www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародне право arrow Захист прав дитини за допомогою норм міжнародного приватного права
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Захист прав дитини за допомогою норм міжнародного приватного права

О.М. ГОНЧАРЕНКО

ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ ЗА ДОПОМОГОЮ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

   В статті проаналізовано напрями захисту прав дитини за допомогою норм міжнародного приватного права. Зроблено висновок, що на сьогодні основною метою міжнародного приватного права є поступове формування принципів та норм, обов’язкових для всіх держав у сфері захисту прав дитини.
   Міжнародне приватне право, норми міжнародного приватного права, права дитини, захист прав дитини
   Міжнародне приватне право регулює відносини з іноземними елементом у приватноправовій сфері. До такої сфери належить і міжнародне сімейне право, і міжнародне трудове право та ін. Особливістю міжнародного приватного права є наявність специфічного методу та норм, які відрізняють його від інших галузей права - колізійно-правового методу та колізійних норм. Права дитини - це певні можливості, зумовлені особливостями фізичного, психічного та розумового розвитку людини, які визначаються та здійснюються у певний період її життя, закріплені у міжнародному та національному праві, мають особливий механізм реалізації та захисту. Права дитини повинні бути захищені і за допомогою міжнародного приватного права, оскільки його метою, як і всієї юридичної науки, є досягнення справедливості щодо кожного та щастя як дорослої, так і маленької людини. Таким чином, коли розглядають про співвідношення прав дитини і міжнародного приватного права, необхідно виходити з того, що йдеться про дві незалежні та самостійні сфери правового регулювання, які між собою взаємодіють і впливають одна на одну, але не співпадають.
   Питання захисту прав дитини у сфері міжнародного приватного права не достатньо вивчені в юридичній науці. Окремі дослідження проводилися з питань міждержавного усиновлення, аліментних зобов’язань з іноземним елементом, захисту прав дитини в період гуманітарних конфліктів тощо. Комплексного підходу щодо розгляду цієї проблеми не було застосовано.
   Означене правове явище досліджувалося у працях науковців з позиції конституційного права, міжнародного публічного та міжнародного приватного права: В.Г. Буткевича, В.В. Васильченка, О.І. Вінгловської, А.С. Довгерта, В.А. Карташкіна, 1.1. Лукашука, Н.В. Плахотнюк та ін. Оскільки права людини загалом та права дитини зокрема, як частина цілого, - це комплексний міжгалузевий інститут, на вивчення та удосконалення якого націлена вся правова система України. Однак особливо відчувається недостатня наукова розробка правових питань взаємозв’язку та взаємодії міжнародного приватного права та національного права у сфері захисту прав дитини. Тому метою цієї статті є з’ясування напрямів захисту прав дитини за допомогою норм міжнародного приватного права. За загальним правилом міжнародне приватне право складається з трьох головних частин, які відповідно називаються, міжнародний цивільний процес (або право колізій юрисдикцій), колізійне або конфліктне право (право колізії законів, право конфліктів законів) і матеріально-правове регулювання, яке безпосередньо визначає права і обов’язки в правовідносинах з іноземним елементом.
   Міжнародний цивільний процес у сфері прав дитини відповідає, наприклад, на питання про компетенцію того чи іншого органу при розгляді конкретної справи, тобто вирішується проблема юрисдикції. Наприклад, коли справа стосується визнання та виконання на території України рішення іноземного суду щодо стягнення аліментів на дитину.
   Крім того, при розгляді справи йдеться і про правовий статус дитини та осіб, які її представляють. У Конвенції про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання від 2 жовтня 1973 року встановлено, що Орган Держави походження вважається таким, що має юрисдикцію для цілей цієї Конвенції: 1) якщо платник аліментів чи одержувач аліментів зазвичай проживали в Державі походження на момент відкриття провадження у справі; або 2) якщо платник аліментів чи одержувач аліментів були громадянами держави походження на момент відкриття провадження у справі; або 3) якщо відповідач прийняв юрисдикцію цього органу, висловивши це або подавши докази під час розгляду справи по суті, не заперечуючи проти юрисдикції [1]. До міжнародних документів, які врегульовують питання міжнародного цивільний процес у сфері прав дитини, можна віднести також: Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20 травня 1980 року, Конвенцію про захист дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 року, Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 травня 1996 року.
   Питання про стягнення аліментів або про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на користь особи, яка проживає за кордоном, в Україні вирішується з урахуванням Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закону).
   На думку А.С. Довгерта, колізії, які виникають у сфері міжнародного приватного права, необхідно розглядати не у вузькому сенсі, тобто як колізію законів або національних правових систем права, а у більш широкому значенні, тобто як колізію правових культур, що охоплюють, окрім національних норм приватного права, ще й такі питання, як система національних соціально-юридичних цінностей (юридична аксіологія), принципи і способи тлумачення та розуміння права (юридична герменевтика), особливості національних політико-економічних систем, вплив особливостей моралі і релігійного фактора тощо [2, с. 69].
