www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародне право arrow Міжнародний правопорядок та його роль у функціонуванні правової демократичної державності: теоретичні підходи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Міжнародний правопорядок та його роль у функціонуванні правової демократичної державності: теоретичні підходи

Баймуратов М.О.

МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОПОРЯДОК ТА ЙОГО РОЛЬ У ФУНКЦІОНУВАННІ ПРАВОВОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ

   Анотація. У статті досліджуються теоретичні проблеми ролі міжнародного правопорядку у функціонуванні демократичної державності, розкриваються критеріальні підходи до розуміння міжнародного правопорядку як організаційно-нормативної основи існування та функціонування сучасного міжнародного співтовариства.
   Постановка проблеми. Проблема становлення та подальшого розвитку міжнародного правового порядку (міжнародного правопорядку) (далі - МПП) представляється особливо актуальною в світлі тих змін, які відбулися на міжнародній арені, особливо останніми роками і зробили істотний вплив на функціонування самої правової демократичної державності - визнання західними державами і США Косова як суверенної держави, визнання Росією Південної Осетії і Абхазії в такій же спосіб, існування на цьому фоні достатньо великої кількості невизнаних суб'єктів міжнародного права, прагнучих до отримання зазначеного статусу. Тому актуалізується дослідження концептуальних аспектів становлення МПП, виявлення його понятійних, елементних і функціональних характеристик як певного стану організаційної моделі світової спільноти, заснованої на імперативних принципах і нормах сучасного міжнародного права, що позитивно та апріорі впливають на існування державності. Мета статті. Метою статті є дослідження теоретичних проблем ролі міжнародного правопорядку у функціонуванні демократичної державності, розкриття критеріальних підходів до розуміння міжнародного правопорядку як організаційно-нормативної основи існування та функціонування сучасного міжнародного співтовариства.
   Викладення основного матеріалу. Необхідно відразу ж вказати, що визначення концепту «міжнародний правопорядок» (далі - МПП), представляє певні труднощі методологічного і етимологічного порядку. Проблема полягає в тому, що на сьогоднішній день є відсутнім його чітке і однозначне не тільки доктринальне, але і легітимне визначення. Не дивлячись на те, що воно достатнє активно застосовується в заявах і виступах офіційних представників держав, в багатьох міжнародних документах, у тому числі і у рішеннях ООН і інших міжнародних організацій. Ці ж терміни стали звичними для публікацій політиків, дипломатів і журналістів по актуальних питаннях сучасних міжнародних відносин [1]. Що стосується використання цього терміну в роботах юристів- міжнародників, то для них є характерним постійне звернення до тих або інших конкретних проблем або різних аспектів зміцнення і подальшого прогресивного розвитку «сучасного МПП» [2]. Правда, при цьому нерідко наголошується, що, «на жаль, наука міжнародного права поки що не володіє не тільки скільки-небудь значною роботою з питання про міжнародний правопорядок, але навіть чітким визначенням такого» [3].
   Проте, в юридичній науці, переважно в теорії держави і права, є загальні підходи до визначення опорного слова, терміну, що міститься в досліджуваній понятійній конструкції. Це відноситься до терміну «правопорядок» (від англ. law and order), який в широкому сенсі визначається, як заснована на праві і сформована в результаті здійснення ідеї і принципів законності така упорядкованість суспільних відносин, що виражається в правомірній поведінці їх учасників. У вузькому сенсі, правопорядок розуміється як відповідний стан врегульованих правом суспільних відносин [4]. Слід вказати, що найбільш вдалими визначеннями правопорядку, представляються дефініції, розроблені теоретиками права. Так, наприклад, П.М. Рабінович, роблячи акцент на когнітивні аспекти, визначає правопорядок, як режим (стан) впорядкованості, організованості суспільних відносин, який формується в умовах законності [5]. Аналогічні критерії правопорядку виділяються Г.Г. Арутюняном - «правопорядок - стан впорядкованості суспільних відносин, що досягається за допомогою дії правових норм» [6] і П.П. Шляхтуном - «правопорядок - це стан впорядкованості суспільних відносин, який досягається в результаті неухильного дотримання правових норм всіма суб'єктами права» [7]. Необхідно вказати, що останнє визначення вже містить суб'єктну характеристику, яка має важливе значення в визначенні зв’язку МПП і державності.
