www.VuzLib.com

Головна arrow Адміністративне право і процес arrow Адміністративний примус як спосіб правового захисту у сфері власності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Адміністративний примус як спосіб правового захисту у сфері власності

І.О. Личенко

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРИМУС ЯК СПОСІБ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ У СФЕРІ ВЛАСНОСТІ

   З’ясовується суть адміністративного примусу як способу правового захисту у сфері власності, розглядаються його особливості та види.
   Ключові слова: адміністративний примус, заходи адміністративного попередження, заходи адміністративного припинення.
   Постановка проблеми. Українськими науковцями ще недостатньо висвітлено тему адміністративно-правового захисту права власності. Поки що не здійснено комплексних досліджень у сфері захисту права власності, що мають безпосередній вплив на практику правотворчості та правоза- стосування. Нема у науковців єдиної позиції і у визначенні суті, значення та перспектив адміністративного примусу у сфері правового захисту права власності в Україні. Усе це негативно позначається на механізмі захисту права власності та законних інтересів власників.
   Стан дослідження. Проблеми охорони права власності розглядали у ряді публікацій учені радянської доби (зокрема В.Д. Резвих, Т.К. Зарубицька). Ці ж проблеми привернули увагу незначного кола науковців незалежної України. З-поміж них відзначимо праці О.І. Остапенка, О.І. Никитенка, В.В. Галунька. Історична трансформація відносин власності, враховуючи реалії становлення економіки України, необхідність розробки теоретичних засад функціонування ефективного правового механізму в цій сфері - це ті передумови, що визначають актуальність означеної проблематики й необхідність її глибшого дослідження.
   Виклад основних положень. Специфіка адміністративно-правової охорони права власності зумовлена тим, що, на відміну від цивільно- правової охорони, їй не властива саморегуляція, через що вона перебуває під постійним імперативним впливом суб’єктів управління, тобто, інакше кажучи, є об’єктом державного управління. Науковці пропонують різні класифікації способів (методів, заходів, засобів) адміністративно-правової охорони власності. Так, В.Д. Резвих серед засобів адміністративно- правової охорони власності виділяє засоби, за допомогою яких забезпечується попередження адміністративних правопорушень, що посягають на власність, засоби безпосередньої охорони об’єктів власності, засоби державного примусу [1, с. 20]. Таку класифікацію засобів адміністративно-правової охорони власності підтримав О.І. Остапенко [2, с. 36]. В.В. Галунько поділяє їх на способи, що забезпечують попередження правопорушень, способи державного примусу, способи безпосередньої охорони об’єктів, способи самооборони, способи внутрішнього інспектування контролю та деякі інші [3, с. 295].
   Не зосереджуючи увагу на різноманітних підходах до класифікації, звернемося до універсального методу примусу. Коли йдеться про адміністративний примус, то необхідно, насамперед, зупинитися на правомірності використання цього терміна. У Кодексі України про адміністративні правопорушення термін «адміністративний примус» взагалі не використовується, адже він не має «офіційного статусу», його сформульовано лише на доктринальному рівні. Зауважимо, що в німецькому законодавстві поняття «адміністративний примус» окреслено досить чітко, засобами примусу визнаються виконання дії за рахунок особи, якої стосується рішення, штраф і прямий примус [4]. Державний примус - це складний соціально-правовий інститут, що характеризується різними особливостями, зв’язками, структурою, процесуальними механізмами. Дехто з науковців пропонував визначення «державного примусу». Одні з них визначають державний примус як особливу реакцію державних органів та осіб, наділених владою, на правопорушення [5, с. 11], а інші - як психологічний або фізіологічний вплив державних органів і громадських об’єднань на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми [6, с. 5].
   У свій час Г.П. Бондаренко зазначав, що адміністративний примус «це складова частина державного примусу, що полягає в застосуванні органами державного управління, судами та суддями, службовими особами, а у встановлених законодавством випадках - громадськістю у межах, формах і порядку, регламентованих чинним законодавством, державно-правового, психологічного та фізичного впливу (заходів адміністративного запобігання, заходів припинення адміністративних проступків, адміністративних стягнень) до правопорушників з метою захисту охоронюваних правом конкретних суспільних відносин» [7, с. 21].
   Схоже розуміння поняття адміністративного примусу у Ю.П. Битяка. Він вважає його системою заходів психологічного чи фізичного впливу на свідомість і поведінку людей, що здійснюється органами державної виконавчої влади, судами (суддями), з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов’язків, припинення протиправних дій, притягнення до відповідальності правопорушників, забезпечення правопорядку і законності [8, с. 169-170]. Такий підхід повною мірою дає можливість зрозуміти суть адміністративного примусу, виділити його істотні ознаки.
   Зміст ознак адміністративного примусу свідчить про те, що:
   а) адміністративний примус є об’єктивно необхідним методом, цілеспрямованим способом поведінки, поєднанням певних дій і засобів, що повторюються і сприяють вирішенню завдань соціального, державного управління;
   б) він застосовується на базі переконання у сфері реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності держави;
   в) підставою застосування його заходів завжди є правова норма;
   г) його застосування завжди поєднується з широким колом виховних засобів та активним формуванням правосвідомості населення і його нетерпимого ставлення до антигромадських вчинків;
   г) існує державна монополія на його нормативне регулювання;
   д) має місце розмаїття суб’єктів його застосування.
   Підкреслюючи «управлінський» характер адміністративного примусу, слід зазначити, що застосовувати його заходи правомочні не всі органи виконавчої влади і не всі їх посадові особи, а лише ті з них, кому таке право надано законодавчими актами.
   По-перше, є певна категорія осіб, щодо яких застосовуються адміністративно-примусові заходи; така персоніфікація примусу сприяє його виконанню (дотриманню) шляхом впливу на моральну, матеріальну, організаційну і навіть на фізичну стать суб’єкта, що порушив право власності [2, с. 35].
   По-друге, нема службового підпорядкування між суб’єктами застосування адміністративно-примусових заходів (активними учасниками) та особами, щодо яких застосовуються такі заходи (їх можна назвати пасивними учасниками відповідних правовідносин, оскільки саме їхня поведінка є об’єктом певного впливу).
   По-третє, для адміністративного примусу властива специфіка юридико-фактичних підстав застосування; для будь-яких інших видів державно-примусової діяльності єдиною юридико-фактичною підставою є протиправне діяння, і за його відсутності немає взагалі легальної бази для застосування державного примусу. По-четверте, має місце багатоаспектна цільова спрямованість, що передбачає не лише реакцію на правопорушення, а й на їх превенцію, припинення та попередження.
   По-п’яте, є різноманітні зовнішні форми вияву адміністративного примусу, зокрема психічний чи фізичний як обмеження особистого, організаційного, майнового характеру, що має несприятливі для особи наслідки.
   По-шосте, існує примусовий характер адміністративного впливу на особу, в результаті чого вона свідомо здійснює ті чи інші дії чи утримується від них та підкоряється всупереч своїм бажанням [8, с. 66-67].
   Слід звернути увагу на ще один аспект цієї проблеми - на класифікацію адміністративного примусу. Як відомо, примусові заходи застосовуються: а) для запобігання різним антигромадським проявам, недопущення виникнення протиправної ситуації; б) для припинення розпочатого або вже вчиненого протиправного діяння та забезпечення провадження у справах про адміністративні проступки; в) для покарання осіб, які вчинили правопорушення.
   А.Т. Комзюк вважає, що заходи адміністративного примусу необхідно поділити на три групи: а) адміністративно-запобіжні заходи; б) заходи адміністративного припинення; в) адміністративні стягнення.
   Певною мірою цю класифікацію можна застосовувати до адміністративного примусу у сфері захисту права власності. Так, адміністративно- попереджувальні заходи вживаються для запобігання аварій на виробництві, захисту майна (речей), транспорту від дорожньо-транспортних пригод, пожеж, захисту епідеміологічного стану і благоустрою населення, а також власності під час стихійного лиха при техногенних катастрофах та надзвичайних обставинах.
   Ю.П. Битяк до загальних способів попередження правопорушень відносить, передовсім, способи: виховного характеру, контролю і нагляду, звернення громадян та примусу [9, с. 217]. Виховний ефект досягається шляхом застосування суб’єктами владних повноважень виховного впливу, що ґрунтується на використанні історичних традицій і норм суспільного життя, спрямований на свідоме виконання конституційних та законодавчих обов’язків власниками майна: добровільну сплату податків, інших відрахувань до обов’язкових державних соціальних фондів, утримання майна підвищеної екологічної і криміногенної небезпеки - а також на усвідомлення широким загалом недопустимості посягань на чужу власність.
   З метою захисту права власності суб’єкти владних повноважень, відповідно до адміністративно-правових норм, застосовують такі адміністративно-попереджувальні заходи: перевірку документів осіб, які підозрюються у вчиненні правопорушення; безперешкодний вхід у житлові приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом; відвідування підприємств, закладів, організацій для виконання профілактичних функцій; опечатування приміщень, використовуваних як каси, місця зберігання документів, товарно-матеріальних цінностей; опечатування вимірювальних приладів і пристроїв; вилучення для проведення аналізу проб продукції, призначеної для реалізації населенню; заборону або обмеження у встановленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; заборону експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці руху; тимчасову заборону доступу громадян на окремі ділянки місцевості або об’єкти з метою охорони власників та їх майна [3, с. 301].
   Незважаючи на те, що ці заходи є попереджувальними, вони реалізуються в односторонньому примусовому порядку органами і посадовими особами, наділеними владними повноваженнями. Адміністративно- попереджувальні заходи у сфері власності виявляються у вигляді певних обмежень та заборон, що також свідчить про їх примусову природу.
