www.VuzLib.com

Головна arrow Адміністративне право і процес arrow Особливості реєстрації суб’єктів підприємництва
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості реєстрації суб’єктів підприємництва

М.П. Гурковський

ОСОБЛИВОСТІ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

   Обґрунтовується адміністративно-правова природа реєстраційної діяльності, а також досліджується її місце серед інших форм діяльності публічних органів управління.
   Ключові слова: реєстрація, державна реєстрація, суб’єкти підприємництва, юридичні особи, Єдиний державний реєстр.
   Постановка проблеми. Однією з неодмінних умов становлення правового господарського порядку в Україні є вдосконалення і впровадження оптимальної системи правової організації створення та державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності (далі - СПД). Це, насамперед, пов’язане з тим значенням, яке мають ці процеси у появі будь-якого СПД, у тому числі недержавного сектора економіки, у створенні якого є свої особливості.
   Необхідність перегляду підходів до реєстрації юридичних осіб в нашій державі виникла у зв’язку з соціально-економічними змінами в суспільстві. Перш за все законодавчими актами були врегульовані відносини щодо державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Однак тенденція розвитку правового регулювання державної реєстрації юридичних осіб полягала в тому, що не було єдиного органу державної реєстрації, а певні юридичні особи реєструвалися в різних державних органах: адвокатські об’єднання - у Міністерстві юстиції України (ст. 4 Закону України «Про адвокатуру») [1], банки - в НБУ (ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність») [2], фондові біржі - в ДКЦПФР (ст. 33 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу») [3], громадські організації - в Міністерстві юстиції України (ст. 14 Закону України «Про об’єднання громадян») [4] тощо. Проблеми та суперечності у законодавстві, що регулює створення СПД, відсутність однозначності термінології, легального визначення, принципів, етапів, цільового призначення державної реєстрації СПД додатково свідчать про актуальність та доцільність дослідження, що підтверджується як аналітичними висновками вітчизняних і зарубіжних фахівців, так і судовою практикою, практикою застосування існуючих нормативно-правових актів у даній галузі. Цю ситуацію виправив Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 р. № 755-ГУ [5], відповідно до якого реєстрації підлягають всі види юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування.
   Проте виникає питання колізійних норм щодо проведення державної реєстрації, оскільки, відповідно до різних законодавчих актів, разом із Законом про реєстрацію встановлений інший порядок державної реєстрації юридичних осіб іншими органами. Наприклад, відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян», політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов’язковій державній реєстрації Міністерством юстиції України. Реєстрація громадської організації здійснюється відповідно цим міністерством, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Постає питання, де необхідно реєструватися раніше - в органі державної реєстрації чи в органах юстиції.
   Особливості державної реєстрації можуть бути встановлені іншими законами, зокрема, для об’єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій. Але у будь-якому випадку вони набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому Законом про державну реєстрацію. Так, дехто з учених вносив пропозиції, що передувати реєстрації в органах державної реєстрації має погодження створення цієї юридичної особи з відповідними спеціальними державними органами, які, відповідно до чинного законодавства, також зобов’язані проводити державну реєстрацію. На жаль, така пропозиція не вирішує проблему загалом, а тому до цих питань привернуто увагу правової науки.
   Стан дослідження. Необхідно відзначити, що протягом останніх років опубліковано чимало праць з досліджуваної проблематики. З-поміж їх авторів слід назвати С.С. Алексеева, В.І. Борисову, А.В. Венедіктова, О.М. Вінник, В.М. Гайворонського, Є.П. Губіна, І.В. Єршову, Д.В. Задихайла, М. Галянтича, І.Є. Замойського, С.О. Зінченка, Г.Л. Знаменського, Т.В. Кашаніну, В.М. Коссака, Н.Ю. Круглову, В.В. Лаптева, П.Г. Лахно, К.К. Лебедева, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.В. Мартем’янова, О.М. Олейник, І.Г. Побірченка, О.П. Подцерковного, В.Ф. Попондопуло, Г.В. Пронську, Б.І. Луганського, Н.О. Саніахметову, В.О. Сємєусова, І.В. Спасібо- Фатєєву, Ю.К. Толстого, В.А. Устименка, В.В. Хахуліна, Г.Ф. Шершеневича, Р.Б. Шишку, В.С. Щербину, О.С. Янкову. Досі у законодавстві недостатньо впорядковані процедури формування майнової основи СПД, ознаки та кількісні пороги її необхідності та достатності для здійснення заявленої діяльності (реєстрації). Потребують уваги питання розподілу правомочностей власності між засновниками (учасниками) та самим СПД, питання меж відповідальності та еквівалентності обміну речових прав на корпоративні. Виклад основних положень. Здійснення систематичних господарських операцій з метою отримання прибутку вимагає від їх учасників державної реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності. Враховуючи те, що в умовах ринкової економіки підприємницькі кола становлять основу існування господарського комплексу країни, їх діяльність завжди тією чи іншою мірою перебуває у полі зору державних органів. Можна однозначно стверджувати, що ніде в сучасному світі підприємництво не може розвиватися без активної участі і підтримки держави.
   Одним із засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є державна реєстрація суб’єктів підприємництва, визначення поняття якої закріплено у Законі України від 15 травня 2003 р. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності є обов’язковою умовою реалізації права на здійснення підприємницької діяльності.
   Реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності бере свій початок ще в ХУІІ ст. і виникла з поліцейсько-фіскальною метою [6, с. 343]. Не викликає сумнівів, що її «поліцейське» значення зберігається й досі. У деяких країнах існує боротьба між дозвільною системою створення юридичних осіб і явочною. Найбільше застосування в законодавстві і на практиці іноземних держав отримав явочно-нормативний спосіб створення юридичних осіб. Суть явочної системи полягає у встановленні законом певних умов, яким юридична особа має відповідати. Виконання цих умов суб’єктом господарювання надає останньому право на внесення його до реєстру. Із внесенням до реєстру суб’єкт підприємницької діяльності отримує можливість здійснювати господарську діяльність без будь-якого акту з боку держави.
   Таким чином, суб’єкт господарювання приходить до реєстрації не з проханням (дозволом), а з правом на своє існування як юридична особа.
   Вільне створення, передусім, торгових, а потім і цивільних товариств з правами юридичної особи визнано Французьким цивільним кодексом. Французький Закон про асоціації від 1 липня 1901 р. передбачив вільне створення союзів некомерційного характеру без попереднього дозволу на підставі заяви, зробленої префектурі.
   Державна реєстрація є однією з основних умов існування юридичної особи, оскільки тільки з цього моменту вона набуває відповідного статусу та може вступати у правові відносини. Згідно із ст. 4 згаданого Закону України, державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
   Як слушно зазначає О.М. Вінник, функцією державної реєстрації є не тільки виявлення державою платників податків та інших обов’язкових платежів, здійснення державного контролю за виконанням умов ведення підприємницької діяльності і боротьби з незаконним підприємництвом, а й створення так званої прозорості ринку, тобто можливості не лише для держави, а й для інших учасників ринкових відносин дізнатися про своїх майбутніх партнерів і контрагентів, виробників продукції (товарів), емітентів цінних паперів тощо. Для того, щоб державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності виконувала всі згадані функції, включаючи й останню, необхідно забезпечити повноту, публічність, загальновідомість і доступність відомостей такої реєстрації [7, с. 242].
   Закон про державну реєстрацію регламентує не тільки процедуру державної реєстрації створення юридичної особи, а й інші процедури вчинення реєстраційних дій, в тому числі процедури припинення юридичної особи та внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Законодавець не дає прямої відповіді на питання, в якій мірі інші процедури вчинення реєстраційних дій, крім державної реєстрації створення юридичної особи, є обов’язковими для суб’єктів, для яких прийнято спеціальні закони. Однак однією з цілей Закону про державну реєстрацію є запровадження Єдиного державного реєстру усіх юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих в Україні. Виходячи з цього, для забезпечення достовірності відомостей Єдиного державного реєстру зареєстровані за його процедурою юридичні особи повинні також дотримуватись положень згаданого Закону щодо проходження визначених у ньому процедур (і не лише процедури державної реєстрації створення), оскільки такі процедури тягнуть за собою зміни в Єдиному державному реєстрі.
   У деяких випадках закон встановлює реєстрацію не юридичної особи, а її статуту. Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статут релігійної організації, який, відповідно до цивільного законодавства, визначає її правоздатність, підлягає реєстрації. Отже, якщо законодавчими актами, які були прийняті до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», було встановлено, що юридична особа підлягає державній реєстрації в інших органах, то в такому випадку передувати державній реєстрації в органах державної реєстрації має погодження створення цієї юридичної особи з відповідними державними органами, які, відповідно до чинного законодавства, здійснюють державну реєстрацію. Беручи до уваги те, що регулювання процесу реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється на нормативному рівні, успішне подолання перших кроків у господарській діяльності робить чітке усвідомлення їх змісту принципово важливим.
   Набуття суб’єктом господарювання статусу юридичної особи пов’язується з його державною реєстрацією. Відповідно до Закону про державну реєстрацію, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців полягає у засвідченні факту створення або припинення юридичної особи, а також у вчиненні інших реєстраційних дій. Отже, суб’єкт підприємництва не може здійснювати господарську діяльність без проходження реєстраційної процедури.
   Реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності у державних органах можна умовно поділити на два нерівноцінні за правовим значенням та кількістю органів види.
   По-перше, вона провадиться державним реєстратором лише в одному державному органі - у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
   Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності дещо відрізняється один від одного, а саме за місцем реєстрації суб’єктів підприємництва. Місцезнаходженням юридичної особи, за визначенням Закону про державну реєстрацію, вважається місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками в установчих документах і за якою здійснюється зв’язок з юридичною особою. Згідно з роз’ясненням Міністерства юстиції України від 17 листопада 2003 р. № 14-34-1406 «Відносно деяких положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», місцезнаходженням юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, засновницький договір тощо) [8].
