www.VuzLib.com

Головна arrow Адміністративне право і процес arrow Правові підстави застосування міліцією спеціальних засобів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Правові підстави застосування міліцією спеціальних засобів

І.П. Сторожук

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ МІЛІЦІЄЮ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

   Аналізуються умови, межі, підстави та особливості застосування працівниками міліції спеціальних засобів, зокрема при необхідній обороні, затриманні правопорушника, звільненні заручників.
   Ключові слова: спеціальні засоби, необхідна оборона, громадський порядок.
   Постановка проблеми. Загальноекономічна світова криза певним чином вплинува і на економіку України, що призвело до спаду виробництва, інфляції, падіння життєвого рівня громадян, нестабільності політичної ситуації, що в свою чегру призводять до зростання злочинності та правопорушень. Останнім часом почастішали крадіжки, пограбування, розбійні напади, убивства, захоплення та викрадення заручників, рейдерські атаки на підприємства різних форм власності. За умов зростання правопорушень істотно збільшилася кількість випадків протиправної поведінки громадян, які стали на шлях правопорушень, щодо працівників міліції. Дії таких правопорушників відзначаються особливою зухвалістю, а також грубим фізичним насильством. При затриманні вони чинять фізичний опір працівникам міліції, що примушує працівників міліції використовувати надане їм право застосовувати силу та спеціальні засоби для забезпечення особистої безпеки, захисту конституційних прав, свобод життя та здоров’я громадян. Стан дослідження. У працях вчених, що стосується дослідження адміністративно-примусових заходів, питання специфіки застосування спеціальних засобів не знайшли належного відображення. Проблеми правових підстав застосування працівниками міліції сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї певним чином висвітлювалися у публікаціях О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, Б.Б. Боровікова, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшніченка, Б.П. Кондрашова,А.Н. Коржа, О.І. Остапенка, Є.Ф. Побігайла, В.В. Чернікова, М.П., Федоров, О. С. Фролов, Х.П. Ярмакі та ін. Однак комплексного вивчення підстав застосування спеціальних засобів працівниками ОВС не здійснено. Тому важливо актуалізувати наукове бачення означеної теми проблематики. З цією метою слід розглянути основні положення ст. 14 Закону України «Про міліцію» щодо застосування працівниками міліції спеціальних засобів в різних ситуаціях та зробити детальний аналіз цієї статті.
   Виклад основних положень. Поряд з нормами, які встановлюють обставини, що виключають суспільну небезпеку і неправомірність дій, у Законі України «Про міліцію» визначено перелік умов, за яких працівникам міліції надається право застосовувати спеціальні засоби. Викладені у ст. 12 Закону умови і межі застосування спеціальних засобів створюють можливість виникнення певних причин і виступають як безпосередні підстави їх застосування.
   В юридичній літературі ці випадки розглядають як «обставини, за яких допускається застосування сили», або як «правомірні підстави застосування сили» [1, с. 23], або як «умови» правомірного застосування зброї. Законодавець використовує для їх визначення терміни «умови» й «межі».
   Згідно із ст. 14 Закону працівник міліції має право застосувати спеціальні засоби за певних умов з метою забезпечення захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. У кожному з перерахованих законодавцем випадку виникає ситуація щодо затримання правопорушника, або стан необхідної оборони.
   Розглянемо детальніше підстави для застосування спеціальних засобів працівниками міліції, які містяться у ч. 1 ст. 14 Закону, тобто випадки, коли закон допускає можливість застосування сили до порушника. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону працівники міліції мають право застосовувати спеціальні засоби: для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю. Об’єктом протиправного замаху є життя або здоров’я громадян чи працівників міліції. Працівник міліції повинен оцінити, наскільки небезпечний напад, взявши за основу для оцінювання життя або здоров’я особи, наскільки дії нападника тим чи іншим чином створюють реальну загрозу для людини, наскільки вони активні. Оцінити реальність загрози життя або здоров’я того, кого охороняють, можливо тільки, розглядаючи кожний конкретний випадок, зважаючи на виявлені обставини і враховуючи умови як об’єктивні, так і суб’єктивні, в яких знаходиться сторона, на яку направлено посягання.
   Оборона повинна мати попереджувальний характер, однак важливо визначити дійсні ознаки майбутнього замаху [2, с. 122]. Щоб визначити небезпеку замаху, необхідно з’ясувати, наскільки наміри нападника або групи їх виразно проявилися будь-яким способом (наприклад, коли правопорушник демонструє засоби, які можуть завдати шкоду здоров’ ю або життю, з одночасним наближенням до тих, хто обороняється, незважаючи на попередження; або коли нападника активно застосовує силу, намагаючись вдарити, піднявши руку. Для правомірного застосування спеціальних засобів важливо передбачити не тільки початковий момент, коли застосування спеціальних засобів буде правомірним, а й те, коли необхідність у захисті відпадає, тобто важливо визначити кінцевий момент нападу.
   Щодо ситуацій, коли тяжко визначити, чи закінчився напад, чи ні, то Пленум Верховного Суду України у п. 3 роз’яснення від 28 червня 1991 р. зазначив, що «суди повинні мати на увазі, що перехід використаних при нападі знарядь або інших предметів від нападаючого до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання» [3, с. 27]. Тобто, якщо працівник міліції, врахувавши обставини ситуації, обґрунтовано вважає, що напад лише призупинено і він може відновитися в будь-який момент, то за оцінкою закону такий напад все ще вважається існуючим. Якщо такого переконання не було і той, хто захищався, припускав помилку щодо необхідності продовжувати захист, то треба вважати, що він перебував у стані необхідної оборони. З огляду на те, що застосування спеціальних засобів за вказаних умов повинно унеможливлювати відповідальність за будь-яку шкоду, яка може бути заподіяна, то така позиція є повністю обґрунтованою. У п. 2 ч. 1 ст. 14 Закону працівники міліції мають право застосовувати спеціальні засоби для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку.