   Заходи адміністративного припинення характеризуються насамперед тим, що їх застосування зумовлено реальною протиправною ситуацією, а спрямовані вони на припинення (переривання) відповідної ситуації (поведінки), встановлення особи порушника, забезпечення з’ясування всіх обставин справи й застосування до порушника адміністративних стягнень. Вони не передбачають як мету покарання особи порушника.
   Мета заходів адміністративного припинення - це переривання (припинення) діянь, що мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках - і кримінально-правовий характер, недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення і притягнення винного до адміністративної, а у виняткових випадках - до кримінальної відповідальності.
   Класифікацію цих заходів можна провести, спираючись на такі основні критерії: мета застосування; характер впливу; форма процесуального вираження; характер сфери застосування. Залежно від мети застосування, ці заходи можна поділити на дві групи - самостійні (оперативні) і допоміжні (забезпечувальні). Характер правоохоронного впливу цих заходів обумовив їх поділ на особистісні, організаційні і майнові; форма їх процесуального виражання - на усні, письмові і такі, що виражаються в певних матеріально-технічних діях, а характер сфери застосування - на заходи загального і спеціального призначення [10, с. 17].
   Аналізуючи наведену класифікацію, виділяють такі особливості заходів адміністративного припинення посягань, пов’язаних з сферою власності: їх застосування пов’язане із реальною протиправною ситуацією (поведінкою), посяганнями на власність; метою їх застосування є припинення (переривання) протиправної поведінки, забезпечення притягнення винних у посяганні на право власності осіб до відповідальності, усунення шкідливих наслідків порушення; терміновий, невідкладний характер [8, с. 71].
   До заходів адміністративного припинення, пов’язаних з порушеннями у сфері власності, належать заходи економіко-фінансового характеру, позбавлення дозволів та ліцензій, заходи майнового характеру, заходи безпосереднього особистого впливу на особу, яка порушує право власності (доставка правопорушника до місця тимчасового затримання, особистий огляд порушника та речей, які є при ньому, застосування спеціальних засобів та фізичного впливу до порушника, який порушує право власності та інше).
   Адміністративні стягнення як заходи адміністративного примусу застосовуються до винної особи після вчинення нею адміністративного правопорушення, що посягає на право власності. Вони є мірою відповідальності і використовуються як засіб виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, запобігання вчиненню нею нових правопорушень в майбутньому та покарання винної особи. Вичерпний перелік адміністративних стягнень дано у ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це - попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, конфіскація такого предмета, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт [11, с. 94].
   Висновки. На відміну від розвинутих країн зі стабільною ринковою економікою, де законодавче втручання держави в економічні процеси суб’єктів усіх форм власності постійно посилюється, у вітчизняній юриспруденції триває процес «лібералізації» економічних відносин загалом та правового регулювання охорони власності зокрема. Незалежною країна не може бути без економічного розвитку, а розвинута незалежна економічна структура держави неможлива без державного захисту права власності. Відновлення українського законодавства про адміністративний примус супроводжують численні суперечності, нечіткість процедури застосування. Лише правильне використання методу примусу органами управління в сфері охорони права власності забезпечить ефективність функціонування системи охорони права власності, зокрема управлінської діяльності, функціонування адміністративно-правових інститутів, непорушність правопорядку, створить умови для значного скорочення правопорушень в сфері власності.

   1. Резвых В.Д. Административно-правовая охрана социалистической собственности. - М.: Юридическая литература, 1975. - 168 с.
   2. Остапенко О.І, Остапенко Л.О. Адміністративно-правове забезпечення захисту права власності в Україні: Навч. посібник. - Львів, 2007. - 149 с.
   3. Галунько В.В. Адміністративно-правова охорона суб’єктів права власності в Україні: Монографія. - Херсон: ВАТ ХМД, 2006. - 356 с.
   4. Стан та перспективи розвитку адміністративного права: законодавство, наука, освіта: Матеріали семінару (Львів, 12-13 жовтня 2001 p.). Ч. II. Німеччина та Республіка Польща. - Львів, 2001.
   5. Бахрах Д.Н. Административная ответственность. - Пермь, 1966. - 193 с.
   6. БитякЮ.П., ЗуйВ.В., КомзюкА.Т. Переконання та примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність (курс лекцій). - Х., 1994. - 43 с.
   7. БондаренкоГ.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. - Львів, 1975.
   8. Адміністративне право України: Навч. посібник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, ГЮ. Гулєвської.- К.: Істина, 2007. - 216 с.
   9. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.
   10. Комзюк А.Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. - Харків, 2002. - 33 с.
   11. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 579 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com