   У вказаному контексті можна охарактеризувати і визначення правопорядку, що запропоноване О.Ф. Скакун. Воно має досить детальну методологічну та структурну характеристику - «правопорядок - це стан (режим) правової впорядкованості (урегульованості і узгодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності, тобто це атмосфера нормального правового життя, яке встановлюється в результаті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (використанняправа, виконань обов'язків, дотримань заборон) всіма суб'єктами права. Позитивною рисою такого доктринального підходу є наявність гносеологічних критеріїв правової впорядкованості системи суспільних відносин - її урегульованість і узгодженість, а також виділення поведінкових настанов суб'єктів права в умовах правопорядку» [8]. Розвиваючи далі систему критеріїв правопорядку, О.Ф. Скакун акцентує особливу увагу на таких з них: 1) він закладається в правових нормах в процесі правотворчості; 2) спирається на верховенство права і авторитет закону в області правових відносин; 3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто при здійсненні законності в правореалізаційній діяльності; 4) створює сприятливі умови для використання суб'єктивних прав; 5) обумовлює своєчасне та повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків; 6) вимагає юридичної відповідальності для кожного, хто зробив правопорушення; 7) встановлює сувору суспільну дисципліну; 8) передбачає чітку і ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, перш за все, правосуддя; 9) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння для індивідуальної свободи; 10) забезпечується всіма заходами державного впливу, включаючи примус [9]. Слід звернути особливу увагу на багаторівневий характер критеріальних ознак правопорядку, що тут виокремлюються, а саме: статутарний (наприклад № 1, 2, 3, 7), публічно-приватний (№ 8), функціонально-інституційний (№ 9, 10), суб'єктно-об'єктний (№ 4, 5, 9) превентивно-карально-охоронний (№ 6, 7, 10) і такий, що модифікує (№ 3).
   Думається, що системний, і тому предметний характер, носить дефініція правопорядку, що міститься в дослідженні організаційно-правового забезпечення правопорядку в Російській Федерації, авторами якого є Ю.Е. Аврутін, В.Я. Кикоть, І.І. Сидорук. Ними виділяється чотири ознаки правопорядку, які вони називають основними, істотними: 1) закріплена юридичними нормами правова структура суспільства, до якої включаються держави, їх органи, підприємства, установи, недержавні утворення, суспільні об'єднання, громадяни; 2) правові відносини і зв'язки, які виникають в різних сферах життєдіяльності суспільства, послідовність їх виникнення, розвитку і припинення; 3) учасники (суб'єкти) правопорядку, характер організаційно- правових відносин і зв'язків між ними; 4) методи впливу на відносини і поведінку людей, процедури і процеси правової регламентації відносин [10].
   Застосування методу імітаційно-прагматичного моделювання за допомогою інтерпретації названих ознак на міжнародно-правовий рівень, як представляється, сприяє інституціоналізації та становленню функціональних основ суб'єктно-об'єктного складу МПП. Ще більш активізує і рефлексує ці процеси ряд ознак екзистенційної властивості, запропонованих для критеріальної характеристики правопорядку А.Ф. Крижановським: 1) правопорядок є різновидом, складовою частиною громадського порядку і таким чином «викликається» до існування суспільними потребами і інтересами (аксіологічна домінанта - авт.); 2) існує як стан впорядкованості, організованості і стабільності в правовій сфері життєдіяльності суспільства(організаційна домінанта - авт.); 3) утворюється сукупною правовою поведінкою суб'єктів права, яка інтегрується в якісний стан суспільного життя, правовий клімат, що набуває властивостей квазінормативного впливу на свідомість і поведінку соціальних суб'єктів (легально-управлінська домінанта - авт.); 4) є результатом правової самоорганізації суспільства (легітимна домінанта - авт.); 5) пов'язаний і взаємодіє з правом, правовою культурою, правозаконністю тощо ( нормативно-детермінаційна домінанта- авт.) [11]. Виходячи з наведених теоретичних посилок, стає можливим визначити поняття МПП, що формується і функціонує у сфері міжнародних відносин і політико-правового та іншого співробітництва суб'єктів міжнародного права, серед яких держави займають домінуючу позицію.