   Згідно зі ст. 5 Закону про державну реєстрацію, державна реєстрація фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором лише у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
   Місцем проживання фізичної особи Закон про державну реєстрацію визнає житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що є за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою - підприємцем.
   У понятті «місце проживання» Закон про державну реєстрацію об’єднав два різні за правовим значенням поняття - власне «місце проживання» та «місце перебування». За визначенням Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні», місцем проживання визнається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік, а місцем перебування - адміністративно- територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Проте для державної реєстрації має значення не стільки строк проживання («постійно, переважно, тимчасово»), скільки можливість державних установ організувати «зв’язок з фізичною особою - підприємцем». Зважаючи на це, державна реєстрація фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, здійснюється за місцем, підтвердженим відомостями про реєстрацію місця проживання, що містяться в паспортному документі особи, або місця перебування особи.
   По-друге, передбачається обов’язкове відкриття юридичною особою рахунку в установах банку та порядок його реєстрації в органах державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та інших установах. Також відбувається отримання дозволів та виготовлення печаток і штампів.
   Нерівноцінність правового значення зазначених умов реєстрації полягає у тому, що законодавство пов’язує набуття статусу суб’єкта підприємницької діяльності і відповідної праводієздатності на провадження такої діяльності не з моментом завершення реєстрації в усіх органах, а саме із моментом державної реєстрації в ЄДР і видачею відповідного свідоцтва, хоча реально після цього юридична особа не може повноцінно функціонувати.
   Висновки. Отже, розв’язання існуючих проблем державного регулювання процесу реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності в Україні потребують розробки і реалізації заходів щодо нормативноправового забезпечення спрощеної системи реєстрації. Втілення у життя цього завдання неможливе без усунення основних недоліків, властивих сучасному законодавству. Порядок державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності регулюється загальним і спеціальним законодавством, яке потребує врегулювання певних норм. Так, спеціальна норма, що міститься в п. 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», встановлює обов’язок зазначення в бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців ідентифікаційного номера фізичної особи. Проте існують громадяни, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера платника податків та інших обов’язкових платежів, що призводить до порушення вище зазначених норм Закону про державну реєстрацію. У ст. 9, 17, 21, 22, 42 Закону передбачена наявність інформації про ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів, зокрема, у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та у свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця. Програмне забезпечення ведення Єдиного державного реєстру розроблене з урахуванням вимог зазначених статей, тобто державний реєстратор не може здійснювати реєстраційні дії без включення ідентифікаційного номера фізичної особи - підприємця. Оскільки тепер є непоодинокі випадки, коли за рішенням суду у паспортах громадян, які відмовляються від присвоєння ідентифікаційного номера, органами податкової служби ставиться відмітка, що цей громадянин має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, то у зв’язку з цим виникає ситуація, коли державний реєстратор не може виконати рішення суду та провести відповідні реєстраційні дії без ідентифікаційного номера фізичної особи - підприємця.
   До того ж аналіз конституційних норм вказує щодо існування розподілу на тих, хто виконує закон і реєструється в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів і тих, хто відмовляється від цього (що означає надання певних привілеїв окремим категоріям громадян залежно від їх ставлення до релігії), що це суперечить ст. 24 та ст. 35 Конституції України, де зазначено, що громадяни не можуть мати жодних привілеїв за ознакою релігійних переконань та ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Фізична особа повинна визначитися: чи бажає вона займатися підприємницькою діяльністю, чи відмовляється від ідентифікаційного номера, а також від можливості здійснювати підприємницьку діяльність через свої релігійні переконання. Тож чинним законодавством України не встановлено особливостей та окремого порядку державної реєстрації фізичних осіб, які за релігійним переконанням відмовляються від присвоєння ідентифікаційного коду фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів.
   Крім того, Закон про державну реєстрацію, на наш погляд, потребує внесення змін та доповнень щодо необхідності підтвердження внесення паїв, вкладів тощо у випадках, коли цього вимагає закон.

   1. Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 62.
   2. Див.: Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 508,
   3. Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. - Ст. 508.
   4. Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 37. - Ст. 104.
   5. Див.: Електронний ресурс. - Режим доступу: http: //www.infodisk .com.ua/ laws.htm.
   6. Тарасов И.Т. Учение об акционерных компаниях. - М.: Статут, 2000.
   7. Вінник О.М. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності // Вісник Вищого Арбітражного суду України. - 1998. - № 2.8.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com