   Основною ознакою є масовість загрози, що виникає при значному скупченні людей, а тому загроза носить шкідливіший характер, ніж та, коли все відбувалосья при одиночному порушенні. Об’єктом протиправного посягання виступають суспільні інтереси, це може бути порушення громадського порядку, заподіяння шкоди об’ єктам різної форми власності і таке інше, при якому порушується нормальний ритм роботи та життєдіяльності в певному місці (регіоні). Як відомо, громадський порядок - це врегульовані правовими та іншими соціальними нормами суспільні відносини, що забезпечують охорону життя, здоров’я, дотримання прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, засад суспільної моралі [4]. Оцінювати порушення слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, важливості нормальної діяльності відповідних об’єктів, кількості потерпілих, часу порушення та у відповідності до цього застосовувати ті чи інші спеціальні засоби.
   У п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону передбачено відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення. Умови, за яких допускається застосування спеціальних засобів, сформульовано у цьому пункті загалом тут конкретизуються лише об’ єкти, на які спрямовані посягання та заходи щодо протидії їм.
   Тому важливого значення набуває мета, відповідно до якої здійснюють напад на вказані об’єкти. Такою метою, зокрема, може бути захоплення, руйнування будинків або споруд, знищення матеріальних цінностей, захоплення заручників, завдання шкоди здоров’ю особам, які перебувають у них, та ін. Лише за наявності активних дій нападаючих, працівник міліції може застосувати спеціальні засоби. Громадська небезпека нападу на вказані в законі об’єкти визначається насамперед тим, що вона є груповою і супроводжується застосуванням сили або інших предметів, які можуть завдати шкоду.
   Особливість застосування спеціальних засобів у такому випадку полягає в тому, що вимагається не тільки усунення загрози для життя чи здоров’я осіб, які перебувають в об’єкті посягання, а й запобігання проникненню правопорушника на ці об’єкти і перешкоджання їх захопленню протиправними методами.
   Цей пункт тісно перемежовується із п. 5 цієї ж статті, де вказано, що спеціальні засоби застосовуються для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей. Отже, важливого значення знову ж надається громадському порядку та забезпеченню належних умов життєдіяльності.
   Законодавець акцентує увагу на застосуванні спеціальних засобів під час суспільно небезпечного, протиправного діяння, такого, що порушує нормальний устрій суспільних відносин та паралізує нормальну життєдіяльність, а саме протиправного захоплення земельних ділянок. Також вказується на можливість застосування спеціальних засобів під час учинення інших дій, що паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей. У п. 4 вказано, що працівники міліції мають право застосовувати спеціальні засоби для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо такі особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть втекти чи завдати шкоди оточенню або ж собі.
   Йдеться про адміністративно-правове затримання, тобто коли особа, яка вчинила правопорушення, чинить активні дії тільки для того, щоб уникнути покарання, або є ймовірність скоєння правопорушником таких дій. Передусім, застосувати спеціальні засоби, в основному наручники, законодавець допускає тільки до особи, яка вчинила правопорушення і яка може завдати шкоди як оточенню, так і собі. Також слід мати на увазі що шкода може бути завдана і матеріальним об’ єктам.
   Даючи санкцію на застосування спеціальних засобів, законодавець передбачає ненастання суспільно небезпечних наслідків з боку правопорушника. У п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону працівники міліції мають право застосовувати спеціальні засоби для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов’язки з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю. Розглядаючи термін «опір» у рамках підстав застосування працівником міліції спеціальних засобів, слід мати на увазі спротив, що вчиняється особою із застосуванням сили, а також певних предметів.
   У п. 7 ч. 1 ст. 14 Закону передбачено право працівників міліції застосовувати спеціальні засоби для звільнення заложників. Йдеться про випадки, коли правопорушники, здійснивши протиправні дії щодо потерпілих, поєднані з погрозами та активними діями щодо останніх та позбавлення волі, висунули вимогу до третьої сторони виконати певні домовленості. Найчастіше ці мотиви носять кримінальний характер. Тому можливість застосувати спеціальні засоби при звільненні заручників визначається передусім необхідністю запобігти небезпеці життю або здоров’ю заручників. Правомірність застосування спеціальних засобів при звільненні заручників залежить від правильної оцінки ситуації працівниками ОВС та об’ єктивних та суб’єктивних факторів.
   Висновки. Отже, здебільшого застосування спеціальних засобів поєднано із застосуванням сили до правопорушників і навіть зброї та відповідними діями працівників міліції в умовах застосування спеціальних засобів. Відповідно до Закону України «Про міліцію», виділяються такі групи ситуацій, в яких передбачається: а) захист працівника міліції або інших осіб від протиправного посягання, в тому числі і небезпечного для життя або здоров’я; б) охорона громадського порядку від протиправних дій в різних умовах; в) усунення небезпеки, що загрожує громадянам або працівникам міліції; г) припинення протиправних дій та обмеження фізичної активності порушника.
   Безумовно, окреслена нами проблематика потребує ґрунтовнішого вивчення на науковому рівні питання щодо застосування спеціальних засобів працівниками органів внутрішніх справ, що дозволяла б внести відповідні зміни до нормативних актів, як законодавчого, так відомчого рівня.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com