   В якості методологічної домінанти формування МПП, як своєрідного міжнародно-правового механізму, що забезпечує в статутарному аспекті світовий порядок та істотно впливає на формування та функціонування правової демократичної державності, необхідно акцентувати увагу на тому, що на стику ХХ - XXI століть інстинкт виживання і самозбереження привів людство до розуміння об'єктивної реальності світу в його єдності природи і людини. І в цьому контексті слід привести слова Генерального секретаря ООН (1997 - 2006) Кофі Анана, який із цього приводу відзначає: «Ми живемо в світі, де жодна людина і жодна держава не існують в ізоляції. Ми всі в один і той же час є членами наших общин і всього світу в цілому» [12].
   Звідси, можна зробити однозначний висновок про те, що поняття МПП носить як синтетичний, так й інтеграційний характер. Стосовно міжнародного співтовариства держав поняття «порядок» також повинне відповідати загальнолюдським уявленням, що склалися, і, отже, означати певний порядок у відносинах між державами, передбачений і встановлений міжнародним правом. Необхідно вказати, що Міжнародний Суд ООН неодноразово звертав увагу на цей найважливіший соціальний аксіологічний феномен міжнародного права і відзначав, що вельми складне сучасне міжнародне співтовариство «як ніколи потребує того, щоб постійно і ретельно дотримуватися норм, які б були спрямовані для забезпечення впорядкованих відносин між державами-членами співтовариства» [13].
   У вітчизняній міжнародно-правовій літературі питання МПП почали всесторонньо і глибоко розглядатися в 80-і роки минулого століття. Їм були присвячені роботи І.П. Блищенка, Ю.М. Колосова, І.І. Лукашука, А.П. Мовчана, К.К. Сандровського, М.О. Ушакова, С.В. Черніченка і ін., в яких розглядалися поняття МПП, зв'язок МПП і міжнародного права, а також умови для зміцнення МПП. Природно, у вітчизняній міжнародно-правовій доктрині існує багато визначень МПП, що мають методологічний потенціал. Так, наприклад, М.О. Ушаков і М.Л. Ентін розуміють під МПП сукупність правовідносин, які складаються у відповідності до норм і розпоряджень міжнародного права, зокрема і, особливо, відповідно до розпоряджень основних загальновизнаних його принципів, - норм, що мають імперативний характер загальнообов'язкового права (jus cogens) [14]. Це визначення в структурному відношенні складається як би з двох блоків - перший містить загальне визначення МПП, а в другому міститься найважливіша, прив'язка МПП до його правової основи- імперативних норм jus cogens. Слід вказати, що це визначення пов'язує МПП з сучасністю, оскільки імперативні норми jus cogens отримали широке визнання і затвердження держав лише в наші дні (зокрема, у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).
   Аналогічний підхід до визначення поняття МПП властивий і В.І. Евінтову. Він визначає правопорядок в міжнародному співтоваристві, як таку, що володіє своєю структурою «сукупність відносин, заснованих на нормах права, ядром і основою яких є породжувані основними принципами міжнародного права загальні правовідносини між суб'єктами співтовариства держав з приводу захисту загальних інтересів і збереження цінностей, що розділяються всіма» [15]. Таким чином, пропонуючи своє визначення МПП, він підтверджує, що в даному визначенні мова йде не стільки про поняття, скільки про реальність даного правопорядку. Більш того, він фактично дає поліфункціональну системно-структурну характеристику такого правопорядку, в рамках якого діють належні суб'єкти, вступаючи у відносини профільного характеру на основі норм міжнародного права. В.І. Евінтов відзначає, що «міжнародне право історично стало тим інструментом, який забезпечив формування системності і впорядкованості співпраці. Як структурний елемент, воно опосередкує порядок відносин, які розвиваються (політичний, економічний, соціальний і ін.) в середині співтовариства, перетворюючи його в правопорядок. Міжнародне право містить модель правопорядку. Реалізовуючись на практиці, впливаючи на реальні відносини, воно встановлює порядок. Ступінь відповідності реального правопорядку існуючій моделі характеризує стан міжнародної законності. Оцінка правопорядку, який створюється, відбувається в самій міжнародно-правовій практиці: оцінка правопорядку окремими державами, їх союзами і об'єднаннями; оцінки, які даються в Раді Безпеки і Генеральній Асамблеї ООН, інших універсальних і регіональних організаціях» [16]. На функціонально-прагматичну домінанту націлено визначення правопорядку, запропоноване Р.А. Мюллерсоном: «На наш погляд, міжнародний правопорядок - це такий стан міжнародної системи, який характеризується достатньо високим ступенем відповідності фактичного стану міжнародних відносин вимогам принципів і норм міжнародного права» [17].
