www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародне право arrow Програмність міжнародних правових норм як засіб вирішення проблеми міжнародних програм
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Програмність міжнародних правових норм як засіб вирішення проблеми міжнародних програм

Бабін Б.В.

ПРОГРАМНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОВИХ НОРМ ЯК ЗАСІБ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНИХ ПРОГРАМ

   Анотація У статті проаналізовані наукові погляди на проблему міжнародно-правової норми у контексті проблеми визначення феномену міжнародних програм. Визнається можливість наявності міжнародно-правових норм у міжнародних програмах та наявність програмних міжнародних норм.
   Постановка проблеми. Сьогодні вкрай актуальним стає питання правової природи міжнародних програм, як правового феномену сучасності. Міжнародні програми ухвалюються на локальному, регіональному та глобальному рівнях, суб’єктами їх розроблення, ухвалення та виконання стають як держави, так і міжнародні організації. Міжнародні програми різного характеру є однією з ключових форм діяльності таких структур, як ООН, її органи та організації, Рада Європи, НАТО та ОБСЄ. Можна навіть говорити про спеціальне міжнародне правове забезпечення процесів розроблення, ухвалення, фінансування та виконання міжнародних програм, як мінімум на регіональному рівні [23]. Водночас залишається відкритим питання природи міжнародних програм та формату їх співвіднесення з джерелами міжнародного права. Вважаємо, що для дослідження правової природи міжнародних програм слід визначитися із можливістю наявності у програмах самостійних міжнародно-правових норм.
   Ступінь наукової розробки теми. Аспекти міжнародних програм у вітчизняному праві аналізувалися, насамперед, в рамках концепції програмно-управлінської діяльності, яка була розроблена з нашою участю та знайшла свій розвиток у працях Кроленко В.О., Третьяка Е.В., Удовенко К.В. Окремі радянські теоретики міжнародного права, зокрема Бувайник Г.Є., Гавердовський О.С., Жуков Г.П., Ульянова Н.М., Черниченко С.В. розглядали аспекти програмної діяльності у міжнародному праві та впливу цих процесів на міжнародно-правові норми, але ці більшість цих робіт слід вважати застарілими як емпірично, так і ідеологічно. У той же час існує доволі велика кількість авторів, що приділяли власну увагу теорії міжнародно-правової норми (їх думки ми проаналізуємо далі).
   Мета статті. Метою статті є дослідження природи міжнародно- правової норми, особливо в контексті її програмного характеру. Для реалізації вказаної мети необхідно визначитися із поглядами щодо змісту категорії «міжнародно-правова норма», з’ясувати її придатність для вирішення проблеми міжнародних програм та охарактеризувати можливість програмного характеру міжнародних норм та їх наявності у міжнародних програмах.
   Викладення основного матеріалу. Сама специфіка міжнародних відносин та міжнародного права обумовлює своєрідність міжнародно- правових норм. Патріарх теорії міжнародного права Гуго Гроцій у XVII ст. зазначав, що в основі міжнародних відносин має полягати право та справедливість, тому важливо знайти такі норми міжнародного права, які стали б вічними, незмінними та незалежними від позитивних норм, у підґрунті яких полягає згода держав. Це ставить, на думку Гуго Гроція, задачу «підшукати для положень природного права докази, що ґрунтуються на настільки достовірних поняттях, щоб ніхто не був в змозі їх відкинути без насилля на самим собою» [8, с. 54]. Автор XIX ст. Блюнчлі Н. констатував, що «світ має бути задоволеним положеннями, які отримали по можливості рівномірне та одностайне визнання з боку окремих держав, особливо цивілізованих, хоча ці правила не є повними». Цей дослідник констатував невідворотність протиріч між універсальним змістом принципів міжнародного права та тією партикулярністю (відривчастістю) форми у якій вони відображаються [3, с. 71].
