www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Емоційний компонент у структурі освіти вищого навчального закладу на сучасному етапі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Емоційний компонент у структурі освіти вищого навчального закладу на сучасному етапі

В. М. Борисенко,
старший викладач
(Класичний приватний університет)

ЕМОЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ У СТРУКТУРІ ОСВІТИ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

   Постановка проблеми. Розуміння того, що якісна освіта є одним з основних ресурсів розвитку суспільства, породжує потребу змін відносно неї, як механізму передачі етичних норм, ідеалів і значень буття, без чого не може відбутися особистість, її громадянська позиція, становлення якої формується під впливом моральних і духовних цінностей. На жаль, останнім часом освіта втратила головну свою функцію – розвиток духовності людини: в системі навчальних закладів пріоритетом стає засвоєння знань, набуття практичних умінь і навичок. Навчання здійснюється як знеособлений процес, виконуючи свої функції без урахування емоційного компоненту [6]. Знання не завжди набувають особистісного сенсу та стають системою цінностей для студентів. Особистісні якості, здатність любити, співчувати – все це в кінцевому результаті проростає із розвиненої сфери почуттів. Лише за умови перетворення знання на засіб духовного збагачення студент стає суб’єктом освітнього процесу. Постає питання, чи достатньо сьогодні студенти вищих навчальних закладів обізнані з оптимальними емоційними проявами педагога?
   Аналіз досліджень і публікацій. Висновки з аналізу досліджень і публікацій С. Рубінштейна, Я. Рейковського, Т. Павленко, Д. Вечслера, П. Саловея, Дж. Мейера, Х. Макбера, Д. Гоулмена, Г. Орме, Д. Карузо та інших зумовив мету статті – розгляд емоційного компоненту в структурі освіти вищого навчального закладу на сучасному етапі.
   У психологічному словнику емоції (від лат. еmovere – приголомшую, хвилюю) визначаються як “психічне віддзеркалення у формі безпосереднього відбиття переживання життєвого значення явищ і ситуацій, обумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта. Будучи суб'єктивною формою вираження потреб, емоції передують діяльності для їх задоволення, спонукаючи і спрямовуючи її [9, с. 46]”. У літературі відводиться значне місце вивченню ролі емоцій у житті та діяльності людини. Підхід психологів до розв’язання цієї проблеми неоднозначний. С. Рубінштейн розглядає суть емоцій через ставлення людини до дійсності. Він вважає, що відчуття – це ставлення людини до світу, до того, що вона випробовує і робить у формі переживання, до навколишньої дійсності, що складає сферу відчуттів або емоцій людини. Емоції, на його думку, виражають стан суб’єкта і його ставлення до об’єкта, вирізняються полярністю, тобто можуть бути як позитивні, так і негативні [11]. Ситуативний підхід до визначення суті емоцій розвивав К. Ізард. Він вважав, що “емоції – спільна функція фізіологічно збудливої ситуації, її оцінки і ставлення суб’єкта до цієї ситуації [3, с. 17]”. Емоції виникають як результат змін у нервовій системі, що зумовлені дією внутрішніх станів людини і зовнішніми подіями.