   Виходячи з викладеного вище, можна дійти до висновку, що міжнародний правопорядок - це певна модель функціонування міжнародного співтовариства держав, що має своєю основною метою стабільне, продуктивне і безконфліктне їх співіснування на міжнародній арені за допомогою певних інструментів (держав, міжнародного права, міжнародних інституцій і так далі). А це безпосередньо обумовлює позитивний вплив МПП на існування та функціонування правової демократичної державності
   Виходячи з цього, представляє науковий і практичний інтерес визначення критеріальних характеристик такої моделі, до яких можна віднести наступні:
   - організаційна - що означає побудову оптимальної організаційної структури, що дозволяє ставити цілі і реалізувати їх, досягаючи при цьому певного управлінського ефекту, тобто впливу МПП на державність та державності на МПП;
   - нормативна - МПП заснований і зиждется на міжнародному праві, його принципах і нормах, які імплементуються в національне право держав та після цього стають нормами їх внутрішнього законодавства; - суб'єктна - в рамках МПП діють належні суб'єкти - держави і створювані ними міжнародні організації, що обумовлює вплив державності на формування міжнародного права та самого МПП;
   - об'єктна - основним об'єктом МПП в буквальному розумінні виступає забезпечення порядку, впорядкованості в міжнародних відносинах. Він направлений на забезпечення нормальних і миролюбних відносин і співпраці між всіма державами, незалежно від їх політичних, економічних, соціальних систем і від рівня їх розвитку. Опосередкованим об’єктом МПП виступає національна державність в контексті її позитивного існування та функціонування; - поведінкова (діяльнісна) - МПП заснований на відповідній поведінці і діяльності його основних суб'єктів - держав і створених ними міжнародних організацій;
   - інституційна - в своїй структурній основі МПП представляє сукупність національних і міжнародних інституцій, тобто самих держав і створюваних ними міжнародних загальних і спеціальних організацій світової спільноти;
   - комунікативна - в рамках МПП здійснюються і реалізуються відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між державами і іншими суб'єктами міжнародного права і міжнародних відносин; - гносеологічна, эпістемологічна (пізнавальна) - МПП дає знання про принципи і методи устрою світової спільноти, а через них й уявлень про правову демократичну державність;
   - аксіологична (ціннісна) - розкриває не тільки ціннісний потенціал МПП як досягнення людської цивілізації і його особливу важливість для її існування, а й вказує на фактичні складові такого потенціалу, серед яких й є правова демократична державність;
   - методологічна - в рамках МПП є можливість виділення системи принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності людей і держав в рамках світової спільноти;
   - конституююча - МПП фактично закріплює світову спільноту в якості суб'єкта як такого;
   - доктринально-прагматична - формування МПП здійснюється на підставі міжнародно-правової доктрини, національно-правової доктрини (у широкому розумінні - авт.), практичного досвіду держав і міжнародних організацій, а також загальновизнаних принципів і норм міжнародного публічного права;
   - статутарна - МПП закріплює реальне положення міжнародного співтовариства, його держав-членів і міжнародних інституцій і їх особливу значущість;
   - емпірична - функціонування МПП дає можливість виявити його характерні риси, принципи його діяльності, форми його реалізації;
   - проспективна (прогностична) - виявляється в тому, що функціонування МПП дає можливість передбачати основні тенденції перспективного розвитку світової спільноти, її держав-членів, ставити нові завдання по їх вдосконаленню і рішенню; - дефінітивна (понятійна) - МПП як понятійний (семантичний) елемент дає можливість виділити цілий ряд понятійних характеристик міжнародного публічного права - держави, міжнародне співтовариство, міжнародне право, міжнародна законність, міжнародні організації і т.д.;
   - компаративна - феномен МПП співвідноситься і може порівнюватися як з правопорядком в державі, так і з різними аналогічними, але вже галузевими феноменами, що існують в міжнародному праві, - наприклад, з міжнародним економічним правопорядком, міжнародним гуманітарним правопорядком, міжнародним правопорядком в міжнародному морському праві тощо. Висновки. Уявляється, що розуміння МПП в якості моделі функціонування міжнародного співтовариства держав, з властивими йому критеріальними характеристиками, допоможе чіткіше уявити собі основні тенденції формування і функціонування цього найважливішого міжнародного феномена та його впливу на правову демократичну державність.

