www.VuzLib.com

Головна arrow Адміністративне право і процес arrow Теоретичні аспекти взаємодії органів місцевого самоврядування з іншими суб’єктами профілактики адміністративних правопорушень
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теоретичні аспекти взаємодії органів місцевого самоврядування з іншими суб’єктами профілактики адміністративних правопорушень

А.Р. Лещух

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ІНШИМИ СУБ’ЄКТАМИ ПРОФІЛАКТИКИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

   Проголошений Конституцією України та Концепцією адміністративної реформи принцип взаємодії за допомогою «встановлення організаційних зв ’язків між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у процесі здійснення відповідних функцій і делегованих повноважень» та «законодавчого розмежування сфер компетенції» цих органів потребує дієвих механізмів реалізації, насамперед, організаційно-правових та матеріально-фінансових. З ’ясовуються теоретичні аспекти налагодження такої взаємодії.
   Ключові слова: механізм взаємодії, організаційні зв’язки, розмежування сфер компетенції.
   Постановка проблеми. Політико-правові реалії формування в Україні громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави з дієвою системою профілактики злочинності та правопорушень характеризуються певним дисбалансом у відносинах органів місцевого самоврядування та органів державної влади. Це обумовлює необхідність пошуку таких механізмів взаємодії між зазначеними структурами, які б ґрунтувалися на відносинах не підлеглості, а партнерства. Невирішені досі проблеми взаємодії органів різних ланок місцевого управління у сфері профілактики правопорушень викликають значний інтерес у науковців. Профілактична діяльність державних та самоврядних органів на основі вдосконалених, а в окремих випадках - і змінених форм їх взаємодії у сфері профілактики адміністративних проступків повинна набути нового якісного змісту.
   Стан дослідження. Висвітленню теоретичних аспектів взаємодії органів місцевого самоврядування з іншими суб’єктами профілактики адміністративних правопорушень присвячено, зокрема монографії А. Є. Жалінського, М.В. Костицького «Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация», А.Т. Комзюка «Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації», дисертаційне дослідження Ю.С. Назара «Взаємодія територіальних органів внутрішніх справ із місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у профілактиці адміністративних правопорушень» наукову працю О.І. Остапенка «Адміністративна деліктологія: соціально-правовий феномен і проблеми розвитку». Цю ж тематику порушують у працях В.Б. Авер’янова, О.Б. Андрєєвої, Д.М. Бахраха, В.Т. Білоуса, Ю.П, Битяка, Ю.Д. Блувштейна, С.Є. Віцина, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Д.П. Калаянова, А.П. Клюшниченка, В.К. Колпакова, A. П. Коренєва, О.В. Кузьменко, Г.М. Миньковського, В.М. Плішкіна, B. І. Ремньова, Ю.С. Шемшученко та інших. Однак у цих публікаціях, на нашу думку, недостатньою мірою розглянуто організаційно-правове забезпечення взаємодії саме органів місцевого самоврядування різних рівнів та ланок з іншими суб’єктами профілактики адміністративних правопорушень, лише побіжно проаналізовано практичні результати профілактики адміністративних правопорушень цих суб’єктів, не запропоновано обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на поліпшення стану профілактики правопорушень серед населення України.
   Виклад основних положень. У системі профілактики правопорушень взаємодія суб’єктів є одним із системоутворюючих факторів, який зумовлює детермінованість елементів та забезпечує нормальне функціонування системи, а будь-яке дослідження з виявлення зв’язків об’єкта, форм його взаємодії з середовищем зумовлюється тенденціями оптимізації профілактичної діяльності. З одного боку, виявляється тенденція до подальшої спеціалізації суб’єктів (враховуючи різноманітність та багатоаспектність завдань), а з іншого - тенденція комплексності та системності.
