www.VuzLib.com

Головна arrow Адміністративне право і процес arrow Права та обов’язки як елемент адміністративно-правового статусу посадової особи ОВС України
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Права та обов’язки як елемент адміністративно-правового статусу посадової особи ОВС України

Х.В. Малиняк

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЯК ЕЛЕМЕНТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПОСАДОВОЇ ОСОБИ ОВС УКРАЇНИ

   Розглядається поняття «посадова особа ОВС» як комплексна правова категорія.
   Ключові слова: посадова особа, адміністративно-правовий статус, право, обов ’язок.
   Постановка проблеми. Правовий статус особи є комплексною правовою категорією, яка розкриває всі грані закріпленого у праві статусу особи, його соціально-юридичні ознаки. При визначенні змісту правового статусу особи основну увагу акцентовано на комплексі суб’єктивних прав та юридичних обов’язків особи [1, с.74], які мають правове закріплення у Конституції України та інших законах, що встановлюють рівні умови і гарантії активної участі громадян у різних сферах державного і громадського життя [2, с. 83]. Враховуючи це, маємо підстави вважати, що під правовим статусом слід розуміти систему суб’єктивних прав, свобод і обов’язків, закріплених у Конституції та інших законодавчих актах держави і спрямованих на всесторонній розвиток особи та захист їх від свавільного порушення зі сторони інших учасників суспільних відносин. Первинним і визначальним елементом структури правового статусу особи є суб’єктивні права та обов’ язки, які забезпечують особі можливість бути учасником суспільного життя.Стан дослідження. Проблеми правового статусу посадової особи все частіше привертають увагу вчених-юристів. Вони знайшли висвітлення відомих науковці, як Б.В. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, В.М. Манохін, Р.А. Калюжний, В.К. Колпаков, Є.В. Курінний, А.М. Костюков, Д.М. Лук’янець, Ю.М. Стари- лов, О.В. Петришин, В.К.Шкарупа, В. А. Юсупов та ін. Незважаючи на всебічний, на перший погляд, рівень дослідження цієї проблеми, є ряд невирішених питань, пов’язаних із правовим статусом посадової особи.
   Виклад основних положень. Одним з елементів правового статусу посадової особи ОВС є закріплені у нормативно-правових актах права та обов’язки, які встановлюють межі належної та можливої поведінки. Їх зміст виражається в необхідності здійснювати встановлені дії або утриматися від них, вимагати виконання або невиконання зазначених дій від інших осіб, нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання розпоряджень.
   Загальне словникове пояснення значення слова «елемент» (з латинської elementum - первісна речовина) - складова будь-чого цілого [3, с. 196]. Трактується у філософії також як поняття об’єкта, що входить до складу визначеної системи і розглядається в її межах як невід’ємна частина [4, с. 498]. То ж під елементами правового статусу слід розуміти складові правового статусу. Такі елементи (частини) в сукупності становлять необхідну і повну змістовну юридичну характеристику суб’єкта (посадової особи, службової особи, особи взагалі, громадянина).
   Спираючись на результати досліджень, присвячених правовому становищу державного службовця, можна визначити правову основу статусу посадової особи ОВС. В науці по-різному висловлюються про елементи, що визначають правове становище посадової особи. Ю.П. Битяк відносить до елементів правового статусу посадової особи трудову правосуб’ єктність працівників, їх основні трудові права та обов’язки, гарантії цих прав і відповідальність за невиконання обов’язків [5, с. 33]. Натомість В.М. Манохін включає до статусу службовця завдання за посадою, його основні функції, права й обов’язки, правові форми діяльності службовців, порядок взаємовідносин за посадою [6, с. 98].
   А.М. Костюков виділяє такі фактори, що характеризують правове становище посадової особи: правосуб’єктність, завдання за посадою, основні функції, права й обов’язки, гарантії, правові форми діяльності, порядок взаємовідносин за посадою, відповідальність [7, с. 21]. Однак тут треба розуміти, що не всі фактори, які характеризують правове становище посадової особи, є одночасно елементами її статусу. Зокрема, до його складу не входить адміністративна правосуб’єктність, що виникає з моменту заміщення посади в апараті управління. Здатність посадової особи мати і самостійно здійснювати права та обов’язки просто відображається в її повноваженнях [8, с. 117-121].