   При цьому розвиток глобального світового діалогу, зміни у форматі відносин між суб’єктами міжнародного права та іншими учасниками міжнародних відносин впливає як на специфіку міжнародно-правових норм, так і на її теоретичне обґрунтування. Ще у 60-х рр. XX ст. Мінасян М.М. визначав, що «у сучасних міжнародних відносинах... створюються й нові форми вираження та закріплення норм міжнародного права поряд із новим його змістом у вигляді низки нових інститутів та принципів» [17, с. 18]. Виключно високий динамізм міжнародних відносин визнають і інші автори; так, радянський теоретик Ігнатенко Г.В. вказував, що «на базі сталих принципів та норм, що відповідають основним закономірностям міжнародних відносин, відповідно до потреб суспільного розвитку еволюціонують та збагачуються поточні правили міждержавних відносин» [11, с. 67].
   Норма міжнародного права є цікавим феноменом цієї галузі. Сама категорія «норма» перекладається з латинської, як «правило, керівні засади, зразок». Саваськов П.В. визначає норму міжнародного права, як правило поведінки, яке визнається державами та іншими суб’єктами міжнародного права у якості юридично обов’язкового. На його думку, виходячи з змісту міжнародно-правової норми суб’єкт міжнародного права може судити як про власну можливу та потрібну поведінку, так і про поведінку інших суб’єктів міжнародного права; така норма впорядковує поведінку учасників міжнародних відносин, виконує регулюючу роль у їх взаємовідносинах [20, с. 38].
   Мінасян М.М. визначав міжнародно-правову норму, як правило поведінки держав, встановлене ними у галузі їх зовнішніх відносин у процесі боротьби та співробітництва та визнане обов’язковим для регулювання їх зовнішньополітичних, економічних, культурних відносин з метою досягнення миру та загального прогресу [17, с. 18]. Під міжнародною правовою нормою Нген Куок Дінь розумів «зміст, субстанцію правила, розробленого відповідно до «процедурних» вимог того чи іншого формального джерела» [21, с. 62]. Аго Р. у власній теорії норм міжнародного права висловлював припущення, що поряд з правовими нормами, які встановлюються спеціальними правотворчими органами, існують норми, які не випливають з певного формального джерела, а виникають у свідомості членів суспільства спонтанно («норми спонтанного права»). Цю концепцію зазначений італійський теоретик обґрунтовував «відсутністю в міжнародному праві вищих нормоустановчих органів» [25, p. 732].
   Румунський автор Джувара М. узагалі висловлював гіпотезу, що крім видимих норм у міжнародному праві існують приховані норми («les norms latentes»), які іноді панують над видимими нормами, оскільки вони нібито є «справжніми регуляторами реального правопорядку у міжнародних відносинах». При цьому вказаний автор пропонував багаторівневу ієрархію міжнародно-правових норм, від індивідуальних, через норми угод, звичаїв та законів і «відомих юридичних принципів», до «раціональних принципів справедливості», які «становлять іноді справжні правила міжнародного правопорядку на засадах моралі, справедливості та загальної безпеки, які не можна скасувати навіть визначеним волевиявленням» [26, p. 485, 612]. Мєлков Г.М. визначав норму міжнародного права, як юридично обов’язкові для виконання правила поведінки для держав та інших суб’єктів міжнародного права, які запроваджуються самими цими суб’єктами і виконуються ними добровільно або у випадку необхідності за допомогою особливого виду примусу [19, с. 11]. Бірюков П.М. окреслював міжнародно- правову норму, як юридично обов’язкове правило поведінки, яке створюється суб’єктами міжнародного права та регулює відносини між ними, а також відносини з участю осіб, які не є такими суб’єктами [2, с. 31]. У спеціальній роботі з цієї тематиці Лукашук І.І. характеризує міжнародно- правову норму, як створене за угодою суб’єктів формально визначене правило, що регулює міждержавні відносини шляхом запровадження прав та обов’язків для суб’єктів і забезпечується юридичним механізмом охорони [16, с. 113].