   Поява зайвих профілактичних ланок, відсутність необхідних ланок (у тому числі на вищому управлінському рівні), дублювання, змішування чи нечіткість різних за змістом функцій, невідповідність прав і обов’язків пов’язано найчастіше саме з ізольованим, локальним вирішенням окремих організаційно-методичних питань діяльності суб’єктів профілактики [1, с. 50], без врахування єдності процесів диференціації та інтеграції. Саме завдяки диференціації та інтеграції у системі профілактики адміністративних правопорушень виникає єдність дій, яка дозволяє вирішувати найскладніші завдання. Тому взаємодія є важливим компонентом управління процесами профілактики адміністративних правопорушень, від яких залежить їх ефективність.
   Органи місцевого самоврядування займають провідне місце серед суб’єктів системи профілактики адміністративних правопорушень, що зумовлено їх широкою компетенцією, завданнями вирішення питань місцевого значення на основі взаємодії з іншими суб’єктами. Організаційні зв’язки при цьому можуть бути субординаційного та координаційного змісту. Вони впливають на об’єкт профілактики з метою налагодження взаємодії з іншими суб’єктами відповідної сфери, сприяють співпраці з державними органами виконавчої влади, громадськими організаціями, політичними партіями, окремими громадянами чи їх групами, спільнотами у процесі профілактики адміністративних правопорушень на відповідній території. Взаємодія - це філософська категорія, яка відображає процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість та зміну стану або взаємоперехід, а також породження одним об’єктом іншого та тісно пов’язана з поняттям «взаємозв’язок» і розглядається як одна з форм останнього. Суть взаємодії полягає у зворотному впливі предмета чи явища на інший предмет, а всі інші філософські категорії (причина, дія, необхідність, суперечність та ін.) є конкретними видами взаємозв’язку. Наприклад, для того, щоб визначити суть об’єкта, необхідно виявити його закономірні взаємодії. Будь-який об’єкт може бути пізнаний лише в системі відносин і взаємодій з оточуючими явищами. Пізнання речей означає пізнання їх взаємодії, і водночас воно ж є результатом взаємодії між суб’єктом та об’єктом. У багатьох випадках взаємодію якраз і визначають через взаємозв’язок [2, с. 85].
   Співпраця суб’єктів профілактики адміністративних правопорушень з населенням виступає вкрай важливою частиною процесу демократизації суспільства, забезпечення законності і правопорядку, а використання у цій справі можливостей громадськості на принципах довіри, взаємопорозуміння і добропорядності є одним з основних напрямів створення реальної протидії правопорушенням у відповідних територіальних громадах.
   О.М. Васильєва вказує, що взаємодія полягає у певній організаційній діяльності як шлях до мети на основі узгодженості дій суб’єктів, а на організаційному етапі взаємодії здійснюється: нормативно-правове забезпечення взаємодії; реалізація нормативноправового забезпечення - як приклад, створення координаційних центрів; безпосереднє планування заходів по взаємодії [3, с. 99, с. 102]. Організація взаємодії суб’єктів системи профілактики, як вважає Є.В. Додін, виступає її складова частина [4, с. 260], а сама категорія «взаємодія» - суттєвий методологічний принцип пізнання природних і суспільних явищ.
   Існування нормативно-правової бази дехто з науковців називає окремою ознакою взаємодії, при цьому заперечуючи очевидність та внутрішню притаманність такої ознаки будь-якому державно- управлінському процесу. «Хоча усі форми управлінської діяльності, - зазначав А.В. Загорний, - засновані на юридичних нормах, мають у більшій чи меншій мірі правовий характер, але значення та юридичні наслідки кожної із цих форм, враховуючи притаманну їм специфіку, у багатьох аспектах відрізняються» [5, с. 8]. Більшість науковців ще радянського періоду розглядали наявність взаємодії як необхідну умову ефективності певного управлінського процесу і як один із видів забезпечення такої діяльності [6, с. 472; 7, с. 247; 8, с. 13; 9, с. 84].