   Колізійне право визначає низку колізійних прив’язок, які стосуються дітей. Зокрема, щодо встановлення та оскарження батьківства, прав та обов’язків батьків і дітей, зобов’язання щодо утримання, міжнародного усиновлення. Так, відповідно до Закону встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження; права та обов’язки батьків і дітей - особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв’язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини; усиновлення та його скасування - особистим законом дитини або усиновлювача [3]. Стаття 69 зазначеного Закону закріплює ще одну важливу колізійний принцип, який стосується прав дитини: «Нагляд та облік дітей усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюється відповідно до особистого закону дитини [3]». Однак реалізація на практиці цієї колізійної прив’язки видається сумнівною. Непоодинокими є випадки, які гучно описуються в пресі, щодо відсутності нагляду за усиновленими дітьми з боку держави, яка дозволила усиновлення, так і з боку держави, де проживає усиновлена дитина. На подолання цієї проблеми направлена ціла низка існуючих двосторонніх договорів України про правову допомогу та ряд міжнародних конвенцій.
   Зобов’язання щодо утримання підпорядковуються колізійному принципу місця проживання особи, яке має право на утримання. Договори про правову допомогу передбачають застосування до аліментних обов’язків закону громадянства дитини (договір з Молдовою, Польщею); закону держави, на території якої проживає особа, яка має право на утримання (договір з Латвією, Узбекистаном, Чехією). Згідно з Конвенцію про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з участю держав СНД від 22 січня 1993 року правовідносини батьків і дітей визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої постійно проживають діти [4].
   Матеріальне право, яке для кожної держави своє, закріплює, яким чином безпосередньо визначаються права і обов’язки сторін в правовідносинах. Слід наголосити на значному впливові міжнародного права на визначення прав дитини в Україні. Зокрема, Україною була ратифікована Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка окреслює саме матеріальні права дитини, аз 27 вересня 1991 року і для дитини - громадянина України. Крім того, слід назвати такі міжнародні договори, які врегульовують сферу захисту прав дитини: Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, від 15 жовтня 1975 року, Конвенція про цивільно- правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, Конвенція про захист дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 року, Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року та ін. Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [5]. Тобто міжнародні договори, які належним чином введені в національне законодавство, є юридично обов’язковими для громадян України. Як слушно зазначає В.В. Васильченко: «...практичне значення має застосування уніфікованих колізійних та уніфікованих матеріальних норм, створених міжнародними договорами. І ті, й інші діють як національно-правові норми. Однак вони не скасовують аналогічних норм внутрішнього права, а є чинними паралельно з ними: вони не зливаються з нормами внутрішнього права в єдиний масив, а зберігають в ньому відособленість, обумовлену їх міжнародним походженням» [6, с. 11]. Особливість міжнародного приватного прав в сфері прав дитини полягає в специфіці предмета правового регулювання з іноземним елементом, в якому одним із видів є іноземний суб’єкт. Завдяки цьому міжнародне приватне право є однією з важливих галузей у вирішенні проблеми захисту прав дитини. Ця галузь є актуальною для суб’єктів права, особливо враховуючи процеси глобалізації в сучасному світі, все більш тісної взаємодії держав, оскільки одним з основних завдань, які стоять перед сучасними державами, є ефективний захист прав людини. Реалізація такого завдання ускладнюється щодо прав дитини, оскільки діти в силу свого психоемоційного розвитку неспроможні себе захистити самостійно.
   Через те, що в кожній державі застосовуються свої власні норми міжнародного приватного права, а світове приватне право все ж таки відсутнє, створюється ситуація, при якій відсутня стабільність та передбачливість правового регулювання, що може призвести до неприємних наслідків. Прикладом цього може слугувати значна відмінність у правовому регулюванні сімейних відносин між континентальним та мусульманським правом. Відсутність в більшості випадків міжнародних договорів з мусульманськими державами у сфері прав дитини негативно позначається на створенні й формуванні міжнародного механізму захисту прав дитини.
   Проведений аналіз трьох складових частин міжнародного приватного права та особливостей захисту прав дитини у цій сфері дає підстави для наступних висновків: 1) усі складові міжнародного приватного права направлені на вдосконалення регулювання правових відносин щодо прав дитини; 2) на сьогодні основна мета міжнародного приватного права, в якій заінтересована не тільки окрема держава, а й світове співтовариство, полягає в тому, щоб поступово виробити принципи та норми, обов’язкові для всіх держав у сфері захисту прав дитини.

Список літератури

   1. Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання від 2 жовтня 1973 року
   2. Очерки международного частного права / Под ред. проф. А. Довгерта. - X.: ООО «Одиссей», 2007. - 816 с.
   3. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 року № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України. - № з2. - 2005. - Ст. 422.
   4. Конвенція про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з участю держав СНД від 22 січня 1993 року
   5. Конституція України від 28 червня 1996 року
   6. Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України «Про міжнародне приватне право». - К.: Істина, 2007. - 200 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com