   Суворова В.Я. під нормою міжнародного права розуміє обов’язкові правила діяльності та взаємовідносин держав та інших суб’єктів, які є правилами поведінки загального характеру, розрахованими на неодноразове застосування та які забезпечуються у процесі реалізації відповідними заходами примусу. При цьому створення норм міжнародного права, на думку вказаного автора, є процесом узгодження воль (позицій) держав, що включає у себе стадії досягнення угоди стосовно змісту правила поведінки та взаємообумовленого волевиявлення стосовно визнання цього правила обов’язковим [19, с. 93], подібної думки дотримується й Бірюков П.М. [2, с. 31]. Визначення норми міжнародного права, як правила поведінки, яке утворюється державами та іншими суб’єктами міжнародного права шляхом узгодження власних позицій та такого, що визнається ними обов’язковим, пропонував і Тимченко Л.Д. [24, с. 53]. Калюжна Г.П., вказуючи на узгодження воль держав як підґрунтя для міжнародної норми, додає, що «у процесі створення норм міжнародного права стикаються інтереси різних держав, а волі різних, іноді протилежних класів та держави шляхом їх погодження приходять до угоди з тих питань, позитивному вирішенні яких вони є зацікавленими» [14, с. 516]. Жуков Г.П. зауважував, що лише у випадку взаємної угоди двох або більше держав те або інше правило може стати нормою міжнародного права, а угода про утворення такої норми стає водночас підґрунтям юридичної обов’язковості цих норм [9, с. 91].
   Бобров Р.Л. писав про те, що при виявленні сутності процесу формування міжнародних правових норм «стає ... особливо чітко видною помилковість ігнорування багатоплановості загального поняття «воля» та недооцінки самостійної значущості окремих її сторін». Відповідні риси нормоутворення у міжнародній сфері, на думку цього автора, виявляють особливість співвідношення соціальної волі та міжнародного права, яке полягає в у тому, що у цьому праві немає універсально обов’язкового для створення нової правової норми злиття воль, що її створюють, у єдину волю [5, с. 55].
   При цьому відкритим питанням залишаються причини виникнення та специфіки міжнародно-правових норм; додамо, що окремі автори намагалися вивести їх із реальних міжнародних відносин різних типів. За концепцією британського автора Оппенгейма Л.Ф. норми права «виникають з фактів історичного розвитку суспільства» [22, с. 45]. Мінасян М.М. вважав, що причиною виникнення таких норм є «загальні всесвітні економічні відносини» [18, с. 21]. Інші радянські автори зазначали, що «економічним підґрунтям для виникнення норм міжнародного права слугують міжнародні виробничі відносини» [14, с. 517], що «міжнародні економічні зв’язки слід розглядати в якості істотного фактора, який обумовлює існування та розвиток міжнародного права» [7, с. 15], та що на міжнародне право впливають економічні лади суспільств взаємодіючих держав та міжнародні економічні зв’язки, тобто первинні та вторинні виробничі відносини [11, с. 19].
   Дещо іншу концепцію з цього приводу мають прихильники теорії природного міжнародного права; на їх думку норми міжнародного права виникають незалежно від держави, можуть існувати незалежно від волі держави та примусу з її боку. При цьому процес міжнародної правотворчості стає подібним до відкриття та формулювання вченими природних законів, які існують та діють самі по собі, а люді у процесі пізнання явищ природи лише відкривають та формулюють їх [10, с. 90-91].
   Мінасян М.М. зауважував, що «способи вираження міжнародних норм є вельми різноманітними та гнучкими, що обумовлюється гнучкістю правового регулювання складних міжнародних відносин» [17, с. 18]. Аналіз визначень міжнародно-правових норм надав змогу вітчизняному фахівцю  Буткевичу В.Г. також констатувати їх різноманітність, та уникаючи надання власного визначення, запропонувати критерії (характерні риси) міжнародно- правовій нормі: специфіка об’єкту регулювання; особливість методу регулювання; «погоджувальний» та «координаційний» характер таких норм; обов’язковість цих норм тільки для сторін, що їх добровільно визнали; специфіка форми існування; забезпечення реалізації з боку держав та їх об’єднань; структурні особливості (відсутність санкцій) [6, с. 162, 164].