Використані джерела:

   1. Мовчан А.П. Международный правопорядок / А. П. Мовчан. - М.: Междунар. отнош., 1996. - C. 4.
   2. См.: Международный порядок: политико-правовые аспекты /Под ред. Г.Х. Шахназаро - ва. - М.: Наука, 1986; Мировой океан и международное право: Основы современного правопорядка в Мировом океане /Отв. ред. А. Мовчан, А. Янков. - М.: Наука, 1988; Евинтов В.И. Международное сообщество и правопорядок (Анализ современных концепций) /В. И. Евинтов. /АН УССР. Ин-т государства и права. - Киев, 1990; Mosler H. The International Society as a Legal Community /H. Mosler . - Alphen aan de Rijn, 1980.
   3. Лазарев М.И. Теоретические вопросы современного морского права / М. И. Лазарев. - М.: Наука, 1983. - С. 123.
   4. Юридический энциклопедический словарь / Буянова М.О., Ганюшкина Е.Б., Ганюшкин Б.В. и др.; Отв. ред. М.Н. Марченко. - М.: Проспект, 2006. - С. 416.
   5. Рабинович П.М. Основы общей теории права и государства / П. М. Рабинович. - Харьков: Консум, 2005. - C. 231.
   6. Арутюнян Г.Г. Правопорядок// Арутюнян Г.Г., Баглай М.В. Конституционное право. Энциклопедический словарь / Г. Г. Арутюнян, М. В. Баглай. - М.: Норма, 2006. - С. 370.
   7. Шляхтун П.П. Конституційне право. Словник термінів / П. П. Шляхтун. - К.: Либідь, 2005. - С. 405.
   8. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Ученик / О. Ф. Скакун. - Харьков: Эспада, 2005. - С. 719 - 720.
   9. Там само.
   10. Аврутин Ю.Е., Кикоть В.Я., Сыдорук И.И. Правопорядок: организационно-правовое обеспечение в Российской Федерации. Теоретическое административно-правовое исследование / Ю. Е. Аврутин, В. Я. Кикоть, И. И. Сыдорук. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, Закон и право, 2003. - С. 56.
   11. Крижанівський А.Ф. Феноменологія правопорядку / А. Ф. Крижанівський. - Одеса: Фенікс, 2006. - С. 73 - 74.
   12. См.: Независимая газета. - 1999. - 31 дек.
   13. International Court of Justice. Reports. - 1980. - P. 44.
   14. Ушаков Н.А., Энтин М.Л. Современный международный правопорядок//Международный порядок: политико-правовые аспекты / Под ред. Г.Х. Шахназарова. - М.: Наука, 1986. - С. 83.
   15. Евинтов В.И. Указ. соч. - С. 71.
   16. Там само.
   17. Мюллерсон Р.А. Рецензия на книгу «Мировой океан и международное право: Основы современного правопорядка в Мировом океане / Р. А. Мюллерсон // Сов. государство и право. - 1988. - № 6. - С. 147.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com