   Однак, взаємодія полягає не тільки у внутрішньоорганізаційній діяльності системи, а й у зовнішніх її функціях (наприклад, боротьба зі злочинністю - це процес керованої взаємодії системи кримінальної юстиції зі злочинністю). До того ж узгодженість між суб’єктами заходів за ціллю, місцем, часом, методами є ознакою взаємодії. При цьому важливо розмежовувати взаємодію між суб’єктом та об’єктом впливу та взаємодію між суб’єктами профілактики правопорушень для досягнення спільної мети. Адже взаємодія у значенні взаємозв’язку та взаємообумовленості, тобто філософська категорія, і взаємодія у значенні узгодженості, тобто як прагматично-прикладна категорія - це далекі одне від одного поняття і змішувати їх не можна. Так вважає В.М. Шванков [10, с. 10].
   У контексті нашого дослідження здійснено аналіз ознак взаємодії, серед яких виділяємо наступні: взаємодія - це діяльність; наявність декількох (не менше двох) суб’єктів взаємодії; узгодженість заходів за ціллю, місцем, часом, методами; спрямованість функціонування взаємодіючих суб’єктів; наявність нормативної (правової) бази взаємодії; стан, який займають суб’єкти в ієрархії системи; зміст завдань, які вирішуються суб’єктами взаємодії; сумісна діяльність.
   Забезпечення взаємодії місцевих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування є одним із основних завдань перших згідно з п. 6 ст. 119 Конституції України, а визначений ст.3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації'» від 9 квітня 1999 р. [11] та ст. 4. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. [12], принцип поєднання державних і місцевих інтересів повинен реалізовуватися саме внаслідок взаємодії цих суб’єктів.
   Місцеві державні адміністрації на відповідній території взаємодіють із сільськими, селищними і міськими радами, їх виконавчими органами та сільськими, селищними і міськими головами, сприяють здійсненню ними власних повноважень місцевого самоврядування, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, контролюють виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади, розглядають та враховують у своїй діяльності пропозиції депутатів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Взаємодія суб’єктів місцевого управління не закінчується тільки делегуванням частини повноважень, а відбувається протягом усього циклу управління та виявляється у взаємному обміні інформацією, плануванні спільних дій із розподілом обов’ язків між учасниками реалізації, створенні спеціальних органів для реалізації спільних програм, проведенні координаційних нарад, прийнятті спільних нормативно-правових актів, проведенні спільних заходів щодо реалізації комплексних планів, здійсненні спільних заходів щодо контролю виконання програм тощо. Часто зазначені органи використовують послідовну взаємодію, наприклад, у формі прийняття розпоряджень міського голови на підставі розпорядження голови обласної державної адміністрації.
   Взаємодія місцевого самоврядування і державної влади як підсистем публічної влади має декілька підвалин. По-перше, в силу конституційних положень (ст. 5) вони мають єдине джерело владних повноважень - народ, що дає підстави деяким науковцям стверджувати про їх «соціально-політичну єдність» [13, с. 46]. По-друге, взаємодія державної влади та місцевого самоврядування визначається певною умовністю виділення кола справ, віднесених до відання місцевого самоврядування - питань місцевого значення. Будь-яке загальне питання є в той же самий час і місцевим для кожної окремої території, і, навпаки, у вирішенні багатьох місцевих питань бере участь загальнодержавний інтерес [14, с. 33]. Це суттєво ускладнює розмежування компетенції місцевого самоврядування та державної влади.
   По-третє, хоча система місцевого самоврядування є низовою ланкою в системі місцевого управління, що безпосередньо стикається з потребами населення її не можна розглядати «автономно» від системи виконавчої влади [15, с. 10].
   Адже і виконавча влада, і місцеве самоврядування покликані виконувати інтегративну роль соціальної системи, що має за мету підтримання її цілісності, координацію спільних колективних цілей з інтересами окремих елементів, а також забезпечує функціональну взаємозалежність підсистем суспільства на основі консенсусу громадян та легітимації лідерства. Отож, від діяльності системи місцевого самоврядування залежить не лише єдність влади, але й політична, економічна та соціальна стабільність держави. Це дозволяє розглядати роль місцевого самоврядування в системі суб’єктів профілактики адміністративних правопорушень не як «підпорядкованого» або «суперника» державній владі, а як соратника в реалізації публічно- правових інтересів територіальної громади, що одночасно забезпечує децентралізацію в управлінні усім суспільством, підвищує ефективність та поширює демократичні засади самоврядування.