   Виходячи з аналізу теорій про нормативність міжнародного права, Дмитрієв А.І. пропонує такі ознаки міжнародно-правової норми, як: узагальнене правило поведінки суб’єктів міжнародного права; юридична обов’язковість застосування; наявність санкцій, а не лише моральних наслідків та здорового глузду; поділ на диспозитивні та імперативні норми [9, с. 15].
   Таким чином, враховуючі певні неузгодженості у загальній теорії міжнародно-правової норми, слід визнати наявність у такого феномену регулювання міжнародних відносин певних загальновизнаних ознак, яким у цілому відповідають приписи міжнародних програм. Таким чином слід позитивно вирішити можливість наявності міжнародно-правових норм у міжнародних програмних актах. Слід також зазначити, що вказана вище динамічність міжнародних відносин впливає на форми та зміст міжнародно- правових норм у різних формах. Ще радянські фахівці визнавали, що «зміна характеру міжнародних відносин, змінення загальних принципів міжнародного права обумовлюють зміни у процесі формування норм міжнародного права та в результати цього процесу» [15, с. 14].
   На думку Бліщенко І.П. такі об’єктивні умови, як інтернаціоналізація світового господарства, принципово нова роль засобів інформації та комунікації, екологічна криза та проблема виживання людини у зв’язку із реальною загрозою застосування ядерної зброї, призвели до змінення реальної ролі міжнародного права, яке стало єдиною альтернативою свавіллю та насиллю, виразом загальнолюдських відчуттів. Виникнення нових концепцій, зокрема інститутів міжнародного права, ґрунтується на зацікавленості та необхідності розвитку держав та дозволяє створювати новий міжнародний правопорядок. Це вказаний автор обумовлює тим, що «у нових історичних умовах взаємозалежного та взаємопов’язаного світу починають працювати закономірності цілісного світу, що знаходять своє проявлення у створенні принципів та норм світового правопорядку» [4, с. 10]. Зазначимо, що однією з форм впливу на зміст міжнародно-правових норм слід вважати все ширше використання у міжнародних відносинах програмно-управлінських засобів та методології програмного менеджменту. Це обумовлюється глобалізацією, регіональною інтеграцією, ускладненням світового господарства та розподілом праці. Це призводить до декількох взаємопов’язаних процесів, зокрема до використання програмних засобів у правовому регулюванні та передбачення «класичних» правових заходів при складанні різного роду управлінських програм. Крім того, ми вже відзначали у попередніх роботах, що для норми права взагалі є характерною така риса як програмність [1, с. 121]. Це у повній мірі відбивається і при вдосконаленні формату та класифікації міжнародно-правових норм.
   Можна стверджувати, що вперше на таку специфіку саме міжнародно- правових норм звернули увагу радянські фахівці у 70-х рр. ХХ ст. Зокрема, цікавим є розподіл таких норм на загальні, програмні та спеціальні, у залежності від обсягу та змісту приписів, запропонований радянським автором Гавердовським О.С. [7, с. 21]. Подібну класифікацію можна також зустріти у роботі Ігнатенко Г.В. [12, с. 44-46] та інших радянських фахівців [15, с. 249]. Відповідно до такої концепції, програмні норми тісно примикають до загальних міжнародних норм, але при цьому вони є «по сутності новим явищем у системі засобів міжнародно-правового регулювання». При цьому програмні норми породжують для учасників відповідні права та обов’язки, а тому їх порушення тягне ті самі наслідки, що й порушенні інших міжнародно-правових норм. Гавердовський О.С. додає, що у ряді випадків програмні норми можуть мати й рекомендаційний характер, а вказівки про це будуть міститися у «міжнародних актах, розрахованих на перспективу» [7, с. 22]. Ігнатенко Г.В. зазначав, що «за своєю юридичною природою програмні положення аналогічні міжнародно-правовим нормам, оскільки покликані регламентувати поведінку, дії держави», саме тому вказаний фахівець кваліфікував їх як програмні норми міжнародного права [12, с. 45]. У іншій роботи він вказував, що за своїм функціональним призначенням програмні норми є засобом певної деталізації загальних міжнародно-правових норм, але, будучі самі по собі відносно загальними нормами, що приписують загальні напрями, стадії, форми, об’єкти співробітництва, ці норми виконують роль з’єднувальних ланок між узгодженими (чинними) міжнародно-правовими нормами та запланованими (потенційними) нормативними приписами, які відносяться до одного й того ж предмету регулювання [13, с. 9].
