для української свідомості значенні, яке відтворює повагу до людини незалежно від її суспільного становища, походження, статків. Понад сім століть в Україні віталися з паном господарем, паном-товаришем, паном-братом. З початку ХХ століття перевага віддавалася слову товариш з партійним відтінком. Тому сьогодні, на жаль, до нього ставляться упереджено, хоча це слово часто зустрічається в українському фольклорі. У сучасному привітанні можна, наприклад, зустрічаючись з колегами по роботі, використати таку форму вітання: Доброго дня, дорогі товариші!
   Необхідно пам’ятати про використання кличного відмінка під час вітання. Якщо адресат – родич, перед іменуванням уживають ще слово, яке вказує на родинні взаємини: Здорові, дядьку Миколо! У сімейному колі можна обійтися без імені: Добраніч, бабусю!
   У темпорально зумовлених вітаннях, що вказують на часові проміжки доби, повні форми вітання поєднуються з дієсловами бажаю, зичу: Я бажаю Вам доброго ранку! Частіше використовуються усічені формули: Добрий ранок! Та краще використати побажальну форму: Доброго ранку!, яка звучить м’якіше й тепліше [3, с.58]. Вибір певного варіанту залежить від мовця, оскільки обидві форми є нормативними для сучасної української мови.
   Піднесено й урочисто звучить вітання мовця, який звертається до великої аудиторії: Дозвольте привітати Вас у нашому університеті! Радий вітати Вас на рідній землі!
   Слова привіт і вітання етимологічно пов’язані зі словами віть, вітка – гілка, тобто прибуття з символічною гілкою означало вітання. М. Фасмер зазначає, що “витать, витаю “парить; приветствовать” у старослов’янській, українській, болгарській, чеській, польській, верхньолужицькій, нижньолужицькій мовах означає привітання [7, с.321].
   Близькі стосунки мовців дозволяють використовувати “спрощені” форми привітання, наприклад: “Привіт” – для студентів, “Здоров” – для чоловіків, “Як справи?” – для друзів. Вони можуть промовлятися під час неформального спілкування, у динамічній ситуації, на певній відстані: “Здоров, Федоре! Недарма мені сон такий снився: пташка у вікно стукала – на звістку. А кіт умивався цілісінький день” (О. Довженко).
   Вітання “доброго здоров’ячка”, “здоровенькі були”, “моє шануваннячко” вживається, як правило, з відтінками фамільярності, улесливості, запобігливості або у спілкуванні з близькими людьми одного віку: “-Здоровенькі були, наш начальник і благодітель! – замовила Горпинина, низько уклоняючись становому” (П. Мирний).
   Народна педагогіка, втілена в творах українських авторів, дає нам рекомендації й щодо етикетної поведінки того, хто заходить до помешкання: “Воно ж, мабуть, хто перший в хату ввіходить, то й здоровкається, – жартуючи, кажу йому і, подаючи руку, вітаю: – Здрастуйте!” (П. Мирний).
   Якщо колеги неодноразово зустрічаються впродовж дня і не пам’ятають, віталися вони чи ні, то можна скористатися вітаннями у формі запитань, що супроводжуються доброзичливим виразом обличчя або посмішкою: Ми з Вами вже бачились? Ми зустрічались? Ми вже вітались? Коли мовці впевнені, що вже віталися, вони при наступній зустрічі можуть промовити: Бачилися!; Як справи?;Усе в порядку?
   Не можна погодитися з твердженнями С. Богдан і М. Стахів про те, що зазвичай мовець послуговується лише однією формою привітання з “вітального реєстру” [3, с.58; 6, с.49]. Ми дотримуємося думки Я. Радевича-Винницького про те, що “мовленнєва практика засвідчує доволі часте поєднання двох вітальних фраз” [4, с.125]. Зважаючи на певну ситуацію, можна використовувати подвійне вітання. Наприклад, вітаючись у помешканні іменинника, можна сказати: Доброго вечора! З іменинником Вас!; зустрівши друга – Привіт! Радий тебе бачити!; після довгої розлуки – Кого я бачу! Давненько ж ми не зустрічалися! У такій формі привітання зазвичай перша його частина виконує безпосередню функцію вітального вислову, а друга – емоційно-забарвлену.