   Польський учений Я. Рейковський розглядає два аспекти емоційних процесів: а) віддзеркалення, коли емоції виступають специфічною формою віддзеркалення значення об’єктів для суб’єкта; б) відносини, коли емоції є формою активного ставлення людини до світу. Емоційні процеси об’єднують у собі три основні компоненти: емоційне збудження, зміст емоцій, знак емоцій. Позитивні емоційні процеси активізують діяльність , підвищують її результативність. Негативні емоції дезорганізують ту діяльність, яка призводить до їх виникнення, але організують дії, спрямовані на зменшення або усунення шкідливих дій [10]. Розглядаючи емоції як психічний процес, Я. Рейковський досліджував їх вплив на пізнавальні процеси. Ученим виокремлено чинники, що вибірково впливають на пізнавальні процеси: інтенсивність емоцій, особливість пізнавальних процесів і особливості суб’єкта, тобто його специфічні та відносно стійкі риси. На думку вченого, інтенсивність емоцій визначає різні рівні їх проя ву в пізнавальних процесах [10]. Останні дослідження американських учених зокрема показують, що навіть розумові здібності не є таким и важливими, як рівень емоційного розвитку. Йдеться про набір тих якостей, які, власне, й дають ключ до розгадки того, чому за умови однакових розумових здібностей одному вдається сягнути далеко, а інший не зрушує з місця. Тенденції використання емоційного потенціалу сьогодні набувають чітких обрисів у практиці робіт навчальних закладів. Цікаві думки стосовно комунікативних аспектів емоційного розвитку в практиці дошкільних навчальних закладів, як першої сходинки соціалізації особистості, висловлює Т. Павленко, зазначаючи, що у школі навчають лічби та письма, дають знання про таємниці Всесвіту, фізичні та хімічні явища, будову матерії, але не навчають найважливішого - як розбиратись у собі, керувати своїми емоціями, досягати поставленої мети, співчувати іншим і розуміти їх, як безконфліктно спілкуватись одне з одним. Люди з добре розвиненою емоційною сферою можуть краще налагодити стосунки з тими, хто довкола них, швидше знайдуть вихід зі складного становища, здатні більш цілеспрямовано керувати своїми емоціями, тобто мають високий коефіцієнт емоційного розвитку - ЕQ [8, 19]. Обізнаність про емоційні аспекти того, що відбувається, здатна розширити здібності, які вимірюються інтелектуальним коефіцієнтом. Як було установлено фізіологом Девідом Вечслером у 1940 році, індивідууми з однаковими показниками інтелектуального коефіцієнту можуть значно відрізнятися завдяки їх ефективній здатності вправлятися з довкіллям [7].
   Термін “емоційний інтелект” вперше з’явився в науковому лексиконі у 1990 році, його авторство належить психологу Йєльського університету Пітеру Саловею та вченому із університету Нью-Гемпшіра Джону Мейеру (США). Скоротив його до абревіатури EQ доктор психології Деніел Големан (Daniel Goleman). У 1998 році було опубліковано його книгу “Робота над емоційним мисленням”. У цьому ж році консалтингова фірма Хей Макбер (Hay McBer), з якою співпрацював Д.Големан, опублікувала методику вимірювання емоційного мислення – анкету з емоційної компетентності для людей, що займаються бізнесом (ЕСІ). Коефіцієнт емоційного розвитку складається з уміння розібратися у собі, у своїх почуттях, здатності співпереживати та допомагати іншим, підпорядкувати свої емоції досягненню мети, продиктованої потребами, зазначає Д. Гоулмен [12]. Г. Орме підкреслює, як важливо усвідомити, що емоційна сфера не протиставляється інтелектуальній, не є тріумфом одного процесу над іншим, оскільки – це унікальне перетинання їх обох [7].
   З 1990 року, коли Дж. Мейер і П. Соловей ввели термін “емоційне мислення”. Починаючи з Д. Карузо, надається велике значення такій комбінації як мислення і почуття, гармонізація інтелектуального й емоційного факторів. Одна з перших праць на тему емоційного мислення датується 1920-ми роками, а саме – дослідження, здійснене Р. Трондайком. Його робота сфокусована на тому, що формує мислення, і зазначає, що “соціальне мислення” є складовою загального мислення. Він визначив “соціальне мислення” як здатність розуміти інших і діяти або поводитися відносно до інших мудро. У той час дослідник и випустили з поля зору той факт, що “соціальне мислення” може стати важливою складовою розвитку системи освіти. Це припущення набагато випереджало його час, оскільки на той період розвитку системи освіти дітей “краще було бачити і не чути”, а пропозиція “зібратися разом і розвинути цю теорію” не була підтримана. Минуло 15 років до того, як було продовжено дослідження у цій сфері [7, с. 45].