   Гавердовський О.С., проаналізувавши «міжнародно-правові акти, що об’єктивують програмні норми», робить висновок про те, що «ці норми часто відрізняються одна від іншої за рівнями та сферами організаційно-цільової спрямованості їх приписів». Тому цей дослідник пропонує виокремити такі самостійні види програмних норм, як генеральні та вихідно-директивні. До генеральних норм зазначений автор відносить ті, що «формулюють у загальній формі генеральні напрями та основні соціальні сфери міждержавного співробітництва», наводячи, як приклад приписи Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі та Комплексну програму подальшого співробітництва та розвитку соціалістичної економічної інтеграції країн - членів Ради економічної взаємодопомоги (ухвалену у червні 1971 р. на XXV сесії Ради) [7, с. 23].
   Цікаво, що французький автор Прево Ж. також кваліфікував норми Заключного акту як такі, що визначають напрямок (droit directif), встановлюють параметри майбутніх дій. До вихідно-директивних норм Гавердовський О.С. відносить норми, які фіксуються у довгострокових програмах розвитку економічного, промислового та науково-технічного розвитку, та перспективних цільових програмах співробітництва соціалістичних країн, що містять вказівки на визначені сфери співробітництва, передбачають можливі правові та організаційні форми такого співробітництва, визначають перспективні терміни та стадії реалізації зобов’язань [7, с. 24].
   Висновки. На нашу думку під програмними генеральними міжнародними нормами слід розуміти ті норми, що містяться у різноманітних актах міжнародного права (договорах, резолюціях міжнародних організацій, односторонніх актах), що переслідують програмну мету. Співвідношення таких актів із категорією міжнародних програм є проблемним питанням, оскільки їх вихідна правова природа може бути дуже різною, а кількість таких актів - вкрай великою. У той же час як глобальні, так і вихідно-директивні програмні норми можуть міститися у міжнародних актах, чия програмна сутність є безперечною (наприклад у міжнародних цільових програмах). Але при цьому їх особливістю стає виключно тимчасовий характер дії та певна специфіка регулювання відповідних міжнародних відносин. На нашу думку не можна вважати програмні норми лише засобом створення (або навпаки - імплементації) інших форм правових норм, хоча при цьому не слід виключати гіпотезу про їх переважно процесуальне значення. Вважаємо, що інша, більш детальна класифікація програмних міжнародних норм стане можливою лише після певного визначення ролі феномену міжнародних програм у системі джерел (форм) міжнародного права, що і має стати предметом наступних наукових розвідок.

Використані джерела

   1. Бабін Б. В. Основи програмно-управлінської діяльності в Україні : курс лекцій для студентів, курсантів та слухачів / Б. В. Бабін, В. О. Кроленко. - Донецьк: Каштан, 2006. - 134 с.
   2. Бирюков П. Н. Международное право : учеб. пособие / П. Н. Бирюков. - М. : Юристъ, 1998. - 416 с.