   Окрім щоденних вітальних висловів, в активному обігу знаходяться святкові. Наприклад, у день народження вітаються: З іменинницею Вас!, у вихідний – З неділею!, Будьте здорові, з неділею Вас!, на свято – Зі святом Вас!
   Особливі вітальні вислови та відповіді на них склалися традиційно на релігійні свята Так, наприклад, на Різдво, зустрічаючись, промовляють: Христос родився! У відповідь чуємо: Славіте його! На Великдень вітаються: Христос воскрес! У відповідь тричі промовляють: Воістину воскрес! До того ж тричі цілуються. На Миколу промовляють: З Миколаєм, будьте багаті!
   Вітання у Святвечір, на Коляду, Щедрий вечір мають відтінок побажання: Будьмо здорові зі Святим вечором!; Щедрий вечір, добрий вечір! Добрим людям на здоров’я!; Добридень! З Колядою будьте здорові!
   На вітальні вислови обов’язково дають відповідь, її відсутність глибоко образить людину. Відповідь може повторити вислів вітання. Але такий варіант збіднює українську мову. Набагато краще уникати такого дублювання у відповіді. На будь-які вітальні слова за давнім українським звичаєм відповідали: Доброго здоров’я!; почувши від учня чи студента добридень!, підберіть – здрастуйте!
   Щоб вас не запідозрили у нещирості, тому, кого вітають, доброзичливо дивляться в очі. Здоровкаються з тими, хто йде назустріч, за три-чотири кроки до того, як порівняються з ним. Вітання не повинно бути голосним, якщо воно може заважати іншим людям (у бібліотеках, установах, приймальнях). Коли ваш знайомий перебуває на далекій відстані, не варто кричати, вітаючи його, – обмежтеся посмішкою чи помахом руки.
   Під час вітання залежно від ситуації здавна використовуються поклони, рукостискання, обійми, поцілунки, шапкування тощо.
   Чоловік супроводжує вітання легким поклоном, жінка – плавним нахилом голови. Молоді люди трохи нижче вклоняються, ніж старші. Поклін при зустрічі може замінити словесну форму привітання чи засвідчити повагу під час повторної зустрічі протягом доби.
   Словесне вітання може супроводжуватися рукостисканням, під час якого чоловіки обов’язково встають. Недопустимо тиснути руки мовчки. Першим руку подає старший – молодшому, керівник – підлеглому, жінка – чоловікові.
   Більш детально невербальні знаки з вітальною семантикою, якими необхідно опанувати майбутньому педагогові, описані в нашому навчально-методичному посібнику “Етикет учителя” [2].
   Висновки. Таким чином, в українському комунікативному етикеті вітання з відповідними невербальними проявами визначає характер і тональність подальшого спілкування мовців, характеризує їхній рівень володіння рідною мовою та засвідчує такі притаманні українцям риси, як шляхетність, ґречність, шану до батьків, до жінки, демократизм, делікатність, естетизм і емоційність.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо у висвітленні особливостей філологічної підготовки майбутніх учителів початкової школи, яка пов’язана з формуванням мовленнєвого етикету.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бобир О.В. Про доцільність спецсемінару “Етикет учителя” в навчальних планах педвузів // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова: Теорія і практика навчання і виховання. – Вип. 2. / О.В. Бобир. – К. : Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2005. – 266 с.
2. Бобир О.В. Етикет учителя : навчально-методичний посібник / О.В. Бобир. – К. : Слово, 2009. – 213 с.
3. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С.К. Богдан. – К. : Рідна мова, 1998. – 475 с.
4. Радевич-Виницький Я. Етикет і культура спілкування / Я. Радевич-Виницький. – Львів: Сполом, 2001. – 223 с.
5. Скуратівський В. Берегиня: Художні оповіді, новели / В. Скуратівський. – К. : Рад. письменник, 1988. – 276 с.
6. Стахів М. Український комунікативний етикет : навчально-методичний посібник / М. Стахів. – К.: Знання, 2008. – 245 с.
7. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : в 4 т. / М. Фасмер. – М. : Прогресс, 1986. – Т. 1. – 576 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com