   Велику роль у пізнавальному процесі психологи відводять емоціям і відокремлюють шість функцій емоцій: функцію оцінки (емоції є мовою або системою сигналів, за допомогою яких суб'єкт дізнається про значущість того, що відбувається); функцію спонукання; дезорганізуючу функцію, тобто здатність емоцій порушувати цілеспрямовану діяльність; функцію закріплення гальмування, підкріплення, тобто здатність емоцій залишатися в досвіді індивіда; функцію передбачення, емоції, що виникають при цьому, сигналізують про можливий приємний або неприємний результат; евристичну функцію. Усі названі функції емоцій виявляються в пізнавальних процесах і впливають на характер їх протікання. В. Вілюнас вважав, що емоції відносно пізнавальних процесів виступають не тільки в пасивній ролі, але й є активним засобом навчального процесу [2].
   Сьогодні загальноприйнятим вважається положення про те, що емоційні процеси посідають найважливіше місце у структурі психічної діяльності людини. Виникаючи в умовах діяльності людини, будучи “релевантними саме діяльності”, емоції виконують важливу роль у мотивації, а включаючись у процес формування особистісної спрямованості, вони як цінності визначають нахили індивіда до будь-якої діяльності (Б. Додонов, 1965). Емоції характеризують наскільки дійсність відповідає потребам і водночас відображують досягнуті зміни. Показано, що емоції беруть участь в регуляції поведінки людини, й одночасно вони – оцінка міри відповідності будь-якого об’єкта потребам, а призначення цих “оцінок” – презентація у психіці мотиву діяльності. Праці О. Тихомирова (1985) свідчать, що емоції не лише активізують процеси мислення: подив, сумнів, успіх, радість, стимулюють пошук, пробуджують у людини бажання вирішувати проблему, що виникла, знайти оптимальні й ефективні засоби вирішення її, але, будучи складовими структури процесів мислення, виконують функції евристик (пошуків). У дослідженнях, присвячених творчій діяльності людини, хоча і не ставилося завдання показати роль емоційних процесів, тим не менше зримо присутня думка, що творчість неможлива без емоцій [2].
   Механізм емоційної корекції узгоджує загальне спрямування та динамік у особистості, з тим значенням, яке має для неї конкретна ситуація та виконувані для задоволення власних потреб та інтересів дії щодо реалізації своїх ціннісних установок. Отже, розвивати ЕQ найкраще за умов, навчаючи студентів доброзичливого й ефективного спілкування з іншими. Здійснення дослідження потребує уточнення певних понять, що характеризують емоційну сферу взагалі та соціальні емоції зокрема. Більшість авторів (Г. Костюк, В. Богословський, А. Ковальов, Н. Левітов, Г. Фортунатов та інші), класифікуючи емоції за їх предметним змістом, виокремлюють групу емоцій, специфічних для моральної поведінки людини, в яких відображується відношення людини до суспільства, оточуючих та до самого себе. “Моральні почуття, - стверджує П. Якобсон, – це все ті почуття, які відчуває людина під час сприйняття явищ дійсності щодо морального начала від категорій моралі, напрацьованих суспільством [2, с. 381]”.
   Більшість труднощів виникає як в практичному експериментальному вивченні , так і в теоретичній інтерпретації емоційних процесів, і обумовлена певними причинами. Почасти ми вже про них згадували, вони описані багатьма дослідниками (В. Вілю нас, Я. Рейковський, П. Якобсон), а тому немає особливої необхідності детально зупинятися на цьому питанні. Що ж стосується проблеми соціально-орієнтованих емоцій, то складнощі, що пов’язані з їх вивченням, обумовлені і низкою додаткових причин. Насамперед – це вплив релігії та етики. Етика, релігія завжди виявляли підвищений інтерес до почуттів сорому, вини, і співчуття, а ще більший – до совісті відповідальності. А тому різноманітні філософсько-етичні напрямки, релігія наклали свій відбиток на психологічну інтерпретацію соціальних емоцій і в багатьох випадках сприяли труднощам під час їх визначення. Ми зупинилися на цих труднощах не з метою звернути на них увагу чи виправдати можливі недоліки в роботі, але насамперед для того, щоб підкреслити важливість теоретичної і практичної розробки проблеми. Ми згодні з думкою багатьох дослідників емоцій про те, що статус “науковості” набирають лише ті положення, що можуть бути перевірені емпірично, не зовсім прийнятне до досліджень емоційних явищ, але вважаємо, що і повне ігнорування експериментального підходу також збіднює теорію емоцій.