   Тому для визначення правового статусу посадової особи слід обирати лише деякі з цих елементів. Виходячи з цього, можна визначити правовий статус посадової особи як врегульоване нормами права положення посадової особи в організації, що характеризується такими складовими елементами: по-перше, найменуванням; по-друге, функціями; по-третє, повноваженнями (правами та обов’язками); по-четверте, нормативно закріпленими структурно-функціональними зв’язками; по- п’яте, відповідальністю.
   Розглядаючи елементи правового статусу державного органу, посадової особи як складової частини системи управління та посади як початкову організаційно-структурної одиниці державного органу, дехто з учених виділяє головний елемент правового статусу - компетенцію. Саме її вони вважають елементом, який визначає роль та призначення державного органу в системі відповідних органів. Не меншої уваги потребує визначення компетенції, яку майже всі науковці розуміють як сукупність прав та обов’язків, але, досліджуючи поняття компетенції, дехто з них доповнює його колом підвідомчих цьому органу питань; завданнями, які ставляться перед органом; функціями, покладеними на орган; територією діяльності органу; відповідальністю [9]. На сьогодні всі перелічені елементи правового становища відобразилися у правовій науці лише частково і практично (крім адміністративної відповідальності) не закріплені законодавчо. Між тим їх вивчення і правове закріплення має особливе, навіть принципове значення.
   При розгляді питання стосовно визначення правового становища посадової особи слід виходити із загальнотеоретичного поняття «статус суб’єкта права». Розкриваючи сутність правового статусу особистості, потрібно вказати, що його основою є загальні (конституційні) права та обов’язки. Загальний правовий статус особи містить у собі загальні права й обов’ язки, що належать усім громадянам (як загальні конституційні, так і загальні галузеві права й обов’язки особистості). Спеціальні правові статуси особистості - права та обов’язки, що конкретизують і доповнюють загальні права та обов’язки з урахуванням соціального, службового й іншого становища особистості. Виходячи з цього, робиться висновок, що саме особа може бути одночасно носієм різних спеціальних правових статусів у залежності від займаних нею соціальних позицій [10, с. 198-199].
   Такої ж позиції дотримуються й адміністративісти. Так, Д.Н. Бахрах вказує на існування різноманітних адміністративно- правових статусів індивідуальних суб’єктів [11, с. 33], а І.І. Веремєєнко зазначає, що адміністративно-правовий статус особистості в сфері охорони громадського порядку є частиною адміністративно- правового статусу в цілому, а останній, у свою чергу, - частиною правового статусу особистості [12, с. 35]. Коли йдеться про посадову особу, то, на наш погляд, необхідно розглядати: по-перше, загальний статус особистості; по-друге, статус посадової особи як публічного службовця; по-третє, спеціальний правовий статус посадової особи; по-четверте, конкретний правовий статус.
   Посадова особа ОВС має певне правове становище (правовий статус), що визначається, як врегульована правовими нормами сукупність державно-службових відносин на займаній посаді, які розкриваються через чітко визначене коло прав та обов’ язків і відповідальність. Іншими словами, правовий статус посадової особи являє собою сукупність прав, свобод, обов’ язків, обмежень, заборон, відповідальності, встановлених законодавством України.
   Оскільки правовий статус посадової особи органів внутрішніх справ визначається нормами права, а зміст статусу визначається через такі елементи як посада, права, обов’язки, гарантії і відповідальність, ми виділяємо правові й організаційні основи правового статусу посадової особи органів внутрішніх справ.
   Правовий статус посадової особи органів внутрішніх справ регулюється Конституцією України, Указами Президента України, постановами Кабінету міністрів України та іншими нормативно- правовими актами. Такими, насамперед, є Закони України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України» від 29 липня 1991 р. та ін. При цьому правовий статус різних категорій посадових осіб органів внутрішніх справ визначається відповідними положеннями, інструкціями (наприклад, Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, Інструкцією з організації роботи дільничного інспектора міліції тощо).