   3. Блюнчли Н. Современное международное право цивилизованных государств, изложенное в виде кодекса : под ред. Л. Камаровскаго / Н. Блюнчин. - М. : Тип. Индрих, 1876. - 561 с.
   4. Блищенко И. П. Мировая политика и международное право / И. П. Блищенко, М. М. Солнцева. - М. : Межд. отношения, 1991. - 156 с.
   5. Бобров Р. Л. Основные проблемы теории международного права / Р. Л. Бобров. - М. : Межд. отношения, 1968. - 272 с.
   6. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії : підручник / В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній. - К. : Либідь, 2002. - 608 с.
   7. Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права / А. С. Гавердовский. - К. : Вища школа, 1980. - 318 с.
   8. Гроций Гуго. О праве войны и праве мира [пер. А. Л. Саккетти] / Гуго Гроций. - М. : Госюриздат, 1957. - 498 с.
   9. Дмитрієв А. І. Міжнародне публічне право : навч. посібник / А. І. Дмитрієв, В. І. Муравйов. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 640 с.
   10. Жуков Г. П. Критика естественно-правовых теорий международного права / Г. П. Жуков. - М. : Госюриздат, 1961. - 165 с.
   11. Игнатенко Г. В. Международное право и общественный прогресс / Г. В. Игнатенко. - М. : Межд. отношения, 1972. - 151 с.
   12. Игнатенко Г. В. Разрядка и международные договора / Г. В. Игнатенко. - М. : Межд. отношения, 1978. - 88 с.
   13. Игнатенко Г. В. Проблема программных норм в системе договорного регулирования развития социалистической экономической интеграции / Г. В. Игнатенко // Роль международных договоров и институциональных механизмов в развитии социалистической интеграции : тезисы докладов. - М. 1978. - С. 8-9.
   14. Калюжная Г. П. Об основаниях возникновения норм международного права / Г. П. Калюжная // Советский ежегодник международного права,1958. - М., 1959. - С. 515-517.
   15. Курс международного права : в 6 томах [гл. ред. Ф. И. Кожевников]. - Т. 1. - М. : Наука, 1967. - 284 с.
   16. Лукашук И. И. Нормы международного права в международной нормативной системе. / И. И. Лукашук - М. : Сигра, 1997. - 322 с.
   17. Минасян Н. М. Источники современного международного права / Н. М. Минасян. - Р.- н.-Дону : Изд-во Ростов. ун-та, 1960. - 152 с.
   18. Минасян Н. М. Сущность современного международного права. / Н. М. Миносян - Р- н.-Дону : Изд-во Ростов. ун-та, 1962. - 321 с.
   19. Международное право : учебник для вузов [отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунов]. - 3-е изд. - М. : Норма, 2004. - 624 с.
   20. Международное право : учебник [отв. ред. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова]. - М. : Межд. отношения, 2000. - 720 с.
   21. Нген Куок Динь Международное публичное право / Н. К. Динь, П. Дайе, А. Пелле. - Т. 1. - К. : Сфера, 2000. - 440 с.
   22. Оппенгейм Л. Ф. Международное право [под ред. С. Б. Крылова]. / Л . Ф. Оппенгейм  - М. : Гос. изд-во иностр. лит-ры, 1948. - Т. 1. - 408 с.
   23. О Порядке разработки, реализации и финансировании межгосударственных целевых программ Содружества Независимых Государств : Решение Совета глав правительств СНГ от 16 апреля 2004 г. - Чолпон-Ата, 2004. - Офиц. док-т. - 15 с.
   24. Тимченко Л. Д. Международное право : учебник / Л. Д. Тимченко. - X. : Консум, 1999.  - 528 с.
   25. Ago R. Positive Law and International Law / R. Ago // American Journal of International Law. - 1957. - Vol. 51. - № 4. - P. 721-744.
   26. Djuvara M. Le fondement de l’ordre juridique positif en droit international / M. Djuvara // Academie de droit international. Recueil des cours. - 1938. - T. 64. - P. 480-620.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com