   Висновки. У сфері профілактики адміністративних правопорушень пропонуємо застосовувати наступну класифікацію методів впливу виконавчої влади на місцеве самоврядування: 1) перспективне програмування, правове регулювання, координація, інформування, науково-методичне інструктування, професійно-кадрове, організаційне та матеріально-фінансове забезпечення, юридичні гарантії; 2) утворення базових ланок суб’єктів місцевого самоврядування (село, селище, місто), реєстрація статутів територіальних громад, наділення їх власними і делегованими повноваженнями, закріплення їх компетенції; 3) судовий захист прав місцевого самоврядування, контроль і нагляд за здійсненням делегованих повноважень, застосування заходів впливу та санкцій до органів і посадових осіб місцевого самоврядування тощо.
   З урахуванням такого методологічного підходу можна визначати особливості державного впливу на місцеве самоврядування й у сфері профілактики адміністративних правопорушень на будь-якій стадії: організації становлення, функціонування та дозволяє комплексно простежити ефективність цього впливу. Тому взаємодією органів місцевого самоврядування з іншими суб’єктами профілактики адміністративних правопорушень можна вважати спільну діяльність суб’єктів щодо впливу на об’єкт профілактики належними та допустимими засобами, методами та у спосіб, що їм властиві в силу їх юридичного статусу для досягнення спільної мети у цій сфері. Стан взаємодії органів місцевого самоврядування з іншими суб’єктами профілактики правопорушень на сьогоднішній день вимагає поліпшення нормативно-правового, організаційного, матеріально-технічного та кадрового забезпечення цих органів при здійсненні ними профілактики адміністративних правопорушень.

   1. Курс советской криминологии. Предупреждение преступности / В.К. Звирбуль, И.И. Карпец, Б.В. Коробейников и др. - М.: Юрид. лит., 1986. - 352 с.
   2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2о07. - 1736 с.
   3. Васильева О.М. Некоторые теоретические вопросы взаимодействия органов внутренних дел с добровольными народными дружинами / О.М. Васильева // Вопросы взаимодействия с общественностью. - М., 1977. - С. 98-104.
   4. Додин Е.В. Собрание научних трудов: в 2 т. - Одесса: Полиграф, 2007. - Т. 2. - 408 с.
   5. Загорный А.В. Координация деятельности органов внутренних дел с другими государственными органами и общественными организациями в предупреждении правонарушений и укреплении общественного порядка: учеб. пособие / А.В. Загорный. - М., 1981. - 169 с.
   6. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика / Г.А. Аванесов. - М.: Академия МВД СССР., 1980. - 527 с.
   7. Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія: соціально-правовий феномен і проблеми розвитку / О.І. Остапенко. - Львів., 1995. - 312 с.
   8. Паньонко І.М. Основи управління в органах внутрішніх справ: навч. посібник / І.М. Паньонко. - Львів., 1998. - 132 с.
   9. Сахаров А.Б. Правовое обеспечение предупреждения преступлений / А.Б. Сахаров // Советское государство и право. - 1975. - № 11. - С. 83-85.
   10. Шванков В.М. Теоретические основы координации и взаимодействия в органах внутренних дел / В.М. Шванков. - М.:,1978. - 87 с.
   11. Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 20-21. - Ст. 190.
   12. Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.
   13. Авакьян С. А. Состояние, проблемы и перспективы местного самоуправления в России / С.А. Авакьян // Местное самоуправление в России: состояние, проблемы и перспективы. - М., 1996. - 210 с.
   14. Черкасов А.И. Сравнительное местное управление: теория и практика / А.И. Черкасов. - М.: Форум - инфра-М, 1998. - 160 с.
   15. Краснов М. А. Введение в муниципальное право / М. А. Краснов. - М., 1993. - 296 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com