   Прийняті органами виконавчої влади інші нормативно-правові акти регулюють різні сторони правового статусу посадової особи. Разом з тим, посадова особа органів внутрішніх справ має загальногромадянський правовий статус, закріплений у Конституції України. Це виражається, наприклад, через право посадової особи брати участь в управлінні державними справами, а також можливість вільно обирати і бути обраним до органів державної влади України (ст. 38).
   Отже, посадова особа наділена всіма правами, свободами, а також має обов’язки перед суспільством нарівні з усіма громадянами. Однак, громадянські права і свободи посадової особи органів внутрішніх справ можуть бути обмежені законом, коли це диктується інтересами нормального функціонування державної служби в органах внутрішніх справ (наприклад, посадовій особі органів внутрішніх справ заборонено займатися підприємницькою діяльністю). Таким чином, слід виділити два напрями, пов’язані з визначенням та врегулюванням прав як елементу правового статусу посадової особи: 1) права, які сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків; 2) права, які забезпечують виконання службовцем свого правового статусу та його правову захищеність.
   До першого виду прав державного службовця належать юридичні можливості, які забезпечують користування правами і свободами, гарантованими Конституцією України і законами України. Відповідно до Конституції України державні службовці, як і громадяни України, які мають певний рід та характер занять, рівні перед законом і користуються повною мірою всіма правами та свободами, які гарантуються громадянам Конституцією України та законами України, про що детальніше йшла мова вище [13].
   Окрім прав, правовий статус державного службовця включає обов’язки, які дозволяють державі (державному органу) контролювати діяльність своїх працівників. Цей елемент правового статусу також потрібен для врегулювання правового співвідношення між діяльністю громадян та діяльністю службовців, бо не тільки службовець має право вимагати від громадянина виконання обов’язку, а й громадянин наділений таким правом - запобігати протиправним діям державних службовців ОВС. Це сприяє реалізації принципів демократизму, законності щодо забезпечення і реалізації єдності їх юридичних прав і обов’ язків. У ст. 10 Закон України «Про державну службу» закріплено лише основні обов’ язки державних службовців. До них, зокрема, належать:
   - додержання Конституції України та інших актів законодавства України;
   - забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;
   - недопущення порушень прав та свобод людини і громадянина;
   - безпосереднє виконання покладених на них службових обов’ язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
   - збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’ язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню;
   - постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;
   - сумлінне виконання своїх службових обов’ язків, ініціатива і творчість у роботі [14].
   Службовими обов’язками посадової особи ОВС є виконання завдань за посадою, загальних розпоряджень, індивідуальних службових розпоряджень, наказів керівних органів, прояв дбайливості, обачності, сумлінності по службі, організованість, забезпеченість, дотримання встановленого порядку і службової дисципліни. Обов’язки на займаній посаді, які виконує посадова особа, називаються службовими обов’язками, інші обов’язки посадова особа обумовлена виконувати відповідно до Закону України «Про міліцію».
   Обов’язки, як і права державних службовців ОВС різноманітні і мають специфічну відмінність залежно від служби та підрозділу органу внутрішніх справ, але все ж таки можна виділити загальні обов’язки, притаманні всім державним службовцям цього державного органу. О.М. Бандурка зазначає, що функції органів внутрішніх справ можна поділити на три групи: основні, забезпечувальні та загального керівництва [15, с. 62].
   До основних обов’язків органів внутрішніх справ законодавець відносить: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; профілактика, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття і розслідування злочинів, розшук осіб, які їх скоїли; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки. До основних обов’язків також входять: участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.
   Для реалізації основних обов’язків необхідно, як зазначає О.М. Бандурка, щоб в ОВС було створено належні кадрові, матеріально-технічні, фінансові, побутові та інші умови. Для цього поряд з основними функціями здійснюються допоміжні функції забезпечення.