   Висновки. Визнаючи пріоритет емоцій світоглядних почуттів, тобто вирішальне значення емоційного ставлення до світу, ми вважаємо необхідним підкреслити вихідне положення про те, що модальність емоційного ставлення формується через досвід комунікації і взаємодії зі світом. Емоційний компонент посідає важливе місце у структурі освіти вищого навчального закладу. Світовідчуття складає той життєвий тонус особистості, від якого у великій мірі залежить якість і рівень емоційно-вольової регуляції будь-якої діяльності взагалі. Емоції характеризуються різноманітністю видів і типів. Вони виникають у конкретній ситуації, мають певний зміст, супроводжуються виразними реакціями. У психіці людини емоції існують не відокремлено, вони переживаються в межах складних і стійких почуттів. Риси характеру людини в багатьох випадках пронизані емоціями. Особистісний розвиток людини відбувається під час удосконалення вищих емоцій і почуттів. В індивідуальному розвитку людини почуття відіграють важливу соціалізаційну роль. Вони є значущим фактором у формуванні особистості, в особливості її мотиваційної сфери. У самому понятті “освіта” закладено єдність інтелекту й емоцій. І. Ільїнський вважає, що освіта - це “процес керівництва залученням молодих поколінь до тих форм відчуття, мислення і поведінки, цінностей і звичок, які характерні для суспільства на заданому етапі розвитку [4, с. 165]”. Орієнтуючись на процеси гуманізації навчання, на цілісне формування особи, що навчається, визнання її цінності та необхідності для сучасного суспільства, ми насамперед повинні пам’ятати, що вона формується особою вчителя, педагога [1].
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо в розробці технології формування емоційної сфери студентів вищих навчальних закладів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бахтиярова В. Ф. Современные подходы к качеству образования : сборник учебно-методических разработок / В. Ф. Бахтиярова. – Уфа : БИРО, 2007. – (Серия “В помощь преподавателям вузов”).
2. Вилюнас В. К. Основные проблемы психологической теории эмоций / B. К. Вилюнас // Психология эмоций : тексты. – М. : Изд-во МГУ, 1984. – С. 3-26.
3. Изард К. Эмоции человека / К. Изард; пер. с англ. – М. : Изд. МГУ, 1980.
4. Ильинский И. Образовательная революция / И. Ильинский. - М. , 2002.
5. Каменский Я. А. Избранные педагогические сочинения : [ в 2 т.] / Я. А. Каменский. – М., 1982. – Т. 2.
6. Кондратова Л. В., Федоринова Н. Є., Міняйленко А. Г. Гармонізація і нтелектуального та емоційного факторі в навчання у забезпеченні якісної освіти учнів / Л. В. Кондратова, Н. Є. Федорина, А. Г . Міняйленко. – Кривий Ріг, 2008. – 274 с.
7. Орме Гиту. Эмоциональное мышление как инструмент достижения успеха / Гиту Орме ; пер. с англ. – М. : КСП+, 2003. – 272 с.
8. Павленко Т. Емоції, емоції… : комунікативні аспекти емоційного розвитку / Т. Павленко // Палітра педагога. – 2003. – № 2. – С. 19.
9. Психология : Словарь / под общей ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. - [2-е изд., доп.]. - М. : Политиздат, 1990.
10. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Я. Рейковский; вступ. ст. В. К. Вилюнаса ; пер. с польского. – М. : Прогресс, 1979.
11. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / C. Л. Рубинштейн. – М., 1946.
12. Goleman Daniel. Emotional intelligence / D/ Golevan. – London, 2006. – 354 p.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com