   Їх виконують відділи (групи) кадрів, господарчі підрозділи, фінансово-економічні відділи, бухгалтерії, секретаріати, автогосподарства, медичні частини, ремонтно-будівельні підрозділи та ін. Якщо основні функції ОВС спрямовані на забезпечення їх зовнішньої діяльності згідно з названими обов’язками, то функції забезпечення мають внутрішній характер (опалення і ремонт службових приміщень, забезпечення здорових умов праці, матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення). Ці основні та забезпечувальні функціональні обов’язки настільки тісно пов’язані між собою, що діяльність ОВС не може бути успішною, якщо вони не виконуються комплексно.
   У процесі визначення прав і обов’язків, як відзначає І.В. Куртяк, правовий статус посадової особи ОВС повинен залежати від умов, у яких проходить державна служба цієї особи [16, с. 42]. Тому статус посадової особи залежить від суспільно-політичної або державно- правової ситуації в країні. Наприклад, введення режиму надзвичайного стану чи введення встановлених спеціальними законами інших адміністративно-правових режимів сприятиме зміні обсягу посадових прав і обов’язків. Посадова особа в цьому випадку отримує додаткові повноваження, тобто права або спеціальні обов’язки: перевірка документів у місцях скупчення громадян, за умови даних про наявність у громадян зброї - особистий огляд, огляд речей, житла і транспортних засобів.
   Висновки. Отже, адміністративно-правовий статус посадової особи ОВС характеризується сукупністю її прав і обов’язків, закріплених нормами права у зв’язку зі вступом на державну службу та заміщенням посади. Повноваження посадової особи охоплюють ті її дії, які спрямовані на реалізацію завдань і функцій органів внутрішніх справ.

   1. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: навч. посібник, [вид. 3-є, зі змінами і доп. ] / П.М. Рабінович. - К.: ІСДО, 1995. - 172 с.
   2. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права,наука, учебная дисциплина / Ю.Н. Тодыка. - Харьков: Фолио; Райдер, 1998. - 292 с.
   3. Словник іншомовних слів / укдад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. - К.: Наук. думка, 1977. - 680 с.
   4. Философский словарь / под ред. И.Т. Фролова. - [6-е изд., перераб. и доп.]. - М.: Политиздат, 1991. - 560 с.
   5. Битяк Ю.П. Государственная служба в СССР и развитие ее демократических основ: учеб. пособие для студентов / Ю.П. Битяк. - К., 1990. - 64 с.
   6. Манохин В.М. Порядок формирования органов государственного управления / В.М. Манохин. - М.: Госюриздат, 1963. - 183 с.
   7. Костюков А.Н. Правовой статус должностного лица (административно-правовой аспект): автореферат дис. на соискание уч. ступени канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / А.Н. Костюков. - Л., 1988. - 20 с.
   8. Государственная служба и государственные служащие во Франции. - М.: МИД, 1994. - 299 с.
   9. Див.: Пронина В.С. Конституционный статус органов межотраслевого управления / В.С. Пронина. - М.: Юрид. лит., 1981. - 158 с.; Цабрия Д.Д. Статус органа управления / Д.Д. Цабрия // Сов. государство и право. - 1978. - № 2. - С. 127.
   10. Оськин Ф.Ф. О компетенции руководителя / Ф.Ф. Оськин // Правоведение. - 1990. - № 1. - С. 75-79.
   11. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан в СССР / Д.Н. Бахрах. - Свердловск, 1989. - 201 с.
   12. Веремеенко И. И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка: в 2 ч. / И.И. Веремеенко. - М., 1982. - Ч. 2. - 387 с.
   13. Див.: Павленко П.О. Правовий статус службовця органів внутрішніх справ: проблеми загальної теорії: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / П.О. Павленко. - Донецьк, 2003. - 151 с.
   14. Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - Ст. 499.
   15. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України: підручник / О.М. Бандурка. - Харків, 1998. - 480 с.
   16. Куртяк И. А. Правовой статус должностного лица в системе оранов внутренних дел: дис. на соискание уч. ступени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 / И.А. Куртяк. - СПб., 1998. - С. 42.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com